Сучасній стан страхового ринку в Україні

                                      

Київський Національний Економічний Університет

Імені В. Гетьмана

Кредитно-Економічний  факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з  фінансів

На  тему «Сучасній стан страхового ринку в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студента 3–го  курсу

КЕФ

2 групи, 6508/1

Добрева Станімира  Антоновича

 

 

 

Київ - 2011

 

ВСТУП

 

Послідовний перехід нашої країни до ринкової економіки об’єктивно зумовлює зростання  потреби у страховому захисті  усіх суб’єктів ринку. Саме наявність  такої потреби та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь  розвитку економіки тієї чи іншої  країни, дають уявлення про рівень захищеності її юридичних і фізичних осіб. Реформування усієї системи  економічних відносин, соціальні  перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають  особливої ваги розв’язанню проблеми страхового захисту, спонукають до пошуку дійових механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників  та їх ефективного використання для  усунення негативних наслідків страхових  подій.

Досконала система страхового захисту є  підґрунтям забезпечення більш високого рівня стабільності народногосподарського  відтворювального процесу, досягненням  соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення. Створення  дієвої системи захисту інтересів  громадян, підприємців, держави, підтримання  соціальної стабільності суспільства  неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Страховий ринок формується в ході становлення  товарного господарства і являє  собою його невід`ємний і важливий елемент. Умовою виступає суспільний розподіл праці та існування різних відокремлених товаровиробників. Саме тому тема „Страховий ринок України” є актуальною на даному етапі розвитку держави. Актуальність її полягає ще й в тому, що протягом останніх років відбувається активне становлення страхової справи в Україні, але існує багато чинників як економічного так і законодавчого характеру, що стримують її розвиток.

Мета  курсової роботи дослідити розвиток страхового ринку України, з’ясувати  об’єктивну необхідність страхування, розкрити його сутність, функції, принципи та роль в умовах переходу до економіки ринкового типу, висвітлити питання щодо організації та напрямків розвитку страхового ринку і державного регулювання страхової діяльності, розглянути умови особистого, майнового страхування, страхування відповідальності, перестрахування з позицій вітчизняного та зарубіжного досвіту.

На сучасному етапі потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливим, оскільки для усунення наслідків  реалізації прямих та опосередкованих  збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має  позитивні макроекономічні наслідки.

Створення дієвої системи захисту  інтересів громадян, підприємців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного  функціонування ринку страхових  послуг із широким спектром усіх його галузей та видів.

Завданням даної курсової роботи є детальне вивчення наступних питань тенденцій  розвитку страхування, страхового ринку  України, с також факторів впливу на страхову діяльність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Структура страхового ринку України

 

Страховий ринок України виник із проголошенням  незалежності країни і водночас відчув на собі всю жорстокість і безкомпромісність  міжнародної страхової системи. Чи не найбільшою проблемою стало  його формування за відсутності історичних коренів та відірваності української  страхової системи радянського  періоду від світових страхових  ринків.

Формування  страхового ринку в Україні має  здебільшого стихійний характер і в багатьох випадках захист прав і інтересів страхувальників  не забезпечений належним чином.

Створення дієвої системи захисту інтересів  громадян, підприємців, держави, підтримання  соціальної стабільності суспільства  неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Існує значна кількість визначень страхового ринку як з теоретичної, так і  з практичної точки зору.

Страховий ринок – особливе соціально-економічне середовище, визначена форма економічних  відносин, де об’єктом купівлі-продажу  виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

Страховий ринок – форма організації  фінансових відносин щодо формування страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних  осіб.

Умови існування страхового ринку передбачають утворення на ньому головних суб’єктів  до яких належать страховики та страхувальники, та виконання ними своїх функцій.

До  головних суб’єктів страхового ринку  також можна віднести страхових  посередників, за допомогою яких страховики можуть здійснювати свою діяльність.

Залежно від структури страхового ринку  виділяють інших учасників страхових 

відносин, серед яких професійні оцінювачі  ризиків, які, як правило, є   уповноваженими особами страховика та виконують  визначені функції.

Страховий ринок передбачає самостійність  суб’єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне партнерство, розвинену  систему горизонтальних і вертикальних зв’язків між ними.

Він забезпечує органічний зв’язок між  цими суб’єктами шляхом спільного  визначення потреб у страховій послузі, яка пропонується на страховому ринку.

Серед економічних законів, що функціонують на страховому ринку та визначають, які страхові послуги потрібні потенційним  страхувальникам, формують ціну на ці послуги, є:

1) закон попит та пропозиції;

2) закон вартості;

3) закон конкуренції.

Таким чином, страховий ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним  чином структурованою, відкритою, мобільною (здатною до розширення та звуження), залежно від загальної економічної  ситуації в кратні та активності страховика, системою.

 

1.2 Роль та діяльність посередників на страховому ринку

 

Ринкові страхові відносини виникають на стадії високої організації ринкової інфраструктури в той час, коли суспільство  усвідомлює, що довірити та перекласти тягар виниклий  у зв’язку  з різноманітними ризиками доцільно на професіоналів-страховиків. На цьому  етапі потенційному страховику потрібно:

1) збирати інформацію про страхові  компанії та страхові продукти, що пропонуються на ринку;

2) здійснити їхню оцінку;

3) визначитися з вибором страхової  послуги та конкретного страховика;

4) впевнитися в правильності вибору.

На  жаль, виконати ці завдання без кваліфікованої допомоги складно. Більшість потенційних  страхувальників, як правило, погано орієнтується в ситуації на страховому ринку, а  тому потребує досвідченого консультанта, якому може довіритися. Саме такими фахівцями і є страхові брокери [1; с. 15].

Діяльність  страхових агентів і страхових  брокерів дуже схожа між собою, але  їхній юридичний статус чітко  розрізняється.

Страховий агент є уповноваженою особою продавця – страховика, який діє  згідно з агентською угодою зі страховою  компанією. Він продає поліси страхової  компанії за її дорученням      репрезентує  інтереси страховика.

Страховий брокер, навпаки, є  у більшості  випадків уповноваженою особою покупця  – страхувальника (згідно з письмовим  або усним узгодженням) або страхової  компанії, як інший представник чи консультант.

Незалежність  брокера від продавця страхової  послуги є гарантом того, що в  процесі вибору страхової компанії для свого клієнта брокер керується  виключно інтересами клієнта. Це є ключовою відміною брокера від агента.

Хоч основною загальною функцією страхових  агентів і страхових брокерів є продаж страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції, що представлені в таблиці 2.2.

Чим ширша мережа посередників, тим більше потенційних страхувальників може довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися страховими послугами.

За  допомогою посередників страховик  отримує можливість користуватися  джерелом первинної інформації про  те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ти чи інші види страхування, що пропонують їх посередники. Це дає змогу страховій компанії розширювати коло страхувальників та удосконалити страхові продукти.

Зараз в Україні діє “Положення про  порядок провадження діяльності страховими посередниками “ та “Положення про особливі умови діяльності страхових  брокерів”, які регулюють діяльність страхових посередників на ринку страхових послуг і спрямовані на посилення захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, громадян.

Таблиця 2.2 – Функції посередників

 

Страховий агент	Страховий брокер
1	2
Від імені та за дорученням страховика укладає договори страхування та продає страхові поліси	Визначає об’єкт страхування та страхові ризики, які необхідно застрахувати клієнту
Оформлює страхову документацію	Проводить порівняльний аналіз і фінансовий стан страховиків
Має право проводити страхові виплати	Підбирає клієнту кращого, зі своєї  точки зору, страховика
Виконує представницькі функції	Оформлює договір страхування
Забезпечує своєчасне перерахування  страхових внесків страховику	Здійснює контроль за своєчасним надходженням внесків

 

1.3  Класифікація страхових компаній  за географічним положенням в  Україні

 

Страхові компанії можна класифікувати за географічною ознакою. Подана далі табл. 4.5 характеризує розміщення страховиків за регіонами України

 

 

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.

Транснаціональних страхових компаній в Україні досі немає. Законодавство не дозволяє створення іноземних страхових компаній або їхніх філій. Ідеться про захист розвитку власної страхової індустрії, прагнення поліпшити платіжний баланс країни, використавши тимчасово вільні кошти страховиків для збільшення інвестицій у власну економіку. Такі заходи виправдані в тому разі, коли розвитку внутрішнього страхового ринку надаються відповідні пріоритети. Однією з головних умов є нарощування фінансового і кадрового потенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту на страхові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а також створення клімату довір'я до страховиків. У попередніх розділах уже зазначалося, що страхування є об'єктивно необхідним атрибутом ринкової економіки. Отже, тривале відставання в розвитку страхової індустрії може відчутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому.

Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно страховикові - ризики територіальне розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. Певні переваги очікують і на страхувальників: отримання страхових послуг вищої якості і за порівняно нижчу плату та в необхідному регіоні.

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхового профілю діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи:

формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.

Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстрованими в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування.

 

 

1.4 Діяльність страхових компаній на страховому ринку

 

Станом  на 1квітня 2004 року в Україні зареєстровано 360 страхових компаній, з них 33 страхові компанії здійснюють страхування життя  і 327 – інші, ніж страхування життя, види страхування.

Взагалі страхова організація (компанія)- установа, яка згідно з отриманою ліцензією  бере на себе (за певну плату) зобов’язання відшкодувати страхувальнику (чи особі зазначеній в договорі) завданий страховим випадком збиток або здійснити виплати страхових сум

У таблиці 2.3.відображена структура  страхових премій та страхових виплат станом на 1998 – 2002 роки

Проаналізувавши, таким чином, структуру страхових  премій та страхових виплат за видами страхування, спостерігається, що у  добровільному страхуванні розмір страхових премій у відсотках  у 1998 році складав 89 %, а у 2002 році склав 90,3 %, тобто збільшився на 1,3 %, страхові виплати у 1998 році склали 89,8 %, а у 2002 році – 77 %, тобто зменшилися на 12,8 %, страхові премії у добровільному  майновому страхуванні склали у 1998 році 60 %, а у 2002 році 71 %, страхові виплати у 1998 році склали 50,4 %, а у 2002 році – 40 %.

Таблиця 2.3 Структура  страхових премій та страхових виплат за видами страхування в Україні  за 1998 – 2002 роки

 

Показники	Структура страхових премій, %					Структура страхових виплат, %
	1998	1999	2000	2001	2002	1998	1999	2000	2001	2002
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Добровільне страхування	89	87	86	86,5	90,3	89,8	92,8	83,1	73,3	77
Добровільне особисте страхування	9	10	8	7,7	7,6	29,3	32,8	35,7	24,9	27
У тому числі страхування життя	2	1	1	0,4	0,5	7,4	2,0	2,3	2,3	1
Добровільне майнове страхування	60	61	61	69,2	71	50,4	53,0	28,9	34	40
Добровільне страхування відповідальності	18	16	16	9,2	11,2	10,1	7,0	16,2	12,1	10
Обов’язкове страхування, у тому числі	11	13	14	14,5	9,7	10,2	7,2	16,9	26,7	23
Недержавне обов’язкове страхування	8	7	7	7,8	8,5	1,0	2,4	.-	-	12
Державне обов’язкове страхування	3	6	7	6,7	1,2	9,2	4,8	-	-	10
Усього	100	100	100	100	100	100	100	100	100	100

 

Страхові  організації розрізняються за:

1. належністю;
2. зоною здійснення діяльності;
3. географічною ознакою;
4. спеціалізацією;
5. величиною статутного капіталу;
6. обсягом надходжень страхових премій;
7. іншими техніко – економічними показниками, які визначають їхнє місце на страховому ринку

За  належністю страховики можуть бути державними, урядовими, приватними, акціонерними та іншими.

За  зоною здійснення діяльності: місцеві, реґіональні, національні, транснаціональні.

За  характером виконуваних операцій страхові компанії поділяються на: спеціалізовані, універсальні, перестрахувальні.

Страхування життя в Україні здійснюють такі страхові компанії: АСТ „Астро – Дніпро”, АСК „Грант сервіс” та інші; медичне страхування – медична страхова компанія ЗАТ СК „Сан Лайф”, ЗАТ СК „Добриня” та інші.

Серед універсальних такі: ВАТ СК „Алькона”, міжрегіональна страхова компанія „Надра”.

В Україні, як і в більшості інших  держав, основу страхової системи  становлять страхові компанії у вигляді  акціонерних товариств, які є  комітетами, що створюються та діють  зі статутним капіталом, поділеним  на певну кількість часток – акцій однакової вартості, та переважають акціонерні товариства закритого типу.

Головною  складовою системи страхування  є сукупність страхових організацій, через які організується економічна політика держави щодо задоволення  потреб фізичних та юридичних осіб у страховому захисті.

Із  розвитком підприємництва відбувається створення страхових компаній, які  поступово посідають певне місце  на страховому ринку України.

Для захисту інтересів страховиків  в Україні діють професійні об’єднання.

У 2000 році було створено корпорацію „Страхова  група „Грант”, засновниками якої стали страхова компанія „Грант – Авто”, народна фінансово – страхова компанія „Грант Ре”, страхові компанії „Київ” і „Грант – Лайф”, український центр післяварійного захисту „Експерт – Сервіс”, недержавний пенсійний фонд „Авто альянс”, компанії „Грант – Асістанс” та „Грант – Консалтинг”. Завданнями страхової групи „Грант”, зокрема є: розробка та реалізація єдиної стратегії розвитку страхування й проведення єдиної страхової, фінансової, економічної, інвестиційної та соціальної політики учасників групи; розробка та виконання програм спрямованих на створення умов для надійного та ефективного розвитку спільної страхової діяльності; координація діяльності учасників щодо здійснення ними єдиної стратегії розвитку страхової справи; створення централізованого страхового резервного фонду.

 

1.5 Державний нагляд за страховою діяльністю

 

Враховуючи  роль і значення страхування в  ринковому господарстві, держава  не може залишити без уваги цю галузь і бере її під свій контроль.

Державне  регулювання страхової діяльності повинно:

1) не допускати на ринок фіктивні  компанії, які можуть нанести  збиток як страхувальникам так  і страховій справі в цілому;

2) сприяти діяльності на страховому  ринку компаній, що мають міцну  фінансову та правову основу;

3) забезпечувати формування та  розвиток ефективно функціонуючого  страхового ринку [1; с.35].

17 вересня 1993 був визначений єдиний  орган державної виконавчої влади,  що здійснює відповідний нагляд  – Комітет у справах нагляду  за страховою діяльністю –  Укрстрахнагляд.

У процесі адміністративної реформи  функції Укрстрахнагляду було покладено  на Міністерство фінансів України [2; с. 5], та були визначені основні функції  та права [1; с. 36, 37].

У складі Міністерства фінансів України  створено департамент фінансових установ  та ринків. Департамент забезпечує проведення Міністерством фінансів України державної політики стосовно не лише страхування, а й фінансових установ та ринків.

До  складу департаменту входять такі управління:

1) кредитних і небанківських фінансових  установ;

2) страхової діяльності;

3) контролю фінансових ринків, ліцензування  та нагляду.

Безпосередньо страховим ринком у складі департаменту відають два управління. На одне з них покладено опрацювання  методологічного та законодавчого  забезпечення, а інше здійснює контроль за дотриманням страховиками законодавства  України у сфері страхування.

Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконання основних його функцій щодо контролю за страховим  ринком. Підрозділи спеціалізуються  на таких напрямках:

1) методологія розвитку страхового  законодавства та міжнародні  відносини;

2) методологія здійснення і забезпечення  нагляду у сфері страхового  життя;

3) ліцензування, ведення справ страховиків;

4) розробка системи бухгалтерського  обліку, звітності і аудиту страхових  організацій;

5) здійснення нагляду і перевірок  роботи страхових організацій;

6) аналіз річної та квартальної  звітності страховиків;

Один із напрямів нагляду за страховою  діяльністю – це ліцензування [1; с. 38].

Для отримання ліцензії страховик подає  до Уповноваженого органу заяву та необхідні документи, які проходять  перевірку.

Ліцензія  видається на проведення конкретних видів страхуванню, так страховики, які отримали ліцензію на страхування  життя, не мають право займатися  іншими видами страхування.

Уповноважений орган може відмовити у видачі ліцензії на здійснення страхової діяльності, у разі невідповідності документів, що додаються до заяви, вимогам чинного  законодавства України.

Законодавство України передбачає при потребі  можливість проведення ліквідації, реорганізації  та санації страховика [1; с. 43].

Щодо  гарантій, то держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручатися  в діяльність страховиків з боку державних та інших та інших органів  забороняється, якщо воно не пов’язане  з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

 

1) Закон України від 4 жовтня 2001 року “Про внесення змін до  закону України  “Про страхування”

2) Постанова Кабінету Міністрів  України від 28 вересня 1996 року  № 1175 “Про порядок і умови  проведення обов’язкового страхування   цивільної відповідальності власників  транспортних засобів”

3) Постанова Кабінету Міністрів  від 2 лютого 2001 р. № 98 України  на 2001-2004.р.”

4) Гушко Л.М. “Проблеми розвитку національного страхового ринку // Фінанси України-2003.-№11.-с.146-148

5) Заїкін Ю.В. Про екологічне страхування //Фінанси України –2001. - № 11. – с. 148-150

6) Залєтов О.М. Державна політика на страховому ринку України // Фінанси України-2001.-№11-с.119-126

7) Кашенко О.Л., Борисова В.А.: Соціально-економічні основи страхування: Навчальний посібник: С.Вид-во “Університетська книга”, 1999-252 с.