Теоретичні основи управління прибутком комерційного банку

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

УКРАЇНИ 

Факультет фінансів та банківської справи 
 
 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Введення у сферу банківського бізнесу»

на тему: «Теоретичні основи управління прибутком  комерційного банку» 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка групи ФББ-11

Хардікова Юліана Андріївна

Перевірив кандидат економічних наук

Миргородська  Людмила Сергіївна 
 
 
 

Ірпінь-2012

ЗМІСТ

Вступ

1. Сутність та функції прибутку банку
2. Механізм формування та розподілу прибутку банку
3. Види прибутку банку та його класифікація

Висновок

Список використаних джерел  

1. СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ПРИБУТКУ БАНКУ 

 Прибуток комерційного банку є внутрішнім джерелом розвитку, а його розмір безпосередньо залежить від рівня організації фінансового менеджменту (рис. 1.1), що базується на кваліфікованій оцінці ступеня ризику при проведенні окремих банківських операцій. Від цього безпосередньо залежать ефективність роботи банку, захист капіталу від “розмивання”, скорочення втрат у процесі його діяльності.

Фінансовий менеджмент у банку 
 
 

Дослідження фінансової діяльності з метою розробки

і створення раціональних систем управління, що забезпечують планування та реалізацію стратегії банку 
 
 
 
 

Фінансова задача – визначення мети використання капіталу 

Вибір методу управління рухом фінансових ресурсів 

Співставлення програми дій 

Організація роботи 

Контроль виконання 
 
 
 
 

Аналіз

та оцінка результатів діяльності

_{(прибуток або збиток)} 
 
 

Розробка рекомендацій щодо управлінських рішень з метою підвищення ефективності діяльності банку 
 

Рис. 1.1. Взаємозв’язок фінансового менеджменту та управління прибутком банку

 Концепція прибутку як економічної категорії зазнала значних змін і розвитку. Виходячи з результатів проведеного дослідження, можна виділити такі теоретичні концепції, які, на нашу думку, не виключають, а доповнюють одна одну:

 · теорія, що визначає прибуток як результат ринкової нерівноваги;

 · теорія, що визначає прибуток як прояв монопольної влади;

 · теорія, що визначає прибуток як результат четвертого фактора виробництва – “підприємницького таланту”, і відповідно наявності доходу у власника даного фактора – підприємницького прибутку;

 · теорія прибутку як результат здійснення нововведень [29].

 У ретроспективному плані розвиток теорії прибутку здійснювався за двома провідними напрямами – компенсаторним та функціональним.

 Перший із них пояснює походження прибутку як винагороду, плату підприємцю, власникам підприємства за вкладений капітал, прийняття ризику, а також успішне виконання економічних та управлінських функцій.

 Друга група функціональних теорій належить до об’єктивних концепцій, у яких визначальна роль у створенні прибутку відведена економічному середовищу: монопольному становищу підприємства, кон’юнктурному та інституціональному поясненню виникнення прибутку.

 Концепції сутності та характеру прибутку доповнюються технологічними та інноваційними теоріями. Зміст їх полягає у тому, що прибутковість, вища за середній рівень, пояснюється результатами застосування новітніх методів виробництва й різних нововведень. Новітні методи управління, маркетингу, сучасні програми фінансування та обліку сприяють збільшенню обсягів продажу вдосконалених або нових товарів. Саме це і породжує різницю між існуючими цінами і витратами, зниження яких генерує прибуток.

 Практика підтверджує можливість отримання надприбутків тими компаніями, діяльність яких ґрунтується на інноваційній стратегії – впровадженні новинок у масове виробництво. Але переваги технічного прогресу окремої фірми поступово нівелюються. Це відбувається тоді, коли аналогічну продукцію починають виготовляти конкуренти компанії.

 Досліджуючи сутність прибутку як економічної категорії, ми встановили, що більшість вчених [30, 31, 32] єдині у своєму підході та розглядають прибуток як “частину додаткової вартості продукту, що реалізується фірмою, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відокремлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий продукт – це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їх успішного роз-витку.

 Прибуток – це перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка за кількісним аспектом є різницею між ціною товару і витратами капіталу на її виробництво [33].

 Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Фірма отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набуде грошової форми [34].

 Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток – це форма прояву вартості додаткового продукту.

 У міжнародній фінансовій практиці при визначенні прибутку базуються або на фінансовій, або на фізичній концепції капіталу. Відповідно до фінансової концепції прибуток вважається отриманим, якщо фінансова (грошова) сума чистих активів наприкінці періоду перевищує фінансову (грошову) суму чистих активів на початку періоду після вирахування всіх розподілів і внесків власників протягом періоду. Відповідно до фізичної концепції капіталу прибуток вважається отриманим, якщо фізична продуктивність або операційна здатність компанії в кінці періоду перевищує фізичну продуктивність на початку періоду після вирахування всіх розподілів і внесків власників протягом періоду.

 Сутність прибутку як об’єкта обліку визначається у відповідних

 нормативних актах. Так, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати [35]. Аналогічно прибуток трактується і в Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України [36].

 Досліджуючи сутність поняття “прибуток банку”, яке досить часто використовується в економічній літературі для відображення якості банківської діяльності, можна зробити висновок про те, що більшість вітчизняних науковців трактують його саме з точки зору бухгалтерського підходу. Це значно спрощує розуміння даної категорії.

 Так, Банківська енциклопедія за редакцією професора А.М. Мороза дає таке визначення банківського прибутку: прибуток банків – це перевищення їх доходів над витратами [37].

 В Енциклопедії банківської справи України за редакцією В.С. Стельмаха наводиться таке визначення: прибуток банку – перевищення доходів банку над витратами (різниця між ними) до сплати податку на прибуток [38].

 У підручниках з банківської справи наводяться такі визначення банківського прибутку. Прибуток банку – це кінцевий фінансовий результат його діяльності, перевищення доходів над витратами [39]. Прибуток – це те, без чого банк не може існувати, без чого втрачається зміст його економічного обслуговування [40].

 У вищенаведених трактуваннях головний акцент робиться на порядку визначення розміру прибутку. Даний підхід достатньо обґрунтований, але він не може бути єдиним критерієм для визначення сутності поняття “прибуток” стосовно до банків.

 У результаті опрацювання теоретичного матеріалу щодо визначення сутності прибутку як економічної категорії, так і з позиції банківської діяльності, сформулювати визначення прибутку можна так: прибуток – це виражений у грошовій формі дохід власника на вкладений капітал, плата за працю, за ризик ведення підприємницької діяльності, який є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

 Прибуток розглядається в трьох аспектах:

 · прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;

 · прибуток як вираження ефективного управління діяльністю суб’єкта господарювання;

 · прибуток як джерело самофінансування. При цьому чистий прибуток розглядається як відносно дешеве джерело фінансування потреби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування [41].

 Особливу увагу варто звернути на те, що прибуток являє собою форму доходу підприємця, який вкладає власний капітал з метою досягнення окремого комерційного успіху, в той же час він є визначеною платою за ризик здійснення підприємницької діяльності [42]. Отже, рівень прибутку та рівень ризику знаходяться між собою в прямо пропорційній залежності.

 Слід також зазначити, що прибуток є вартісним показником і характеризує лише ту частину доходу, яка звільнена від витрат, що були понесені в процесі діяльності.

 Економічний зміст прибутку розкривається у функціях, які він виконує. Потрібно підкреслити, що функція повинна відображати специфічний внутрішній зміст економічної категорії. Усі інші якості, що присвоюються їй, відображають ту чи іншу роль, яку відіграє дана категорія.

 Ключовими функціями прибутку вважаються три функції – стимулююча, розподільча і оціночна (показник ефективності діяльності) [43]. Водночас потрібно зауважити, що стимулюючу чи розподільчу функції виконує будь-яка інша економічна категорія (ціна, заробітна плата та ін.). Показник ефективності діяльності взагалі не може виступати функцією, слугуючи суб’єктивним уявленням про економічне явище у формі певних розрахунків.

 З урахуванням вищезазначеного ми вважаємо, що дані функції (стимулююча, розподільча і оціночна) визначають роль прибутку в ринковій економіці. До дійсних функцій прибутку, які відповідають названим категоріям, ми відносимо: міру ефективності суспільного

 виробництва, міру накопичення, засіб регулювання переливу капіталу.

 Прибуток перш за все виконує функцію міри ефективності суспільного виробництва, оскільки вона визначає кінцевий результат фінансово-господарської діяльності суб’єкта виробництва. У ринковій економіці вкладення капіталу в підприємство супроводжується певною оцінкою ефективності його функціонування. У протилежному випадку взагалі зникає стимул цієї економічної дії. В усі часи прибуток був ознакою компетентного управління трудовими, матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами, що знаходяться у розпорядженні компанії. У кінцевому випадку фінансові результати (валовий прибуток чи збиток) діяльності підприємств є основою валового внутрішнього продукту держави і відображають ефективність функціонування економіки країни.

 Прибуток також є мірою накопичення. У даній функції прибуток – це джерело суспільного виробництва на розширеній основі. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Якщо частка чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків, буде недостатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального його розвитку, матеріального заохочення працівників, то процес суспільного відтворення може взагалі зупинитися.

 Виділяється функція прибутку як засіб регулювання переливу капіталу. Об’єктивно капітал знаходить таке місце в галузевій структурі, яке найбільш вигідне (різний рівень норми прибутку). Цей закон не знає ні господарських, ні державних кордонів. Тому у сучасній економіці можна спостерігати перелив капіталу не тільки між галузями всередині країни, але й між різними державами.

 Функції прибутку виступають у взаємозв’язку та обумовлюють одна одну. Функція прибутку як засіб регулювання переливу капіталу створює умови, за яких певне підприємство і галузь можуть успішно розвиватися. Основу для цього розвитку створює функція міри накопичення, а функція міри ефективності економіки дає можливість визначити рівень цього розвитку.

 Наведені характеристики та функції визначають центральне місце і багатогранну роль прибутку у розвитку ринкової економіки (рис. 1.2). 

7. Головний захисний механізм від загрози банкрутства банку 

1. Головна мета підпри-

ємницької діяльності 

2. База економічного розвитку держави 
 
 

6. Зовнішнє джерело задоволення соціальних потреб суспільства 
 

Прибуток банку

в умовах ринкової економіки 
 

3. Критерій ефективності конкретної фінансової операції 
 
 
 

5. Головне джерело збільшення ринкової вартості банку 

4. Основне внутрішнє джерело формування капіталу, що забезпечує розвиток банку 

Рис. 1.2. Характеристика ролі прибутку банку в умовах ринкової економіки

 Прибуток банку є головною метою його підприємницької діяльності. Основним спонукальним мотивом будь-якого виду бізнесу, його головною кінцевою метою є зростання добробуту засновників банку. Характеризує це зростання розмір поточного доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий прибуток.

 Якщо для засновників банку отримання високого рівня прибутку

 є очевидним мотивом підприємницької діяльності, то може виникнути питання про те, чи є отримання великого прибутку спонукальним мотивом в діяльності найманих менеджерів банку та його персоналу.

 Для менеджерів, які не є засновниками банку, прибуток – це основне мірило їх успішної діяльності. Збільшення рівня прибутку підвищує “ринкову ціну” цих менеджерів, що впливає на рівень їх заробітної плати. І навпаки – систематичне зниження рівня прибутку призводить до зворотних результатів в їх особистій кар’єрі, рівні отриманих доходів, можливостях наступного працевлаштування.

 Для інших співробітників банку рівень прибутку банку є досить високим спонукальним мотивом діяльності, особливо при наявності в банку програми участі найманих працівників у прибутку. Прибутковість банку не тільки гарантує їм зайнятість, але і певною мірою забезпечує додаткову матеріальну винагороду за працю та задоволення соціальних потреб.

 Позичальники опосередковано зацікавлені в обсязі банківського прибутку: кредитна діяльність банку залежить від достатності капіталу, а прибуток у свою чергу є основним внутрішнім джерелом його поповнення.

 Обсяг прибутку в цілому по банківській системі забезпечує її надійність, гарантує безпеку вкладів і наявність джерел кредитування, від яких залежать споживачі банківських послуг.

 Необхідно зазначити, що прибуток банку створює базу для економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку банку через податкову систему дозволяє наповнювати доходну частину державних бюджетів всіх рівнів (загальнодержавного та місцевих), що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції та здійснювати заплановані програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу “багатство держави характеризується рівнем багатства її населення” також пов’язана зі зростанням прибутку банку, який забезпечує збільшення доходів його засновників, менеджерів та персоналу.

 Водночас прибуток банку є критерієм ефективності фінансової діяльності. Індивідуальний рівень прибутку банку в порівнянні з галузевим характеризує ступінь вміння (підготовленості, досвіду, ініціативності) менеджерів успішно здійснювати фінансову діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку банків характеризує ринковий та інші зовнішні чинники, які визначають ефективність діяльності і є основними регуляторами “переливу” капіталу в галузі з більш ефективним його використанням. При цьому капітал переміщується, як правило, в ті сегменти ринку, що характеризуються значним обсягом незадоволеного попиту, а це сприяє більш повному задоволенню суспільних та особистих потреб.

 Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування капіталу банку, який забезпечує його розвиток. В системі джерел формування капіталу прибутку належить головна роль. Чим вищий рівень генерування прибутку банку в процесі його діяльності, тим менші потреби його в залученні фінансових коштів із зовнішніх джерел, а при інших рівних умовах – тим вищий рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції банку на ринку. При цьому, на відміну від інших внутрішніх джерел формування капіталу банку, прибуток є постійно відтворюваним джерелом. Його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.

 Важливо підкреслити, що прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості банку. Здатність вартості капіталу до самозростання забезпечується шляхом капіталізації частини отриманого банком прибутку, тобто його спрямуванням на приріст активів. Чим вищі сума та рівень капіталізації отриманого банком прибутку, тим більшою мірою зростає вартість його активів, а відповідно і ринкова вартість банку в цілому, яка визначається при його продажу, злитті, поглинанні та в інших випадках.

 Прибуток банку є найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Соціальне значення прибутку проявляється перш за все в тому, що кошти, які перераховуються до бюджетів різних рівнів в процесі їх оподаткування, виступають джерелом реалізації різних загальнодержавних та місцевих соціальних програм, що забезпечують “виживання” окремих соціально незахищених верств населення. Крім того, це значення проявляється в задоволенні частини соціальних потреб персоналу за рахунок отриманого банком прибутку. Нарешті, певна соціальна роль прибутку проявляється в тому, що він слугує джерелом зовнішньої благодійної діяльності банку, що спрямована на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

 Підбиваючи підсумки, зазначимо, що в умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності – це необхідні чинники існування будь-якого суб’єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідного збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.

2. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ БАНКУ 

 Банк – це складна органічна структура, суспільна роль якої аналізується теорією банківської фірми, яка в свою чергу є складовою частиною загальної теорії фірми. Еволюція теорій банківської фірми – це трансформація спрощених уявлень про банк як економічний агент в більш складні. В науковій економічній думці банк асоціативно розглядається як торговельне і кредитне підприємство, як інститут фінансового посередництва [42, 43, 46-48], як інформаційний процесор, як портфель чи баланс, як агент на біржі тощо.

 В даній роботі банк розглядається як підприємство, що купує, виготовляє та продає на ринку специфічні товари, які за формою прозорі, а за змістом абстрактні. Ці товари називаються фінансовими послугами. Основою життєдіяльності такого підприємства є створення якісного портфеля доходних активів, що відповідають інтересам покупців, продавців та засновників.

 За проведену діяльність банк отримує фінансовий зиск у вигляді чистого прибутку. Відповідно до п. 5 ст. 87 “Фонди господарського товариства” Господарського кодексу України “прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов’язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства”.

 Відповідно до класифікації, запропонованої Базельським комітетом, виділяють такі види діяльності банку, які в комплексі можна розглядати як господарську діяльність товариства:

 · комерційну діяльність;

 · торгову діяльність;

 · діяльність з управління активами та пасивами.

 Комерційна діяльність банку – це діяльність із залучення та розміщення коштів і надання послуг з обслуговування, яка не пов’язана з торговими операціями банку та з управлінням активами і пасивами.

 До комерційної діяльності належать:

 а) пасивні комерційні операції банку із залучення коштів від клієнтів з первісною метою утримувати їх до остаточного повернення власнику (до погашення):

 · залучення депозитів до строку погашення;

 · фінансовий лізинг;

 · випуск боргових цінних паперів власної емісії з метою продажу клієнтам;

 б) активні комерційні операції банку з розміщення коштів з метою

 утримувати їх до погашення чи анулювання або з метою довгострокового інвестування:

 · видача кредитів та їх утримування до строку погашення;

 · розміщення депозитів з метою отримання доходу;

 · лізинг;

 · операції з цінними паперами в портфелі до погашення;

 в) операції з надання послуг, які безпосередньо не пов’язані з торговою діяльністю та діяльністю з управління активами і пасивами:

 · розрахунково-касове обслуговування;

 · кредитне обслуговування;

 · надання, отримання та обслуговування кредитних ліній;

 · довірче обслуговування;

 · консультаційні послуги, пов’язані з комерційною діяльністю тощо.

 За результатами комерційної діяльності банки отримують процентний, комісійний прибутки та дивідендний дохід.

 Процентний прибуток або чистий процентний дохід – це різниця між сумою отриманих банком процентних доходів від кредитних операцій, операцій з цінними паперами та похідними фінансовими інструментами і сумою понесених банком витрат на виплату процентів за залученими депозитами та запозиченими коштами.

 Комісійний прибуток або чистий комісійний дохід – це різниця між сумою одержаних банком комісій і зборів та сумою сплачених ним комісій і зборів за отримані послуги.

 Дивідендний дохід – дохід, який виникає у результаті використання банком цінних паперів з нефіксованим прибутком.

 Центри відповідальності комерційної діяльності повинні контролювати лише відповідні неторгові ризики, зокрема кредитний і операційний. Ринкові ризики (процентний, валютний, інші ринкові ризики) та ризик ліквідності, що стосуються комерційної діяльності, за допомогою системи трансфертного ціноутворення передаються центрам відповідальності, які здійснюють діяльність з управління активами і пасивами.

 Торгова діяльність банку – діяльність з придбання або створення активів і пасивів з метою продажу в найближчій перспективі та/або для отримання прибутку від короткотермінових коливань ціни або дилерської маржі (торгові операції), а також діяльність з хеджування торгових операцій.

 Об’єктами торгових операцій можуть бути фінансові інструменти та товарні активи. До торгової діяльності належить:

 · торгівля іноземною валютою;

 · торгівля на грошовому ринку (арбітраж);

 · торгівля цінними паперами з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань ціни або дилерської маржі тощо.

 За результатами торгової діяльності формується чистий торговельний дохід, який визначається на нетто-основі, тобто у згорнутому вигляді визначаються прибутки (збитки), які виникають у результаті:

 1) купівлі і продажу торговельних цінних паперів та придбаних на продаж;

 2) вибуття інвестиційних цінних паперів;

 3) операцій в іноземній валюті.

 Центри відповідальності торгової діяльності приймають на себе процентний, валютний, інші ринкові ризики, які є результатом використання торгових інструментів з метою отримання прибутку, а також усі інші ризики, крім ризику ліквідності. Вони не повинні порушувати ліміти, встановлені комітетом з управління активами і пасивами, щодо зазначених ризиків.

 Діяльність банку з управління активами і пасивами – це діяльність з проведення фінансових операцій з метою підтримання ліквідності, оптимізації ризиків комерційної діяльності банку, хеджування таких ризиків, коригування валютних позицій банку, здійснення операцій, що належать до інвестиційної та фінансової діяльності банку.

 До діяльності з управління активами і пасивами належать:

 · операції на грошовому ринку для управління ліквідністю (надання та отримання міжбанківських кредитів; операції з Національним банком України щодо регулювання ліквідності шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій);