Сутність та поняття кредитного ризику

Зміст

Вступ

1. Сутність та поняття кредитного ризику.
2. Формування резервів під кредитні ризики.
3. Мінімізація кредитних ризиків банків.
4. НБУ спокусився на резерви банків. Зміна постанови щодо внесення на спецрахунок НБУ резервів під валютні кредити.
5. «Погані борги.  Списати не можна стягнути». Як банки борються з недобросовісними позичальниками, і в чому порятунок боржників?

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У період трансформаційних перетворень економіки України одним з основних завдань банківської системи є створення сприятливих умов для безперервності відтворювального процесу, насамперед шляхом своєчасного задоволення потреби економічних агентів у необхідному капіталі.

Гострота цієї проблеми полягає в тому, що в сучасних умовах посилення конкурентної боротьби, збільшення питомої ваги іноземного банківського капіталу, інфляційних коливань, підвищується ризиковість функціонування банків, а особливо їхньої кредитної діяльності.

Кредитні ризики, унаслідок пріоритетності та високої дохідності кредитних операцій, є визначальними як у діяльності зарубіжних ринково-кредитних установ, так і вітчизняних банків. Як свідчать події на світовому ринку банківських послуг, особливо іпотечних позичок, негативна дія факторів кредитних ризиків завдає банкам значних утрат і є однією з найважливіших причин банкрутства банків та інших фінансових посередників.

За цих умов однією з найактуальніших проблем функціонування сучасних банків є кредитні ризики, механізми їх регулювання. Здійснення всіх можливих заходів щодо попередження кредитних ризиків не означає, що є повна гарантія від утрат. Коли вони все ж таки виникають, постає проблема їх відшкодування. Вирішальне значення в її розв’язанні мають процеси формування та використання резервів на можливі втрати з кредитних операцій.

1. Сутність та поняття кредитного ризику.

Банківська діяльність нерозривно пов'язана з ризиком. Кожен комерційний банк вирішує проблему максимального прибутку за оптимального рівня ризику.

Поняття "ризик" в економічній літературі вживається досить часто і носить багатогранний характер. Одне із визначень характеризує ризик ймовірність того, що очікувана подія не відбудеться або відбудеться з певними відхиленнями, що, зрештою, призведе до небажаних наслідків.

Ризик (з точки зору банку) - це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність організації досягати своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують здатність банку здійснювати свою поточну діяльність або використовувати можливості для розширення бізнесу.

Ризик (з точки зору Національного банку України) - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку. Толерантність до ризику (визначення рівня допустимого ризику) - це визначення того рівня ризику, на який банк погоджується йти для досягнення мети його діяльності та виконання його стратегічних завдань. Рівень допустимого ризику звичайно визначається у внутрішніх положеннях та планах банку, які затверджуються відповідно до принципів корпоративного управління.

Ризики діяльності банку виникають на основі як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Важливим є те, що значна частина зовнішніх факторів знаходиться поза межами контролю з боку банку, а відтак банк не може мати повної впевненості щодо результатів майбутніх подій та часу їх виникнення.

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагороди банка.

З метою здійснення банківського нагляду Національний банк України виділив дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик.

На сьогодні найважливіше місце серед всіх можливих ризиків для вітчизняних банків посідає кредитний ризик.

Згідно з Положенням  „Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

Основними причинами виникнення ризику в банківській системі є:

1) невизначеність цілей, завдань та критеріїв для оцінки кредитного ризику;

2) недостатність часу для реальної оцінки ситуації в банку;

3) приховування, невірність або  нестача необхідної інформації;

4) недосконалість законодавчих  та нормативно-правових актів;

5) елемент випадковості.

Управління банківським кредитним ризиком - це процес з чіткою послідовністю методів управління кредитним ризиком банку.

Можна виділити три основні цілі управління банківським кредитним ризиком:

1.        Попередження ризику. Дана мета досягається шляхом ліквідації передумов виникнення кредитного ризику в майбутньому.

2.        Підтримка ризику на визначеному рівні. Ця мета припускає дотримання банком вимог щодо рівня ризику, що встановлюється центральним банком, а також визначається самим банком відповідно до власної ризикової стратегії.

3.        Мінімізація ризику при деяких заданих умовах, що охоплює комплекс заходів прямого впливу на кредитний ризик.

Стосовно управління кредитним ризиком комерційного банку досить добре вивчені такі методи регулювання ризику як диверсифікація портфеля активів, аналіз платоспроможності позичальника, створення резервів для покриття кредитного ризику, аналіз і підтримка оптимальної структури кредитного портфеля, вимога забезпеченості позичок і їх цільового використання.

Система управління кредитним ризиком у комерційному банку складається з двох підсистем: керованої (чи об'єкта управління) і керуючої (чи суб'єкта управління). Основний об'єкт управління в ризиковому кредитному менеджменті - це кошти, що знаходяться в діловому обороті комерційного банку, і пов'язаний з ними кредитний ризик. Суб'єкт управління - це структурні підрозділи чи організаційні одиниці банку, що здійснюють процес управління кредитним ризиком на основі використання специфічних трудових, інформаційних, матеріальних і фінансових ресурсів.

Показники кредитного ризику банку (індивідуального і сукупного), отримані в результаті аналізу ризикової ситуації, є основою для застосування тих чи інших методів регулювання ризику.

Оцінку кредитного ризику розподіляють на два взаємодоповнюючих види: якісну і кількісну. Перша являє собою ідентифікацію всіх можливих факторів кредитного ризику, а також стадій кредитного процесу, при виконанні яких ризик виникає, друга - вираження передбачуваних втрат у балах, цифрах, грошових одиницях.

Найбільш широко застосовуються методи зниження (мінімізації) кредитного ризику, зміст яких складають такі заходи:

-     раціоналізація кредитів;

-  резервування коштів на покриття можливих збитків по сумнівних боргах;

-     диверсифікованість кредитів;

-     структурування кредитів.

Особливе значення для банку має метод зниження ступеня кредитного ризику, що припускає створення за рахунок внутрішніх ресурсів банку власного резервного фонду.

Ключовим інструментом тактичного управління ризиком у сфері зниження кредитного ризику є методи диверсифікації кредитів. Вони припускають розподіл, з одного боку, позичок банку між широким колом клієнтів, а з іншого боку - відповідальності між учасниками угоди.

Методи страхування кредитного ризику банку представлені двома видами:  

-  страхування кредитного ризику за допомогою страхової організації;       

- страхування  кредитного ризику з використанням  похідних фінансових інструментів.

Страхування, чи передача ризику страхової організації, являє собою передачу ризику від одного суб'єкта управління (страхувальника) до іншого (страховика).

Ефективність системи управління кредитним ризиком багато в чому залежить від якості інформаційної підсистеми банку, завдання якої полягає в доборі, збереженні і наданні кредитної інформації на різні ланки управління банку.

На практиці банки можуть використовувати три головних джерела інформації про клієнтів: власну базу даних; інформацію, надану самим клієнтом; зовнішні бази даних, створені державними чи приватними організаціями.

Перспективою в Україні є створення рейтингових агентств для оцінки фінансового стану банку, які будуть стимулювати банки для поліпшення методів управління ризиків.

Таким чином, серед методів регулювання кредитного ризику комерційного банку виділяють такі, як диверсифікація портфеля активів, аналіз платоспроможності позичальника, створення резервів для покриття кредитного ризику, аналіз і підтримка оптимальної структури кредитного портфеля, вимога забезпеченості позичок і їх цільового використання.

2. Формування резервів під кредитні ризики.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій .

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 15.09.2004 N 435.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залеж-но від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

                                                                                                                 Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами; за кредитними операціями між установами в системі одного банку; за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні":

- "стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

- "під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

- "субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

- "сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

- "безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

                                                                                                                   Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.

Банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за цим портфелем.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

- стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості  за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів  із обслуговування боргу) за ним  у розрізі кожної окремої заборгованості  та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної  операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

• платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
• фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
• обсяг реалізації;
• обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);
• склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
• собівартість продукції (у динаміці);
• прибутки та збитки (у динаміці);
• рентабельність (у динаміці);
• кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану та оцінки стану обслуговування (погашення) кредитного боргу розподіленням на стадії підготовки до видачі кредиту на 5 класів – "А", "Б", "В", "Г", "Д".

На стадії дії кредитної угоди банками щомісячно здійснюється визначення поточної групи кредитних операцій за станом обслуговування позичальником боргу за ними , класифікуючи їх стан як "добрий", "слабкий", "незадовільний".

Відповідно до перелічених критеріїв банками здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції - позичальник зараховується до відповідного класу (табл.1.1, Додаток А).

Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення, що зазначене в цьому пункті, або об'єкта фінансового лізингу (рухомого майна).

Безумовні гарантії беруться до розрахунку при визначенні резерву під кредитні ризики за вартістю, що диференційована залежно від виду гарантії і класифікації виду кредитної операції(табл.1.2, Додаток Б).

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за заборгованістю за кожною кредитною операцією (крім заборгованості за кредитними операціями, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів) і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування(табл.1.3, Додаток В).

3. Мінімізація кредитних ризиків банків.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників комерційні банки здійснюють оцінку кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями як у національній,  так і в іноземній валюті. Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою мінімізації кредитних ризиків комерційних банків Національний банк України установив нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку. (Таблиця 1.4. Додаток Г)

У процесі управління кредитними ризиками, поряд із раціональною організацією кредитної роботи банку, головну роль відіграє такий чинник, як людський фактор, який у роботі є вирішальним. Одним із найважливіших інструментів щодо запобігання появі ризиків та істотне зниження їх рівня є виважена кредитна політика банку. Кредитна політика покликана встановити ключові принципи, яких повинні дотримуватись менеджери та керівництво банку під час планування кредитної діяльності та надання кредитів. Кредитна політика повинна містити такі основні принципи та умови:

• умови, за яких банківська установа може проводити видачу кредитів;
• встановлені банком межі відсоткових ставок за кредитами та принципи їх формування, виходячи з вартості банківських ресурсів та враховуючи при-бутковість і дохідність;
• класифікацію окремих типів кредитів, на надання яких орієнтується та спеці-алізується банківська установа;
• делегувати працівникам кредитних підрозділів права формувати кредитний портфель з урахуванням розподілу банківських ресурсів за ризиковими рівнями з метою забезпечення встановлених нормативів;
• визначений перелік документів, які має надати позичальник разом із заявкою щодо надання кредиту;
• умови, за яких заявка може бути прийнята, або ж підстава, на основі якої ця заявка може бути відхилена;
• умови, за яких банк може або повинен прийняти на себе зобов'язання, тобто надати гарантії чи поручительства;
• схема і порядок прийняття рішення про кредитування позичальника та основні відомості щодо управлінських структур банку, які безпосередньо беруть участь у кредитному процесі та у кредитній роботі;
• вимоги щодо забезпечення кредитів, які надає банк позичальникам.

 Збалансована кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, яка також значно впливає на стабільну діяль-ність банку. Водночас інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики банку. З метою мінімізації кредитних ризиків банківські фахівці повинні проводити постійний моніторинг за кредитним процесом.

4. НБУ спокусився на резерви банків

Банкірам доведеться роздрібнити свої кредитні резерви.

Нацбанк постановою № 499 зобов'язав підопічних з 1 січня 2013 р. вивести на спецрахунок в НБУ резерви під валютні кредити, надані після 27 грудня 2008 позичальникам, які не мають валютної виручки. Хоча  чотири роки тому регулятор повністю заборонив кредитування населення в іноземних грошових знаках і одночасно посилив резервні вимоги при валютному фінансуванні юросіб без надходжень у ВКВ. Це відбулося практично відразу після девальвації гривні з 5 грн./$ До 8грн./$. Таким чином чиновники намагалися захистити фінансистів і позичальників від курсових ризиків. З одного боку, особливий контроль, під який чиновники сьогодні беруть видані до кризи валютні кредити, пояснюється все тими ж ризиками. З іншого -- по ринку ходять чутки про підтасування при резервуванні під дані операції. Так що регулятор міг керуватися і цим.

Вітчизняні банки сьогодні формують дві групи резервів. Перша - обов'язкові, вони прив'язані до притягнення фінустанов: з кожної гривні, долара або євро, отриманих на депозит або поточний рахунок від населення, юросіб та банків-колег, певний відсоток відраховується в резерв і заморожувався на рахунку. Причому на рахунку, відкритому в НБУ. Друга група - це резерви під кредитні ризики (на випадок неповернень за позиками), і всі вони сьогодні формуються в самих банках. З 1 січня 2013 р. частина їх (під валютні кредити чотирирічної давності) перекочує в НБУ. За різними оцінками, це буде близько 8-10% всіх резервів під кредитні операції, тобто 8,8-11 млрд грн. Банківська система неодмінно відчує відтік такої маси ресурсів, так що фінансисти гарантують тимчасове подорожчання ресурсів на міжбанку, яке завжди б'є по позичальниках-юрособам (розмір їх кредитних ставок безпосередньо прив'язаний до міжбанківських котирувань). За одними прогнозами, ставки за кредитами overnight піднімуться не більше ніж на 2-3%, за іншими - на всі 8-10%.

Змінивши резервні вимоги, Нацбанк тією  ж постановою № 499 зажадав від підопічних повністю перейти на фінансову звітність за міжнародними стандартами. Регулятор дав чітко зрозуміти, що не братиме подвійні баланси за 2012 рік (в одних банків за українськими, а у інших за міжнародними стандартами). Так що до квітня 2013 року всі повинні були перейти на фінзвітність за міжнародними стандартами.