Сутність та класифікація політик Європейського Союзу

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з предмета Європейська інтеграція на тему: «Сутність та класифікація політик Європейського Союзу»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                             Виконала:

                                                                                                                           Студентка 4 курсу

                                                                                                             

                                                                                                                      

                                                                                                         

 

                                                                                                                Перевірила:

                                                                                                                    Ніконюк К.О.

 

 

 

 

 

Київ  – 2012

Зміст

Вступ

1. Особливості соціальної політики в ЄС
2. Особливості регіональної політики в ЄС
3. Особливості екологічної політики в ЄС
4. Особливості економічної політики в ЄС

Висновок

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Європейський  Союз  (The European Union)  - інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес. Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. Країнами-кандидатами наразі визнані Македонія, Туреччина й Хорватія.

Організаційна структура ЄС побудована за принципом  розподілу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів  ЄС належать:

 •  Європейська комісія;

 •  Європейський парламент;

 •  Рада міністрів ЄС;

 •  Європейська Рада;

 •  Інші інституції ЄС:

- Суд  європейських співтовариств;

- Суд  аудиторів;

- Європейський  омбудсман;

- Статистичний  офіс Європейських співтовариств  (Євростат);

- Економіко-соціальний  комітет (EcoSos);

- Комітет  регіонів;

- Європейський  інвестиційний банк;

 - Європейський центральний банк тощо.

Соціальна політика

Соціальна політика Європейського Союзу має  на меті сприяння зайнятості, поліпшення життя та праці трудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпечення соціального захисту населення, встановлення партнерських відносин між управлінцями й працівниками, боротьбу з безпідставними звільненнями робітників.

Серед цілей  соціальної політики одне з чільних  місць посідає поліпшення умов праці, захист здоров’я та безпека працівників. Ставиться завдання забезпечити рівність чоловіків і жінок щодо можливостей на ринку праці та ставлення до них на роботі. Передбачається захист робітників по закінченні строку дії їхнього контракту.

Європейська комісія координує співпрацю  держав-членів у таких напрямах:

• зайнятість;

• трудове законодавство та умови праці;

• соціальний захист;

• запобігання  нещасним випадкам під час роботи та професійним хворобам;

• гігієна  праці;

• права  на асоціації та колективні договори між управлінцями та працівниками.

• заходи щодо цих напрямків Комісія узгоджує з економічним і соціальним комітетом (ЕКОСОК).

Для сприяння ефективному вирішенню соціальних проблем утворено Європейський соціальний фонд — ЄСФ (European Social Fund — ESF). Фонд фінансує заходи щодо працевлаштування робітників, підвищення їхнього професійного рівня, полегшення їхньої адаптації до змін у системах виробництва. Фондом управляє Комісія.

ЄСФ був  заснований у 1960 р. Його мета — підвищення рівня кваліфікації та навичок трудових ресурсів як засобів попередження втрат  робочих місць внаслідок структурних  змін в економіці. Спочатку його кошти  використовувалися для фінансування заходів, пов’язаних з переселенням мігрантів та їх адаптацією на новому місці. Починаючи з 80-х років, найбільша частка фінансових коштів витрачається на допомогу молоді в її пошуках роботи та отриманні кваліфікації.

Європейський  соціальний фонд є основним фінансовим інструментом, за допомогою якого ЄС реалізує політику розвитку зайнятості. Розроблено Європейську стратегію зайнятості (ЄСЗ). На реалізацію ЄСЗ на 2001—2006 рр. було профінансовано 40 млрд. євро; понад 60% цих коштів спрямовано на забезпечення умов відтворення робочої сили.

Кожна країна—член  ЄС розробляє щорічний національний план дій у сфері зайнятості. Європейська  комісія та Європейська рада спільно  перевіряють плани кожної країни і представляють на розгляд Ради ЄС загальний звіт про зайнятість у Європейському Союзі.

Основною  метою Європейської стратегії зайнятості є розроблення нових механізмів реалізації державної політики щодо зменшення безробіття та створення нових робочих місць. Стратегія виокремлює чотири основних напрями діяльності у сфері зайнятості:

• забезпечення процесу відтворення робочої сили;

• розвиток підприємництва;

• адаптація  трудових ресурсів до нових умов, пов’язаних з процесами глобалізації, швидкими технологічними змінами у виробничому процесі;

• забезпечення рівних умов зайнятості (в тому числі забезпечення рівності жінок з чоловіками).

Складовою частиною соціальної політики ЄС є  розвиток якості освіти. ЄС націлює  держави-члени на тісну співпрацю в цьому напрямі. Поширюється реформування системи вищої освіти в рамках Болонського процесу. Особливого значення надається розвиткові молодіжних обмінів між країнами. Доцільним вважається розвиток заочного навчання.

Важливим  елементом соціальної політики є професійна підготовка. Вона розцінюється як ефективний засіб адаптації до змін у виробництві, а також як засіб полегшення інтеграції у ринок праці. Стимулюється співпраця між освітніми та професійними установами і фірмами.

Однією  з важливих соціальних цілей є  розквіт культур держав-членів. Політика ЄС полягає в тому, щоб, поважаючи  національну та регіональну різноманітність, в той же час віддавати пріоритет спільній культурній спадщині. Основними напрямами політики в галузі культури є: поширення знань про культуру та історію європейських народів; забезпечення та охорона культурного надбання європейського значення; некомерційні культурні обміни; розвиток художньої та літературної творчості.

Соціальна політика включає заходи щодо охорони  здоров’я. Дії ЄС спрямовані на поліпшення системи громадської охорони здоров’я. Спеціальна увага приділяється боротьбі з вживанням наркотиків.

Значним соціальним і політичним надбанням стало впровадження єдиного європейського громадянства; житель кожної країни-члена є водночас і громадянином ЄС. Це ще більше полегшує адаптацію мігрантів усередині ЄС, сприяє мобільності робочої сили.

У цілому соціальна політика ЄС виявилася  ефективною. Проте не всі проблеми ще вирішено. Хоча рівень соціальної забезпеченості в усіх країнах-членах зріс, розбіжності  між окремими країнами все ще відчутні. Так за даними статистичної служби ЄС «Євростат», у середньому в 27 країнах Європейського Союзу виділяється по 6350 євро на душу населення на рік на соціальний захист населення. Так, у Люксембурзі, країні з найвищою соціальною захищеністю, витрати на душу населення становлять майже 13,5 тис. євро за рік, тоді як у Болгарії й Румунії — всього по 1200 євро. Щоб досягти більш гармонійного розвитку держав у межах ЄС, Рада утворила спеціальний Фонд згуртування, який фінансує реалізацію деяких соціальних проектів, зокрема у сфері охорони навколишнього середовища.

 

Регіональна політика в ЄС

Економічні  успіхи ЄС у перші роки створення  цього об'єднання сприяли формуванню хибної думки про те, що поглиблення  інтеграції однозначно зменшує міжрегіональні диспропорції та підвищує рівень конкурентоспроможності кожного регіону. Проте з приєднанням  Великої Британії до ЄС, а пізніше - Греції, Іспанії та Португалії, стало  очевидним, що інтеграція не забезпечує остаточного розв'язання регіональних проблем. Тому активна регіональна  політика ЄС спрямовувалася на послаблення  соціально-економічних диспропорцій між регіонами, зниження рівня відсталості  регіонів з несприятливими умовами  розвитку. Серед основних інструментів регіональної політики значну увагу  приділяли інтеграції прикордонних регіонів через двостороннє міжнародне співробітництво та створенню єврорегіонів, які забезпечували транскордонне співробітництво.

На цьому  етапі євроінтеграції зовнішнє та міжрегіональне (транскордонне) співробітництво здійснювалося  за підтримки спеціальних програм  ЄС.

Внаслідок об'єднання Німеччини, розпаду СРСР, війни в Югославії відбулося  приєднання до ЄС нових постсоціалістичних і пострадянських країн, що суттєво  поглибило регіональні диспропорції. Так, у 2004 році обсяг регіонального  ВВП на одного мешканця Люксембурга  складав 253 % від середнього значення по ЄС-27 і у вісім разів перевищував  регіон Sud-Vest Oltenia (Румунія), де цей показник дорівнював лише 28,9 %. Це зумовило необхідність нових підходів до розробки і реалізації регіональної політики в Європі.

Європейська комісія розробила новий документ із питань сусідства, який передбачав удосконалення механізму залучення  регіонів до міжнародної співпраці. Упродовж 2004-2006 pp. відбулося запровадження  Програм сусідства, які охоплювали зовнішні кордони розширеного Союзу. Основні зміни з регулювання  міжрегіонального співробітництва  згідно з Програмами сусідства стосувалися: узгодження фінансування спільних проектів у країнах-учасницях ЄС та сусідніх країнах; запровадження єдиного  процесу планування, відбору та реалізації проектів; гармонізації процедур моніторингу, звітності та оцінки ефективності реалізації проектів.

Реалізація  політики з підтримки економічного зростання в регіонах протягом 2007-2013 років передбачає три напрями: конвергенція регіонів, регіональна конкурентоспроможність і працевлаштування, Європейське  територіальне співробітництво. У  сучасних умовах зростає актуальність Європейської територіальної співпраці, яка фінансується Європейським фондом регіонального розвитку (ЄФРР) для  підтримки програм транскордонного, наднаціонального і міжрегіонального співробітництва. На здійснення завдань у межах цього напряму впродовж 2007-2013 років передбачено використати 8,7 млрд. євро або 2,5 % загального бюджету політики співтовариства.

Слід  зазначити, що поряд із зазначеними  програмами на період 2007-2013 років реалізація Європейської територіальної співпраці  передбачає інструменти регіонального  розвитку для країн-кандидатів і  потенційних кандидатів на вступ  до ЄС та третіх країн. Перший з них - "Інструмент допомоги для країн-кандидатів на вступ в ЄС", спрямований  на підтримку адміністративних, суспільних і економічних реформ, розвиток регіональної і транскордонної співпраці країн. Другий - "Європейський інструмент сусідства  і партнерства", призначений для  підтримки співпраці та економічної  інтеграції між ЄС та країнами-партнерами, серед яких Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Молдова, Росія, Україна.

Характерною рисою нової політики ЄС щодо міжрегіональної  співпраці є участь у міжнародному співробітництві не лише суб'єктів  транскордонних регіонів, тобто активізація  співпраці між суб'єктами територій  різних країн, які не мають спільної ділянки кордону з ЄС.

Найновішою  ініціативою, що свідчить про підтримку  Європейською комісією міжрегіональної  співпраці, є Програма "Регіони  для економічних змін", метою  якої є обмін досвідом між регіонами. Для успішної реалізації проектів міжрегіональної співпраці важливим є передача відповідних повноважень від центральних органів влади місцевим органам самоврядування, які мають можливість надавати не лише організаційну, але й фінансову підтримку учасникам проекту.

Можна виокремити такі основні характеристики державної  політики у сфері міжрегіональної  співпраці країн ЄС на сучасному  етапі європейської інтеграції. Перш за все - це ґрунтовне інституційне забезпечення міжрегіональної співпраці та його постійне вдосконалення, про що свідчить заміна програми INTERREG III новими програмами Європейської територіальної співпраці, які передбачають фінансову підтримку міжрегіонального співробітництва в межах кордонів ЄС та з регіонами сусідніх країн, що не мають перспективи членства в ЄС.

Суттєву увагу приділяють активізації саме внутрішньої міжрегіональної співпраці  регіонів країн ЄС, яка має поступово  замінити конкуренцію між регіонами, тобто обмін досвідом і здобутками у підвищенні рівня соціально-економічного розвитку між регіонами розглядається  як основа підвищення рівня їх інтегральної конкурентоспроможності.

Важливу роль у реалізації регіональної політики ЄС на сучасному етапі відіграють органи місцевого самоврядування, які  впроваджують програми регіонального  розвитку, беруть участь у розробці й реалізації механізмів координації  регіональних програм, створюють локальні партнерства. Розробка нових регіональних програм ЄС та необхідність їх координації  створюють передумови для розвитку міжрегіональної співпраці на засадах  партнерства регіонів.

 

Екологічна  політика

В Європейському  союзі діє майже 500 директив щодо захисту довкілля. Охорона чистоти повітря та питної води, збирання й переробка відходів, боротьба з гамором, що його спричиняє автомобільний рух, ефективне використання енергії на підприємствах та в побуті – параграфи екологічних законів регулюють різні сфери життя європейців.

ЄС прагне стати не тільки спільнотою з найдинамічнішою  в світі економікою, а й досягти  цього, не завдаючи шкоди довкіллю й  не господарюючи за рахунок наступних  поколінь. “Ми ухвалюємо правильні  закони й увесь час повторюємо, що сталий розвиток - це наша головна  мета. Самого цього замало”, - каже Ральф  Галло, президент Європейського  бюро з охорони довкілля, – організації, яка об’єднує 140 природоохоронних спілок з різних країн ЄС: “Якихось докорінних змін завдяки європейській стратегії сталого розвитку ще не відбулося. Окремі країни Євросоюзу досягли певних успіхів, але загалом позитивні наслідки для довкілля ще є дуже незначними.”

Німеччина була першою країною ЄС, у якій до складу уряду ввійшли представники “зелених”. Федеральний міністр  охорони довкілля, член партії “Союз 90/зелені” Юрґен Тріттін, з гордістю представляв результати останнього опитування, яке щороку здійснює його відомство.

Утім, загальна стурбованість станом навколишнього  середовища далеко не завжди позначається на традиційних німецьких цінностях. З того ж опитування випливає, що німці дедалі охочіше користуються приватним автомобільним транспортом, хоч більшість громадян висловлюється  за загальне зменшення дорожнього руху. У чому мешканці Німеччини залишаються  послідовними, то це в несприйнятті ядерної енергетики.

Переважна більшість німців активно виступає за розвиток альтернативної енергетики, тобто за будівництво екологічно чистих вітрових, сонячних та біогазових електростанцій, і, принаймні теоретично, готова до радикальних заходів щодо заощадження енергії в побуті. Безперечно негативний наслідок опитування: найбайдужішою до проблем довкілля є німецька молодь віком до 25-ти років. Найближчим часом Агенція з питань енергетики планує здійснити спеціальну екологічну акцію: школярам буде запропоновано  заощаджувати воду, електро- та теплову  енергію в своїх навчальних закладах, а на вивільнені кошти вони зможуть  організовувати туристські подорожі, обладнувати класи тощо.

Атомна  енергетика – одні відмовляються, другі розвивають свій енергетичний вибір Франція зробила давно. Останній стрибок цін на ринку енергоносіїв лише вкотре переконав Париж у тому, що атомні електростанції залишаються надійним джерелом енергозабезпечення й у неспокійні кризові часи. І ще, не втомлюються повторювати французькі політики, розвиток ядерної енергетики в жодному разі не суперечить охороні довкілля.

Французькі  “зелені” намагаються довести до свідомості співгромадян, що численні ядерні ректори - це постійна потенційна загроза як для довкілля, так і, у випадку аварії, для життя. Але  поки що французи не дуже схильні дослухатися  до застережливих голосів. Небагато серед них і прихильників альтернативної енергетики. Роз’яснювальні кампанії “зелених”, інтернет-форуми, на яких дискутують про майбутнє відновлювальних джерел енергії, зазвичай, особливої зацікавленості не викликають.

На відміну  від Франції, в Угорщині “зелені” користуються що далі, то більшою популярністю. Вони не пасують перед атомним  лобі, сміливо критикують державну політику, збирають багатолюдні мітинги. Але, на думку угорського журналіста Джеберша Банкі, така екологічна надактивність  у деяких випадках перетворюється на самоціль.

Перелом в Угорщині почався з успіхом  демонстрації проти спорудження  на Дунаї гідроелектростанції. Згодом численні акції “зелених” під  гаслом “ні – атомній енергетиці”  допомогли запобігти будівництву  чергової атомної електростанції –  на сьогодні АЕС забезпечують 40% загального видобутку електроенергії. Але нині природоохоронці так само активно  виступають і проти встановлення вітрових електрогенераторів. Установки  для спалювання сміття, на їхню думку, лише додатково забруднюватимуть повітря, й тому - треба відзначити, також  успішно - кампанії ведуть і проти  них. Де угорським “зеленим” бракує мужності, то це в боротьбі з приватними порушниками. Бо одна справа – критикувати уряд, і зовсім інша – зупинити сусіду, який відвозить на джипі сміття в ліс.

Утилізація  сміття є проблемою й в такій  у цілому зразковій щодо виконання  європейських екологічних директив країні, як Великобританія. За підрахунками експертів, щороку тут утворюється  до 500 мільйонів тонн отруйних відходів, і значна частина їх опиняється на загальних сміттєзвалищах. З 16 липня 2004-го на території ЄС заборонено скидати  разом побутове сміття та хімічно  небезпечне. Але спеціальних сховищ у Великобританії бракує, тому досі небачених масштабів почав набирати бізнес із нелегальної утилізації. За відповідну винагороду власники самоскидів, так звані “flytipper”, забирають  отруйні відходи й під покривом темряви скидають їх обабіч доріг  чи просто на вулицях британських  міст.

 

Економічна  політика

Союз ставить перед собою такі цілі:

•   сприяти стійкому й гармонійному економічному й соціальному прогресу, особливо шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, економічного й соціального згуртування й утворення економічного й валютного союзу;

•    сприяти утвердженню індивідуальності Союзу на міжнародних мережах, особливо шляхом здійснення спільної зовнішньої політики й політики безпеки;

•     посилити захист прав та інтересів громадян держав-членів за допомогою введення громадянства Союзу;

•     розвивати тісне співробітництво в галузі правосуддя й внутрішніх справ;

•     повністю зберігати досягнутий рівень інтеграції Співтовариства.

Економічна  політика ЄС здійснюється за такими напрямками: торгівля; виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт); рух факторів виробництва (капітал, робоча сила); регулювання відносин між суб’єктами міжнародної економіки в межах ЄС (конкуренція, антимонопольне законодавство та ін.).

Спільна торговельна політика ґрунтується  на митному союзі. Митні збори  на імпорт та експорт товарів між членами Союзу скасовані; це стосується як протекціоністського мита, так і фіскального. Ставки митних тарифів щодо третіх країн – єдині і затверджуються Радою ЄС за рекомендацією Комісії. Забороняються кількісні обмеження (квоти й таке інше) в торгівлі між державами-членами.

Частка  ЄС у світовому експорті становить близько 40%. На взаємну торгівлю країн-членів припадає 60% усього товарного обороту ЄС.

Промислова  політика спрямована на підвищення конкурентоспроможності промисловості країни ЄС. Для цього створюються такі умови: сприяння структурній перебудові відповідно до науково-технічного прогресу; заохочення ініціативи і розвитку підприємництва, особливо малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання інноваційної політики, впровадження наукових досліджень і нової технології у виробництво.

З метою  сприяння конкурентоспроможності малих  і середніх фірм було прийнято рішення  про Європейське об’єднання з економічних інтересів (ЄОЕІ). Об’єднання формується шляхом заключення угод між двома або більше учасниками країн-членів. ЄОЕІ координує діяльність своїх членів, сприяє розширенню їхньої діяльності, субсидує витрати на наукові дослідження. Спільна економічна політика в промисловості передбачає встановлення єдиних стандартів для усіх країн ЄЕС.

Спільна політика щодо конкуренції впливає  на решту спільних політик, які повинні відповідати її правилам. Зокрема, це стосується промислової політики (в питаннях структурних і галузевих заходів), регіональної політики (в питаннях державної допомоги бідним регіонам), енергетичної і транспортної політики (в питаннях головних державних і багатонаціональних підприємств в цих секторах), і сільськогосподарської політики та політики щодо рибальства (в питаннях організації спільного ринку).

Велике  значення приділяється боротьбі з нечесною конкуренцією між фірмами країн-членів. Забороняються дії (рішення, договори) між суб’єктами підприємницької діяльності, які можуть обмежувати або усувати конкуренцію в межах спільного ринку. До таких дій належать: фіксація закупівельних або продажних цін; контроль виробництва; розподіл ринків або джерел постачання.

Одним із ефективних заходів підтримки виробників країн-членів є застосування протекціоністського  тарифу на імпорт товарів з третіх країн; середній митний тариф ЄС становить  понад 5%.

У регулюванні  промислового розвитку країн ЄС головна  роль належить економічним заходам, адміністрування зведено до мінімуму. Одним з найдієвіших інструментів регулювання є податкова політика.

Аграрна політика є важливою складовою частиною економічної стратегії ЄС. Метою  політики є збільшення продуктивності сільськогосподарського виробництва шляхом підтримки технічного прогресу, забезпечення раціонального розвитку сільського господарства, оптимального використання факторів виробництва, особливо людської праці. Важливого значення набуває стабілізація ринку сільськогосподарських регулярних поставок і збуту продукції за доступної для споживача ціни.

Для досягнення означених цілей заснована спільна  організація сільськогосподарських ринків. Впроваджується єдина цінова політика.

З метою  підтримки сільськогосподарських  виробників у 1962 р. було утворено Європейський фонд орієнтації і гарантування сільського господарства – ФЕОГА (Fonds europeen par orientation et garantie de agriculture).

Валютно-кредитна система Європейського Союзу  є однією з найважливіших сфер регулювання. Утворення валютно-кредитних  і фінансових інститутів Європейського  Союзу пов’язано з процесом економічної  інтеграції. Основні елементи валютної інтеграції: спільна валюта; валютна інтервенція; спільні фонди взаємного кредитування країн-членів; валютно-кредитне регулювання.

Уже із самого початку функціонування ЄЕС було утворено Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський фонд розвитку (ЄФР). Вищим досягненням еволюції європейської валютної системи стало утворення Європейського валютного союзу.

Формування  економічного й валютного союзу почалося відповідно до Маастрихтського договору. Було засновано Європейський валютний інститут (ЄВІ), який здійснював безпосередньо підготовку Європейського валютного союзу (ЄВС). Одним з головних завдань ЄВІ було створення умов для уведення нової міжнародної валютної одиниці – євро. У 2002 р. євро замінив в обігу національні валюти більшості країн ЄС.

Зовнішньоекономічна політика ЄС спирається на угоди, укладені з іншими країнами в контексті міжнародних правових норм, зокрема норм і принципів, що розроблені ООН, СОТ, МВФ. Спільна зовнішня політика спрямована на захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілісності Союзу. Вона передбачає співробітництво держав-членів за такими напрямами:

•          визначення принципів спільної зовнішньої політики;

•          узгодження спільних дій;

•          узгодження спільних позицій;

•          зміцнення систематичного співробітництва  між державами-членами в політичній сфері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Європейський  Союз є унікальним утворенням, що володіє елементами міждержавної, наддержавні і багатопартійної парламентської демократії. Такі питання, як зовнішньополітичні справи, в даний час вирішуються спільно державами-членами.

У цьому  рефераті я звернула увагу на горизонтальні політики Союзу, на так би мовити, поставлені цілі, методи, що використовуються для їх досягнення, до яких спільно вдаються держави-члени Союзу для підтримки й розширення їхніх політик у п'яти широких галузях своєї економічної та соціально-політичної діяльності, серед яких: регіональний розвиток, соціальний поступ, оподаткування, конкуренція та захист довкілля. Всі ці спільні політики вже були задіяні на стадіях митного союзу та спільного ринку й мають невпинно розвиватися задля здійснення подальших і вищих цілей — на стадіях економічного та валютного союзу й політичної інтеграції.

Спільна регіональна політика, що здійснюється за допомогою структурних фондів, має на меті допомогти біднішим регіонам Спільноти витримати - в умовах єдиного ринку й економічного та валютного союзу - інтенсивнішу торгівлю та конкуренцію з розвинутішими регіонами. Спільна політика щодо конкуренції відіграє роль економічного регулятора на спільному ринку. Спільна політика щодо довкілля є важливим чинником якості життя громадян Союзу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел:

1. Герчикова И.Н. Международные экономические организации. – М.: Консалтбанкир, 2000. – С. 435.
2. Європейський Союз. Консолідовані договори. – К.: Port-Royal, 1999. – С. 82.
3. Международные зкономические отношения/Под ред. В.Е. Рыбалкина. -М.: ЮНИТИ, 1999. - С. 256.
4. Международные стратегии экономического развития. – Киев – Донецк, 2001. – С. 65, 70.
5. Міжнародні організації. Кредитно-модульний курс: 3-тє вид. перероб. та доп. М 58 Навч. посіб. / За ред. Козака Ю. Г., Ковалевського В. В., Логвінової Н. С, -К.: Центр учбової літератури, 2011. - 344 с.
6. Мокій А. І., Яхно Т. П., Бабець І. Г. Міжнародні організації. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 280 с.
7. Ніколас Мусис Все про спільні політики Європейського Союзу/ Пер. з англійської - К • "К 1 С", 2005. -XIV с, 466 с.
8. Пахомов Ю.Н., Филипенко А.С., Лукьяненко Д.Г., Макогон Ю.В., Громенкова С.В.
9. Світова економіка. Навч. посіб. / За редакцією Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, Н. С. Логвінової – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 328с.
10. http://svit.ukrinform.ua/organizations.php?page=ev-soyz.htm
11. http://uk.wikipedia.org/wiki/Європейський_Союз
12. http://www.dw.de/dw/article/0,,2480272,00.html (стаття)