Стратегічні ризики в системі національної безпеки України. 2

:

Доповідь на тему:

«Стратегічні ризики в системі національної безпеки України»

На сьогоднішній день діяльність органів  державного управління у сфері національної безпеки носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об’єктів безпеки. Національна безпека держави – це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Отже, вже на даному етапі можна виділити основні об’єкти безпеки:

      особа – її права і свободи;

      суспільство – матеріальні і духовні цінності;

      держава – конституційний лад, суверенітет, і територіальна цілісність.  

Основні принципи забезпечення національної безпеки: законність, дотримання безпеки інтересів особи і держави; їх взаємна відповідальність за забезпечення безпеки; взаємозв’язки національної і міжнародної безпеки. Реалізація основних принципів забезпечення національної безпеки можлива за рахунок створення системи безпеки, основними функціями якої виступають виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об’єктів безпеки, здійснення комплексу оперативних та довготривалих заходів по їх попередженню і реалізації.

Зважаючи на те, що проблематика безпеки традиційно має статус найвищого пріоритету в державній політиці, поняття економічної безпеки набуває виняткового значення як аргумент прийняття політичних рішень: наука про економічну безпеку забезпечує формування відповідної політики щодо забезпечення економічної безпеки держави чи суб’єктів нижчих організаційних рівнів. Система забезпечення економічної безпеки передбачає здійснення постійного моніторингу соціально-економічних процесів з точки зору їхнього впливу на стан економічної безпеки, оцінку з цих позицій стратегічних програм, нормативно-правових актів, а також аналіз ефективності поточних рішень у сфері економічної політики.

Економічна безпека є головною складовою національної безпеки і визначає спроможність держави забезпечувати захист національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз, здійснювати поступальний розвиток економіки з метою підтримання стабільності суспільства і достатнього оборонного потенціалу за будь-яких умов і варіантів розвитку подій.

При аналізі економічної безпеки виділяються передусім три основні складові:

1. Економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі.

2. Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів.

      3. Здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

Виразником національних економічних інтересів і гарантом його захисту є держава, яка має забезпечити прозорість прийняття і реалізації рішень щодо здійснення макроекономічної політики, бюджетного процесу, управління фінансовими потоками і ресурсами, реформування податкової системи, формування приватного сектора. Як інституційний представник нації держава має орієнтуватися на захист власних раціонально сформульованих національних інтересів. Саме від того, наскільки правильно визначені національні інтереси і наскільки послідовно та рішуче державне керівництво їх відстоює у внутрішніх і зовнішніх стосунках, залежить добробут нації та стан її національної безпеки.

Зокрема, до основних принципів забезпечення економічної безпеки України відносять:

• дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки;

• баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави;

• взаємну відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо забезпечення економічної безпеки;

• своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і захистом національних економічних інтересів;

• надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру;

• інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою.

  Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

  Необхідність втручання держави в економіку зумовлена:

      створенням умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму;

      усуненням негативних наслідків ринкових процесів;

      захистом національних інтересів на світовому ринку

      вирішення проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує їх погано. 

Серед найважливіших національних економічних інтересів, від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, співробітники Національного інституту стратегічних досліджень виділяють наступні:

• створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки;

• створення надійної системи економічної безпеки України, забезпечення можливості самостійного, прогресивного національно-економічного розвитку;

• здійснення структурної перебудови економіки;

• забезпечення ефективного розвитку національної промисловості;

• здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника;

• істотне зменшення енергомісткості і матеріаломісткості ВВП;

• здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей;

• створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції, зокрема, військової техніки та озброєння;

• пошук і освоєння родовищ нафти, газу, вугілля, золота, алмазів тощо;

• забезпечення альтернативних джерел надходження нафти і газу;

• створення потужного воєнно-промислового комплексу, зокрема, ракетно-космічної галузі;

• збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалів України;

• закріплення за Україною її загальносоюзної частки зовнішнього державного боргу та активів (золотого запасу, алмазного і валютного фондів, фінансових ресурсів, майна за кордоном, боргів іноземних держав);

• створення достатніх запасів державних золотовалютних резервів;

• здійснення політики енерго- та ресурсозаощадження;

• здійснення прогресивних економічних перетворень на базі власної моделі реформ;

• здійснення широкого комплексу інституційних змін з метою динамічного розвитку національної економіки;

• здійснення реформи податкової системи, посилення стимулювального впливу податків на розвиток виробництва;

• забезпечення фінансової стабілізації, подолання кризи платежів;

• подолання інфляції;

• проведення земельної реформи, підтримка фермерських господарств;

• здійснення реформи агропромислового комплексу, відродження села;

• забезпечення конвертованості національної грошової одиниці;

• залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів до розвитку національної економіки;

• зростання добробуту українських громадян;

• вирішення державою соціальних проблем (безробіття, бідність, злочинність, житлове забезпечення тощо);

• забезпечення населення продовольчими товарами, поліпшення якості і структури споживання;

• розвиток внутрішнього ринку та внутрішнього попиту;

• проведення рішучої боротьби з «тіньовою» економікою;

• створення соціально-однорідного середовища в усіх регіонах держави, усунення дисбалансу в їхньому соціально-економічному розвитку;

• забезпечення зайнятості населення та високого рівня трудових ресурсів;

• створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України;

• здобуття Україною належного місця у світовому розподілі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство;

• побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправності та взаємовигідності;

• забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

• вдосконалення товарної структури експорту та імпорту;

• забезпечення географічної збалансованості експорту, та імпорту;

• нарощування експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовнішньоторговельної діяльності;

• підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту;

• захист національного ринку від несприятливої дії світової кон'юнктури та іноземної конкуренції;

• ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту.

Для створення цілісної системи національних, економічних інтересів та їх ефективного функціонування насамперед необхідно:

• створити відповідну нормативну базу;

• проводити моніторинг національних економічних інтересів та їх моделювання;

• створити банк даних щодо національних економічних інтересів;

• забезпечити баланс національних економічних інтересів та їх гармонійне поєднання.

Національні ризики — це імовірність втрати державою частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення певної діяльності в умовах невизначеності.

Національні ризики — це нестабільність внутрішнього стану країни, що впливає на результати діяльності підприємств.

Національні ризики включають в себе стандартні ризики, які мають певну ступінь вірогідності настання, що характеризують стан розвитку економіки та політики даної країни, а також сукупність специфічних ризиків, характерних для розвитку даної країни.

До стандартних ризиків будь-якої країни відносять такі:

• природні;

• країнові;

• політичні;

• загально-економічні;

• фінансові.

Особливе місце в цій групі займає країновий ризик. Даний ризик пов'язаний з наявністю глобального ризику, залежить від політико-економічної стабільності країни, імпортерів та експортерів, факторів, що зумовлюють внутрішньоекономічні та зовнішньоекономічні ризики.

Чинним законодавством України визначені основні напрямки державної політики з питань своєчасного виявлення, попередження і нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз в економічній сфері. Ними, зокрема, передбачається:

• забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

• прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;

• стимулювання випереджувального розвитку наукоємких високотехнологічних виробництв;

• вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

• подолання «тінізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

• забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

• здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

• забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного й активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

• забезпечення продовольчої безпеки;

• захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту — поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

• посилення участі України у міжнаціональному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;

• створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції.

За умов, що нині склалися в Україні та світі, зростає роль стратегії національної безпеки, яка має полягати не так у захисті держави та її політичних інститутів, як — людини і суспільства. Основним принципом стратегії національної безпеки має бути принцип балансу інтересів людини, суспільства та держави.

За нових умов основу стратегії національної безпеки України мають становити універсальні ціннісні орієнтири, спрямовані на побудову правової демократичної держави, громадянського суспільства і соціально орієнтованої ринкової економіки.

Підвалини забезпечення економічної безпеки закладені відповідними документами, що прийняті і впроваджені в державі.

Правовою базою, що регламентує забезпечення економічної безпеки України, є:

• Конституція України — у ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

• Закони України: «Про національну безпеку України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»; податкове та валютне законодавство; законодавство України про приватизацію, банкрутство, зовнішньоекономічну діяльність; Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в економічній сфері.

• Укази та Розпорядження Президента України;

• Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України.

Список літератури:

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 263 с.

2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005 — 442 с.

3. Предборський В. А. Економічна безпека держави: Монографія. — К.: Кондор, 2005. — 391 с.

4. Отрошко О. В. Основи економічної теорії: Макроекономічний аспект: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 222 с.

5. Круш П. В. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 400 с.

6. Савченко А. Г. і ін. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.

7. Національна економіка: Підручник / За ред. П. В. Круша. — К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. — 416 с.

8. Єщенко П. С. Сучасна економіка: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2005. — 325 с.

9. Макроекономіка та макроекономічна політика: Навч. посіб. / А. Ф. Мельник і ін. — К.: Знання 2008. — 699 с.

10. Панчишин Степан. Макроекономіка: Навч. посіб. — К.: Либідь, 2001. — 616 с.

11. Заболоцький Б. Ф. Перехідна економіка: Посібник. — К.: ВД "Академія", 2004. — 512 с.

12. Башнянин Г. І. Макроекономічна теорія: Навч. посіб. — Львів: "Новий Світ — 2000", 2005. — 552 с.

13. Перехідна економіка: Підручник. / В. М. Геєць і ін. — К.: Вища школа, 2003. — 591 с.

14. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. — К.: КВІЦ, 1999. — 462 с.