Сутність та принипи антикризове управління

 

1. Сутність, причини та фази фінансової кризи підприємства

 

В умовах ринкової економіки  вітчизняні підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність, знаходячись  під постійним впливом несприятливих  внутрішніх та зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства. Тому проблема дослідження можливостей виживання в умовах глобальної економічної кризи являється на сьогодні однією із самих актуальних для всіх господарюючих суб'єктів [1].

Фінансова криза – це фаза розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.

Можливе настання банкрутства  є такою стадією фінансової кризи, на якій підприємство вже нездатне здійснювати фінансове забезпечення своєї господарської діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: 

• джерелами факторами виникнення;
• видом кризи;
• стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак  дає змогу правильно діагностувати  фінансову неспроможність підприємства та підібрати найбільш ефективний каталог  антикризових заходів.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, поділяють на зовнішні (див. табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1

Фактори фінансової кризи  на підприємстві

Зовнішні фактори	Внутрішні фактори
- спад кон’юнктури в  економіці в цілому	- низька якість менеджменту
- зменшення купівельної  спроможності населення	- дефіцити в організаційній  структурі
- значний рівень інфляції	- низький рівень кваліфікації  персоналу
- нестабільність господарського  та податкового законодавства	- недоліки у виробничій  сфері

Продовження таблиці 1.1

- нестабільність фінансових  ринків	- прорахунки у галузі  постачання
- посилення конкуренції  в галузі	- низький рівень маркетингу  та втрата ринків збуту продукції
- криза окремої галузі	- прорахунки в інвестиційній  сфері
- сезонні коливання	- брак інновацій та  раціоналізаторства
- посилення монополізму  на ринку	- дефіцити у фінансуванні
- політична нестабільність  у країні місцезнаходження підприємства  або в країнах – постачальників  сировини (споживачів продукції)	- відсутність або незадовільна  робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль
- конфлікти між засновниками (власниками)

 

Розрізняють три види фінансової кризи (табл. 1.2):

стратегічна криза – коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;

криза прибутковості - перманентні (постійні) збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу;

криза ліквідності – підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності. 

 

Таблиця 1.2

Фактори, що зумовлюють різні  види кризи 

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
неправильний вибір  місця розташування підприємства	несприятливе співвідношення цін та собівартості	невраховані вимоги золотого правила фінансування
неефективна політика збуту  та асортиментна політика	невиправдане завищення  цін	незадовільна структура  капіталу
недосконале планування та прогнозування	ризиковані великі проекти	відсутність або незначний  рівень страхових (резервних) фондів
помилкова політика диверсифікації	зростання собівартості за стабільних цін	незадовільна робота з  дебіторами
неефективний апарат управління	зменшення обороту від  реалізації продукції	надання незабезпечених товарних кредитів

 

Продовження таблиці  1.2

відсутність виробничої програми	збитковість окремих структурних підрозділів	великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності
зайві виробничі потужності	придбання збиткових підприємств	великі обсяги низько ліквідних  оборотних активів
відсутність або недієздатність системи контролінгу	значні запаси готової  продукції на складі	зниження кредитоспроможності  підприємства
форс-мажорні обставини	високі витрати на персонал	високий рівень кредиторської  заборгованості
	високі процентні ставки	форс-мажорні обставини
	форс-мажорні обставини

 

 

Між розглядуваними видами фінансової кризи існують причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, в свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

Виділяють три фази (стадії) кризи:

фаза кризи, яка безпосередньо  не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим  антикризового управління);

фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою  правильної та своєчасної реакції на неї.

 

 

2. Сутність та принципи антикризового фінансового менеджменту

 

 Основою метою антикризового фінансового управління є розробка та реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності та забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства для виходу з кризового стану.

Основними завданнями антикризової політики на мікрорівні є:

• оперативне виявлення ознак кризового стану;
• недопущення банкрутства підприємства;
• локалізація кризових явищ;
• фінансова стабілізація підприємства;
• запобігання повторенню кризи.

Антикризове управління на підприємстві можливе та необхідне з ряду причин:

кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом'якшувати; до кризових явищ можна та необхідно готуватися;

управління в умовах кризи  потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та мистецтва;

кризові процеси можуть бути до певної міри керованими;

управління кризовими  процесами здатне прискорювати їх та мінімізувати наслідки .

В загальному вигляді антикризове  фінансове управління – це система  прийомів та методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства [2, с. 248].

Антикризовий фінансовий менеджмент у значній мірі повинен  спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом», який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств.

Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:

по-перше, – це система  профілактичних заходів, спрямованих  на попередження фінансової кризи: постійний  аналіз сильних та слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація та нейтралізація), впровадження системи  попереджувальних заходів тощо;

по-друге, – це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання [3, с. 478].

Мету та інструментарій антикризового  фінансового управління залежно  від реального фінансового стану підприємства наведено на рис 2 .1.

 

 

Рис.2.1. Мета та інструментарій антикризового фінансового управління

Розробка конкретної політики антикризового управління базується на таких принципах, як:

- необхідність запобіжного управління кризовими явищами у фінансово-господарській діяльності підприємства шляхом ранньої їх діагностики та розробки превентивних заходів;

- диференційований підхід до кризових явищ (факторів виникнення, виду кризи та стадії її розвитку) залежно від рівня небезпеки для фінансового розвитку підприємства;

- своєчасне та адекватне реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

- першочергова реалізація внутрішніх можливостей фінансової стабілізації;

- використання при необхідності відповідних форм санації підприємства для уникнення його банкрутства.

Відповідно до зазначених принципів обов’язковими етапами формування і реалізації політики антикризового фінансового управління є:

1) постійний моніторинг  фінансового стану підприємства  з метою своєчасного виявлення  ознак кризових явищ;

2) ідентифікація основних  факторів, що зумовили кризовий  стан підприємства;

3) виявлення масштабів  фінансової кризи;

4) формування мети антикризової  політики;

5) вибір адекватних інструментів  антикризового управління і розробка  комплексу антикризових заходів;

6) контроль за своєчасністю  та ефективністю впроваджених  заходів;

7) внесення коректив у  антикризову політику з урахуванням  досягнутих результатів та зміни  факторів зовнішнього і внутрішнього  середовища.

 

3. Діагностика банкрутства підприємства

 

Оцінка кризових симптомів  підприємства та діагностування його фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Така оцінка та прогнозування розвитку кризових симптомів фінансової діяльності підприємства являється предметом діагностики фінансової кризи. Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення можливих тенденцій і негативних наслідків кризового розвитку підприємства. У залежності від цілей і методів здійснення діагностика банкрутства підприємства підрозділяється на дві основні системи:

систему експрес-діагностики  банкрутства;

систему фундаментальної  діагностики банкрутства.

Експрес-діагностика банкрутства  характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, здійснюваної на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу.

Основною метою експрес-діагностики  банкрутства є раннє виявлення  ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів кризового його стану [4, с. 486-487].

Фундаментальна діагностика  банкрутства характеризує систему  оцінки параметрів кризового фінансового  розвитку підприємства, здійснюваної на основі методів факторного аналізу і прогнозування.

На відміну від експрес-діагностики, фундаментальна діагностика, орієнтована  на специфіку конкретного підприємства, ураховує його відмінності [6].

Але часто підприємства потрапляють  у пастку вибору: фундаментальна діагностика  потребує досить значного часу та зусиль з боку працівників-аналітиків, вона коштовна й не зовсім оперативна; натомість  експрес-діагностика вимагає набагато менше часу та коштів, проте не враховує важливих чинників стосовно специфіки діяльності підприємств, не є ґрунтовною та докладною, а відтак не може забезпечити впевненість у правильності розрахунків.

Діагностика погроз фінансової безпеки припускає визначення і  моніторинг чинників, що визначають стійкість  фінансово-економічного положення  на короткострокову і середньострокову перспективу, а також показників (індикаторів) оцінки рівня економічної  безпеки, визначення їх граничних значень. При визначенні граничних значень індикаторів економічної безпеки використовуємо наступну класифікацію, що характеризує стан підприємства:

1. Нормальне, що характеризує  високий рівень економічної безпеки,  при якому ступінь використання  потенціалу максимальна або близька  до обґрунтованих нормативів, що  визначають здібність підприємства  до відтворення.

2. Критичне, при якому  рівень економічної безпеки є  мінімально допустимим. Подолання  цього рівня означає перехід  підприємства в економічно небезпечну  зону, що характеризується недостатністю  ресурсів для здійснення фінансової  і виробничої діяльності, неефективним  використанням ресурсів і т.д.

 

 

 

 

 

 

 

4.  Санація як ефективний захід попередження банкрутства підприємств

 

 Термін «санація» походить від латинського «sanare», що означає лікування, оздоровлення, одужання. Застосування цього терміна в економічній теорії є закономірним, оскільки при наближенні підприємства до стану неплатоспроможності та банкрутства потрібне саме оздоровлення та лікування підприємства, яке потрапило в кризу [5].

 Метою санації суб'єктів  господарювання є ліквідація  чи попередження загрози банкрутства,  забезпечення найбільш ефективного  використання потенціалу з метою  адаптації підприємств до нових умов господарювання та створення передумов для відновлення конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

Завданням санації є:

 реалізація мети за рахунок кращого використання чи додаткового залучення ресурсів;

збереження підприємства діючим, у тому числі збереження кількості існуючих робочих місць;

створення можливості проведення розрахунків з кредиторами та отримання прибутку підприємства на основі наявних фінансових, організаційних, правових, виробничих, техніко-технологічних можливостей.

Санація підприємства - це складова антикризового управління, яка передбачає застосування системи фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних та екологічних важелів, спрямованих на досягнення узгодженості пріоритетних інтересів підприємства з інтересами суб'єктів зовнішнього  середовища та внутрішньої гармонізації його діяльності, з метою відновлення  платоспроможності та створення  передумов для сталого розвитку підприємства у майбутньому.

 Об'єктом санаційних заходів є одночасно усі елементи діяльності підприємства: засоби виробництва, праці, фінанси, управління, зовнішнє і внутрішнє середовище.

Залежно від напрямків  санаційних заходів потрібно розрізняти: організаційну, правову, фінансову, техніко-технологічну, виробничу, соціальну та екологічну санацію підприємства.

Організаційна санація підприємства передбачає розробку нової організаційної структури підприємства, впровадження нових прогресивних форм і методів управління, відбувається звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, проводиться ротація керівників та фахівців підприємства з метою поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу.

 Правова санація має на меті удосконалення організаційно-правової форми бізнесу, що здійснюється шляхом різноманітних видів реорганізації.

 Фінансова санація підприємства полягає в ефективному управлінні фінансовими ресурсами, залученими в процесі санації підприємства, спрямованому на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, поліпшення структури балансу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Техніко-технологічна санація втілює у собі такі напрямки, як: модернізація виробничих фондів підприємства, впровадження нового устаткування.

Виробнича санація підприємства передбачає здійснення заходів пов'язаних, передусім, із поліпшенням структури виробничої програми шляхом закриття нерентабельних виробництв, поліпшенням асортименту продукції, що випускається, зменшенням простоїв, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції і зниженням її собівартості.

Соціальна санація підприємства містить заходи, направлені на забезпечення соціального захисту працівників підприємств-боржників: надання соціальних гарантій звільненим працівникам, створення і фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, виплати з безробіття, виплата заробітної плати, вихідної допомоги.

Екологічна санація передбачає здійснення заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища, шляхом мобілізації резервів для спорудження очисних пристроїв, екологізації виробництва.

Для цілісного розуміння  сутності санації розглянемо процес та етапи організації фінансового  оздоровлення підприємства за допомогою так званої «класичної моделі санації», яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою та пропонується як приклад вітчизняними економістами.

 Класична модель санації підприємства передбачає послідовне здійснення відповідних етапів.

Процес починається з ідентифікації кризового стану підприємства та усвідомлення потреби здійснення оздоровчих заходів.

 На етапі оцінки  фінансового стану проводиться  всебічна діагностика підприємства: санаційний аудит.

 Ревізія фінансово-господарської  діяльності, як правило, проводиться  зовнішніми незалежними від підприємства спеціалізованими аудиторськими фірмами чи аудиторами. На основі результатів перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства-боржника аудитор повинен зробити висновки щодо санаційної спроможності суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його.

 Наступним етапом згідно  з класичною моделлю санації  є прийняття рішення щодо ліквідації чи санації підприємства. У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, приймається рішення про оздоровлення підприємства та розробку санаційної концепції.

 Розробка концепції  оздоровлення підприємства починається з визначення мети проведення санації. У роботах О.О.Терещенко, О.В. Мозен-кова визначено, що проведення заходів санації передбачає два види цілей: оперативні і стратегічні.

 Зазначені науковці  виділяють такі найбільш важливі  оперативні цілі:

 а)забезпечення ліквідності;

 б)управління прибутковістю і оптимізація використання готівкових

ресурсів.

 Об'єктами управління, на які направлені ці цілі є, відповідно, ліквідність і прибутковість.

 Стратегічна мета санації  визначена як забезпечення життєдіяльності  підприємства і активної позиції на ринку. Об'єктами управління в цьому випадку є всі процеси, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, що санується.

 Однак поряд із локальними  цілями, наведеними вище, потрібно  розглядати цей процес і на  макрорівні, встановлюючи мету санації  відповідно до встановлених напрямків  розвитку держави та політики  забезпечення її економічної  безпеки.

 Кожна мета передбачає  здійснення відповідних заходів  для ЇЇ досягнення і відповідно  до встановлених цілей визначається  стратегія і тактика проведення  санації.

 Стратегія санації  - це вказівки про переведення  підприємства із стану кризи в стан конкуренто- і платоспроможності; це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставленої мети шляхом координації та розподілу ресурсів компанії.

 За допомогою стратегії  виробляється сам характер поведінки  на ринку та концепція, яка  відображає ідеологію проведення  санації. Під час оздоровчих заходів підприємство може застосовувати як оборонну, так і наступальну концепцію здійснення санації підприємства. Вибір тієї чи іншої моделі поведінки здійснюється за результатами оцінки внутрішнього потенціалу протидії розвитку кризи. .Якщо керівництво підприємства оцінює свій потенціал як високий і за суттю управління схильне до ризику, тоді слід застосовувати наступальні дії, в іншому випадку доцільною є оборонна модель поведінки.

 Відповідно до обраних  стратегічних дій розробляється  програма санації, яка являє  собою узагальнений план проведення  оздоровчих заходів, спрямованих  на вихід підприємства з кризи. Визначаються основні напрямки оздоровлення підприємства, встановлюються внутрішні резерви підприємства, робляться висновки про можливість залучення капіталу, обираються форми здійснення санаційних заходів.

 І.О. Бланк визначає  два основних напрямки здійснення  санаційних заходів:

- санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу, застосовується, на думку автора, під час тимчасового кризового стану, коли підприємство в змозі самостійно відновити свою ліквідність, платоспроможність та ефективну діяльність. Відновлення підприємства відбувається шляхом домовленості з кредиторами щодо пролонгації чи списання заборгованості. На нашу думку, такий напрямок більше тяжіє до мирової угоди, аніж до санації;

- санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), застосовується при більш тяжких масштабах кризового стану, коли підприємство для відновлення його діяльності та подальшого функціонування потребує здійснення ряду реорганізаційних процедур, результатом яких буде впровадження більш ефективних організаційних форм господарської діяльності. Як правило, зазначає автор, цей вид санації пов'язаний із зміною статусу юридичної особи.

 Наступним етапом класичної  моделі оздоровлення є проект  санації, який розробляється на  основі санаційної програми і  містить у собі більш докладний перелік оздоровчих заходів та їх техніко-економічне обґрунтування, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

 На основі проекту  санації розробляється план фінансового  оздоровлення, який охоплює фінансові,  виробничі й трудові ресурси  підприємства, процеси господарської діяльності. План санації представляє собою комплексну програму фінансового оздоровлення боржника, застосування спеціальних заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, строк реалізації і будується на загальних принципах складання бізнес-плану підприємства.

 Після складання та затвердження кредиторами плану санації наступає основна частина цього процесу - реалізація заходів щодо відновлення платоспроможності. Згідно з класичною моделлю санацію можна вважати успішною, якщо після виконання усіх намічених заходів оздоровлення підприємство вдалося вивести з кризи, відновити його платоспроможність, розрахуватись з кредиторами і відновити конкурентні позиції на ринку.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, важливим для  розвитку вітчизняних підприємств  у сучасних умовах є знання про  кризу, її характер, можливі прояви у життєдіяльності окремого підприємства, процеси антикризового управління. Що більше відомо про його технології, тим ефективніше відбуватиметься  саме управління, тим стійкіше будуть працювати вітчизняні підприємства.

Отже, для підприємств, незалежно  від їхньої форми власності, формування системи антикризового управління має першочергове значення, адже вона визначає життєздатність, стійкість  та рівновагу підприємства, формує фінансову стабільність, спрямовану на досягнення економічних результатів.

Застосування сучасними  підприємствами методичної бази з питань діагностики кризового стану  та загрози банкрутства, як складової  політики антикризового управління господарюючих суб'єктів, дозволить  розробити пропозиції з антикризових заходів, використання яких дозволить  відновити платоспроможність підприємства і вивести його із кризового стану, а також домогтися фінансової стабільності й забезпечити довгострокову  фінансову рівновагу.

Ключовим інструментом антикризового  управління є санація. Це система  фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості й конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто сана­ція – це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення [7, с.163].

Форма санації безпосередньо  характеризує механізм, за допомогою  якого досягаються її основні  цілі. Вона вибирається в межах  конкретного напрямку санації, обраного підприємством, з урахуванням особливостей його кризової ситуації .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кудіна В. / Антикризове фінансове управління підприємством

2. Калінеску Т.В. Фінансовий  менеджмент: навчальний посібник/ Т.В.Калінеску,  В.С.Альошкін, В.Г.Кудіна – Луганськ: вид-во СНУ  ім. В. Даля, 2010. – 372с.

3. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і  наук. ред. проф. А.М. Подєрьогін. –  К.: КНЕУ, 2005. – 535 с.

4.   Бланк И.А. Финансовый  менеджмент: Учебный курс. – К.: Ника  Центр, 1999. – 528 с.

5. Тюріна Н. М. та ін. Економіка промислового підприємства / За ред. Тюріної Н. М. - Львів: "Новий світ - 2000", 2008. - 312 с.

6. Устенко С. В., Павловська Н. О. Застосування інформаційних технологій для діагностики банкрутства на підприємствах

7. Штангрет А.М., Копилюк О.І. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 335 с.