Сучасні концепції менеджменту в освіті
Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Р е ф е р а т
на тему:
«Сучасні
концепції менеджменту в освіті
Підготувала магістранта
Природничо-географічного факультету
Групи «А»
Данич Яна
Викладач: Падун Н.О.
Ніжин – 2012
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
1. Менеджмент – наука, мистецтво і практика управління……………………5
2. Еволюція та основні теорії менеджменту…………………………………….7
3. Сучасні концепції
менеджменту…………………………………………….
4. Застосування сучасних концепцій менеджменту в галузі освіти…………18
Висновки…………………………………………………………
Список використаних джерел………………………………………………….22
Вступ
В умовах розбудови економіки постіндустріального типу перед наукою та господарською практикою виникають проблеми принципово нового характеру. На сьогодні, коли на розвиток і успіх підприємства чи організації впливає багато факторів, потребують перегляду концепції управління, що сформувалися раніше; необхідні зміни організаційно-правових форм підприємств і організацій на основі застосування нових методів аналізу і проектування системи управління.
Україна має величезний потенціал людських талантів, інтелекту і значні природні ресурси. Ринкова система надає безліч можливостей для реалізації цього потенціалу. Поєднати талант, вміння, навички, професіоналізм може сучасна система управління – менеджмент. Перевагами даної системи управління є орієнтацію на Людину – головну продуктивну силу організації. Врахування особливостей мотиваційного механізму при організації роботи людей забезпечує продуктивність, ефективність та динамічність підприємств та організацій в цілому.
Українські вчені сьогодні вже мають певну систему знань щодо особливостей зарубіжного менеджменту і на їх основі здійснюють спроби побудувати систему цінностей і сформувати норми поведінки для українських менеджерів, бізнесменів та підприємців. Разом з тим, сучасний менеджмент залишається інноваційною наукою, яка разом із формуванням ринкової економіки, розвитком підприємництва в Україні, сприяє створенню конкурентних умов і конкурентоспроможності, формуванню сприятливих передумов для активізації діяльності підприємств на засадах економічної свободи і відповідальності та використання інтелектуального капіталу.
В період з кінця XX ст. і до цього часу в світі розпочав формуватися новий тип суспільства – постіндустріальний і характерна для нього нова модель економіки – економіка знань, що безперечно впливає на формування сучасної системи теоретичного та практичного менеджменту. З цих позицій, важливою постає потреба наукового узагальнення та аналізу сучасних концепцій та теоретичних підходів в сфері управління підприємствами в умовах формування економіки знань.
Новий тип економіки яскраво віддзеркалюється в усіх сферах життя, в тому числі і в сфері освіти. Тому сучасні концепції менеджменту є актуальними і для управління освітніми закладами. Адже економічні і соціальні процеси є нерозривно пов’язаними і мають дуже тісні причинно-наслідкові зв’язки.
Отже, об’єктом даної роботи є сучасні концепції менеджменту, а предметом – їх прояв і застосування в галузі освіти, як однієї із сфер соціально-економічного життя суспільства.
Мета роботи – розкрити сучасні концепції менеджменту і проаналізувати яким чином вони можуть застосовуватись в менеджменті освіти.
Завдання:
- дати пояснення поняттю «менеджмент»;
- розкрити еволюцію та основні теорії менеджменту;
- дослідити сучасні концепції менеджменту;
- проаналізувати вплив
сучасних концепцій
1. Менеджмент – наука,
мистецтво і практика
Управління, будучи результатом
суспільного поділу праці, налічує
багато тисячоліть, оскільки організації
як явище суспільного життя з'
Термін управління спочатку визначив вміння об'їжджати коней та ними керувати. Англійське слово “to manage” (керувати) походить від кореня латинського слова “manus” (рука). Потім цим терміном почали визначати вміння володіти зброєю та керувати колісницями.
Термін "менеджмент", завдячуючи американцям, сьогодні загальноприйнятий у більшості країн світу і походить від англійського слова "management”. У фундаментальному Оксфордському словнику англійської мови вказано кілька значень цього слова: манера спілкуватися з людьми, влада та мистецтво управління, особливі вміння та адміністративні навики, орган управління, адміністративна одиниця.
Численні трактування поняття менеджменту зумовлені різними підходами до його вивчення різними дослідниками і зводяться до кількох позицій:
- менеджмент – це самостійна, міждисциплінарна галузь знань, яка є основою управлінської діяльності;
- менеджмент – це вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки інших людей;
- менеджмент – це функція, керівництво людьми у найрізноманітніших організаціях;
- менеджмент – це визначення соціального прошарку людей, котрі здійснюють управлінську діяльність.
Як бачимо, менеджмент поняття досить різностороннє і включає в себе не лише наукові принципи та трактати, а й творчі, мистецькі прийоми і, звичайно, досвід.
Менеджмент – процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з тим, щоб досягнути координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань.
Менеджмент визначається як процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації та керують ними шляхом постановки цілей та розробки засобів їх досягнення. Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для досягнення певних цілей. Тому менеджмент – це вміння досягти поставлених цілей, спрямовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки людей, які працюють в організації. Тому можна розглядати менеджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи, організації в цілому з метою досягнення найкращих результатів.
Мистецтвом досягти цілі повинен володіти певний прошарок суспільства – менеджери, робота яких полягає в організації та управлінні зусиллями всього персоналу для досягнення цілей. Тому менеджмент визначається як орган чи апарат управління.
Із такого висновку зразу випливає резонне запитання: чи можна навчитися менеджменту, не маючи при цьому вроджених задатків? Відповісти на це запитання можна так: кожен успішний керівник є вродженим лідером, але не кожен вроджений лідер є успішним керівником. Лише поєднання цих трьох складових є запорукою успішної діяльності керівника будь-якої організації.
Г.В.Осовська стверджує, що існує більше трьохсот зовсім різних наукових визначень поняття управління, а єдиного точного визначення немає, проте спільною думкою всіх цих визначень є те, що для того, щоб управляти необхідно перш за все впливати, а по-друге, бачити мету того впливу. Слід також відмітити, що в словниках поняття керівництво та управління є тотожні поняття.
Сучасний менеджмент
- це тисячі можливих варіантів і
нюансів управлінської
2. Еволюція та основні теорії менеджменту
Розвиток теорії менеджменту можна розділити на окремі етапи, які збігатимуться за часом із створенням певних наукових шкіл: перед фаза і сучасна фаза.
1. Етапи розвитку теорії менеджменту
Передфаза розвитку менеджменту збігається з періодом домонополістичного капіталізму. Управління здійснювалось на базі практичного досвіду підприємців, який передавався із покоління в покоління.
Численні за обсягом організації були лише в державній, церковній та військовій сферах. З них і почалися перші паростки наукового управління. Характерним для управління цього періоду була ієрархічно-пірамідальна побудова організацій. Це тягнуло за собою авторитарний стиль управління, мислення, процвітали виражені субординаційні стосунки, інші риси, характерні для диктаторського правління.
Передфаза розвитку теорії управління характеризується спільними рисами для всіх країн. В Росії початок цього етапу заклав Петро І.
Школа наукового управління. Одержала розвиток у США на початку XX століття. Термін "наукове управління" ввів Ф.Тейлор.
До складу школи наукового управління увійшли також дослідження Г.Гантта і подружжя Гілбрайтів. Останні розробили так званий мікрохронометр, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначати, які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу займає кожен з них. Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Така інформація давала змогу дослідникам переглядати робочі операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи, замінивши їх стандартними процедурами.
Дослідники, що представляли школу наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора у процесі виробництва. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуально здатних виконувати певні види праці та спеціальне їх навчання.
Заслугою Тейлора та
його послідовників слід також вважати
обґрунтування потреби
Поява школи наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.
Школа адміністративного управління (класична школа) виникла в 20-ті роки. Видатними її представниками були А.Файоль (Франція), Л.Урвік (Англія), Джеймс Д.Муні та А.К.Рейлі (США), М.Вебер (Німеччина). Більшість з них обіймала високі керівні посади в фірмах своїх країн.
На відміну від школи наукового управління, представники класичної школи проблеми ефективності організації розглядали в значно ширшому масштабі, визначаючи закономірності і загальні характеристики ефективної організації. Вони намагалися знайти універсальні принципи управління, які б дозволили досягати успіху будь-якій організації.
Дослідники класичної школи працювали у двох напрямках: перший стосувався структури організації, а другий – управління людьми.
Деструктурувавши організацію на підрозділи і робочі групи, вони вважали, що це ідеальний тип організації і це вже є гарантом успіху. Головним в цих дослідженнях було виділення функцій управління, вперше виділених Анрі Файолем.
Щодо організації управління людьми, то в основу поглядів представників класичної школи було покладено принцип визначених правил поведінки, обов'язків, компетенції суб'єктів управління. Регламентація їх праці зводилась аж до детальних описів окремих управлінських операцій. Німецький учений М.Вебер вбачав у такому підході ідеальний тип організації і до поняття "бюрократія" відносився досить позитивно, вважаючи її гарантом порядку і ефективності.
Класична бюрократична теорія підходить до організації як до закритої системи і спирається на п'ять принципів.
1. Для здійснення управління організація користується чітко сформульованими конкретними приписами.
2. Діяльність строго розподіляється серед посадових осіб.
3. Посади розміщено в ієрархічному порядку.
4.Кандидати на посади відбираються за ознакою фахової компетентності.
5. Посадові особи виконують свої обов'язки знеособлено.
За певних умов бюрократична форма організації може досягти вищого рівня досконалості, ніж інші форми організації. Проте, відсутність індивідуальної свободи, жорсткість поведінки, труднощі, що виникають при контактах з клієнтами нівелюють ці досягнення. Більшість організацій охорони здоров'я побудовані за бюрократичним принципом, тому досить важко адаптовуються до тих вимог, які висуває оточення, що досить швидко змінюється. Перед керівником постає проблема – як з компонентів організацій найкраще побудувати свою діяльність, дотримуючись бюрократичних принципів, щоб досягти мети, коли ситуація вимагає інших підходів.
І час показав, що командно-адміністративне управління, зокрема економікою, не дає розквіту об'єктові управління через надмірну зарегламентованість та централізованість.
Неокласична школа управління (або школа руху за гуманні стосунки) виникла як реакція на недоліки класичного підходу до управління, звідки і взяла свою назву. Дві попередні школи мало враховували соціально-психологічні та емоційні потреби людини в процесі виробництва та управління. Але "тейлоризм навпаки", коли створенням лише позитивного психологічного клімату намагалися досягти високої продуктивності теж значної ефективності не приніс. Однак, слід відмітити такі цінні наробки, як створення відповідних психо-фізіологічних та ергономічних умов праці, розробка заходів, спрямованих на збереження здоров'я, дослідження мотиваційних характеристик людей, тощо.
Біхевіористська школа (школа поведінських наук) виникла в 50-ті роки, як видозміна неокласичної школи, в результаті значного розвитку психології, соціології та соціоніки, а також удосконалення методів вивчення поведінки людей. Визначними представниками цієї школи були Кріс Арджиріс, Ренсіс Лайнкерт, Дуглас Мак-Грегор, Фредерік Герцберг.
На відміну від неокласичної школи біхевіористи зосереджували свою увагу не на налагодженні мікроклімату в колективі, а на індивідуальних можливостях самовиявлення працівника в процесі праці. У 60-ті роки цей поведінський підхід став надзвичайно популярним в економічно розвинених країнах і охопив майже всю сферу управління. Дана школа запропонувала вироблення рекомендацій по вдосконаленню "людського фактора" як для керівників-менеджерів, так і безпосередньо для робітників по усвідомленню своїх можливостей, підвищення ефективності лідерства, участі в управлінні громадських структур.
У центрі уваги цієї школи перебуває окрема людина. Задоволення потреб конкретної людини сприймається як окрема мета, а не лише як засіб досягнення інших цілей організації. При такому підході робиться наголос на тому, що до процесу прийняття рішень корисно залучати безпосередніх учасників – це створює у людини відчуття причетності до справ організації та підкреслюється роль самовираження працівника. Саме на цей підхід організація спирається, борючись за свій подальший розвиток.
Отже, як бачимо, в процесі зміни режимів правління, з розвитком науки і техніки поступово змінювались і підходи до управління. Чітко простежується зміна пріоритетів. Якщо на початку перед фазі особлива увага зосереджувалась на техніці і ресурсах, то вже наприкінці вона перемістилась на колектив працівників і на особистість кожного з них.
Таким чином зміни в соціально-економічному житті потребують і змін у менеджменті. Як наслідок виникають нові сучасні концепції і підходи до процесу управління.
3. Сучасні концепції менеджменту
Для сучасного періоду дослідження управління характерний широкий зв'язок із такими науками як математика, статистика, комп'ютерні технології, тощо. Кількісні методи дослідження в управлінні завойовують все ширші території. Перевагою кількісних методів є заміна словесних виразів математичними моделями, виразами та кількісними значеннями. Даний підхід дав зелену вулицю впровадження комп'ютерного аналізу в сферу управління.
Сучасний етап розвитку теорії та практики менеджменту характерний концептуальним підходом на основі взаємного погодження принципів та інструментів управління. До сучасних концепцій менеджменту можна віднести нижче описані концепції.
Поведінкова концепція. Розвиток психології, соціології, вдосконалення методів досліджень надали велику науковість вивченню поведінки людей у процесі праці. Наука про поведінку ґрунтується на врахуванні різних аспектів соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційних структур, комунікацій на підприємстві. На відміну від школи людських відносин, що зосередила увагу на методах налагодження міжособистісних відносин, наука про поведінку прагне допомогти працівнику в розумінні своїх власних можливостей. Поведінкова концепція в центрі уваги тримає міжособистісні відносини в колективі, мотивацію, характер влади й авторитету, лідерство, організаційну структуру, комунікації. Основна мета цієї науки – підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок збільшення активності кожного індивіда. Головну увагу приділяй не роботі, а робітнику.
Необхідність максимального використання людських можливостей, знань і ентузіазму як головної продуктивної сили відомий теоретик менеджменту Р.Хасімото пояснив так: “Орудувати кувалдою можна було змусити силою. Але думати силою не примусиш, причому думати так, щоб це було корисно виробництву і фірмі... Якщо ми визнаємо, що головна продуктивна сила – робітник, виходить, треба створювати умови, що спонукували б цю головну продуктивну силу бути високопродуктивною. Необхідно, щоб саме умови, а не керуючі спонукували робітників ефективно трудитися”.
У США в 90-ті роки минулого століття на державному рівні було визнано необхідним створення так званих “якісних робочих місць” як фактора підвищення конкурентоспроможності товарів. Якісне робоче місце визначається як високопродуктивна організація праці, що забезпечує робітникам стимули і можливості для високоефективної праці. Складові якісного робочого місця:
- участь працівників у процесі прийняття рішень;
- почуття спільності, взаємної підтримки і розуміння загальних економічних задач;
- довіра, повага і співробітництво між профспілками і керуючими;
- безпечні і здорові умови праці;
- гармонічне сполучення праці і сімейних інтересів.
Наука про поведінку вивчає також неформальні відносини в трудовому колективі, що на сучасному етапі визнані порівняними по важливості із самим менеджментом, їх розцінюють як вищу організаційну силу, що здатна або бойкотувати установки менеджера, або проводити їх у життя.
Найбільш відомі представники поведінкового напрямку – К.Арджиріс, РР.Лайкерт, Д.Мак-Грегор, Ф.Герцберг. Вони працювали в напрямку розвитку різних аспектів соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організаціях, лідерства, зміни змісту роботи і якості трудового життя.
Системна концепція. Базується на теорії систем, що вперше була застосована в точних науках і в техніці, а наприкінці 50-х років ХХ ст. – і в теорії управління. Системний підхід до управління – це загальний спосіб мислення і підходу щодо організації і управління. Суть його полягає в пошуку простого в складному. В основі розгляду проблем управління лежить поняття системи. Система – це визначена цілісність, що складається з взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких робить свій внесок у характеристику цілого, взаємодіє з іншими частинами. Відсутність хоча б одного елемента системи призводить до того, що система не буде працювати чи буде працювати неправильно (автомобіль, комп’ютер, телевізор, трудовий колектив – це системи).
Відповідно до цього підходу менеджер повинен розглядати підприємство як сукупність взаємозалежних елементів (люди, організаційна структура, задачі, ресурси, технології), що орієнтовані на досягнення визначених цілей і тісно пов’язані з зовнішнім середовищем.
Уперше застосував системний підхід і розглянув підприємство як соціальну систему американець Ч.Бернард. На його думку, основні функції менеджменту полягають у визначенні цілей організації, підтримці зв’язків між окремими її елементами і забезпеченні їхнього ефективного функціонування. Спираючись на системний підхід, Бернард сформулював концепцію соціальної відповідальності корпорації. Відповідно до цієї концепції діяльність окремих систем і прийняті в них рішення мають далекоглядні соціальні наслідки як всередині організації, так і в навколишньому середовищі. Тому менеджмент повинен враховувати це, маючи на увазі перспективні інтереси організації.
Ще одним відомим представником системного підходу в менеджменті прийнято вважати П. Друкера, який обґрунтував наступні принципи системного підходу:
- роль професійного менеджера в організації виняткова;
- управлінська еліта – основа підприємництва і сучасного суспільства;
- самоврядування трудового колективу підвищує відповідальність робітників за справи фірми, які самі обирають спеціальний орган, що займається рішенням їхніх соціальних проблем;
- головним в управлінні ставляться цілі організації, на основі яких визначаються функції, система і методи взаємодії всіх елементів процесу управління.
Ситуаційний менеджмент. Подальший розвиток і ускладнення діяльності в умовах ринку все більше ускладнює задачі управління виробництвом, робить їх суперечливими. Це вимагає при розробці управлінських рішень аналізувати виникаючі ситуації з урахуванням усіх перемінних факторів, оцінювати їхній можливий вплив на діяльність підприємства.
Ситуаційний менеджмент ґрунтується на тому, що пріоритетність методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує безліч факторів як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі, то не існує “найкращого” методу управління. У кожній конкретній ситуації найбільш ефективним буде той метод управління, що найбільш повно відповідає її суті.
Ситуаційний, чи маркетинговий, менеджмент покликаний перемінити раціоналістичний менеджмент, який виходив з того, що організація є “закритою системою” і її успіх на ринку визначається, насамперед, внутрішніми резервами (раціоналізація виробництва, ефективність праці, всеохоплюючий контроль з боку вищих керівників і чітке виконання усіх вказівок).
Ситуаційний менеджмент будується, виходячи з положень, що фірма є “відкритою системою” і успіх її визначається не стільки внутрішніми ресурсами, скільки здатністю органічно вписатися в зовнішнє середовище і пристосуватися до нього”. А це значить, що система управління підприємством будується на готовності до адекватної реакції на різні впливи зовнішнього середовища.
Прихильники ситуаційного
методу управління вбачають пряме застосування
науки управління в тому, щоб навчити
менеджера “ситуаційно мислити”
етапів:
- діагноз ситуації і визначення головних проблем;
- формулювання управлінських цілей і виявлення принципового шляху їх досягнення;
- вивчення характеристик ситуації з виявленням факторів, що впливають на прийняття рішення;
- розробка альтернативних варіантів рішень;
- оцінка альтернатив і вибір найкращої, відповідно до тієї ситуації, що склалася;
- реалізація плану, досягнення максимального ефекту відповідно до цілей підприємства.
Практичне застосування ситуаційного менеджменту полягає в тому, що менеджер повинен:
- володіти ефективними засобами професійного управління, тобто розуміти суть процесу управління, індивідуальної і групової поведінки людей, знати методи планування і контролю і кількісні методи прийняття рішень;
- правильно розуміти й інтерпретувати ситуацію, тобто визначати найбільш важливі фактори і використовувати найбільш чутливі елементи, вплив на які дасть найбільший ефект;
- зв’язувати конкретні прийоми з конкретними ситуаціями, найбільш ефективно забезпечуючи досягнення мети організації в цих обставинах.
Таким чином, суть ситуаційного менеджменту зводиться до спроби теоретично сформулювати, емпірично перевірити і потім практично рекомендувати різні типові рішення в сфері організації виробництва і управління, системи планування, бухгалтерського обліку, підбору кадрів стосовно до кожної з типових управлінських ситуацій.
Процесний підхід. Для сучасного етапу розвитку теорії і практики менеджменту важливим є концептуальний підхід на основі взаємної згоди принципів і інструментів управління. Вперше поняття процесного підходу було застосовано прихильниками школи адміністративного управління, що намагалися описати функції менеджера. Однак ці функції розглядалися авторами як незалежні одна від одної. В даний час менеджмент розглядається як процес, що складається із серії взаємозалежних дій, як загальна сума усіх функцій управління. У свою чергу, кожна функція управління являє собою процес, що також складається із серії взаємозалежних дій. Таким чином, процес управління – це загальна сума усіх функцій управління. Процесний підхід став значним етапом у розвитку управлінської теорії, а його основні складові застосовуються сьогодні у практиці управління.
Концепція “7-S”. Концепція розроблена в 80-ті роки Т.Пітерсом і Р.Уотерменом, Р.Паскалем і Э.Атосом. Суть її полягає в тому, що сучасна ефективно діюча організація будується на основі семи взаємозалежних елементів: стратегія, структура, система управління, персонал, стиль, кваліфікація співробітників, загальні цінності (англійською мовою кожен елемент позначається словом, що починається з букви “S”). Концепція вибудувана на принципі системності: зміна хоча б одного складового елемента приводить до зміни шести інших елементів.
Теорія організаційної культури. Перші згадування про цю теорію з’явилися в 1985 р. Авторами її вважають С.Сате, Е.Шайна, Т.Парсонса, Р.Квіна і Дж.Рорбаха, котрі стверджують, що організаційну культуру варто розглядати як інструмент, який дозволяє орієнтувати як усі структурні одиниці організації, так і окремих працівників на досягнення загальних цілей, стимулювати ініціативу, виховувати відданість організації, поліпшити поведінку і комунікації. Культура управління – це раціональна організація праці апарату управління, посилення ролі культурного елемента в ньому.
4. Застосування
сучасних концепцій
Освіта – це одна із сфер соціально-економічного життя суспільства, яка найбільш швидко реагує на ті трансформації, які відбуваються в ньому. Тому не дивно, що для менеджменту в освіті будуть характерними ті ж сучасні концепції, які є характерними і для менеджменту загалом.
- Сучасні концепції розвитку логічного знання
- Сучасні концепціх психічного розвитку
- Сучасні машини для внесення мінральних добрив
- Сучасні машини для сівби
- Сучасні машини для сівби
- Сучасні методи дослідження економічної теорії
- Сучасні методи дослідження ліпідів
- Сучасні інформаційні технології і програмні продукти та їх правовий захист
- Сучасні інформаційні технології та безпека життедіяльності людини
- Сучасні інформаційні технології та комп'ютерне авторське право
- Сучасній стан страхового ринку в Україні
- Сучасні концепції бізнесу. TQM
- Сучасні концепції зовнішньоекономічної діяльності
- Сучасні концепції масової комунікації
