Сутність та класифікація власного капіталу

ПЛАН 

     Вступ

1. Класифікація та функції власного капіталу.
2. Сутність та класифікація власного капіталу у зарубіжних країнах
3. Облік власного капіталу у звітності.

     Висновки

     Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ  

    Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”. В момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками), і являє собою вартість майна підприємства.

    Майно підприємства складається з різноманітних  матеріальних, нематеріальних та фінансових ресурсів – носіїв прав власності окремих суб'єктів, а також частки інвестованих коштів. Власний капітал є гарантією організації бізнесу. На етапі, коли підприємство (наприклад, акціонерне товариство) ще не має зовнішньої заборгованості, розмір активів (майна) дорівнює розміру власного капіталу.

    Здійснюючи  підприємницьку діяльність, акціонерне товариство неминуче використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов'язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства, тому розмір активів визначається як сума власного капіталу і боргових зобов’язань.

    Власний капітал – це частина в активах  підприємства, що залишається після  вирахування його зобов'язань.

    Сума  власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників підприємства (фірми). На суму власного капіталу суттєво впливає оцінка в бухгалтерському обліку активів і кредиторської заборгованості, що була застосована при створенні підприємства, хоча випадково вона може збігатись із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

    Актуальність  теми зумовлена визначальним місцем власного капіталу у створенні та функціонуванні підприємства, його особливим статусом “гаранту” організації бізнесу.

    1. Класифікація та  функції власного  капіталу

    Власний капітал є основою для початку  і продовження господарської  діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

    – самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь  незалежності та впливу його власників  на підприємство;

    – відповідальності і захисту прав кредиторів - відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

    – довгострокового кредитування –  перебуває в розпорядженні підприємства необмежений час;

    – фінансування ризику – власний капітал  використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

    – кредитоспроможності – при наданні  кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

    – компенсації понесених збитків  – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

    – розподілу доходів і активів  – частки окремих власників у  капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.

    Створюється підприємство з метою отримання  прибутку і реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого  капіталу.

    Утворюється власний капітал двома шляхами:

    – внесенням власниками підприємства грошових коштів та інших активів;

    – накопиченням суми доходу, що залишається  на підприємстві.

    За  формами власний капітал поділяється  на дві категорії:

• інвестований (вкладений або сплачений капітал);
• нерозподілений прибуток.

    Інвестований  капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково  вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

    Нерозподілений  прибуток – це частина чистого  прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

    Власний капітал за рівнем відповідальності поділяється на:

    – Статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

    – Додатковий капітал (нереєстрований) –  це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

    Функції статутного і додаткового капіталів різні. Статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від одаткового капіталу статутний капітал забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

    Власник, вкладаючи кошти в підприємство, очікує, що у майбутньому вкладений  ним капітал зросте. Отриманий  підприємством прибуток і означає  приріст цього капіталу. Витрати, що збільшують собівартість (витрати обігу), і витрати, що відносяться за рахунок прибутку підприємства, зменшують нерозподілений прибуток. 
 
 
 
 
 

    2. Сутність та класифікація власного капіталу у зарубіжних країнах 

    Згідно з Концептуальною основою МСФЗ(міжнародних стандартів фінансової звітності) власний капітал - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування всіх його зобов'язань.

    До  міжнародних стандартів, які стосуються питань обліку власного капіталу належать:

    - Концептуальна основа складання та подання фінансової -звітності;

    - МСФЗ 1 "Подання фінансових звітів";

    - МСФЗ 32 "Фінансові інструменти: розкриття та подання".

    Відповідно  до Концептуальної основи МСФЗ власний  капітал поділяється на підкласи. Наприклад, в акціонерному товаристві власний капітал має такі підкласи: кошти, внесені акціонерами; нерозподілений   прибуток; резерви, які відображають асигнування нерозподіленого прибутку; резерви, які відображають коригування збереженого капіталу. Така класифікація необхідна для прийняття рішень користувачами фінансових звітів, адже в ній зазначаються правові та інші обмеження здатності підприємства розподіляти і використовувати власний капітал. Вона може також відображати той факт, що сторони з часткою власності у підприємстві мають різні права на отримання дивідендів або на виплати капіталу.

    Торговельна, виробнича та підприємницька діяльність здійснюється підприємствами, які мають різні форми власності: приватні підприємства, товариства, трасти та різноманітні державні підприємства. Правова і регулююча основа для таких підприємств часто відрізняєтьсявід тієї, яку використовують акціонерні товариства. Наприклад, може існувати кілька обмежень щодо виплати власникам або іншим бенефіціарам сум з власного капіталу. Однак визначення власного капіталу та інші аспекти цієї Концептуальної основи, які стосуються власного капіталу, є прийнятними для таких підприємств.

    Особливості в розумінні власного капіталу та його складових в різних країнах  наведено в таблиці 2.1.

    Таблиця 2.1.

    Визначення  та складові капіталу в різних країнах

    В США під капіталом зазвичай розуміють  чисті активи підприємства (активи за вирахуванням зобов'язань).

    Власний капітал компаній США складається з двох частин:

    - авансованого, тобто вкладеного капіталу - інвестицій, зроблених акціонерами. Тому його ще називають інвестованим капіталом. Інвестований капітал представлений звичайними чи привілейованими акціями за їх номінальною (чи оголошеною) вартістю і капіталом, оплаченим понад номіналу, який, як ми вже розглядали вище, в свою чергу, також може бути поділений за джерелами утворення;

    - реінвестованого, тобто накопиченого нерозподіленого прибутку -частина прибутку, отримана від ведення комерційної діяльності та вкладена в підприємство, а не розподілена між учасниками (акціонерами), тобто прибуток за мінусом податку на прибуток та дивідендів. Негативна величина накопиченого нерозподіленого чистого прибутку представляє собою збиток та відображається з мінусом в розділі власного капіталу.

    Американські  спеціалісти підкреслюють, що реінвестований прибуток не є активами підприємства. Його наявність свідчить про те, що активи компанії були збільшені  за рахунок операцій, по яких отриманий прибуток.

    Капітал у Франції містить деякі особливості  по відношенню до класифікації в інших  країнах: інвестиційні гранти і спеціальні податкові знижки. Урядові інвестиційні гранти відображаються в складі капіталу, а також в звіті про прибутки і збитки разом із амортизацією капіталу, з якого надано грант. До спеціальних податкових знижок, відносять дозвіл на прискорену амортизацію, податкові пільги для експортних операцій тощо. Загальний план рахунків (ЗПР) Франції передбачає виділення із номінальної величини акціонерного капіталу показника "чиста ситуація", що не включає ці елементи.

    Чиста ситуація складається з наступних показників: прибуток на акції, резерв на переоцінку, інші резерви (законодавчі, договірні, регульовані на доходи від капіталу, інші), нерозподілений прибуток, а також прибуток і збиток за період.

    Оскільки  переоцінка активів зазвичай призводить до появи податкових зобов'язань, створюються  резерви на переоцінку. Іноді уряд дозволяє переоцінювати основні засоби без податкових наслідків. Товариства з обмеженою відповідальністю зобов'язані створювати мінімальний законодавчий резерв в розмірі 10 % від акціонерного капіталу. Договірними називаються резерви, які передбачені установчими документами і створюються в добровільному порядку. Створення регульованого резерву на доходи від капіталу обумовлено наявністю податкових пільг: коли компанія отримує дохід від вибуття активу, вона може застосувати до утвореного прибутку ставку податку в розмірі 18 % за умови, що з цього прибутку буде сформовано резерв. Якщо компанія бажає розподілити вказаний прибуток, останній підлягає оподаткуванню в загальному порядку. Типи резервів, що створюються у Франції, наведені у таблиці 2.2.

    Таблиця 2.2.

    Типи  резервів у Франції

    Французькі  підприємства можуть купувати і продавати  свої акції, але тільки за певних умов: для передачі працівникам, при зменшенні  акціонерного капіталу або з метою  регулювання ситуації на ринку, якщо компанію включено до лістінгу (в цьому випадку вона може укладати угоди не більше ніж з 10 % акцій). Викуплені власні акції відображаються в балансі як актив.

    Для обліку капіталу у Франції використовують клас 1 "Рахунки капіталів", який містить наступні рахунки: 10 "Капітал", 11 "Результат минулого року", 12 "Результат звітного періоду", 13 "Субсидії для капітальних вкладень", 14 "Регламентовані оцінки резервів", 15 "Оцінкові резерви майбутніх витрат і ризиків".

    Облік власного капіталу у Франції ведеться на рахунках 1-го класу (10-18 рахунки). Капітал, як правило, тут виступає колективною власністю. Субрахунки першого порядку призначені для обліку статутного капіталу, засновницького прибутку, фонду дотацій тощо. Субрахунки другого порядку використовуються для обліку статутного капіталу, мобілізованого фірмою капіталу, до якого відносяться акції та облігації, по яких проведено підписку, та, нарешті, для обліку оплаченого капіталу. Основною особливістю є те, що, на відміну від нашого обліку, операції, пов'язані з введенням та виведенням основних засобів з експлуатації, не впливають на власний капітал.

    В Польщі розмір акціонерного капіталу повинен бути наведений у статуті. Капітал, який називають власним  фондом, складається з статутного, підписаного (неоплаченого) додаткового капіталу, резервів на переоцінку активів, іншого резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, чистого прибутку або збитку фінансового року.

    Резерви, утворені для оподаткування доходів  організації або фізичних осіб, слід відрізняти від інших резервів. Згідно з Положенням з бухгалтерського обліку і інструктивних матеріалів з оподаткування доходів перша група резервів призначена "згладжувати" тимчасову різницю, яка виникає із визнання одержаного доходу або витрат, понесених в різних періодах. Даний резерв повинен бути утворений для відстрочки податкових платежів.

    Інші  резерви призначені для захисту  від різних ризиків, потенційних  витрат, фінансових наслідків інших інцидентів. В тому числі, резерв створюють на прострочену дебіторську заборгованість (наприклад, яка виникла з причини банкрутства контрагента або неплатежів з боргових зобов'язань більше 6 місяців), сумнівні борги. В Естонії до власного капіталу належить акціонерний або пайовий капітал за номінальною вартістю, перевищення (зниження) номінальної вартості, капітал, переданий в дарування, резерви, прибуток, власні акції та паї (див. табл. 2.3.).

    В плані рахунків Естонії для обліку власного капіталу використовується рахунок 26, який має назву "Пов'язаний власний капітал".

    Таблиця 2.3.

    Складові  власного капіталу у товариствах  Естонії

    У Великобританії за сучасних ринкових умов, як і в більшості розвинутих західних країн, переважають такі організаційно-правові форми підприємств, як корпорації та партнерства. Це свідчить про переважання у власному капіталі частки інвестованих вкладів. Тому часто власний капітал розглядається як позичений фірмою та який необхідно повернути в майбутньому. Джерела утворення засобів поділяють на дві групи - власний (акціонерний) капітал та позиковий (залучений) капітал. І той, і інший є зобов'язаннями, боргами підприємства, тому що рано чи пізно отримані засоби необхідно повернути.

    Відповідно  до італійського законодавства компанія може володіти (мати в активі) не більше ніж 10% від всього заявленого акціонерного капіталу. На ці акції не відбувається виплата дивідендів, а права голосу резервуються доти, доки акції не перейдуть до нового власника. В звітності їх відображають за ціною придбання.

    Консолідація     капіталу     у     Швейцарії     відбувається     за     двома альтернативними  методами (табл. 2.4.).

    Таблиця 2.4.

    Методи  консолідації капіталу у Швейцарії

   У Німеччині компанії переважно схильні  до довгострокового фінансування (зовнішнє - за рахунок банківських кредитів, внутрішнє -через пенсійні схеми). Протягом останніх років середня для Німеччини частка власних засобів в загальній сумі активів не перевищувала 20 %. Це пояснюється в основному податковими особливостями. Виходячи з них акціонери часто намагаються вкласти частину своїх інвестицій в компанію як кредити, навіть якщо поверненість таких кредитів обмежена. Для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю законом встановлені мінімальні розміри статутного капіталу, обумовлені права з викупу власних акцій. Правила утворення резервів встановлені тільки для юридичних осіб. Резерви призначені в основному для покриття можливих збитків або збільшення статутного капіталу.

   В Нідерландах встановлюється мінімальний  розмір резерву переоцінки, що є обов'язковим для всіх підприємств. Він формується в тому випадку, коли активи та пасиви оцінюються за поточною вартістю. Коли компанія перераховує свої активи (в бік збільшення), вона повинна відобразити на балансі резерв переоцінки, який дорівнює різниці між балансовою вартістю активів до та після переоцінки. Такий резерв можна списувати на акціонерний капітал. Коригування в бік зменшення вартості активів зменшують суму резерву переоцінки. Якщо його величина недостатня, зменшення вартості відображають окремо в звіті про прибутки та збитки. По активах, які належать компанії на дату складання балансу, резерв переоцінки не може бути менше суми переоцінки (мінімальний резерв переоцінки). Також до обов'язкових резервів відносять:

   - резерв капіталізованих засновницьких витрат на випуск акцій, а також капіталізовані науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

   - резерв нерозподіленого прибутку дочірніх та асоційованих компаній, що обліковуються за методом власного капіталу, якщо прибуток не може бути розподілений компанією та отриманий без будь-яких обмежень.

   Зменшення обов'язкових резервів в результаті амортизації капіталізованих витрат або розподілу прибутку можна списувати на добровільні резерви або включати до розподіленого прибутку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   3. Облік власного  капіталу у звітності

    МСФЗ  передбачають відображення в балансі  підприємства інформації про власний  капітал, зокрема, про випущений капітал та резерви. Ця інформація необхідна користувачам для аналізу різних видів сплаченого капіталу, премій за акціями та резервів.

    Власний капітал та резерви для окремого відображення різних класів сплаченого капіталу, премій за акціями та резервів в балансі або у примітках акціонерних компаній повинні розкрити наступну інформацію:

    1. Для кожного класу акціонерного капіталу:

   -  кількість акцій, дозволених до  випуску;

   - кількість випущених і повністю  сплачених акцій, а також випущених, але не повністю сплачених акцій;

   - номінальна вартість однієї акції  або факт відсутності номінальної  вартості акції;

   - узгодження кількості акцій в  обігу на початок та на кінець  року;

   - права, привілеї та обмеження, які супроводжують цей клас, включаючи обмеженість з виплати дивідендів і повернення капіталу;

   - акції на підприємстві, утримувані  самим підприємством або його  дочірніми підприємствами чи  асоційованими компаніями;

   - акції, зарезервовані для випуску  на умовах опціонів і контрактів  з продажу, включаючи умови та суми.

   2. Опис характеру та призначення  кожного резерву у власному  капіталі.

   3. Сума будь-яких невизнаних кумулятивних  привілейованих дивідендів.

    Відповідно  до МСФЗ 1, в звітності компанії повинна  бути розкрита наступна інформація, яка  стосується власного капіталу компанії: кількість акцій, які дозволені до випуску, випущені та знаходяться в обігу; частка неоплаченого капіталу; номінальна чи юридичне визначена (об'явлена) вартість акцій; зміни рахунків акціонерного капіталу за період; права, привілеї та обмеження, що стосуються розподілу дивідендів та оплати капіталу; відкладені дивіденди за привілейованими кумулятивними акціями; викуплені акції; акції, зарезервовані для майбутніх випусків, відповідно до опціонних та продажних контрактів, включаючи їх умови та суми; додатковий капітал (емісійний дохід); додатковий капітал від переоцінки; резерви та накопичений (нерозподілений) чистий прибуток.

    Підприємство, що не є акціонерним товариством, розкриває інформацію, еквівалентну представленій вище: відображає зміни протягом періоду по кожній категорії частки в капіталі та права, привілеї, а також обмеження, пов'язані з кожною категорією частки в капіталі.

    Сума, за якою власний капітал відображається в балансі, залежить від оцінки активів  та зобов'язань. Як правило, сукупна сума власного капіталу тільки за збігом відповідає сукупній ринковій вартості акцій підприємства чи сумі, яку можна отримати шляхом продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому на засадах принципу безперервності.

    Власний капітал американської, англійської, німецької чи французької компанії трактується аналогічно міжнародних стандартів. Ця інформація відображається в останньому розділі балансу зарубіжних компаній. В звіті про фінансовий стан, як ще інколи називають бухгалтерський баланс в зарубіжній практиці, власний капітал може бути представлений у розділі зобов'язань або ж відразу після активу (як, наприклад, це зроблено в щорічному фінансовому звіті голландської групи "Філіпс"). Розміщення статей балансу, які представляють власний капітал, не впливає на оцінку цих статей та відображення їх в звітності (табл. 3.1.).