Сутність виробничої потужності

1. Сутність виробничої потужності.

Виробнича потужність - це максимально можливий випуск продукції, передбачений на відповідний період (декаду, місяць, квартал, рік) у заданій

номенклатурі та асортименті  з урахуванням оптимального використання наявного обладнання та виробничих площ, прогресивної технології, передової орагінізації виробництва і праці.

Економічне обгрунтування  виробничої потужності - найважливіший  інструмент планування промислового виробництва. Іншими словом, це потенційна можливість валового випуску промислової продукції.

При формуванні виробничої потужності враховується вплив таких  факторів, як номенклатура, асортимент, якість продукції, парк основного

технологічного обладнання, середній вік обладнання та ефективний річний фонд часу його роботи при встановленому режимі, рівень сполученність парку, розмір виробничих площ і т. д.

Від виробничої потужності залежить ступінь задоволення ринкового  попиту, що може змінюватися щодо обсягу, номенклатурі та асортименту, тому виробнича  потужність повинна передбачати гнучкість всіх технологічних операцій, тобто можливість своєчасно перебудувати виробничий процес у залежності від зростання конкурентно спроможності продукції, зміни обсягу, номенклатури та асортименту. Виробнича потужність розраховується по всьому переліку номенклатури та асортименту продукції, яка виробляється на підприємстві. В умовах багатономенклатурного виробництва, коли виробляєма продукція характеризується сотнями найменувань виробів, кожне з яких відрізняється не тільки призначенням або конструктивними особливостями, але й технологією виготовлення, здійснюється угруповування всієї номенклатури створюваної продукції та вибір виробу-представника.

Виробнича потужність розраховується по ведучим виробничим цехам, дільницям  та обладнанню з урахуванням сформованної кооперації та заходів по ліквідації 'вузьких міст'. До ведучого підрозділу відносяться підрозділи, у яких виконуються основні технологічні операції по виготовленню плановій продукції.

Під 'вузьким місцем' розуміється  невідповідність потужності окремих цехів, дільниць, груп обладнання мінімальної потужності відповідного підрозділу, дільниці або групи обладнання. Виникнення вузького місця є наслідком неспряженості між цехами, дільницями або групами обладнання. Коефіцієнт спряженості розраховується по формуле:

 

    (1.1)

 

де Кс - коефіцієнт спряженості;

ПM1 і ПМ2 - потужність ведучих цехів та дільниць, ед.;

Ру - питомий видаток продукції першої операції (цеху, дільниці)

для вироблення продукції  другий, шт., т, т. д.

 

Усунення вузького місця  здійснюється по плану організаційно-технічних  заходів, що розробляється у двох напрямках, тобто з урахуванням  та безобліку притягнення додаткових капітальних вкладень. До другого  напрямку відносятся заходи по запровадженню  невстановленого обладнання, збільшенню змінності роботи обладнання, притягненню додаткової робітничої чинності, розширенню багатостаночного обслуговування, скороченню внутрізмінних простоїв, перерозподілу деталей на взаємозамінне обладнання з меншим рівнем його використання.[2,68].

Розрахунок виробничої потужності ведеться також по всім виробничим підрозділам промислового підприємства починая з нижчої виробничої ланки до вищого, тобто від верстату до групи   взаємозамінного обладнання, далі  від дільниці до цеху основного виробництва, від цеху до підприємства в цілому. При визначенні виробничої потужності не враховуються простої обладнання або недовикористання виробничих площ, викликане дефіцитом робітничої чинності та виробничих запасів, відхиленнями в орагінізації виробництва і т. д. Виробнича потужність - величина змінна. Вона зміняється в течію звітного періоду і визначається, як правило, на початок та кінець року.

Виробнича потужність визначається у тих же одиницях, в яких вимірюється  обсяг виробництва продукції. Широка номенклатура наводиться до одного або декільком видів однорідної продукції.

 

1.2 Визначні  фактори.

 Виробнича потужність  залежить від ряду факторів. Найважливіші  з них наступні:

-Кількість та продуктивність  обладнання;

-Якісний склад обладнання, рівень фізичного та морального зносу;

-Ступінь прогрессивності  техніки і технології виробництва;

-Якість сировини, матеріалів, своєчасність їхніх поставок;

-Рівень спеціалізації  підприємства;

-Рівень орагінізації  виробництва та праці;

-Фонд часу роботи обладнання.

Вибуття потужності відбувається по наступним причинам:

-Знос обладнання;

-Зменшення годин роботи  обладнання;

-Зміна номенклатури  або збільшення трудомісткості  продукції;

-Закінчення строку  лізінгу обладнання.

Для аналізу виробничої потужності використовуються показники, що характеризують:

зміну фондовіддачі як різницю  між фондовіддачею проєктной (ФВпр) та розрахованої виходячи з середньорічної потужності (ФВвм);

зміна випуску продукції  на одиницю встановленого парку  основного технологічного обладнання, тобто відношення товарній (валовій) продукції до середньорічної кількості встановленого обладнання по плану та фактичні;                                                            

зміна рівня використання виробничих потужностей як наслідок поліпшення використання виробничих площ на основі зіставлення планової та фактичної вартості валовій (товарної) продукції, приходящейся на 1кв.м. виробничої площі.

Для поліпшення використання та подальшого нарощування виробничих потужностей необхідно:

скоротити внутрізмінни та цілозмінни простої парку основного  технологічного обладнання;

підвищити фондоозброєність шляхом впровадження нового, більш  прогресивного обладнання і технології;

модернізувати діючий парк основного технологічного обладнання;                

поглибити спеціалізацію  та поширити кооперацію.

 

 

2. Методичні підходи  до визначення виробничої потужності  у різних типах виробництва.

 

2.1 Розрахунок  виробничої потужності підприємства.

Розрахунок виробничої потужності заводу ведеться по всім його під-розділам у наступній послідовності:

-По агрегатам та  групам технологічного обладнання;

-По виробничим дільницям;

-По основним цехами  заводу в цілому.

Виробнича потужність підприємства визначається по потужності ведучих  цехів, дільниць, агрегатів. До ведучих відносяться цехи, дільниці, агрегати, в яких виконуються основні найбільш трудомісткі технологічні процеси та операції по виготовленню виробів або напівфабрикатів. Перелік ведучих цехів, дільниць та агрегатів в основному виробництві, а також оптимальні рівні завантаження публікуються у галузевих рекомендаціях по

розрахунку виробничої потужності.

Вимірюється виробнича  потужність, як правило, в натуральних  або умовнонатуральних одиницях. Так потужність текстильних підприємств  визначається максимально можливим випуском тканин у погонных та квадратних метрах, прядильных фабрик - в тонах пряжи, цеглі заводів - в тис. штук умовної цегли, металургійних комбінатів - в тонах виплавленої стали і т. д.

Разом з тим засіб  виміру виробничої потужності кількістю продукціїї що випускається не є загальним. На підприємствах, що переробляють сільськогосподарську продукцію, або гірнозбагачувальних комбінатах обсяг випуску кінцевої продукції залежить від якості вихідної сировини або

змісту в ньому корисного  компоненту. Чим хуже якість сировини, що переробляється, тим менш буде вироблено кінцевої продукції при незмінних або навіть більших затратах праці та капіталу. Тому потужність подібних підприємств вимірюється не обсягом випуску продукції, акількістю переробляємої сировини. Наприклад, потужність гірнозбагачувальних комбінатів визначається в тонах руди, що переробляється, цукрових заводів - в тонах буряка, що переробляється  в добу, маслосироробних - в тонах переробляємого молока і т.д.[6,35]. 

Використання натуральних показників для вимірювання виробничої потужності можливо тільки на вузькоспеціалізованих підприємствах, що випускають однорідну нескладну продукцію. При багатономенклатурном виробництві сумарна потужність підприємства визначається у грошовому виразі.

При розрахунку виробничої потужності потрібно виходити з маємого  обладнання і площ, передової орагінізації виробництва, застосування повноцінної  сировини, найбільш досконалих інструментів та пристроїв, режиму роботи підприємства.

Виробнича потужність підприємства визначається потужністю ведучих підрозділів (цехів, дільниць) або агрегатів та установок. До них відносяться ті підрозділи, агрегати та установки, де виконуються основні технологічні процеси, більші по трудомісткості обсяги робіт та зосереджена найбільша кількість машин і обладнання. Так, на швацьких фабриках до них відносяться швацькі цехи, на текстильних комбінатах - прядильне і ткацьке виробництва, на машинобудівних заводах - механічні і складальні цехи, у чорній металлургії - доменні, мартеновські, електроплавільні пічі. Такий підхід до визначення виробничої потужності дозволяє виявити неспряженість потужностей ведучих та допоміжних виробництв і агрегатів та розробити план організаційно-технічних заходів по їхньому вирівнюванню.

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати слідуючи вихідні дані:

-Плановий фонд робітничого  часу одного верстату;

-Кількість машин;

-Продуктивність обладнання;

-Трудомісткість виробничої  програми;

-Досягнутий відсоток  виконання норм виробітку.

Виробнича потужність ведучих підрозділів визначається по формулі:

 

 

    (2.1)

 

де ПМ - виробнича потужність підрозділу (цеху, дільниці);

n - кількість одиниць одноіменного ведучого обладнання, ед.;

Нт - годинна технічна потужність одиниці обладнання, ед.;

Ф - фонд часу роботи обладнання, годин.

 

При цьому необхідно  врахувати все обладнання, закріпленного  за цехом, включаючи те, що не діє  внаслідок несправності, те що знаходиться  у ремонті і підлягає  установленню у плановому періоді.Не враховується тільки обладнання, яке знаходиться у резерві, а також на дослідницько-экспериментальних та спеціальних дільницях для професіонально-технічного навчання.

При розрахунку виробничої потужності підприємств машинобудування, заводів по виробництву будівельних матеріалів, текстильних, швацьких і взуттєвих фабрик, підприємств харчової промисловості та деяких других також необхідно враховувати виробничі площі. Так на швацьких фабриках в основу розрахунку виробничої потужності пошивочных цехів покладена кількість робітничих місць (без обліку резервних), що може бути розміщена на виробничій площі, яка виділяється для розміщення виробничих потоків. Розрахунок виконується по формулі:

 

    (2.2)

 

де S - виробнича площа цеху, що виділяється для організації виробничих потоків, кв. м.;

Sн – виробнича нормативна площа (з урахуванням проходів) на одне робоче місце, кв. м.;

Т - режимний час роботи, година.;

t - затрати часу на виготовлення одного виробу, година.

 

У короткостроковому  періоді виробнича потужність є постійною величиною. У довгостроковому періоді вона може бути зменшена за рахунок виводу з виробництва  фізичних та морально застарілих, зайвих машин, обладнання і площ, або збільшена шляхом технічного перезброєння

виробництва, реконструкції і розширения підприємства. У зв'язку з цим при обгрунтуванні виробничої програми виробничими потужностями розраховуються вхідна, вихідна та середньорічна виробнича потужність.

Вхідна виробнича  потужність – це потужність на початок звітного або планованого періоду.

Вихідна виробнича  потужність - це потужність підприємства на кінець звітного або планованого періоду. При цьому вихідна потужність попереднього періоду є вхідною потужністю наступного періоду.

Виходна потужність розраховується по формулі:

 

 

ПМ_вых = ПМ_вх + ПМ_т + ПМ_р + ПМ_нс – ПМ_выб  (2.3)

 

 

де ПМ_вых - вихідна виробнича потужність;

ПМ_вх - вхідна виробнича потужність;

ПМ_т - приріст виробничої потужності за рахунок технічного перезброєння виробництва;

ПМ_р - приріст виробничої потужності за рахунок реконструкції підприємства;

 ПМ_нс - приріст виробничої потужності за рахунок розширення (нового будівництва) підприємства;

ПМ_выб - вибуваюча виробнича потужність.

Оскільки введення та вибуття потужностей робиться не одномоментно, а відбувається протягом усього планованого періоду, то виникає необхідність розрахунку середньорічної виробничої потужності. Вона визначається по формулі:

 

 

 

  (2.4)

 

де ПМ_с - середньорічна виробнича потужність;

ПМiввод. - вводима i-та виробнича потужність;

t_iд  - кількість місяців у році, в течію яких буде діяти i-та потужність;

ПМ_jвыв - виводима j-та виробнича потужність;

t_jб - кількість місяців у році, в течію яких не буде діяти j-та виводима потужність;

12 - кількість місяців у році.

 

Наведена методика визначення середньорічної потужності застосовується у випадках, коли в плані розвитку підприємства передбачений конкретний місяць введення нових виробничих потужностей. Якщо поточним планом капітального будівництва або організаційно техничних заходів передбачаються терміни введення потужностей не по місяцям, а по кварталам, то при розрахунку середньорічної потужності вважається, що вони будуть вводитися у середині планованих кварталів.

При розробці середньо -   та довгострокових планів неможливо передбачити не тільки місяць, але і квартал, в якому будуть введені додаткові потужності. У цьому випадку при розрахунку їхніх середньорічних величин період дії потужностей, які вводяться приймається в розмірі 0.35 року.[6,47].

Обгрунтування виробничої програми виробничою потужністю здійснюється в 4 етапа.

На 1 етапі аналізується коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності у звітному періоді. Він  розраховується як відношення  фактичного випуску продукції до середньорічної потужності.

 

 

    (2.5)

 

 

де К_ио - коефіцієнт використання виробничої потужності в звітному періоді, ед.;

ОП_о - фактичний випуск продукції в звітному періоді, ед.;

ПМ_со - середньорічна виробнича потужність підприємства в звітному періоді, ед.;

 

Оскільки виробнича  потужність подає собою максимально  можливий обсяг випуску продукції  при кращих умовах виробництва, то коефіцієнт її використання не може бути більше одиниці. Недодержання цієї умови означає, що розрахункова виробнича потужність підприємства занижена і вимагається уточнювати розрахунки.

На другому етапі  здійснюється планування зросту коефіцієнту  використання виробничої потужності у  наступному періоді. Воно грунтується  на виявленні внутрішньовиробничих резервів збільшення випуску продукції без додаткового введення постійних факторів виробництва. Внутрішньовиробничі резерви поліпшення використання діючих виробничих потужностей поділяються на екстенсивні та інтенсивні.

До екстенсивних відносяться  резерви збільшення корисного часу роботи обладнання в межах режимного фонду. Вони включають усунення внутрізмінних та цілоденних простоїв обладнання, а також скорочення тривалості планових ремонтів. Група інтенсивних резервів включає до себе заходи по більш повному завантаженню обладнання в одиницю часу, підвищення кваліфікації працівників та на цій основі більш повне використання продуктивності машин, збільшення випуску придатної продукції і т. д.

Коефіцієнт використання середньорічної потужності у плановому  періоді може бути визначений по формулі:  

 

К_ип = К_ио × J    (2.6)

 

де К_ип – коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді, ед.;

J - індекс зросту коефіцієнту використання виробничої потужності в плановому періоді.

 

На третьому етапі  виявляється можливість виконання  виробничої програми в короткостроковому періоді. Для цього спочатку визначається можливий   випуск  продукції із  діючих  виробничих потужностей шляхом

множення їхньої величини на плановий коефіцієнт використання середньорічної потужності:  

 

ОП_д = ПМ_вх × К_ип    (2.7)

 

 

де ОП_д - можливий випуск продукції із діючих виробничих потужностей, ед.

 

Після цього цей випуск зіставляється з плановим завданням. Виробнича програма буде виконана в  короткостроковому періоді у  тому випадку, якщо можливий обсяг випуску  продукції із діючих виробничих потужностей буде більше або дорівнює плановому обсягу.

 

ОП_д > ОП_п     (2.8)

 

де ОП_п - планований обсяг випуску продукції, ед.

 Якщо ця умова  не додержується, то необхідно  введення додаткових виробничих  потужностей.

На четвертому етапі здійснюється розрахунок необхідного введення в дію нових потужностей у довгостроковому планованому періоді.

При обгрунтуванні потреби  у нових виробничих потужностях  велике значення мають терміни їхнього  освоєння. Чим вони короче, тим більше продукції випустить підприємство у плановому періоді, тим більше буде його валовий доход та прибуток і швидше окупится інвестиції у розвиток виробництва.

По знов введеним потужностям  державних підприємств застосовуються галузеві норми тривалості освоєння проектних потужностей. Вони диференціюються в залежності від величини потужності, що освоюється та ступеню новизни продукції (вперше що освоюється або аналогічна що раніше  випускалася). Підприємства недержавного сектора промисловості терміни (норми) освоєння проектних потужностей планують самостійно.

Нормы освоєння проектних  потужностей використовуються при  визначенні потреби про введення нових виробничих потужностей для  забезпечення планового випуску  продукції. Розрахунок виконується  по формулі:

 

    (2.9)

 

 

де ПМ_н - потрібне введення в дію нових виробничих потужностей, ед.;

К_о – коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей;

К_с – коефіцієнт середньорічної потужності.

 

Заключним етапом обгрунтування  виробничої програми виробничими потужностями є розробка балансу виробничої потужності.Він грунтується на забезпеченні рівності між плановим завданням та можливим сумарним випуском продукції із діючих  та нових виробничих потужностей з урахуванням запланованих термінів їхнього введення і освоєння. Формула балансу виробничої потужності підприємства має наступний вигляд:

 

ОП_д + ПМ_н × К_о × К_с = ОП_п    (2.10)

Збільшення виробничої потужності можливо за рахунок:

-Введення в дію  нових та розширення діючих  цехів;

-Реконструкції;

-Технічного перезброєння виробництва;

-Організаційно-технічних  заходів, з них:

                  -Збільшення годин роботи обладнання;

                  -Зміна номенклатури продукції  або зменшення трудомісткості;

                  -Використання технологічного обладнання  на умовах лізінгу з поверненням у терміни, встановлені лізінговою угодою.

 

 

2.2 Вдосконалення методики  розрахунку виробничої потужності.

Розрахунки виробничої потужності залежать від галузевої  належности підприємства. У той же час є підстави для удосконалення  методичних передумов і вибору вихідних даних. До переліку невирішенних методичних питань входять наступні:

1. По якій номенклатурі  рахувати виробничу потужність - по плановій або оптимальної.

2. В яких вимірниках  оцінювати виробничу потужність- натуральних,

вартісних або трудових.

3. Який фонд часу  враховувати - календарний, режимний  або плановий.

Різноманітний методичний підхід до визначення виробничої потужності дає  як переваги, так і містить потенційну можливість появи небажаних економічних  явищ. Суть дискусії по перерахованим питанням зводиться до наступного.

 Якщо розрахунок вести по  плановій номенклатурі, то в умовах  ринкової економіки не подається  можливим сформувати виробничу  програму на рік. Якщо розрахунок  вести по оптимальній номенклатурі, то ці розрахуноки будуть значно відрізнятися від реальних умов, бо відірвани від потреби покупців у конкретних виробах. При розрахунку потужності по плановій номенклатурі одержується, що основою для визначення виробничої потужності є виробнича програма, а не навпаки. Адже виробнича потужність - основа формування плану виробництва.[5,75].

Деякі автори вважають, що питання про вибір номенклатури продукції, враховуємой потужності, можна вирішити, якщо останню вимірювати не в натуральному або вартісному вигляді, а нормативною трудомісткістю або в нормо-станко-годинах. У такому випадку потужність можна рахувати до формування плану виробництва. Але виробнича потужність переходить із поняття, зв'язаного з ринковою економікою, в абстрактну категорію, що вимірюється працею. Не подається можливим визначити, скільки та якої продукції можна виробити з допомогою даних засобів праці.

Наступне методологічне питання - який фонд часу приймається у розрахунку виробничої потужності? Якщо розрахунок вести по плановому фонду, то коефіцієнт використання потужності може бути вище 1 (що суперечить економічній логіці) за рахунок роботи у деякі вихідні дні та скорочення часу на ремонт. Отже, у розрахунок потужності потрібно приймати календарний фонд часу. Звичайним запереченням проти такої пропозиції завжди було те, що рівень використання потужності у переривному виробництві буде вкрай низьким (причому не тільки фактичні, але і по плану). Однак реальне завантаження обладнання під  сформований портфель замовлень не зменьшится, а показник використання потужності буде відображати істинний стан справ, а також резерви.

Невирішені питання  методології планування наводять до того, що на практиці розраховують не виробничу  потужність, а пропускну спроможність. В якості ведучої ланки приймає  та ділянка (цех, обладнання), що є найбільш важливим для підприємства. Вдосконалення методики внутрифірменого планування виробничої потужності має саме безпосереднє відношення до зміцнення фінансової дисципліни та поліпшення якості продукції.

 

3. Показники інтенсивного  використання виробничої потужності та їхній аналіз.

 

Процес формування та організації використання виробничої потужності сучасного підприємства залежить від багатьох факторів. Під  факторами розуміються умови, необхідні  для здійснення цих процесів, а  також причини, що виявляють вплив на їхні результати.

Розробка класифікатора, комплексно відображаючего кількість і склад факторів, що впливають на величину та рівень використання виробничої потужності, має не тільки важливе теоретичне, але і велике практичне значення. Зростання масштабів виробництва і підвищення його ефективності висують завдання пошуку резервів збільшення та поліпшення використання виробничих потужностей діючих підприємств. Тому вимагається визначити коло факторів, що слугували би основою для визначення величини виробничої потужності діючого підприємства і рівня її використання. Фактори, які впливають на величину виробничої потужності та її використання, взаємозв’язок, тому що обидва виді факторів мають єдиний об'єкт впливу –виробничу потужність підприємства (підрозділу). Різниця між ними полягає у тому, що перша частина факторів визначає резерви збільшення виробничої потужності, а друга - резерви поліпшення її використання. Викладене викликає необхідність застосування системного підходу до розгляду цих факторів.

Цей підхід означає, що всі питання, проблеми, що вивчаються повинні розглядатися у взаємозв'язку друг із другим. Він  дозволяє найкращим чином виявити  фактори, впливати на величину та використання виробничих потужностей, встановити існуючі між ними зв'язки і джерела утворення резервів підвищення ефективності виробничих потужностей діючих підприємств.

Системний підхід до вивчення факторів, впливаючих на величину та використання виробничої потужности, припускає розгляд  наступних основних положень: визначення впливу на величину виробничої потужності та використання у виробництві ресурсів, що споживаються і процесів їхнього перетворення.

Основні ресурси виробничого  процесу представлені трьома елементами: працею, орудиями праці та предметами праці. Отже, споживання і перетворення цих ресурсів є основою визначення обох видів факторів.[3,24].

 Проаналізуємо склад  та характерні риси факторів, що впливають на величину виробничої потужності. Як було показано вище, між поняттями 'виробнича потужність' і 'засоби праці' існує тісна функціональна залежність. Вона виявляється у тому, що кожному окремо взятому засобу праці відповідає певна величина виробничої потужності. А значить головним фактором, впливаючим на величину виробничої потужності, є наявність сукупності засобів праці. Причому цей вплив на підприємствах машинобудування виявляється шляхом розширення фронту робіт та підвищення продуктивності технологічного обладнання.

Розширення фронту робіт  залежить від кількості технологічного обладнання і виробничих площ. Із збільшенням  кількості обладнання та робочих  місць створюються умови для  розширення виробництва. Однак це розширення звичайно лімітується розмірами виробничих площ будинків (існує виключення для тих виробництв, потужності яких залежать від величини площ, наприклад складальних, котельно-зварочних). Самі виробничі площі, як правило, безпосереднього впливу на предмет праці не виявляють. Вони обмежують масштаб виробництва просторово, тому є одним з факторів, що визначають величину виробничих потужностей.

Виробнича потужність не відображає сумарну енергетичну  потужність підприємства і не перебує  з суми потужностей окремих робочих  машин. Вона залежить від рівня відповідності структури обладнання та робочих місць структурі машиноемкости (трудомісткості) виробів, що виготовляються. Тому структура відповідала структурі виробів, що виготовляються, тобто в їхній пропускний спроможності повинен бути досягнут максимальний рівень погодженості. Певне співвідношення повинно бути досягнуте і між виробничими потужностями дільниць і цехів підприємства. Отже, однім з важливих умов виробництва є додержання норм та пропорций між їхньою кількістю, розмірами та робочими скоростями.

Таким чином, теза про  те, що величина виробничої потужності залежить від кількості та продуктивності засобів праці, повинен бути істотно доповнений. Так, важливим фактором, що визначають величину виробничої потужності, є передусім система машин як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.

Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) зв'язані головним чином з поліпшенням якісного складу технологічного обладнання, збільшенням  у його складі високопродуктивних верстатів, автоматів та полуавтоматов, автоматичних ліній. Чим досконалі машини та обладнання, чим вище їхня продуктивність в одиницю часу роботи, тим більше виробнича потужність підрозділів і підприємства в цілому.