Стратегічний аналіз галузі виноградництва

Вступ

Виробництво та переробка  винограду на півдні України та в  Закарпатті завжди були одними з найважливіших  галузей АПК і приносили значні доходи та прибутки виробникам. Виноградарство може бути розвинене в тих областях України, де досить обмежена кількість земельних ресурсів. Виноград – це культура, яку можна розміщувати на схилах і яка в таких умовах буде давати прибутки. Але ситуація, яка склалася на сьогодні в Україні, призвела до скорочення площі насаджень, збільшення їх зрідженості, зменшення врожайності, валових зборів і як наслідок – погіршилося забезпечення населення столовим виноградом та виноробної промисловості – сировиною.

Виноградарство і виноробство  на півдні України та в деяких районах  Закарпаття завжди було однією з важливих галузей агропромислового комплексу. Виноградарство мало незначну питому вагу в площі сільськогосподарських угідь – від 0,9 до 4,4% – і разом з тим приносило 15-20% прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції. Продукція виноградарства і виноробства має виняткове значення для підвищення якісного рівня життя людини.

Розділ 1. Загальна оцінка стану та тенденцій розвитку галузі в Україні

За кліматичних умов промислове виноградарство в Україні розвинуто тільки в Автономній Республіці Крим, Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та Закарпатській областях. Першість за валовими зборами винограду „винних сортів” тримає Одеська область. У 2011р. її частка становила 35,3%, на другому – АР Крим  - 29,6 %.

Сьогодні рівень розвитку виноградарства в Україні значно поступає світовому рівню. Впровадження передових технологій виробництва винограду вітчизняні підприємства почали лише з 2000 року, на відміну від планомірного удосконалення таких технологій за кордоном з початку 70-х років минулого століття. Цим і пояснюється те, що сьогодні українські товаровиробники ще не вийшли на конкурентоспроможній рівень. А в разі припинення фінансування з боку держави Україна через 7-8 років втратить промислове виробництво винограду і поставить внутрішній ринок продукції цієї культури у повну залежність від імпорту.

Таблиця 1. Динаміка основних показників стану та продуктивності виноградників в Україні за 1990-2011рр.

Рис. 1. Динаміка площ виноградників в Україні  за 1990-2011рр.

Загалом, площа виноградників  за період з 1990р. по 2011р. має тенденцію до скорочення (рис.1). Дана тенденція пов’язана тим, що старі посадження вирубуються, а нові вимагають вагомих витрат, саме через недостатність коштів з боку держави та низької інвестиційної привабливості, спостерігається щорічне зменшення площі виноградників. Також можна виділити негативні наслідки неефективного управлінського апарату держави, а саме зростання цін на енергоносії та паливно-мастильні матеріали. Внаслідок інфляційних процесів постійно збільшуються ціни на добрива та засоби захисту рослин.

Рис. 2. Динаміка урожайності виноградників України за 1990-2011рр.

Щодо урожайності, вона має позитивну тенденцію до підвищення, не зважаючи на різкий її спад у 2006р. (рис.2). Стрімке зростання урожайності спостерігається починаючи з 2007р. й по нинішній час.

Динаміка обсягів виробництва  винограду в України за 1990-2011рр. свідчить про їх стрімке падіння від 1990р. по 2006р. та поступове збільшення з 2007р. по 2011р (рис. 3). Проте, необхідно зазначити, що обсяги виробництва винограду у 2011р. не досягли рівня 1990р. й становили 62% від обсягів у зазначеному періоді.

Рис. 3. Динаміка виробництва винограду в Україні за 1990-2011рр.

Щодо розподілу виноградницької  галузі по областям, то беззаперечними лідерами, як по площах виноградників, так і по обсягах виробництва  є Одеська область (43% галузі), АР Крим (28% галузі), Херсонська(9% галузі), Миколаївська(9% галузі) та Закарпатська(5% галузі) області. Всі інші області займають менше 1% галузі (табл.2, рис. 4, рис. 5).

Таблиця 2. Показники  масштабів виноградництва за регіонами  України в 2011р.

Рис. 4. Розподіл площ виноградників  по областях в 2011р.

Рис. 5. Розподіл обсягів  виробництва винограду по областях в 2011р.

Не зважаючи на те, що багато виробників винограду щорічно  закладають молоді насадження, загальна площа виноградників продовжує скорочуватися. За період з 2000 по 2011 рр. площа виноградних насаджень зменшилася на 42,2 тис. га або 38,5 %. У той же час спостерігається тенденція збільшення валових зборів винограду за рахунок підвищення врожайності насаджень. Виняток склав 2010 р., коли несприятливі погодні умови призвели до загибелі значної частки врожаю. Щорічне підвищення врожайності свідчить про покращення рівня організації виробництва в галузі, проте ситуація продовжує залишатися критичною. При найвищій врожайності за досліджуваний період 75,5 ц/га у 2011р., у країнах – світових лідерах виробництва винограду середня врожайність сягає 100,0-120,0 ц/га, а потенціал деяких виноградників складає 350 – 400 ц/га.

Низький   рівень   врожайності  виноградних  насаджень   в   Україні обумовлюється низкою причин:

- неоптимальне розміщення виноградних насаджень;

- нераціональний сортовий склад;

- недостатня увага до питань клонової та фітосанітарної селекції;

- поганий агротехнічний стан виноградників;

- високий рівень зрідженості.

  Негативні тенденції у розвитку виноградарства відображаються і на виноробстві. За даними Держкомстату України, обсяги переробки підприємствами винограду на виноматеріали у 2010 р. склали 417,7 тис. т, що на 3,5 тис. т, або на 0,8 % менше, ніж у 2009 р.; виноматеріалів вироблено 30,7 млн. дал (на 0,4 млн дал, або на 1,4 % менше).

У 2010 р. збільшили переробку  винограду підприємства Миколаївської (на 45,5 тис. т, або у 2,2 разу) та Закарпатської (на 3,1 тис. т, або на 66 %) областей. У 2 рази зменшилися обсяги переробки в Херсонській області. На підприємства Одещини припадало 46 % загального обсягу переробленого винограду, Автономної Республіки Крим – 22 %, Миколаївської області – майже 20 %. Лише 22,0 % від загального обсягу переробленого винограду складала власна сировина (у 2009 р. – 24 %). Найменше використовували власний виноград підприємства Миколаївської (5,6 %) та Закарпатської (8,3 %) областей.

Має місце недостатня забезпеченість переробних підприємств  виноградною сировиною. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства  України, у цілому по Україні забезпеченість виноматеріалами складає біля 60 %. За словами генерального директора української корпорації по виноградарству і виноробній промисловості «Укрвинпром» Олександра Мацко, покрити нестачу якісних виноматеріалів винороби намагаються за рахунок імпорту (сировина з країн Латинської Америки навіть з урахуванням транспортних витрат є дешевшою за вітчизняну) і збільшенням виробництва фальсифікату. На сьогодні мінімум 50 % виноробної продукції, що випускається в Україні, є фальсифікатом, який не відповідає діючим стандартам і нормативам.

Виноробні підприємства, які дбають не лише про економічну ефективність роботи, а й про свій імідж та прихильність споживачів, розуміють що ставку необхідно робити на якісну сировину, найкращим засобом забезпечення якою є розширення власних виноградних насаджень. У останні роки власна сировина переробних підприємств займала 20 % – 25 % від загального обсягу переробленого винограду. Закупка продукції здійснюється як у сільськогосподарських підприємствах, так і у особистих селянських господарствах. Низька завантаженість виробничих потужностей вимушує виноробні заводи закупати весь виноград, що пропонують особисті селянські господарства, мало приділяючи увагу його якісним характеристикам.

Тому значна увага  серйозними гравцями ринку виноробної продукції приділяється розширенню власних виноградників, закладенню молодих насаджень, інтенсивним технологіям вирощування. Велику роль у цих процесах в останні роки зіграла держава. Так, у 2009-2010 рр. сільськогосподарські підприємства України завдяки державній підтримці заклали 4,28 тис. га виноградників, з яких на площі 2,59 тис. га побудовані системи крапельного зрошення. Реалізація державної програми компенсації витрат, які понесли виробники на створення садів, виноградників і холодильників, дозволила повернути виноградарям 100% витрачених на закладення виноградників коштів і посадити на протязі 2010 року 2,3 тис. га виноградників.

Виноградарство є специфічною  галуззю сільського господарства, яка  відрізняється високою капіталомісткістю  і дуже тривалим терміном вирощування  насаджень до їх вступу у плодоносний вік (від висаджування саджанців до одержання першого урожаю проходить не менш 5 років). Враховуючи це, особливо важливо правильно вирішувати питання раціонального розміщення виноградників (по регіонах, господарствах і навіть окремих ділянках) і вибору для їх закладення перспективних ампелографічних сортів. В основу розміщення виноградарства повинні бути покладені принцип його максимальної технологічної адаптації до комплексу природно-екологічних факторів,   якісні  параметри   кінцевої продукції та досягнення найвищої економічної ефективності розвитку.

Важливими учасниками виноградно-виноробної вертикалі мають стати розсадники, які переживають нині не менш скрутні  часи. За словами директора агрофірми  радгоспу «Білозерський» Херсонської області Віктора Сілецького, до проблем, що ускладнюють розвиток вітчизняного розсадництва, належать: безконтрольне ввезення вина і саджанців до України, низька рентабельність виноградарства і людський фактор. У 2010 р. агрофірмою було вирощено 2 млн виноградних саджанців і жоден з них не було придбано вітчизняними покупцями. Сільськогосподарські підприємства віддають перевагу імпортним дорогим саджанцям, не замислюючись над тим, що вони не морозостійкі. У Франції чи Італії температура звично не падає нижче нуля градусів, тоді коли у нас доходить до мінус 20-30. Є набір українських та російських сортів, які здатні приносити максимальні врожаї за будь-якої погоди. Вище нами наводилися цифри про закладення в Україні молодих насаджень та обсяги державної підтримки виноградарства. Ефективність бюджетної компенсації була б вищою за умови підтримки національних розсадників через стимулювання сільськогосподарських виробників до придбання вітчизняного садивного матеріалу.

Необхідність державного захисту позицій вітчизняних виробників зумовлена й кризою світового перевиробництва вина. За вимогами Єврокомісії країни-експортери щорічно скорочують площі виноградників. У 2010 р. подібне спостерігалося у всіх провідних країнах-виробниках – Франції, Іспанії, Італії, Португалії, Греції.

Розділ 2. Аналіз світових тенденцій  розвитку галузі

У світі відзначається  позитивна тенденція до безперервного  підвищення кількості споживаного  винограду. За даними Міжнародної організації  винограду і вина (МОВВ), валове виробництво  винограду неухильно зростає, досягаючи в останні роки 60-70 млн. т на рік. Із загальної кількості виробленого у світі винограду 80 – 90% використовується для переробки на вина, соки та інші продукти, до 10% винограду споживається в свіжому вигляді та 5-6% йде на сушку.

Рис. 6. Виробництво винограду у світі у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2005 році порівняно з лідером Італією (100% = 8 553 580 тонн)

Відсоткове співвідношення світових площ виноградників між  країнами ЄС та країнами за його межами в 2006 році становила майже 50% на 50% відповідно, в 2009 році це співвідношення дещо змінилося: на виноградні площі за межами ЄС припадав вже 51% від їхнього загального показника.

Зростання цього показника  відбувається за рахунок збільшення площ земель під виноградниками в Бразилії, Чилі, Новій Зеландії, РФ та Китаї.

Розглянемо географічний розподіл виноградних площ між окремими країнами ЄС та країнами за межами Союзу  в 2009 році (рис. 7, 8).

Таблиця 3. Динаміка площ земель під виноградниками країн ЄС та деяких країн за межами ЄС, га (2006-2009 рр.)

 Найбільші частки в розподілі виноградних  площ між країнами Європейського  Союзу займають Іспанія (30%), Франція (23%) та Італія (22%). Можна стверджувати, що зазначені 10 країн Європейського Союзу є монополістами на ринку вина, адже на інші країни приходиться лише 2% від загальної площі виноградних земель у межах цього інтеграційного об’єднання.

Стосовно розподілу  площ між іншими країнами світу за межами ЄС (27) (рис. 8) можна відмітити, що перше місце посідають Туреччина (13%), Китай (12%) та США (10%). Необхідно також відмітити частки деяких інших країн: Аргентина (6%), Чилі та Австралія (по 5% відповідно). Частка РФ становить лише 2%. Хоча Україна є учасницею Міжнародної організації виноградарства та виноробства, в щорічних статистичних звітах її доля участі не відмічена. Це свідчить про незначну роль України в функціонуванні світового ринку вина. 

Рис. 7. Розподіл загальних виноградних площ між країнами ЄС (27), 2009 рік

Рис. 8. Розподіл загальних виноградних площ між країнами за межами ЄС (27), 2009 рік

Серед регіонального  розподілу можна відзначити азіатські  та європейські країни з частками у 16%.

Таким чином, загальні обсяги площ винограду скорочуються за рахунок  скорочення площ майже у всіх країнах  світу.

Розглянемо структуру  виробництва та споживання вин в  період 2006-2009 рр. (табл. 4).

Таблиця 4. Обсяги світового виробництва та споживання вина (2006-2009 рр.)

Необхідно відмітити, що у період з 2006 по 2009 роки обсяги виробництва  вина перевищує його споживання. В той же час, починаючи з 2007 року, обсяги споживання щорічно знижуються, при цьому знижується й показник обсягів його виробництва в світі.

Розглянемо розподіл обсягів виробництва та споживання вина між окремими країнами в 2009 році (рис. 9, 10).

Рис. 9. Розподіл виробництва (ліворуч) та споживання (праворуч) вина між країнами ЄС (27) в 2009 році 

Рис. 10. Розподіл виробництва (ліворуч) та споживання (праворуч) вина між країнами за межами ЄС (27) в 2009 році

Обсяги виробництва  вина перевищує обсяги його споживання як в країнах Європейського Союзу, так і в розглянутих країнах за його межами.

Провідними країнами-виробниками  в ЄС є Італія (29%), Франція (28%) та Іспанія (20%). В той же час за споживанням  країни ЄС розподілились наступним чином: Франція (25%), Італія (20%), Німеччина (17%) та Великобританія (11%), частка Іспанії становить лише 9%.

Серед країн-лідерів виробництва  вина за межами ЄС можна виділити США (29%), рівні частки Австралії та Аргентини (17%), а також Чилі (14%). До виробників тут також ввійшла Чехія, хоча її доля складає лише 3% в загальному розподілі. Серед лідерів-споживачів можна відзначити США, частка яких становить майже половину від загального обсягу (48%), Аргентину (18%) та Австралію (9%).

Проаналізуємо динаміку експорту вина в світі за період з 2006 по 2009 роки (табл. 5).

Таблиця 5. Світовий експорт вина (2006-2009 рр.)

Зазначені в таблиці 5 країни-експортери є світовими лідерами в постачанні винної продукції, адже загальна їх участь у світовому експорті оцінюється на рівні 93-94%, дані країни є монополістами світового експорту вина.

Значне місце в світовому  експорті вина займають Італія (більше 18% долі світового ринку), Франція (на рівні 13-14%) та Іспанія (14-15%). Відмітимо, що за період з 2006 по 2009 рік доля Франції в світовому експорті вина скоротилась з 18% до 14%, при цьому Італія та Іспанія не втратили своїх позицій, лишившись на рівні 14%. Збільшення долі обсягів експорту вина можна відмітити у  Південній Америці (з 9% до 11%) і Південній Африці (з 3% до 5%).

З початком світової фінансової кризи  багато експертів висловлювали свої думки стосовно функціонування під  час кризи та подальшого розвитку світового виноробства, зокрема, європейської виноробної галузі. Спеціалісти зазначали, що європейські виноробні держави можна розбити на декілька груп: ті, що знаходяться під загрозою економічного провалу в 2010-2011 рр. (Греція, Португалія, Іспанія); стійкі країни, але які все одно затягне європейська криза (Німеччина, Франція, Італія) та найбільш чисельна група держав, яких очікує, на думку експертів та аналітиків, занепад винної галузі (Болгарія, Румунія та інші країни Східної Європи).

Як свідчать дані обсягів світового  експорту вина (табл. 4), прогнози експертів  не виправдались. Звісно, неможна не відмітити скорочення обсягів реалізації як на внутрішньому ринку (в Греції продажі впали на 5-20%), так і експорту виноградного вина провідними європейськими країнами, але можна й констатувати, що занепад виноробства не відбувся в жодній країні, Європа залишається основним виробником вина.

Світова криза торкнулась й винних виробників за межами Європи. Так, в 2009 році, за оцінками Інституту вин  Каліфорнії, експорт виноробницької продукції з США скоротився на 15% в об’ємному вираженні.

Проведений аналіз кон’юнктури, динаміки та останніх тенденцій розвитку світового ринку вина дає змогу говорити про те, що світовий ринок вин є одним з найбільш стабільних ринків, адже показники, що його характеризують не мають тенденцій до різких змін.

Майже за 40 років площа земель під  виноградниками скоротилась на 24%, це пов’язано з кліматичними умовами, надзвичайними ситуаціями (пожежами, повенями), а також з розвитком науки, якій під силу вироблення концентратів для штучного виготовлення вина. Обсяги зібраного винограду напряму залежать від площі земель, на якій вирощуються. Проведений аналіз дозволив встановити, що цей показник поступово зменшується, при цьому зменшується й світове споживання винного напою, в світі спостерігається надвиробництво винної продукції.

Відмітимо, що за аналізуємий період відбулись деякі зміни в географічній структурі ринку, а саме: скорочуються площі земель світових лідерів ринку (Франції, Італії, Іспанії, Португалії та Болгарії), а отже й обсяги експорту вина з цих країн; споживання вина в традиційно винних країнах (Франція, Іспанія, Італія) не лише не росте, а продовжує знижуватися; при цьому збільшується роль в виробництві та світовому експорті південноафриканських країн та країн Південної Америки (Аргентини, Чилі та Бразилії).

Серед основних тенденцій, що спостерігаються на світовому ринку вина, можна виділити ріст експорту розливного вина (за минулий рік постачання розливного вина в одній тільки Японії в грошовому вираженні зросло на 34,4%), а також вибір споживачами вин дешевого сегменту.

Хоча Україна є одним з членів Міжнародної організації виноградарства та виноробства, обсяги національного виробництва та експорту вина у звітах та статистиці організації не відмічені, що свідчить про незначну частку участі на світовому ринку вина. Але Україна має всі шанси посісти гідне місце серед світових лідерів-виноробів. По-перше, цьому сприяє ситуація, що опановує світову виноробну галузь: поступово зменшується доля участі європейських країн, ринок займають країни Південної Америки, Африки та деякі країни Східної Європи. По-друге, це залежить від пріоритетів, які оберуть суб’єкти сучасного вітчизняного виноградарства та політики уряду країни. Саме ці засади сприятимуть успішному конкуруванню української винної галузі в умовах світового ринку.

Розділ 3. Аналіз факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, які найбільш суттєво впливають на розвиток галузі

Результати дослідження  динаміки найважливіших економічних  показників функціонування підприємств  виноградарсько-виноробного підкомплексу України показали, що в останні роки він зазнав глибокої економічної кризи. Проаналізувавши показники розвитку були визначені чинники, які вплинули на занепад підприємств галузі, це насамперед цілий ряд суттєвих помилок з боку держави, які заключаються в непродуманій ціновій та податковій політиці, розбалансованості фінансово-кредитної системи, засилля неякісної, але дешевої продукції із закордону та інше. Все це в поєднанні з природними катаклізмами останніх років призвело до кризових явищ в підкомплексі, знизило його конкурентоспроможність, суттєво погіршило економічну ефективність. Держава відсторонилася від підтримки таких господарств, не регулює ринок збуту їх продукції, не впливає на експортно-імпортні операції, що в умовах ринкової економіки, особливо в умовах трансформації до СОТ, вкрай важливо.

Результати непродуманих і некомпетентних дій державних  структур привели до цілого ряду негативних наслідків, а саме: зменшились площі  виноградників; зниження обсягів виробництва  та переробка і споживання винограду; відсутність відтворення виноградних плантацій; втрата системи розсадництва та ін.

Аналіз продуктивності виноградних насаджень показує, що низький рівень урожайності виноградників  викликаний високою зрідженістю, недосконалим розміщенням та їх старінням. Проведеними розрахунками ефективності виробництва винограду, враховуючи нормативний рівень витрат, доведено, що на сьогодні воно ефективне при урожайності не менш, ніж 50 ц/га.

В Україні товарним виноградарством  займаються в основному в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Закарпатській областях та Автономній Республіці Крим, де виробляється від 70 до 80 % загального об'єму винограду країни. Основними видами продукції підкомплексу є виноград та продукти його переробки (соки, вина, коньяки, шампанське тощо), які характеризуються високою цінністю і користуються попитом на споживчому ринку. Займаючи незначну питому вагу в площі сільськогосподарських угідь (від 0,9% в Миколаївській і Херсонській областях, до 4,4% - в АР Крим), ця галузь і сьогодні суттєво впливає на рівень соціально-економічного розвитку регіонів України. Продукція виноградарства та виноробства має виняткове значення для підвищення якості життя населення України, бо є важливими складовими повноцінного і раціонального харчування.

Комплексна система  ведення фінансово-господарської діяльності підприємств підкомплексу являє собою сукупність взаємозв'язаних законодавчо-нормативних, організаційно-господарських,    агротехнологічних   підсистем,    регулюючих   виробництво, якість, транспортування, зберігання та оборот продукції, вибір стратегії управління підприємством, забезпечення його фінансової безпеки.

Можна виділити ще декілька факторів, які вливають на рівень фінансової стабільності підприємства в цілому:

1. низька купівельна спроможність населення;
2. наявність ринку дешевого міцного алкоголю, фальсифікату і контрабанди;
3. втрата минулих ринків збуту (головним чином російського).

При дослідженні проблем  теперішнього стану раніше рентабельних галузей АПК (виноградарства та виноробства), можна визначити наступні причини.

По-перше, не відповідає сучасним вимогам оснащення виноробних підприємств технологічним устаткуванням  та вкрай недостатнім є рівень механізації робіт у виноградниках, який до того ж має чітко виражену тенденцію до зниження. Особливо він  знизився за останні 5 років, коли парк машин практично не поновлювався, хоча в Україні розроблені і вже мали бути поставлені на серійне виробництво понад 30 найменувань спеціальної техніки для догляду за виноградниками. Проте через відсутність коштів у виноградарських господарствах машинобудівні підприємства перепрофільовують своє виробництво на випуск іншої продукції або згортають його взагалі. Інші ж підприємства пропонують, непропорційно високі стосовно продукції виноградарства, ціни на машини, устаткування, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, добрива та інші матеріали. Ціни ж на виноград дуже низькі, щоб за сучасного рівня інтенсивності відшкодувати необхідні виробничі витрати. Такий значний ціновий диспаритет зробив практично недоступним для виробників винограду придбання виробничих ресурсів (техніки, засобів захисту рослин, добрив та інших матеріалів). Це в свою чергу призводить не тільки до погіршення рівня догляду за виноградниками, а й до зниження їх продуктивності та прибутковості. Серед перешкод швидкому відновленню виробництва можна назвати поточну високу процентну ставку по кредитах на українському ринку за необхідності значного оновлення матеріально-технічної бази і впровадження сучасних технологій виробництва.