Сутність та зміст морального виховання військовослужбовців

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ПОВІТРЯНИХ СИЛ 

ІМЕНІ ІВАНА  КОЖЕДУБА

РЕФЕРАТ

З навчальної дисципліни «Філософія»

Кафедра філософії

Тема: Сутність та зміст морального виховання військовослужбовців.

Виконавець: старший прапорщик Гурський Віталій Миколайович навчальної групи 722 б/з

Викладач: кандидат філософських наук, професор кафедри філософії

Квіткін Петро  Васильович

Дата здачі: ____________________

Харків 2011

ЗМІСТ:

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ.
2. ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.
3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В АРМІЇ.
4. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ.
5. ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОГО ВИХОВАННЯ.
6. ХАРАКТЕРИСТИКА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ.
7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ.

Військовому колективу, Збройним Силам України  притаманні всі риси іншого колективу. Разом з тим військовий колектив як суб'єкт виховання має свої специфічні особливості, які справляють різноманітний вплив на військовослужбовців. Самою суттєвою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства, є особлива суспільна значущість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суверенітету і національної незалежності України.

Військовий  колектив об'єднує людей на тільки метою, але й родом діяльності, яка носить яскраво виражений  колективний характер (її завдання виконуються у складі екіпажу, відділення і т.д.) і зв'язаної з постійним подоланням труднощів і небезпек, з обслуговуванням складної сучасної бойової техніки і зброї. Всі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного військовослужбовця від колективу, від товаришів. Взаємозалежність, воїна і колективу неперервно зростає по мірі розвитку і вдосконалення бойової техніки та зброї, об'єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх. Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна структура, сувора погодженість і обов'язковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями. Чіткість організації військового колективу посилюється тим, що керівництво кожним підрозділом, частиною, з'єднанням здійснюється командиром - єдиноначальником. Організація військового колективу, статутний військовий порядок, визначеність норм і правила співжиття сприяють формуванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють погодженість і звички колективних дій. Все це робить підрозділ, частину керованою і злагодженою системою. Разом з тим при певних умовах (слабкий контроль з боку старших начальників, порушення вимог статутів і законів, низький рівень патріотичної свідомості) у окремих керівників може виникнути ілюзія необмеженої влади, захоплення голим адмініструванням тощо. Подібні явища можуть негативно вплинути на підлеглих, на їх службу і поведінку.

Велику  роль в організації життя армії та флоту мають органи виховної роботи ЗСУ. Офіцери - виховники згуртовують особовий склад, виховують військовослужбовців на національних ідеях, формують високу відданість своєму народові, готовність захистити незалежність і суверенітет України. Особливістю військового колективу є те, що в бою він виконує свої задачі силою зброї, бойової техніки. Родом своєї діяльності воїни покликані не тільки протистояти ворогові, його діям, але й перемогти його. Це зобов'язує кожного військовослужбовця виробляти у себе мужність, сміливість, настирливість, витривалість, прагнення до оволодіння воєнними знаннями і навичками. Без названих якостей воїн не зможе стати повноцінним членом військового колективу. Саме тому у багатьох військових підрозділах, військовослужбовців, які не прагнуть до цього, у певній мірі не сприймають і "не приймають" в колективі.

До  особливостей військового колективу  можна віднести також відносну стабільність, тривалість і неперервність перебування  особистості в одному і тому ж  колективі. В колі одних і тих же товаришів протікає і праця, і побут. і вільний час військовослужбовця. Все це разом взяте, з врахуванням відірваності юнака від сім`ї і близьких, створює передумови для постійного впливу колективу на особистість, умови для більшої взаємної прив'язаності військовослужбовців один до одного. Як і всі інші колективи, військовий колектив різнорідний за своїм складом. Він об'єднує людей самих різних професій і національностей, різного віку, соціального положення, життєвого досвіду, різних за освітою, індивідуальними особливостями тощо. Форму цілісності в психології колективу складають його структура, єдність і певна упорядкованість у взаємозв'язках окремих компонентів: різних соціально-психологічних явищ, взаємодій, взаємовідношень, колективних поглядів, установок, переконань, настроїв, звичок, традицій і т.д. У сумісній діяльності люди безперечно вступають в ділові і емоційні (психологічні) контакти, взаємодіють, спілкуються. В структурі взаємовідносин військовослужбовців можна виділити такі сфери як службову, суспільну, неслужбову (побутову), а також міжособистісну. Службові, суспільні взаємостосунки життєво важлива основа взаємодії особового складу в службі, бою, повсякденному житті. Вони офіційно закріплені в організаційній структурі військового колективу, задаються у певних документах, наказах, настановах, правилах, інструкціях, статутах тощо. На їх дотримання спрямовані всі зусилля командирів, вихователів. Разом з тим і на службі і поза службою встановлюються позаслужбові взаємостосунки, на основі емоцій, почуттів симпатії-антипатії тощо. Вони, певним чином, негативно чи позитивно позначаються на службових. взаємостосунках. Система службових взаємостосунків найбільш видима і найкраще керована. Міжособистісні взаємостосунки в силу своєї внутрішньої психологічної обумовленості складаються частіше всього стихійно. Вони менш видимі, організаційно неоформлені і вимагають у процесі виховної роботи більш пристальної уваги. Одним із негативних проявів міжособистісних стосунків між воїнами різних періодів служби є так звані нестатутні стосунки, або ж "дідівщина". До важливих рис військового колективу відноситься, перш за все, його цілеспрямованість. Військовий колектив має своє конкретне високе суспільне призначення. У відповідності з цим кожний підрозділ займається чітко певною діяльністю, у процесі якої послідовно розв'язує ціляй ряд практичних задач. Система цілей і задач найближчих і віддалених складає спрямованість військового колективу. В ній відображаються соціальне обличчя колективу, характер його дій, суспільні інтереси тощо. Тому спрямованість будь-якого колективу об'єктивно є виховною силою і ця сила тим значніша, чим значніший внесок колективу в загальнодержавну справу, чим вище суспільна необхідність і значимість задач, що розв'язуються колективом. Військовий колектив, у якому здійснюється життєво значуща, необхідна і дуже важлива суспільна діяльність людей, формує у військовослужбовців патріотичні погляди і переконання, стійкий характер, звички правильної, дисциплінованої поведінки.

Сила  впливу колективу на особистість багаторазово зростає, коли цілі і задачі не тільки поставлені, але й доведено до свідомості кожного військовослужбовця, зрозумілі і прийняті ним. Саме внутрішня переконаність всіх військовослужбовців в необхідності виконання задач, що поставлені перед колективом, свідчить про цілеспрямованість військового колективу, як про його важливу соціально-психологічну рису. Для посилення виховної сили колективу мало визначити лише напрямок його діяльності. Важливо вміти конкретизувати мету колективу, розбити її на окремі задачі, визначити внесок кожного члена колективу в спільну справу, довести цю мету до свідомості кожного, викликати інтерес до її досягнення. Однією з важливих рис колективу, як бойової одиниці і як вихователя, є його вимогливість. У високо вимогливому колективі не знаходить місця самозаспокоєність, у ньому міцніша дисципліна, вища боєготовність. Виховна цінність колективу також оцінюється за такою суттєвою педагогічною ознакою як динаміка розвитку вимог з колективі. Розвитку вимогливості військового колективу, підвищенню його професійної, бойової і виховної активності сприяє його самостійність, яка оцінюється здатністю, можливістю колективу самому розв'язувати певне коло задач, особливо виховних. Самостійність колективу посилює відчуття причетності особистості до нього, підвищує ефективність спонукаючих, заохочуючих і примушуючих стимулів, якими володіє колектив. Для формування самостійності колективу дуже важливо не допускати дрібної опіки за діями активу, не підміняти його, допомагати розв'язувати йому самому питання дозвілля, побуту, спорту, інші. Ці та інші соціально-психологічні риси колективу, будучи відображенням конкретних об'єктивних умов його життєдіяльності, результатом організаторських і виховних зусиль керівників і громадських організацій, завжди динамічні, рухливі. Воші менш стійкі, ніж риси, якості особистості. Все це повинно враховуватись при організації різних напрямків виховної роботи у Збройних Силах України.

ОСНОВИ  ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ  ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В АРМІЇ.

Виховання захисників Української держави  має бути в своїй основі національним і відповідати вимогам її Конституції, законів. Головною метою виховання військовослужбовця повинно стати формування його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального, військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу, досягне достатнього рівня розвитку політичної, військової, правової, моральної, трудової, художньо-естетичної культури, здатний відстояти національні інтереси України.

 Пріоритетними напрямками системи виховання військовослужбовців мають стати:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання всіма силами забезпечувати розквіт держави, готовності зі зброєю в руках захищати її суверенітет і незалежність;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, до жінок, до дітей, до героїчного минулого рідного народу, до історії України;

- формування почуття патріотизму, поваги до Збройних Сил України, ветеранів визвольної боротьбі, любові до бойової техніки та зброї, гордості за досягнення національної військової науки;

- прищеплення  шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну та народів інших держав;

- формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою й українською військовою термінологією;

- виховання поваги, до Конституції, законодавства, статутів Збройних Сил, державної та військової символіки України;

- пошук шляхів для розвитку індивідуальних здібностей, талантів військовослужбовців і забезпечення необхідних умов для самореалізації особистості;

- забезпечення повноцінного фізичного виховання та розвитку молоді, охорони та зміцнення її здоров'я:

- формування у юнаків готовності до безконфліктного, толерантного спілкування з іншими в більш екстремальних умовах військової служби. виключення випадків нестатутних взаємостосунків;

- подальше поглиблення розвитку таких загальнолюдських якостей як патріотизму, відповідальності, справедливості, правдивості, колективізму, доброти та інших доброчинностей.

Шляхами вдосконалення процесу виховання  військовослужбовців маїють стати:

- реформування спрямованості і змісту виховання, відповідно до вимог Конституції, Воєнної доктрини України, наповнення його національним змістом;

- впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які б відповідали подальшому всебічному розвиткові особистості юнака, враховували б історичний досвід, військового виховання молоді України;

- координація зусиль військових органів з державними і громадськими інституціями у справі виховання особистості патріота нашої держави;

- розробка та впровадження у навчально-виховний процес результатів науково-філософських, психолого-педагогічних досліджень з проблем виховання військовослужбовців;

- встановлення тісного зв'язку з трудовими, навчальними колективами, сім'ями, з яких були призвані на службу в армію юнаки;

- розробка чітких державних стандартів, критеріїв вихованості військовослужбовців Збройних Сил України;

- докорінні зміни у підготовці та перепідготовці військових кадрів, які відповідають за виховну роботу з молоддю;

- розвиток в умовах армії та флоту різноманітних громадських молодіжних об'єднань, клубів за інтересами, вподобаннями, з метою всебічного розвитку особистості;

- широке використання у навчально-виховному процесі позитивних надбань української національної культури та культур інших народів.

ПРИНЦИПИ  ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ.

Виховання військовослужбовців Збройних Сил України повинно проходити в контексті загальною розвитку особистості, у процесі засвоєння ними суспільного досвіду. Цілеспрямований виховний вплив, що має на меті формування справжнього захисника держави, досягає найбільшого ефекту за умови дотримання відповідних методологічних принципів. Вони дають можливість логічно пов'язати вікові, педагогічні, соціально-психологічні аспекти розвитку особистості у процесі виховання в єдину психолого-педагогічну лінію.

Запропоновані принципи розвитку готовності особистості до служби в ЗСУ не суперечать, а значно доповнюють., розширюють тлумачення таких вже усталених базових принципів психології, як принципу єдності свідомості і діяльності, детермінізму, розвитку системності, інших.

Такими  принципами є:

- принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України в підготовці молоді до захисту держави;

- гуманізація  процесу виховання;

- розгляд виховного процесу як системної діяльності;

- неперервність виховання особистості у військовому навчально-виховному процесі;

- вдосконалення зовнішньої діяльності індивіда як основи формування необхідних якостей військовослужбовця;

- максимальне узгодження форм і методів виховання особистості в умовах військової служби в Збройних Силах України з її віковими та індивідуальними особливостями;

- виховання в колективі і через колектив;

- співвідношення вимогливості до військовослужбовців з повагою до їх особистої гідності;

- опора  на позитивне;

- єдність, узгодженість, послідовність виховних впливів;

- принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України у підготовці молоді до захисту держави.

Слід  творчо підійти до впровадження народних. національних звичаїв, форм роботи з військовослужбовцями з метою розвитку у них високою рівня національного патріотизму та готовності до захисту України. Принцип гуманізації процесу виховання військовослужбовців полягає в доведенні до свідомості юнаків того, що людина - найвища цінність, яку необхідно обороняти і захищати. Процес підготовки до можливої бойової діяльності, до захисту держави повинен відповідати основним вимогам, проголошеними у Декларації про права людини, створювати всі умови для найповнішого розвитку особистості, яка з віком все більше здатна усвідомлювати суспільне призначення військової діяльності, її роль у збереженні миру на планеті.

Виховання військовослужбовців не повинно  викликати проявів антигуманної, аморальної поведінки, зневажливого ставлення  до суспільства, інших народів, до загальнолюдських цінностей. Разом з тим, цей принцип не заперечує формування в особистості осмисленої ненависті до всіх тих, хто посягає на людське життя, на мир та свободу свого та інших народів. Принцип розгляду виховання як системної діяльності. Формування особистості військовослужбовця проходить у доступній для нього системі суспільних відносин шляхом цілеспрямованого навчально-виховного впливу. В залежності від змісту, структури, особливостей організації виховної діяльності військовослужбовців певного розвитку зазнає кожна з сфер людської психіки. Розвиток мотиваційної готовності особистості випереджає загальну військово-професійну та емоційно-вольову складові і стимулює становлення останніх. Незважаючи на те, що готовність до служби в армії формується як цілісне, утворення особистості, кожен з виділених нами компонентів розвивається за своїми специфічними закономірностями. Якісні та кількісні зміни в загальній військово-професійній та емоційно-вольовій готовності до служби в армії проходять під впливом мотиваційних утворень, які є змістоутворюючим ядром особистості.

Принцип неперервності виховання особистості  у військовому навчально-виховному  процесі. Готовність до військової служби доцільно оцінювати за рівнем розвитку особистості: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних процесів, знань, умінь, навичок, необхідних воїнові. Аналіз процесу становлення готовності свідчить, що, виступаючи складним утворенням особистості, вона формується упродовж всього процесу виховання. У цілеспрямованій продуманій суспільно корисній діяльності військовослужбовців проходить успішне становлення їх як особистості. Нейтралізація чи ізоляція особистості від такої діяльності приводить до призупинки процесу її виховання, до порушення функціональних зв'язків між окремими її складовими та до певного гальмування розвитку. Принцип вдосконалення зовнішньої діяльності індивіда як основи формування необхідних якостей особистості. Становлення готовності до військового захисту держави як внутрішнього, психологічного утворення особистості проходить через активне оволодіння нею зовнішньою, предметною діяльністю.

Суб`єктивація  впливів, вимог суспільства відбувається опосередковано через різні види взаємодії індивіда у військовій службі: військову гру, бойову підготовку, спілкування, навчання, працю, громадську діяльність. Створювані об'єктивні і суб'єктивні труднощі в процесі реалізації цих видів діяльності стають імпульсом до аналізу своєї готовності до бокової діяльності, до розгортання процесу саморозвитку якостей, властивостей, необхідних воїну сучасних Збройних Сил. Саме тому науково обґрунтована організація практичної діяльності військовослужбовців виступає реальною основою розвитку високого рівня готовності особистості до захисту держави. Принцип максимального узгодження форм і методів виховання особистості у ЗСУ з її віковими та індивідуальними особливостями. Розпиток готовності до військової служби - це певна послідовність зміни властивостей, якостей особистості з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями. Даний принцип забезпечує наукове обґрунтування, приведення у певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів військово-патріотичного виховання і навчання відповідно до вікових та індивідуальних особливостей військовослужбовців. Він націлює на необхідність прослідковування змін у мотиваційній, емоційно-вольовій та пізнавальній сферах юнака, на керування процесом розвитку кожного з компонентів особистості в залежності від їх вікових та індивідуальних особливостей. Ігнорування цього принципу призводить до деформування, суттєвого зниження рівня розпитку особистості. У багатьох випадках вікові, індивідуальні потреби юнаків у розвитку себе як справжнього військовослужбовця не задовольняються в системі нинішніх взаємостосунків, форм і методів навчально-виховної роботи у Збройних Силах України. Відтак зростає загальне невдоволення, дискомфорт, апатія юнаків до військової служби, громадських справ, знижується рівень усвідомлення ними їх суспільного значення.

Виховання військовослужбовців в колективі  і через колектив. Педагогіка виходить з того, що тільки в колективі можна виховати людину з високим рівнем свідомості, широким світоглядом і високою мораллю. Тільки в колективі розвивається моральна відповідальність індивіда за свою поведінку і поведінку всіх членів колективу. Дружний і цілеспрямований колектив забезпечує багатство і повноту життя всіх членів, забезпечує в цьому розкриття всіх задатків і здібностей особистості.

Основу  колективу складає сумісна суспільно корисна діяльність. Військова діяльність носить, як ніяка інша, яскравий колективний характер. Принцип виховання в колективі і через колектив вимагає від командирів турботи про згуртування підлеглих. Показником зрілості колективу, його здатності успішно виконувати поставлені державою задачі, в тому числі і виховні, є його дисципліна. Тому зміцнення військової дисципліни і виховання у військовослужбовців дисциплінованості є в той же час і розвитком у них активної соціальної позиції. Співвідношення вимогливості до військовослужбовців з повагою до їх гідності, з турботою про них. Цей принцип підходу до людей сприяє створенню турботливого ставлення до людини, вимогливості до себе і до інших, довіри. Вимога - специфічний засіб спонукання людей до певних дій, вчинків, поведінки в цілому. Основою для пред'явлення вимог до себе і до інших людей є норми, закони моралі. Зміст вимог офіцера зумовлюється законами, воєнною присягою, військовими статутами і поширюється на всі сфери життєдіяльності військовослужбовців.

Формами пред'явлення вимоги можуть бути: наказ, розпорядження, нагадування, схвалення, зауваження, осуд, порада, рекомендація та інші. Опора на позитивне в особистості і у військовому колективі. Велику помилку допускають у вихованні ті командири, які спрямовують свою увагу головним чином на слабкі сторони в поведінці підлеглих, постійно підкреслюють їх недоліки, нагадують про погані вчинки. В результаті цього виховання перетворюється в боротьбу з недоліками, з негативними явищами. Позитивні ж властивості не закріплюються. не розвиваються і не використовуються як опора для формування високих морально-бойових якостей. Підкреслювання тільки негативного у поведінці воїна приводить до того, що окремі юнаки починають себе вважати такими, що не піддаються вихованню. Принцип опори на позитивне вимагає використання, з мстою виховання не тільки того, що є хорошого в особистості, а й в житті колективу, в суспільстві. Принцип єдності узгодженості і послідовності у вихованні. Добитися узгодженості в роботі з підлеглими - значить пред`являти до них єдині вимоги, виховувати їх спільними зусиллями офіцерів, прапорщиків, сержантів. Погодженість у виховній роботі досягається шляхом її продуманого планування, колективної оцінки стану справ у підрозділах, безперечного виконання вимог військової присяги, військових статутів. Виховання передбачає послідовність в роботі. Суть її полягає перш за все в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо загартовуючи його. Все, що досягнуто у вихованні конкретного воїнського колективу береться на озброєння, розвивається і примножується.

ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОГО ВИХОВАННЯ.

Сутність  військового виховання полягає  у формуванні в особистості таких  морально-бойових якостей, які необхідні  озброєній людині для захисту  національних завоювань українського народу. Метою цього виховання є розвиток у юнаків таких якостей як вірність військовому обов'язку, присязі, та статутам, висока дисциплінованість, мужність, стійкість, відвага, вірність бойовим та національно-історичним традиціям і т.д. Військове виховання здійснюється у ході всього навчально-виховного процесу, в процесі бойової та гуманітарної підготовки військовослужбовців. Зміст такого виховання визначається Конституцією, законами України, військовою присягою та військовими статутами. Військова служба, діяльність воїнів самі по собі дуже складні і об'єктивно містять в собі виховні можливості. Так, в ході бойової підготовки, виконання навчально-бойових задач, особливо в полі, в повітрі, на морі, у військовослужбовців розвиваються якості, необхідні людині в сучасному бою. В бойовому навчанні накопичується досвід поведінки у складних і небезпечних ситуаціях. Цей процес проходить тим успішніше, чим у більшій мірі створюється напруженість, постійно змінюється обстановка, скорочуються нормативи на виконання тих чи інших дій тощо. Бойова підготовка - не єдина сфера, в якій формуються морально-бойові якості. Бойові чергування, виконання обов'язків караульної і внутрішньої служби, військово-спортивні змагання, дії військовослужбовців при оголошенні різних ступенів бойової готовності, весь уклад військового життя сприяють вихованню й особистості, необхідних справжньому воїну, бойових якостей. Різні види діяльності суттєво впливають на військове виховання юнаків у тому випадку, коли створені командирами необхідні для цього умови: попередньо моделюються ситуації з врахуванням індивідуального навантаження на кожну особистість, продумується допомога кожному і здійснюється систематичний контроль за діями підлеглих. Обов'язковим заключним моментом у процесі військового виховання повинна бути оцінка праці, діяльності військовослужбовця. Оцінка та визнання його заслуг, старань є сильним мотивом, який стимулює особистість до саморозвитку у себе якостей справжнього воїна. На процеси військового виховання особистості суттєво впливає рівень її моральної, патріотичної вихованості. Високий ступінь військової вихованості характерний для дисциплінованих військовослужбовців. Дисциплінованість є необхідною умовою досягнення високого рівня знань і фізичної загартованості особового складу. Труднощі, без яких немислима навчально-бойова діяльність, успішно можуть бути подолані тільки тими військовослужбовцями, які внутрішньо, психологічно готові точно, бездоганно і в строк виконати всі накази і розпорядження командирів, не жаліють сил і часу для досягнення високої бойової майстерності. Рівень військової вихованості визначається також ступенем воєнної спеціальної підготовки військовослужбовців та командирів всіх ланок, здатністю останніх вміло керувати військами, навчально-виховним процесом. Досягнення військовослужбовцями високого рівня воєнної і спеціальної підготовки настирливо вимагає від них великих вольових зусиль, високої організованості, самодисципліни, цілеспрямованості, вміння раціонально використовувати свій службовий час.

Успішно справитись з виконанням будь-якої задачі війська можуть лише тоді, коли в них безперервно підтримується високий рівень процесу військового виховання, висока організованість і порядок, коли особовий склад глибоко усвідомлює значення боєготовності кожного підрозділу і ЗСУ в цілому.

Важливою умовою підвищення рівня військового виховання є формування у військовослужбовців правильних уявлень про характер і особливості сучасного бою, максимальне наближення навчання до бойової дійсності. У цьому процесі недопустимим є як непомірне нагнітання небезпеки, так і навчання військовослужбовців з певним послабленням вимог. У першому випадку можна нанести психічну і фізичну травму особистості, в другому - знижується боєготовність кожного військовослужбовця і підрозділу в цілому, слабо формуються необхідні юнакам бойові якості. Потрібно, щоб обстановка на заняттях була об’єктивно безпечною, а об'єктивно представлялась воїнам такою, що може викликати у них переживання, близькі до психічних станів людей в умовах реальної бойової обстановки. Тільки тоді буде успіх у формуванні морально-бойових якостей військовослужбовців, в основі яких лежить воля.

Таким чином, інтереси успішного військового  виховання вимагають від командирів глибоких знань з психолого-педагогічних основ його організації, настирливого використання і вдосконалення всіх форм і методів роботи з людьми у навчально-бойовій діяльності. Певної уваги заслуговують моральне і фізичне виховання військовослужбовців для успішного виконання ними своїх обов`язків.

ХАРАКТЕРИСТИКА  МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ.

Одним із завдань морального виховання військовослужбовців є роз'яснення їм морального боку військової покори. Необхідність покори витікає із специфіки військової праці, закономірностей ведення можливої збройної боротьби. Покірність в армії завжди була стержнем дисципліни і організованості і особливо зросла потреба в ній в умовах сучасного бою. Для формування цієї якості недостатньо лише розуміння необхідності покори, необхідно, щоб воїн виробив у себе внутрішню потребу підкорятися волі із рішенням командирів.

Важливим  фактором морального виховання військовослужбовців  є моральна оцінка його особистості.

Список  використаної літератури:

1. Темко Г.Д., Томчук М.І., Методичні основи виховання воїнів Збройних Сил України. –К.: Варта. 1997.
2. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава; Полтавський вісник, 1994.
3. Армия и общество. - М.: Прогресс, 1990.
4. Климов И.А. Армия и политика. - М.: Изд-во ВПА, 1980.