1. Сутність грошових  розрахунків підприємств  

  Основні терміни і поняття: акредитив; безготівкова форма розрахунків; бюджетний рахунок; вексель; готівкова форма розрахунків; грошовий оборот; депозитний рахунок; касові операції; кредитний рахунок; міжміські розрахунки; міжнародні розрахунки; місцеві розрахунки; нетоварні операції; організація грошових розрахунків; платіжна вимога-доручення; платіжне доручення; поточний рахунок; товарні операції; чек.

  У процесі  купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

  Грошовий  оборот — це виявлення  сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшен ня платежів, пов’язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов’язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв’язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.

  Особливе  місце займає грошовий оборот у процесі  реалізації продукції. За товарного  виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим  суб’єктом господарювання, може дійти  до споживача і дати право виробнику  на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Під час реалізації перевіряється відповідність між обсягом і структурою виробництва та суспільною потребою в них.

  У соціалістичній економіці рух товарних і грошових потоків у економічній літературі розглядався крізь призму планової організації процесу відтворення і його складових — виробництва, розподілу, споживання.

  Ринковим  відносинам властивий вільний рух  товарів, послуг, капіталу і ресурсів. Саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і  пов’язаний з ним оборот грошей.

  Оборот  грошей супроводжує обмін товарів  і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від  покупця до продавця. У загальній  грошовій масі розрізняють активні  гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти  на рахунках суб’єктів господарювання, громадських організацій, кошти  населення, інші фонди накопичення  і зберігання), що є лише потенційним  платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість  грошей на суму грошових фондів накопичення  і зберігання. Останні постійно залучаються  в активний грошовий оборот.

  Маса  грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і  безготівкову.

  Розмежування  грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об’єкта грошового обороту — грошової маси.

  Більша  частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює  всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.

  Грошовий  оборот на кожному підприємстві пов’язаний з такими напрямками:

  — забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

  — реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів; 

  сплата  податків, обов’язкових відрахувань  і зборів;

  — забезпечення спільної діяльності підприємств;

  — отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

  Таке  групування пов’язане з різною економічною сутністю на званих розрахунків, документооборотом, видами й методами фінансового та банківського контролю.

  Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в  них відкрито рахунки суб’єктів  підприємницької діяльності.

  Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб’єктів господарювання.

  Одним із головних факторів нормалізації розрахунків  у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.

  Перший  принцип безготівкових розрахунків стосується обов’язко вого зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.

  Другий  принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.

  Третій  принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.

  Четвертий принцип — кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість від криття кількох рахунків, суб’єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.

  П’ятий  принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам — суб’єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

  Шостий  принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

  Сьомий  принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

  Восьмий принцип: розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник — отримувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обов’яз кових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.

  2. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

  Взаємовідносини суб’єктів підприємницької діяльності з банками щодо відкриття рахунків регулюються Законом України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» та Інструкцією №3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті».

  Суб’єкти  підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

  Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних ра хунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

  Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встановлюються центральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

  За  наявності двох поточних рахунків у  національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня  відкриття або закриття кожного  наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості, яка стягується в безспірному поряд ку) і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

  Усі суб’єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов’язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо від криття рахунків. За порушення належних вимог суб’єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відповідальність.

  Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:

  — поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

  — бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

  — кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

  — депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

  Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

  — заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;

  — копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

  — копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить позначку про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка;

  — копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

  — картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;

  — копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

  Банківські  рахунки в іноземній валюті поділяються  на:

  — поточні;

  — розподільчі;

  — кредитні;

  — депозитні (вкладні).

  Поточний  рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті у разі здійснення поточних операцій.

  Розподільчий  рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням. Гривне вий еквівалент коштів в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством України підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку, у  встано вленому порядку зараховується на поточний рахунок.

  Для відкриття поточного рахунка  в іноземній валюті підприємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунка в національній валюті. Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.

  За  реорганізації підприємства (злиття, перетворення, відокремлення) необхідно переоформити рахунок. Для цього підприємство подає в установу банку такі самі документи, що і в разі створення підприємства. Якщо змінено назву підприємства, в установу банку подається заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів. У разі зміни характеру діяльності власника рахунка в банк подається новий статут (положення).

  Коли  підприємство ліквідується, його основний рахунок переоформлюється на ім’я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії та відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів для закриття додаткових рахунків.

  Кредитні  рахунки в іноземній валюті відкриваються вповноваженим банком у порядку, встановленому на договірній основі, юридичним особам — резидентам та нерезидентам — банківським уста новам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи способом переказу кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди

  5. РОЗРАХУНКОВО-ПЛАТІЖНА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

  Розрахункова  дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.

  Дотримання  розрахункової дисципліни сприяє прискоренню  кругообороту коштів і зміцненню  фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фінансового становища підприємств.

  Платіжна  дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

  Отже, забезпечення розрахунково-платіжної  дисципліни залежить від фінансового  стану суб’єктів господарювання і водночас впливає на їх фінансовий стан.

  За  порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції.

  Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання, що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта.

  Залежно від того, які суб’єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

  Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов’язання.

  Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об’єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

  Перед застосуванням кредитних санкцій  банк може виставити вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізу діяльності підприємства, а також проведення поточних кредитних і розрахункових операцій.

  Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.

  Фінансові санкції визначено Законом України  «Про державну податкову службу в  Україні», а також законами, які  регулюють фінансові відносини  підприємства щодо сплати окремих податків і зборів (обов’язкових відрахувань).

  Відповідно  до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку, що не подали або подали несвоєчасно в податковий орган декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10% суми нарахованого податку за кожний випадок такого порушення.

  Якщо  неподання або несвоєчасне подання  цих документів є наслідком поштової затримки, то фінансові санкції, визначені  податковим органом, будуть застосовані, але платник податку має право  оскаржити це рішення в судовому порядку.

  Названим  законом запроваджено нову фінансову  санкцію. Платники податку, що не мають  на момент перевірки податковим органом  бухгалтерських звітів та балансів, декларацій та розрахунків, пов’язаних із нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення.

  Якщо  платник податку протягом наступного 12-місячного податкового періоду  припускає порушення вдруге, то він  сплачує штраф у сумі десяти неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян, по- 
множених на кількість таких порушень.

  У разі приховування або заниження сум  податку платник податку сплачує  суму донарахованого податковим органом  податку, штраф у розмірі 30% від суми донарахованого податку (недоїмки) та пені, обчисленої з розрахунку 120% облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати. Пеня нараховується на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

  Під час перевірки платника податку податковим органом можуть бути виявлені випадки арифметичних помилок або описок, що призвело до заниження суми загальних зобов’язань платника податку за відповідний період. У такому разі сума донарахованої недоплати (недоїмки) та штрафних санкцій сплачується платником податку самостійно в строки, передбачені законодавством.

  Суми  фінансових санкцій за порушення  законодавства з оподаткування  мають бути перераховані до бюджетів та на спеціальний рахунок державних  податкових адміністрацій підприємствами, установами та організаціями в десятиденний строк із дня складання акта перевірки.

  Не  застосовуються штрафні санкції  до платників податку, які до початку перевірки податковим органом виявили факт заниження оподаткованого прибутку, письмово повідомили про це податковий орган та сплатили суму недоплати, а також пеню, нараховану на повну суму недоплати за весь строк.

  Крім  того, згідно з Указом Президента України  від 12.06.95 р. № 336/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» з наступними змінами і доповненнями застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів:

  — за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі — у двократному розмірі суми надлімітної готівки;

  — за неповно відображену або зовсім не відображену готівку в касі — у п’ятикратному розмірі цієї суми.

  За  невстановлення банком підприємству ліміту залишку готівки в касі до установи банку застосовується штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваних доходів громадян за кожний випадок.

  Застосування  санкцій у цілому позитивно впливає  на зміцнення розрахунково-платіжної  дисципліни суб’єктів господарювання. Проте дійовість цього впливу залежить від кількох обставин.По-перше, це визначення джерела сплати штрафів. Нині всі штрафи, пені сплачуються суб’єктами господарювання за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків. Отже, штрафи безпосередньо впливають на формування чистого прибутку підприємств, їхніх фінансових ресурсів.

  По-друге, це встановлення розміру штрафів за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та наявність чіткого переліку тих порушень, за які застосовуються відповідні штрафи. Розмір штрафів має бути достатнім для створення відповідальності суб’єктів господарювання. Водночас вони не повинні бути надмірно високими.

  По-третє, це обов’язковість застосування штрафних санкцій, а отже, стягнення штрафів. Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, як правило, застосовуються в обов’язковому порядку. Що ж до санкцій, які визначені за порушення господарських договорів підприємствами, то їх застосування не завжди вважають обов’яз ковим. Суб’єкти господарювання можуть не застосовувати штрафні санкції у взаємовідносинах між собою. Це зумовлено тим, що отримані підприємством штрафи збільшують суму оподатковуваного прибутку.

  Крім  санкцій, до суб’єктів підприємницької діяльності може бути застосований і адміністративний штраф. Його слід розглядати як вид адміністративного стягнення, яке застосовується до особи за здійснення нею правопорушення, передбаченого Кодексом про адміністративні правопорушення.

  До  адміністративних стягнень належать:

  — конфіскація предмета, грошей, отриманих унаслідок здійснення адміністративного правопорушення;

  — позбавлення спеціального права, яке надано окремому громадянину;

  — виправні роботи;

  — адміністративний арешт;

  — попередження тощо.

  Так, умисне ухилення від сплати податку  на прибуток, що здійснила посадова особа підприємства, незалежно від форми його власності, якщо ці дії призвели до ненадходження в бюджет коштів у значних розмірах, карається виправними роботами строком до двох років або позбавленням права обіймати певні посади, чи штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні це становить 5100 грн.). «Значний розмір» ненадходження суми податку трактується як сума, що у сто і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

  1.1. Безготівкові й готівкові розрахунки

  Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим  грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків  досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава — не тільки з погляду економного  витрачання коштів, а й з  погляду ви- 
вчення, регулювання і контролю грошового обороту.

  Сферу готівкових і безготівкових розрахунків  розмежовано. Готівкова форма розрахунківзастосовується за обслуговування населення — виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

  Безготівкові  розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

  Між готівковою і безготівковою формами  розрахунків існує тісний зв’язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

  Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, як правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з поста чальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фон дами в основному здійснюються в безготівковій формі.

  Розвиток  ринкових відносин призвів до певних змін у колишній системі грошових розрахунків між підприємствами, зокрема розширив можливість застосування готівкової форми. З кінця 1998 р. згідно з постановою НБУ від 11 жовтня 1998 р. № 473 всі готівкові розрахунки між підприємствами можуть здійснюватись як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень.

  Отримана  готівка у вигляді виручки  від реалізації продукції та ін ших  касових надходжень може бути використана  підприємствами не тільки для забезпечення господарських потреб, а й на оплату праці і виплату дивідендів (доходу). Крім того, для виплат, пов’я заних з оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємства можуть використовувати й готівку, отриману з кас банків. Водночас підприємства повинні забезпечувати систематичну і повну сплату податків, зборів і обов’язкових платежів у бюджет та державні цільові фонди згідно з чинним законодавством.

  Підприємства також можуть проводити розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами готівкою. Але якщо підприємства ма ють податкову заборгованість, розрахунки між покупцем і постачаль ником продукції треба здійснювати тільки в безготівковому порядку.