Сутність та класифікація об'єктів інтелектуальної власності

СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

На даному етапі ринкових відносин об'єкти інтелектуальної власності створюють значну частку активів підприємств найбільш розвинених економік. Про те, що інтелектуальна власність „виступає" як товар, свідчить світовий досвід, який показує, що питома вага інтелектуальної власності може сягати 35 % капіталу виробничих підприємств.

Інтелектуальна власність - це права на результати розумової  діяльності людини, які є об'єктом  цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.   

Існує декілька класифікацій об'єктів інтелектуальної власності.  Об'єкти інтелектуальної власності у вітчизняному законодавстві поділяються на об'єкти авторського права і суміжних прав, об'єкти промислової власності та нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Об'єкти авторського права - це твори науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, достоїнства і змісту твору, а також від способу і форми його вираження. У національному законодавстві в галузі авторського права визначено списки таких об'єктів, які, на жаль не є вичерпними. Авторське право поширюється на опубліковані твори, а саме: художні, музичні, літературні, фотографічні, кінематографічні, аудіовізуальні твори; комп'ютерні програми, бази даних, тобто сукупність даних, матеріалів або творів, представлених у машинозчитуваній формі; науково-технічна інформація - це інформація, документована на яких-небудь носіях, або публічно оголошені результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, іншої науково-технічної і виробничої діяльності, зафіксовані у формі, що забезпечує можливість їх відтворення, використання і поширення. Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття або прості факти. Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом сама по собі не тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, виражений у цьому об'єкті.

Суміжні права означають  права, суміжні з авторським правом. Існує три різновиди суміжних прав: права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Об'єкти авторського і суміжних прав регулюються єдиним законом Україні "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 р. об'єкти авторського права регламентуються Всесвітньою конвенцією про авторське право 1952 року та Бернською конвенцією про охорону літературних та художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971).

До об'єктів промислової  власності належать винаходи, промислові зразки, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і  послуг, найменування місць походження товарів, фірмові найменування та нетрадиційні об'єкти промислової власності, які також відносяться до технологій інтелектуального забезпечення управління підприємством.

Промислова власність - це твори людини у будь-якій сфері  її діяльності, які оцінюються передусім  з позицій промислової значущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання у виробничий діяльності. Об'єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі та промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, географічні вказівки походження товарів.

Згідно із законодавством України до об'єктів промислової  власності належать: промисловий  зразок - результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Від корисної моделі промисловий  зразок відрізняється тим, що право на корисну модель охороняє технічну сутність виробу, тоді як право на промисловий зразок охороняє зовнішній вигляд виробу; винахід - технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності); корисна модель - нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою; знак для товарів та послуг - це знак-позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів та послуг інших осіб. Фірмові найменування включають у себе назву, терміни або найменування. Це потрібно для впізнання підприємства, його ділової діяльності. Крім того, використання фірмового найменування допомагає відрізнити підприємство від інших виробників подібних товарів та послуг. Фірмові найменування включають в себе назву підприємства, що вноситься до Державного реєстру юридичних осіб у встановленому законом порядку.  

В українському законодавстві  термін „зазначення походження товару" є складним, комплексним поняттям. Зазначення походження товару, є складним поняттям і включає у себе ще два терміни, а саме: назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару. Перший термін означає назву географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором. Географічне зазначення походження товару - це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов з людським фактором. Значення цього об'єкта промислової власності зростає під час використання його у зовнішньоторговельному обороті.

Права на об'єкти промислової власності охороняються державою і підтверджуються офіційними охоронними документами - патентами, ліцензіями та авторськими свідоцтвами. Таким чином, наявність патенту чи свідоцтва забезпечує патентовласнику монопольні права на використання його промислової власності, причому це практично єдиний вид монополії, що заохочується й охороняється державою.

Право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності - це правова  охорона таких результатів інтелектуальної  діяльності як, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (ноу-хау).

В умовах постійного розширення міжнародної наукової співпраці  України, все більшого значення набувають  питання, пов'язані із взаємною передачею  і використанням не тільки запатентованих об'єктів інтелектуальної власності, але і тих, які не захищенні патентами виключного права - ноу-хау. Знання і досвід традиційно визначається поняттям ноу-хау (знати, як це робити). Ноу-хау - це секретна на даний момент часу сукупність інформації у вигляді незапатентованих технічних і інших рішень, знань і практики, що необхідні для організації на найбільш висковому рівні виробництва прогресивної конкурентоздатної продукції або найбільш ефективного здійснення інших видів діяльності: комерційної, фінансової, адміністративної і ін. Проблема захисту ноу-хау повинна бути врахована патентним відомством України і прийнята законодавчими правовими нормативами.

Об’єкти авторського  права

Твори науки. Письмові твори наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті); усні твори (виступи, лекції та промови); iлюстрацiї, карти, плани, ескізи, пластичнi твори, що стусуються географiї, геологiї, топографiї, архітектури.

Твори лiтератури. Письмовi твори белетристичного  характеру, збiрники творiв.

Твори мистецтва. Музичнi, драматичнi, хореографiчнi, аудiовiзуальнi твори; твори образотворчого та прикладного мистецтва, архiтектури, фотографiї; сценiчнi обробки, аранжування, переробки та переклади творiв.

Комп’ютерні програми. Набір інструкцій, виражених у  формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети.

Бази даних. Сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній  формі, підбір і розташування складових  частин якої та її упорядкування є  результатом творчої праці.

Об’єкти сумiжних прав

Виконання творів: виконання вперше на територiї України, зафiксовано на фонограмi чи включено в передачу органiзацiї мовлення.

Фонограми і  відеограми: мiсце знаходження виробника i перша публiкацiя фонограми —  на територiї України, чи протягом 30 днiв вiд дня першої публiкацiї в iншiй державi.

Програми телерадіоорганізацій: мiсце знаходження i здiйснення передач  з передавача розташованого на території  України.

Об’єкти науково-технiчної iнформацiї

Науково-технiчна документація: результати науково-дослiдної, дослiдно-конструк-торської, пректно-технологiчної, виробничої та громадської дiяльностi, зафiксованi у формi, яка забезпечує їх вiдтворення, викорис-тання та поширення.

Науковi вiдкриття: встановлення ранiше невiдомих, об’єктивно iснуючих закономiрностей, властивостей i явищ матерiального свiту.

Рацiоналiзаторськi пропозицiї: пропозицiя нова i ко-рисна  для пiдприємства, якому вона подана i передбачає створення або замiну конструкцiї виробiв, технологiї виробництва i застосовуваної технiки або складу матерiалу.

Сорти рослин (селекцiйнi досягнення): сорт є новим та вiдповiдає  умовам вiдмiностi, однорiдностi i стабiльностi.

Породи тварин (селекцiйнi досягнення): порода є новою  та вiдповiдає умовам вiдмiностi, однорiдностi i стабільності.

Об’єкти промислової  власностi

Винаходи: продукт (пристрiй, речовина, штам мiкроорганiзму, культура клiтин рослин i тварин), спосіб, застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням якщо вiн новий, має винахiдницький рiвень i є промислово придатним.

Кориснi моделi: конструктивне виконання пристрою, що є новим i промислово придатним.

Промисловi зразки: форма, малюнок чи розфарбування  або їх поєднання, що визначають зовнішній  вигляд промислового виробу i призначені для задоволення естетичних та ергономiчних потреб, якщо вiн новий i промислово придатний.

Топографії  інтегральних мікросхем: зафіксоване  на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.

Секретнi об’єкти: об’єкти промислової власностi (винаходи, кориснi моделi i промисловi зразки), що становлять державну таємницю.

Захист від  недобросовiсної конкуренцiї: захист через  адміністративні чи судовi органи вiд  недобросовiсних конкурентних дiй — неправомірне використання ділової репутації підприємця, створення перешкод у процесі конкуренції, неправомірне використання комерційної таємниці.

Засоби індивідуалізації (суб’єктів, товарів і послуг)

Знаки для товарiв  і послуг: словеснi, зображувальнi, об’ємнi та iншi позначення або їх комбiнацiї, виконанi у будь-якому кольорi чи поєднаннi кольорiв, що вiдповiдають умовам правової охорони.

Зазначення  походження товарів (назва мiсця  чи гео-графічне зазначення походження товару): визначення, що iдентифiкують певний товар, який походить з певного району чи мiсцевостi країни, коли якiсть або iншi характеристики то-вару, на яких базується його репутацiя, обумовленi гео-графiчним мiсцем походження товару.

Фiрмовi назви: назва  пiдприємства зареєстрованого на мiсцевому (регiональному) рiвнi, що є його вiзитною карточкою i частиною його iмiджу.

Доменні імена: це імена, що використовуються для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті.

Ноу-хау

Комерційні  секрети (відомості виробничого, організаційного, фінансового та ін. характеру, що складають комерційну цінність, не відомі третім особам і недоступні необмеженому кругу осіб).

Технічна документація: конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична, призначена для використання у виробництві і реалізації товарів і послуг.

Творчі розробки: незапатентовані винаходи, формули, рецепти, склади, розрахунки, дослідні зразки, результати випробовувань і дослідів.

Системи організації виробництва, маркетингу, управління якістю продукції, кадрами, фінансами, політикою капіталовкладень.

Виробничо-комерційний досвід організації виробництва, маркетингу і навчання персоналу.

Становлення системи правової охорони результатів  творчої діяльності

 Творчість людини виникла  разом з людиною. Людина починає  творити, як тільки вона усвідомлює навколишній світ і вирізняє себе із середовища, в якому живе.

 Без будь-якого сумніву  створене людиною навіть у  дуже далекі часи, як особисто  нею самою, так і тими, хто  її оточував, усвідомлювалося, як  її власність. Уже в ті далекі  часи власність визнавалася священною і недоторканною. Отже, з цього випливає, що уже в ті далекі часи існували засоби охорони своєї власності, у тому числі і результати своєї творчості. Відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об’єкти, то існувала і їх охорона.

 В законі штату Масачусетс  від 17 березня 1789 р. зазначалося:  «Немає власності, що належить  людині, більшої, ніж та, яка є результатом її розумової праці».

 З принципу, закладеного  у французькому патентному законі 1791 p., випливало кілька важливих  засад:

1) будь-який творчий результат  визнавався об’єктом права власності;

2) винаходом визнавався  творчий результат у будь-якому виді доцільної діяльності людини за умови його відповідності вимогам закону;

3) держава гарантувала  охорону прав творця шляхом  видачі охоронного документа  — патенту;

4) вводилася обов’язкова  державна реєстрація винаходів  попередньою експертизою заявки по суті.

 Уже з  часу виникнення і становлення  правової охорони результатів  творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню часто називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість обов’язково має опиратися на досягнення науки.

 Вважається  що будь-яка творчість розвивається за схемою: суспільна потреба — творчість — наука. Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, остання дістає способи розв’язання потреб — проблем. На досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини — літературна і технічна.

 Наука, а  точніше її результати і досягнення, можуть бути виражені як у літературній формі — шляхом запису чи опису, так і в формі створення технічного пристрою, обладнання, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення тощо. Звідси і місце науки у творчій діяльності людини. В одних випадках результати наукових пошуків реалізуються у формі науково-літературного твору, в інших — науковий результат може досягатися шляхом наукового експерименту і реалізуватися у формі технічних пристроїв, обладнання, селекційного досягнення тощо.

 Відповідно  до міжнародних конвенцій результати  інтелектуальної діяльності уже  давно поділяються на дві основні  групи: твори літератури і мистецтва  або літературно-художня власність  і технічні творчі витвори  або промислова власність. Звідси і поділ творчості: літературно-художня і науково-технічна творчість. Зазначені групи видів творчості об’єднували і об’єднують широке коло окремих видів інтелектуальної, творчої діяльності.

 Проте автори  Модельного цивільного кодексу  для країн СНД, враховуючи реальний стан, висунули пропозицію всі результати творчої діяльності поділяти не на дві, а на три групи: об’єкти літературно-художньої власності, об’єкти промислової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ дістав визнання принаймні в Україні і Російській Федерації. Хоча у міжнародно-правовій практиці цей поділ поки що не дістав підтвердження, це зовсім не означає, що варто сліпо наслідувати зарубіжний досвід.

Результат творчої діяльності як об’єкта правової охорони

 Питання  охорони результату творчої діяльності  авторським правом залежить від  наявності в ньому ознак творчості  (власне, це стосується усіх об’єктів, перелічених у Законі).

 Ключовим  поняттям у законодавстві про  авторське право є термін «твір» – продукт творчої діяльності людини; наслідок літературної, наукової, музичної творчості людини. Право інтелектуальної власності, відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України, є правом особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності. Інтелектуальною діяльністю, в свою чергу, є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну) тощо.

 Законодавство  у сфері охорони авторських  прав охоплює різні види творчого процесу, а твори, для того, щоб вважатися об’єктами авторського права, повинні бути оригінальними результатами творчої праці їх авторів. Авторське право бере під свою охорону авторство незалежно від достоїнства твору, тобто незалежно від того, наскільки істотними є ознаки творчості у творі.

 Охороні  за Законом «Про авторське  право і суміжні права» підлягають  всі твори, зазначені у частині  першій статті 8 «Об’єкти авторського  права», як оприлюднені, так і  не оприлюднені, як завершені,  так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо)

 Таким чином,  наявність ознаки творчості набуває  значення конститутивного юридичного  факту, яким зумовлюється охороноздатність  та правооб’єктність твору. Тож, для віднесення того чи іншого твору, до об’єктів авторського права, необхідно встановити у них наявність ознак творчості.

 Ознаки творчості  є об’єктивною категорією, тож,  використовуючи відповідний науковий  інструментарій, встановити їх повинна експертиза.

 Твір стає  об’єктом авторського права з  моменту його вираження в об’єктивні  формі. Слід зазначити межі  авторсько-правової охорони –  авторське право захищає саме  форму, а не зміст творів. Це  положення закріплено у частині  третій статті 8 Закону: „Правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі”.

 Законодавство, пов’язує виникнення прав інтелектуальної власності на твори з творчим, інтелектуальним видом діяльності, що спричинила появу цих об’єктів. Якщо оцінювати результати діяльності особи за допомогою критеріїв, прийнятих в психології, то твори можуть бути результатом продуктивного (творчого) мислення або репродуктивного (нетворчого) мислення.

 До останніх, прикладом, відносяться твори,  створення яких не вимагає  «оригінального генерування» ідей: об’єктивно виражені повідомлення  про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації (пункт „а” статті 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”); розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних (пункт „е” статті 10 Закону України „Про авторське право і суміжні права”).

 Підбиваючи  висновки, ще раз наголошую на  тому, що не кожне твір автоматично  охороняється авторським правом, а лише ті твори (їх елементи), які є результатом творчої  діяльності автора.

Об’єкти інтелектуальної власності — нематеріальні активи підприємства

2003-06-26

 Ярослав  Ващук

Об’єкти інтелектуальної  власності є нематеріальними  активами підприємства. До нематеріальних активів відносять цінності, що мають  вартісну оцінку і при цьому не є фізичними об’єктами.

Нематеріальні активи — це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, матеріальним вираженням прав на який є документи  виключного права, патенти і свідоцтва  про реєстрацію. Нематеріальними  активами є також права на ноу-хау, а також права, отримані в результаті покупки ліцензій у патентовласників. Нематеріальними активами можуть бути програмні продукти, програми для ЕОМ і бази даних.

Слід зазначити, що бувають випадки, коли права, що випливають з різних видів об’єктів інтелектуальної власності, перетинаються, тобто в одній і тій же предметній області існує правова охорона того самого об’єкта як у якості патентованого об’єкта, так і як об’єкта авторського права. Останнім часом мають місце випадки одночасної реєстрації упакування товару як товарного знаку і як промислового зразка. Патент на винахід і ноу-хау, укладені в тім же технічному рішенні, також створюють подібний двоїстий об’єкт.

Важливою частиною нематеріальних активів підприємства є репутація фірми чи «гудвіл», як це поняття визначається в закордонному праві. Позиціонування фірми на ринку, застосовувані маркетингові прийоми, фірмовий стиль компанії, що охоплює бланки, конверти, форму співробітників, дизайн офісів і оформлення транспортних засобів плюс «неписані правила» взаємин з партнерами — усе те, що визначає неповторний вигляд фірми, також відноситься до нематеріальних активів. Інакше кажучи, усі позитивні обставини, зв’язані з іміджем фірми — фірмове найменування, географічне положення, особливості збуту і постачання, використання ноу-хау у виробничому процесі й управлінських ноу-хау в процесі маркетингу є елементами «гудвіл». Вартість «гудвіл» визначають як різницю між покупною ціною підприємства і балансовою вартістю його активів. Якщо «гудвіл» у обліковій практиці виникає в процесі приватизації підприємств чи їхнього продажу, то в момент установлення вартості такого продажу виникає те перевищення покупної ціни, що утворює вартість «гудвіл».

Важливо відзначити, що майже усі види нематеріальних активів, крім хіба що прав на користування земельними ділянками і природними ресурсами й орендними правами, є різновидами об’єктів інтелектуальної власності.

На підприємстві процес прийняття рішень про включення  до складу нематеріальних активів об’єктів інтелектуальної власності звичайно починають з метою мінімізації оподатковування. Рішення питання включення виключних прав у число нематеріальних активів залежить від проведеної оцінки вартості об’єкта. При цьому як облікову одиницю вказують охоронний документ як еквівалент прав, що випливають з наявності цього документа.

У більшості  випадків керівники фірм починають  цікавитися включенням об’єктів інтелектуальної  власності до складу нематеріальних активів при виникненні наміру збільшити  статутний капітал організації. У процесі приватизації підприємств у більшості випадків вартість нематеріальних активів не враховувалася, причому основною проблемою звичайно є проблема визначення прав власності на об’єкти, так, наприклад, підприємство не має права власності на діюче авторське посвідчення СРСР.

Цікаві питання  функціонування нематеріальних активів  при оформленні юридичними особами  договору простого товариства. За договором  простого товариства двоє чи кілька осіб зобов’язуються з’єднати свої внески і спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку чи досягнення іншої не суперечній закону мети. Договір простого товариства називається ще договором про спільну діяльність. Грошова оцінка внеску члена товариства, у тому числі і нематеріальному активі, провадиться за згодою між учасниками договору.

Прибуток, отриманий  за результатами спільної діяльності членів товариства, розподіляється пропорційно  вартості внесків. У випадку, якщо в  ході спільної діяльності створюються  нематеріальні активи, те їхній облік  здійснюють по сумі фактичних витрат на їхнє створення.

При включенні  нематеріальних активів у статутний  капітал підприємства з іноземними інвестиціями можлива серйозна вартісна оцінка. Наприклад, вартість прав на два  винаходи й одне ноу-хау в області  машинобудування з доданої до них вартістю товарного знаку організації, може скласти суму порядку сотень мільйонів доларів.

При цьому існують  основні шляхи використання прав на інтелектуальну власність: це ліцензування у виді виняткової чи невиняткової ліцензії, переуступка прав і внесок у статутний капітал.

Цікаве питання  про можливість застави патентних  прав. В даний час упроваджується практика надання банками інвестиційних  кредитів, забезпечуваних заставою вартості прав на об’єкти інтелектуальної  власності. Законом «Про заставу» визначені предмети застави — речі, цінні папери, інше майно і майнові права. При цьому застава розглядається як спосіб забезпечення зобов’язання, що забезпечує заставоутримувачу одержання закладених речей чи прав. Закладені цінні папери чи документи, що підтверджують патентні права і їхня вартість, можуть бути переведені в депозит нотаріальної контори чи банку. Не можна не згадати про термінах дії патентних прав, що обмежують можливості застави.

Таким чином, об’єкти  інтелектуальної власності, включені до складу нематеріальних активів підприємства, сприяють його процвітанню і функціонують як повноправні об’єкти власності.

Оцінка об’єктів інтелектуальної власності провадиться  по-різному в залежності від мети призначення.

 По-перше,  оцінка об’єктів інтелектуальної власності необхідна при визначенні розміру винагороди авторам розробки і при визначенні економічного ефекту від використання даного об’єкта, виходячи з яких роблять платежі авторам.

 По-друге,  при постановці об’єкта інтелектуальної власності на баланс підприємства роблять оцінку цього об’єкта для включення його до складу нематеріальних активів; об’єкти інтелектуальної власності можуть бути включені в статутний капітал підприємства.

 По-третє,  при заключенні ліцензійних договорів  необхідно визначити ціну ліцензії, для чого роблять оцінку.

 По-четверте, оцінка провадиться при проведенні  заставних операцій, а також при  страхуванні майна.

 По-п’яте,  у випадку порушення виключних  прав також необхідно зробити  оцінку для визначення збитку  від порушення.

По суті лише реалізована на ринку продукція  з використанням захищеного охоронним  документом об’єкта інтелектуальної  власності може бути критерієм цінності цього об’єкта.

Існують визначені  методики оцінки об’єктів інтелектуальної  власності. Оцінку роблять спеціально навчені фахівці, що мають досвід як у патентно-правовій області, так і в області бухгалтерії нематеріальних активів. Оцінку можуть робити тільки організації, що мають ліцензія на проведення оцінної діяльності.

Оцінка інтелектуальної власності дозволяє:

1. Зменшити  податок на прибуток.

2. Регулювати  обсяг амортизаційних відрахувань  і створювати фонди на придбання  нових об’єктів інтелектуальної  власності.

3. Збільшити ринкову вартість  підприємства.

4. Визначити розмір частки  при внеску в статутний капітал у формі об’єктів інтелектуальної власності.

5. Забезпечити облік всіх  активів підприємства.

6. Оптимізувати співвідношення  активів.

7. Визначити вартість  об’єктів інтелектуальної власності  при їхній купівлі-продажу.

8. Визначити розмір збитку чи розмір компенсації з приводу незаконного використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать підприємству.

9. Врахувати вартість  об’єктів інтелектуальної власності  при реорганізації, ліквідації  чи банкрутстві підприємства.

Можливості, що відкриваються в підприємства у випадку використання такого інструмента, як оцінка інтелектуальної власності, у даний час ще не до кінця правильно зрозумілі багатьма керівниками.

Будь-які об'єкти інтелектуальної  власності, що створені і використовуються на вашому підприємстві — це ваші приховані економічні резерви!

джерело: Інтернет-сайт «ВЯПат»

1. Закон України «Про  авторське право і суміжні  права». Відомості Верховної Ради  України (ВВР), 1994, N 13, ст.64

2. Драпак Г., Скиба М.  Основи інтелектуальної власності: Навч. Посібник. - Хмельницький: ТУП, 2003.