Історичний розвиток обміну та виникнення грошей

ЗМІСТ

Вступ3

1. Еволюція грошей, причини  їх виникнення. 4

2. Історичні види грошей. 8

Висновки. 18

Список використаної літератури. 19

Про це цікаво довідатись  20

ВСТУП

В Україні багато економічних  процесів мають патологічний характер. Це пов’язано з не дуже вдалим впровадженням  ринкової економіки в нашій країні, з необхідністю вирішувати ті задачі, які в розвинутих країн виникали декілька десятиліть тому. Наприклад, ми бачимо майже всі історичні  форми обміну, починаючи від бартеру, і закінчуючи розрахунками за допомогою  кредитної картки. Ці обставини створюють  додаткові можливості для більш  поглибленого вивчення економічних  явищ і процесів.

З точки зору поглиблення  сутності грошей, усі визначення можна  об’єднати в дві великі групи - у відповідності з двома основними  підходами: логіко-історичним і функціональним. Перший з них намагається з’ясувати  сутність грошей через вивчення історії  їх розвитку, а другий визначає гроші  через їх функціональні форми, не порушуючи питання про їх глибшу основу. Але ці два підходи є  альтернативними лише історично, в  рамках наукових шкіл, які склалися. Тим часом за своєю сутністю вони можуть бути об’єднані та доповнювати  один одного.

Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів  і послуг. Стан грошового обігу  може привести до змін умов економічної  рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх  доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння  функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча  економічна роль держави достатньо  велика, то гроші, грошовий обіг є головними  інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.

1. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ, ПРИЧИНИ  ЇХ ВИНИКНЕННЯ

Нині в країнах з  розвинутою ринковою економікою великого поширення набули кредитні картки. Це пластикові картки, використовувані  для запису покупок на рахунок  людини або фірми, причому даний  рахунок має бути оплачений пізніше. В такому випадку продавець одразу одержує свої гроші, а покупець - банківський кредит на суму конкретної покупки. Кредитна картка об’єднує платіжно-розрахункову і кредитну функцію грошей є іменною  і не обертається.

Починають ширше застосовуватись  і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють вносити гроші  на рахунок своїх власників. Сфера  поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається.

У розрахунково-знаковій формі  вартості ідеалізація грошей доходить своєї граничної межі. В паперових  грошах реальних уже немає, але сам  грошовий знак є цілком матеріальним, оскільки повинен переходити з рук  в руки. На відміну від нього, розрахунковий  знак не обертається, з огляду на що матеріальне буття стає для нього  неістотною зовнішньою формою, яку  він у своєму розвитку, врешті-решт, скидає. На цьому ґрунтується перехід  до ідеальної форми вартості (до неї належать наперед повідомлені  платежі, платежі по телефону, система  електронних розрахунків тощо). В  даному випадку вже усувається всілякий реальний рух не тільки грошей, але  й їх знаків. Гроші, як реальність зникають, залишається лише їх ідеальна форма. Але тією мірою, якою ідеальна форма  вартості втрачає реальний грошовий зміст, вона наповнюється іншим вмістом.

З розвитком ідеальної  форми вартості окремий акт обміну втрачає свій реальний зміст. Коли, наприклад, покупець придбає товар  за допомогою кредитної картки або  за системою електронних розрахунків, то в реальний рух приходить тільки даний товар. Його вартість символічно переходить з рахунку покупця на рахунок продавця, не викликаючи тим самим ніякого руху реальних цінностей (грошей, товару). Одержані при цьому ідеальні гроші можуть бути в такий самий спосіб витрачені на придбання необхідних товарів - цілком або частково, в інший час або в іншому місці. Ніякого реального обміну еквівалентів у кожному його окремому акті не існує. Більше того: його немає і в усій сукупності актів обміну, здійснюваних окремим індивідом або економічною особою. Так, наприклад, індивід може продати все надбання і одержати замість нього запис про відповідну суму на своєму рахунку. Тут має місце переміщення реальних благ з одних рук до інших. У протилежному ж напрямі ніякі блага і ніяка реальна вартість не переміщувалися. Продавець лише одержав свідоцтво (у вигляді запису на рахунку) про реалізацію вартості, що дає йому право придбати цінності на таку саму суму. Причому, надалі це право може бути використане частково або взагалі не використане[4, c. 27-29].

З точки зору руху матеріальних благ, у даному випадку відбувається повернення на новій основі до початкової форми натурального обміну, коли одні матеріальні блага у будь-яких пропорціях обмінювались на інші. Обмін  еквівалентів зберігається тут лише як ідеальний принцип. Але якщо на зорі людської історії право на привласнення продуктів інших індивідів давала сама належність до конкретної общини, то тепер таке право надане спеціальним  свідоцтвом, яке одержує індивід  за умови доставки ним на ринок  вартості не меншої, ніж вартість придбаних  благ. Проте сам вартісний рух  уже згорнутий і ідеалізований. Вартість одночасно зберігається і  зникає: зникає, як реальний закон, який регулює обмін товару на товар, але  зберігається як ідеальний принцип  такого обміну. Якщо вартісні відносини  утверджуються через розвиток товарного  обміну і виникнення в результаті цього грошей, то минання вартісного змісту здійснюється в зворотному порядку. Спочатку з обігу зникає реальний товар, який відіграє роль загального еквівалента, тобто зникає реальне  грошове втілення вартості, але остання, проте, ще не втрачає товарного буття, оскільки зберігається обмін товарів, лише ідеально опосередкований грошима. З огляду на зникнення в кожному окремому акті обміну реального обміну еквівалентів, уся товарна маса в певному розумінні є нібито гігантським розосередженим у різних місцях товарним складом, з якого люди отримують необхідні матеріальні блага за спеціальними свідоцтвами (кредитними і дебетними картками, записами на рахунках), які засвідчують, що вони вже внесли до загального складу певну вартість. Єдина причина, що зберігає принцип (правда, вже таки ідеально) еквівалентності обміну і вартості - це економічна відособленість виробників і заснована на ній приватна власність. Останні ж зберігають свій економічний зміст тією ж мірою, якою залишається визначальною роль речового багатства в житті людини. І водночас вони втрачають своє економічне значення із зростанням важливості нематеріального багатства, знань, ідей, здібностей тощо. Коли втрачається сенс відособленого відтворення багатства в кожній окремій господарській ланці, то зникає необхідність всілякої (і в тому числі - ідеальної) еквівалентності.

Проте, якщо спробувати штучно усунути межі економічної відособленості та приватну власність, а також формально  ввести суспільну власність на такому реальному рівні розвитку виробництва  і обміну, при якому ідеальна форма  вартості ще не досягнута, то неминуче виникає необхідність використовувати  товарні зв’язки і еквівалентність  всередині суспільної власності, що, звичайно, суперечить її власному змісту, породжуючи складні історичні колізії  та деформації. Саме це було характерно для розвитку колишніх соціалістичних країн з початку ХХ століття.

Ідеальна форма вартості є заперечення вартості та товарного  обміну на їх власній основі. Але  товарний обмін - це лише один з історичних щаблів розвитку обміну: він прийшов  на зміну натуральному і, в свою чергу, повинен змінитись ще вищою формою. Найвищим щаблем цього процесу стане  панування обміну здібностями як визначальною формою багатства майбутнього суспільства[8, c. 197-199].

Розглянутий процес характеризує логіку історичного розвитку товарного  обміну. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні  історичні переходи. Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність  логічного та історичного. Узагальнено  цей процес може бути поданий у  вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:

1. Проста, одинична або  випадкова форма вартості

2. Повна або розгорнута  форма вартості

А. Грошово-товарна:

а) грошово-металева;

б) грошово-зливкова;

в) грошово-монетна;

В. Знакова

а) монетно-знакова;

б) паперово-кредитна;

в) розрахунково-знакова.

С. Ідеальна[5, c. 49-50]

2.ІСТОРИЧНІ ВИДИ ГРОШЕЙ

Суспільство пройшло великий  шлях розвитку, і на певному його етапі виникло таке унікальне  явище, як гроші. Тепер їм належить визначальне  місце в економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів  ринку, життєздатність кожної із структур.

Роль грошей неможливо  переоцінити, бо саме дієздатна грошова  система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. І навпаки, деформована  грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін  і зайнятості, порушення рівноваги  всієї економічної системи країни.

Грошові відносини є найскладнішим  елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох  рівнях.

Гроші є унікальною особливістю  ринкової економіки, яка полягає  в тому, що кожен із її структурних  елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну  форму. Такою унікальною формою є  грошова оболонка, яка огортає  всі клітини системи виробничих відносин.

В кінцевому рахунку стабільність нашої країни також напряму залежить від стабільності вітчизняної валюти. Її життєвий шлях набагато коротший порівняно  з розвиток грошей в світовому  масштабі. І це зумовлює ще більше проблем. Грошова політика України має  будуватись на засадах цивілізованості, доцільності, обґрунтованості, ефективності.

Гроші – це історична  категорія, яка розвивається на кожному  етапі товарного виробництва  і наповнюється новим змістом, яке  ускладнюється із зміною виробництва.

Походження грошей відноситься  до 7 - 8 тис. до н.е. [7, с.66].Історично в  якості грошей використовувались різні  матеріальні носії. Але щоб служити  в якості грошей, предмет мав пройти одне випробування: отримати загальне визнання як засіб обміну. Тобто  гроші визнаються самим суспільством: все, що суспільство визнає в якості засобу обігу і є грошима.

Розвиток видів грошей проходить такі етапи:

• поява грошей з виконанням їх функцій випадковими товарами;
• закріплення за золотом ролі всезагального еквіваленту;
• перехід до паперових і кредитних грошей;
• поступове витіснення готівкових грошей з обігу.

Гроші в своєму розвитку виступали в двох видах: реальні  гроші та знаки вартості (замінники  реальних грошей).

Реальні гроші – це гроші, у яких номінальна вартість (позначена  на них вартість) відповідає реальній вартість, тобто вартості металу, із якого вони виготовлені. Металічні  гроші мають різну форму: спочатку штучні, потім вагові. Монету більш  пізнього етапу розвитку мала встановлені  законом відмінні ознаки (зовнішній  вигляді, ваговий вміст). Найбільш зручною  для обігу виявилась кругла форма  монети (менше стиралась). Вважається, що готівкові гроші в давнину  з'явились у Китаї: перші монети були застосовані як засіб платежу  в VII ст. до н.е. в давньому Лідійському  царств. Близько 4 тис. років тому в  Ассирії почали карбувати монети з золота. [1, с.142]

Металеві гроші використовувались  і на території Київської Русі. В IX – XI ст. в обігу були переважно  срібні й частково золоті монети, що витіснили хутро куниць, білки  та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі були гривні – срібні злитки масою в півфунта. [6, с.142]

Назва "гривня" походить від назви металевої прикраси, яка носилась на шиї. Гривня, як гроші, має два значення. Перше: гривня –  кун (грошова одиниця Київської  Русі). Назва йде від хутра куниці, яке використовувалось у торгівлі слов'ян з сходом. Друге: в XII ст. гривня – злитки срібла. Найбільшого поширення  дістали бруски вагою 200 г. З часом  термін "гривня" розповсюдився  на частину "карбованця", "рубля". Частиною останнього став "гривеник" – десятикопійкова частина 100- копійчаного  карбованця-рубля. "Гривеник" випускався з 1710 року в сріблі (вага близька 2,8 г.) 83 проби. У XVIII – XIX ст. та часи після  революції 1917 року аж до 1931 року чеканились 10-копійчані монети епізодично з  міді, срібла, нікелю.

Термін "карбованець" іде  від "карб", тих самих однозначних  російських понять "рубль" – рубати. "Карб" – це зарубка, насічка, чеканка. Як свідчать дані, терміни "карб" – "карбованець" з'явились разом  з необхідністю поділу гривні на частки для зручностей грошового розрахунків. Золоті гроші – "червонці" з`явились  в Росії з 1718 року. [8, с.7]

Тривалий час в обігу  використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній  номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий  зміст, є обманом населення. Скарбниці  окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих  умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власного вагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн  є похідними від маси їхнього  металевого змісту. [1, с.142]

З другої половини XIX ст. становище  змінилося. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою  справою. Цей прибуток присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію. Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. – лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. – 98.

Для багатьох країн, де функціонували  товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу – одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані  пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни  емісійних витрат час від часу коригувалися.

Обіг повноцінних грошей, коли вони співпадають з товарною формою, по-перше, дуже дорогий, по-друге, добування металів не встигає  за ростом потреби економіки в  засобах обігу. Проте в самій  природі грошей закладено вирішення  цієї проблеми. Справа в тому, що гроші  як всезагальний еквівалент використовуються ідеально. Виступаючи посередником при  обміні товарів вона грають миттєву  роль. Саме на цій основі створюються  передумови для появи знаків вартості. Таким чином, сам процес обігу  металічних грошей по мірі відхилення їх від номінального змісту визначив повний відрив грошей від товарної форми і її повне зникнення.

Паперові гроші є знаками, представниками повноцінних грошей. Історично паперові гроші виникли  з металевого обігу срібних або  золотих монет. Об'єктивна можливість обігу замісників дійсних грошей виникла з особливостей функцій  грошей як засобу обігу, де гроші є  посередником в обміні товарів. Перетворення можливості в дійсність являє  собою тривалий історичний процес, який об'єднує наступні етапи:

1 етап – стирання монет,  в результаті чого повноцінна  монета перетворюється в знак  вартості;

2 етап – створення  порчі металевих монет держаною  владою, тобто зниження якості  монет з метою отримання доходу  в казну;

3 етап – випуск казначейських  паперових грошей з примусовим  курсом з метою отримання емісійного  доходу.

Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися  в Китаї ще у VIII ст. Первинно в  вигляді додаткових засобів обміну виступили розписки про прийняття  товару на зберігання, про сплату податків, видачу кредиту. В Росії паперові гроші (асигнації) були введені в 1769 р. В сучасний період паперові гроші  в вигляді казначейських білетів  збереглись лише в 10 країнах (США, Італії, Індії, Індонезії та ін.). [7, с. 68]

У Європі паперові гроші  з'явилися значно пізніше. У Франції  емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Великій Британії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському  банку ще в 1762 р. Спочатку випуск їх мав епізодичний характер, та з 1771 р. емісійний процес паперових грошей почав відбуватись на регулярній основі. Емісія паперових грошей у  Північній Америці почала здійснюватися  наприкінці XVII ст.

У Росії паперові гроші  з'явилися в період царювання  Катерини IІ в 1769 р. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи  в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій  майже на 18 млн. рублів, значна частина  яких запроваджувалася в обіг замість  розписок скарбничих установ. [1, с.143-144]

Сутність паперових грошей (казначейських білетів) полягає  в тому, що це – грошові знаки, які випускаються для бюджетного дефіциту та звичайно не розмінні на метал, але наділені державою примусовим курсом. Тобто, особливість паперових грошей в тому, що вони, не маючи самостійної  вартості, приймають представницьку вартість в обігу та виконують роль купівельного та платіжного засобу.

Емітентами паперових  грошей є або державне казначейство, або центральні банки. В першому  випадку держава прямо використовує випуск грошей для покриття своїх  витрат. В другому випадку вона це робить опосередковано: центральний  банк випускає нерозмінні банкноти та надає їх в позику державі, яке  направляє їх на свої бюджетні витрати. Різниця між номінальною вартістю випущених паперових грошей та вартістю їх випуску (витрати на папір та друкування) утворює емісійний доход, який являється  значним елементом державних  доходів. [7, с.69]

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися  на її авторитет, не була чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з  розширенням масштабів товарного  обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості. Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, у Великій Британії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 рр. було викликане наполеонівськими війнами і фінансування їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 рр. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С.Ю. Вітте.

Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина  країн Заходу припинили такий  обмін у роки "великої депресії" – економічної кризи 1929-1933 рр. і  в перші після кризові роки. Як наслідок зв'язок національних паперових  грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано – через функціональні  структури світових грошей. Однак  з середини 70-х років конвертованості  паперових грошей на золото повністю припинилися і на рівні міжнародних  валютних відносин. Благородний метал  був повністю витіснений з сфери  грошових відносин. Золото втратило грошові  функції цей процес дістав назву  демонетизації золота. Воно перетворилося  на звичайний товар.

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових  грошей. Гроші втратили свою внутрішню  вартість, що безпосередньо втілювалося  у монетарному товарі як носієві  грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати  в собі паперові, а не товарні  гроші. Паперові гроші перестали  бути знаком вартості монетарного товару.

Розширення комерційного та банківського кредиту в господарстві в умовах, коли товарні відносини  прийняли всеоб'ємний характер, привело  до того, що всезагальним товаром контрактів стають кредитні гроші, які належать до найвищої сфери суспільно-економічного процесу та керуються іншими законами.

Безпосередня форма товарного  обігу Т-Г-Т, тобто перетворення товару в гроші та зворотне перетворення грошей в товар. Для обігу товарів  з їх середовища виділяється специфічний  товар, наділений грошовими функціями. В умовах розвитку капіталістичного виробництва, коли всюди вже стає не обіг товару, а обіг капіталу, останній виділяє із свого середовища частину  капіталу, якій придається грошова  функція.

При простому товарному виробництві  обіг відділено від виробництва, і товари знаходять суспільне  визнання лише завдяки перетворенню їх в гроші. За капіталістичного виробництва, яке характеризується формулою Г-Т-Г, обіг – лише один з моментів виробництва. Товару в даному випадку немає  необхідності отримувати суспільне  визнання тільки через гроші. Він  знаходить його в самому процесі  виробництва, виступаючи як капітал, який є суспільним відношенням. Гроші  виражають тут суспільний зв'язок, який склався перш ніж вони почали працювати.

По мірі розвитку обігу  грошова форма стає все більш  миттєвою. Одночасно товари все в  більшому ступеню отримують суспільне  визнання не стільки через гроші, скільки безпосередньо в процесі  виробництва. Тому робочий час, який в них полягає вже в процесі  виробництва починає виступати  як загально необхідне, в результаті чого товари можуть співвідношуватись  один з одним вже на цьому ступеню, а не після попереднього їх зрівнювання  до грошового товару в обігу. Таким  чином, кредитні гроші виникають  тоді, коли капітал оволодіває самим  виробництвом та придає йому зовсім іншу, ніж раніше, змінену та специфічну форму. Вони виростають не з обігу, як товар-гроші в докапіталістичній  формації, а з виробництва, з кругообороту капіталу.

Оскільки основним об'єктом  мінових відносин за капіталізму  стає не товар як такий, а товарний капітал, то роль грошей виконує не грошовий капітал. Таким чином, не гроші  виступають в формі грошового  капіталу, а грошовий капітал –  в формі кредитних грошей.

Кредитні гроші пройшли  наступну еволюцію:

• вексель,
• банкнота,
• чек,
• електронні гроші та кредитні картки.

Вексель – це боргове  зобов'язання, що дає право власнику по закінченні терміну вимагати від  боржника сплати вказаної суми. Вексель  поступово набував стандартизованої форми та, маючи здатність передаватись іншій особі, приймає деякі риси грошей і розповсюджується в якості платіжної форми в обігу.

До кінця XIV століття виникла  банкнота як різновид кредитних грошей, а по суті вексель на банкіра. Емісія банкнот спочатку здійснювалась  будь-яким банком, але поступово  закріпилась за державою. Банкнота від векселя відрізняється:

по строковості – вексель  представляє собою термінове  боргове зобов'язання, банкнота –  безтермінове боргове зобов'язання;

по гарантії – вексель  випускається в обіг окремим підприємцем  та має індивідуальну гарантію; банкнота випускається в теперішній час центральним  банком та має державну гарантію.

В XVI-XVII столітті виникають  безготівкові розрахунки. З`являється  і нова форма кредитних грошей – чек як письмовий наказ власника рахунку банку виплатити або  перевести власникові чека вказану  суму. Це – різновид векселя, який вкладник виписує на комерційний або центральний  банк.

Вперше чеки виникли в  Англії в 1683 р. Економічна природа чека складається в тому, що він, по-перше, служить засобом отримання готівкових грошей в банку; по-друге, виступає засобом  обігу та платежу; по-третє, є зброєю безготівкових розрахунків.

Бурхливий розвиток чекового обороту, зростання операцій по інкасації  чеків породили хронічну нестачу  банківського персоналу та збільшення банківського персоналу та збільшення витрат на обробку чеків. Так, в США  в післявоєнний період кількість чеків підвищувалася щорічно на 7 – 8%, а витрати по їх обробці перевищували 11млрд. дол. в рік.

В 50-і роки почався пошук  більш економічних форм платежу, який значно посилився в 60-70-і роки через впровадження в банківську сферу досягнень науково-технічного прогресу. Вперше в США в 1959 р. Бенк оф Америка ввів в дію повністю автоматизовану електронну установку  для одробки чеків та ведення  поточних рахунків. Потім було впровадження більш сучасних поколінь ЕОМ, що дозволило  підключити до ЕОМ багатьох абонентів  за допомогою дистанційних пристроїв  – виносних пультів-терміналів.

Механізація та автоматизація  банківських операцій, перехід до широкого використання ЕОМ сприяло  появі нових методів погашення  або передачі боргу за допомогою  використання електронних грошей. На базі впровадження ЕОМ в банківську справу виникла можливість заміни чеків  кредитними картками. Це – засіб  розрахунків, яке замінює готівкові  гроші та чеки, а також дозволяє власнику отримати в банку короткострокову  позику. Кредитна картка використовується в роздрібній торгівлі та сфері послуг. В сучасний час використовується в основному чотири види кредитних  картки: банківські, торгові, картки для  придбання бензину, картки для оплати туризму та розважальних заходів. Але  найбільш поширеним видом є торгові  картки.

В Україні 30.12.1996 року Правління  Національного банку України  затвердило Положення про порядок  здійснення бухгалтерських операцій з  банківськими платіжними картками національної системи. Головне призначення банківських  пластикових карток Національної системи  масових електронних платежів –  стати посередником між підприємствами та населенням при переході на масові безготівкові електронні платежі за товари та послуги[13, c. 167-169].

ВИСНОВКИ

Гроші - це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї  цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші - це загальна одиниця  вартості товарів чи послуг. Гроші  можуть класифікуватись за грошовими  системами (метало-грошового обігу  і паперово-кредитного грошового  обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами  розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є  кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного  часу.

Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб  обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна  з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (підфункції) та інтегрована в загальніші. У  процесі ж товарно-грошового обігу  виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію  або їх комбінації.

Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України  заважає їй бути повноцінною мірою  вартості. Саме тому у нашій державі  для визначення вартості того чи іншого товару або послуги використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що це - не нормальне  явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити неможливо через високу ступінь  залежності України від наданих  кредитів та нестабільність курсу національної грошової одиниці. На сьогодні, на мою  думку, найнадійнішим виразником багатства  залишається золото. Це відбувається тому, що ціна золота в основних валютах  на всіх фондових біржах світу, практично  однакова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гальчинський А. Теорія  грошей. – К., 2004

2. Гаврилюк Ж. Історія,  сутність і функції грошей. Історія  в школі. – 2001. - № 6

3. Гриценко О. Гроші  та грошово-кредитна політика. Навч. посіб. – К.,

2004

4. Гриценко А. Гроші:  виникнення, сутність, функції та  агрегати. Економіка України. 1999. - №2.

5. Гроші та кредит: підручник  (за заг. ред. І.Савлука) –  К., 2005

6. Злупко С. М., Гришина  О. В. Теорія грошей М. І.  Туган-Барановського та її вплив  на монетаризм ХХ ст. Фінанси  України. 1999. - №8

7. Кваснюк Б. Гроші у  реальному вимірі. Банківска справа. – 1997.- № 4

8. Климко Г. Н., Несторенко  В. П. Основи економічної теорії. Політ економічний аспект. К.: “Вища  школа”. - 2004

9. Козубовський Г. А.  Основні номінали грошового обігу  України Х - ХХ ст. Фінанси України. 1996. - №10

10. Кривень В. М. Про  природу грошей. Фінанси України. 1996. - №12

11. Лагутін В. Гроші  та грошовий обіг. Навч. посіб.- К., 2002

12. Общая теория денег и кредита. – М.: Юнити Дана. – 2001

13. Мочерний С. В. Економічна  теорія. Посібник для студентів  ВУЗів. К.: “Академія”, 2006 

ПРО ЦЕ ЦІКАВО ДОВІДАТИСЬ

НАЙВАЖЧА  МОНЕТА У СВІТІ — мідна пластина вартістю 10 далерів, вагою 19,71 кг, випущена 1644 року в Швеції.

НАЙЛЕГША  І НАЙМЕНША МОНЕТА В СВІТІ — срібна монета вартістю в 1/4 джави вагою 0,002 г, випущена близько 1740 року в Непалі.

НАЙДАВНІШІ  МОНЕТИ У СВІТІ — статери з електру, випущені царем Гігесом із Лідії (тепер — Туреччина) близько 670 р. до н. е.

КИТАЙСЬКІ ГРОШІ без написів династії Чжоу датуються близько 770 р. до н. е. Срібна тетрадрахма карбована 4955 р. до н. е. на о. Самос (Сицилія).

ПЕРШІ ПАПЕРОВІ ГРОШІ — почали друкувати в Китаї 812 р. до н. е. й поширювались до 970 р. н. е.

НАЙПЕРШІ  В СВІТІ БАНКНОТИ були випущені 1661 року в Стокгольмі (Швеція), з яких найстарішою банкнотою, що вціліла, є банкнота вартістю 5 далерів, датована 6 грудня 1662 року.

НАЙБІЛЬШИЙ  РОЗМІР БАНКНОТИ за всю історію грошового виготовлення — 22,8 на 33,0 см — мала банкнота вартістю 1 квань, яку випускала у 1368 —1399 pp. китайська династія Мін.

НАЙМЕНШИЙ РОЗМІР БАНКНОТИ вартістю 10 бань, що випускали у Румунії в 1917 р. Площа друкованого відбитка на ній становила 27,5 на 38 мм. З випущених під час інфляції в Німеччині у 1920-1921 pp. грошей найменший розмір мали банкноти вартістю 1 — 3 пфенінга — 18 на 18,5 мм.

БАНКНОТАМИ  НАЙВИЩОЇ ВАРТОСТІ є 10 тис. доларів, які перебувають в обігу Федерального резервного банку США. На них зображено Сеймона Портленда Чейза, засновника банку «Чейз Манхеттенбанк» (1808 — 1873). З липня 1944 року випуск цих банкнот було припинено. На сьогодні в обігу залишилось усього 348 банкнот вартістю 10 тис. доларів.