Стратегічне планування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ  І ПРАВА

 

 

 

Кафедра менеджменту і туризму

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з дисципліни «Планування  соціально-економічного розвитку діяльності»  на тему: «Стратегічне планування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи ТР-ІV-2

Черткова А.В.

Перевірила:

Навроцька Т.А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

Зміст

Вступ

1. Планування розвитку потенціалу підприємства
2. Прогнозування виробництва конкурентоспроможної продукції
3. Вибір стратегії підприємства

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

Вступ

Особливе місце в плановій організації  діяльності фірми займає перспективне, стратегічне планування, що є однією з основних функцій управління і  представляє процес визначення цілей  створення організації, а також  шляхів їхнього досягнення Стратегічне  планування формує основу для всіх управлінських рішень. Функції організації, мотивації і контролю менеджменту  орієнтовані на розробку і реалізацію стратегічних планів. Динамічний процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою укриваються  всі управлінські функції. Не використовуючи переваг стратегічного планування, фірма й окремі її співробітники  будуть позбавлені реального способу  оцінки цілей і напряму розвитку підприємства. Процес стратегічного  планування забезпечує основу для управління колективом фірм. Можна відзначити, що стратегічне планування стає дедалі більш актуальним і для українських  підприємств, що вступають у жорстку  конкуренцію як між собою, так  і з іноземними компаніями.

 

1. Планування розвитку потенціалу підприємства

 

Найважливіше завдання стратегічного  планування - забезпечити підприємству можливості досягнення необхідного  переваги перед іншими конкурентами шляхом використання найефективніших  засобів, що сприяють поставленим цілям. Щоб підприємство могло встановити власний довгостроковий цикл розвитку, воно має рости швидше, ніж підвищується потенціал її основних конкурентів.

Під потенціалом підприємства прийнято розуміти сукупність показників або  факторів, що характеризують його силу, джерела, можливості, засоби, здібності  та інші виробничі резерви , які можуть бути використані в економічній  діяльності. Потенціал підприємства має найбільший вплив не тільки на кінцеві результати його діяльності, а й на межі економічного зростання  та структурного розвитку всього підприємства.

Вибір напрямку або стратегії розвитку потенціалу підприємства залежить в  основному від складу, структури  і якості наявних економічних  ресурсів, рівня конкурентоспроможності продукції, положення на ринку і  т.д.

Всі економічні ресурси загально прийнято підрозділяти на дві великі категорії - матеріальні та людські, і чотири основні види - земля, праця, капітал  і підприємницькі здібності.

Земля або природні ресурси об'єднують  всі речові фактори, які природа  надає у вигляді корисних копалин, земельних угідь, запасів води і  т.д. Природні ресурси закладають основи розвитку людини і виробництва, сприяють зростанню особистого й національного  багатства.

Праця або трудові ресурси характеризують сукупність розумових і фізичних здібностей людини, необхідних для  виробництва матеріальних благ.

Капітал чи інвестиційні ресурси визначають весь запас накопичених матеріальних коштів: виробниче обладнання, технологічне оснащення та інструменти, обсяг  сировини та матеріалів, що використовуються в процесі виготовлення товарів. Гроші в ринковій економіці не відносяться до капітальних витрат, так як самі по собі вони не виробляють продукції.

Підприємницькі або творчі здібності  людини проявляються в умінні відкрити свою справу, організувати нові наукові, технічні, комерційні та інші продукти, а також раціональне використання праці, капіталу, землі та інших економічних  ресурсів.

У загальному вигляді планування розвитку потенціалу підприємства включає наступні етапи:

1) оцінка структури, динаміки  та ефективності використання  виробничих ресурсів і можливостей  підприємства, його частка або займане становище на ринку;

2) визначення рівня конкурентоспроможності  основних видів продукції, самого  підприємства в цілому і його  сукупного потенціалу;

3) аналіз наявних виробничих  ресурсів і втрат економічних ресурсів на підприємстві;

4) вибір основної стратегії  і тактики розвитку потенціалу  підприємства;

5) планування розвитку  потенціалу підприємства з урахуванням  обраних перспективних цілей  і наявних обмежень ресурсів ;

6) здійснення запланованих  заходів, пов'язаних із забезпеченням  економічного зростання та розвитку потенціалу підприємства.

Таким чином, підвищення потенціалу підприємства зводиться по суті до аналізу його структури, оцінки та планування впливу великої сукупності факторів на конкурентоспроможність підприємства і його місця на ринку.

Сукупний потенціал підприємства утворюється з окремих доданків, таких як трудовий, економічний, організаційний, науково-технічний, виробничий, підприємницький  та фінансовий потенціал.

Трудовий потенціал людини характеризується сукупністю його здібностей до економічної  діяльності . Між трудовим потенціалом  і рівнем життя існує пряма  залежність. До основних компонентів  трудового потенціалу відносяться: здоров'я, освіта, моральність, творчість, професіоналізм. Основою розвитку трудового  потенціалу працівників є вдосконалення  закладених природою людських здібностей, а реалізація трудового потенціалу в великій мірі залежить від сформованих  економічних відносин та існуючої державної  політики країни, а також національного  багатства і багатьох інших факторів.

Економічний потенціал підприємства являє собою склад його ресурсів - трудових, матеріальних, фінансових та інших, наявних у розпорядженні  підприємства для виробництва запланованих робіт і послуг. Стан економічного потенціалу підприємства характеризують наступні чинники та показники:

- обсяг і кількість  виробничих ресурсів, чисельність  промислово-виробничого персоналу,  складу основних виробничих фондів, величина оборотних фондів і  матеріальних запасів, наявність  фінансових ресурсів та нематеріальних  активів, використання патентів, ліцензій , технології, інформації;

- здатності персоналу  підприємства і професійної діяльності  в усіх сферах виробництва  і на всіх рівнях управління;

- фінансовий стан підприємства, рівень поточної платоспроможності  та ліквідності, зовнішня і  внутрішня заборгованість, ступінь кредитоспроможності;

- стан наукової, творчої,  раціоналізаторської та інноваційної  діяльності, здатність до оновлення  виробництва і зміні діючої  технології;

- інформаційне забезпечення  маркетингової, проектної, виробничої  та фінансової діяльності, якість  використовуваної інформації, ступінь  її обгрунтованості та достовірності.

У зарубіжній практиці застосовується ціла система різних індикаторів, за допомогою яких дається порівняльна  оцінка розвитку потенціалу різних фірм, компаній і національної економіки  в цілому. Під індикаторами розуміється  сукупність найважливіших характеристик  об'єкта або системи, що дозволяють у формалізованому вигляді описати  стан їх основних параметрів, вибрати  оптимальні варіанти функціонування системи  в різний час і намітити найкращі способи її розвитку в майбутньому.

Світове лідерство є найвищим рівнем розвитку економічного потенціалу цілої  країни чи окремої компанії. За ним  слідує другий рівень розвитку потенціалу, відповідний середнім світовим стандартам. Третім рівнем можна вважати національне  лідерство, четвертим - відповідність  національним стандартам, п'ятим - галузеве лідерство, шостим - відповідність галузевим  стандартам.

 

2. Прогнозування виробництва конкурентоспроможної продукції

 

У ринковій економіці стратегічне  планування виробничої діяльності підприємства орієнтується в основному на задоволення  всіх потенційних споживачів своєї  продукції.  Прогнозування нової  конкурентоздатної продукції  - це систематичне проведення економічного аналізу, виконання планових розрахунків  і прийняття управлінських рішень по всіх функціях маркетингу, проектування, організації виробництва, реалізації, оновлення або заміни виробленої підприємством продукції. Стратегічний план-прогноз дозволяє кожному підприємству з необхідною точністю оцінити свої потенційні можливості, розробити відповідну виробничу програму на тривалий період, скоординувати виробництво конкурентоспроможної продукції.

Вибір перспективної продукції  проводиться з урахуванням передбачуваних показників товарів і послуг, як споживчого, так і виробничого  призначення. У ході прогнозування  виробництва конкурентоспроможної продукції кожне підприємство визначає на довгостроковий період не тільки тип  або вид основних товарів, але  і їх асортимент, а також обсяги їх випуску. Успішна реалізація цих  дій можлива, тільки якщо товар буде володіти високим рівнем конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможна продукція - це сукупність технічних, економічних і споживчих властивостей продукції з урахуванням впливу на підприємство факторів зовнішнього і внутрішнього середовища при її проектуванні, виготовленні і реалізації.

У ході прогнозування нової продукції  для оцінки її конкурентоспроможності застосовується система наступних  показників:

- одинична або приватна, що характеризує відсоткове відношення  величини будь-якого технічного  або економічного параметру цього  товару до відповідного параметру товару-конкурента;

- групова або зведена,  що об'єднує індивідуальні показники  за однаковими групами параметрів, наприклад технологічні , економічні;

- інтегральна, що представляє  кількісну характеристику конкурентоспроможності  товару у вигляді відношення  суми групового показника по  окремим параметрам, наприклад технічного  до групового показника за економічними параметрами.

Вибір конкурентоспроможної продукції  виробником здійснюється, як правило, на основі диференційованих (одиничних) або комплексних (групових) показників шляхом порівняння планованих товарів  з конкуруючими на ринку.

В основі довгострокового прогнозування  конкурентоспроможної продукції в  сучасному виробництві лежить концепція  життєвого циклу продукту, яка  описує стратегію маркетингу, процесу  виробництва і розподілу продукції, механізм взаємозв'язку витрат і доходів, систему взаємодії споживачів і  конкурентів з моменту надходження  товару на ринок і до його зняття з виробництва.

В процесі прогнозування нової  продукції можуть бути використані  різні методи:

- експертні оцінки, основу  яких становить суб'єктивна думка  висококваліфікованих фахівців, експертів  або експертів-менеджерів різних рівнів управління;

- екстраполяції або статистичної  оцінки, засновані на аналітичній  обробці наявних даних про  обсяг прогнозування за минулий  період і розподіл виявлених  тенденцій його розвитку на  майбутній час;

- моделювання або економіко-математичні  методи, що передбачають створення  технічної, структурної або математичної  моделей, що відображають найбільш  істотні закономірності поведінки  об'єкта прогнозування в їх  тісній взаємодії, як з внутрішніми, так і з зовнішніми чинниками.

Прогнозування конкурентоспроможної продукції повинно стати обов'язковою  частиною стратегічного планування на підприємствах.

 

3. Вибір стратегії підприємства

 

Стратегічне планування задає перспективні напрямки розвитку підприємства, визначає основні види його діяльності, дозволяє пов'язати в єдину систему маркетингову, проектну, виробничу і фінансову  діяльність. Стратегічний план забезпечує адаптацію підприємства до зовнішнього  середовища, до розподілу ресурсів і внутрішню координацію діяльності з метою виявлення сильних  і слабких сторін.

Стратегічний план на великих підприємствах, як правило, довгостроковий. Але часовий  період стратегічного плану для  різних підприємств може бути різним і те, що є довгостроковим для  одного підприємства, може бути короткостроковим для іншого. Стратегічне планування на підприємствах має бути спрямоване на їх довгостроковий розвиток, досягнення високих темпів економічного зростання. Розвиток - це процес, в якому збільшуються можливості і бажання підприємства задовольняти свої бажання та потреби споживачів. Таким чином, стратегічне планування покликане забезпечити необхідний економічне зростання і бажаний рівень розвитку підприємства на майбутній довгостроковий період.

У стратегічному плануванні важливу  роль відіграє державне регулювання  економічної політики, обгрунтування перспективних напрямків розвитку всієї ринкової системи.

Першим і самим відповідальним рішенням при стратегічному плануванні є вибір місії і цілей підприємства. Місія розкриває сенс існування  підприємства, в якому виявляються  відмінності даного підприємства від  йому подібних. Іншими словами, місія - це головна мета підприємства. Місія  та цілі - служать орієнтиром для  всіх наступних етапів планування і  одночасно накладають певні обмеження  на напрямок діяльності підприємства при аналізі альтернатив розвитку. Місія підприємства може полягати в  завоюванні ринку збуту продукції, в географічному або продуктовому розширенні ринку, у підвищенні якості продукції при зниженні цін на неї і т.д.

Цілі бувають довгостроковими, середньостроковими та короткостроковими. Вони формуються і встановлюються в  рамках місії і в її розвитку. При цьому цілі є задає частиною стратегічного планування.

Стратегічне планування на мікрорівні є основою взаємодії безлічі  внутрішніх і зовнішніх економічних процесів, факторів і явищ.

По-перше, стратегічний план задає  перспективний напрямок розвитку підприємства, визначає основні види діяльності, дозволяє пов'язати в єдину систему  всі основні напрями діяльності, а також дозволяє краще розуміти структуру потреби, процеси планування, просування і збуту продукції, механізми  формування ринкових цін.

По-друге, він встановлює кожному  підрозділу підприємства конкретні  і чіткі цілі, які узгоджуються із загальною стратегією розвитку підприємства.

По-третє, він забезпечує координацію  зусиль усіх функціональних служб підприємства.

По-четверте , стратегічний підхід стимулює менеджерів підприємства краще оцінювати  свої слабкі і сильні сторони з  точки зору конкурентів, можливостей, обмежень і змін навколишнього середовища.

По-п'яте, план визначає альтернативні  дії підприємства на довгостроковий період.

По-шосте , створює основу для розподілу  обмежених економічних ресурсів.

По-сьоме, демонструє можливість фактичного застосування основних функцій планування, організації, управління, контролю і  оцінки діяльності підприємства, як єдину систему сучасного менеджменту.

Процес стратегічного  планування на підприємстві включає в себе здійснення наступних взаємопов'язаних функцій:

1) визначення довгострокової  стратегії, основних цілей і  завдань розвитку підприємства;

2) створення стратегічних  господарських підрозділів на підприємстві;

3) обґрунтування та уточнення  основних цілей проведення маркетингових досліджень ринку;

4) здійснення ситуаційного  аналізу та вибір напряму економічного  розвитку підприємства;

5) розроблення основній  стратегії маркетингу та укрупнення  планування виробництва продукції;

6) вибір тактики і уточнене  планування способів і засобів  досягнення поставлених завдань;

7) контроль і оцінка  основних результатів, коректування  вибраної стратегії і способів  її реалізації.

Схема стратегічного планування, найбільш часто застосовувана на вітчизняних  підприємствах, має наступну структуру:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                        Рис.:  Схема стратегічного планування

   на підприємстві

Кожен етап має своє специфічне зміст  для конкретних підприємств.

В процесі стратегічного планування головні цілі підприємства встановлюються вищим керівництвом і узгоджуються з усіма підрозділами. Планові  служби пропонують кожному підрозділу варіанти первинних показників валової  і нерозподіленого (чистої) прибули  на довгостроковий період. Після їх розгляду підрозділу висувають свої пропозиції і, тим самим, створюються  необхідні передумови для вироблення спільних цілей стратегічного планування. У затверджених планах передбачаються загальні цілі підприємства, його місце  на ринку, організаційна структура  управління, фінансові результати і  т.д.

Таким чином, основне завдання стратегічного  планування на підприємствах полягає  в обґрунтуванні найважливіших цілей і вироблення правильної стратегії довгострокового розвитку. У сучасній теорії планування прийнято виділяти вісім основних сфер діяльності, в межах яких кожне підприємство визначає свої головні цілі. Цими сферами є положення підприємства на ринку, інноваційна діяльність, рівень продуктивності, наявність виробничих ресурсів, ступінь стабільності, система управління, професіоналізм персоналу і соціальна відповідальність.

Вибір цілі та стратегії підприємства становить основу самостійної планово-управлінської  діяльності менеджерів.

При стратегічному плануванні підприємствами можуть використовуватися такі стратегії, як розробка товару, стабілізація виробництва, проникнення на ринок, скорочення витрат, зміна цін, а також цільові  стратегії: як маркетингова, виробнича, фінансова, конкурентна і т.д. На російських підприємствах широке поширення  одержала стратегія виживання, на зарубіжних - завоювання лідерства на ринку.

 

 

Висновки

 

Обов'язком менеджера є постійне удосконалення стратегічного управління, постійний аналіз існуючих стратегій, посилення контролю за їх використанням, для чого створюються спеціальні групи спеціалістів.

В багатьох зарубіжних фірмах відповідальність за стратегічне планування покладають на відділ маркетингу, який розробляє  стратегічні маркетингові плани  і які складаються практично  по кожному продукту, наближаючи його до ринкових потреб. Але в практиці стратегічного планування в іноземних  фірмах існують ряд недоліків  і проблем, які доцільно використовувати  в практиці вітчизняного менеджменту. Так, виявлялись не досить точними прогнозні  показники на далеку перспективу; впровадження стратегічних планів не супроводжувалося внесенням змін у раніше визначені  показники; система мотивації менеджерів в основному спрямована на досягнення результатів у короткостроковому  періоді.

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Менеджмент - Рульєв В.А.
2. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Навч. посібник, для студентів вищих навчальних закладів. — К.: «Кондор», 2003 —
3. Стратегічне управління - Шершньова З. Є. — Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 699 с.