Сучасні концепції зовнішньоекономічної діяльності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені Юрія  Федьковича

коледж 

РЕФЕРАТ

НА  ТЕМУ: ЗАГАЛЬНІ ТЕОРІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

                                                                                       Виконав: студент ІІІ курсу

                                                                                       331 групи

                                                                                       Спеціальність: 

                                                                                       економіка підприємств

                                                                                       Геньго Богдан Дмитрович

                                                                                       Науковий керівник:

                                                                                       Маковей Ю.П.

ЧЕРНІВЦІ - 2012 

ПЛАН

ВСТУП

1. Перші  теорії зовнішньої торгівлі й  управління зовнішньоекономічною  діяльністю

2. Сучасні концепції зовнішньоекономічної діяльності

3. сучасна система управління зовнішньоекономічною

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Управління  зовнішньоекономічною діяльністю країни і регулювання зовнішньої торгівлі та фінансових потоків на міжнародному рівні набувають усе більшого значення в процесі інтернаціоналізації  господарського життя і зростання  економічної взаємозалежності країн.

      Від виникнення перших систематизованих поглядів Адама Сміта і Давида Рікардо на зовнішню торгівлю до появи системи державного управління зовнішньоекономічною сферою минуло близько двохсот років. Класичний напрямок економічної теорії і сьогодні становить методологічну основу для розроблення міжнародних і національних стратегій, політик і механізмів, хоча, звичайно, ним не обмежується. Система інституцій, органів і механізмів регулювання зовнішньоекономічної діяльності як на національному, так і на міжнародному рівнях відображає також досягнення і проблеми кейнсіанства, інших сучасних шкіл і напрямків економічної науки.

Підкреслимо і те, що управління зовнішньоекономічною діяльністю як наукова дисципліна ґрунтується  на макроекономічних теоріях і пов'язаних із ними загальноекономічних концепціях розвитку світового господарства. Управління не може існувати у відриві від  них. Більше того, можна сказати, що загальна теорія управління як складова методології управління зовнішньоекономічною діяльністю відіграє у ньому другорядну роль порівняно з макроекономікою  і теорією світового господарства. 

1. ПЕРШІ ТЕОРІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ Й УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

      До  числа основоположників теорії зовнішньоекономічної діяльності, що є базою для концепцій  управління, належать економісти класичного напрямку та їх послідовники.

      Погляди цих економістів, хоча і грунтувалися на сучасній їм реальності, і сьогодні мають теоретичну цінність, утворюючи  ядро сучасних концепцій розвитку зовнішньоекономічної діяльності.

      РОЗРОБЛЕННЯ ОСНОВ ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ. АБСОЛЮТНІ ПЕРЕВАГИ. Головною теоретичною проблемою в цій сфері було питання про те, чи існує якась основа для виникнення особливої теорії міжнародної торгівлі. Економісти класичного напряму відстоювали особливу теорію міжнародної торгівлі (на відміну від теорії торгівлі внутрішньої), з огляду на меншу мобільність ресурсів між націями. Адам Сміт вважав, що "із усіх видів вантажу найгірше піддаються транспортуванню люди", а капітал і праця лише інколи перетинають національні кордони. Оскільки зарплата і прибуток не вирівнюються при цьому переміщенням праці і капіталу, міжнародна торгівля відбувається на основі витрат виробництва.

      Викладена в роботі "Дослідження про природу  і причини багатства народів" (1776 р.) економічна система А. Сміта  будувалася на тому, що нижчі витрати  виробництва товару однієї нації  порівняно з витратами виробництва  цього самого товару іншої нації  означають її абсолютні переваги. Отже, якщо одна нація має абсолютні  переваги у виробництві певного  товару, а інша - іншого, то кожна  може спеціалізуватися у виробництві  і торгівлі товару, витрати виробництва  якого найменші.

      Відстоюючи  особливу теорію міжнародної торгівлі, Д. Рікардо, як і А. Сміт, основою цієї теорії вважав відносну нездатність  капіталу до переміщення між країнами. Він також відзначав вигідність міжнародної спеціалізації і  торгівлі, коли країни мають абсолютні  переваги. Та чи буде вигідною торгівля для країни, витрати виробництва всіх товарів котрої нижчі, ніж в іншій країні? Відповідь на це питання дає теорія порівняльних переваг.

      ПОРІВНЯЛЬНІ ПЕРЕВАГИ. Найбільш повно і послідовно теорія порівняльних переваг викладена  у праці Д. Рікардо "Початки  політичної економії й оподатковування" (1817 p.).

      З погляду теорії можна припустити існування трьох видів співвідношень  витрат виробництва однотипних товарів  у різних країнах: рівні, абсолютні  та порівняльні. Відповідно, можна виділити і три типи переваг. Підхід Рікардо грунтується на тому, що сукно і вино виробляються лише за рахунок чинника праці у двох порівнюваних ним країнах - Англії та Португалії. З цього випливає, що відносні ціни є просто оберненими величинами затрат праці на одиницю продукту. Відомий приклад, наведений у таблиці, дає уявлення про співвідношення між трьома видами таких витрат.

      У першому випадку, відповідно до погляду  Адама Сміта, коли співвідношення витрат в обох країнах рівні, зовнішня торгівля не може виникнути (незважаючи на те, що Португалія може виробляти обидва товари дешевше), оскільки для торгівлі просто немає стимулу.

      У другому випадку торгівля може відбуватись, оскільки кожна країна має абсолютну  перевагу у витратах виробництва  одного товару (Англія - вина, Португалія - сукна).

      У третьому випадку Португалія має  порівняльну перевагу щодо вина, бо різниця у витратах на вино вища, ніж на сукно. Португалії вигідно відправляти вино в Англію, де його одиниця відповідає 1,2 одиниці сукна, і займатися цим доти, доки одиниця вина може продаватися в Англії більш ніж за 0,88 одиниці сукна. Відповідно, Англії вигідно спеціалізуватися на виробництві сукна, якщо за одиницю вина необхідно віддати менше 1,2 одиниці сукна. Отже, доктрина порівняльних витрат установлює верхню і нижню межі, у яких обмін між країнами може бути взаємовигідним.

      За  Рікардо, Англія виробляє сукно за 100 люд.-год. і одержує одиницю вина, виробництво якого всередині  країни коштувало б їй 120 люд.-год., а Португалія отримує сукно за 80 люд.-год., виробництво котрого  в країні коштувало б їй 90 люд.-год.

      "Вигоди  торгівлі" у прикладі з порівняльними перевагами виявляються й у загальній економії на витратах на одиницю продукції: до вступу в торгівлю Англії та Португалії потрібно 390 робочих годин для виробництва кожної одиниці тканини й одиниці вина; після обміну ці чотири одиниці потребують тільки 360 робочих годин. Завданням Рікардо було довести, що передумови міжнародної торгівлі відрізняються від передумов внутрішньої торгівлі. Якби Англія і Португалія були двома регіонами однієї країни, то весь капітал і праця перемістилися б у Португалію й обидва товари вироблялися б там. У межах однієї держави торгівля між двома регіонами вимагає абсолютних переваг, тоді як порівняльна перевага - необхідна умова для міжнародної торгівлі.

      Приклад Д. Рікардо характерний для капіталістичного господарства. Абсолютна перевага Португалії перед Англією у виробництві вина являє собою важливий чинник того, що спеціалізація у випуску цього товару принесе Португалії економію у затратах на працю. Що стосується спеціалізації Англії у виробництві сукна, то тут справа виглядає інакше. Мова йде вже про відносну перевагу. Така спеціалізація буде вигідна навіть у тому разі, якщо ввезений Португалією товар міг бути зроблений там із меншими затратами праці, ніж в Англії. Хоч Португалія могла б виготовити сукно силами 90 осіб, їй вигідніше вивозити його туди, де на виробництво цього ж сукна потрібна праця 100 осіб. Тому Португалія буде інвестувати у виробництво вина, за яке вона отримає з Англії більше сукна, ніж вона зробила б сама, якби перемістила частину свого капіталу з виноробства у виробництво сукна. Визначаючи чинники цього процесу, Д. Рікардо робить висновок: "Отже, виявляється, що країна, яка володіє значними перевагами щодо машин і майстерності і тому виготовляє товари за допомогою значно менших затрат праці, ніж її сусіди, може ввозити в обмін на такі товари частину хліба, необхідного для її споживання, навіть у тому разі, коли її земля родючіша й вирощування хліба потребує в ній менше праці, ніж у країні, звідки він увозиться".

      У той самий період ідея вигідності виробничої спеціалізації на основі використання порівняльних переваг  була розвинена іншим англійським  економістом - Робертом Торренсом у  роботі "Нарис про зовнішню торгівлю зерном", виданій за два роки до праці Д. Рікардо. Це дало підстави західним історикам економічної думки розійтися в оцінці того, хто є основоположником теорії порівняльних переваг. Однак і ті з них, хто віддає пріоритет Торренсу, вважають, що Рікардо пішов далі, розвинувши його ідею до рівня теорії.

      Представником "класичної" школи вважається і Джон Стюарт Мілль. У його книзі "Про закони обміну між країнами" (1844 p.), був викладений "закон міжнародної вартості". Сучасний американський економіст Джон Чіпмен вважає цей закон "одним із найбільших досягнень людського інтелекту". Той факт, що робота отримала визнання лише через 100 років, Чіпмен пояснює тим, що "цей закон був занадто великим відкриттям для свого часу".

      Якщо  викладена в працях Рікардо-Торренса теорія порівняльних переваг лише визначила  принципи міжнародного поділу праці, то сформульована Міллем ідея "конкуруючої  рівноваги" теоретично обґрунтовувала положення Рікардо-Торренса і розкривала його механізм. У своїх міркуваннях і доказах Мілль не застосовував математичні символи. Проте сучасні економетристи вважають, що хід його міркувань і доказів настільки логічний, що, лише володіючи сучасним математичним апаратом, можна гідно оцінити його внесок в економічну науку.

      Розкриті  Міллем закони міжнародної конкуренції  зводяться в основному до двох найважливіших положень. Перше. Природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у вигодах, які дає ця спеціалізація. Друге. Умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю в доходах, одержуваних від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать від еластичності заміни у споживанні, що існує між товарами, які виробляються, і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, які беруть участь у міжнародному обміні.

      ПРИРОДНИЙ РОЗПОДІЛ ГРОШОВОГО МЕТАЛУ. Розвиваючи теорію порівняльних переваг, Д. Рікардо  зробив низку суттєвих висновків  щодо взаємозалежності рівнів заробітної плати і цін у різних країнах, заклавши основу теорії цін у сфері  міжнародної торгівлі. Важливим відкриттям став висновок про те, що "якщо Португалія мала абсолютну перевагу у вині та сукні, але більше - по вину, то зовнішня торгівля з Англією можлива лише тоді, коли номінальні ставки заробітної плати в Португалії будуть вищі, ніж в Англії. Якщо погодинна ставка заробітної плати у золоті одна і та сама, Португалія не стане імпортувати сукно, тому що кожний португальський споживач зможе дешевше придбати сукно у вітчизняних виробників. Англії для сплати за імпорт вина доведеться відправляти золото у Португалію доти, доки погодинна заробітна плата у золоті в Португалії не зросте настільки, щоб зробити для португальських споживачів вигідним імпорт англійського сукна".

      Країна з нижчими витратами має вищу погодинну заробітну плату в золотому виразі і, отже, вищі грошові ціни на аналогічні товари. Отже, "природний розподіл грошового металу", який Д. Юм назвав законом, не тільки балансує експорт та імпорт кожної країни, а й встановлює у цих країнах відносні рівні цін, які спонукають їх виробляти товари з порівняльною перевагою. У результаті було зроблено такий висновок: відносні рівні цін між країнами визначаються відмінностями "витрат на придбання золота". Тобто чим більша ефективність праці в експортних галузях країни, що не володіє золотими рудниками, і чим менші витрати перевезення золота, тим нижчі будуть витрати придбання і ціни порівняно з країнами, що експортують золото в зливках. Цей висновок має важливе практичне значення: загальне відставання окремої країни в рівні продуктивності відносно інших країн світу не обов'язково перешкоджає її участі в міжнародній торгівлі. Завжди існує обмінне співвідношення, яке дає змогу їй експортувати ті товари, щодо яких її порівняльне відставання мінімальне, імпортуючи ті, відносно яких воно максимальне.

 
2. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

      В основі сучасної теорії управління лежать насамперед дві основні течії  економічної науки: кейнсіанство і  класичний підхід, або неокейнсіанство  та монетаризм (неокласичний підхід). Саме ці два теоретичні напрями створили і визначають сьогоднішні механізми, інструменти та критерії оцінки управління зовнішньоекономічною діяльністю країн із ринковою економікою і міжнародних економічних та фінансових інституцій.

      Уся система управління зовнішньоекономічною діяльністю й економікою загалом, починаючи  з термінології, статистичних показників, багатофакторних економічних моделей  і закінчуючи виробленням зовнішньоекономічної політики і стратегії, ґрунтується  на вченні Джона Мейнарда Кейнса та класиків монетаризму.

      КЕЙНСІАНСТВО. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. Кейнс працював над створенням теорії управління народним господарством. Економічні кризи вже тоді викликали необхідність теоретичного осмислення і створення системи управління економікою, включаючи і зовнішню торгівлю. "Велика депресія" 1929-1932 pp. трагічно підтвердила таку потребу і змусила політичні кола й уряд переглянути свої ліберальні погляди на можливість активного втручання в господарське життя, побудоване на принципах вільного підприємництва.

      Іншими  словами, наукові погляди Кейнса, котрий закликав до більшої ролі держави  в управлінні економікою, збіглися з історичною необхідністю розвитку інституційного управління. На початку 30-х років макроекономіка стала не тільки основним розділом економічної науки, а й найважливішою галуззю державного управління.

      Підсумкова  праця Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) стала  фундаментом сучасної економічної  думки і практики.

Новий крок у розвитку економічної думки  про управління був зроблений  вже в останні три десятиліття, коли інтернаціоналізація господарського життя і взаємозалежність стали  всеосяжним процесом і роль зовнішньоекономічних зв'язків як чинника зростання  і процвітання значно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічної політики окремих  країн та її координація на міжнародному рівні стали особливо важливими для стабільності й економічного зростання.

      Участь  країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення її міжнародної економічної безпеки, з іншого, є стратегічними напрямками управління зовнішньоекономічною сферою країни.

      Загальновідома  істина - "Теорія випереджає практику"- підтвердилася практичним застосуванням як кейнсіанства, так і монетаризму.

      МОНЕТАРИЗМ. Ще в 50-60-ті роки кейнсіанский напрям дістав гідного суперника - монетаризм, який, однак, почав застосовуватися у  практиці державного регулювання лише на початку 80-х років. Інтелектуальним  лідером монетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман.

      Теоретичним положенням про неприйнятність жорсткого  кейнсіанського підходу до регулювання світової економіки монетаристи пояснювали потребу в ліберальних методах управління (що не порушують принципів суверенітету), сутність яких полягає у широкому застосуванні фінансово-кредитних, антиінфляційних, цінових і грошових інструментів.

      Монетаристи стверджують, що пропозиція грошей є  головною детермінантою короткострокових змін валового національного продукту і довгострокових змін у цінах. Звичайно, кейнсіанська теорія макроекономіки також визнає роль грошей у визначенні сукупного попиту. Основні ж відмінності між двома течіями полягають: а) у підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупного попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом багатьох чинників, а монетаристи головним називають пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають за більший ступінь втручання, монетаристи - за менший, за дерегулювання).

      На  початку 80-х років, наприкінці другого  за складністю економічних проблем  періоду в економічній історії  розвиненого капіталізму, монетаристські концепції актуалізувалися під  впливом десятирічної структурної кризи у світовій економіці в уже сформованій залежності між країнами. Структурні реформи і макроекономічна адаптація, що відбулися спочатку в США, а потім у Західній Європі, передбачали дерегулювання в макро-і зовнішньоекономічній сферах на національному рівні, зрушення у бік міжнародних механізмів конкуренції й у зв'язку з цим перехід до більш ліберальних і демократичних форм регулювання фінансовими і монетарними інструментами, зокрема до координації внутрішньої макроекономічної політики.

      Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією президента Р. Рейгана на початку 80-х років, а потім і в Західній Європі, дав змогу подолати стагфляційний процес, побудувати нову систему регулювання світових господарських зв'язків монетарними засобами, яка не стримувала зростання, враховувала реалії національних суверенітетів і не створювала надмірної наднаціональної директивності.

      Структурні  реформи та макроекономічна адаптація  стали стрижнем Стратегії на IV десятиріччя розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990 р. на 18-й Спеціальній Сесії Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України зробила значний внесок у розроблення, узгодження і прийняття підсумкового документа "Декларації про Стратегію на IV десятиріччя розвитку ООН".

      Підсумком реалізації цілей Стратегії в  розвинутих і нових індустріальних країнах став тривалий, майже десятирічний період безкризового розвитку, високих  темпів економічного зростання та становлення  нової системи багатостороннього  регулювання і національного  управління зовнішньоекономічною діяльністю. У сучасній економічній літературі ведуться широкі дискусії про майбутній  механізм регулювання світової економіки, співвідношення національних і міжнародних  механізмів регулювання. Більшість  поглядів збігаються у тому, що роль багатосторонніх інституцій зростатиме. Проте дискусійним залишається питання: чи збереже свою ефективність нинішня монетарна (неокласична) система, чи вона поступиться місцем наднаціональним інституціям при значному обмеженні національного економічного суверенітету? Практичних підтверджень зниження ефективності монетарних форм регулювання й управління зовнішньоекономічною діяльністю розвиток світового господарства науці поки що не надав.

      ТЕОРІЯ  ХЕКШЕРА-ОЛІНА. Економісти-неокласики мало додали суттєвого до теорії міжнародної торгівлі Мілла. Взагалі теорією міжнародної торгівлі ми називаємо теорію, основним питанням якої є таке: якщо платіжний баланс підтримується у стані рівноваги, тоді якими є доходи від торгівлі і як ці доходи розподіляються між країнами залежно від умов торгівлі? Проте в наш час ця теорія була перероблена Хекшером й Оліном - двома шведськими економістами.

      Теорія  Хекшера-Оліна пропонує модель торгівлі в термінах порівняльної забезпеченості країн факторами виробництва. Країна матиме відносну перевагу в тих продуктах, виробництво яких потребує інтенсивного використання чинника, що є в даній  країні в достатку, і тому вона буде імпортувати ті продукти, виробництво  яких потребує інтенсивного використання чинника, порівняно рідкісного в  даній країні. Ця теорія ґрунтується  на "законі порівняльних витрат" Рікардо, доповненому і підсиленому  концепцією обопільного попиту Мілля, але вона йде далі, пов'язуючи модель міжнародної торгівлі зі структурою економіки країн, які торгують.

      Таким чином, теорія Хекшера-Оліна пропонує інструмент для аналізу впливу змін у торгівлі на власні економічні структури  країн і, зокрема, на внутрішній розподіл прибутків. Ця теорія надає чіткості старій класичній теоремі, згідно з  якою торгівля замінює рух факторів між країнами, і тому вона ставить  питання про те, чи може одна тільки торгівля - за відсутності повної міжнародної  мобільності факторів - вирівнювати  ціни на всі фактори виробництва  в усіх країнах, що торгують. У цьому  зв'язку зауважимо, що хоча теорія міжнародної  торгівлі Рікардо-Мілля пройшла  випробування з більшим успіхом, ніж багато інших елементів класичної політичної економії, навіть ця теорія сьогодні ґрунтовно перероблена.

      СУЧАСНА ТЕОРІЯ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ. У західній економічній науці теорія міжнародного руху капіталу набула найбільшого розвитку в останні десятиріччя. Ліквідація обмежень на рух капіталу в межах територій, які охоплюються західноєвропейським "Загальним ринком", і прогресуючі процеси інтеграції в інших районах світового ринку призвели до того, що міграція приватних капіталів стала основною формою проникнення сильніших з фінансового погляду держав в економіку порівняно менш розвинутих країн. У цих умовах процес концентрації капіталів виходить із тісних рамок національних господарств, утворюючи міжнародні монополістичні об'єднання, які, ставлячи під контроль усе виробництво ринку розвинутих країн, докорінно змінюють попередні форми міжнародного поділу праці та національної виробничої спеціалізації. Вони руйнують традиційні національні виробничі структури і, створюючи нові космополітичні виробничі комплекси, вносять суттєві зміни в структуру зовнішньоторговельних зв'язків.

      Зростання масштабів вивозу і ввозу капіталів  часто спричинюють перетворення зовнішньої торгівлі з домінуючої форми  міжнародних економічних зв'язків  у підпорядковану підлеглу. Усе це разом стає причиною того, що старі  канонічні положення "класичної" теорії зовнішньої торгівлі піддаються перегляду. Сучасні західні економісти ревізують основні положення "класичного" аналізу міжнародних економічних  відносин, які ґрунтувалися на теорії міжнародної торгівлі. Системі рікардіанських ідей про міжнародний обмін у  даний час протиставляються різні  версії теорії міжнародного руху факторів виробництва, що ґрунтуються на принципово іншому підході до процесів міжнародного обміну.

      Ставлячи  під сумнів рікардіанську ідею про  визначальну роль світової торгівлі як головного прискорювача міжнародного поділу праці і каталізатора зростання  світової продуктивності, прихильники  цих теорій (Р. Кевіс, А. Юасей, Р. Кенен та ін.) висувають на перше місце і вважають домінуючим у світовому економічному прогресі міжнародне переміщення факторів виробництва, маючи на увазі насамперед міжнародний рух капіталу, їхні вихідні позиції повністю збігаються з поглядами класичної" школи: в основу міжнародного поділу праці ними покладені відмінності в наявності факторів виробництва - капіталу, праці, природних ресурсів, кліматичних умов. Вони поділяють думку "класиків", що причини торгівлі лежать у відмінностях національних природних умов. Однак, на противагу класичній" школі, переконані в тому, що поряд із торгівлею, яка закріплює і поглиблює ці відмінності, у результаті прогресуючої спеціалізації діє й інша, протилежна, тенденція - ліквідація цих відмінностей як наслідок міжнародного переміщення факторів виробництва. А саме: країни, яким не вистачає капіталу, стануть імпортувати капіталомісткі товари, тоді як країни, що відчувають брак у праці, увозитимуть трудомісткі товари. Брак капіталу відіб'ється на нормі прибутку, котрий пропорційно збільшиться, а капіталомісткі товари відповідно подорожчають.

      Таким чином, країна, що відчуває брак у капіталі, ввозитиме капіталомісткі товари і  вивозитиме інші, у виробництві яких вона має перевагу. Отже, торгівля замінить рух капіталу, поступово стираючи відмінності між країнами, що мають  надлишок капіталу, і країнами, які  страждають від його дефіциту, згладжуючи при цьому різницю у нормі  прибутку там, де вона особливо помітна. І навпаки, міжнародний рух капіталу змінить зовнішню торгівлю, оскільки він приведе до однакової забезпеченості факторами виробництва в різних країнах і ліквідує різницю в  нормах прибутку.