Сукупний попит і сукупна пропозиція на світових товарних ринках

ВСТУП

В макроекономіці під попитом  і пропозицією розуміються відповідно сукупний попит і сукупна пропозиція. Термін «сукупний» означає що пропозиція і попит розглядаютьтся для всіх товарів і послуг, а не для якихось окремих.

Вивчення процесів сукупного  попиту і сукупної пропозиції є одним з найважливіших завдань для економістів будь-якої країни. Моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції, на відміну від моделі попиту і пропозиції для одного товару, дозволяють відповісти на багато принципових питань:

Чому взагалі збільшуються або зменшуються ціни?

Чому загальний рівень цін залишається відносно постійним  в одні періоди і різко підвищується в інші?

Що визначає всю рівноважну кількість певних товарів на внутрішньому ринку, тобто реальний обсяг національного виробництва?

Чому реальний обсяг національного  виробництва зменшується в певні  періоди в порівнянні з попереднім рівнем, а в інші швидко збільшується?

Щоб відповісти на ці та інші запитання, необхідно поєднати, або  агрегувати, всі окремі ринки в  єдиний загальний ринок, тобто проаналізувати сукупні пропозицію та попит.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сукупний попит і сукупна пропозиція на світових товарних ринках.

1. Сукупний попит, його структура  і фактори, що впливають на нього.

 

З неокласичної теорії макроекономіки відомо, що попит і пропозиція на конкретний товар врівноважують  одне одного, що проявляється у виникненні ціни рівноваги. Якщо перейти від  розгляду попиту та пропозиції на конкретний товар до розгляду попиту та пропозиції  у суспільстві в цілому, необхідно  враховувати попит і пропозицію на всі товари, а також сукупний рівень   цін.

Поняття сукупного попиту та сукупної пропозиції не чужі жодній з провідних шкіл економічної думки. Міжнародна економіка розсовує традиційні рамки трактування сукупного попиту та сукупної пропозиції, ставлячи їх в залежність вже не тільки від внутрішнього обсягу виробництва і рівня цін в рамках певної країни, але і від загальносвітового виробництва і рівня цін світового ринку.

В міжнародній економіці  сукупний попит і сукупна пропозиція трактуються широко - як абстрактні величини, що характеризують обсяги сукупного  виробництва всіх товарів у національних і міжнародних масштабах залежно  від деякої узагальненої світової ціни на них [1, c.17].

Вперше фразу «попит та пропозиція» використав Джеймс Денхем Стюарт у своїй праці «Принципи  політичної економії», щ обула опублікована у 1767 році. Цей термін також був  застосований такими видатними економістами-класиками  як Адам Сміт та Давид Рікардо відповідно у своїх працях «Причини багатства  народів» та «Принципи політичної економії та оподаткування».

Можна сказати, що сукупний попит – це сума всіх індивідуальних попитів на кінцеві товари і послуги, запропоновані на товарному ринку. З цього витікає також наступне: сукупний попит – це модель, що предстваляє різні об’єми товарів і послуг (тобто реальний об’єм виробництва), які споживачі можуть і готові придбати при будь-якому рівні цін [2, c.53].

Сукупний  попит (aggregate demand) – це обсяг виробництва товарів, який споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.

Сукупний попит пред'являється зсередини країни та з-за кордону: усередині - з боку споживачів (підприємства, домашніх господарств і уряду) і місцевих інвесторів, а за-за кордону - з боку іноземців [1, c.17].

Сукупний попит містить  чотири компоненти (рис. 1):

Рис.1.1 – Структура сукупного  попиту

 

Споживчі витрати - грошові видатки, які домогосподарства передбачають використати на придбання споживчих товарів та послуг. Їх загальна величина передусім залежить від використовуваного доходу, оскільки переважна частина останнього і спрямовується на ці цілі.

На обсяг споживчих витрат впливає  розподіл одержуваних домогосподарствами доходів на частину, що споживається, і ту, що заощаджується. Розмір споживчих  витрат безпосередньо пов'язаний також  із рівнем цін.

Інвестиції - це ті витрати, які приватні підприємці (юридичні та фізичні особи) передбачають використовувати для придбання споруд, будівель, устаткування та нагромадження запасів. Розмір цих витрат залежить від обсягу виробництва, витрат на капітал, які зумовлюються рівнем податків і процентних ставок, очікувань на майбутнє. Ця складова сукупного попиту найбільш чутлива до заходів монетарної політики.

Урядові витрати - до них належать ті, що передбачені державними установами на придбання товарів та послуг для задоволення державних потреб. Їх розмір залежить від величини видатків на цілі, визначені державним бюджетом згідно з прийнятими урядовими рішеннями.

Чистий експорт - різниця між вартістю експорту і імпорту товарів та послуг. Найважливішими факторами, що його визначають, є обсяги виробництва і внутрішні доходи країн, які здійснюють торгівлю, обмінні курси національних валют та співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін на обмінювані товари та послуги [3, c.266].

У закритій економіці сукупний попит визначається як загальна кількість товарів та послуг, на які виявляють попит вітчизняні резиденти за певного рівня цін. Цей показник дорівнює сумі споживчого попиту домогосподарств (С), інвестиційного попиту підприємницького сектору (I) та попиту держави (G).Взаємозв’язок складових сукупного попиту описується тотожністю:

AD = C + I + G,

У відкритій економіці сукупний попит визначається як загальний обсяг вітчизняних товарів, попит на які за певного рівня цін виявляють як вітчизняні, так і закордонні покупці. Структура сукупного попиту у відкритій економіці відображається тотожністю:

АD = С +1 + G + NЕ,

де NЕ — чистий експорт, який визначається як різниця між експортом та імпортом.

Рис. 1.2 – Крива сукупного попиту

 

Складність визначення сукупного  попиту у відкритій економіці  полягає в тому, що на цей показник впливає ряд чинників:

• система обмінних курсів (плаваючі чи фіксовані);
• ступінь взаємозамінності у споживанні вітчизняних та зарубіжних товарів;
• ступінь відкритості економіки міжнародному руху капіталу тощо [4, с. 153].

В макроекономічній теорії спадний похил кривої сукупного  попиту пояснюється впливом так  званих цінових факторів:

• ефектом реальних грошових залишків (ефектом багатства)
• ефектом процентної ставки
• ефектом імпортних закупівель.

Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством, оскільки гроші мають певну купівельну спроможність. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і вимірюється величиною реальних грошових залишків (М/Р). Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність запасу грошей зменшується Окрім того, підвищення цін призводить до підвищення процентних ставок внаслідок чого вартість облігацій падає. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.

Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.

Ефект імпортних  закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний дохід і сукупний попит таким чином скорочуються [4, c.103].

На величину сукупного  попиту впливають також фактори, не пов’язані зі зміною рівня цін. Неціновими факторами сукупного попиту є різноманітні шоки — раптові зміни умов загальної рівноваги на внутрішніх ринках, викликані заходами економічної політики, незалежними діями економічних агентів, зовнішньоекономічними, політичними та природними чинниками, що впливають на обсяги споживання, інвестицій, державних видатків або на обсяг чистого експорту країни. 

Коли курс національної валюти країни знижується або світові ціни зростають, товари вітчизняного виробництва  стають дешевшими від іноземних. Попит на них зростає, а попит  на імпорт, як правило, скорочується. Чистий експорт і сукупний попит країни в результаті збільшуються. Але знецінення валюти або підвищення зовнішніх  цін матимуть протилежні наслідки, якщо видатки на імпортні товари та послуги, від яких країна не може відмовитись (паливо, електроенергія, обладнання, окремі продовольчі, медичні й побутові товари, міжнародні транспортні послуги), зростуть у підсумку більше, ніж  доходи країни від експорту [5, c. 155].

1.2. Сукупна пропозиція, її  структура та фактори, що впливають  на неї

 

Сукупна пропозиція (aggregate supply) - обсяг виробництва товарів, які виробники готові колективно запропонувати на ринок при існуючому рівні цін.

Сукупна пропозиція забезпечується також зсередини будь-якої країни і з-за кордону - місцевими та іноземними виробниками. Відповідно, сукупна пропозиція складається з внутрішнього виробництва  товарів, визначеного тим чи іншим  способом, та їх імпорту з-за кордону [1, c.17].

У макроекономічній науці  немає єдиної думки стосовно форми  зв’язків між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають з різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і заробітної плати.

Історично першою є класична модель. Ця модель ґрунтується на таких передумовах:

• економіка працює на повну потужність при повній зайнятості ресурсів;
• обсяг фактичного виробництва дорівнює потенційному;
• ціни та номінальна заробітна плата гнучкі, їх зміна підтримує ринкову рівновагу;
• обсяг випуску залежить тільки від обсягів праці, капіталу та технології і не залежить від рівня цін;
• зміни у факторах виробництва і технологіях відбуваються повільно.

Класична крива сукупної пропозиції поділена на три відрізки і має такий вигляд (рис. 2):

Рис. 1.3 – Класична крива сукупної пропозиції

 

Кожному із відрізків відповідає реальна ситуація в економіці.

Горизонтальний кейнсіанський відрізок відображає ситуацію депресії в економічній системі (неповна зайнятість та незмінні ціни).

Проміжному відрізку відповідає ситуація, що наближається до умов повної зайнятості, коли зростання реального обсягу національного виробництва супроводжується зростанням рівня цін, що пояснюється нерівномірним розвитком окремих галузей економіки.

Вертикальний (класичний) відрізок вказує на ситуацію в економіці, коли наявна повна зайнятість і повне та раціональне використання усіх видів ресурсів [5, c. 367].

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції аналізує сукупну пропозицію на таких засадах:

• економіка функціонує в умовах неповної зайнятості та наявності значного обсягу невикористовуваних виробничих потужностей;
• ціни, процент, заробітна плата та інші номінальні величини відносно жорсткі і досить слабко реагують на ринкові коливання;
• реальні величини (обсяг випуску, зайнятість, заробітна плата, процент тощо) значно швидше реагують на кон’юнктурні коливання економіки [6, c. 157].

Цінові  фактори сукупної пропозиції поділяються на дві основні групи:

1. Головною причиною підвищення рівня цін при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупної пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при розширенні випуску. Причинами зростання відносних цін на ресурси є структурні диспропорції та загальна обмеженість вироблених і природних ресурсів виробництва.

 Загальним макроекономічним  наслідком дії зазначених факторів  є поступове збільшення частки  проміжного споживання вироблених  товарів та послуг у виробництві  і зменшення частки продукції,  що залишилась для кінцевого  використання. Обсяг продукції кінцевого  споживання (ВВП) в результаті  збільшення виробництва зростає,  але проміжне споживання і  попит зростають швидше. Тому  суспільні витрати і рівень  цін виробництва при цьому  також підвищуються.

2. Іншою причиною підвищення цін при збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни.

Неціновими  факторами називаються причини підвищення або зниження середніх витрат виробництва, не пов’язані зі зміною обсягів випуску. Нецінові чинники сукупної пропозиції (зміщують криву сукупної пропозиції):

1. Зміна цін на ресурси:

• Наявність внутрішніх ресурсів (земля, трудові ресурси, капітал, підприємницькі здібності)
• Ціни на імпортні ресурси
• Панування на ринку
• Зміна в продуктивності

2. Зміна правових норм:

• Податки з підприємств і субсидії
• Державне регулювання [7, c.122].

 

1.3. Співвідношення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції

 

Як сукупний попит, так  і сукупна пропозиція встановлюють деяку взаємозалежність між обсягами виробництва товарів і існуючим рівнем цін на ці товари. У рамках усього світу сукупний попит повинен, за визначенням, рівнятися сукупній пропозиції. У той же час, якщо розглядати окремі країни або їх групи і робити це не ізольовано, а в контексті їх міжнародних економічних взаємозв'язків, то очевидно, що відхилення від балансу попиту та пропозиції є скоріше правилом, ніж винятком.

Графічна інтерпретація  сукупного попиту та сукупної пропозиції близька до інтерпретації попиту та пропозиції на індивідуальний товар. У традиційному графіку попиту і  пропозиції по горизонтальній осі відкладається  сукупне виробництво всіх товарів (Q), а по вертикальній - загальний  рівень цін на всі товари (Р).

Крива сукупного попиту (AD) показує сукупний випуск товарів, на який є попит при кожному рівні  цін. За інших рівних умов сукупний попит тим нижче, чим вище рівень цін (рис. 1.4).

Рис. 1.4 – Сукупний попит і сукупна пропозиція

Крива сукупної пропозиції (AS) показує сукупний випуск товарів, запропонованих на ринок при кожному рівні цін. За інших рівних умов сукупна пропозиція тим вище, чим вище рівень цін. Вертикальна лінія Y може трактуватися як рівень максимального виробництва, при якому обсяги пропозиції товару на ринок залишаються незмінними, незважаючи на зростаючі ціни. Така ситуація може виникнути, коли повністю використані всі фактори виробництва - зайняті всі трудові ресурси (існує повна зайнятість), приплив нового капіталу відсутня, нових родовищ природних копалин немає, технологія не розвивається.

Здатність попиту та пропозиції адаптуватися до умов ринка, що змінилися, називається еластичністю [12, c. 63].

Більше того, криву Y можна  інтерпретувати як криву досконалої нееластичність сукупного попиту та сукупної пропозиції. Якщо вертикальну  позицію займає крива сукупної пропозиції (AS), то це означає досконалу нееластичність пропозиції - скільки не збільшуй ціни, обсяги виробництва не зростуть. Якщо ж вертикальну позицію займає крива сукупного попиту (AD), то це означає досконалу нееластичність попиту - скільки ні збільшуй ціни, обсяги споживання не зменшаться.

Навпаки, криву X можна інтерпретувати як криву досконалої еластичності сукупного  попиту та сукупної пропозиції. Якщо горизонтальну  позицію займає крива сукупної пропозиції (AS), то це означає його досконалу  еластичність - незважаючи на незмінність  ціни, обсяги виробництва необмежено зростають. Якщо ж горизонтальну  позицію займає крива сукупного  попиту (AD), то це означає його досконалу  еластичність - за ціною не більше даної  обсяги споживання не обмежені.

Ринок знаходиться у рівновазі, якщо при існуючому рівні цін на товари сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту (точка Е). Збільшення сукупного попиту зсуває криву попиту вправо на рівень AD1 і точку ринкової рівноваги - на рівень Е1 показує, що при незмінному рівні сукупної пропозиції рівень цін зросте і обсяги виробництва зростуть. Навпаки, зниження сукупного попиту зрушить криву попиту вліво на рівень AD2, точку ринкової рівноваги - на рівень Е2, що показує, що при незмінній пропозиції рівень цін і обсяги виробництва впадуть.

Аналогічно, збільшення сукупної пропозиції зрушує криву пропозиції вправо на рівень AS1 і точку ринкової рівноваги - на рівень Е3, що показує, що при незмінному рівні сукупного попиту рівень цін скоротиться, а обсяги пропозиції зростуть. Навпаки, зниження сукупної пропозиції зрушить криву попиту вліво на рівень AS2, точку ринкової рівноваги - на рівень Е4, що показує, що при незмінному попиті рівень цін зросте, а обсяги виробництва впадуть.

При одночасному зростанні  сукупного попиту та сукупної пропозиції на рівні перетину AD1 AS1 ринкова рівновага  виникне в точці Е5, що показує  зростання обсягів виробництва  при незмінному рівні цін. У зворотній  ситуації при одночасному падінні  сукупного попиту та сукупної пропозиції до рівнів AD2 AS2 ринкова рівновага  виникне в точці Е6, що показує  скорочення обсягів виробництва  при незмінному рівні цін.

При сукупній пропозиції, що збільшується  AS1 на тлі попиту, що скорочується AD2 ринкова рівновага буде досягнуто в точці Е7, що показує різке падіння рівня цін при незмінних обсягах виробництва. У зворотній ситуації при зростаючому сукупному попиті AD1 на тлі пропозиції, що скорочується AS2 ринкова рівновага буде досягнуто в точці Е8, що показує різке зростання рівня цін при незмінних обсягах виробництва [1, c. 17].

В умовах ринкової економіки, не тільки стихійно регульованої, але і керованої державою з єдиного економічного центру, діє об'єктивний закон відповідності попиту та пропозиції. Суть цього закону зводиться до того, що обсяг і структура попиту в кожний конкретний період повинні відповідати обсягу і структурі пропозиції. Основним регулятором об'ємної та структурної збалансованості цих показників (сукупний попит і сукупна пропозиція) мають бути ціни і тарифи.

Держава повинна, залежно  від особливостей господарювання в країні, від історичного періоду ринкової економіки, від розвиненості виробництва, споживання і т. д., з тим або іншим ступенем глибини впливати на ці процеси, регулювати їх.   

 Практика світового господарювання свідчить, що на розмір і структуру сукупного попиту впливають такі чинники:   

1. Розміри грошових доходів  населення.   

2. Рівень цін на товари  і розміри тарифів на платні  послуги.   

3. Стан системи оподаткування  в країні.   

4. Умови кредитування  запасів товарів і споживчих  потреб (для оптових покупців).   

5. Стан грошового обігу  (відсоток готівкового та безготівкового  фонду до розміру ВНП).   

6. Національні й історичні  особливості.   

7. Географічні (Північ - Південь)  і демографічні особливості.   

8. Професійно-кваліфікаційна  структура зайнятості населення.    

9. Рівень безробіття в  країні.   

10. Рівень і стан майнової  диференціації у суспільстві  та ін.

На співвідношення сукупного  попиту і сукупної пропозиції також можуть впливати і інші позаекономічні позавиробничі фактори: коливання політичної ситуації в країні, війни, національні конфлікти, кризи і т. д. [13, c. 119].

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Товари, які можуть або не можуть торгуватися на світовому ринку

 

Предметом докладання сил  сукупного попиту та сукупної пропозиції в міжнародній економіці є  товар, який трактується широко, як вся сукупність матеріальних і нематеріальних предметів, запропонованих для продажу. У більш вузькому сенсі, як відомо із загальної економічної теорії, товар є вихідною категорією товарного  виробництва, яке прийшло на зміну  натуральному господарству і характеризується виробництвом товару не тільки і не стільки для власного споживання, скільки на продаж.

Товар - предмет, що задовольняє яку-небудь суспільну потребу і вироблений для обміну, тобто володіє цінністю, яка встановлюється в процесі його обміну на інші товари.

У теорії міжнародної економіки  товар важливий не як продукт виробництва, а як об'єкт попиту і пропозиції. Оскільки основним предметом вивчення є сфера міжнародного спілкування  та її зворотний вплив на процес виробництва, товар розглядається, насамперед, з точки зору обігу і частково споживання. Товар є таким тільки тоді, коли він комусь потрібен і коли на нього спрямовані дві основні сили ринкової економіки - попит і пропозиція, тобто його хочуть обміняти на інший товар, більше того, хоча б одна з цих сил діє з-за кордону . Якщо хоча б один з цих компонентів відсутній, то товар стає простою річчю і не є предметом теорії міжнародної економіки.

Міжнародна економіка  поряд із загальною теорією макроекономіки вивчає закономірності формування сукупного  й індивідуального попиту та пропозиції на товари, утворення їх рівноважної  ціни, відхилення від неї і раціональні очікування, що виникають. Різниця в підходах полягає, насамперед, у припущеннях про ступінь мобільності факторів виробництва (праці, капіталу, землі і технології), за допомогою яких ці товари були зроблені.

Макроекономічна теорія зазвичай передбачає абсолютну мобільність факторів виробництва, їх повну свободу пересування між регіонами і галузями діяльності. Теорія міжнародної економіки виходить з більш реальної передумови, що така мобільність сильно обмежена міждержавні бар'єрами. Зрозуміло, відмінності не можна сприймати прямолінійно.

Правильне для національної економіки припущення про те, що всі товари продаються і купуються  на ринку, виявляється невірним для  міжнародної економіки. Здатність  зробити продукт ще не означає, що він стане товаром, тобто що його хтось купить. Здатність виробити товар для внутрішнього ринку  не означає, що він буде визнаний товаром  на світовому ринку, тобто що його куплять за кордоном [1, c. 19].

Товари можуть не продавати  за кордоном або за причини їх неконкурентоспроможності, що можна виправити, або за причини початкової неможливості постачати їх на зовнішній ринок, їх принципової «неторгуємості». Тому з точки зору міжнародної мобільності всі товари діляться на ті, що торгуються і не торгуються.

Товари, що торгуються (trade goods) – товари, що можуть пересуватися між різними країнами, беруть участь у міжнародній торгівлі.

Товари, що не торгуються (nontradable goods) – товари, що споживаються у тій же країні, де і виробляються і не переміщуються між країнами.

Головні відмінності  між товарами, що торгуються і не торгуються:

• ціни на товари, що торгуються визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку і знаходяться під впливом попиту та пропозиції і всередині країни та з-за кордону. Ціни на товари, що не торгуються визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на національному ринку;
• підтримка балансу внутрішнього попиту і пропозиції на товари, що торгуються не так важлива, як для товарів, що не торгуються, так як недолік внутрішнього попиту може бути завжди компенсований збільшенням попиту з-за кордону, а недолік внутрішньої пропозиції - збільшенням поставок імпортних товарів. Для товарів, що не торгуються підтримання внутрішнього балансу попиту та пропозиції критично важливе, інакше виникають серйозні соціально-економічні диспропорції;
• динаміка і рівень внутрішніх цін на товари, що торгуються йдуть за динамікою і рівнем в інших країнах. Внутрішні ціни на товари, що не торгуються можуть істотно відрізнятися від цін інших країн, а зміна може не призводити до зміни зарубіжних цін на такі ж товари.

Найбільш типовим прикладом товарів, що не торгуються на світовому ринку є послуги. Клієнтура таких закладів, як перукарня, хімчистка, пральня зазвичай живе неподалік, а приїжджати за-за кордону, щоб почистити костюм, сенсу немає. Послуги з оренди житла - теж зазвичай товар, що не торгується. Японець, який живе в Токіо, місті з дуже високою орендною платою за житло, практично ніяк не може використовувати той факт, що буквально в декількох сотнях кілометрів від нього знаходиться інше місто, де ціни на житло на порядок або навіть на порядки нижче. Лікарі, вчителі, адвокати також зазвичай надають послуги, які з точки зору світової економіки товаром, що не торгується на світовому ринку.  

Поділ на товари, що торгуються і не торгуються проводили ще представники класичного напряму економічної думки, вважаючи, що всі готові продукти є товарами, що можуть торгуватися на світовому ринку тоді як те, що використано для їх виробництва є товаром, що не може торгуватися на світовому ринку.

Чи може товар торгуватися на світовому ринку залежить також від транспортних витрат на його переміщення за кордон і торгових бар'єрів, що існують на цьому шляху. Якщо ціна товару на одиницю ваги є достатньо високою, то зазвичай цей товар може торгуватися на світовому ринку. Найбільш яскравий приклад - золото. Незалежно від транспортних витрат ціна на золото майже однакова у всіх світових центрах торгівлі ним.

Скорочення транспортних витрат у зв'язку з розвитком технології веде до збільшення кількості товарів, що можуть торгуватися на світовому ринку, а зростання міждержавного протекціонізму - навпаки, до їх скорочення.

Проте будь-які кордони між товарами, що торгуються і не торгуються на світовому ринку досить умовні. Найчастіше використовується розподіл, заснований на стандартизованій промисловій класифікації, прийнятій Організацією Об'єднаних Націй та визнаній в більшості країн світу. Відповідно до неї всі існуючі товари та послуги (які теж вважаються товаром) діляться на дев'ять великих груп (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

     Групи товарів, що торгуються та не торгуються на світовому ринку

Група товарів	Тип товарів
Сільське господарство, полювання, лісне господарство та  рибальство Видобувна промисловість Обробна промисловість	Торгуються
Комунальні послуги та будівництво Оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі Транспортування, зберігання і зв’язок і фінансове посередництво Оборона та обов’язкові соціальні послуги Освіта, охорона здоров’я та  суспільні роботи Інші комунальні, соціальні та особисті послуги	Не торгуються