Сучасні інформаційні технології та комп'ютерне авторське право

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Київська державна академія водного транспорту

ім. гетьмана Петра  Конашевича-Сагайдачного

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

„Сучасні інформаційні технології та комп'ютерне авторське право”

 

 

 

 

 

                                                                                                           

 

 

                                                                                                               Виконав

                                                                                                               студент V курсу                                                 

                                                                                                               групи ТМ-0812

                                                                                                               Пилипенко Сергій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013 

ЗМІСТ

 

 

Вступ …………………………………………………………………….………………..  3

1. Поняття, завдання та напрямки правового регулювання у сфері

    інформаційних відносин ………………………………………………………………  4

2. Правовий статус учасників у сфері інформаційних відносин ………………………  6

3.  Права та обов'язки учасників інформаційних відносин ………….………………...  8

Висновок …………………………………………...…………………….……………… 11

Список використаної літератури ………………...…….……………….……………… 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Беззаперечним фактом сьогодні є прояв масового інтересу до Інтернету. Значимість суспільних відносин, що виникають у зв'язку з його використанням, не викликає сумніву. Тому природно, що і юристи не залишають без уваги глобальну мережу. З'являється об'єктивна потреба у правовому врегулюванні нової галузі. Відповідно виникає нова юридична спеціалізація — Інтернет-право.

Розвиток законодавства  у сфері сучасних інформаційних  технологій поступово набирає обертів в усіх провідних країнах світу. Хтось в цьому питанні досягає певних успіхів, а хтось тільки задумується над цією проблемою сьогодення і майбутнього.

Проблеми врегулювання суспільних відносин, пов'язаних з використанням Інтернет, стають актуальними для України, однак зараз поки не доводиться говорити про вивченість цього напрямку, що формується у праві. На Україні не існує системних розробок, присвячених даній темі, публікуються лише окремі статті юристів, що зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтернет.

Питання нормативного регулювання  глобальних мереж мають лише постановочний  характер і на шляху дослідження  й розробки пропозицій робляться  лише перші кроки.

Усе наведене ускладнює розв'язання питання правового регулювання у сфері інформаційних відносин. Становлення України як правової держави, її вихід на світові ринки, у тому числі й інформаційних ресурсів, потребує формування низки взаємопов'язаних нормативно-правових актів, законів і структур для розв'язання значного комплексу питань.

Сьогодні в Україні  існує ціла низка нормативних  актів, що регулюють відносини у сфері інформації, і відповідно торкаються питання використання глобальної мережі, але тільки один основний документ присвячений безпосередньо Інтернету. Це Указ Президента «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» № 928/2000 від 31 липня 2000р. В України існує також закон «Про електронний цифровий підпис» (№ 852-IV від 22 травня 2003 p.).

Багато країн вже мають  досвід правотворення в розробці й прийнятті правових норм для врегулювання відносин пов'язаних з роботою в Інтернет. Так, У Німеччині і США вже давно прийнятий закон «Про електронно-цифровий підпис», у Росії про це існує законопроект. Поширення забороненої інформації через мережу привело до того, що в Австралії прийняті закони, спрямовані на врегулювання змісту інформації в глобальній мережі, у Німеччині працює закон «Про відповідальність провайдера».

Займаючись правотворенням у новій галузі, варто враховувати її специфіку і звичайно ж наявні розробки юридичної науки.

Характерним для сучасного  юридичного порядку є поділ норм права на дві великі групи: на публічне і приватне право. Незважаючи на традиційність цього поділу, з наукового погляду до цих пір остаточно не з'ясовано, де знаходиться грань, що розмежовує публічне і приватне право. Критерієм розмежування цих галузей виступає метод правового регулювання. У відносинах публічно-правового характеру усе підпорядковано волі держави, застосовується метод влади і підпорядкування. У сфері відносин приватного характеру застосовується метод автономії, іншими словами, учасники приватно-правових відносин мають можливість самі визначити їхній зміст.

 

1 ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА НАПРЯМКИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

 

Світовий досвід свідчить про те, що на рівні законів регулюється  три групи правовідносин: право  громадян на доступ до інформації, захист інформації, охорона виключних прав. Принципово не має значення, в якому середовищі, в яких умовах реалізуються конкретні суспільні відносини; якщо відбувається порушення прав та інтересів — повинен бути забезпечений їх захист. Таким чином, права та інтереси повинні захищатися, в тому числі і в сфері Інтернету, а певна їх сукупність — і владою закону. При вирішенні питання — яке законодавство застосовувати, традиційне чи специфічне нове, слід мати на увазі, що суспільні відносини, які мають правову специфіку завдяки використанню Інтернет, потребують створення нових правових норм, а всі інші — забезпечуються нормами діючого законодавства.

Сьогодні відомо небагато країн, де створюється національна  система законодавчого регулювання відносин у глобальному інформаційному просторі. Міжнародні угоди з цих проблем ще тільки розробляються, судова практика ще тільки формується. Однак нинішня ситуація містить у собі своєрідну загрозу для ряду країн, які не приділяють належної уваги цим питанням. Загроза полягає у можливій юридичній експансії, яка призведе до спроб поширення юрисдикції національної системи законодавства однієї чи кількох країн на відношення у всьому Інтернеті. Перед нашою юридичною системою стоїть дуже важливе завдання розробити систему національного законодавства у сфері відносин глобального інформаційного простору, яке повинно бути максимально гармонізованим з міжнародним законодавством, враховувати тенденції та напрямки його розвитку. Це нормативно-правові акти, які встановлюють юридичний статус електронного документу, цифрового підпису, ЗМІ в Інтернеті, такі, які регулюють особливості авторського права, економічних взаємовідносин в умовах технологій мережі, такі, які встановлюють відповідальність за комп'ютерні злочини та інше.

Відомі цивілісти Ю.К. Толстой і А.П. Сергєєв зазначають у своїх роботах, що у сучасному  світі інформація виступає в якості особового об'єкта договірних відносин, пов'язаних з її збиранням, збереженням, пошуком, переробкою, поширенням і використанням у різних сферах людської діяльності. Особливе місце при цьому відводиться машинній інформації, що циркулює в обчислюваному середовищі, зафіксована на фізичному носії у формі, доступній для сприйняття ЕОМ, або така, що передається по телекомунікаційних каналах. На думку вчених, інформація, як об'єкт цивільних прав повинна мати такі ознаки: інформація є ідеальним компонентом буття, тобто благом нематеріальним; інформація — благо неспоживче, яке піддається лише моральному, але не фізичному старінню; інформація має можливість необмеженого тиражування, поширення і перетворення форм її фіксації. Крім того, не слід закріплювати за будь-ким монополії на володіння і використання інформації, за винятком тієї, що є одночасно об'єктом інтелектуальної власності або цивільних прав.

Сучасний період розвитку інформаційних процесів характеризується розробкою законодавства, покликаною регулювати різні аспекти цього складного явища. Під інформацією розуміють відомості про осіб, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення. Окремі документи й окремі масиви документів, документи і масиви документів в інформаційних системах, у свою чергу, становлять інформаційні ресурси.

Визначення інформації закріплене у ст.1 Закону України «Про інформацію»  від 1992 p., згідно якому під інформацією  слід розуміти документовані або  публічно оголошені відомості про  події та явища, що відбуваються у  суспільстві, державі та навколишньому  природному середовищі. У статті 18 названого закону перераховані основні види інформації: статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого та регіонального самоврядування, правова, інформація про особу, довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна. У ряді законодавчих актів наведені визначення інших видів інформації — зокрема, науково-технічної, як документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. Науково-технічна інформація поділяється на два види: відкриту та з обмеженим доступом. З урахуванням розвитку інформаційних відносин, наведений перелік видів інформації не слід вважати вичерпним.

Крім того, стаття 28 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року дає поняття відкритої  інформації та інформації з обмеженим  доступом, покладаючи в основу такого поділу передбачений нормами права порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. Контроль за режимом доступу до інформації здійснюється державою і покладається на спеціальні органи, які визначають Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

Одним з об'єктивних показників зростання ролі права врегулювання суспільних відносин у сфері інформаційних процесів є прийняття в Україні законів «Про інформацію» від 1992 року і «Про науково-технічну інформацію» від 1992 року, в яких інформація розглядається як об'єкт права власності. Ці закони передбачають створення правової бази для одержання і використання інформації у сфері товарно-грошових відносин. Фізичні та юридичні особи, які реалізують інформаційний продукт, вважаються товаровиробниками з усіма правами та зобов'язаннями.

Що стосується інтелектуальної  суті машинної інформації, то питання її правової охорони зводиться до того, щоб нетиповій машинній інформації надати типовий правовий режим, розв'язавши комплекс спірних питань.

Питання щодо наявності (або  відсутності) творчих зусиль при  створенні машинної інформації як інтелектуального продукту є достатньо складним і дебатується не один рік.

У свою чергу, Закон України  «Про обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у  підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992р. визначає інформацію як відомості у будь-якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відеофільми, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості; «Конвенция о формировании информационного пространства СНГ», затверджена Рішенням Ради голів держав СНД від 18 жовтня 1996 р. під інформацією розуміє відомості про осіб, предмети, факти, явища та процеси незалежно від форми їх представлення.

Таким чином, інформація —  важлива складова частина єдиного  поняття «інформаційна система», що є абсолютно логічним, коли мова йде про інформаційні системи  як об'єкт цивільно-правового регулювання для з'ясування в зв'язку з цим місця та ролі інформації.

2 ПРАВОВИЙ СТАТУС УЧАСНИКІВ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

 

Більшість цивілістів виходять з розуміння автора як особи, творчою працею якої створюються твори. За законом носіями авторських прав в більшості країн Європи, США та Японії, перш за все, є громадяни-автори творів.

З цього витікає, що першою категорією суб'єктів в процесі  створення програм, баз даних та інформаційних систем є їх творці, що € авторами результату такої творчої праці. Необхідно у зв'язку з цим вказати на те, що автори поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» не визнають тотожними як за значенням, так і за змістом. Це означає, що суб'єктом творчої діяльності може бути тільки людина або група (колектив) людей за умови їх персонального творчого внеску, а суб'єктами авторських відносин можуть бути як автор твору, так і інші фізичні та юридичні особи, для яких право може виникати в силу закону, договору або спадкування.

Важливим положенням є  те, що громадянин є суб'єктом авторського права з моменту створення твору.

Для визнання особи суб'єктом  авторського права у сфері  інформаційних відносин непотрібна будь-яка реєстрація твору. На визнання творця суб'єктом авторського права не впливає й те, що твір створено ним в порядку виконання службового завдання. У цьому випадку може бути встановлений інший порядок використання твору й обмежені права автора на винагороду.

Суб'єктом авторського  права — творцями програм, баз даних та інформаційних систем може бути як громадянин України, так й іноземець. За громадянами України авторське право визнається незалежно від того, з'явився їх твір вперше на території України чи за кордоном.

Вочевидь, слід вести розмову  про можливість охорони інформаційних систем на території України у випадках, якщо ці твори вперше вийшли в світ на території України або не випущені в світ, але знаходяться на території України в будь-якій об'єктивній формі і якщо вони охороняються відповідно двосторонніх угод, так само, як передбачено для програм і баз даних. Подібні угоди слід укласти між Україною та іншими країнами. Інформаційні системи авторів цих країн повинні охоронятися в Україні в межах встановлених термінів охорони незалежно від часу та місця їх появи, а використовуватися повинні тільки за згодою авторів або їх правонаступників.

Якщо при створенні  інформаційної системи з'являються  елементи технічної творчості, про що йшлося у попередній главі, то можливо говорити про суб'єктів винахідницького права. Не зупиняючись детально на питанні, яке вважається лише перспективним для вирішення, треба наголосити, що суб'єктами винахідницького права можуть бути їх автори, а також інші суб'єкти цивільного права в силу закону чи договору. їх склад аналогічний з тим, який зустрічається в авторському праві.

Особа стає суб'єктом права  на програми, бази даних та інформаційні системи як автор, як правило, за умови:

• творчого технічного рішення;
• кваліфікації цього рішення у встановленому порядку з боку держави у формі видачі авторського свідоцтва, патенту на винахід.

Особа, яка створила інформаційну систему, не може бути суб'єктом названого права до відповідного визнання з боку компетентного органу. Це, одначе, не заважає вважати його автором відповідної ідеї, яка отримала зовнішнє вираження в описі і без визнання прав. Але подібне авторство ще не надає авторові всіх прав. Тільки винахідники, які отримали авторське свідоцтво, мають право на винагороду. А інші права і пільги, передбачені Законом про винахідництво, також належать лише авторам, які отримали зазначені документи. Складність охорони винахідницьким правом є основною вадою для застосування її до об'єктів інформаційних відносин, які потребують такої охорони відразу після їх появи. Тому ведеться розмова про суб'єктів винахідницького права лише у плані перспективного вирішення питання про створення ефективного механізму охорони інформаційних систем як за допомогою методів авторського, так і винахідницького прав.

Сумісна творча праця по створенню колективного твору за загальним правилом ґрунтується на попередній угоді співавторів. Але у ряді випадків відносини співавторства можуть виникнути й за відсутності такої згоди. Так, співавторство може бути встановленим в судовому порядку, якщо і не було попередньої угоди.

У випадку створення серйозних  розробок для державних потреб інформатизації доцільним буде виникнення відносин співавторства в результаті сумісної праці творчої групи, спеціально сформованої для розробки наукової проблеми.

Згідно з законодавством співавтори — це особи, які творчо приймали участь у створенні твору. Таким чином, під твором, створеним у співавторстві, слід розуміти твір, створений у співпраці двох або більше авторів, при якому вклад кожного автора є невід'ємним від вкладу іншого автора або авторів. У таких випадках твір охороняється в особі всіх його творців. У результаті сумісної творчої діяльності створюється інформаційна система, яка характеризується єдністю форми і змісту, або необхідним внутрішнім зв'язком двох або більше форм, обумовленим єдиним змістом (інформаційні ресурси та програмне забезпечення). Співавторство, як відомо, має місце як у випадку, коли твір є одним нерозривним цілим, так і в тому випадку, коли твір складається з частин, кожна з яких має самостійне значення. В першому випадку має місце нероздільне співавторство, у другому — роздільне. Останній більш притаманний інформаційній системі як об'єкту авторського права.

Особи, які надавали технічну допомогу, не визнаються співавторами. Зрозуміло, що як і раніше, при використанні ЕОМ для роботи інформаційної системи, а тим більше для такої, що працює в єдиній мережі (районній, міжрайонній, регіональній), необхідні спеціалісти для інформаційного аналізу матеріалу і запитів, механічного або традиційного відтворення їх змісту, для підтримки технічної працездатності системи. Це означає, що крім творчих осіб, авторів таких проектів, створення сучасної інформаційної системи неможливо уявити собі без інженерів, операторів та іншого технічного персоналу, який допомагає автору. Тому якість створеної інформаційної системи буде залежати від кваліфікації спеціалістів, їх оперативності й доброчинності.

Не слід забувати, що сьогодні йдеться про те, що інформаційна система є не тільки продуктом  інтелектуальної діяльності, але  й продуктом матеріального виробництва і може безпосередньо використовуватись в процесі ринкових відносин.

Особливе місце серед  учасників відносин у сфері використання інформаційних систем слід відвести користувачу (або споживачу) інформації, який звертається до інформаційної  системи чи до посередника з метою отримання необхідної йому інформації і користується нею, а також користувачу інформаційною системою, технології та засобів її забезпечення.

 

 

 

3 ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ УЧАСНИКІВ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

 
Не можна не відмітити, що цивільно-правові  норми самі по собі не породжують цивільних  правовідносин, цивільних прав і  обов'язків, які входять до її складу. Необхідним є виникнення конкретних суспільних відносин за таких обставин, з якими закон пов'язує настання правових наслідків.

У законодавстві дається  перелік основних юридичних фактів, з якими цивільне законодавство  пов'язує виникнення цивільних прав і обов'язків, а юридичними фактами  називаються обставини, з настанням яких норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

До них, крім багатьох інших, відносяться і створення творів науки, літератури і мистецтва, винаходів та ін., що має безпосереднє відношення до об'єкту, що досліджується.

Слід зазначити, що з моменту створення інформаційної системи її автор або автори набувають суб'єктивні немайнові та майнові права.

Поняття й сутність суб'єктивних авторських прав базуються на єдиному  розумінні суб'єктивного права  як передбаченої законом можливості певної поведінки уповноваженого суб'єкта.

Для виникнення, визнання і здійснення авторського права на названі об'єкти не вимагається виконання будь-яких формальностей, включаючи депонування або реєстрацію. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може, починаючи з першого випуску в світ програми, бази даних чи інформаційної системи використати знак охорони авторського права, який розташовується на кожному примірнику інформаційної системи і складається з трьох елементів: © — літери С у колі, імені особи, яка має авторське право і року першого випуску інформаційної системи у світ.

 
Право авторства  на програми, бази даних та інформаційні системи.

Правом авторства на програми, бази даних та інформаційні системи, як і на будь-який інший об'єкт авторського права, є забезпечена законом можливість особи вважатися автором даного твору і вимагати від інших осіб виконувати вимоги авторського права (визнавати права авторства) відповідно до існуючого законодавства.

Назване право може належати лише творцеві програми, бази даних та інформаційної системи, а не будь-кому іншому і закріплює той факт, що дана особа своєю творчою працею створила конкретний твір. Його виникнення не залежить від того, чи опубліковане твір і чи є підстави для отримання винагороди. Право авторства не відчужується і не передається за договором, воно не переходить у спадщину, тобто є безстроковим. Воно не підлягає майновій оцінці і є невід'ємним від автора правом.

 

Право співавторства  на програми, бази даних та інформаційні системи.

Треба наголосити, що для  створення програми, бази даних та інформаційної системи на сьогодні більш характерним є наявність  співавторів, яким авторське право  повинно належати сумісно, а взаємодія співавторів з приводу створеної інформаційної системи може визначатися договором між ними. Кожний зі співавторів зберігає авторське право на створену ним частину, якщо вона має самостійне значення і вправі розпорядитися такою частиною за власним розсудом (наприклад, творці операційної системи, опису програм, допоміжних матеріалів, баз знань) і повинні користуватися всім комплексом відповідних правомочностей самостійно і незалежно один від одного.

Більш складним може виявитися  вирішення питання про авторство, якщо одна інформаційна система — назвемо її базовою — надає можливість для створення цілого покоління інформаційних систем з широким діапазоном використання. Творці вихідних інформаційних систем можуть докладати значних зусиль стосовно адаптації базової інформаційної системи, пристосування її для вирішення комплексу нових проблем і виконання нових функцій. Зрозуміло, в цих умовах не можна позбавити творців базової інформаційної системи відповідних прав, оскільки нові інформаційні системи суттєво залежать від першої.

 

Право на авторське  ім'я (назву).

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках. Існують винятки, хоча до програми, бази даних та інформаційної  системи вони навряд чи можуть мати відношення.

З правом авторства нерозривно пов'язано право на авторське  ім'я, яке по суті є конкретизацією права авторства і представляє  собою забезпечену законом можливість опублікувати твір під своїм ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) або  без зазначення імені (анонімно). Автор, який створив програму, базу даних, інформаційну систему, здійснює право на ім'я, випускаючи її у світ.

Без згоди автора ніхто  не може вносити до програми, бази даних, інформаційної системи будь-які  зміни у позначені його імені. Можливим є варіант, коли група співавторів домовиться між собою випускати інформаційну систему без зазначення імен авторів, використовуючи спеціальну назву.

 

Право на недоторканість твору і контроль за його дотриманням.

Право на недоторканність  твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора.

Це означає, що при виданні  або будь-якому іншому використанні твору, забороняється без дозволу  автору (авторів) та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора.

Таким чином, право на недоторканність (цілісність) програми, бази даних, інформаційної  системи слід визначити як право  на захист як самих цих понять, так і їх назви від всілякого роду перекручень, спотворень або інших посягань, що може завдавати шкоди честі та репутації автора. Наведене підтверджується п. 4 ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права».

Слід зазначити, що право  на недоторканність програми, бази даних, інформаційної системи згідно Закону є особистим немайновим правом, але спадкоємці також наділяються цим правом, а особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов'язані також дотримуватись вимог недоторканності твору.

Право автора на недоторканність  полягає і в тому, що переклад програми, бази даних, інформаційної  системи з однієї мови на іншу з  метою випуску у світ слід дозволяти  лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. При цьому  переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

 

Передача  майнових прав на програми, бази даних  та інформаційні програми за договором

У законодавстві, присвяченому правовій охороні прав на програму, базу даних, інформаційну систему, так само як для програм та баз даних, слід передбачити можливість передачі майнових прав на інформаційні системи повністю або частково іншим фізичним або юридичним особам за договором.

Майнові права можуть відчужуватись  автором та іншими суб'єктами авторського права (ліцензіаром). Ліцензіар може видавати ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання творів відповідно до такої ліцензії. Відчуження авторських майнових прав і видача ліцензії оформлюється на підставі авторського договору. Особисті немайнові права автора при цьому не можуть передаватися іншим особам.

Договір повинен укладатись в письмовій формі і має  встановлювати такі суттєві умови:

• обсяг і способи використання інформаційної системи;
• порядок виплати і розмір винагороди;
• термін дії договору.

Важливим є той факт, що майнові права на інформаційну систему можуть переходити у спадок у встановленому законом порядку.

Що стосується майнових прав на інформаційні системи, створені в  порядку виконання службових  обов'язків або за завданням роботодавця, то вони будуть належати роботодавцю, якщо у договорі між ним і автором не передбачено іншого.