Історія, структура та принципи функціонування Європейського Союзу

Зміст

Вступ 2

1. Історія створення та розвиток Європейського Союзу 4

2. Організаційна будова та структура Євросоюзу 7

3.Європейський союз: цілі і принципи…………………………………… ……15

Висновки 18

Список використаних джерел 19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Економічні зв'язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний  взаємозв'язок держав стає все більш  важливим чинником процесу відтворення, задоволення суспільних потреб та розвитку світового господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн. дол. - понад третину сумарного ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн.

Основою міжнародної економічної  інтеграції є насамперед відповідний  рівень економічного розвитку. Тому найвищого  ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз - єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу - міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, для СНД також.

Міжнародні економічні зв'язки країн  Західної Європи завжди вирізнялись  високою інтенсивністю. У повоєнні роки тут розвитку виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40 % зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв'язків. На їх основі стали розвиватися і макроекономічні зв'язки, тобто зв'язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як наслідок - посилилась взаємозалежність промислово розвинутих країн Західної Європи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія створення та розвиток Європейського Союзу

 

Новим важливим явищем в сучасному  житті країн Західної Європи, і  не тільки, стала інтеграція. Під  останньою розуміють процес економічного і політичного зближення, об'єднання.

Питання про об'єднання Європи гостро постало в післявоєнний час, коли в умовах науково-технічного процесу, який потребував великих початкових капіталовкладень, ефективним могло  бути лише масове виробництво. Це, в  свою чергу, тягне за собою необхідність розширення ринків. Внутрішні ринки  навіть великих держав виявилися  недостатніми. Ось чому характерним  явищем післявоєнного періоду став швидкий ріст взаємної торгівлі промислово розвинутих країн, що свідчить про процеси  поглиблення розподілу праці  між ними. В післявоєнний період все більшу роль в міжнародних  економічних відносинах став відігравати  вивіз капіталу. На базі взаємного  руху капіталу між промислово розвинутими  країнами одним з найбільш політичних феноменів післявоєнного розвитку становиться інтернаціоналізація  капіталу, проявом якої виступило  утворення великих міжнародних  компаній монополістичного типу –  в формі картелі

Протиріччя між ростом інтернаціонального господарського життя і вузькими ринками окремих держав покликало  до життя процеси інтеграції. Проте  причини виникнення Європейського  Союзу були не лише економічні, а  й політичні. Друга світова війна  показала, наскільки сильний є  СРСР, а тому одним з політичних факторів інтеграції Європи було прагнення  імперіалістичних держав згуртуватись перед обличчям світового соціалізму, а також закріпити плацдарм НАТО в Європі.

Об'єднання в ЄС, головним чином, стало можливим тому, що держави  психологічно дозріли, щоб створити це співтовариство, адже вони вже національно  сформовані держави.

Створення Європейського Союзу  розпочалося з утворення у 1951р. Європейського об'єднання вугілля  і сталі (ЄОВС). До цього об'єднання  увійшли Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

У 1957р. ці країни підписали Римський договір про ліквідацію митних зборів і створення єдиного ринку  сільськогосподарської продукції, капіталів та послуг. Так виникло  Європейське економічне співтовариство або Спільний ринок (ЄЕС). В 1967р. ЄОВС, ЄЕС і Євратом злилися в  єдину організацію – Європейський Союз. В 1968р. мита були відмінені для  країн-учасниць і замінені загальним  торговим тарифом.

У 1973р. членами ЄС стали Велика Британія, Данія й Ірландія. В 1978р. в Брюсселі створюється Європейська валютно-фінансова  система . У 1981р. членами ЄС стає Греція, а в 1986р. – Іспанія і Португалія. В 1986р. був підписаний "Акт про  Єдину Європу" і встановлений строк  відкриття усіх кордонів.

У 1995р. до ЄС входять Австрія, Фінляндія, Швеція. ЄС надав Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Болгарії, країнам  Балтії право на встановлення тісних економічних зв'язків і реалізацію гуманітарних програм.

11 грудня 1991р. підписується Маастрихтський  договір про тіснішу соціально-економічну  інтеграцію, перехід на єдину  валюту (екю). І тільки на самміті у квітні 1998 р. було прийнято рішення про запровадження євро лише в 11 країнах - Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Австрії, Ірландії, Люксембурзі, Голландії, Фінляндії. Дві країни -  Великобританія і Данія - вирішили поки що утриматись від переходу на євро, зайнявши позицію зацікавленого спостерігача. Швеція ще має привести своє законодавство у відповідність до Маастрихтського Договору та виконати умови щодо підтримання стабільності курсу національної валюти. Греція не увійшла до валютного союзу, оскільки стан її економіки, фінансів, соціального рівня не відповідають необхідним вимогам. 1 січня 1999р. на території країн Спільного Ринку вводиться нова грошова одиниця – євро, яка почне існувати лише у чеках, банківських розрахунках і перерахунках. Готівковим засобом розрахунку євро стане з 1 січня 2002 року. Коментуючи факт народження євро, голова ЄК Жак Сантер сказав: “...євро являтиме собою потужний фактор не лише для подальшої економічної інтеграції, але також і для інтеграції політичної. Для цього зараз є усі необхідні умови... Безперечно, це історична подія, насамперед тому, що вона безпрецедентна в історії людства. Уперше одні з найсильніших і найрозвинутіших держав світу добровільно відмовляються від своїх національних валют для того, щоб створити одну, єдину, спільну” [2, с. 157].

 Укладені також Шенгенські домовленості про безперешкодний перетин кордонів і ліквідацію митниць. 1 січня 1993р. в Європі був створений Єдиний ринок.

В 1992р. в Маастриці (Нідерланди) був підписаний главами держав та урядів держав-членів ЄС Договір про Європейський Союз, який набрав чинності у 1993р. Договір додатково до національного громадянства вводить громадянство ЄС, розповсюджує сферу відповідальності ЄС на інші інститути, розширює права Європейського парламенту з процедури прийняття спільних рішень, містить Положення про проведення спільної зовнішньої політики в сфері безпеки, про форми співробітництва в сфері юстиції та внутрішніх справ.

У 1996р. на конференції держав-членів ЄС був розпочатий аналіз  положень Договору, які можуть переглядатися  у відповідності з ідеями ЄС та цілями, що сформульовані в загальних  положеннях.

На сучасному етапі дійсними членами ЄС являються 15 держав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

Отже, процес інтеграції в Європі у  вигляді Європейського Союзу  посприяв зближенню країн Європейського  континенту в економічній, політичній та культурній сферах, що призвело до створення  об'єктивно нової політичної ситуації в Європі.

 

Основними законодавчими документами  Європейського Союзу (ЄС) є Єдиний європейський акт, Договір про Європейський Союз та Договори, що укладають Європейські  Співтовариства. В цих документах визначені: мета створення ЄС, інститути  цієї організації, їх функції та порядок  формування, викладені принципи функціонування ЄС, його компетенції, основні завдання і засади співробітництва.

2. Організаційна будова  та структура Євросоюзу

 

Ефективність діяльності ЄС забезпечується відповідними його органами. Організаційна  будова ЄС базується на загальних  засадах західної політичної системи, проте її конкретні форми суттєво  відрізняються від національних систем. До характерних її рис належать:

1. Об'єднання інститутів двох типів - міждержавних і наднаціональних. Особи, що входять до органів першого типу, діють як офіційні представники держав-членів. Члени органів іншого типу також призначаються кожною державою, проте діють як незалежні особи, що не зв'язані будь-якими інструкціями своїх урядів. Такий подвійний принцип формування особового складу сприяє підтримці балансу між інтересами окремих держав-членів та інтересами Союзу в цілому.

2. Гнучкий розподіл компетенцій між органами ЄС та національними урядами. Можна окреслити три основних варіанти розподілу компетенцій: сфери, де здійснюється спільна політика ЄС (аграрна, торговельна тощо); сфери змішаної компетенції, коли за окремі напрями чи групи питань відповідають органи ЄС, а решта лишається під керівництвом національних урядів (регіональна, соціальна тощо); сфери, де функції ЄС обмежуються координацією дій держав-членів та розробкою рекомендацій (макроекономічна політика, політика в галузі охорони навколишнього середовища тощо).

3. Значна кількість типів рішень, які приймаються - від регламентів та директив, що обов'язкові для виконання національними урядами і всіма учасниками об'єднання, до висновків, що мають лише рекомендаційний характер.

4. Примат права ЄС над національними  законодавствами держав-членів у  межах, які визначені змістом  установчих договорів. 

Організаційна структура ЄС побудована за принципом поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:

- Європейський парламент 

- Європейська Рада 

- Рада Міністрів 

- Європейська Комісія 

- Європейський Суд 

- Палата аудиторів 

Європейський парламент - представницький орган, що обирається з 1979 р. прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-членів ЄС один раз на п'ять років. За кожною державою-членом закріплюється фіксована кількість депутатських місць, відповідно до чисельності населення країни.

Функції Європарламенту дещо відрізняються  від функцій національних парламентів. Так, Європарламент не обирає уряд. Це пов'язано з тим, що на рівні  ЄС не існує структури, яка може вважатись  урядом у повному розумінні цього  слова. Проте Європарламент впливає  на формування Європейської Комісії, оскільки Голова (Президент) Комісії призначається  урядами держав-членів тільки після  консультації з Європарламентом. Крім того, кандидатури як Голови, так  і інших членів Комісії, затверджуються Європарламентом.

Основними функціями Європарламенту є: дорадчі, наглядові, прийняття рішень, політичної ініціативи, демократичного контролю та законодавча. Для виконання цих функцій в Європарламенті створено 19 комітетів:

- з іноземних справ та безпеки; 

- з сільського господарства, риболовства  і сільського розвитку;

- бюджетний; 

- з економічних і фінансових  питань та промислової політики;

- з енергетики, досліджень та  технологій;

- з зовнішніх економічних зв'язків; 

- з законодавчих питань та  громадянських прав;

- з соціальних питань, безробіття  та виробничого середовища;

- з питань регіональної політики, регіонального планування та  зв'язків на місцях;

- з транспорту та туризму; 

- з питань навколишнього середовища, здоров'я та захисту споживачів;

- з культури, молоді, освіти та  засобів масової інформації;

-з питань розвитку і співробітництва; 

-з громадянських свобод та  внутрішньої політики;

- з контролю за виконанням  бюджету; 

- з інституціональної політики;

- з процедурних питань, підтвердження  мандатів та статусу недоторканості;

- з прав жінок; 

- з питань петицій. 

Європейська Рада скликається щонайменше двічі на рік на рівні глав держав та урядів. Крім них, у засіданнях Європейської Ради беруть участь міністри закордонних  справ, Президент (Голова) та Віце-президент  Європейської Комісії. Рішення Європейської Ради не мають обов'язкової сили, проте вони дають політичний імпульс  та визначають основні орієнтири  подальшого розвитку Союзу. Зважаючи на високий рівень влади, яку мають  у своїх країнах глави держав та урядів, Європейська Рада стала  органом, до якого можуть звернутись Рада Міністрів та Європейська Комісія з особливо складних питань, що не вирішують ся у межах звичайної процедури ЄС.

Рада Міністрів є органом  прийняття остаточних рішень. У роботі Ради Міністрів беруть участь представники держав-членів на рівні міністрів  урядів. На відміну від національних рад міністрів, Рада Міністрів ЄС є не виконавчим, а законодавчим органом. Рішення РМ є обов'язковими. Разом з установчими документами  ці рішення утворюють право ЄС. РМ не має постійного складу. Практично  існує ряд Рад, залежно від  питань, що розглядаються: Рада Міністрів  економіки, сільського господарства, фінансів, освіти тощо.

Міністри країн ЄС у різний спосіб підзвітні парламентам своїх  країн. Проте ті рішення, які вони приймають у складі Ради Міністрів  ЄС, не можуть бути змінені окремими країнами. Як правило, законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Перші є обов'язковими для виконання  і стають частиною національних законодавств. Директиви також є обов'язковими, але вони лишають за державами  право вибору методів виконання.

Рішення в Раді Міністрів приймаються  або одностайно, або простою чи кваліфікованою більшістю. В останньому випадку кожна держава-член має  кількість голосів відповідно до її масштабів. При цьому малі держави  мають більшу кількість голосів, ніж вони мали б, виходячи з чисельності  населення. Поділ голосів між  державами-членами ЄС здійснено  таким чином, щоб зробити неможливим блокування рішень окремими державами. Для блокування рішення необхідно  об'єднатись кільком державам, щоб  набрати мінімум 34 голоси, з загальної їх кількості - 76.

Функції Голови РМ виконують по черзі  упродовж 6 місяців міністри закордонних  справ.

Європейська Комісія є виконавчим органом ЄС. Вона складається з 17 членів, незалежних від урядів своїх  країн, хоча й призначених ними. До складу Комісії входять по два  представники від великих держав: Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та Великобританії. Інші країни мають по одному представнику.

Склад Комісії розглядається і  ухвалюється Європарламентом, тому кожний із її членів працює 5-річний термін. Як член колективно го органу, кожний член ЄК патронує один або кілька напрямів діяльності ЄС і очолює відповідний підрозділ Комісії, що називається Генеральним Директоратом (Департаментом). Таких Директоратів 23.

ЄК виконує три основні функції.

Маючи право ініціативи, ЄК зобов'язана  подавати пропозиції щодо нових законів  ЄС. Такі пропозиції вона висуває після  активних консультацій, але не на грунті інтересів окремих регіонів чи країн ЄС, а базуючись на власному уявленні про доцільність того чи іншого рішення для долі ЄС та його громадян. У своїх ініціативах ЄК виходить з принципу допоміжності, тобто виступає з законодавчими ініціативами тільки у тих галузях, де для ефективних дій ЄС має кращі можливості, ніж окремі його члени.

Друга функція ЄК полягає у захисті  угод ЄС, забезпеченні застосування державами-члена  ми законодавства ЄС. У тих випадках, коли держави-члени порушують або  не застосовують закони ЄС, Комісія  може вжити відповідні санкції, включаючи  передачу справи до Європейського Суду.

ЄК здійснює контроль за використанням  субсидій, які виділяються урядами  окремих країн власним галузям  промисловості, а також за наданням дозволів на державну допомогу в разі, коли це не заборонено законодавством ЄС.

Третя функція ЄК полягає у виконанні  обов'язків виконавчого органу, який відповідає за практичне втілення політики ЄС та управління нею. Для цього ЄК наділена суттєвими власними повноваженнями і правом прийняття рішень у різних галузях політики, зокрема аграрній, торговельній, транспортній тощо. Крім того, ЄК керує фінансами ЄС - бюджетом та роботою різноманітних фондів і програм ЄС, включаючи й ті, які стосуються допомоги країнам, що не входять до Союзу.

Європейський Суд. Оскільки ЄС побудовано на основі юридично обов'язкових Договорів, він суттєво відрізняється від  інших міжнародних організацій. Статті Договорів про ЄС і законодавчі  акти, які грунтуються на них, стають частиною національного права держав-членів. Це потребує чіткого тлумачення цих законодавчих актів. Основною функцією Європейського Суду і є забезпечення єдиного тлумачення законодавства ЄС та його примату над національними законодавствами у межах юрисдикції, що встановлена установчими Договорами.

Відповідно до цього Європейський Суд розглядає та регулює розбіжності  між державами-членами, між ними та ЄС, інститутами ЄС, ЄС та фізичними  і юридичними особами. Крім того, Європейський Суд робить висновок щодо міжнародних  угод та попередніх слухань справ, які  передані йому національними судами (хоч у цьому випадку юрисдикція Євросуду на них не поширюється).

Євросуд є вищою інстанцією. Він не має у своєму розпорядженні будь-яких засобів примусу. Проте, враховуючи його становище та авторитет, держави-члени та інститути ЄС, як правило, погоджуються з його рішеннями.

Палата аудиторів - порівняно молодий орган ЄС, створений 1975 р. з метою перевірки усіх доходів і витрат ЄС та створених ним інститутів. Вона складається з 12 членів, що обираються на шість років, і є повністю незалежною у своїй діяльності.

Окрім перелічених інститутів, доцільно назвати також два консультативних  органи, що призначені сприяти роботі Ради Міністрів, Європейській Комісії  і Європарламенту, а саме:

- Комітет з економіки та соціальних  питань, до якого входять представники  організацій, що виражають інтереси основних соціальних груп - найманих робітників, підприємців, фермерів, осіб вільних професій тощо;

- Комітет регіонів, створений відповідно  до Маастрихтського Договору  і включає в себе представників  регіональних та місцевих установ  і організацій. 

У межах ЄС діє також Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) - кредитна установа, що сприяє реалізації інвестиційних проектів, які відповідають інтересам і завданням ЄС.

Діяльність Європейського Союзу  заснована на принципі, за яким жодна  держава-учасниця не може бути примушена  до будь-яких дій без згоди цієї держави. Якщо рішення ЄС приймаються  більшістю, то вони мають декларативний  характер. Для того щоб рішення  мали обов'язковий характер, необхідно  їх схвалення кожною державою.

Прийняття рішень у ЄС має таку послідовність дій. Європейська  Комісія починає розробку законопроектів за своєю ініціативою або на прохання Європарламенту чи Ради Міністрів. Пропозиції ЄК надходять до Ради Міністрів, а  потім передаються до Європарламенту, де розглядаються відповідним комітетом.

Комітетом Європарламенту до проектів вносяться поправки, і вони проходять  попереднє обговорення перед  тим, як їх буде винесено на чергове  засідання Європарламенту у Страсбурзі. Одночасно проекти передаються  до Комітету з економіки та соціальних питань.

Висновки Європарламенту і Комітету з економіки та соціальних питань надходять до ЄК, яка з їх урахуванням  вносить проект до Ради Міністрів  і Європарламенту на друге читання. Пропозиції знову розглядаються  на рівні комітетів, голосуються  на щомісячній пленарній сесії Європарламенту і повертаються до Ради Міністрів, яка  приймає остаточне рішення.

Для того щоб забезпечити роботу ЄК у тісному контакті з урядами  держав-членів ЄС, їй підпорядковані комітети, до складу яких входять представники урядів. Це комітети трьох видів: консультативні, адміністративні та регулюючі.

Консультативний комітет доводить до ЄК точку зору представників держав-членів на питання, що розглядається. Незважаючи на те, що ЄК повинна всебічно розглянути зауваження консультативного комітету, вони не обмежують її при прийнятті  рішення і тому консультативний  комітет не може безпосередньо вплинути на результати розгляду питання в  ЄК. Процедуру консультативного комітету використовують в основному при  розгляді заходів, що стосуються формування внутрішнього ринку.

Адміністративні комітети створені для  вирішення проблем аграрного  ринку. Кожний такий комітет розглядає  питання відповідної категорії  продуктів. Процедура полягає в  тому, що та пропозиція, якій ЄК передбачає надати правовий статус, подається  на розгляд відповідного адміністративного  комітету. Останній приймає рішення  кваліфікованою більшістю, причому  вагомість кожного голосу така ж, як у Раді Міністрів.

І в цьому випадку ЄК приймає  рішення незалежно від висновків комітету - враховуючи їх, Комісія лишається абсолютно вільною у виборі. Проте, якщо висновки комітету і ЄК не збігаються , справа передається до Ради Міністрів, яка може переглянути рішення ЄК протягом місяця. Якщо ж рішення ЄК співпадає з висновками комітету або ж останній не зміг визначитись (не набрав кваліфікованої більшості голосів ні “за”, ні “проти”), то рішення Комісії є остаточним і не підлягає оскарженню у Раді.

Регулюючі комітети працюють на тих  же засадах, що і адміністративні, але  в інших галузях. Це питання розробки спільних митних тарифів, єдиних стандартів на продовольчі товари, ветеринарний контроль, законодавство щодо охорони  навколишнього середовища тощо. У  регулюючого комітету більш широке коло питань, які можуть бути оскаржені  в Раді Міністрів. Якщо заходи, що плануються ЄК, суперечать думці комітету або  якщо комітет не визначив свою позицію, Комісія виходить до Ради Міністрів  зі своїми пропозиціями. У цьому  випадку Рада приймає рішення  кваліфікованою більшістю.

Якщо рішення не вдається прийняти протягом відповідно визначеного терміну  після надходження матеріалів (як правило - три місяці), Комісія приймає рішення на свій розсуд. Винятком є ті випадки, коли Рада Міністрів чітко висловила своє ставлення та відхилила пропозиції ЄК простою більшістю. У таких випадках ЄК не може приймати рішення з цього питання, а повинна надати нову пропозицію.

Існує також спеціальна процедура  прийняття рішень при розгляді заходів  торговельної політики. Ця процедура  дозволяє ЄК приймати рішення прямої дії після того, як вона була ознайомлена  з висновками консультативного комітету. Проте ці рішення мають бути схвалені Радою Міністрів у тримісячний  термін. У протилежному випадку вони анулюються.

Як бачимо, існуюча в ЄС процедура  підготовки та прийняття рішень є  складною, проте закладений у ній  механізм перевірок та противаг забезпечує демократичність процесу, ґрунтуючись  на відкритій дискусії, консультаціях  та консенсусі.

3.Європейський союз: цілі і принципи

 

Як і кожна інша організація, ЄС має певні цілі свого функціонування та заснована на певних принципах.

Основними найважливішими принципами є:

1. повага національних особливостей держав-членів, системи правління яких засновані на демократичних принципах;
2. повага прав людини у відповідності з Європейською Конвенцією про захист прав людини, яка була прийнята в 1950р., та конституційними традиціями, спільними для держав-членів.

Що стосується цілей, то вони наступні:

• створення спільного ринку, економічного та валютного союзу;
• сприяння всюди в співтоваристві:
• гармонійному та збалансованому розвитку економіки;
• стійкому та не інфляційному зростанню без шкоди навколишньому середовищу;
• високому рівню конвергенції економічної діяльності;
• високому рівню зайнятості і соціального захисту;
• укріпленню економічних і соціальних взаємозв'язків та солідарності держав-членів.
• діяльність включає:
• відміну мита та квот, а також інших заходів, які мають аналогічний ефект;
• спільну торгову політику;
• створення внутрішнього ринку з вільним рухом товарів, людей, послуг і капіталу;
• проведення спільної політики в галузі риболовства, сільського господарства та транспорту;
• створення режиму, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку;
• зближення законодавств країн-членів;
• проведення спільної політики в соціальній сфері, в галузі охорони навколишнього середовища та допомогу розвитку;
• укріплення економічного та соціального зв'язку;
• підвищення конкурентоспроможності промисловості країн співтовариства;
• наукові дослідження, удосконалення технологій, створення транс'європейських мереж;
• сприяння: досягненню високого рівня охорони здоров'я; забезпеченню освіти та професійної підготовки високої якості; поліпшенню захисту споживачів;
• заходи в галузі енергетики, туризму та захисту громадянського населення при надзвичайних ситуаціях.