Світовий досвід призначення суддів

     Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

     Юридичний факультет 
 
 
 
 

     Реферат з предмету актуальні  проблеми судоустрою на тему: Світовий досвід призначення суддів 
 
 
 

     Виконав: Студент 1 курсу магістратури

                                       2 групи

                                                          Черниш Олександр 
 

     Київ-2009

     План:

     Вступ………………………………………………………………...ст.3;

1. Призначення суддів у США. Порівняння з Україною………..ст.3-8;
2. Призначення судді у Великій Британії………………………...ст.6-12;
3. Призначення судді в Австрії……………………………      …ст.12-15;

Висновок…………………………………………………………ст.16-17;

Список  літератури…………………………………………………….ст.18;

Додатки………………………………………………………………...ст.20. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ:

     Суд – один з найважливіших органів  у державі, без якого було б  неможливим спонукання суб’єктів суспільних відносин до дотримання законів, прийнятих  уповноваженими органами. Ключовою фігурою  у даному органі є суддя, який керує  судовим процесом, слідкує за дотриманням  процедури та законності. Прийняття судового рішення суддею може вирішити долю тієї чи іншої людини, тому правильність його прийняття вимагає відповідального, професійного, незаангажованого ставлення до даної процедури. Саме тому питання призначення суддів на посади є одним із ключових у випадку, коли мова йде про побудову демократичного суспільства, диктатуру закону чи права, прагнення створити країну цивілізованого світу.

     Історія України, як самостійної, незалежної держави 21 століття налічує 18 років. Спадщина Радянської правової системи лягла на плечі Українського законодавця, що мав визначити процедуру призначення суддів на посади. Корупція, заангажованість, безвідповідальність, недовіра народу до суду через яку сьогодні так лихоманить суди усіх рівнів… Чи можливо було уникнути змінивши умови та процедуру обрання суддів на посади? Це питання риторичне. Та не врахувати світовий досвід ряду країн, історія формування судочинства яких налічує сотні років, було б злочином. Не важливо до якої системи права належить країна! Посада судді залишається однією з найважливіших та найвідповідальніших у країні, яка є основою правового суспільства. І якщо звернутися до практики призначення суддів у різних країнах світу можна знайти багато позитивних відмінностей, що відрізняють їх “шлях” від нашого. Посада судді – це місія, яку може виконувати лише свідома, порядна, досвідчена людина, спеціаліст своєї справи. І саме виходячи з цих умов відбувається призначення судді на посаду.

Призначення суддів у США. Порівняння з Україною

       Судова система у Сполучених Штатах складається з федеральних судів і судів штатів, до складу яких входять, відповідно, федеральні судді і судді штатів. Призначення на посаду федерального судді у США вважається найбільшим професійним досягненням у кар’єрі юриста. Бути суддею означає обіймати одну із найбільш шанованих посад в американському суспільстві. Судді користуються повагою через те, що вони самі поважають себе. Водночас, обрання на посаду голови суду прирівнюється до просування до ще більш високого статусу, роль цієї посади в американській судовій системі часто описується, як primus amongst the pares, тобто перший серед рівних. Незважаючи на таке визначення, обов’язки голови суду здебільшого носять церемоніальний та адміністративний характер. Наприклад, координування діяльності суду, призначення зустрічей та організація конференцій, а також представлення суду під час зовнішніх заходів і подій. На противагу досить поширеній думці, голова суду не контролює судові справи і не розподіляє справи між конкретними суддями. Тим не менше, роль голови суду є важливою, а отже доцільним є порівняння порядку обрання голови суду в Сполучених Штатах та Україні.

       Конституція Сполучених Штатів передбачає, що президент має право призначати федеральних суддів за порадою та згодою сенату США. По завершенні процедури затвердження, «судді Верховного суду, а також нижчих судів залишаються на своїх посадах, доки поводяться бездоганно, і мають у визначені терміни одержувати за свою службу винагороду, що не повинна зменшуватися протягом усього часу їх урядування». Ці захисні механізми (довічне перебування на посаді і заборона на зменшення заробітної плати) гарантовані Конституцією для того, щоб федеральні судді не боялися втратити свою посаду чи одержати зменшену заробітну плату за винесення рішень, які не підтримує президент чи Конгрес. Ця захищена свобода виносити політичне чи суспільне непопулярне рішення є однією із необхідних умов існування нашої демократії.

Хоча  федеральні судді у судах, утворених  відповідно до статті III Конституції, перебувають на своїх посадах доти, доки поводяться бездоганно, Конституцією передбачена можливість усунення їх з посади шляхом імпічменту і засудження за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини і провини. Імпічмент — це конституційна процедура, відповідно до якої палата представників США (далі — палата) може винести посадовій особі обвинувачення за підозрою у «зловживанні посадою» із подальшим розглядом справи по суті сенатом. Федеральний суддя може бути усунутий з посади лише за умови визнання його винним голосами двох третин членів сенату. Процедура імпічменту застосовується досить рідко.

На рівні штатів, принаймні для деяких судів, використовується метод призначення комісією, або так званий план заслуг. Незважаючи на розповсюдженість системи призначення комісією протягом другої половини двадцятого сторіччя і постійну кампанію на її підтримку, судді у більшості штатів досі обираються шляхом загальних виборів. Крім нього, судді у двох штатах (Вірджінія і Південна Кароліна) обираються законодавчими органами штатів. Нарешті, у разі виникнення вакансії, судді штатів призначаються губернаторами.

       Для порівняння, Конституція України передбачає, що перше призначення на посаду судді здійснюється президентом строком на п’ять років. Після цього терміну судді обираються Верховною Радою. Для надання допомоги у процесі призначення суддів Конституцією України передбачене створення Вищої ради юстиції, яка складається із представників усіх гілок влади і вповноважена вносити «подання про призначення суддів на посади». Окрім цього, Конституцією передбачений Конституційний суд України у складі 18 суддів, причому президент, Верховна Рада і з’їзд суддів призначають або обирають по шість суддів. Судді Конституційного суду «призначаються на дев’ять років без права бути призначеними на повторний строк». Нарешті, у Конституції України перелічені випадки, коли суддя може бути усунутий з посади.[1]

       На федеральному рівні система, за якої безстрокове призначення суддів на посаду здійснюється президентом, із наступним затвердженням сенатом, є кращою, ніж система, за якої президент призначає суддів лише на початковий п’ятирічний термін, із простою можливістю бути у майбутньому обраними на довічні посади парламентом. Остання система свідчить про менший ступінь судової незалежності, оскільки судді виконують свої функції лише протягом певного фіксованого строку, а потім мають постати перед парламентом для обрання. Після закінчення початкового п’ятирічного терміну на посаді, парламент може проголосувати як за, так і проти обрання судді на посаду безстроково. Така послідовність подій викликає занепокоєння. Перше призначення на п’ять років може фактично виконувати для парламенту роль випробувального строку. Кожен суддя, який хоче бути перепризначеним, перебуватиме під тиском необхідності узгоджувати свої рішення із політичними сентиментами, які домінують на той момент у парламенті. Як зазначалося раніше, одним із наріжних каменів розвинутої демократії є надання суддям можливості виносити рішення без страху покарання. Таким чином, було б краще, щоб судді призначалися безстроково від початку.

       Окрім процесу затвердження суддів на посаді, українська та американська судові системи також визначають порядок призначення голови кожного суду. Для початку, «Голова Верховного суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування пленумом Верховного суду України в порядку, встановленому законом». Крім цього, «Голова Конституційного суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду України зі складу суддів Конституційного суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк». Водночас, хоча голови Конституційного суду та Верховного суду обираються їх колегами, голови нижчестоящих судів в Україні призначаються президентом.

       У судовій гілці влади Сполучених Штатів так само існують кілька різних підходів до обрання голови суду. На рівні федеральних окружних судів і окружних апеляційних судів (далі — апеляційні суди) критерії для досягнення та припинення статусу голови суду є практично ідентичними. За винятком кількох незначних зауважень, суддя просувається на посаду голови суду, якщо він чи вона «перебуває на постійній активній службі і є старшим за суддівським стажем відносно тих суддів, які: а) не досягли віку 64 років; б) перебували на посаді окружного (чи апеляційного) суду протягом принаймні одного року; і в) не перебували раніше на посаді голови суду». Строк перебування на посаді голови суду обмежується семирічним терміном, і за звичайних обставин не може продовжуватися після дати «досягнення [суддею] віку 70 років». Підхід, який застосовується у федеральних окружних судах і апеляційних судах, грунтується на принципі старійшинства, і не бере до уваги політичний склад чи переваги окремих суддів. Таким чином, політичні міркування повністю виключені.

       Окрім цього підходу, у Сполучених Штатах визнаються ряд інших способів призначення голови суду. По-перше, голова Верховного суду США пропонується на посаду президентом, із наступним затвердженням сенатом. По-друге, щодо Суду США з федеральних претензій (утвореному відповідно до статті І Конституції), кодекс законів США передбачає, що президент визначає одного суддю із числа суддів Суду федеральних претензій, який не досяг віку 70 років, як голову суду. Після призначення голова Суду федеральних претензій виконує свої функції протягом будь-якого строку на розсуд президента, але не може залишатися на посаді після досягнення сімдесятирічного віку. По-третє, голова Податкового суду США (також утвореному відповідно до статті І Конституції) обирається його чи її колегами на дворічний термін. Зокрема «Податковий суд принаймні один раз на два роки визначає одного суддю головою суду». По-четверте, судді федеральних окружних судів відповідного округу вповноважені обирати голову Суду США з питань банкрутства для цього округу. Призначення затверджується простою більшістю голосів; проте у випадках неможливості досягти таку більшість, голос голови федерального окружного суду вважається вирішальним.Підсумовуючи, відзначимо: найбільш розповсюдженою у Сполучених Штатах процедурою обрання голови суду на федеральному рівні є система, заснована на тривалості стажу на посаді судді. В Україні, за винятком Конституційного суду і Верховного суду, голови яких відповідно до Конституції України обираються шляхом таємного голосування, голови більшості нижчестоящих судів призначаються президентом. Повноваження президента України стосовно призначення голів цих судів нині є предметом дискусії. На користь збереження таких повноважень наводиться наступна аргументація: якщо президент призначатиме голів судів, такі голови матимуть за собою авторитет президентської адміністрації, а отже, зможуть ефективно виконувати свої обов’язки. Водночас, критики такого підходу заперечують, що призначення голів судів президентом наділяє їх можливістю здійснювати надмірний вплив на внутрішні справи і рішення суду. 
 

Призначення судді у Великій  Британії

     Віднедавна  у Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії, судова система  якої є об’єктом пошани та зразковості, суттєво змінено систему добору суддів. Зміни, як і в Україні, зумовлені прагненням вдосконалити неналежну й, зокрема, на думку критиків, корумповану систему призначень на суддівські посади. Новели встановлюють, що добір суддів проводить спеціальна Комісія з питань суддівських призначення (далі – КСП) – незалежна установа, створена в квітні 2006 р. відповідно до Акта про конституційну реформу 2005 р., що поступово перебирає функцію суддівських призначень від лорда-канцлера. Членами Комісії є судді, практикуючі юристи та пересічні громадяни. В структурі Комісії діє Комісія з питань добору та особистих якостей (КДО). Разом КСП та Судова адміністрація її Величності (СА) – відповідальні установи за призначення на суддівські посади. Призначення судді складається з ряду етапів:

1. Робота КСП розпочинається із виявлення за допомогою СА суддівських вакансій. Відтак, КСП за спеціальною процедурою та, керуючись встановленими критеріями щодо посади, опікується пошуком найкращих кандидатів для заповнення вакансій. КСП рекомендує лорду-канцлеру лише одного кандидата на одну вакансію. Кандидатуру може бути відхилено, однак, з обґрунтуванням відмови. Лорд-канцлер не вправі призначати альтернативного кандидата. Процедура та критерії добору можуть залежати від характеру вакантної посади та критеріїв добору, встановлених СА. Детальніше вони викладаються в супроводжувальних документах під час добору. На наступному етапі відбувається оголошення та поширення інформації: поширюється інформація про вакансії, зокрема, через загальнонаціональну пресу, юридичні видання та в мережі Інтернет. КСП вживає заходів «на місцях», аби детально поінформувати потенційних кандидатів про систему призначення суддів. Вона також співпрацює з іншими організаціями з метою поширення інформації про вакансії та процес добору суддів загалом.

Далі  кандидати складають заяви та інформаційні матеріали: КСП оптимізувало заяву на заповнення вакансії, яка раніше вважалася складною (нині до 10 сторінок замість 20). Заява готується і подається стосовно кожної вакансії окремо. Разом із заявою потенційним заявникам надсилаються інформаційні матеріали з детальними роз’ясненнями щодо критеріїв та порядку проведення добору.

Це  перевірка придатності та особистих якостей (character): отримавши заяву, КСП перевіряє кандидата на придатність за критеріями, встановленими СА, а також особисті якості кандидата.

Далі  йде кваліфікаційний іспит: у більшості випадків попередньо відібрані кандидати складатимуть кваліфікаційний іспит. Він може проводитися у формі письмового «технічного» іспиту та/або умовної справи. Зразки запитань та справ публікуються на веб-сайті. У разі призначення на посади рівня старших окружних суддів щодо кандидатів, які мають значний досвід роботи, проводиться ретельне вивчення даних про досвід, що надаються кандидатами, а також їхніх рекомендацій. Представлена інформація при попередньому відборі перевірятиметься на відповідність критеріям, встановленим СА. Відібраних кандидатів повідомляють про це письмово.

2. Оцінка кандидатів

Рекомендаційні  листи: кандидати  надають перелік 3, у деяких випадках – 6 осіб, які можуть їх рекомендувати. Запит про рекомендацію надсилатиметься не кожному з них. КСП також може надати запит на рекомендацію іншим особам, які визначені в спеціальному стандартному переліку КСП.

Співбесіда/оцінювання віч-на-віч: зміст  процесу оцінювання віч-на-віч залежатиме від характеру вакантної посади. Можливі різні форми оцінювання: співбесіда в спеціальному центрі, який проводить оцінювання, проведення рольових ігор, участь у формальних, організованих дискусіях, у яких судді демонструватимуть свої якості та здібності.

3. Прийняття рішення:

Рекомендації  до КДО: початково члени колегії  проводять зустріч, аби погодити кандидатів, котрі відповідають встановленим вимогам щодо посад, згодом готується  доповідь, яка подається на розгляд КДО КСП. Остаточна перевірка: здійснюється ряд остаточних перевірок, зокрема, медичне обстеження щодо всіх кандидатів, яких рекомендовано на посади, за винятком тих, хто вже обіймає суддівські посади.

Щоб бути суддею кандидат має відповідати  всім особистим якостям порядного громадянина. Його ім’я має бути незаплямоване. Інструкція визначає параметри, які братимуться до уваги при встановленні придатності кандидата на посаду за особистими якостями. Рішення в цій частині прийматиметься на початковій стадії розгляду заяв. Якщо КСП з’ясує, що кандидат не відповідає встановленим вимогам, то процес розгляду заяви буде зупинено.

Судимість: будь-яка судимість з наступним ув’язненням на будь-який строк ув’язнення визнається дискваліфікаційною обставиною призначення. Лише за виняткових обставин КСП може розглядати заяви осіб, які відбули строк ув’язнення.

 Судимість за вчинення будь-якого злочину без відбування покарання також, ймовірно (це слово вживає КСП), дискваліфікує заявника від розгляду його заяви на суддівську посаду. За таких обставин КСП керуватимуться такими положеннями: правопорушення, спричинене окремим випадком нерозсудливості, може не братися до уваги, якщо поведінка мала місце більше 20 років тому й не повторювалася; можуть не братися до уваги окремі випадки «незначних судимостей» (minor convictions) 10-річної давності; окремі правопорушення (за винятком порушень правил дорожнього руху, щодо яких даються окремі роз’яснення), які вирішувалися в межах адміністративних санкцій, можуть не братися до уваги після 3 років. КСП також уточнює, що «формальне попередження» (поняття англійського права) є зізнаннями вини особи, тому Комісія розглядатиме їх як засудження.

 Порушення правил дорожнього руху (ПДР): засудження чи визнання вини за порушення ПДР (за винятком порушення правил паркування) повинні заноситися в частину заяви, що стосується судимостей за злочин. «Особливо серйозно» братимуться до уваги визнання вини про порушення ПДР у стані алкогольного сп’яніння чи під впливом наркотиків. За такі порушення (хіба що сплинуло більше 20 років з часу засудження) зазвичай дискваліфікують кандидатів.

 Фінансова неспроможність та банкрутство: за наявності зазначеного заявник повинен у заяві детально викласти відповідні обставини, які розглядатиме КСП.

 ПДВ та оподаткування: КСП очікує від заявників упорядкованості їхніх податкових справ. Випадкові штрафи за несвоєчасну сплату належних сум не дискваліфікуватимуть кандидатів. Проте рішення суддів графств чи процеси, ініційовані в судах з метою витребування виплат, можуть дискваліфікувати на певний період, зважаючи на конкретні обставини справи. Справи (позови), ініційовані щодо компанії чи фірми заявника, радше ніж щодо особи заявника, можуть братися до уваги залежно від особистої винуватості такої особи.

 Професійна недбалість та дисциплінарні провадження: залежно від обставин справи та ступеня винуватості особи. Щодо дисциплінарних проваджень, то залежно від обставин справи та ступеня винуватості особи враховуватимуться такі чинники: (1) визнання того, що деякі особи, зважаючи на характер посади, отримують більше скарг, ніж інші (наприклад, солісітори, які спеціалізуються на кримінальних справах та справах за участю психічно хворих); (2) кількість задоволених скарг; (3) позовів (справ) ініційованих професійними органами; (4) ступінь особистої винуватості; (5) чи йдеться про роботу в установах, зайнятих розглядом питання про надання неналежних професійних послуг чи встановлення непрофесійної поведінки.

 Позбавлення права займатися юридичною практикою: зазначене є підставою для відмови до часу поновлення такого права та задокументованої відсутності подібних інцидентів упродовж 5 років.  

 Заявники також запитуються про те, чи не хочуть вони представити увазі КСП якісь інші обставини. Не даючи повного переліку таких обставин, інструкція Комісії вказує на можливе повідомлення про суперечливі випадки стосовно поведінки близьких родичів чи бізнес-партнерів. 

 До призначення в процесі розгляду заяв запити про перевірки робитимуться до поліції, професійних органів, податкової інспекції. Неподання в заяві інформації, яку буде згодом виявлено уповноваженими установами, може розцінюватися як спроба ввести в оману й спричинити зупинення розгляду заяви кандидата на суддівську посаду.  

Призначення на посаду судді в  Австрії

В Австрії  існують свої оригінальні порядок  та умови призначення суддів. Судді  для початку мають пройти певний шлях, досвід від якого допоможе їм адекватно виконувати свої обов’язки:

1. Зарахування на службу підготовки суддів. Зарахування на службу підготовки суддів відбувається шляхом призначення претендента суддею-стажистом. Випускник правничого факультету, який буде прийнятий на службу підготовки суддів і бажатиме отримати професію судді, має подати заяву на ім’я Голови Вищого земельного суду на зайняття оприлюдненої вакансії судді-стажиста. Кількість посад суддів-стажистів визначає штатний розклад, що затверджується щорічно та є складовою частиною федерального бюджету. Найважливішими критеріями для такого визначення є очікувана на майбутній рік кількість звільнень з посад суддів та прокурорів у зв’язку з виходом на пенсію, а також довготривалі тенденції статистичного розвитку кількості справ, що надходять до судового провадження. Після оприлюднення вакансій Голова Вищого земельного суду надсилає подання на кандидатів до Федерального міністерства юстиції для призначення на посади суддів-стажистів. З правової точки зору, Федеральний міністр юстиції не пов’язаний поданням Голови Вищого земельного суду, але на практиці суддями-стажистами призначаються лише ті кандидати, яких запропонував останній. Кількість суддів-стажистів у наступні роки складатиме в середньому 230 осіб. Перед тим як зробити подання Голова Вищого земельного суду перевіряє відповідність кандидатів вимогам, що є обов’язковими для призначення. В основі перевірки Головою Вищого земельного суду відповідності претендента вимогам, що є необхідними для прийняття на службу, лежать висновки суддів, які керували навчанням того чи іншого претендента під час проходження ним судової практики. Крім того, Голова має провести особисту співбесіду з відповідним кандидатом або доручити проведення такої співбесіди судді з метою перевірки відповідності кандидата посаді й отримання особистого враження про його особу в цілому. З-поміж усіх кандидатів перевага надається найбільш придатному для виконання функцій судді, тобто тому, кому найбільше притаманні такі якості, як рішучість і цілеспрямованість. З 1986 р. кожен із претендентів, який потрапляє до кола ймовірних кандидатів у судді-стажисти, проходить перевірку на психологічну придатність, яку проводять незалежні від судів психологи. Метою такої психологічної перевірки є розширення бази для прийняття рішення щодо можливості зарахування особи на службу підготовки суддів. Перш ніж зробити подання, Голова Вищого земельного суду за рекомендацією Федерального міністра юстиції надає можливість обраним представникам від суддів висловитися щодо осіб кандидатів.
2. Підготовка суддів-стажистів. Підготовка суддів-стажистів зазвичай триває чотири роки, при цьому термін проходження судової практики в якості практиканта зараховується до часу підготовки суддів-стажистів. Таким чином, з часу призначення претендента суддею-стажистом до закінчення його підготовки проходить загалом близько трьох років. Підготовчу службу проходять у дільничних судах, судах першої інстанції, прокуратурах, закладах виконання покарань позбавленням волі, а з 1988 р. також в адвокатських та нотаріальних конторах. Проходження підготовчої служби в дільничному суді й суді першої інстанції триває щонайменше по одному року в кожному з них, у прокуратурі, а потім адвокатській або нотаріальній конторах не менше, ніж по п’ять місяців. При проходженні навчання в адвокатській або нотаріальній конторі майбутній суддя має краще ознайомитись із ситуацією щодо надання правової допомоги населенню в цілому та з інститутом професійних представників інтересів сторін зокрема. Частину підготовчої служби претендент може пройти у Вищому земельному суді, Верховному суді, Федеральному міністерстві юстиції та службі з надання допомоги умовно засудженим особам.
3. Іспит на отримання статусу судді. Проходження підготовчої служби завершується іспитом на отримання статусу судді, який складається в усній та письмовій формі. Предметом письмового іспиту є винесення двох судових рішень на підставі матеріалів двох справ – цивільної та кримінальної. До екзаменаційної комісії входять п’ять екзаменаторів, двоє з яких мають бути суддями (частіше це всі чотири), а один – адвокатом.
4. Призначення на посаду судді. Після того як іспит на отримання статусу судді складено й отримано чотирирічний досвід практичної роботи, суддя-практикант може претендувати на зайняття вакантної посади судді. Як і для інших сфер діяльності центральної ланки державного управління, для призначення на посаду судді австрійське громадянство є обов’язковою передумовою. Голова Вищого земельного суду оприлюднює інформацію щодо наявності вакантних штатних посад суддів. Після збігу терміну подання заяв на зайняття вакансій для всіх вакантних штатних посад у дільничних судах, а також судах першої інстанції кожна з судових колегій (сенаторів) з кадрових питань, а саме колегія з кадрових питань суду першої інстанції, а також колегія з кадрових питань (зовнішня колегія) Вищого земельного суду подають пропозиції, які за достатньої кількості заявників мають складатися з трьох кандидатів: якщо ж вакансій більше, ніж одна, кількість запропонованих кандидатів має бути вдвічі більшою за кількість суддів, що мають бути призначені. Колегії з кадрових питань є судовими колегіями, членами яких поряд із членами за посадою (Голова та заступник Голови судової палати) є також представники, обрані з числа суддів. Кількість обраних членів завжди має бути більшою, ніж кількість членів за посадою. Призначення на посаду судді, згідно з Федеральною Конституцією, є компетенцією Федерального президента, який однак при призначенні суддів певного рівня доручає реалізацію права призначення Федеральному міністру юстиції. Федеральний президент особисто призначає Голів і заступників Голів судових палат, суддів Вищих земельних судів та Верховного суду. Пропозиція Федерального міністра юстиції або Федерального уряду для Федерального президента є обов’язковою до виконання.

Висновок: 

     Проаналізувавши дані процедури призначення суддів можна зробити висновок, що спосіб обрання судді на посаду в Україні занадто спрощений, або навіть примітивний. У розвинутих Європейських країнах на посаду судді призначаються лише громадяни з незаплямованою репутацією. Будь-який конфлікт із законом є не припустимим. Для них суддя – це еталон порядного громадянина. Наша ж судова система терпимо ставиться до можливості кандидата на посаду судді конфліктувати з державою чи громадінами. Ключовими моментами тут є лише наявність не знятої чи не погашеної судимості у кандидата, проведення дізнання чи судового провадження стосовно останнього. Конфлікти з законом не залежно від кількості чи тяжкості обвинувачення, не залежно від обставин за яких було виправдано кандидата на посаду судді, аморальна поведінка – всі ці фактори не впливають згідно діючого законодавства на призначення особи суддею. Відсутня також багатовікова практика даної процедури, яка б користуючись не писаними традиціями могла б надати необхідні компоненти, яких не вистачає діючому законодавству. Сухе законодавство зводить нанівець ті ідеали Європейського досвіду, яким має відповідати справжній суддя – особа, якій довіряють долі людей. Недосконалість законів «про судоустрій», « про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» та закон «про статус суддів», які не виражають у повній мірі положення судді у суспільстві та його ролі у сфері забезпечення демократії та верховенства права, не може залишитися поза увагою. Законодавцю України слід перейняти світовий досвід практики призначення суддів на посаду, внести відповідні поправки та доповнення до законів. Такі зміни дадуть змогу обирати на посаду судді лише найдостойніших громадян, що дозволить повернути довіру до судової гілки влади і продовжити формувати демократичне Європейське суспільство, ідеалів якого ми прагнемо досягти.

     Не  можна не погодитись з точкою зору Богдана А.Футея, судді Федерального суду США щодо досконалості процедури  призначення судді на посаду на п’ятирічний  термін президентом та повторне призначення  його післі спливу основного терміну  верховною радою. Суддя в такому випадку з метою зберегти свою посаду фактично 5 років працює на парламент. Даний факт істотно порушує принцип  незалежності судді і тому запозичення  ідеє довічного призначення судді  на посаду та забезпечення йому фіксованих умов праці було б дуже доречно  для нашої держави. І, на мою думку, не потрібно соромитись брати краще  із досвіду інших країн. Адже замість  того щоб самому наступати на граблі краще дізнатися від когось про  місце де вони лежать і обійти їх.

     Аналізуючи  процедуру обрання суддів у Великій  Британії та Австрії в першу чергу  кидається в очі це саме суб’єкт, якого можуть призначити на посаду. Це має бути психічно здорова, всідома людина, еталон порядного громадянина, спеціаліст своєї справи. Саме особистісні показники відіграють ключову роль при вирішенні питання призначення того чи іншого кандидата на посаду. Абсолютно незалежні органи перевіряють кандидатів повністю, все, аж до штрафів за порушення правил правил дорожнього ругу та податкових боргів. Кандидати мають мати схвальні відгуки від керівництва. Будь-яка дрібниця може перехилити терези “за” і “проти” призначення. Українському законодавцю також слід було б зазначити хоч якісь вимоги до кандидатів крім суто професійних, вікових, несумісності та деяких умов відсутності кричущих фактів кримінального характеру.

     Шлях, який долає наша судова система, складний, але найгірше, що провина лежить на законодавцю, для якого не є характерним дивитися за горизонт. Йому не потрібно винаходити велосипед, достатньо було б рецептувари світовий досвід, але на жаль така перспектива не близька.       

     Список  літератури: 

1. Конституція України від 28.о6.1996 року;
2. Богдан А.ФУТЕЙ (суддя Федерального суду США) // Дзеркало тижня - 2005. - 15-21 жовтня.
3. Юридична газета №23 (83) // 21 грудня 2006 року .
4. Юридичний журнал №3 // 2003 рік

Додатки:

1. http://www.justinian.com.ua/article.php?id=21;
2. http://www.yur-gazeta.com/article/803/;
3. http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=&d=624;