Історія створення Європейського Союзу. 2

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 

Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Р Е  Ф Е Р А Т

з дисципліни

«Європейська інтеграція України»

 

Тема № 1

"Історія створення Європейського Союзу"

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент 1 курсу (перепідготовки)

групи П-122

Організація захисту  інформації з обмеженим доступом

Заочної форми  навчання

Аднорал Олексій Срегійович

 

 

 

Київ – 2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1 Євросоюз, як інститут влади

1.1 Історичні корені Євросоюзу

1.2 Основні засади  Маастрихтського Договору

1.3 Інституції  Європейського Союзу

1.4 Мова, єдина  валюта, прапор, гімн – невід’ємні  частини ЄС

1.5 Внутрішній  розвиток Європейського Союзу

2 Інтеграції України в ЄС

2.1 “Європейський  вектор” української дипломатії

2.2 Економічні  чинники інтеграції 

2.3 Імплементація Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) між Україною та ЄС

2.4 Співробітництво  в галузі юстиції та внутрішніх  справ

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

      Економічні зв'язки між країнами  світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення суспільних потреб та розвитку світового господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн дол. — понад третину сумарного ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн.

      Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз — єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу — міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, для СНД також.

      Міжнародні економічні зв'язки  країн Західної Європи завжди  вирізнялись високою інтенсивністю.  У повоєнні роки тут розвитку  виробничої кооперації сприяли  транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв'язків. На їх основі стали розвиватися і макроекономічні зв'язки, тобто зв'язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як наслідок — посилилась взаємозалежність промислово розвинутих країн Західної Європи.

 

 

 

 

      1 Євросоюз, як інститут влади

 

1. Історичні корені Євросоюзу

 

      Після Другої світової війни  західноєвропейські країни поставили  перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції.

      Інтеграція - була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики  та дипломати 50-их років XX сторіччя.В  період 1945-950 років кілька мужніх  державних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілл, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи увійти у нову еру. У Європії мав панувати новий порядок, заснований на  спільних інтересах її народів і націй, який би забезпечувався  угодами, що гарантують владу закону  та рівність між усіма країнами. У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції (ідея була висунута  Жаном Моне). 9 травня 1950 – підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонує створення організації, що контролює видобування вугілля та виробництво сталі в ФРН та Франції. Отже, 9 травня святкують зараз як День Європи.

      План Шумана та Моне був  реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років. Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.

      Органами Європейського Співтовариства  Вугілля і Сталі стали:

      Висока Влада (першим головою  став Жан Моне),

        Рада Міністрів,

      Парламентська Асамблея (дорадчий  орган, який складався з представників  парламентів країн-членів),

        Суд.

      25 березня 1957 р. підписана Римська  угода, що запровадила Європейську  економічну Спільноту (ЄЕС) та  Європейську спільноту з атомної  енергії (Євроатом). Угода вступила  в дію з 1 січня 1958 року. Було  також підписано Конвенцію про  спільні для трьох Співтовариств інституцій, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне Співтовариство мало власні інституції:

 

      |ЄСВС:                                            |ЄЕС:                                               |Євроатом:                                        |

|Високі власті,                                   |Комісія,                                           |Комісія,                                         |

|Спеціальна  Рада міністрів                        |Рада міністрів                                     |Рада міністрів                                   |

 

      8 квітня 1965 – підписано Угоду  про злиття, виконавчих органів  трьох Спільнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом  “отримали” спільні Раду і Комісію.

      У червні 1985 року Європейською  Комісією була представлена „Біла  книга“ у справі внутрішнього  ринку. Цей документ, разом із  підготовленими доповідями вищезгаданих  комітетів, став основою для  Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 р., який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:

    ▪  вільний рух товарів,

    ▪  вільний рух осіб,

    ▪  вільний рух капіталу,

    ▪  вільний рух послуг.

      7 лютого 1992 підписана Маастрихтська  угода (Угода про Європейський  Союз). Ця угода запровадила: Інститут  омбудсмана, який розглядає скарги  громадян держав-членів ЄС на  інституції Союзу та Комітет  регіонів, який має представляти  регіони держав-членів ЄС. Угода також розширила функції Парламенту.

 

2. Основні засади Маастрихтського Договору

 

      Згідно з Маастрихтським Договором,  ЄС базується на трьох стовпах:

І. Повноваження першого стовпа дуже широкі, а саме:

    ▪  спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг,

    ▪  митний союз,

    ▪  спільна торговельна політика,

    ▪  спільна сільськогосподарська політика  та політика рибальства,

    ▪  спільна транспортна та енергетична  політика,

    ▪  Європейський Соціальний Фонд,

    ▪  спільна політика з питань  охорони навколишнього середовища,

    ▪  захист конкуренції,

    ▪  підтримка наукового та технологічного  розвитку,

    ▪  охорона здоров'я та споживачів,

    ▪  цивільна оборона,

    ▪  туризм та спорт.

ІІ. Другий стовп - це Спільна Зовнішня Політика та Політика Безпеки (СЗППБ).

      Їі завданням  є зміцнення єдності та незалежності  Європи, що повинно сприяти збереженню  миру, безпеки, прогресу на цілому  континенті та в світі. Цілі  СЗППБ:

         ▪ охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з принципами Хартії Об'єднаних Народів,

    ▪ зміцнення  безпеки ЄС та його членів,

    ▪ збереження  миру та зміцнення міжнародної  безпеки,

    ▪ підтримка  міжнародної співпраці,

         ▪ розвиток та зміцнення демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини та основних свобод.

ІІІ. Третій стовп - співпраця  у сфері юстиції та внутрішніх справ.

      Визначаючи  обов'язки країн-членів у межах  третього стовпа, творці Договору  про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов'язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов'язується:

         ▪ забезпечити громадянам ЄС  високий рівень охорони з питань  свобод, безпеки та юстиції,

         ▪ запобігати расизму і ксенофобії, а також боротися з цими  явищами,

         ▪ запобігати організованій злочинності  та боротися з ними,

         ▪ боротися з тероризмом, торгівлею  людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею  зброєю, корупцією та зловживаннями.

Маастрихтська угода створила нову структуру з трьома «опорами», які мають як політичний, так і  економічний характер. Це – Європейський Союз (ЄС).

Отже, діяльність ЄС базується  на 4 угодах:

      Угода про  створення Європейського співтовариства  вугілля та сталі (ЄСВС). Підписана 18 квітня 1952р. в Парижі, набрала чинності 23 липня 1952 року, втратила чинність  23 липня 2002року;

      Угода про  створення Європейського Економічного  Співтовариства (ЄЕС) – підписана  25 брезеня 1957 р., набрала чинності з 1 січня 1958р.;

      Угода про  створення Європейської агенції  з атомної енергетики (Євроатом) , підписана в Римі разом з  ЄЕС. На ці дві угоди часто  посилаютья я на „Римські угоди”. Коли вживається термін „Римська  угода”, мається на увазі лише  ЄЕС;

      Угода про  Європейський Союз (ЄС),  підписана  в Маастріхті 7 лютого 1992р., набрала  чинності 1 листопада 1993р.

      2 жовтня 1997 р. підписано Амстердамський Договір,  набув чинності 1 травня 1999р., вніс  зміни в угоду про Європейське  Співтовариство та Європейський Союз, замінивши літери у назвах статей Угоди про Європейський Союз числами. Договір не мав суттєвого впливу на функціонування ЄС.

      26 лютого 2000 р.- Ніццький Договір, набрав чинності 1 лютого 2003р., спрямовувався на вирішення  інституційних проблем ЄС, пов'язаних із розширенням (зміна кількості голосів, якими володіють держави в Раді ЄС тощо).

Хронологія розширення ЄС

|2007    |Шосте розширення  ЄС (Болгарія, Румунія)                                                                                                       

|2004    |П'яте розширення  ЄС (Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина)                                      |

|2002    |Завершений  процес запровадження євро                                                                                                          

|1999    |Починає  діяти економічний та монетарний  союз                                                                                                  

|1997    |Підписана Амстердамська угода                                                                                                                 

|1995    |Четверте  розширення (Австрія, Швеція, Фінляндія)                                                                                              

|1992    |Підписана  Угода про Європейський Союз (Маастрихтська  угода)                                                                                   

|1989    |Падіння Берлінської  стіни                                                                                                                     

|1986    |Єдиний Європейський  Акт                                                                                                                       

|1986    |Третє розширення (Іспанія і Португалія)                                                                                                       

|1981    |Друге  розширення (Греція)                                                                                                                     

|1973    |Перше  розширення Європейського Співтовариства (Великобританія, Данія та Ірландія)                                                             

|1957    |Німеччиною, Францією, Італією та країнами  Бенілюкс утворені Європейське Економічне Співтовариство та Євратом (Римська угода)                  

|1951    |Утворене  Європейське співтовариство вугілля  і сталі (Паризька угода)                                                                          

|1950    |Декларація Шумана                                                                                                                             

 

 

 

 

3. Інституції Європейського Союзу

 

      Європейський Союз побудований  за інституційною системою, яка  є винятковою в світі.

Верховенство  права є фундаментальним принципом  Європейського Союзу. Отже, існує  три головні законотворчі інституції ЄС:

      Європейський Парламент, який  представляє громадян ЄС і  безпосередньо ними вибирається

      Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС

      Європейська Комісія, яка представляє  інтереси Союзу в цілому

      "Інституційний трикутник", що  утворюється Комісією, Радою та  Парламентом доповнюється ще  двома інституціями – Судом  Європейського Союзу та Судом  Аудиторів, а також п’ятьма іншими європейськими органами. На додаток було засновано ще 19 спеціалізованих агенцій, які займаються, зокрема, технічними, науковими та питаннями управління. „Інституційний трикутник” виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС. Саме Комісія пропонує нові законопроекти ЄС, але Парламент і Рада затверджують їх. Європейський Суд слідкує за втіленням європейського законодавства, а Суд Аудиторів (чи Рахункова Палата) перевіряє фінансування діяльності Союзу.

      П'ять інших органів ЄС, які  доповнюють систему:

    ▪  Комітет з економічних і соціальних  питань представляє громадянське  суспільство і обидві сторони  виробництва;

    ▪  Комітет регіонів представляє  регіональні та місцеві органи влади;

    ▪  Європейський Центральний Банк  відповідає за європейську монетарну  політику;

    ▪ Європейський  Інвестиційний Банк фінансує  проекти ЄС;

    ▪ Європейський  Омбудсмен захищає громадян і  організації ЄС від порушень  в адмініструванні.

 

4. Мова, єдина валюта, прапор, гімн – невід’ємні частини ЄС

 

      Державні мови Європейського  Союзу.

      Які державні  мови Європейського Союзу? Вже  перша постанова, прийнята Радою  об'єднання, яке нині є Європейським  Союзом, стосувалася питання мови.  15 квітня 1958 року Рада постановила, що офіційні мови країн-членів повинні стати як офіційними мовами Співтовариства, так і робочими мовами установ Співтовариства.

Офіційна мова кожної країни-члена  є офіційною мовою ЄС. Оскільки кілька держав-членів мають ту саму офіційну мову, то це означає, що існує 21 офіційних мов.

Ось вони: чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, португальська, іспанська, шведська, ірландська (з 1 січня 2007, але з обмеженням), латвійська, литовська, мальтийська, польська, словацька, словеньська.

      Єдина валюта .

      У 1992 році  було прийнято рішення створити  в рамках ЄС Економічно-валютний  союз (ЕВС) і запровадити єдину  європейську валютну одиницю,  управління якою мав здійснювати Європейський центральний банк. Єдина європейська валюта – євро – стала реальністю 1 січня 2002 року, коли банкноти та монети євро замінили національні валюти у 12 з 15 країн ЄС (Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії, Португалії та Фінляндії). З 1 січня 2007 року до євро зони приєдналась і Словенія.

      Прапор  ЄС.

      Історія  створення прапору починається  у 1955 році. Тоді Європейський Союз  існував лише у вигляді Європейського  об’єднання вугілля та сталі, до якого входило шість країн. Однак існувала окрема організація з ширшим представництвом – Рада Європи, яка була заснована на кілька років раніше для захисту прав людини та пропагування європейської культури. У той час Рада Європи підбирала собі емблему. Після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапора – коло з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Число зірок не має нічого спільного з кількістю країн-членів організації. В різних традиціях „12” є символічним числом, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника, тоді як коло є ще й символом єдності.

Так народився європейський прапор, який представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як символ довершеності, повноти та єдності. Прапор залишається незмінним протягом років, не зважаючи на розширення ЄС.

Пізніше Рада Європи закликала  інші європейські установи прийняти той самий прапор, і у 1983 році його затвердив Європейський Парламент. Усі європейські інституції використовують його з початку 1986 року.

Європейський прапор –  це єдина емблема Європейської Комісії, виконавчого органу ЄС. Інші європейські  установи та органи додають до прапора  свою власну емблему.

      Європейський гімн.

      У широкому значенні – це  гімн не лише Євросоюзу, але  й усієї Європи. Музика гімну  взята з Дев’ятої симфонії, яку  Людвіг ван Бетховеном написав  у 1823 році. У фінальній частині  своєї симфонії Бетховен поклав  на музику „Оду до радості”, написану у 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Бетховен.

У 1972 році Рада Європи (той самий орган, який розробив дизайн європейського прапора) схвалила бетховенську тему „Оди до радості” у  якості свого гімну. Відомому диригенту Герберту фон Караяну було доручено написати три інструментальні аранжування – із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.

У 1985 році гімн було схвалено президентами та главами  урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні  гімни країн ЄС. Гімн ЄС – це утвердження  спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.

 

5. Внутрішній розвиток Європейського Союзу

 

      Ключовою проблемою сучасного  етапу внутрішньополітичного розвитку  ЄС залишається ухвалення нового  установчого Договору Євросоюзу  після зриву ратифікації Конституційної угоди внаслідок провалів у травні 2005 року референдумів у Франції та Нідерландах.

Ухвалення нового Договору дасть змогу провести необхідні  інституційні реформи, які дозволять  ефективне функціонування Європейського  Союзу у складі 27 і більше держав-членів.

Таким чином, ухвалення нового установчого Договору ЄС має підтвердити  відкритість ЄС до прийняття нових  держав-членів.

      Зміст проекту  Конституційної угоди ЄС затверджений  восени 2004 року главами держав  та урядів країн-членів ЄС проект Конституційної угоди впроваджував докорінне удосконалення інституційної структури ЄС в умовах 25 і більше країн-членів.

      Ключовими  елементами проекту угоди є:

      § перегляд  системи голосів держав-членів  у Раді ЄС у напрямку більш  зваженого представництва держав в залежності від їх населення;

      § перегляд  формули ухвалення рішень кваліфікованою  більшістю голосів, в якій тепер  враховуватимуться не тільки  розмір блокуючої меншості, але  й мінімальна сумарна кількість  населення країн, які перебувають у такій меншості. Нова формула покликана створити більш компромісний варіант формули кваліфікованої більшості;

      § скорочення  кількості сфер діяльності ЄС, у яких рішення приймається  консенсусом (менше можливостей  для вето окремих держав-членів);

      § введення  виборної посади Президента Ради  ЄС, скасування системи головувань  держав-членів.

      § скорочення  складу Європейської Комісії  та відмова від принципу "1 країна-член  – 1 Комісар ЄС". Запровадження  принципу ротації представництва  країн-членів у керівництві ЄК.

      § Об’єднання посад Комісара  ЄС з питань зовнішніх відносин (нині Б.Ферреро-Вальднер) та Високого  представника ЄС з питань спільної  зовнішньої та безпекової політики (нині Х.Солана) у посаду Міністра  закордонних справ ЄС.

      § Закріплення за Європейським  Союзом міжнародної правосуб’єктності.

      § Положення про примат законодавства  ЄС над національним законодавством.

      § Ухвалення Хартії фундаментальних  прав та свобод громадян ЄС  як частини Конституційної угоди.

      § Затвердження офіційних символів ЄС – емблеми та прапора.

      Ратифікацію Конституційного Договору  здійснили 18 держав-членів ЄС  – Австрія, Бельгія, Болгарія, Кіпр, Греція, Естонія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія, Фінляндія та Угорщина. Негативний результат мали референдуми у Франції (29 травня 2005 р.) та Нідерландах (1 червня 2005 р.).

 

      У зв'язку з провальними референдумами  у згаданих країнах процес  ратифікації Конституційної угоди був призупинений. Спеціальне засідання Європейської Ради (Саміту ЄС) у травні 2005 р. прийняло рішення про так званий "період роздумів", у ході якого мала бути здійснена переоцінка проекту угоди та проведені публічні консультації для врахування думки громадян ЄС.

      Переломним етапом у процесі  інституційних реформ ЄС стало  головування ФРН у першому  півріччі 2007 року. Протягом цьому  періоду уряд ФРН зумів сформулювати  оновлену концепцію нового установчого  договору ЄС під назвою "Договір  про реформу ЄС" та запропонувати зміни до його тексту, які б дозволили забезпечити його ратифікацію всіма державами-членами. Ця концепція та пакет змін були ухвалені під час чергового засідання Європейської Ради (Саміту ЄС) 23 червня 2007 р., яка затвердила узгоджений політичний мандат національним делегаціям держав-членів на переговори щодо тексту нового договору. Ці переговори проводитимуться під час спеціальної Міжурядової конференції ЄС, котра розпочала роботу 23 липня та завершить її у жовтні ц.р.

      Відповідно до мандату Європейської  Ради, проект нового Договору  про реформи ЄС міститиме наступні  елементи:

      1. Відмова від ухвалення установчого  договору ЄС у форматі Конституційної  угоди, яка б інтегрувала діючі  установчі договори (Договір про Європейське Співтовариство та Договір про Європейський Союз). Натомість пропонується повернутися до усталеної практики ухвалення нового договору, котрий вносить зміни до існуючих установчих договорів. За оцінками оглядачів, зміст нового договору на 90 відсотків відображатиме зміст проекту Конституційної угоди.

      2. Запровадження нової системи  ухвалення рішень установами  ЄС на основі принципу "подвійної  більшості" (55% від кількості держав-членів  та 65% від кількості населення  держав-членів). Втім, за наполяганнями Польщі, нова система голосування застосовуватиметься лише з 2014 року з додатковим перехідним періодом до 2017 року (впроваджується механізм блокуючої меншості).

      3. Відмова від "конституційної" термінології у назві Угоди,  назвах актів ЄС, а також застосування нової термінології для посади "міністра закордонних справ" ЄС.

      4. Відмова від положення, яке  стосується символів ЄС.

      5. Відмова від положення про  пріоритет законодавства ЄС. Замість  цього планується використовувати  визнані чинними договорами та судовою практикою принципи пріоритету законодавства ЄС з усіма його обмеженнями (принципи субсидіарності та пропорційності тощо).

      6. Заміна повного тексту Хартії  фундаментальних прав ЄС посиланням  на відповідні міжнародні документи, що матиме аналогічний юридичний ефект.

      7. Включення критеріїв приєднання  нових держав-членів до тексту  угоди на основі Копенгагенський  критеріїв.

 

      8. Згадка у тексті угоди нових  викликів для майбутнього розвитку  ЄС, таких як енергопостачання, кліматичні зміни або нелегальна міграція.

      9. Запровадження системи винятків  та вилучень зі сфері дії  положень угоди для окремих  держав-членів ЄС ("різношвидкісна  інтеграція").

      Німецьке  головування в ЄС також заручилося  політичною підтримкою держав-членів чітких термінів завершення процесу ухвалення нового установчого договору ЄС. Відповідно до Берлінської Декларації від 27 березня 2007 р., ухваленої з нагоди 50-річчя Римських угод, новий установчий договір ЄС має набути чинності не пізніше чергових виборів до Європейського Парламенту, які відбудуться у 2009 році.

 

      2 Інтеграції України в ЄС

     

      2.1 “Європейський вектор” української дипломатії

     

“Європейський вектор”  української дипломатії є одним  із пріоритетів у зовнішній політиці нашої держави. В документі “Основні напрями зовнішньої політики України”, прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також західноєвропейських або загальноєвропейських структурах.

      Актуальність  проблеми взаємовідносин України  з гігантом процесів європейської  інтеграції та кооперації Європейським  Союзом є беззаперечна.

Цілком зрозуміло, що вступ  України до ЄС є довготривалим, багато етапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями.

      Беручи  до уваги важливість даної  проблеми, у своїй статті автор  проаналізував фактори “європейського  вибору” України, зупинився на  найважливіших сторінках взаємовідносин  Україна - ЄС: 1991 - 1999 та подав прогноз  щодо можливих варіантів подальшого розвитку двосторонніх відносин.