Історія створення Збройних Сил України

Історія створення Збройних Сил України

24 серпня 1991 року  Верховна Рада України прийняла  постанову “Про військові формування в Україні”, якою визначила: ”підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України”. Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невід’ємного елемента її воєнної організації.

Історію будівництва  Збройних Сил України можна поділити на чотири основні етапи: перший етап – формування основ Збройних Сил  України (1991–1996 рр.); другий етап – подальше будівництво Збройних Сил України (1997–2000 рр.); третій етап – реформування Збройних Сил України (2001–2005 рр.); четвертий  етап – розвиток Збройних Сил України (з 2006 р.).

Восени – взимку 1991 року були підготовлені важливі  документи, що стали нормативно-правовою базою формування Збройних Сил України.

11 жовтня Верховна  Рада України затвердила Концепцію  оборони і будівництва Збройних  Сил України. У прийнятій Концепції  передбачалася, що Україна поступово,  з урахуванням усіх факторів  національної безпеки, реалізуватиме  намір стати в майбутньому  нейтральною, без’ядерною державою, яка не братиме участі у  військових блоках, натомість дотримуватиметься  усіх договорів і угод щодо  незастосування ядерної зброї.

Концепція визначала, що Збройні Сили України складаються  з трьох видів: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-Повітряні  Сили і Сили Протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-Морські  Сили. Збройні Сили України будуються  за принципом розумної достатності. Виходячи з фінансово-економічних  можливостей і того, що Збройні  Сили України повністю фінансуються з державного бюджету, чисельність  усіх військ визначалася на рівні 0,8–0,9% чисельності населення країни, тобто 400–420 тис. осіб.

Що стосується органів  військового управління, то було визначено, що законодавче регулювання в  галузі оборони, національної безпеки  та військового будівництва здійснює Верховна Рада України, а Президент  України (до обрання Президента України  − Голова Верховної Ради України) є Головнокомандувачем Збройних Сил України. Концепція передбачала  створення Ради оборони України  як вищого державного органу керівництва  обороною і безпекою держави, який розробляє  основні напрями воєнної політики та військового будівництва.

Також було визначено  місце в органах військового  управління Міністра оборони України  і Головного штабу Збройних Сил. Міністр оборони України керує  Збройними Силами України; проводить  у державі єдину воєнно-технічну політику; відповідає за розробку і  подає Президенту (Верховній Раді) України проекти планів застосування Збройних Сил і комплексні плани  їх розвитку, несе відповідальність за стан і розвиток Збройних Сил, їх бойову та мобілізаційну готовність, своєчасне  розгортання і захист територіальної цілісності. Головний штаб Збройних Сил  України є основним органом безпосереднього  управління військами (силами) у мирний і воєнний час. Начальник Головного  штабу Збройних Сил України є  першим заступником Міністра оборони  України.

Саме тоді ж (11 жовтня) Верховна Рада України постановила  створити Раду оборони України, затвердила склад посадових осіб, які входять  до Ради оборони України, а також  Положення про Раду оборони України.

Осінь – зима 1991 року були повною мірою переломними  для військового будівництва. Адже 6 грудня Верховна Рада України приймає  надзвичайно важливі для військового  будівництва закони − “Про оборону України” і “Про Збройні Сили України”. Того ж дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник К.П. Морозов.

Закон “Про оборону України” виходив з того, що Україна прагне до мирного співіснування з усіма державами, незалежно від їх соціально-політичної та економічної орієнтації. Виходячи з принципу оборонної достатності, у Законі формулювалися загальні положення про оборону України, правові основи діяльності органів державної влади та управління щодо забезпечення оборони України, а також положення, що стосуються стану війни, воєнного часу, мобілізації, територіальної оборони. Спеціальний розділ Закону був присвячений Збройним Силам України.

За сутністю та призначенням Збройні Сили України визначалися  як військова державна структура, основна  функція якої полягає у збройному  захисті незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України. Збройні Сили України створювалися і здійснювали діяльність на основі: демократії і гуманізму; верховенства закону; підзвітності конституційним органам законодавчої і виконавчої влади; єдиноначальності і колегіального вироблення рішень; загального військового обов’язку громадян України; добровільності вступу на кадрову військову службу; дотримання військової дисципліни; гласності в діяльності Збройних Сил України та збереження державної і військової таємниці; позапартійності; гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців. Власне кажучи, ці основи були соціально-політичними та організаційними принципами будівництва і функціонування Збройних Сил України. Вони відображали їхню соціальну природу і характер як армії правової демократичної держави.

20 листопада 1991 року  Постановою Кабінету Міністрів  України № 321 було затверджено  Тимчасове положення про Міністерство  оборони України, згідно з яким  була остаточно схвалена чисельність  центрального апарату Міністерства  оборони у кількості 248 осіб (216 – військовослужбовців). Дозволялося  мати 5 заступників Міністра оборони,  у тому числі двох перших, а  також колегію Міністерства у  складі 11 чоловік.

3 січня 1992 року  розпочався процес приведення  до добровільної присяги на  вірність народові України дислоковані  на українській території війська.  Планувалося його завершити до 20 січня, однак потім термін  був продовжений до 31 січня, та  фактично процес прийняття присяги  тривав ще довше.

Указом Президента України від 5 квітня 1992 р. № 209 на базі сил Чорноморського флоту почалося формування органів управління Військово-Морських Сил України.

25-26 червня 1992 року  відбулося перше засідання колегії  Міністерства оборони України  з порядком денним “Про хід створення Збройних Сил України і завдання щодо якісного формування з’єднань і частин на першому етапі військової реформи”. Колегія більш чітко визначила завдання, уточнила план реформування військових формувань до 1995 року включно.

У середині червня 1992 року Верховна Рада України ратифікувала Договір про звичайні збройні  сили в Європі, яким визначалися  максимальні рівні озброєння  і військової техніки для України. Необхідно було скорочувати кількість  танків на 5 300 одиниць, бойових броньованих  машин (ББМ) – на 2 400 одиниць, бойових  літаків – на 477 одиниць. До реалізації цих завдань Україна приступила вже 18 серпня 1992 року.

Згідно з Указом Президента України від 28 січня 1993 року на базі Військово-Повітряних Сил України  та Військ Протиповітряної оборони  України розпочалося формування єдиного виду Збройних Сил України  – Військ Повітряної оборони (ВПО).

У 1994 р. закінчилося  міждержавне переміщення військових кадрів. З 1991 по 1994 рр. з України в  інші держави було переведено близько 12 тисяч офіцерів і прапорщиків, понад 33 тисячі повернулося на Батьківщину, у тім числі 27 982 офіцери. 20 квітня 1995 року Указом Президента України  в складі Збройних Сил України  відновлено як їх вид Війська Протиповітряної  оборони.

Будівництво Збройних Сил України супроводжувалося значним  скороченням чисельності особового  складу та озброєнь. За рахунок розформування  деяких частин, удосконалення організаційно-штатної  структури чисельність ЗС України  за станом на кінець 1995 року було скорочено  до 400 000 чоловік.

26 січня 1996 року  Рада національної безпеки та  оборони розглянула проект Концепції  реформування Збройних Сил України.  Концепція передбачала подальше  значне скорочення військ, ліквідацію  військових округів та перехід  на оперативно-територіальну систему  будівництва армії, принципи регіонального  комплектування тощо. Проте, в  подальшому реалізувати дану  Концепцію не вдалося.

Згідно з Указом Президента України від 23 травня 1996 року у складі Збройних Сил України  формується командування Сухопутних військ України, якому підпорядковуються  органи управління та війська військових округів.

Підбиваючи підсумки першого, найскладнішого етапу будівництва  Збройних Сил України (1991–1996 рр.), слід зазначити, що незважаючи на різноманітні труднощі, були закладені основи національного  війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних Сил, системи управління, підготовки і  всебічного забезпечення військ (сил) тощо.

У січні 1997 року Президентом  України була затверджена Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. Саме з цього розпочався другий етап військового будівництва в Україні.

Перший рік реалізації положень Державної програми будівництва  та розвитку Збройних Сил України  вніс суттєві зміни в їх облік  та діяльність. Протягом 1997 року проводилася  значна робота щодо оптимізації структури  та чисельності Збройних Сил України. Здійснювалася реорганізація військових округів, Північного оперативно-територіального  командування в оперативні командування. Було зроблено суттєві кроки щодо підвищення ефективності системи державного керівництва Збройними Силами та поліпшення взаємодії Міністерства оборони України з центральними та місцевими органами виконавчої влади. Активно здійснювалася перебудова системи управління, оперативного, тилового і медичного забезпечення військ (сил).

21 січня 1997 року  Указом Президента України були  затверджені Положення “Про Міністерство оборони України” та “Про Генеральний штаб Збройних Сил України”. Міністерство оборони і Генеральний штаб ЗС України вперше отримали свої окремі Положення, що було не лише подальшим впорядкуванням їхніх повноважень і відповідальності, але й важливим кроком на шляху становлення демократичного цивільного контролю над оборонною сферою.

Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України значно поширилися на здійснення планування оборони держави і оперативного управління всіма військовими формуваннями України. Відтепер Генеральний штаб Збройних Сил України отримав  право на здійснення контролю за виконанням завдань з організації оборони  держави всіма військовими формуваннями. Були суттєво уточнені повноваження Міністерства оборони. Вперше у Положеннях були передбачені механізми запобігання  неузгоджених дій вищого керівництва  Збройних Сил. Йдеться про “паралельну” персональну відповідальність Міністра оборони перед Президентом, Радою національної безпеки і оборони України та Кабінетом Міністрів України, а начальника Генерального штабу ЗС України – перед Радою національної безпеки і оборони України та Міністром оборони; про спільне видання Міністром оборони і начальником Генерального штабу ЗС України наказів і директив з найважливіших питань будівництва та розвитку Збройних Сил, їхньої бойової і мобілізаційної готовності, підготовки тощо.

У 1997 році вперше було проведено цикл стратегічного планування оборони України і затвердження Стратегічного рішення на застосування Збройних Сил Президентом України.

З 1998 року запроваджена нова система військово-адміністративного  розподілу території України. Замість  військових округів було утворено оперативні командування. Функціонально вони стали  постійними оперативно-стратегічними  об’єднаннями, призначеними для виконання  як у мирний, так і у воєнний  час оперативних, мобілізаційних завдань  і завдань територіальної оборони  у встановлених для них межах, а також технічного, тилового, медичного  та інших видів забезпечення військ (сил), що знаходяться на їхніх територіях, незалежно від відомчої підпорядкованості.

У 1998 році послідовно і планово проводився курс на оптимізацію  структури та чисельності Збройних Сил України. Створено нові функціональні  компоненти Збройних Сил України, їх бойове ядро – сили стримування, мобільні сили (сили швидкого реагування) та частини  прикриття державного кордону. Продовжувалася робота щодо підтримання та вдосконалення  бойової готовності, підготовки органів  управління всіх ланок до керівництва  військами (силами) при переведенні  їх у вищі ступені бойової готовності, переходу на нові організаційно-штатні структури з урахуванням процесу  реформування Збройних Сил, вдосконалення  форм і методів роботи штабів при  переведенні Збройних Сил з мирного  на воєнний стан.

Згідно з пропозиціями Президента України Постановою Верховної  Ради України від 22 грудня 1998 року була затверджена чисельність Збройних Сил за станом на: 31 грудня 1998 року – 320 тис. військовослужбовців і 100 тис. працівників; 31 грудня 1999 року – 310 тис. військовослужбовців і 90 тис. працівників.

Під час реалізації Державної програми будівництва  та розвитку Збройних Сил України  щодо удосконалення структури військ (сил) постійно враховувалися результати заходів оперативної підготовки органів управління. Планування та проведення заходів оперативної  підготовки стало здійснюватися  за єдиним замислом і планом та на єдиному  оперативно-стратегічному фоні.

У цілому реалізація завдань Державної програми будівництва  та розвитку Збройних Сил України  у 1997–1999 рр. дала змогу створити надійну  основу сучасних Збройних Сил України.

Важко уявити функціонування будь-якої держави і армії без  розвідки. 22 березня 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про розвідувальні органи України”. Це логічно завершило тривалий етап обговорення та ввело діяльність спеціальних органів державної влади, серед яких розвідка Збройних Сил України посідає своє місце, у правову сферу.

За результатами виконання Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України  протягом 2001–2005 рр. відбулися суттєві  зміни у структурі Збройних Сил  та системі їх управління. Зокрема, у процес реформування Збройних Сил  був запроваджений функціональний принцип їх побудови та застосування. Здійснено розподіл функцій та повноважень  між Міністерством оборони України  та Генеральним штабом Збройних Сил  України. Функціональними структурами  Збройних Сил стали Об’єднані  сили швидкого реагування, основні  сили оборони і Стратегічні резерви. Пріоритет у формуванні був наданий  Об’єднаним силам швидкого реагування.

У 2004-2005 рр. здійснено  перехід Збройних Сил з чотирьох видової на трьох видову структуру  шляхом створення на базі ВПС і  Військ Протиповітряної оборони  єдиного виду Збройних Сил – Повітряних Сил у складі трьох повітряних командувань (“Захід”, “Південь”, “Центр”) і тактичної групи “Крим”.

Головні командування видів Збройних Сил України були переформовані у командування видів  з відповідною оптимізацією їх структури  та чисельності. З трьох оперативних  командувань залишилися два (Західне  та Південне), а північне оперативне командування переформовано в територіальне  управління “Північ”. Статус командувань було знижено з рівня оперативно-стратегічного об’єднання до рівня оперативного об’єднання. З метою оптимізації системи оперативного (бойового) та матеріально-технічного забезпечення сформоване Командування сил підтримки. До його складу увійшли понад 50 частин і підрозділів. Загалом, впродовж 2001–2005 рр. було проведено близько 16 тис. заходів з реструктуризації Збройних Сил.

Загальна чисельність  особового складу Збройних Сил України  станом на кінець 2005 року складала 245 тис. осіб, у т.ч. 180 тис. військовослужбовців. Співвідношення між видами Збройних Сил становило: Сухопутні війська  – до 40%; Повітряні Сили – до 24%; Військово-Морські Сили – до 8%; органи військового управління, військові  навчальні заклади, установи – до 28%.

У 2006 році діяльність Збройних Сил була спрямована на виконання  завдань, визначених Державною програмою  розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки. Особлива увага надавалася розвитку Повітряних Сил – оскільки цей рік був оголошений роком  Повітряних Сил, а також підвищенню боєздатності Об’єднаних сил швидкого реагування як основного компонента української армії зразка 2012 року.

У березні 2006 року Президент  України – Верховний Головнокомандувач  Збройних Сил України затвердив  Стратегічний замисел застосування Збройних Сил України. У цьому  документі визначені сім типових  ситуацій Застосування Збройних Сил  і для кожної ситуації визначений оптимальний комплект сил і засобів  Збройних Сил, який забезпечує виконання  завдань і складається з активного  і резервного компонентів.

Проте недостатнє фінансування (6,4 млрд. грн., замість запланованих 7,6 млрд. грн.) не дали можливості у 2006 році перейти від бюджету утримання  Збройних Сил до бюджету їх розвитку.

Ресурсні обмеження  суттєво вплинули на стан виконання  Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 рр. Унаслідок  об'єктивних причин протягом останніх років темпи виконання основних заходів Державної програми було уповільнено. Проте вдалося уникнути поширення деструктивних процесів у військах (силах) та зберегти потенціал  для продовження реформ.

Важливим здобутком  став початок створення системи  забезпечення інформаційної безпеки держави у воєнній сфері. У липні 2009 року Президентом України було затверджено Доктрину інформаційної безпеки України та розпочато у Збройних Силах роботу зі створення вертикалі управління системою забезпечення інформаційної безпеки у воєнній сфері.

Посилені повноваження Кабінету Міністрів України з  координації діяльності Міністерства оборони. Стало обов'язковим погодження структури центрального апарату  Міністерства оборони з Першим віце-прем'єр-міністром  України.

Продовжується робота зі створення автоматизованої системи  управління Збройними Силами. Визначено її перспективний обрис, етапи та порядок створення. Послідовно, у межах фінансування, впроваджувалися окремі її елементи. Разом з тим загальні темпи переходу на сучасні інформаційно-телекомунікаційні засоби залишаються досить низькими (3,2 % на рік).

Цей чинник уповільнив виконання низки спланованих  заходів Державної програми, зокрема  стримується переформування командувань  видів у штаби видів Збройних Сил, формування військових структур управління та оповіщення Повітряних Сил, удосконалення  системи управління матеріально-технічним  забезпеченням військ (сил).

За результатами реалізації Концепції кадрової політики в Збройних Силах України з 1 січня 2010 року запроваджено систему кадрового  менеджменту централізованого типу, спрямовану на забезпечення потреб військ (сил) в особовому складі, сприяння кожній особі в індивідуальному  розвитку та можливості реалізації її потенціалу, бачення кожним військовослужбовцем  перспективи свого кар'єрного зростання.

Запроваджено нову систему комплектування військовослужбовцями за контрактом за схемою: територіальний центр комплектування – навчальна  військова частина (центр) – військова  частина. Це дозволило надати керованості  процесу комплектування, а за рахунок  спрощення механізму прийняття  на військову службу за контрактом заощаджувалося на підготовці особового  складу у навчальних військових частинах (центрах) залежно від термінів навчання (від 1,5 до 3 місяців) з розрахунку на одного військовослужбовця від 1,6 до 3,5 тис. гривень.

В той же час вдалося  зберегти тенденцію залучення на військову службу молоді, яка оцінює військову справу як школу мужності та можливість виявити свої найкращі лідерські якості, стати справжнім  професіоналом.

Так, за результатами соціологічних досліджень позитивне  ставлення до військової служби значно переважає негативне її сприйняття. Переважна більшість опитаних сприймає службу в Збройних Силах як школу  життя (44,6%), можливість загартуватися  фізично і духовно (43,9%) та можливість для самореалізації (13,7%).

Серед негативних відповідей переважає думка, що це даремно втрачений  час (6,1%), загроза життю і здоров'ю (2,4%) та розлука з рідними і  близькими (2,5%).

У 2009 році розширено  коло осіб, які мають право вступу на військову службу за контрактом. Сьогодні на посади рядового, сержантського  і старшинського складу приймаються  громадяни, які пройшли професійно-психологічний  відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: військовослужбовці, які прослужили на строковій службі не менше трьох  місяців (раніше – не менше шести); громадяни призовного віку, які мають  вищу, професійно-технічну або повну  загальну середню освіту (раніше не було передбачено) і не проходили  строкової служби; військовозобов'язані, а також жінки, які не мають  військових звань офіцерського складу, з відповідною освітою та спеціальною  підготовкою, віком від 18 до 40 років.

Удосконалено систему  військової освіти та науки. Створено потужні видові навчально-наукові  центри, до складу яких входять навчальні  підрозділи (факультети, кафедри академій (університету), коледжі сержантського  складу) та наукові підрозділи (наукові  центри). Це дозволило зосередити на єдиних навчальних базах підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації військових фахівців усіх рівнів військового  управління, забезпечити інтеграцію військової освіти та науки, зменшити бюджетні видатки на їх утримання. Загалом, протягом лише 2009 р., для Збройних Сил  України підготовлено майже 1300 військових фахівців оперативно-стратегічного, оперативно-тактичного та тактичного рівнів.

Створено систему  гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України, яка  сьогодні функціонує у загальнодержавній  системі реалізації гуманітарної та соціальної політики та спрямована на забезпечення усвідомлення особовим складом  державної політики у сфері оборони, системи національних цінностей, які  вони захищають, підтримку і розвиток професійно необхідних психологічних  якостей, сприяння реалізації встановлених державою соціальних та правових гарантій з метою виконання завдань  військової служби

На рівні Міністерства оборони України організацію, керівництво  та контроль за діяльністю органів  військового управління щодо реалізації гуманітарної і соціальної політики держави у Збройних Силах здійснює Міністр оборони України через  свого заступника (згідно з розподілом повноважень).

Координуючим та аналітичним органом Міністерства оборони з питань гуманітарного  та соціального розвитку у Збройних Силах визначено Департамент  соціальної та гуманітарної політики

Завдання, безпосередньо  пов’язані із формуванням та підтриманням у особового складу Збройних Сил  морально-психологічного стану, необхідного  для виконання завдань за призначенням, або говорячи словами Указу Президента України: ”гуманітарне та соціальне забезпечення” покладено на Генеральний штаб, який його здійснює через органи з виховної та соціально-психологічної роботи.

Вдосконалено співпрацю  органів військового управління з громадськими організаціями. Створено Громадську раду при Міністерстві оборони  України. Загальна кількість неурядових громадських організацій, профспілкових  організацій та ЗМІ, що входять до її складу, сьогодні нараховує 90. Щорічно, у взаємодії з органами державної  влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями проводиться  велика кількість заходів військово-патріотичного  спрямування та культурно-мистецьких акцій з нагоди відзначення державних  та професійних свят, пам'ятних, знаменних  дат і подій.

Набули системності  заходи з усунення протиріч щодо свободи  віросповідання у Збройних Силах. Опрацьовані  механізми задоволення релігійних потреб віруючих військовослужбовців. Створено Раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони, до складу якої увійшли сім конфесій: Українська Православна Церква, Українська Православна Церква Київський Патріархат, Українська греко-католицька Церква, Римо-католицька Церква в Україні, Українська Автокефальна Православна Церква, Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-баптистів  та Духовне управління мусульман  України.

З метою сприяння проведенню ефективної державної політики з питань сім'ї, гендерної рівності, подальшого згуртування військових колективів у Збройних Силах створено Ради сімей військовослужбовців  Збройних Сил України.

Головні проблеми забезпечення діяльності Збройних Сил України  останнім часом пов'язані з невідповідністю  обсягів асигнувань реальним потребам у коштах для утримання та розвитку Збройних Сил, неритмічним фінансуванням, різким збільшенням частки спеціального фонду в загальному обсязі видатків Міністерства оборони.

Протягом, 2009-2010 років  Кабінетом Міністрів України  на виконання Указу Президента України  і відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України  проведено Оборонний огляд. Під  час його проведення вперше було здійснено  комплексну оцінку стану й готовності Збройних Сил України, інших складових  Сектору безпеки і оборони  України до спільного виконання  завдань гарантування безпеки й  оборони держави, уточнено довгострокові  перспективи їх розвитку, визначено  потреби в матеріальних, фінансових та людських ресурсах для забезпечення захисту національних інтересів.

За результатами оборонного огляду підготовлено цей  Стратегічний оборонний бюлетень України, який є концептуальним документом, що визначає стратегію розвитку складових  Сектору безпеки і оборони  України на перспективу до 2025 року.

Положення цього  документа покладено в основу розроблення комплекту плануючих  документів, зокрема Державної програма реформування Збройних Сил України  на 2011-2015 роки і Державної програми розвитку озброєння та воєнної техніки  на 2011-2015 роки, а також використано  для вдосконалення системи оборонного планування і побудови ефективної системи  управління оборонними ресурсами.

Підрозділ 1.2. Державні свята та військові професійні дні.