Світовий досвід застосування покарання у виді громадських робіт

Державний Департамент України з питань виконання покарань

Чернігівський юридичний коледж

 

цикл  кримінально-правових дисциплін

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНО-ДОСЛІДНА РОБОТА

На  тему:''Світовий досвід застосування покарання

у виді громадських робіт ''

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2006р.

 

 

Зміст документу:

1.Вступ;

2.Поняття  та сутність громадських робіт;

3. Мета кримінального покарання у виді громадських робіт;
4. Умови та порядок виконання покарання у виді громадських робіт в

Україні (ст.36-37 КВКУ)

5. Організація співробітництва громадських організацій з органами і установами виконання покарань
6. Висновок
7. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ:

Система кримінальних покарань з прийняттям в 2001 р. нового Кримінального  кодексу України зазнала істотних змін. З неї було вилучено такі покарання  як громадська догана та позбавлення батьківських прав. Натомість введено чотири нових види покарань: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт та обмеження волі.

Важливо, що розширення системи  покарань сталося в першу чергу  за рахунок так званих «нетюремних» санкцій. Це пов'язано, насамперед, з негативними наслідками, які тягне за собою ізоляція особи від суспільства. Людина, що опиняється в місцях позбавлення волі, виявляється відірваною від соціального середовища, сім'ї, трудового колективу. В результаті поведінка більшості осіб, засуджених до позбавлення волі, з часом погіршується . Під час же тривалого перебування в місцях позбавлення волі суттєво знижуються можливості адаптації людини до звичайного життя, розриваються сімейні та інші корисні соціальні зв'язки. Засуджені втрачають надію на майбутнє, починають звикати до місць позбавлення волі, у них виникає почуття безнадійності.

Зрештою, трагічні соціальні, моральні, психологічні, економічні, демографічні та медичні наслідки переконливо  доводять, що позбавлення волі не є найкращим засобом боротьби зі злочинністю. Застосування позбавлення волі, за словами О.Беци, є «свого роду бумеранг, який, будучи спрямований на злочинця, негативно відбивається на самому суспільстві».

В зв'язку з цим вчені неодноразово ставили питання про необхідність реформування системи покарань у напрямі більш широкого використання санкцій без ізоляції від суспільства. Це обумовлено багатьма причинами:

— такі заходи є більш бажаними для суспільства, оскільки вони не мають тих негативних наслідків для особи, держави, суспільства в цілому, які властиві позбавленню волі;

— вони дозволяють краще, ніж позбавлення волі, пристосовувати людей до праці, не розривати корисні соціальні зв'язки;

— ці заходи є важливим способом загального зменшення кількості засуджених, які знаходяться у місцях позбавлення волі, і видаються більш ефективними для запобігання рецидиву;

- вони є значно дешевшими  для здійснення, ніж позбавлення  волі, і дають змогу широко  залучати громадськість та трудові  колективи до виправлення засуджених і контролю за ними .

Зрештою, покарання, не пов'язані  з ізоляцією від суспільства, широко застосовуються у всьому світі  та довели свою високу ефективність, в  тому числі сприяли зменшенню  рецидивної злочинності.

З огляду на вищевикладене законодавець України ввів у новий Кримінальний кодекс пакет санкцій, альтернативних позбавленню волі, серед яких окреме місце посіли громадські роботи як вид кримінального покарання.

Громадські роботи в  їх сучасному вигляді вперше були введені в Англії та Уельсі в 1975 р. як санкція, альтернативна тюремному ув'язненню, її метою було запобігання злочинності й сприяння ресоціалізації правопорушника шляхом покарання (примусової безоплатної праці) та виконання різних видів суспільне корисної діяльності для неприбуткових організацій, асоціацій, церков тощо .

Поступово громадські роботи поряд з іншими нетюремними санкціями  знайшли широке розповсюдження в  багатьох країнах. Сьогодні вони використовуються у Великій Британії, Данії, Швеції, Голландії, Франції, Російській Федерації, Азербайджанській Республіці, Грузії та ін. Важливо, що законодавець України під час конструювання правових норм, пов'язаних з громадськими роботами, використав корисний зарубіжний кримінально-правовий досвід.

Практика застосування громадських робіт в інших країнах свідчить про високе профілактичне значення вищеназваної санкції, її значну ефективність. Найкраще це можуть підтвердити дані стосовно рецидиву серед осіб, яким призначалися громадські роботи, у порівнянні з аналогічними даними щодо осіб, засуджених до позбавлення волі.

Вивчення рівня повторної  злочинності через два роки після  закінчення дії покарання у виді громадських робіт показало, що воно не призводить до зростання рецидиву, навпаки, робить його значно нижчим, ніж у осіб, які відбули тюремне ув'язнення. Наприклад, порівняльне вивчення у Данії на початку 90-х років осіб, до яких були застосовані громадські роботи, й тих, що відбули недовготривале ув'язнення, підтвердило, що 42 відсотки осіб, які відбули громадські роботи, і 54 відсотки тих, що відбули покарання у вигляді позбавлення волі, вчинили повторний злочин протягом двох років.

Аналогічне дослідження  в Норвегії виявило, що 25 відсотків  осіб, які відбули громадські роботи, 35 відсотків осіб, що мали відстрочку виконання вироку, і 50—60 відсотків осіб, які відбули тюремне ув'язнення, вчинили протягом двох років повторні злочини .

Отже, ефективність даної  санкції цілком очевидна. Тому можна  лише позитивно оцінювати введення у новий КК України норм, які  стосуються громадських робіт.

 

 

 

 

 

 

2.Поняття та  сутність громадських робіт;

Громадські роботи серед  основних покарань визнаються більш  м'якими, ніж виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в  дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі. В свою чергу вони є більш суворим видом покарання, ніж штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (останні два види покарань можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові).

Характеризуючи громадські роботи, зазначу, що це один з видів  покарання, при виконанні якого  особа примусово залучається  до праці. Відтак, їх змістом є покладення на засудженого трудового зобов'язання, від кількості, характеру і умов якого він ухилитися не може .

Згідно з ст. 56 КК України, громадські роботи полягають у виконанні  засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне  корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Встановлюються вони на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Громадські роботи не можуть бути призначені усім засудженим. Обмеження стосовно кола осіб, яким може бути встановлено даний вид  покарання, торкаються осіб, визнаних інвалідами першої або другої груп, вагітних жінок, осіб, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовців строкової служби.

В деяких зарубіжних країнах  громадські роботи не застосовуються також до жінок, які мають дітей віком до семи (ч. 4 ст. 44 КК Грузії [6]) та до восьми років (ч. 4 ст. 49 КК Російської Федерації [7], п. З ч. 4 ст. 47 КК Азербайджанської Республіки . На мій погляд, цей досвід є позитивним і його варто врахувати під час вдосконалення вітчизняних кримінально-правових норм. Відтак, необхідно доповнити перелік осіб, яким громадські роботи не призначаються (ч. З ст. 56 КК України), наступним положенням: жінки, що мають дітей віком до семи років. Така норма, в разі внесення її до Кодексу, буде ще одним виявом гуманізму до особи, яка скоїла злочин, та її дитини, сприятиме створенню нормальних умов для утримання і виховання дітей таких осіб.

В контексті мого дослідження  цікавим видається ще одне положення, яке міститься у кримінальному  законодавстві інших країн, зокрема, Франції. Воно стосується обов'язку засудженого проходити медичне освідування перед виконанням роботи. Останнє проводиться для того, щоб з'ясувати, чи немає у засудженого хвороби, небезпечної для інших працівників, та переконатися у тому, що він з медичної точки зору придатний до роботи, на якій його передбачається використовувати (п. 2 ч. 1 ст. 132-55 КК Франції [9]).

Відтак, пропоную окремою  частиною ст. 56 КК України записати таке: «При призначенні покарання  у виді громадських робіт суд  повинен зобов'язати засудженого пройти медичний огляд на предмет відсутності у нього хвороби, небезпечної для інших працівників, та придатності до роботи, на якій його передбачається використовувати».

Цікаво, що вітчизняний  закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість призначення громадських робіт не лише дорослим особам, а й неповнолітнім. Втім, відповідні кримінально-правові норми, на мій погляд, потребують удосконалення.

Відомо, що неповнолітні потребують посиленої кримінально-правової охорони. В зв'язку з цим законодавець України у новому КК вперше виділив розділ (XV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. В нормах цього розділу знаходить своє втілення ідея менш суворої відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими, а, отже, реалізуються принципи справедливості, гуманності покарання та економії кримінальної репресії.

 

3. Мета кримінального  покарання у виді громадських  робіт;

Кримінальне покарання  має на меті не тільки кару, а й  виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.  
Досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених відповідає моральним і духовним інтересам суспільства, що обумовлює необхідність активної участі організацій громадськості у процесі відновлення засуджених у соціальному статусі повноправного члена суспільства, поверненні їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. 
Вітчизняна історія має багатий досвід діяльності різних громадських інституцій, що добровільно здійснювали функції піклування про тих членів суспільства, які перебувають у місцях позбавлення волі. У діяльності сучасної кримінально-виконавчої системи участь громадськості також відіграє важливу роль. 
Організація здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань в органах і установах Державного департаменту України виконання покарань відповідно до статті 25 Кримінально-виконавчого кодексу України покладається на спостережні комісії, що утворюються виконавчими комітетами міських рад, місцевими держадміністраціями. 
Стаття 149 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає створення піклувальної ради при виховній колонії для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються. 
Кримінально-виконавчий кодекс України визначає громадський вплив на засуджених одним з основних засобів їх виправлення і ресоціалізації. Відповідно до цього об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації, окремі особи можуть брати участь у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.  
Законом України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк” громадські організації визначені як органи, на які покладається здійснення заходів соціального патронажу щодо звільнених осіб. 
Зазначені положення вітчизняного законодавства спрямовані на приведення принципів та практики участі громадськості у процесі виправлення засуджених та здійсненні громадського контролю за дотриманням їх прав і законних інтересів у відповідність з Європейськими в’язничними правилами. 
Розбудова демократичної держави вимагає якісно нового рівня партнерства суспільства та влади у такій сфері, як виконання кримінальних покарань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Умови та  порядок виконання покарання  у виді громадських робіт в

Україні (ст.36-37 КВКУ)

Стаття 36. Порядок виконання  покарання у виді громадських

робіт

1. Покарання у виді  громадських робіт відбувається  за місцем

проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні

засудженим у вільний  від основної роботи чи навчання час

безоплатних суспільно  корисних робіт, вид яких визначають органи

місцевого самоврядування.

2. Виконання покарання  у виді громадських робіт здійснюється

на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і  контролю

за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.

3. Контроль за виконанням  покарання у виді громадських робіт

покладається на кримінально-виконавчу  інспекцію, а проведення

індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання

засудженого - на органи внутрішніх справ.

4. Вирок суду приводиться  до виконання не пізніше

десятиденного строку з  дня набрання вироком законної сили або

звернення його до виконання.

5. Кримінально-виконавча  інспекція веде облік засуджених,

роз'яснює порядок  і умови відбування покарання, погоджує з

органами місцевого  самоврядування перелік об'єктів, на яких

засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за

додержанням умов відбування покарання засудженими і власником

підприємства, установи, організації або уповноваженим  ним органом

за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний

облік відпрацьованого  засудженим часу.

Стаття 37. Умови відбування покарання у виді громадських

робіт

1. Засуджені до покарання  у виді громадських робіт

зобов'язані додержуватися  встановлених відповідно до законодавства

порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці,

працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати

встановлений судом  строк громадських робіт, з'являтися за викликом

до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію  про

зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до

кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки

засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений

строк визнаються: несвоєчасне  одержання виклику, хвороба та інші

обставини, що фактично позбавляють  його можливості своєчасно

прибути за викликом і які документально підтверджені.

2. Надання засудженому  щорічної відпустки за основним  місцем

роботи не зупиняє  виконання покарання у виді громадських  робіт

3. Стосовно особи, яка  після постановлення вироку визнана

інвалідом першої або  другої групи або досягла пенсійного віку, а

також жінки, яка стала  вагітною, кримінально-виконавча інспекція

направляє до суду подання  про звільнення її від подальшого

відбування покарання.

4. Засудженому забороняється  без дозволу

кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Організація  співробітництва громадських організацій  з органами і установами виконання  покарань 
Співробітництво громадських організацій з органами і установами виконання покарань здійснюється, як правило, на підставі відповідної угоди. 
Представники громадських організацій можуть у встановленому порядку відвідувати установи виконання покарань, вивчати в межах своєї компетенції стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених та стан дотримання людини.  
Для відвідання установи виконання покарань громадська організація заздалегідь (як правило, не пізніше ніж за сім днів) повідомляє територіальний орган Департаменту про дату, час та мету відвідання, робочу програму, членів громадський організації, які відвідують установу. У разі відсутності можливості відвідання установи територіальний орган Департаменту надає громадській організації обґрунтовану відповідь та пропозиції щодо інших можливостей відвідати установу.  
Представники громадських організацій при здійсненні своїх повноважень зобов’язані дотримуватись вимог законодавчих актів, що регламентують діяльність органів і установ виконання покарань, а також виконувати законні вимоги посадових осіб зазначених органів і установ. Не допускається втручання громадських організацій в оперативно-службову діяльність органів і установ виконання покарань. 
З метою забезпечення відкритості установ виконання покарань для здійснення громадського контролю, посадові особи органів і установ виконання покарань сприяють громадським організаціям в одержанні необхідної інформації і надають допомогу у виконанні їхніх функцій. 
Органи і установи виконання покарань, їх посадові особи зобов’язані розглядати звернення громадських організацій про порушення прав засуджених та у встановлений законом строк повідомляти заявників про результати розгляду та вжиті заходи реагування. 
Організація взаємодії з громадськими організаціями в органах і установах виконання покарань покладається на заступника начальника відповідного підрозділу з соціально-виховної та психологічної роботи. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.Висновок.

Отже, з вище зазначеного  слід визначити, що громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому  у віці від 16-ти до 18-ти років на строк  від тридцяти до ста двадцяти годин  і полягають у виконанні неповнолітнім посильних для нього робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. Перед початком відбування покарання у виді громадських робіт неповнолітні підлягають обов'язковому медичному огляду».

Зважаючи на велике профілактичне  значення громадських робіт та їх роль в системі покарань, які не розривають позитивних суспільних зв'язків  засудженого та не перешкоджають  поверненню останнього до нормального життя в суспільстві, необхідно не лише вдосконалити існуючі кримінально-правові норми щодо громадських робіт, а й надалі розвивати цей інститут у напрямі більш широкого застосування даного виду кримінальної репресії. І законодавчий досвід інших країн дає можливості для цього.

Так, кримінальне законодавство  Франції, Швеції та Данії широко використовує громадські роботи в зв'язку з такими кримінально-правовими інститутами  як відстрочка виконання вироку та умовне засудження. Ці інститути трансформовані КК України 2001 р. в один з видів звільнення від покарання тa його відбування — звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75-78).

Є підстави стверджувати, що в кримінальному законодавстві  інших країн інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням розроблено значно краще, ніж у КК України. Відтак, існує значний резерв для вдосконалення вітчизняного закону про кримінальну відповідальність. Наприклад* у КК Франції поряд з простою відстрочкою виконання покарання та відстрочкою виконання покарання з режимом випробування застосовується інститут відстрочки виконання покарання з обов'язком виконання роботи в громадських інтересах. При цьому зазначається, що даний інститут не може бути призначений, якщо підсудний відсутній або відмовляється виконувати таку роботу (ст. 132-54).

Протягом строку, встановленого  судом для виконання роботи в  громадських інтересах, засуджений повинен, крім обов'язку виконувати зазначену  роботу, дотримуватися наступних  заходів контролю: відповідати на виклики судді по виконанню покарань або співробітника служби пробації; проходити перед виконанням роботи медичне освідування; обґрунтовувати причини зміни місця роботи чи місця проживання, які є перешкодою для виконання роботи в громадських інтересах; отримувати попередній дозвіл судді по виконанню покарань на будь-яку поїздку, яка може перешкоджати виконанню роботи в громадських інтересах та ін. (ст. 132-55 КК Франції).

В цілому обов'язок виконання  роботи в громадських інтересах  у французькому кримінальному законодавстві прирівнюється до особливого зобов'язання при відстрочці виконання покарання з режимом випробування, і з моменту завершення всього обсягу вищезазначеної роботи вирок вважається таким, що не мав місце.

Правові норми, які стосуються «відстрочки виконання вироку за умови здійснення громадських робіт», містяться й у КК Данії . Цей інститут суд може застосовувати до осіб, які підходять для даного покарання, у випадку, коли «проста» відстрочка виконання вироку є недостатньою (п. (1) § 62).

Згідно з кримінальним законодавством Данії, суд повинен встановити пробаційний період на максимальний строк у два роки, який завершується, коли зобов'язання стосовно громадських робіт виконані, якшо у вироку не були закладені інші умови (п. (3) § 63). Причини ж скасування відстрочки виконання вироку за умови здійснення громадських робіт подібні до тих, які містяться у КК Франції, — невиконання засудженим зазначених робіт чи порушення інших умов відстрочки виконання вироку, а також вчинення ним злочину протягом пробаційного періоду. Цікаво, що в такому випадку суд при визначенні покарання враховує обсяги виконання громадських робіт. Відтак, суд може знизити розмір покарання за вироком (п. (3) § 66 КК Данії).

В Кримінальному кодексі  Швеції громадські роботи застосовуються поряд з такими поняттями як умовний вирок та пробація. Останні виступають альтернативою тюремного ув'язнення.

Отже, призначаючи умовне засудження чи пробацію, суд може визнати  за необхідне поєднати ці санкції  з умовою про громадські роботи. При цьому обов'язково враховується бажання обвинуваченого прийняти таку умову, а також відповідність цієї умови особі обвинуваченого й обставинам у цілому (статті 7, 9 гл. ЗО). У разі скасування умовного вироку чи пробації, що поєднувалися з громадськими роботами, суд під час вибору іншої санкції за злочин враховує обмеження, яких зазнав засуджений внаслідок умови про громадські роботи.

Так звані комбіновані вироки як альтернатива тюремному ув'язненню  використовуються й в інших кримінально-правових системах. При цьому широко застосовуються сукупність нетюремних санкцій або поєднання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, з тюремним ув'язненням. Наприклад, у Великій Британії часто використовуються разом пробація тривалістю від одного до трьох років і громадські роботи від сорока до ста двадцяти годин [4, 149; 12, 157].

В зв'язку з цим пропоную доповнити  розділ XII Кримінального кодексу України статтями 79-1, 79-2 і 79-3 наступного змісту:

 

 

 

 

10.Використана література:

1. А.Р.Ратинов,  Т.Г. Шав-гулидзе. — Тбилиси, 1984.

2.. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. — М., 1990.

3. Науково-практичний  коментар до Кримінального кодексу  України. Загальна частина / Під  заг. ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. — К., 2001.

4. Уголовный  кодекс Грузии / Отв. ред. Р.М.Асланов.  — СПб., 2002.

5. Уголовный  кодекс Российской Федерации.  — Тольятти, 2001.

6. Уголовный  кодекс Азербайджанской Республики / Науч. ред. И.М. Рагимова. — СПб., 2001.

7. Новый Уголовный  кодекс Франции / Науч. ред. Н.Ф.Кузнецова,  Э.Ф.Побегайло. — М., 1993.

8. Уголовный кодекс Дании / Науч. ред. С.С.Беляев. — СПб., 2001.

9. Уголовный  кодекс Швеции / Науч. ред. Н.Ф.Кузнецова,  С.С.Беляев. — М., 2000.

10. Л е й  л е н д П. Кримінальне  право: Злочин, покарання, судочинство.  Пер. з англ. — К., 1996.