Стратегічні зони господарювання

Київський університет культури

Полтавський факультет менеджменту і бізнесу

Міністерство  освіти і науки України 
 

                                                                         Кафедра менеджменту

                        РЕФЕРАТ

З предмета «Стратегічного менеджменту»

На тему «Стратегічні зони господарювання» 
 
 
 

Виконала  студентка

V курсу, групи ГРС-51,

заочного відділення

Демченко  В.В. 
 
 
 

                                              Полтава - 2011

                                   ЗМІСТ 

ВСТУП …………………………………………….………………….…………..3

РОЗДІЛ 1.ЗОНИ ГОСПОДАРЮВАННЯ……………………………………….5

 1.1Стратегічні зони господарювання…………………………………………...5

 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ АЛЬТЕРНАТИВІВ ТА ВИБІР СТРАТЕГІЙ……….....12 

2.1Розробка базової  стратегії ………………………………………………..….12 

ВИСНОВКИ  ………………………………………………………….………...18

Література ……………………………………………………………..…....19 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

Сьогодні керівників підприємств дедалі частіше називають  словом "менеджер", а те, чим  вони займаються - менеджмент. Що ж означає  слово "менеджер"? З самого початку  англійці вживали це поняття в  управлінні ... кіньми. Слово "менеджмент" означає "мистецтво верхової їзди". В сучасному значенні слова "менеджер" і "менеджмент" з'явилися лише тоді, коли господарі підприємств  зрозуміли, що дуже вигідно не самим  керувати власним майном, а залучати до цього професіоналів, спеціально відібраних і навчених такій роботі. Саме їм, талановитим спеціалістам, які працюють за наймом, стали доручати головне завдання підприємства - отримання  високого прибутку. Завдання не легше, ніж управління норовистим конем. Варто  відмітити, шо за цю важку працю не шкодували високої винагороди. Менеджер і нині одна із професій, яка найбільш шедро оплачується в розвинутих країнах. 
Отже, менеджер - це керівник-професіонал, який працює за наймом і спеціалізується на примноженні прибутку. Тобто - це керівник підприємства в ринковій економіці. 
З легкої руки американців, англійське слово менеджмент стало відомим сьогодні практично кожній освіченій людині. Що ж означає цей термін "менеджмент"? Чому ми позичаємо його, а не користуємось словом "управління"? Мова йде не тільки і не стільки про слова. Вживаючи термін "менеджмент", ми йдемо за традицією, яка давно встановилася в міжнародних виданнях з теорії управління, яка має на увазі певне коло явищ і процесів. У практиці, яка склалася у вітчизняній науковій літературі з управління, менеджмент уже більше 30-ти років використовується як синонім капіталістичного управління. І головне — управління не заміняє "менеджмент", тому що в останньому йдеться лише про одну із форм управління, а саме про управління соціально-економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької корпорації або акціонерної компанії. 
Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови дає таке тлумачення "менеджменту": 
а) спосіб, манера ставлення до людей; 
б) влада і мистецтво управління; 
в) особливий рід уміння та адміністративні навички; 
г) орган управління, адміністративна одиниця. 
У спрощеному розумінні менеджмент — це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. 
Менеджмент - функція, вид діяльності з керівництва людьми в різних організаціях. 
Менеджмент — це також галузь людських знань, які допомагають здійснити цю функцію. Нарешті, менеджмент, як збірне від менеджерів, -це певна категорія людей, які здійснюють роботу з управління. Значимість менеджменту була особливо чітко усвідомлена в 30-ті роки. Вже тоді стало очевидним, що ця діяльність перетворилася в професію, галузь знань - в самостійну дисципліну, а соціальний прошарок людей — в досить впливову суспільну силу. 
Менеджмент слід розглядати як сукупність раціональних методів і організаційних підойм управління капіталістичною фірмою або корпорацією. 
П. Друкер, американський авторитет у галузі менеджменту, дає таке пояснення. Термін "менеджмент" виключно важкий для розуміння. По-перше, він специфічно американського походження і навряд чи може бути перекладений на якусь іншу мову, в т. ч. англійську. Він означає функцію, а також людей, які її виконують; він вказує на соціальне або посадове становище, і в той же самий час означає навчальну дисципліну, галузь наукового дослідження. Однак навіть в американському вживанні менеджмент неадекватний як поняття: в організаціях, які не мають відношення до бізнесу, як правило, не говорять про менеджмент і менеджерів. 
Нині більшість американських теоретиків менеджменту висловлюють думку, що державні та публічні організації також повинні використовувати принципи і методи менеджменту, якщо тільки вони хочуть досягти своїх цілей при мінімумі затрат і максимумі ефективності. 
Менеджмент — це не тільки академічна дисципліна або ділянка професійної спеціалізації працівників, але й сфера діяльності, а також джерело існування привілейованих соціальних груп. 
У функціональному плані менеджмент найбільш часто визначають як процес, за допомогою якого група людей, шо співпрацюють, направляє свої дії до загальних цілей. 
Як самостійний вид професійної діяльності менеджмент можливий лише на базі ринку, який склався і розвинувся: він є управлінським механізмом, який вбудований в ринкову економіку. Послуги менеджерів пропонуються діловим організаціям, зацікавленим у професійному і кваліфікованому адмініструванні на контрактній основі. Ринок надає менеджерам відому незалежність як перед власниками капіталу, так і перед авторитетом урядових чиновників, бо ризик і невизначеність, як супутні будь-якої ринкової операції, формують у менеджерів самостійність та відповідальність за те, що вони роблять, сприяють удосконаленню їх професіоналізму. 
 
 
 

РОЗДІЛ 1.ЗОНИ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

1.1 Стратегічні зони господарювання.  

  Будь-яка дія починається з її попередньої теоретичної розробки. Неможливо

розпочати щось робити завчасно не склавши план дій. Це аксіома.Виробнича діяльність, як ніяка інша, потребує особливої уваги  з боку планування. І це планування повинно бути, по-перше, комплексним та всебічним.По-друге, воно повинно відповідати усім вимогам середовища та організації. І,

по-третє, не менш важливо дотримуватись реалістичності планових показників,тобто плани повинні бути досяжними у реальні строки.

Всі вище перераховані сторони планування діяльності підприємства повинні

функціонувати у межах єдиної зваженої системи, що забезпечить більшу

ефективність  їх здійснення.Еволюція теорії та практики управління в умовах зростаючої мінливостіхарактеру  середовища діяльності підприємства призвела до формуваннястратегічного підходу  до управління, зокрема планування.

     Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає

пріоритетні для  підприємства проблеми, його місію, головні  цілі та розподіл

ресурсів для  їх досягнення. Вона формулює цілі та основні  шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство має спільний (об’єднуючий всі його підрозділи)напрямок розвитку.        [10, с. 62]

Розробка стратегії  представляє собою складний ітеративний  процес розгляду

певної кількості  альтернатив розвитку підприємства, постійної переоцінки і

періодичної перевірки  здійснюваної стратегії в залежності від стану

середовища діяльності. 

   Економічна стратегія - ефективне досягнення мети підприємства

економічними  засобами.

Економічна стратегія  підприємства виробляє правила і  прийоми економічно-

ефективного досягнення однотипових по масштабам впливу на конкурентний статус підприємства стратегічних цілей. Взаємне поєднання за часом та ресурсами локальних стратегічних дій дозволить досягти глобальної мети економічної стратегії - створення і підтримання конкурентної переваги підприємства.

Економічна стратегія  має дати відповіді на такі питання:

- що і в якій кількості виробляти?

- як і якими засобами виробляти?

- для кого і коли виробляти?

Для того, щоб  відповісти на ці запитання, економічна стратегія підприємства

повинна виробляти  правила і прийоми:

1) дослідження умов конкурентної переваги;

2) дослідження ринків потенційних товарів і послуг, що

відповідають  місії підприємства, і вибору таких  стратегічних зон

господарювання, що здатні в тривалій перспективі  забезпечити зовнішню

гнучкість підприємства, тобто можливість переорієнтації підприємства на

функціонування  в найбільш сприятливих з економічної, політичної, правової,

соціально-культурної, науково-технічної і екологічної  точок зору зонах;

3) формування перспективного товарного асортименту

підприємства, що в найбільшому ступені задовольнить актуальні індивідуальні і виробничі потреби потенційних покупців в середині країни та за її межами, і що забезпечує на цій основі систематичний прибуток, тобто прибуток, що дозволить реалізовувати програми розширеного відтворення;

4) розподілу наявних в розпорядженні підприємства додаткових

ресурсів, що взаємодіють  між різноманітними напрямками діяльності, що

забезпечує максимальну  продуктивність (рентабельність) використання цих

ресурсів;

5)формування ефективної цінової політики, що забезпечує в

довгочасній перспективі  тривале положення підприємства в традиційних і нових сегментах ринку, що освоюються;

6)раннього виявлення кризових тенденцій як в рамках національної економіки та її галузей, так і всередині підприємства, і попередження банкрутства підприємства.[21, с. 176]

Виробляючи правила  і прийоми ефективної реалізації цих напрямків діяльності, економічна стратегія підприємства - з моменту визначення його місії,формування його виробничого профілю і протягом всього періоду функціонування - повинна бути орієнтована на підтримання конкурентної переваги, запобіганняйого банкрутства, забезпечення тривалого процвітання у середовищі, що постійно змінюється.

Отже, формування перспективного товарного асортименту  підприємства є

складовою економічної  стратегії підприємства. Причому  дуже вагомою складовою.Від структури  асортименту продукції прямо  пропорційно залежить процес розподілу сировинних ресурсів підприємства. Лише їх розумне та збалансоване використання дасть змогу запобігти перевитрат сировини та отримати максимальний результат від її використання. Відповідно до розподілу сировини відбувається формування фінансових потоків, які охоплюють всі “клітини” виробництва чи будь-якого процесу на підприємстві. Така собі “кровоносна система”.

     Асортимент продукції, за умови, якщо він визначений не точно (не точно –поняття відносне, і мається на увазі, що відхилення у співвідношеннях товарних груп будуть більші, і призведуть до більших втрат, ніж це передбачено), являє собою “бомбу сповільненої дії”. Асортимент розробляється, затверджується і йде у виробництво. По завершенню виробничого процесу, виявляється, що попит на одну

товарну групу  нижчий, ніж сподівалися з причини її моральноЇ старостіоскільки, за час, який товар був у розробці і виробництві з’явились аналогічні товари, але вже з новими споживчими якостями. Інша товарна група представлена у надто великій кількості, і попит не зможе перекрити пропозицію. Ще одна товарна група стала нерентабельною в результаті підвищення цін з боку постачальників сировини. І таких варіантів може бути дуже багато, якщо їх не розрахувати і не здійснити заходів по їх запобіганню (зрозуміло, що всього передбачити неможливо, але прогнози стосовно розробки асортименту повинні бути максимально наближені до реальності). А в результаті - нецілеспрямоване використання сировини та матеріалів, втрачені кошти. Час та ресурси, які можна було б використати на підвищення конкурентоспроможності продукції і підприємства в цілому, підуть на мобілізацію нового потенціалу, що звичайно не тягне за собою позитивних наслідків. Склад та характеристики товарного асортименту, як відомо, багато в чому залежать від зони господарювання підприємства (ринку чи сегменту ринку). Отже, при формуванні перспективного товарного асортименту дуже важливо враховувати такий фактор як то стратегічна зона господарювання.  

Стратегічна зона

господарювання (СЗГ) - окремий сегмент зовнішнього середовища підприємства, на який воно має, або хоче мати вихід.

Вибір СЗГ безпосередньо  пов'язаний з місією підприємства. Якщо місією

підприємства  є обслуговування ринку споживчих  товарів і послуг, то в якості

СЗГ виступають або окремі сегменти ринку товарів  народного споживання, або різноманітні поєднання цих сегментів. Це можуть бути як усвідомлені, так і неусвідомлені більшістю соціальних груп потреби в тих або інших товарах та послугах. В якості СЗГ можуть також виступати регіональні ринки окремих товарів або їх поєднання.

Місія підприємства може обумовлюватися як однією СЗГ, так  і їх набором.

Для виділення  СЗГ застосовують такі параметри, як: перспективи зростання

в даній СЗГ, перспективи рентабельності виробництва продукції в даній

СЗГ, очікуваний рівень нестабільності зовнішнього середовища.

Зазначені параметри  визначають по кожній потенційній СЗГ  на основі аналізу, порядок якого наведено на рис.1.2.

                   Рис. 1.2. Процес виділення СЗГ.[32, с. 184]                  

Як видно з  малюнку, процес виділення СЗГ починається  з визначення потреб

потенційних споживачів продукції. В залежності від характеру  засобів

задоволення цих  потреб досліджують можливі технологічні рішення пов'язані з виробництвом цих засобів. На основі аналізу засобів задоволення потреб і технології їх виробництва прогнозують можливий тип клієнта (покупця), що може в перспективі придбати такі засоби по ціні, зумовленій витратами виробництва по даній технології виявлених засобів задоволення потреби. Після цього визначають географічний регіон, в якому можуть концентруватися більшість потенційних клієнтів. Шляхом аналізу зазначених чинників визначають, які з них можуть забезпечити успіх підприємства в даній СЗГ. В ході аналізу досліджують чинники, які  безпосередньо впливають на конкретні значення кожного параметру СЗГ.

Ключовою задачею  стратегічного аналізу є внесення до набору СЗГ нових зон, і відокремлення тих, які більше не відповідають параметрам стратегії зростання підприємства.

Кожне організаційне  формування, що працює на задоволення  загаль-носистемних потреб і забезпечує гармонію загально- і внутрісистемних  інтересів, визначає свої стратегічні  зони господарювання (СЗГ). Останні становлять певні сфери зовнішньосистемноїдіяльності організаціїта сфери попиту.Вибір СЗГ - складне завдання, яке стоїть перед організаційною системою, особливо з диверсифікованим характером виробництва та в умовах чистої конкуренції.Визначаючи СЗГ, насамперед необхідно глибоко проаналізувати фактори зовні- та внутрісистемного характеру. 
Об'єктом такого аналізу є СЗГ — тобто окремий сегмент зовнішнього оточення, на який організація має або хоче одержати вихід. 
Є декілька підходів до планування стратегічних альтернатив. Один із них наведений на рис. 7.1.

 
Квадрант 1 показує спрямованість стратегічної організації на існуючі продукти та ринки. Цю стратегію називають методом економії витрат, або "покращуй те, що вже робиш". Ця стратегія вибирається тими стратегічними господарськими підрозділами, ринок яких продовжує розвиватися або ще не насичений. 
Квадрант 2 показує спрямованість стратегії на розвиток ринку, тобто на створення нових ринків для продукції, яка вже достатньо довго випускалася. Ця стратегія ефективна, якщо організація намагається розширити свій ринок за рахунок проникнення на нові географічні ринки, в т. ч. в інших країнах; впровадження в нові сегменти ринку товарів, попит на які ще не задоволений; нових пропозицій існуючих товарів і інтенсифікації реклами; освоєння нових сегментів ринку, коли для відомої продукції з'являються нові галузі застосування. 
Квадрант 3 означає спрямованість стратегії на розробку нових продуктів для ринків, які давно склалися і освоєні. Ця стратегія застосовується тоді, коли стратегічні господарські підрозділи мають ряд успішних моделей виробів, які завоювали велику популярність у споживачів. У цьому випадку організація розробляє нові або модифікує старі товари поліпшеної якості і реалізує їх лояльно настроєним клієнтам. 
Квадрант 4 - стратегія диверсифікації. Ця стратегія застосовується з метою уникнути надмірної залежності організації від одного стратегічного господарського підрозділу або одного асортиментного набору продукції, атакожутому випадку, якшофірма бажає залишити ринки, які знаходяться в стані застою або які згортаються. Однак реалізація стратегії Диверсифікації передбачає розробку нових продуктів і нових ринків. Через це вона є найбільш ризиковою, так як ніколи нема цілковитої впевненості, що нові ринки готові прийняти нову продукцію і вона буде користуватися увагою покупців. 
Зручним інструментом для співставлення різних стратегічних зон господарювання є розроблена Бостонською консультативною групою (БКГ) спеціальна матриця (рис. 7.2). 
Рис. 7.2. Матриця Бостонської консультативної групи 
В ній для визначення перспектив розвитку організації пропонується використати єдиний показник — ріст обсягу попиту. Він задає розмір матриці за вертикаллю. Розмір за горизонталлю задається співвідношенням частки ринку, яка належить її провідному конкуренту. Це співвідношення повинно визначити порівняльні конкурентні позиції організації в майбутньому. 
Матриця дає можливість визначити, який із стратегічних господарських підрозділів займає передові позиції в порівнянні з конкурентами, яка динаміка його ринків, що дозволяє провести попередній розподіл стратегічних фінансових ресурсів серед цих підприємств. Матриця будується на відомому припущенні: чим більша частка стратегічних господарських підрозділів на ринку (чим більший обсяг виробництва), тим нижчі питомі витрати і більший прибуток. 
Матриця передбачає таку класифікацію типів стратегічних господарських підприємств (СГП) у відповідних стратегічних зонах господарювання: "зірки", "дійні корови", "дикі кішки", "собаки" і передбачає відповідні стратегії для кожного з них. 
"Зірки" є лідерами в галузі, яка швидко розвивається. Вони приносять значні прибутки, але й одночасно вимагають значних ресурсів для фінансування росту, а також жорсткого контролю за цими ресурсами збоку керівництва. Стратегія "зірки" спрямована на збільшення або підтримання частки на ринку. В міру уповільнення темпів розвитку галузі "зірка" перетворюється в "дійну корову". Вона займає провідне становище у відносно стабільній галузі, або в такій, що скорочується. Оскільки збут відносно стабільний без ніяких додаткових затрат, то це стратегічне господарське підприємство приносить прибутку більше, ніж потрібно для підтримки його частки на ринку. Стратегія "дійної корови" спрямована на збереження існуючого становища якомога довше і надання підтримки СГП, які розвиваються. Основні завдання цих СГП зводяться до пропозиції нових моделей товарів з метою стимулювання лояльних клієнтів до повторних покупок, періодичної, такої, "що нагадує" рекламу, інформації і цінових знижок. 
"Дика кішка" або "знак запитання" має слабкий вплив на ринок (мала частка на ринку) в галузі, яка розвивається. Як правило, для неї характерні слабка підтримка покупцями і неясні конкурентні переваги. Провідне становище на ринку займають конкуренти. Стратегія "дикої кішки" має альтернативи: інтенсифікація зусиль організації наданому ринку або відхід від ринку. 
До "собак" відносять СГП з обмеженим обсягом збуту в галузі, яка склалася, або скорочується за довгий час перебування на ринку. Цим підприємствам не вдалося завоювати симпатії споживачів, і вони суттєво поступаються конкурентам за всіма показниками. 
Стратегія "собаки" полягає в послабленні зусиль на ринку або ліквідації (продажу). Організація, яка має таке СГП, може намагатися тимчасово збільшити прибуток шляхом проникнення на специфічні ринки або піти з нього. 
Пунктирна лінія на малюнку показує, що "дикі кішки" при певних умовах можуть стати "зірками", а "зірки" з приходом неминучої зрілості спочатку перетворюються в "дійних корів", а потім і в "собак". Суцільна лінія показує перерозподіл ресурсів від "дійних корів". 
У нашій країні поки що немає широкої практики використання матриці Бостонської консультативної групи через зрозумілі причини. Ще не склався ринок, немає достатньої стратегічної інформації, але розрахунки підтверджують доцільність її застосування, особливо у великих, багатогалузевих організаціях. Зарубіжний досвід використання матриці БКГ показав, що вона досить корисна при визначенні стратегічних позицій, а також для розподілу стратегічних ресурсів на найближчу перспективу. 
Таким чином, вибір стратегічної зони господарювання потребує певної логічної послідовності дій менеджерів у системі діяльності. Це дозволить збалансувати стратегічні зони господарювання, забезпечити стратегічний ефект. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ АЛЬТЕРНАТИВІВ ТА ВИБІР СТРАТЕГІЙ. 

2.1Розробка базової стратегії . 

Відправним моментом у стратегічному плануванні є  вибір базової стратегії. 
Вихідними даними для вибору базової стратегії служать як макро-економічні чинники, так і внутрішні можливості підприємства, що визначаються циклом його розвитку, а основне завдання, що вирішується при цьому, полягає у забезпеченні узгодженості між цілями і ресурсами. Як результат спроб досягнення такого узгодження і виникають альтернативні варіанти. Кожному з них відповідає конкретний блок методів із забезпечення обраних напрямків діяльності, удосконалення організаційної структури і системи управління, зі стимулювання, підбору, ранжирування і підвищення кваліфікації кадрів, освоєння виробництва нових видів продукції, методів просування її на ринок і т.д. 
У розробці варіантів базової стратегії широко використовується методичний прийом, пов'язаний із стратегічною сегментацією діяльності організації і виділенням стратегічних зон господарювання (СЗГ). Цей прийом є своєрідним поглядом збоку на об'єкт управління, пов'язаний з аналізом зовнішнього оточення і врахуванням окремих тенденцій, загроз і нових можливостей. 
Об'єктом аналізу при стратегічній сегментації стають стратегічні зони господарювання. Вони розглядаються як окремі сегменти зовнішнього середовища, на які організація має або хоче одержати вихід. 
Вибір СЗГ. На першому етапі розробки базової стратегії первинний аналіз полягає у виборі СЗГ і дослідженні їх у відриві від існуючої структури і номенклатури продукції і послуг. Це дає змогу оцінити перспективи, що розкриваються в певній СЗГ будь-якому конкуренту з погляду можливостей розвитку, прибутковості, стабільності і технології, і вирішити, як організація може конкурувати в цій зоні з іншими фірмами. Розробка номенклатури продукції. Після вибору СЗГ на підприємстві приступають до розробки номенклатури продукції і послуг, із якими воно вийде на ринок у даних зонах (сферах) діяльності. Для цього керівництво організації, що спирається на результати стратегічного аналізу, може використовувати такі інструменти формування номенклатури продукції, як життєвий цикл виробу, матриця можливостей щодо товарів-ринків, аналіз продуктового портфеля, матриця "життєвий цикл продукту - конкуренція", метод оцінювання впливу ринкової стратегії на прибуток чи загальну стратегічну модель Портера. 
Використання моделі життєвого циклу продукції (ЖЦП) полегшує оцінювання поточного і перспективного стану ринку, визначення стратегічних зон господарювання підприємства, його внутрішніх ресурсів і конкретних можливостей залежно від стадії життєвого циклу товарів чи послуг. Побудова діаграм продажу товарів різних продуктів, їх груп за попередній період з урахуванням очікуваних прогнозних перерв дозволяє оцінити перспективність видів продукції, а також перспективи і характер роботи в даній СЗГ у майбутньому. 
Використання матриці можливостей щодо товарів-ринків (рис. 12) базується на реалізації однієї з чотирьох альтернативних стратегій, орієнтованих на зберігання або розширення обсягів продажу: мова йде про стратегії проникнення на ринок, розвиток ринку збуту, розробки нового товару, диверсифікації.  
 
Перша з перерахованих стратегій забезпечується активізацією маркетингової діяльності для збільшення обсягів продажу за рахунок модернізації виробів, зниження цін на них, поліпшення післяпродажного обслуговування, залучення споживачів продукції конкуруючих організацій, розширення кола споживачів за допомогою реклами і т.д. 
Розвиток (розширення) ринку збуту забезпечується просуванням наявних товарів у нові географічні райони їхнього споживання або на інші сегменти ринку. Останнє пов'язано з формуванням нових модифікацій товару, використанням нових товарів збуту або поліпшенням реклами. 
Третій тип стратегії заснований на розробці нового товару з метою збільшення продажу на освоєних сегментах ринку. Для цього можуть бути поліпшені споживчі властивості продукції, створені нові її модифікації, розроблені товари нових моделей і типорозмірів, щоб повніше задовольнити запити споживачів. 
При аналізі необхідності диверсифікації дається оцінка можливостей зміцнення ринкових позицій за рахунок освоєння виробництва нових видів продукції. 
Аналіз продуктового портфеля (портфельний аналіз) заснований на побудові матриць шахового типу, у яких стратегії класифікуються за визначеними критеріями. Найбільшого поширення набула матриця "портфеля продукції", вперше запропонована Бостонською консультативною групою В основі портфельного аналізу лежить концепція життєвого циклу продукції, а застосування його засновано на оцінці можливостей підприємства за допомогою критеріїв розширення ринку, що вимірюється абсолютним обсягом продажу і темпами його зростання, а також розміром контрольованої частки ринку, що обчислюється у відсотках до загально-галузевого обсягу продажів. 
Виділяють чотири категорії продукції з властивими їм типами стратегій: 
Для продуктів категорії "зірки" основна стратегія підприємства - проникнення на нові ринки і формування нових сегментів на існуючих ринках за рахунок освоєння нових каналів системи розподілу з властивим їм високим рівнем витрат на рекламу і поліпшення якості продукції. 
Для продуктів категорії "дійна корова" головним стратегічним напрямком діяльності підприємства є посилення і захист своїх ринкових позицій від конкурентів. 
Для продуктів категорії "дика кішка", що приносять маленькі прибутки, але можуть перетворитися на "зірок" при додаткових капіталовкладеннях, в основі стратегії фірми лежать значні витрати на рекламу, встановлення ринкових недоліків товарів і поліпшення їхніх експлуатаційних властивостей для створення стабільного гарантованого ринку збуту. 
Продукти категорії "собаки", що приносять мало прибутків, хоча і не потребують високих витрат, не мають перспектив і повинні бути зняті з виробництва. Для таких товарів характерний низький темп розширення ринку і його незначний розмір. 
Виробництво продукту стає доцільним за умови забезпечення його переходу з категорії "диких кішок" у "зірки", а потім і в "дійні корови" (на рис. 13 це показано пунктирною стрілкою). Суцільні стрілки показують перерозподіл коштів від продажу "дійних корів" для підтримки "зірок" і подальшої розробки "диких кішок". 
Загальна стратегічна модель Портера базується на розгляді таких двох основних концепцій маркетингу і властивих їм альтернатив, як вибір цільового ринку і стратегічна перевага фірми. Останнє може знайти свій прояв в унікальності освоєної продукції чи у відносно низькій її ціні, що забезпечується шляхом зниження витрат на виробництво. Об'єднуючи ці дві концепції, модель Портера передбачає виділення трьох базових стратегій. 
Перша - стратегія переваг відносно витрат або цінових параметрів, у реалізації яких фірма орієнтується на широкий ринок збуту і масове виробництво продукції. 
Друга стратегія - це стратегія диференціації, орієнтуючись на яку підприємство націлюється на широкий ринок, пропонуючи оригінальний товар, що має переваги перед аналогами. 
Нарешті, третя стратегія - концентрація на специфічному сегменті ринку за рахунок низьких цін або унікальності запропонованого товару. 
Застосування у розробці номенклатури продукції описаних вище методів полегшує визначення СЗГ і формування базової стратегії організації. 
Ринкових стратегій може бути декілька, відповідно до видів виготовленої продукції. Зміст базових стратегій залежить від умов освоюваних ринків, номенклатури виробництва, конкурентоздатності продукції, фінансових, технологічних, збутових, кадрових можливостей підприємства, а також інших чинників. 
Досвід розробки стратегій різних організацій свідчить про те, що їхнє керівництво рідко зупиняє свій вибір на якомусь одному варіанті. Як правило, загальна стратегія є комбінацією декількох стратегічних підходів, причому послідовність стратегічних підходів визначається значимістю і очікуваними результатами впровадження кожної із базових стратегій. У таких випадках загальна стратегія організації формується з використанням слів - "спочатку" і "потім". Наприклад, спочатку зосередимо наші зусилля на продовженні випуску вже освоєної продукції і на постачанні її на традиційні ринки, оскільки попит на неї усе ще достатньо високий; потім сконцентруємо увагу на нових ринках збуту, поставляючи на них традиційну продукцію; потім створимо нові модифікації популярних виробів і будемо будемо постачати їх на старі ринки з метою стимуляції повторних закупівель і т.д. 
Вся різноманітність стратегій, які організації різних форм власності демонструють у реальному житті, є різними модифікаціями декількох базових стратегій, кожна з який ефективна за певних умов і відповідного внутрішнього і зовнішнього оточення. Тому важливо враховувати причини, що змушують підприємства віддавати перевагу тій чи іншій стратегії. 
Стратегія обмеженого зростання, її застосовують більшість організацій, які функціонують у "старих галузях", що давно склалися і характеризуються стабільною технологією. При впровадженні стратегії обмеженого зростання цілі розвитку підприємства встановлюються "від досягнутого" і коригуються з урахуванням зміни умов функціонування (темпів інфляції, рівня насиченості ринку, платоспроможного попиту і 
т.д.). Якщо керівництво в цілому задоволене станом організації, то в перспективі воно буде дотримуватися раніше впровадженої стратегії, оскільки орієнтація на неї залишається найпростішим і найменш ризикованим шляхом подальшого освоєння ринку. 
Стратегія зростання найчастіше реалізується в нових галузях, що динамічно розвиваються і яким властива швидка зміна технологій. Ця стратегія визначається щорічним значним зростанням обсягів виробництва стосовно рівня попереднього року. 
Стратегія скорочення або останнього засобу. Перевага їй надається вкрай рідко, оскільки характерним для неї є встановлення цілей нижче рівня, досягнутого в минулому. На стратегію скорочення орієнтуються у випадках, якщо показники діяльності організації мають стійку тенденцію до погіршення і жодні засоби не допомагають їй протистояти. 
Комбінована стратегія - це будь-яке об'єднання розглянутих вище альтернатив - обмеженого зростання, зростання або скорочення. Такої стратегії дотримуються, в основному, значні диверсифіковані підприємства, що активно функціонують у декількох галузях із властивими їм розходженнями в ринковій кон'юнктурі. Так, організація може продати або ліквідувати одне із своїх підприємств і замість нього придбати одне або декілька інших. У цьому випадку і відбудеться об'єднання двох базових альтернативних стратегій - скорочення і зростання. 
Кожна з наведених вище стратегій є базовою стратегією, що, в свою чергу, має ряд альтернативних варіантів. Так, стратегія зростання може бути реалізована шляхом придбання іншої фірми (зовнішнє зростання) або значного розширення асортименту продукції, яка вже виробляється (внутрішнє зростання). Стратегія скорочення також може мати певні альтернативи. До них належать: ліквідація - найрадикальніший варіант, коли організація перестає існувати; відсікання зайвого, при якому фірма ліквідує або перепрофілює свої неефективні підрозділи. 
Формулювання загальної стратегії. Базові стратегії є варіантами загальної стратегії організації, заснованої на комплексі функціональних стратегій, проектів і програм (однією з таких функціональних стратегій і є стратегія поведінки підприємства на зовнішньому ринку), їхня розробка, об'єднання і узгодження є важливою умовою наповнення загальної стратегії конкретним змістом. Після перевірки базових стратегій на відповідність цілям організації, зіставлення їх зі стадіями життєвих циклів товарів, попиту і технології, загальна стратегія підкріплюється функціональними стратегіями, конкретними проектами і програмами. 
Розробка функціональних стратегій містить формування цілей і постановку завдань, що сприяють їхньому досягненню. Після цього встановлюються терміни вирішення завдань, визначаються необхідні ресурси і т.д.  
Формування функціональних стратегій, проектів і програм супроводжується їхнім об'єднанням і узгодженням у рамках загальної стратегії. Після цього наступає період завершення формування стратегій. Він передбачає доопрацювання загальної стратегії до рівня відповідності її цілям розвитку організації. 
Методи доопрацювання можуть бути найрізноманітнішими. Враховуються цілі й завдання розвитку організації, усі види стратегічної інформації. Часто доопрацювання загальної стратегії здійснюється з урахуванням концепції життєвого циклу продукції, що дає змогу узгодити стратегію розвитку із структурою життєвого циклу товару і, відповідно, попиту на нього.

ВИСНОВОК 

Однією з найважливіших  задач підприємства, діючого в  умовах ринкової

економіки, є  складання свого товарного асортименту. Перевага повинна

віддаватися такому складу товарного асортименту, що забезпечує на протязі

тривалого періоду  часу постійне збільшення (або, як мінімум, збалансованість) прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства на потреби в фінансових ресурсах, необхідних для підтримання конкурентоспроможності підприємства. Для цього підприємство повинно здійснити прогноз можливості отримання державних замовлень і скласти свій асортимент товарів. Підприємство повинно здійснити маркетингові дослідження ринку, не тільки здійснити вибір ринку, але і з'ясувати, який товар потрібен споживачу, якими перевагами він повинен володіти порівняно з товарами конкурентів, аналогічними товарами на ринку. Ключовим моментом у встановленні виду ринку є знання поведінки покупця. Таким чином складається можливий товарний асортимент. Для виділення з нього

груп товарів, що будуть входити в реальний асортимент, підприємство встановлює обмеження, по якому буде формуватися варіант товарного асортименту і проводить ранжування видів продукції по таким економічним характеристикам як, наприклад, кількість нормо/годин, витрачених на випуск кожного виду продукції, величина прибутку на одну нормо/годину та ін. В результаті вибирається продукція і складається товарний асортимент, що буде випускати підприємство. При появі в товарному асортименті нових видів продукції необхідно за допомогою їх економічних характеристик визначити рейтинг по кожному виду продукції і на його основі приймати рішення про включення або невключенні його в товарний асортимент підприємства.Підприємство постійно повинно здійснювати прогнозування зміни ситуації на ринку, враховувати можливість появи нових товарів або нових технологій, зміна моди, поведінка споживачів та інше. Для цього необхідно періодично проводити маркетингові дослідження, причому не обмежуватися ринком, на якому функціонує підприємство, а шукати виходи на нові ринки.

З метою вдосконалення  діючого товарного асортименту та формування такого асортименту, який зміг би ефективно працювати в перспективі, були проведені певні розрахунки та розробки. Зокрема, для розуміння позиції певного товару у ракурсі конкурентноздатності та економічної доцільності, було проведене ранжування усіх асортиментних позицій. В результаті ранжування були отримані комплексні рейтингові показники, які охарактеризували місце кожної асортиментної позиції на ринку та у виробничому процесі. Були також проведені розрахунки середніх рейтингових оцінок асортиментних груп, які дали змогу визначити місце групи в загальному асортименті.

Література

1. Закон України  "Про підприємство"

2. Закон України  "Про конкуренцію".

3. Азарян О.М.  Маркетинг кондитерських товарів  в Україні. Донецьк.: 1997.

4. Азоєв Г.Л.  Конкуренція: аналіз, стратегія і  практика. М.: 1996.

5. Грузинов В.П.  Экономика предприятия. М.: 1998.

6. Дикань В.Л.  Обеспечение конкурентоспособности  предприятия. Х.: Основа, 1995.

7. Иванов Ю.Б.  Конкурентоспособность продукции.  Теоретико-методологический аспект. Кременчуг.: 1994.

8. Иванов Ю.Б.  Конкурентоспособность предприятия  в условиях формирования рыночних  отношений. Х.: 1997.

9. Івахненко  В.М., Горбаток М.І., Льовочкін В.С.  Економічний аналіз. К.:1999.

10. Курбатков  К.Є. Маркетинг і організаційно-економічні  умови розвитку збутової діяльності  в ринкових умовах. Х.: 1996.

11. Маршалкин  Г.А. Производство кондитерских  изделий. М.: Колос. 1994.

12. Мочерний С.В.  та ін. Основи економічної теорії. / За ред. С.В. Мочерного. К.: "Академія", 1997.

13. Поліщук В.М.  Управління конкурентоздатністю  виробництва в галузях АПК.  К.: 1997.

14. Портер М.  Стратегія конкуренції: методика  аналізу галузей і діяльності  конкурентів. / А. Олійник. К.: 1996.

15. Фитхутдинов  Р.А. Менеджмент конкурентоспособности  товара. "Бизнес-школа".: 1995.