Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Страхові компанії на фінансовому ринку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

Кафедра фінансів та кредиту

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Фінансовий ринок »

на тему: «Страхові компанії на фінансовому ринку».

Студентки : Давидюк Н.Г.

3 курсу, групи Ф -32

Науковий керівник:

викл. Тохтамиш Т. О.

Харків-2014

ЗМІСТ

Вступ

1. Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в Україні

2. Організаційно-правові засади створення страхових компаній

Висновок

Список літератури

ВСТУП

В умовах розвитку ринкової економіки посилюється значення страхування у суспільному відтворенні. Реформування економічної системи України зумовило необхідність створення ринкової інфраструктури, що обслуговує механізм господарювання. Важливе місце в ній посідають саме страхові компанії, які проводять різноманітні види страхування на території України та здійснюють інвестиційну і фінансову діяльність. У ринкових умовах господарювання страховики через реалізацію механізму страхування мобілізують значний страховий капітал, який є важливим ресурсом, що може бути представлений на фінансовому ринку країни.

На даний момент страхові компанії досить слабо представлені на фінансовому ринку України порівняно з їхніми колегами у високорозвинених країнах світу.

Дослідженням діяльності страхових компаній взагалі, а на фінансовому ринку зокрема, займалися досить багато вчених та спеціалістів у сфері страхування. Але все ж таки багато питань, які охоплює ця проблематика, залишаються відкритими. Тому недослідженість даного питання робить тему реферату досить актуальною та практично значимою.

Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в Україні

Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження й розвиток страхового ринку України – процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте нашій країні притаманні й деякі специфічні риси.

Із законодавчим упровадженням у колишньому Радянському Союзі деяких елементів ринкової економіки (особливо з появою 1988 року Закону «Про кооперацію») почали створюватися перші страхові кооперативи. Існування кооперативів протягом 1988-1989 років мало велике значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посприяло підвищенню кваліфікації кадрів. Уже на перших порах зародження на теренах колишнього СРСР страхового ринку альтернативні страховики пильну увагу звернули на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в розвинених країнах Заходу. Завдяки цьому і в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування. Коли 1990 року рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна відокремити чотири основні групи чинників, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб’єктів страхування:

а) створення порівняно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на самостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА;

б) створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано;

Кваліфіковані працівники Держстраху через низьку мотивацію праці та застарілі методи ведення страхової справи почали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які запроваджували ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Згодом Держстрах перетворився на Національну акціонерну страхову компанію «Оранта». Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні.

в) створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами для свого обслуговування;

г) створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва, тобто страхових компаній, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики [19].

Окрім цих головних чинників масове виникнення страхових компаній протягом 1990-1993 років стимулювали такі чинники: ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах; засновницька робота профспілок, громадських організацій; участь зарубіжних інвесторів.

Отже, період 1990-1993 років характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній за невпорядкованого законодавства.

Після виходу у травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України (КМУ) «Про страхування» та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України. Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових компаній і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначено в ліцензії. Було передбачено обов’язкову звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов’язання та розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку протягом 1994-1995 років можна схарактеризувати так: посилення спеціалізації роботи страховиків; збільшення сфери страхування, поява і розвиток нових його видів (страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків та ін.); завдяки законодавчому регулюванню страхової діяльності відчутно підвищилася фінансова дисципліна страховиків, розпочався нагляд за страховою діяльністю.

З ухваленням Закону України «Про страхування» (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.

Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов’язкового страхування.

Ухвалення та реалізація положень Закону через низку Постанов і Розпоряджень КМУ, а також низка нормативних актів Укрстрахнагляду посприяли створенню протягом 1996-1997 років законодавчого поля для розвитку страхування. Це, у свою чергу, дало змогу більш системно й комплексно підійти до розробки стратегії подальшого розвитку цієї галузі, яку було втілено в довгострокових цільових програмах.

За роки існування страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України.

Перша Програма, ухвалена КМУ 1998 року, визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998-2000 роки.

У травні 1999 року ВРУ ухвалила в першому читанні Проект ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про страхування», де було передбачено законодавчу реалізацію змін, намічених Програмою.

Зазначені законопроекти передбачили й заходи з підвищення платоспроможності страховиків. Так, із цією метою, як передбачалося Програмою, було створено й зареєстровані об’єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фонд з експортно-імпортних ризиків. На виконання Програми було прийнято відповідну Постанову Уряду щодо діяльності аварійних комісарів і розгорнуто їх підготовку в Україні. Також значно зросла участь України в міжнародних організаціях, посилилися контакти з міжнародним страховим ринком.

Отже, упровадження цієї Програми сприяло розвитку страхового ринку як системи, усі ланки якої становлять єдине ціле.

2 лютого 2001 року КМУ затвердив Програму розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки (далі – Програма).

Нова Програма, як і попередня, передбачала, що буде прийнято цілу низку законодавчих і нормативних актів. Загалом зазначені заходи створили передумови для сталого розвитку страхової справи в Україні.

Останнім часом також значно поширилися зв’язки українських страхових компаній із зарубіжними партнерами, особливо із країнами СНД. Завдяки цьому збагатився вітчизняний досвід у страховій справі, зокрема в організації підприємницької діяльності страховиків.

Отже, поняття «страховий ринок» з’явилося в пострадянській економіці на початку 90-х років. Розвиток страхових компаній в Україні розпочався з появи страхових кооперативів. В 1990-х роках почали з’являтися перші комерційні страхові компанії. Також слід відмітити, що страховий ринок України розвивався у декілька етапів та на основі двох Програм розвитку страхового ринку [19].

2. Організаційно-правові засади створення страхових компаній

страховий дохід фінансовий правовий

Одним з головних учасників страхового ринку є страхове підприємство, яке в страховій термінології переважно називається страховою компанією, страховим товариством або страховою організацією.

Досить багато авторів по-різному дають визначення страхової компанії. Наведемо деякі з них. Так Александров В. Т. зазначає, що страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов’язання і має на відповідну ліцензію. Дьячкова Ю. М. пише, що страхова компанія – це історично визначена суспільна форма конструювання страхового фонду, що має відособлену структуру, основним предметом діяльності якої виступає укладання та обслуговування договорів страхування. Словник страхових термінів дає інше визначення, страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності в Україні [16]. Також тлумачення цього терміна є в Законі України «Про страхування». Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про страхування» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Серед страховиків України переважають акціонерні товариства.

Існує також і декілька варіантів класифікації страхових компаній, проте більшість науковців схиляється до класифікації Ткаченко Н. В. Згідно з якою компанії поділяють:

за формою власності (державні, колективні);
за спеціалізацією (компанії, що займаються ризиковим страхуванням; страхуванням життя; виключно перестрахувальними операціями);
за метою діяльності (мета яких – отримання прибутку та мета яких – надання високоякісних послуг застрахованим);
за територією обслуговування (місцеві, регіональні, національні, міжнародні);
за величиною статутного капіталу або обсягів надходжень страхових платежів (великі, середні, малі) [22].

Фінансовою основою діяльності страховика є його статутний фонд, який формується тільки в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням [13].

Щодо створення страхової організації слід сказати, що цей процес проходить в два етапи. На першому відбувається утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій. На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

У зв'язку з тим, що страховики переважно існують в формі колективних підприємств, їх утворення розпочинається з організації ініціативної групи, котра виступає засновником товариства. Членів такої групи повинно бути не менше трьох (юридичних або фізичних осіб). Після досягнення домовленості між собою і про утворення компанії вони проводять перші, так звані «установчі» збори, на котрих приймається рішення утворити страхову компанію, затвердити її назву і статут, адресу, величину статутного фонду і призначити директора та головного бухгалтера. На цих же зборах підписується установча угода про заснування компанії.

Після зборів керівні особи компанії відкривають в банку тимчасовий рахунок і розпочинають продаж акцій. Після того, як не менше половини акцій її буде продано і за них надійдуть кошти, страхову компанію реєструють в райдержадміністрації або виконкомі міської чи районної в місті ради депутатів. На підставі постанови про реєстрацію обласне управління статистики видає свідоцтво про реєстрацію компанії з необхідними кодами. Тепер компанії реєструється як платник податків і внесків з усіх видів обов'язкового соціального страхування та виготовляє печатку і штамп. Після цього рахунок в банку міняється на постійний і завершується продаж акцій. Коли перша оголошена емісія закінчена, здійснюється її реєстрація в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку в Києві.

Другий етап - ліцензування і реєстрація як страховика - здійснюється відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності [25]. Для отримання ліцензії страхова компанія представляє в Держфінпослуг комплект із 12 документів, основними з яких є: заява про видачу ліцензії; копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; копії установчих документів; довідки банків або висновки аудиторів про формування та розмір сплаченого статутного фонду; довідку про фінансовий стан засновників страховика; економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності; інформацію про учасників (акціонерів) страховика та йот керівництво.

Спеціалісти комісії перевіряють документацію на відповідність чинному законодавству, після експертизи заносять компанію в Єдиний державний реєстр страховиків України і видають їй відповідні ліцензії. Тільки після цього компанія набуває прав страховика і може розпочинати діяльність (Додаток А).

Як і інші господарські суб'єкти, страхові компанії можуть ліквідовуватись, реорганізовуватись та сануватись. Повна ліквідація може здійснюватись згідно з рішенням акціонерів або ухвали господарського суду (у випадку банкрутства).

Одночасно з прийняттям рішення про ліквідацію компанії призначається ліквідаційна комісія, котра керує процесом закриття підприємства. Вона надає перелік діючих договорів страхування і визначає зобов'язання згідно і ними, виявляє усіх дебіторів і кредиторів та здійснює розрахунки з ними. Для нього використовуються наявні грошові кошти, а при необхідності продається майно компанії. Після розрахунків з застрахованими і кредиторами сплачуються усі належні податки та збори і здійснюються розрахунки з акціонерами. Наприкінці цих робіт складається завершальний (ліквідаційний) баланс, який підтверджується аудитором, в міліцію здаються печатки і штампи, а в реєструючий орган подається заява з проханням виключити компанію з реєстру підприємств та організацій України.

Законом України «Про страхування» передбачено також реорганізацію страховика згідно з рішенням органів нагляду за страховою діяльністю. Така реорганізація можлива шляхом: перетворення в страхового посередника; об'єднання кількох страховиків в одну компанію з визначенням порядку передачі страхових зобов'язань за умови, що на це погодяться власники страховиків; залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних) за умови здійснення ними розрахунків відповідно до зобов'язань та боргів страховика, строк сплати яких уже настав.

Примусова санація може призначатися органом нагляду за страховою діяльністю у разі: невиконання страховиком зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців; недосягнення страховиком визначеного законом розміру статутної фонду; в інших випадках, передбачених діючим законодавством. Примусова санація передбачає: проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика.

Кожна страхова компанія має матеріальні, фінансові, трудові та інформаційні ресурси.

До матеріальних ресурсів належить нерухоме і рухоме майно – будівлі, транспорт, обчислювальна та офісна техніка, меблі. До фінансових ресурсів відносяться власні кошти і кошти, що перебувають в управлінні компанією – статутний фонд, вільні резерви, нерозподілений прибуток, гарантійний фонд, страхові резерви. До трудових ресурсів відноситься персонал компанії, кваліфікація якого повинна бути достатньою для ефективної діяльності підприємства. До інформаційних ресурсів підносяться сукупність даних про страхувальників, діючі страхові договори та зобов'язання згідно з ними, довідкова, законодавча, нормативна інформація, статистичні дані та дані бухгалтерського обліку.

Здійснення страхової діяльності та використання усіх видів ресурсів можливе при наявності організаційної структури. Під структурою компанії розуміють насамперед зв'язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети [20].

Формування організаційної структури страхової компанії здійснюється на основі таких принципів: централізації (децентралізації); географії (території); функціональної побудови; спрямованості послуг; спеціалізації за групами клієнтів.

Принцип централізації (децентралізації) визначає структуру компанії, виходячи із розмежування відповідальності між рівнями управління. Цей принцип тісно пов'язаний з географічним принципом побудови страхової компанії.

Принцип функціональної побудови припускає формування підрозділів страхової компанії за напрямками діяльності: андеррайтинг, постачання, збут, фінансування, врегулювання збитків та ін.

З метою надання комплексного страхового захисту страхова компанія у своїй організації враховує групи, які обслуговують клієнтів.

Структура компанії повинна будуватися таким чином, щоб забезпечувати досягнення мети своєї діяльності з максимальною ефективністю.

Вищим органом управління страхової компанії є збори акціонерів (якщо страхова компанія є акціонерним товариством). Повноваження вищого керівництва страхової компанії наведені в таблиці Б.1.

Розрізняють територіальну (зовнішню) і управлінську (внутрішню) структуру страхової компанії [25].

Внутрішня структура управління компанією може будуватися за декількома принципами підпорядкованості: лінійна (вертикальне управління); функціональна (управління за функціями); лінійно-штабна, що відрізняється від лінійної наявністю «штабів» консультантів, які не мають адміністративних функцій.

Принцип лінійного управління означає, що вищі керівники мають право давати розпорядження нижчим колегам за всіма питаннями, що випливають з їхньої діяльності.

При функціональному управлінні право давати розпорядження надається для виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує.

Принцип лінійно-штабного управління – це в основному «мозкові» центри (штаби), що виконують консультаційні функції в процесі стратегічного планування, підготовки рішень з важливих питаннь роботи компанії [21].

Страхові компанії при розробці своїх організаційних структур використовують в основному всі типи управління. Територіальні структури можуть бути дво-, три- і чотирирівневими. Українські страховики переважно застосовують дво- і трирівневі територіальні структури.

При дворівневій структурі усі відокремлені підрозділи мають однаковий статус, переважно статус філіалу, і підпорядковуються відділу чи департаменту роботи з регіональною мережею центрального офісу (Додаток Г). Така структура є найпростішою і при невеликій кількості відокремлених підрозділів є достатньо ефективною. Проте з ростом кількості відокремлених підрозділів їй важко забезпечити ефективне управління, і в таких випадках переважно переходять на трирівневу територіальну систему. В ній існує проміжна ланка між правлінням і філіалами. В українській термінології її найчастіше називають регіональною дирекцією, в європейській-регіональним центром або окружним відділом. Цьому проміжному органу підпорядковуються філіали і представництва на території адміністративних одиниць, переважно областей (Додаток Д). Така структура зменшує навантаження на правління компанії, але вимагає передачі регіональним центрам певних повноважень, тобто чіткого розмежування прав і обов'язків між ланками системи і налагодження якісного обміну інформацією між ними та правлінням компанії.

Чотирирівнева система управління існує в найбільш структурованій страховій компанії України – НАСК «Оранта», а трирівневі – у великих і середніх компаніях [21].

ВИСНОВОК

Одним з головних учасників страхового ринку є страхова компанія. Страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства чи товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності в Україні. Серед страховиків України переважають акціонерні товариства.

Доходи страховика можна поділити на три великі групи: доходи від основної, тобто страхової діяльності; доходи від інвестиційної та фінансової діяльності; інші доходи.

Доходи від страхової діяльності – це всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування та перестрахування.

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси: виконання зобов’язань перед страхувальниками; фінансування діяльності страхової компанії.

Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період. Фінансовий результат – це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика.

Кожна страхова компанія має матеріальні, фінансові, трудові та інформаційні ресурси.

Останні роки характеризуються динамічним розвитком діяльності страхових компаній в Україні, що супроводжується як зростанням кількості страховиків і розширенням напрямків страхової діяльності, так і збільшенням обсягів страхових операцій.

Страховики України поки ще не займають провідних позицій на ринку капіталів України.

Особливу роль в інвестиційній політиці страховиків відіграють резерви зі страхування життя.

Але особливістю розвитку українського страхового ринку є те, по більшість страховиків займаються ризиковими видами страхування.

Страховики сьогодні не повною мірою акумулюють існуючі інвестиційні ресурси. Недостатній обсяг сформованих страхових резервів, а також слабкий сектор страхування життя не дають можливості страховим компаніям приймати активну участь на фінансовому ринку.

Пропонується ряд заходів, що можуть покращити становище:

розпочати більшу емісію привілейованих акцій в тих галузях і на тих підприємствах, де це можливо;
запровадити нові державні цінні папери, орієнтуватись переважно на вітчизняних інвесторів;
посилити співпрацю страхових компаній з банками;
прийняти відповідний пакет законів, які б гальмували процес відмивання коштів через операції перестрахування;
надати право найбільшим страховим компаніям кредитувати енергетику України, особливо атомну.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Александров, В. Т., Бандурка, О. М., Ворона, О. І. та ін. Страхова справа [Текст] : інтегрований навчальний посібник: / В. Т. Александров, О. М. Бандурка, О. І. Ворона та ін. – Київ : НВП «АВТ»; Харків : Видавничий центр НТУ «ХПІ», 2003. – 639 с.
Александрова М. М. Страхування [Текст] : Навч-метод. пос. / М. М. Александрова. – К.: ЦУЛ, 2002. – 208 с.
Базилевич, В. Д. Страхова справа [Текст] / В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич. – 4-те вид., переробл. І доп. – К. : 2005. – 351 с.
Говорушко, Т. А. Страхові послуги [Текст] : Навчальний посібник / Т. А. Говорушко. – Київ : Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.
Голешина, О. І. Інвестування в золото через інструмент накопичувального страхування життя [Текст] / О. І. Голешина // Страхова справа. – 2008. – №2.– 39-40 с.
Єгорова, О. О. Проблеми і перспективи інвестиційної діяльності страхових компаній [Текст] / О. О. Єгорова // Збірник наукових праць. – Суми : ВВП «Мрія-1» ЛТД, УАБС,– 2004.– 200-209 с.
Ковтун, Н. В. Сучасні тенденції розвитку страхової діяльності в Україні: макроекономічний та регіональний аспекти [Текст] / Н. В. Ковтун // Статистика України. – 2007. – №3. – 38-44 с.
Козоріз, Г. Г. Проблеми розвитку страхового ринку в Україні [Текст] / Г. Г. Козоріз // Регіональна економіка. – 2008. – №2 – 182-191 с.
На страховом рынке Украины стартует беспрецедентный проект [Електронний ресурс] : Интернет-журнал о страховании. – Режим доступу : http://news.finance.ua/ru/~/1/0/all/2008/12/11/145914. – Назва з екрану.
Науменкова, С. В., Конопліна, Ю. С. Напрямки розвитку страхового ринку України в контексті міжнародних інтеграційних процесів [Текст] / С. В. Науменкова, Ю. С. Конопліна // Вісник Укпаїнської академії банківської справи. – 2005. – №2. – 15-21 с.
Патрин, Г. В., Тивончук, О. С. Роль небанківських фінансових посередників у фінансуванні інноваційного розвитку [Текст] / Г. В. Патрин, О. С. Тивончук // Вісник НБУ. – 2005. – №5. – 46-51 с.
Про затвердження Змін до Правил формування та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя [Електронний ресурс] : Розпорядження від 14.12.2005 № 5117. –Режим доступу : http//zakon.nau.ua/doc/?doc_id=214016. – Назва з екрану.
Про страхування [Електронний ресурс] : Закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР, зі змін. та доп. – Режим доступу : http://zakon1/rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=85%2F96-%E2%FO. 29.09.2008. – Назва з екрану.
Романенко, Є. В. Ринок страхування: тенденції та проблеми [Текст] / Є. В. Романенко // Персонал. – 2007. – №1. – 30-36 с.
Недашковская, Н.О. Сетевое страхование в Украине [Електронний ресурс] / Н. О. Недашковская // Интернет-журнал о страховании. – Режим доступу : http://forinsurer,com/public/07/02/22/2915/. – 22.02.2007. – Назва з екрану.
Словник страхових термінів [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://readbookz.com/book/14/706.html#. –Назва з екрану.
Статистика страхового ринку України. Інформація про стан і розвиток страхового ринку України за 2007 рік [Електронний ресурс] : Интернет-журнал о страховании. – Режим доступу : http://forinsurer.com/files/file00296.pdf. – Назва з екрану.
Статистика страхового ринку України. Інформація про стан і розвиток страхового ринку України за 2007 рік та 1 квартал 2008 року [Електронний ресурс] : Интернет-журнал о страховании. – Режим доступу http://forinsurer.com/files/file00297.pdf. – Назва х екрану.
Статистика страхового ринку України. Інформація про стан і розвиток страхового ринку України за 12 місяців 2005 року [Електронний ресурс] : Интернет-журнал о страховании. – Режим доступу http://www.dfp.gov.ua/files/12m2005.pdf.– Назва з екрану.
Страхування [Текст] : підручник; Керівник авт.. колективу і наук. Ред. С. С. Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.
Страхування: теорія та практика [Текст] : [Навчально-методичний посібник / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін.] за загальною редакцією проф. Н. М. Внукової. – Харків : Бурун Книга, 2004. – 376 с.
Ткаченко, Н. В. Страхування [Текст] : Навчальний посібник / Н. В. Ткаченко. – К.: Ліра, 2007. – 376 с.
Фурман, В. М. Розвиток нових технологій у страхуванні [Текст] / В. М. Фурман // Фінанси України. – 2005. – №2. – 135-145 с.
Хавтур, О. В. Концептуальні засади страхування [Текст] / О. В. Хавтур // Фінанси України. – 2004. – №2. – 139-147 с.
Шумелда, Ярослав Страхування [Текст] : Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей / Ярослав Шумелда. – Тернопіль : Джура, 2004. – 280 с.