Індивідуальне навчально-дослідне
завдання на тему:
«Технологія виробництва яловичини
у молочному скотарстві»
2012 р.
План
- Загальні поняття технології виробництва яловичини
- Періоди вирощування молодняку великої рогатої худоби на м’ясо
- М’ясна продуктивність великої рогатої худоби
- Шляхи збільшення виробництва яловичини
- Список літератури
1. Загальні поняття технології
виробництва яловичини
Технологія у тваринництві
- це сукупність біологічних особливостей
тварин, наявних ферм (приміщень) і засобів
механізації, які обумовлюють вузьку спеціалізацію
праці тваринників і високу її продуктивність.
Розробка прогресивних технологій утримання
тварин і одержання від них певної продукції
визначається концентрацією поголів'я
худоби на окремих фермах і можливістю
механізації певних виробничих процесів.
Основні з них - системи утримання тварин
(прив'язне і безприв'язне), роздавання
кормів, доїння корів, видалення гною тощо.
Значно впливають на розвиток сучасних
технологій спеціалізація і концентрація
молочного та м'ясного скотарства. Саме
вони дають змогу комплектувати технологічні
групи тварин, які можна обслуговувати
однотипно із застосуванням певних засобів
механізації, зоотехнічного і ветеринарного
обслуговування. Пропонувати спеціалістам
якусь ідеальну апробовану технологію
утримання тварин чи одержання продукції
неможливо тому, що її вибір залежить від
конкретних умов господарства (ферми),
його розмірів, грунтово-кліматичної характеристики,
рівня розвитку кормової бази та інших
факторів. Важливе значення при цьому
має наявність робочої сили і фахівців
певного профілю, які мають забезпечувати
високий рівень його виробничого процесу.
Ефективність і надійність залежить також
від того, наскільки прийнята технологія
відповідає біології тварин. Застосування
певної технології супроводжується, як
правило, використанням засобів механізації,
які викликають додатковий шумовий ефект
або вібрацію. Використання ж мобільних
засобів додає до шуму загазованість тваринницьких
приміщень. Отже, при виборі тієї чи іншої
технології утримання тварин і виробництва
продукції всі ці фактори необхідно враховувати
і обґрунтовувати доцільність того чи
іншого виробництва. Практика доводить
раціональність застосування на фермах
простих, дешевих і водночас надійних
та ефективних засобів механізації.
Виробництво яловичини
складається з вирощування на
м'ясо надремонтного молодняку
і відгодівлі дорослої худоби.
У молочному скотарстві надремонтний
молодняк виділяють уже в 6-міс.
віці, переводять його на годівлю
замінниками незбираного молока
й інтенсивно вирощують на
м'ясо. Надремонтний молодняк, призначений
для вирощування на м'ясо, після
відлучення від корів у 8-міс.
віці гуртують за статтю, живою
масою й відправляють на комплекси
з вирощування великої рогатої
худоби на м'ясо. З урахуванням
напряму і рівня спеціалізації
господарств, ферм та комплексів
розроблені технологічні рішення
для найбільш повного використання
наявного поголів'я великої рогатої
худоби і збільшення виробництва
яловичини. Значного поширення
набули комплекси з інтенсивного
вирощування великої рогатої
худоби на м'ясо за трьома
технологіями:
• технології
повного циклу виробництва передбачають
комплектування спеціалізованих
ферм і комплексів молодняком
3-4тижневого віку і їх інтенсивне
вирощування до забою у 12-18-міс. віці середньою
живою масою 400-600 кг; такі ферми й комплекси
комплектують телятами молочних і комбінованих
порід;
• розроблені
і рекомендуються технології
для господарств, що спеціалізуються
на вирощуванні молодняку великої
рогатої худоби з 6-8-віку до
забою у 12-18-міс. віці середньою
живою масою 400-550 кг; за таким
варіантом внутрішньогалузевої
спеціалізації створюються міжгосподарські
підприємства (комплекси), в які господарства
передають телят м'ясних та
молочних порід;
• впроваджуються
технології інтенсивного виробництва
яловичини в господарствах, на
фермах і комплексах, що спеціалізуються
на відгодівлі великої рогатої
худоби; за таких технологій використовують
молодняк передзабійного віку (за
3-4 міс. до забою) і доросле
вибракуване поголів'я; відгодівлю
худоби, як заключну технологічну
стадію виробництва яловичини,
організовують у великих господарствах
чи міжгосподарських підприємствах,
які мають відповідний напрям
внутрішньогосподарської спеціалізації.
В основі всіх
цих технологій має бути спільний
спосіб утримання худоби. Тварин,
як правило, утримують безприв'язно
в клітках по 15-20 голів. До кожної
з них підведено воду. Роздавання
кормів і видалення гною механізовано.
Підлога кліток має бути з
твердим покриттям. Вона ставиться
як на відкритих майданчиках,
так і в приміщеннях залежно
від кліматичних умов. Окремі
комплекси розраховані на прив'язне
утримання худоби. Це, як правило,
приміщення з сучасними засобами
механізації й автоматизації
всіх трудомістких процесів, в
яких розміщують 400-600 голів худоби.
У невеликих фермерських господарствах
можна застосувати і прив'язну
і безприв'язну системи утримання
тварин. Вибір диктують наявність
приміщень, засобів механізації
та кормової бази. Всі елементи
кожної з технологій спрямовані
на одержання високих (понад
1000 г) середньодобових приростів
протягом усього відгодівельного
періоду. При цьому затрати
корму на 1 кг приросту повинні
становити 6-8 к. од. і забезпечувати
такі інші виробничо-економічні
показники, які роблять галузь
прибутковою.
2. Періоди вирощування молодняку
великої рогатої худоби на м’ясо.
Для одержання
яловичини використовують надремонтний
молодняк і дорослу худобу
молочного й комбінованого напрямів
продуктивності. Набуває розвитку
і м’ясне скотарство, але частка
його у виробництві яловичини
ще незначна.
У господарствах
молочного і комбінованого напрямів
продуктивності для вирощування
надремонтного молодняку великої
рогатої худоби на м’ясо створюють
спеціалізовані ферми. Останні
організовують як самостійні
підрозділи при наявності у
господарстві не менше ніж
600 голів молодняку старше 4-місячного
віку. Таку кількість поголів’я
може забезпечити стадо із 600 корів.
Якщо поголів’я корів менше,
то доцільно реалізовувати молодняк для
вирощування в інші спеціалізовані господарства.
На м’ясо вирощують
бугайців, кастратів і надремонтних
телиць. У багуйців вища енергія
росту і від них одержують
тушу масою на 10 – 15 % більшою, ніж
від кастратів цього самого віку.
Однак м’ясо бугайців грубоволокнисте,
тверде і містить менше жиру. Кращими
кулінарними якостями характеризується
м’ясо кастратів і телиць. З
цією метою тварин каструють у 3 –
5-місячному віці, що знижує інтенсивність
обмінних процесів в організмі і
сприяє інтенсивнішо-му відкладанню жиру
в туші.
Найменші прирости спостерігають
у телиць, оскільки в 6 – 7-місячному
віці вони досягають статевої зрілості,
у них проявляється охота, яка
спричинює погіршення апетиту, поїданості
кормів і, як наслідок, зниження середньодобових
приростів порівняно з бугайцями.
Для гальмування статевої активності
й одержання вищих приростів телиць годують
вволю.
У технологічному
процесі вирощування молодняку
виділяють три основні періоди
— молочний, післямолочний і власне
відгодівля. При повноцінній нормованій
годівлі другим вважають період
інтенсивного росту, оскільки
за таких умов тварини характеризуються
доброю вгодованістю і потреба
у відгодівлі відпадає.
Тривалість періоду
вирощування молодняку на м’ясо
12 – 15, а при невисокому рівні
годівлі — 18 – 20 міс. Його
основу становлять закономірності
розвитку тканин організму. Так,
м’язову тканину молодняк великої
рогатої худоби інтенсивно нарощує
до 18-місячного віку, а жирову
— з 12-місячного віку.
Молочний період
вирощування телят триває 4 –
6 міс і є дуже важливим, оскільки
в перші шість місяців життя
м’язова тканина відзначається
найвищою інтенсивністю росту.
Протягом цього періоду нарощується
найкраще за харчовими якостями
м’ясо.
В молочний
період телятам випоюють 200 –
250 кг незбираного і 600 – 700 кг
збираного молока. Для економії
в господарстві використовують
замінники незбираного молока (ЗНМ),
що знижує витрати незбираного
молока до 60 кг із розрахунку
на одну голову. За шестимісячний
період на вирощування однієї
середньої за масою тварини
молочно-м’ясних і молочних порід,
крім молочних кормів, згодовують:
висівок — 12 кг, суміші концкормів
— 125, силосу — 500, коренебульбоплодів
— 249, сіна — 128, кухонної солі
— 3,8, крейди — 23 кг. У перерахунку
на загальну поживність це
становить 470 – 500 к. од. із витратою
на 1 кг приросту 4,1 – 4, 4 к. од.
Від 10 – 20-денного
до 6-місячного віку взимку телят
утримують по 10 – 20 голів у
групових станках, обладнаних
годівницями, напувалками і транспортерами
для прибирання гною. Влітку телята протягом
дня знаходяться на вигульно-кормовому
майданчику.
У 5 – 6-місячному
віці молодняк розділяють за
статтю на групи бугайців і
теличок. У літній період їх
можна цілодобово утримувати
на спеціально обладнаних майданчиках
чи в літніх таборах.
Післямолочний
період розпочинається від 4 –
6-місячного і триває до 9 –
12-місячного віку за умови забою
тварин у 12 – 15 міс. При екстенсивній
системі вирощування його тривалість
подовжу-ється. Метою цього періоду
є підготовка молодняку до
заключного етапу — інтенсивного
росту або відгодівлі. Вирощування
в післямо-лочний період спрямоване
на формування у тварин міцного
кістяка, росту м’язів та максимального
розвитку травних органів шляхом
згодовування великої кількості
об’ємистих кормів із одержанням
середньодобових приростів 700 г
і більше. Вирощування закінчують,
коли тварини досягають живої
маси 300 кг.
В умовах застосування
традиційної технології молодняк
із 6-мі-сячного віку утримують
на прив’язі. Для кожної тварини
у приміщенні виділяють стійло,
обладнане годівницею, автонапувалкою
(одна на два суміжних стійла)
і ланцюговою або хомутовою прив’яззю.
У господарствах,
де вирощують молодняк на м’ясо,
застосовують комбіновану систему
утримання — у зимовий період
на прив’язі, а в літній безприв’язно
у загонах чи на пасовищах.
Загони споруджують із розрахунку
5 – 6 м2 на одну голову й
утримують молодняк групами по
100 – 150 голів.
У цьому випадку
корми роздають мобільним транспортом,
а гній прибирають за допомогою
транспортера або бульдозера.
Молодняку згодовують
значну кількість соковитих і
зелених кормів, що сприяє швидкому
росту тварин та запобігає
передчасному ожирінню. Норми годівлі
визначають залежно від віку
тварин, живої маси й середньодобових
приростів.
Основою раціону
в зимовий період є силос,
сінаж, концентровані та грубі
корми. Якщо господарство знаходиться
в бурякосійних районах, до
раціону молодняку вводять 25 –
35 % жому за загальною поживністю,
а для балансування його за
протеїном, мінеральними речовинами
і вітамінами до комбікорму
чи зелених кормів додають
500 – 600 г амідоконцентратних добавок,
а також диамонійфосфат і мононатрійфосфат.
У літній період у раціоні
молодняку зелені корми повинні
становити 75 % за поживністю. Для забезпечення
тварин протеїном краще згодовувати
злаково-бобові суміші. Із концентрованих
викорис-товують комбікорми або
високоенергетичні кормові суміші.
Доціль-но вирощувати молодняк на природних
та культурних пасовищах. За умов гарного
травостою без згодовування концкормів
середньодобові прирости тварин можуть
досягати 1000 г. Потреба в енергії і перетравному
протеїні залежить від віку й живої маси
молодняку.
Відгодівля є
заключним етапом у виробництві
яловичини. Вона передбачає годівлю
тварин вволю з метою збільшення
маси й поліпшення якості м’яса.
Для запобігання ожирінню і
здешевлення відгодівлі спочатку
тваринам згодовують переважно
грубі й соковиті корми. З
підвищенням вгодованості в раціоні
молодняку збільшують частку
концкормів.
Молодняк відгодовують
тричотири, а дорослу худобу
два–три місяці. У період відгодівлі
середньодобові прирости повинні
становити 800 – 1000 г. Максимально
для відгодівлі використовують
місцеві корми. При цьому частка
концентрованих має досягати 35 –
40 %, а для одержання середньодобових
приростів понад 1000 г — 50 %.
Залежно від
співвідношення кормів у раціоні
розрізняють такі види відгодівлі:
на зелених кормах, силосі, сінажі,
жомі, барді.
Відгодівлю на
зелених кормах застосовують
у літній період із використанням
трави луків та сіяних бобових
і злакових культур. На зелені
корми тварин переводять поступово,
оскільки зміна раціону призводить
до розладу травлення і, як
наслідок, зниження прирос-тів. У
перший день їх згодовують
не більше 10 – 15 кг і до норми
доводять протягом 7 – 10 днів.
Дорослій худобі
зелених кормів згодовують 50-70, а
молодняку – 30-50 кг. До раціону
також вводять грубі, соковиті
корми, залишки технічного виробництва
(жом, барда тощо) і концкорми.
Якщо у годівлі використовують
силос, то можливе співвідношення
кормів у раціоні за загальною
поживністю таке: трава — 50 –
60 %, силос — 23 – 30, концентровані
— 15 – 20 %. На завершальному
етапі відгодівлі частку останніх
доводять до 40 – 50 %.
Відгодівлю тварин
на природних або культурних
пасовищах називають нагулом.
Це найдешевший спосіб відгодівлі.
З його застосуванням формують
нагульні гурти по 100 – 150 голів
або випасають тварин на ланцюгових
прив’язях. Достатнє забезпечення
зеле-ними кормами і підгодівля
невеликою кількістю концкормів
дає можливість одержувати середньодобові
прирости 800 – 1000 г.
Відгодівля силосом
найдоцільніша в осінньо-зимовий
період. Використовують силос із
різних культур, але найчастіше
з кукурудзи. Дорослій худобі
його згодовують 30 – 40, молодняку
- 20 – 25 кг. До раціону також
вводять сіно, солому, буряки, картоплю,
концент-ровані та інші корми.
З розрахунку на 100 кг живої
маси худобі на відгодівлі
необхідно: силосу — 6 – 8 кг,
грубих — 0,8 – 1, коренепло-дів
та картоплі — 1 – 1,2, концкормів
— 2 – 3 кг, кухонної солі —
40 – 50 г на одну голову за
добу. З метою забезпечення тварин
про-теїном можна згодовувати
сечовину або амонійні солі (молодняку
— 40 – 50, дорослій худобі —
80 г). Для нормалізації цукрово-протеїнового
відношення до силосних раціонів вводять
4,5 – 6 кг цукрових буряків і 1,5 – 2 кг патоки.
Відгодівля на таких раціонах дає можливість
одержувати 800 – 900 г приросту за добу.
Відгодівля сінажем.
Її використання дає можливість
застосовувати малокомпонентні
раціони. Сінаж характеризується
низькою вологістю, дрібною структурою,
сипучістю. Зважаючи на ці властивості,
годівля тварин на таких раціонах
повністю механізована й автоматизована.
Молодняку 10 – 12-місячного віку
згодовують 10 – 15, старше року
— 15 – 20 кг сінажу. Використовують
також сінажно-концентратний тип
годівлі (30 – 40 % сінажу і 60 –
70 % комбікорму за поживністю), що
забезпечує високу інтенсивність
росту тварин.
Відгодівлю жомом
застосовують у бурякосійних
районах. Жом добре поїдається
тваринами, але містить недостатню
кількість білків, фосфору і дуже
мало жиру. Тому в раціони додатково
вводять протеїнові корми, кісткове
борошно, преципітат і кухонну
сіль. Дорослій худобі згодовують
60 – 80, молодняку — 45 – 50 кг
жому, що за загальною поживністю
становить 65 – 70 % раціону. До
поїдання великої кількості цього
корму тварин привчають протягом
6 – 7 днів, поступово збільшуючи
його кількість. У раціон тварин
вводять грубі корми з розрахунку
0,5 кг на 10 кг кислого жому, оскіль-ки
при меншій даванці порушується
травлення. Концентрованих кормів
у перший період відгодівлі (30
– 40 днів) згодовують 1,5 – 2, другий
(40 – 60) — 2 – 3 кг, патоки відповідно
0,5 – 0,8 і 1 – 1,5 кг для забезпечення
організму легкоперетравними вуглеводами.
Необхідну кількість протеїну
тварини одержують за рахунок
введення до раціону гороху, трав’яного
борошна, бобового сіна, а також
сечовини та амонійних солей.
Нестачу фосфору поповнюють додаванням
фосфорних мінеральних добавок.
Барду для відгодівлі
використовують у районах спиртового
вироб-ництва. Це дешевий корм, який
одержують від переробки зернових
злакових, картоплі, патоки та фруктів.
Вона бідна на вуглеводи і
кальцій, тому в раціон вводять
ячмінь, кукурудзу, овес, крейду, трикальційфосфат
та інші мінеральні речовини.
Найцінніша зер-нова барда, далі
зерново-картопляна і картопляна.
Спочатку тва-рин привчають до
її поїдання, а потім переводять
на повну добову норму. Молодняку
від 6- до 12-місячного віку згодовують
15 – 30 кг, до 2-річного — 20 –
30, 2 – 3-річного віку — 30 –
40, дорослій худобі — 60 – 70
кг цього корму. У раціон
також вводять грубі корми
(сіно, солома): дорослій худобі 7 –
8, молодняку 4 – 6 кг; концентровані
— 1 – 2,5 кг; крейду 70 – 100 г на
одну голову за добу. Згодовують
барду тільки свіжою, оскільки
кисла спричинює шлунково-кишкові
захворювання. Щоб запобігти появі
мокрецю, тваринам дають на 10 л
барди не менше 1 кг грубих
кормів і утримують їх у
сухих приміщеннях із достатньою
кількістю під-стилки.
3. М’ясна продуктивність великої
рогатої худоби
Яловичина має
високі харчові якості і характеризується
кращим співвідношенням білка
та жиру (1:0,8 – 1), ніж м’ясо
інших сільськогосподарських тварин,
а також містить менше холестерину,
ніж свинина й баранина.
Висока поживність
м’яса великої рогатої худоби
зумовлена вмістом у його складі
найважливіших амінокислот (аргінін,
лізин, гістидин, тирозин, триптофан,
цистин), жирних кислот, вітамінів,
мінеральних, екстрактивних та
інших речовин. Перетравність і засвоюваність
яловичини досягає 95 %. Залежно від вгодованості
тварин енергетична цінність 1 кг м’яса
великої рогатої худоби колива-ється від
5 до 12,6 МДж (1200 – 3000 ккал).
М’ясо великої рогатої
худоби розділяють на яловичину — одержану
від дорослої худоби та молодняку старше
3-місячного віку і телятину — до 3-місячного
віку. До його складу входять м’язова,
жирова, кісткова і сполучна тканини. Серед
них найцінніша — м’язова, оскільки містить
повноцінні білки. До сполучної входять
в основному неповноцінні білки, а жирова
визначає енергетичність і смакові якості
м’яса. Надлишок жиру в м’ясі знижує засвоєння
поживних речовин і погіршує його смакові
якості, а нестача спричинює його жорсткість.
В організмі людини найкраще засвоюється
м’ясо, в сухій речовині якого міститься
однакова кількість білків та жирів.
Прижиттєву м’ясну
продуктивність великої рогатої
худоби визначають за живою
масою, вгодованістю, скороспілістю
й оплатою корму. При забої
тварин показники м’ясної продуктивності
такі: забійна маса, забійний вихід,
склад туші за відрубами, співвідношення
м’язової, жирової, кісткової та
сполучної тканин, хімічний склад,
калорійність і смакові якості.
Під забійною
масою розуміють масу туші
без шкіри, голови, нутрощів і
кінцівок по зап’ястковий і
скакальний суглоби.Найважливішим
показником м’ясної продуктивності
є забійний вихід — відношення
забійної маси до передзабійної
живої маси, виражене у відсотках.
Цей показник залежить від
напряму продуктивності великої
рогатої худоби та її вгодованості.
У тварин м’ясних порід забійний
вихід становить 60 – 72 %, комбінованого
напряму продуктивності — 50 –
60 та молочного — 45 – 50 %.
Вагове співвідношення
різних частин туші і тканин
залежить від породи, рівня годівлі,
вгодованості, віку й статі. У
худоби м’ясних порід краще
розвинуті частини, які відносять
до першого сорту, ніж у тварин
молочного напряму продуктивності.
Інтенсивне вирощування сприяє
одержанню м’яса з більшим
виходом першого сорту, м’язової
та жирової і меншою кісток
та сполучної тканин.
Залежно від
породи, віку й вгодованості тварин
у туші великої рогатої худоби
міститься: м’язової тканини
52 – 68 %, жиру — 3,5 – 23, кісток
— 15,1 – 21,6, сполучної тканини
— 9,6 – 14,3 %. Хімічний склад м’яса
та його енергетичність залежать від породи,
віку і вгодованості.
Із віком тварин
відбуваються значні зміни у
співвідношенні та хімічному
складі м’яса. Всі тканини збільшуються
в абсолютній ма-сі, зростає вихід м’язів
та жиру, зменшується у 1,5 – 2 рази вихід
кісток і кількість води в м’ясі. Краще
за якістю м’ясо одержують від молодих
тварин до 2-річного віку, які досягають
живої маси 400 – 450 кг. Від вибракуваних
дорослих тварин одержують м’ясо гіршої
якості.
Облік м’ясної
продуктивності. До основних показників
м’ясної продуктивності великої
рогатої худоби відносять: живу
й забійну масу, забійний вихід,
середньодобові прирости та якість
м’яса.
Живу масу худоби
визначають зважуванням, яке проводять
вран-ці до годівлі. Для одержання
точніших показників приросту
маси тварин зважують два дні
підряд і виводять середню
величину.
Телят зважують
після народження, а молодняк
у 6, 12, 18 і 24 міс, а також при
постановці на відгодівлю чи
нагул і після їх завершення.
Для визначення інтенсивності
відгодівлі раз у місяць проводять
контрольне зважування.За абсолютним
приростом і кількістю днів
певного періоду розраховують
середньодобовий приріст, який
є важливим показником м’ясної
продуктивності тварин.
Вирощених тварин
на м’ясо зважують перед відправленням
на м’ясопереробні підприємства,
перед забоєм після 24-годинної
голод-ної витримки, а після забою
проводять облік одержаної маси
туші. Якість м’яса визначають
за кількістю жиру і результатом
хімічного аналізу.
4. Шляхи збільшення виробництва
яловичини.
Основними шляхами
збільшення виробництва яловичини,
поліпшення її якості і зниження
собівартості є збільшення поголів’я
м’ясної худоби, удо-сконалення
існуючих та створення нових
порід, повноцінна годівля, інтенсивне
вирощування й відгодівля, промислове
схрещування, інтенсифікація відтворення.
Ці заходи будуть ефективними
за умов міцної кормової бази,
наукової організації праці, застосування
високого рівня механізації та
автоматизації виробничих процесів.
Удосконалення
існуючих і створення нових
порід. Селекційна робота з
породами всіх напрямів продуктивності
спрямована на під-вищення м’ясних
якостей тварин. Нині в більшості
країн світу з розвиненим тваринництвом
спостерігається збільшення кількості
худоби спеціалізованих м’ясних
порід із одночасною стабілізацією
або скороченням поголів’я молочного
напряму продуктивності, що пояснюється
великим попитом на яловичину. Розвитку
м’ясного скотарства сприяє те, що для
його ведення необхідно менше затрат праці
і нижча його капітало- та енергоємність.
В Україні тільки створені м’ясні породи
худоби (українська і волинська м’ясні),
тому вони становлять ще незначну частку
у виробництві яловичини.
Годівля тварин.
Низький рівень годівлі і нестача
протеїну в раціонах призводить
до зниження приростів тварин,
подовження строків вирощування
й підвищення витрат корму
на одиницю продукції. Використання
концентрованих кормів у вигляді
незбалансованих сумішок знижує
їхню ефективність на 15 – 20 %.
У господарства
по виробництву яловичини необхідно
застосовувати типи годівлі з
переважним використанням грубих
і соковитих кормів та оптимальною
кількістю концентрованих (30 – 35
%). У районах бурякосіяння і
картоплевиробництва слід максимально
вико-ристовувати відходи харчової
промисловості (жом, барда та
ін.).
Досягнення передзабійної
маси у більш ранньому віці.
Цього досягають шляхом інтенсифікації
вирощування й відгодівлі молодняку
великої рогатої худоби. При вирощуванні
тварин до живої маси 400 кг у
18-місячному віці середньодобові
прирости повинні становити 670 – 700 г.,
а в 15- і 12-місячному відповідно 800 і 1000
г.
В умовах України
для одержання середньодобових
приростів 670 – 700 г частка концкормів
в раціоні має досягати 30 %, 800 —
35 – 40, більше 1000 г — 50 %. За весь
період вирощування при оптимальному
рівні годівлі необхідно одержувати
не менше 600 г серед-ньодобового
приросту й витрачати з цією
метою не більше 8 к. од. Недоцільна
реалізація молодняку живою масою
менше ніж 400 кг.
Промислове схрещування.
У молочному і молочно-м’ясному
скотарстві доцільно проводити
схрещування низькопродуктивних
корів із плідниками м’ясних
порід, а одержаний від них
приплід вирощу-вати на м’ясо.
Для корів чорно-рябої,
червоної степової, червоної польської
та симентальської порід як
батьківську форму підбирають
плідників порід: герефордської,
шароле, абердин-ангуської, кіанської
та санта-гертруда. Кращі результати
в лісостеповій і поліській
зонах Украї-ни одержані при
використанні плідників шаролезької
і кіанської порід, які характеризуються
подовженим періодом росту. У
прикарпатській зоні добре себе
проявили помісі абердин-ангусів,
а в степовій — герефордів
та санта-гертруда.
Інтенсифікація
відтворення. Найбільш економічно
вигідно одер-жувати від 100 корів
100 телят. Проте в реальних умовах
вирощування цей показник становить
85 – 90 телят. При такому рівні
від-творення можна одержувати 120
– 130 кг яловичини на початкову
голову й забезпечити стабільне
ведення галузі. Значним гальмом
у збільшенні м’ясного контингенту
худоби є пізнє осіменіння
телиць. Щоб запобігти цьому, забезпечують
досяг-нення тваринами у 16 – 18-місячному
віці не менше 70 % живої маси дорослої корови.
Список використаної
літератури
1. Чигринов
Є.І., Ярмак В.С., Гнатушенко О.В., Сова
О.А. Усі на пасовище! //Пропозиція,
2001. №8-9. -С.74-75.(підготовка даних)
2. Чигринов
Є.І., Радченко В.В., Кандиба В.М.
Юрченко С.Г., Муравйов Л.Ф., Марченко
В.А., Кутіков Є.С., Ярмак В.С., Лютий
Ю.М., Сиромятникова Н.А., Гнатушенко
О.В., Ковтун С.Б., Гриненко Г.О., Корх
І.В., Пономаренко О.В., Надворняк
Я.М., Сова О.А. Основні технологічні
напрями наукової концепції збереження
ресурсів у молочному і м’ясному
скотарстві //Науково-виробничий посібник.-
Харків / Інститут тваринництва УААН,
2001.-С.99. (Здобувачу належать підрозділи
7.5 і 9.5.2).
3. Цюпко
В.В., Пронина В.В., Гнатушенко А.В.
Принципы оценки потребления
сухого вещества объемистых кормов
крупным рогатым скотом // Сельскохозяйственная
биология, 2003, № 2. - С.12-19. (Здобувачу
належить оцінка здатності споживання
сухої речовини грубого корму
молодняком великої рогатої худоби
різного напряму продуктивності).
4. Востриков
Н.И., Бельков Г.И., Туников Г.М.
Технология производства говядины
на промышленной основе. М.: Агропромиздат,
1988. –213с.
