Сучасний стан та проблеми розвитку пакувальної галузі України

ЗМІСТ

ВСТУП 2

1. Ринок упакування в Україні в русі. 3

2. Сучасний стан та проблеми розвитку пакувальної галузі України 8

3. Перспективи розвитку ринку екологічно безпечних пакувальних матеріалів 15

ВИСНОВКИ 21

Список використаної літератури 22

ВСТУП

Упаковка є віддзеркаленням  традицій, менталітету та смаків суспільства  у конкретний період. Характер та функції  упаковки змінювалися у різні  епохи. Останні десятиріччя свідчать про виокремлення пакувального дизайну  України у спеціалізовану галузь дизайну, демонструють становлення  окремих сфер виробництва, які забезпечують виробництво пакувальних матеріалів, виготовлення спеціального устаткування, розробку дизайну упаковки, тиражування  упаковки за допомогою поліграфії тощо. Працюючи над упаковкою, дизайнерові  необхідно постійно відстежувати зміни  в естетичних, функціональних і технологічних  вимогах, які сьогодні висуваються  суспільством, ринком та виробництвом.

За обсягом виробництва  пакувальна галузь багато в чому визначає стан і розвиток національної економіки  певної країни. Збільшення обсягів  виробництва упаковки пояснюється, зокрема, зростаючим асортиментом продукції, появою сучасних пакувальних матеріалів, нових видів упаковок та стрімким розвитком технологічних можливостей, а в нашій країні це також пов'язано  з розширенням мережі супермаркетів. Потрібно зробити акцент на тому, що за рахунок збільшення асортименту  товарів утворюється нова група  продукції високої цінової категорії, яка потребує вже не стандартної, а ексклюзивної упаковки. На сучасному  етапі спостерігається поступове  розвинення двох напрямків у дизайні  пакування: стандартного та ексклюзивного.

1. Ринок упакування в Україні в русі.

Історія пакування в нашій  країні така ж драматична, як і доля багатьох галузей народного господарства. Однак, у найтяжчих умовах економічної  кризи пакувальники, одні з перших, змогли адаптуватися до нових умов господарювання й вийти на прибутковий  рівень діяльності. 
___Не можна не відзначити: в Україні в роки незалежності з 1996 р. з'явилася низка журналів для професіоналів, такі як: "Упаковка", "Мир упаковки", "Брутто" тощо. Позитивний вплив на економіку має конкурс-змагання "Українська Зірка упаковки" з 1997 р., що дозволяє українським виробникам упакування брати участь у конкурсах "Зірка упаковки" Європи, світу. До речі, уперше такий конкурс зародився в Німеччині в 1963 р., про що свідчить випуск каталогу у двох томах переможців щорічного конкурсу. 
___Виявляється, що перейти до вільної ринкової економіки без розвинутої тароупакувальної галузі дуже важко, оскільки вільний ринок вимагає від виробників професійно упакованої, конкурентоспроможної продукції. 
___"Упаковка - це серце торговельної марки, бренда, оскільки саме вона є німим продавцем товарів, що лежать на полицях магазинів". (Д. Берндт, президент, професор Європейського Інституту Упаковки). 
___Сьогодні, коли визначився загальний напрям управління народним господарством країни, ключову роль відіграє практична реалізація прийнятих стратегічних рішень - використання широкої гами різних методів, серед яких особливу увагу треба звернути на матеріали для пакувального виробництва. Українська статистика не відображає динаміку зростання виробництва пакувальних матеріалів, але вона регулярно збільшується, що в цифровому аспекті назвати неможливо.

Споживання пакувальних  матеріалів у світі становить  близько 85 дол. США за рік на душу населення. У Європейському Союзі  до розширення на Схід досягло 385 дол. США  на душу населення щорічно. За останні 15 років виробництво пакувальних  матеріалів у світі, як і міжнародний  експорт продуктів і послуг зросли з 300 млрд євро в 1990 р. до сьогоднішніх 450 млрд євро. Помітні розходження у використанні упакувань на душу населення приведуть у найближчі роки до подальшого збільшення світового виробництва пакувальних матеріалів. Найвище споживання можна констатувати в Америці та Японії - 400-450 дол. США на душу населення за рік. Якби досягнутий в Японії стан збільшити до масштабів усіх країн, тоді необхідно було б у 5 разів збільшити виробництво. Найбільше розходження існує на найвужчому відрізку, між Західною (130 млрд євро) та Східною Європою (15 млрд євро). Це різниця, яку можна врівноважити тільки повільними темпами. Ви тільки вдумайтеся, наскільки ми відстали від розвинутих індустріальних країн.

Україна після Росії є  другим за розміром ринком упакування в Східній Європі. Перед ліквідацією  Радянського Союзу в Україні  було створено шосту частину виробництва  упакувань для транспортування  та збуту товарів у колишньому Радянському Союзі. У ціновому вираженні  це були 2 мільярди рублів з 12 мільярдів. Внесок України у ВВП тодішнього СРСР становив 20%. У свій час Україна  посідала друге місце не тільки за кількістю населення, а й за господарською  ємністю.

При цьому визнаються різні  тенденції розвитку. Типовим прикладом  цього є упакування кондитерських  товарів. У них збільшується попит  на невелику упаковку. Одночасно змінився попит на пакувальний матеріал, особливо у зв'язку із придбанням маленьких  упаковок для свіжих продуктів. Сьогодні не користуються попитом великі скляні упаковки, наприклад, кетчупу, тоді як вони були загальноприйнятими в минулі десятиліття. Сучасне та раціональне  упакування є ключем до економічного прогресу. Якщо раніше роками тривали  труднощі щодо забезпечення населення  у віддалених від промислових  центрів місцях найнеобхіднішим, то завдяки розвитку пакувальної індустрії  нині значно зменшилася кількість цих  труднощів. Товаропакувальна продукція відіграє важливу роль у наповненні ринку товарами. Від її правильного вибору залежить збереженість продукції, інформація про той чи інший товар, зручність доставки упакованих виробів, їхньої реалізації тощо. Є безліч прикладів, коли недбале упакування товару призводить до його забруднення та псування. Тому сьогодні нагальна вимога - поліпшувати та удосконалювати упакування, надавати цьому процесу такої якості, що зробило б упакування ще кориснішим та зручнішим для покупця. Отже, серед факторів, які приведуть до успіху або невдачі нової продукції, може враховуватися й упакування.

На Інтерпаку в Дюссельдорфі (Німеччина) було представлено упакування для продуктів харчування, які ще краще зберігають свіжість. Захист товару здійснюється тепер не тільки пасивно, а й активно. "Активне упакування" просувається в заокеанських країнах уперед. Таку тенденцію повинні взяти до уваги і в Україні.

При опитуванні українських  експертів упакування, менеджерів та наукових працівників про упакування, що проводився на курсах підвищення кваліфікації в Лейпцизі при Торгово-промисловій  палаті Німеччини, ставилося питання  про найважливіші успіхи з часу введення ринкового господарства. 
___З цього опитування виявляється, що в Україні перші успіхи в розвитку господарства упакування відзначаються, насамперед, через введення нового пакувального матеріалу, а також через поліпшену заготовку матеріалів упакування. 
___Як найважливіші зміни в споживацьких звичках були названі: закупівлі через більші інтервали часу; покупка в невеликих упаковках і перевага упакувань разового використання, крім того, перевага віддається пакувальному матеріалу, що передбачає зручність тощо.

А також із часу введення ринкового господарства вдалося  перебороти недоліки в оформленні упакування. У різних випадках були усунуті недоліки в захисній функції упакувань  та в узгодженні упакувань для  транспортування та збуту.

Цю інформацію доводиться брати з опитування, яке публікують Німецький та Європейський Інститути  Упаковки, тому що в Україні в  державних статистичних звітах інформація про упаковку відсутня.

Цікаво, що світовий пакувальний  ринок у галузі застосування упакування складається:

- продукти харчування - 40%;

- напої - 15%;

- приготування та постачання  готового харчування - 4%;

- косметика - 4%;

- фармакологія - 4%;

- інші - 24%.

Через зростаючі ціни на енергію та викопне пальне все  частіше ставиться питання про  ширше використання відновленої  сировини. При цьому йдеться не тільки про тривале забезпечення матеріалами, а й про просту ліквідацію після використання, оскільки для  продукції з матеріалів, що розщеплюються, не потрібно повсюдного знищення. Тому упаковки з матеріалів, що розщеплюються, дозволяють завершити кругообіг  матеріалів з високою користю  для екології.

Значну частину у сфері  використання матеріалів, що розщеплюються, займають упакування та одноразовий  посуд. Особливий інтерес до упакувань  із відновлюваної сировини та сировини, що розщеплюється біологічно, підвищується разом зі зростаючою екологічною  свідомістю населення та підтримується  пропозицією різних галузевих органів. Тому для здоров'я споживачів необхідне  використання екологічно нешкідливих  упакувань. До відома українського виробника: в жовтні 2006 р. відповідно до Припису  ЄС щодо упакування споживачі повинні  мати можливість стежити за упакуваннями, які вступають у контакт із харчовими продуктами, тому що це має  забезпечити захист споживача від  неякісного продукту, шкідливих бактерій тощо. Упакування - засіб для мети, а не самоціль.

Сьогодні до оригінальної продукції належить упакування з  охолоджуючим акумулятором, коробки, що говорять, етикетки із сонячною батареєю для передачі інформації споживачеві  або дисплейні упакування зі світловим, звуковим та ароматизованим ефектом. До трендів, які останнім часом викликали  дискусії, належать тренд-ретро (тобто повернення до раніше використовуваної упаковки) або тренд-обмеження (тобто перехід до упакування, що виготовляється в обмеженій кількості).  
У повідомленнях про те, як за останні роки нові тенденції вплинули на продукцію та застосування пакувальних засобів, фігурують три тренди:

- зменшення витрат на  матеріал;

- поліпшення якості пакувального  матеріалу, тари та допоміжної  тари;

- розробка нових пакувальних  функцій.

Це є центральною темою  обговорення серед фахівців пакувальної  галузі. Основним завданням тут є  тісна співпраця з інститутами  та підприємствами в інформуванні про  стан матеріалів, здатних до розщеплення, та про застосування їх у галузі упакування.

На Заході в організаційній програмі беруть участь: Європейський та Німецький Інститути Упаковки; Міжнародне Товариство матеріалів, що розщеплюються біологічно; Центр  синтетичного матеріалу в Лейпцизі, а також розвиваються підприємства з власним досвідом у виробництві  продукції з матеріалів, що розщеплюються.

При нинішній жорсткій конкуренції  на ринку вимога зменшення витрат на пакувальні матеріали завдяки  економії матеріалів має першочергове значення.

Варто зазначити, що й у  нашій країні є рух уперед. Однак  зі зростаючим рівнем упакування в  Україні сформувалося критичне ставлення  до упакування імпортних виробів. З  цього приводу можна висловити  такі критичні зауваження: недоліки в  інформаційній функції; недостатнє зважання на національні норми та стандарти і відсутність готовності для повторного або подальшого використання упакувань.

З огляду на популярність пакувальних  матеріалів в Україні випливає такий  порядок: папір і картон, синтетика, а також скло. Працюють над національними  цільовими позиціями для зниження вартості матеріалу, для зворотного застосування упакувань, дуже слабко для  матеріальної та енергетичної реалізації.

Проте головне, що пакувальна галузь має вже нові орієнтири  та бажання рухатися вперед. На сьогодні виробництво упакування та тари швидко розвивається та є рентабельним бізнесом в Україні.

2. Сучасний стан та проблеми розвитку пакувальної галузі України

Упаковка є невід’ємною  частиною продовольчих і непродовольчих товарів. Вона забезпечує їх збереження, дотримання санітарних і естетичних вимог, норм, зручність продажу й  користування, сприяє конкурентоспроможності продукції, захищає права товаровиробника  і споживача на ринку. У багатьох країнах світу упаковка товарів  набула такого самого значення, як самі вироби, що містяться в ній.

В Україні історично сформувалась ідеологія, за якою виробництво упаковок для харчових продуктів сприймалось  як другорядна проблема і пакування  не розглядалось як самостійний сектор економіки.

В умовах ринку значення упаковки різко зростає при експорті товарів. Чимало вітчизняних підприємств  змушені купувати імпортне обладнання і пакувальні матеріали, щоб завдяки  якісній упаковці забезпечити вихід  своєї продукції на світовий ринок  і конкурувати із зарубіжними  товарами.

В Україні прийнято програми «Державна програма розвитку виробництва  тари й пакувальних матеріалів до 2000 року» і «Нові матеріали  та технології фасування і упаковування харчових продуктів». Крім того, розроблено цільову багатогалузеву науково-технічну комплексну програму «Тара й упаковка для харчових продуктів». Для виконання  широкого комплексу заходів було залучено ряд організацій і підприємств різних форм власності й джерел фінансування, а також наукові та науково-дослідні заклади (рис. 1.).

Рис. 1. Принципова схема реалізації багатогалузевої науково-технічної  програми «Тара і упаковка для  харчових продуктів»

З метою вишукування додаткових фінансових ресурсів Мінекономіки України  проводить певну роботу щодо залучення  іноземних інвестицій для підприємств-виробників тарно-пакувальних матеріалів і  сировини, необхідної для їх виробництва. Можливим є створення спільних підприємств  і залучення іноземних фірм до участі в приватизації.

Згідно з угодою між  урядом України і Європейським Союзом, англійська фірма закінчила роботу над проектом програми ТАСІС «Генеральний план розвитку промислового планування харчової продукції України». Головною метою його є розробка напрямів промислового пакування харчової продукції в  Україні, бізнес-планів для конкретних підприємств з метою залучення  інвестицій з боку Європейського  банку реконструкції і розвитку.

Аналіз свідчить, що за своїми соціально-економічними функціями, обсягом  виробництва, ступенем використання досягнень  науки й техніки ця галузь висувається  в перші ряди та визначає деякі  загальні показники національної економіки. Обсяг виробництва таропакувальної  продукції у світі оцінюється в 400 — 500 млрд. дол. США, що значно більше, ніж в авіа та суднобудівництві разом взятих. Згідно з останніми даними Світової організації упакування (WPO) та Британського дослідницького об’єднання PSRA, світовий ринок упакування щорічно зростає на 4,2%. Особливо суттєве зростання має місце в Індії (14,2%) та Китаї (8,2%). Що стосується країн Східної Європи, то попереду Польща, де щорічний приріст сягає 11,0%.

В Україні, як і у всьому світі, спостерігається стійкий  розвиток пакувальної індустрії. Обсяг  продукції цього напряму в 2008 р. збільшився порівняно з 2005 р. на 18,0% і становить 5,4 млрд. грн. Найбільші  обсяги продукції пакувальної галузі споживає агропромисловий комплекс, який динамічно розвивається та в  останні 5 років демонструє позитивне  сальдо.

Що стосується ринку упакування України, то слід стисло розглянути її скляний, паперовий, картонний та полімерний сегменти й виробництво пакувального обладнання.

Скляна тара, що виробляється в Україні, за якістю в цілому не поступається західній, але набагато бідніша за неї за асортиментом. Найбільш різноманітний вибір серед  українських виробників склотари пропонує ВАТ «Вільногорське скло» (м. Вільногорськ Дніпропетровської області), яке забезпечує понад 25,0% склотари України. Асортимент продукції зазначеного підприємства складає близько 150 найменувань у широкій кольоровій гаммі.

ЗАТ «Консюмерскло — Зоря» Ровенської області спеціалізується на виготовленні ексклюзивної склотари.

Потреба українського ринку  в картонному та паперовому упакуванні на 90,0% задовольняється вітчизняними підприємствами. Рубіжанський, Жидачівський та Київський целюлозно-паперові комбінати (ЦПК) забезпечують, за даними компанії Drink-Plus, до 80,0% виробництва гофрокартону в країні. До найдинамічніших підприємств, що розвиваються, слід віднести Жидачівський ЦПК, який протягом останніх десяти років щорічно підвищував виробництво паперу на 14,0-24,0%, випускаючи близько 70,0 тис. т. паперу та картону. Комбінат поширює свої можливості на внутрішньому ринку, а також експортує власну продукцію до Болгарії, Туреччини та Ірану. Частка підприємств, що входять до асоціації «Укрпапір», у загальному обсязі целюлозно-паперового виробництва в Україні перевищує 80,0%, або 1,3 млрд. грн. Фахівці вважають, що картон, а точніше гофрокартон, є найбільш привабливим серед представників торгівлі, бо тільки цей матеріал може задовольнити найвибагливішим смакам та побажанням. Завдяки упакуванням із гофрокартону є можливість суттєво заощаджувати час на вантажно-розвантажувальні роботи, розміщувати товар на полицях, щоб його одразу ж помічали покупці. Нині три чверті всіх товарів, які транспортуються, упаковано в гофрокартон. Завдяки гофрокартону пакувальна галузь одержує відчутні переваги від процесів імпортування та адаптації, активності у сфері комунікації. Гофрокартон не має жодних негативних наслідків щодо забруднення навколишнього середовища, оскільки повторне перероблення використаних упакувань із гофрокартону цілком екологічне. Промисловість, яка виробляє гофрокартон, — один із найважливіших центрів утилізації макулатури. У свою чергу, цей матеріал на 70,0% складається із переробленої макулатури. З огляду на викладене вище, варто ще раз зазначити: гофрокартон користується й буде користуватися у майбутньому незмінним попитом, тому що це продукт, який легко піддається повторному використанню. Вважається, що коробки із гофрокартону можуть служити набагато довше, аніж з інших матеріалів, тобто вони економічно вигідні й безпечні.

Щодо упакування з полімерних матеріалів, то жорстка поліетиленова  тара виробляється в Україні близько 20 компаніями м. Києва («Терра-Пласт», «Політор», «СВП-Артсипак»), м. Дніпропетровська («Поліпак», «Лідер»), західно-українських областей («Луцькпластмас», «А.С.Т.Р»), а також Харківської та Одеської областей. Слід також зазначити, що сумарний обсяг виробництва цього виду тари в Україні перевищує 1,3 млн. дол. США. Більш як 1 тис. т. поліетилену на загальну суму 2 млн. дол. США щорічно імпортується з Польщі, а також Німеччини, Російської Федерації, КНР, Румунії. Експорт поліетилену в обсязі 0,5 тис. т. спрямовується в основному до Туреччини. Таким чином, вітчизняний ринок поліетиленової тари перебуває в стадії формування.

Світовий ринок поліетиленової тари (ПЕТ) зростає в середньому на 10,0% щорічно. В Україні відповідний  щорічний приріст, починаючи із середини 90-х рр., стабільно оцінюється в 15,0%. Він забезпечується використанням  упакування харчовими галузями —  пивобезалкогольною, масложировою, де ПЕТ відсунула традиційну склотару. У пивоварній промисловості частка ПЕТ на сьогодні незначна, але невпинно зростає. Сировина для ПЕТ тари закуповується у країнах Азії, рідше — у Європі.

Картонний ламінат уперше з’явився на ринку України наприкінці 80-х рр. минулого сторіччя від шведської компанії Tetra Pak. Сьогодні за різними оцінками Tetra Pak контролює у країнах СНД 70,0 — 85,0% ринку упакування для соків, 15,0 — 20,0% — молока, 5,0 — 10,0% — вина. ВАТ «Елопак-Фастів» — дочірнє підприємство концерну Tetra Pak — організувало в Україні виробництво молочних пакетів і тари. Більше половини обсягів виробленої продукції постачається до інших країн СНД.

З українських виробників пакувального обладнання виділяється  група харківських та киівських компаній — «ТФК», «Держпродукт», «Током», «Полімаш», «Інтермаш», «Укагропак», а також Луганський «Базис». На думку експертів, зараз відбувається інтенсивне сегментування ринку, тобто виробники пакувального обладнання переходять від універсальності до більш вузької спеціалізації.

Це явище поряд із позитивними  моментами перешкоджає завершеності технологічного циклу, помітно зменшуючи  кількість підприємств-універсалів. Але потенціал українських виробників пакувального обладнання значний, і  ця підгалузь має перспективи  в майбутньому.

Таким чином, в Україні, як і у всьому світі, за останні 20 років  відбулися помітні зміни в  таропакувальній галузі економіки. До проблем, що потребують вирішення, поряд  із розробленням відповідної законодавчої бази, яка передбачатиме заходи щодо розвитку та підтримки вітчизняного товаровиробника, слід віднести прийняття  довгострокової програми розвитку пакувальної  галузі, подальшої розбудови науково-дослідницького та інформаційно-аналітичного секторів цієї галузі. До зазначених проблем  слід також додати проблему підготовки та перепідготовки кадрів для всіх секторів пакувальної індустрії.

Як відомо, упакування виробляють такі галузі, як нафтохімічна, скляна, деревообробна, картонно-паперова, металургійна. Вимоги до упакування в різних сферах виробництва та обігу також різні, тому що упакування бере участь у багатьох процесах, зокрема таких, як:

• виробництво тари та упакування;

• складське господарство;

• маркетинг;

• торгівля;

• транспорт;

• логістика.

Пакувальна продукція  потребує опису, класифікації, стандартизації, сертифікації, проведення статистичних, аналітичних, інформаційних та маркетингових  досліджень. Для створення упакування потрібні зусилля вчених та інженерів, маркетологів, дизайнерів, художників, фахівців, зайнятих у галузях матеріалознавства, машинобудування, технології виробництва  упакування та пакування, поліграфії та багато інших. Усе це потребує підготовки відповідних кадрів, які б усвідомлювали  завдання, що постають перед пакувальною  галуззю. Водночас виробники скаржаться на низький рівень підготовки молодих  фахівців. Перш за все, звертається  увага на те, що при підготовці фахівців, наприклад, за спеціальністю «Технологія  і дизайн пакувального виробництва» наголос робиться на дизайні та поліграфії за рахунок обладнання та технології виготовлення упакування. Ураховуючи те, що 60,0% пакувальної продукції (а  це близько 300 млрд. дол. США) у всьому світі використовується сьогодні для  пакування продуктів харчування, саме для цього сегмента пакувальної  галузі і слід готувати фахівців. У  цьому випадку з урахуванням  новітніх матеріалів і технологій зазначена  спеціальність має значні перспективи, а випускники — великі можливості для працевлаштування й творчості.

На жаль, в Україні до 1996 р. проблемі підготовки кадрів для  таропакувальної галузі не приділялося  належної уваги: вищі навчальні заклади  не готували фахівців із виробництва  упакування, не видавалася спеціальна навчальна та довідкова література, словники, належним чином не було розроблено термінологію тощо.

Сьогодні ситуація дещо змінилася. Провідні вищі навчальні заклади, зокрема. Національний університет харчових технологій, Національний технічний  університет України «КПІ», Луцький  національний технічний університет, Харківський державний університет  харчування та торгівлі, Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну та ін. готують фахівців відповідного профілю, але їх катастрофічно не вистачає. Підприємства пакувальної галузі відчувають дуже великий дефіцит і у фахівцях, які б розробляли відповідні програмні продукти для цієї галузі.

Аналіз назв професій та професійних угруповань, які застосовуються в галузі пакування, свідчить про  те, що цей сектор підготовки кадрів у цілому ще недостатньо розвинений та «заповнений».

Таким чином, для збереження конкурентоспроможності харчової промисловості  необхідно готувати фахівців, що займаються технологіями виробництва пакувальної  продукції саме для харчових галузей, які відрізняються великим асортиментом та різноманітністю. Іншим напрямом є підготовка фахівців із проектування та розроблення пакувального обладнання, що використовується під час пакування  харчових продуктів, які перебувають  у різному агрегатному стані (твердому, рідкому, сипкому, рідинно-жировміщуючому та ін.). Саме за цими напрямами та програмами повинна проводитися робота з підготовки кадрів для пакувальної галузі.

3. Перспективи розвитку ринку екологічно безпечних пакувальних матеріалів

Асортимент продукції, яку виробляють та реалізують у пластмасовій упаковці має великий спектр: від  лікарських та харчових продуктів до великих промислових виробів. На частку виробництва тари та упаковки в розвинутих країнах припадає 1,4–1,7% валового національного продукту. Витіснення традиційних пакувальних матеріалів (паперу, картону, металів, деревини, скла, текстилю) пластмасами – характерна риса динамічного розвитку ринку пакувальних матеріалів.

У США більше 50% пластмасових таропакувальних засобів використовується для пакування харчових продуктів та напоїв, 4% – фармацев-тичних товарів, 13% – промислових товарів, 33% – інших споживчих товарів (косметичні засоби, побутова хімія).

Основні переваги пластмас як пакувальних товарів – це легкість, міцність, якісний товарний вигляд, можливість виготовлення упаковки з  заданими властивостями. Усі ці якості пластмас задовольняють основним вимогам  упаковки.

Харчова промисловість  є основним споживачем пластмасової упаковки. Серед полімерних матеріалів, які використовуються для виробництва харчової упаковки, перше місце займає поліетилен (ПЕ), на який припадає половина всіх пластмас цієї галузі. Використання такого матеріалу в ролі упаковки у харчовій промисловості відбувається з дозволу органів санітарного нагляду. Але основними недоліками таких пакувальних матеріалів є, з одного боку, тривалий період їх розкладу та забруднення природного середовища, з іншого боку – це обмежена ресурсна база. Основне джерело сировини – це нафтові родовища, однак нестабільна ціна на нафту суттєво впливає на вартість пластмасової упаковки. Інтеграція нашої держави у світовий економічний простір вимагає від виробників харчової галузі приділяти особливу увагу якості продукції та її упакування відповідно до міжнародних вимог і стандартів.

Проблемам незбалансованості  між виробничо-технологічними процесами конверсії природного ресурсу у споживну вартість і процесами екологічної безпеки присвячено наукові дослідження як вітчизняних, так і закордонних вчених. Ця проблема в кінці ХХ ст. стає глобальною, тому вона широко обговорювалася на першому Всесвітньому форумі – Самміт «Планета Земля» у 1992 р., де за ухвалою ООН було прийнято Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття».

Використання екологічно-безпечних  матеріалів для упакування харчової продукції – вимога для більшості  європейських країн. Основною мотивацією відходу від пакувальних матеріалів таких, як поліетилен (ПЕ), є відсутність шляхів утилізації цих речовин та забруднення навколишнього середовища. Тому багато країн уводять обмеження на використання поліетиленових пакувальних матеріалів. Наприклад, з 1 червня 2008 р. в Китаї заборонено виробництво та використання тонких ПЕ матеріалів. В Данії та Ірландії введено податок для харчових мереж, які використовують ПЕ пакувальні матеріали. В Австрії наприкінці 2008 р. введено заборону на використання ПЕ пакетів. У Німеччині підприємства, які є постачальниками товарів у біоупаковці, звільняються від податку на утилізацію відходів до 2012 р. У 2008 р. в Латвії введено податок на ПЕ пакувальні матеріали, при цьому товари у біоупаковці від такого податку звільнені. Використання біополімерів у ролі пакувальних матеріалів, особливо для харчової продукції, – світова тенденція. Розширення ринку біополімерних пакувальних матеріалів дозволяє вирішувати такі питання:

– по-перше, уникати  забруднення навколишнього середовища через те, що біополімери розкладаються  на безпечні компоненти у природі  в період від декількох тижнів до декількох місяців;

– по-друге, використання біополімерних пакувальних матеріалів не шкідливе для здоров’я людини;

– по-третє, сировиною  для біоупаковки є рослинні культури, тому вичерпні нафтові родовища та нестабільні ціни на нафту спонукають виробників полімерів переходити на поновлювання джерела сировини;

– по-четверте, це виробництво  не потребує спеціального обладнання та відбувається за традиційними технологіями.

Такі переваги біорозкладної упаковки спонукають розвинуті країни відмовлятися від традиційних полімерних матеріалів на користь біоматеріалів. Основним обмежуючим фактором використання біополімерів як пакувальних матеріалів є їх більш висока вартість.

Сировинною базою  для виробництва біорозкладної упаковки є молочна кислота, яку традиційно отримують з крохмаль- або цукроутриму-ючої сировини (зернові, цукровий буряк та картопля) ферментаційним шляхом. Учені США розробили технологію виробництва молочної кислоти із сирної сировини – побічного продукту при виробництві сиру. Використання відходів виробництва завжди дозволяє знизити витрати виробництва як основного продукту, так і побічного. На сьогодні існують інноваційні технології виробництва сировини для біополімерів, які дозволяють зменшити вартість.