Теоретичні основи організації праці

Теоретичні основи організації  праці

Питання для обговорення

1. Поняття праці та її характер в умовах ринкової економіки.
2. Мета і завдання організації праці на підприємстві, установі.
3. Завдання та напрями організації праці.
4. Поняття і особливості розумової праці.
5. Нормативно-правові основи організації праці.
6. Психофізіологічні основи організації праці.

1 питання

Праця може розглядатися стосовно суспільства в цілому (суспільна  праця) і окремої особистості (індивідуальна  праця). Незважаючи на різні характеристики, суспільна та індивідуальна праця мають загальні ознаки. Суспільна праця визначає, зрештою, індивідуальну працю, як з боку її суспільної організації, так і з боку матеріально-технічного змісту. Усяка індивідуальна праця є проявом суспільної праці, бо праця й відносини, пов’язані з нею, завжди мали й матимуть суспільну форму, оскільки люди так чи інакше працюють один на одного. На рівні суспільства праця виступає як взаємопов’язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні – у вигляді окремих функцій та операцій. Шляхи удосконалення суспільної та індивідуальної праці є різними. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресивних технологій, другі – у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удосконалення суспільної праці повинно випереджати зміни змісту індивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (показник змісту індивідуальної праці).

В умовах становлення та розвитку ринкових відносин, перебудови та удосконалення  господарського механізму важливе  значення має організація праці.

Організація праці базується  на взаємозв’язку технології і людини в єдиному виробничому процесі, на забезпеченні найбільш ефективного  використання матеріальних і трудових ресурсів, сприяє збереженню здоров’я працівників, розвитку та реалізації їхнього  творчого потенціалу.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами та технологією виробництва з метою забезпечення раціонального використання всіх видів ресурсів і досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Організація праці є об’єктивною необхідністю і невід’ємною складовою трудової діяльності людини.

На всіх рівнях управління до основних задач організації праці  можна віднести економічні, психофізіологічні та соціальні завдання.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Психофізіологічні завдання передбачають створення на виробництві оптимальних умов для нормального відтворення робочої сили та збереження здоров’я працівників шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних та психологічних навантажень.

Соціальні завдання передбачають формування умов для всебічного і гармонічного розвитку особистості.

Основні напрямки організації праці:

1. Поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднання працівників у виробничі колективи.

2. Організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу.

3. Раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду.

4. Нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва.

5. Організація підбору персоналу та його розвиток, що передбачає планування персоналу, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо.

6. Забезпечення сприятливих умов праці, розробка та впровадження науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

7. Зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників.

8. Удосконалення форм та систем мотивації та стимулювання праці.

3 характеристикою товару  як споживчої вартості зв’язаний  двоїстий характер пращ. Праця,  виконувана у визначеній доцільній  формі, що відрізняється метою,  предметами і засобами праці,  характером операцій і результатом,  являє собою конкретну працю.  Прикладом тут може служити  праця токаря, столяра, кравця, будівельника  тощо. Але усі види конкретної  праці мають загальне (витрати  фізичної і розумової енергії  на виробництво товару). Ці витрати  праці взагалі, безвідносно до  конкретної форми праці, виступають  в умовах товарного виробництва  як абстрактна праця. Результат  конкретної праці — споживча  вартість, а результат абстрактної  праці — вартість товару. 
Конкретна праця виступає як форма прояву приватної праці індивіда, що створює ту чи іншу споживчу вартість. Абстрактна ж праця являє собою часточку загальної, однакової для всіх товаровиробників праці і є формою прояву суспільного характеру праці. Праця товаровиробника завжди виступає, з одного боку, як приватна праця даного індивіда і виявляється в конкретній формі, що створює споживчу вартість, а з іншої, як часточка суспільної праці і виявляється в абстрактній формі, що створює вартість. 
Протиріччя між приватною і суспільною працею товаровиробника в умовах товарного виробництва — основне і виявляється в різноманітних формах конкретної й абстрактної праці, споживчої вартості і вартості, складної і простої праці. Усе це — конкретні форми прояву суміснорозділеної праці в умовах, коли сумісність і роздільність із простого розходження перетворилися в протилежності. 
Складна праця виступає як характеристика конкретної праці. Вона вимагає для здійснення визначених навичок, умінь, кваліфікації. На відміну від цього просту працю може виконувати будь-який нормально розвинений індивід без спеціальної підготовки і навчання. Тому проста праця співпадає з витратою праці взагалі і служить перехідною ланкою, що дозволяє звести конкретну працю до абстрактної. Складна праця функціонує як помножена проста праця, що створює в одиницю часу більшу вартість. Схематично цей взаємозв'язок наведено на рис. 11.1: 

2 питання

У загальному значенні під організацією праці розуміють  приведення трудової діяльності у визначену  систему, що характеризується внутрішньою  упорядкованістю, погодженістю і спрямованістю  взаємодії людей для реалізації спільної програми чи мети.

Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

Отже, можна  виокремити три основні компоненти мети організації праці:

— предметний —  забезпечення заданого обсягу виробництва  продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;

— економічний  — досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі  кожної одиниці використовуваної живої  праці (оцінюваної як продуктивність праці  чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);

— соціальний —  у загальному значенні — гуманізація  праці (удосконалення її умов і змістовне  підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового  потенціалу пра

цівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).

Мета організації  праці досягається у процесі  вирішення таких основних груп завдань:

— економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи  вирішення завдань скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

— організаційних: визначення порядку і послідовності  виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного  і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення  дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

— психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

— соціальних: підвищення змістовності і привабливості  праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання  їх добробуту.

3 питання

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. 
В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці. 
Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості. 
Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують. 
Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін. 
Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями: 
поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи; 
організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу; 
нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва; 
організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо; 
оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу; 
раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу; 
поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці; 
зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників; 
мотивація й оплата праці. 
Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

4 питання

В умовах бурхливого розвитку цивілізації  кількість осіб, які виконують  розумову працю, безперервно збільшується. Навіть професії, пов'язані з фізичною працею, дедалі більше потребують розумової  праці. 
Розумова праця — це діяльність людини, пов'язана з прийманням і переробленням інформації, що потребує переважно напруження сенсорного апарату, уваги і пам'яті, активації процесів мислення, емоційної сфери без значних фізичних зусиль. Слід, одначе, зауважити, що як м'язова діяльність неможлива без участі координувальної ролі ЦНС, так і розумова праця завжди супроводжується м'язовою діяльністю. 
Основними формами розумової праці є творча праця, яка є найскладнішою у людській діяльності, праця управлінців, вчителів і викладачів, що характеризується нерегулярним навантаженням і зростанням обсягу інформації, праця медичних працівників, які постійно контактують із людьми і несуть підвищену відповідальність за роботу, праця учнів і студентів, яка потребує напруження основних психічних функцій, та операторська праця, пов'язана з керуванням машинами, тощо.

Праця завжди є одночасно розумовою і фізичною діяльністю. Тут не можна провести чіткої межі, тому, що будь-яка професійна діяльність більшою чи меншою мірою пов’язана з інтелектуальною та фізичною напругою. Поділ на духовну і фізичну працю може відбуватися з урахуванням того, наскільки людина докладає свої переважно духовні чи фізичні зусилля для розвитку своєї особистості та для одержання прибутку за виконану роботу.   Розумова праця включає інформаційні, логічні, узагальнюючі і творчі елементи, характеризується відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами виробництва та забезпечує потреби виробництва в знаннях, організації та управління.

Особливості розумової праці

На  відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами  енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим  органом під час такого виду діяльності витупає мозок. Під час розумової  діяльності значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, ускладнюється  прийом і переробка інформації, виникають  функціональні зв’язки, нові комплекси  умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам’яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Для розумової  діяльності характерне напруження уваги, сприйняття, пам’яті, велика кількість  стресів, малорухливість, вимушена поза.

Все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини  і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зростає потреба  в глюкозі. Погіршуються також функції  зорового аналізатора: стійкість ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції.

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь  напруження уваги – в середньому у 5-10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової  діяльності. Розвивається особливий  стан організму – втома, що з часом  може перетворитись на перевтому. Все  це призводить до порушення нормального  фізіологічного функціонування організму.

Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов’язки  без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Переважно люди розумової діяльності не здатні вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8-11 годин  на добу, а майже постійно з короткочасними переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформаційної теорії, згідно з якою людина підчас сну  переробляє інформацію, отриману в  період активної бадьорості.

Фізичний  і розумовий види діяльності вимагають  різного напруження певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно  класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці –  це напруженість функціональних систем організму, які зумовлені фізичний навантаженням. Напруженість, своєю чергою, характеризує рівень напруження центральної нервової системи.

5 питання

Конституція України є найважливішим  правовим актом держави, основним її правовим документом, який виступає стабілізуючим чинником, серцевиною правових положень, навколо яких розвиваються законодавчі норми, що належать до різних галузей права. Кожне з окремих положень Конституції, кожна її норма може стати тією ланкою, з якої починається створення конкретних норм регулювання суспільних відносин або навіть правових інститутів.

Об'єктом конституційних відносин є влада, суверенітет держави, народу, права і свободи громадянина. Конституційні відносини мають політичний характер, вирішують питання влади. Правові положення, що вміщені в Конституції, мають вищу юридичну силу.

Особливим предметом регулювання  Конституції України є закріплення  пріоритету прав і свобод людини, які  визнаються найвищою соціальною цінністю. Ці права і свободи визначають правове становище особи і  основи правопорядку. В системі загальнолюдських цінностей визначальне місце належить праву на працю, на якому базується економічне і соціальне становище як суспільства в цілому, так і кожного його члена.

Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе обирає або на яку погоджується. Держава створює умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовки, перепрофілювання працівників відповідно до їх інтересів і потреб суспільства.

Праця повинна належним чином оплачуватися відповідно до її кількості і якості. Прибуток може бути одержаний і за допомогою інших видів діяльності, що не заборонені законом. Це може бути підприємницька діяльність або об'єднання з іншими особами для досягнення своєї мети.

Оплата за працю має бути справедливою і забезпечувати гідні умови життя працівнику і його сім'ї. Винагорода визначається трудовим договором, виходячи з тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми 40 годин на тиждень, має забезпечувати прожитковий рівень і не може бути нижчою встановленого державою мінімального розміру.

При цьому кожному громадянинові, який має виборче право, належить рівне право доступу до зайняття державних посад, а також посад в органах місцевого і регіонального самоврядування. [19, c.38-39]

Забороняється використання примусової праці, за винятком роботи, що визначена  для певних осіб вироком суду, або  при введенні відповідно до закону надзвичайного або воєнного стану.

У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом.

Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені законом мінімальна тривалість щодобового вільного часу, щотижневі вихідні дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпустка, скорочений робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного з батьків), які мають малолітніх дітей.

Кожний громадянин, який працює, має  право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. Умови праці, визначені чинним законодавством, можуть доповнюватись колективними та індивідуальними трудовими договорами, що укладаються шляхом вільних переговорів.

Охорона здоров'я забезпечується створенням належних умов життя і праці, системою соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, розширенням мережі комунальних (муніципальних) і приватних медичних установ і підприємств, розвитком медичної промисловості і науки, досконалою підготовкою висококваліфікованих спеціалістів у галузі охорони здоров'я і державним контролем за їх фаховим рівнем. Держава створює умови для високоефективного і доступного для всіх медичного обслуговування, поєднання безплатних і платних форм медичної допомоги.

Кожний має право на відшкодування  державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної його здоров'ю чи майну екологічними правопорушеннями, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень.

Гарантуються доступність і  безплатність обов'язкової освіти. Освіта є основою духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави. її метою є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, підвищення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, збагачення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

В разі настання старості, хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина обставин він має право на соціальне забезпечення. Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних установ, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя людини, не нижчий прожиткового мінімуму.

Громадяни України мають право  на свободу об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання, обмежений у правах або мати переваги у зв'язку з належністю чи неналежністю до нього. Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою. [14, c.48]

Трудові відносини в Україні  регулюються системою законодавчих актів, серед яких визначальним є КЗпП, прийнятий Верховною Радою 10 грудня 1971 р. і уведений в дію з 1 червня 1972 р. Отже, чинний КЗпП є законом Української РСР як складової частини колишнього Союзу РСР і фактично дослівно відтворив Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. Стаття 2 КЗпП конкретизує право на працю, проголошене Конституцією України, визначаючи, що воно реалізується шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації. При цьому вільний вибір професії, роду занять і роботи забезпечується державою. При укладенні трудового договору робота, що виконуватиметься працівником, тобто трудова функція, визначається угодою між сторонами. [2, ст.21]. Таким чином, закріплюються принцип договірного характеру трудових відносин і визначеність трудової функції, яка виконуватиметься працівником.

Трудові відносини можуть припинятися  лише з підстав, передбачених законом, зокрема ст.ст. 36—41 та 45 КЗпП. Отже, цими статтями визначається принцип стабільності трудових відносин.

Законом України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» закріплено право громадян України вільно обирати види діяльності, які не заборонені законодавством; виключається будь-яка форма примусу до праці (п. 2 ст. 1). Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. Це полярна протилежність радянському принципу, який вважався одним із головних і визначальних в трудовому праві — принципу загальності і обов'язковості праці.

Законом України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди» визначено порядок врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом та профспілкою чи іншим органом, уповноваженим трудовим колективом на представництво його інтересів. Законом вирішене питання узгодження інтересів працюючих з власниками або уповноваженими ними органами, фактично закріплено принцип участі трудових колективів чи їх представницьких органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю.

Законом України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» конкретизоване право  на винагороду і закріплено принцип  матеріальної зацікавленості працюючих у наслідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здійснюється на основі системи угод, які укладаються на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Кожен, хто працює, має право  на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. Законом України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлені державні гарантії права на відпустку, визначені умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення працездатності, зміцнення здоров'я, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустку громадяни України мають незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності підприємства, установи, організації.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я  в процесі трудової діяльності визначає Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці». Він регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Цей Закон відображає принцип безпеки праці.

6 питання

Під основами НОП розуміється сукупність досягнень науки, техніки та передового виробничого і комерційного досвіду, на базі яких має здійснюватися безперервне вдосконалення організації праці.

Складові основи наукової організації праці поділяються на такі групи:

o соціально-економічні;

o техніко-технологічні;

o психофізіологічні.

Соціально-економічні основи НОП визначають цілі, характер і зміст праці в ринкових умовах господарювання і, як наслідок, особливу принципову сутність та соціально-економічний напрямок заходів з наукової організації праці.

НОП спирається на основні положення політичної економії та притаманні їй економічні закони, на прикладні науки - менеджмент та маркетинг, економіку окремих  галузей народного господарства, соціологію, педагогіку, конфліктологією, прикладною психологією.

Техніко-технологічні основи НОП складають висновки з досягнень теоретичних і прикладних технічних наук, науково-технічного прогресу в цілому, з сукупності знань та передового досвіду в галузі застосування і вдосконалення знарядь і предметів праці, допоміжних технічних засобів і конкретних новітніх технологій виробництва.

Прогресивні зміни  в організацію праці робітників, інженерів, службовців і менеджерів, особливо на допоміжних процесах, вносить  впровадження комплексних технологій, за яких до єдиного технологічного ланцюга включені не тільки основні, й допоміжні операції та процеси, починаючи з отримання сировини та енергоресурсів, основних та обігових коштів і закінчуючи відвантаженням (реалізацією) готової продукції (послуг), з проектуванням раціональних методів  і прогресивних форм організації  та контролю їх виконання, включаючи  створення виробничих потоків з  максимальною механізацією та автоматизацією.

Психофізіологічні основи НОП складають висновки та рекомендації наук, що досліджують вплив процесу праці та умов, в яких цей процес здійснюється, на організм людини; він сприяє збереженню здоров' я, підвищенню життєдіяльності та працездатності людини.

До таких  наук відносять насамперед фізіологію та психологію праці, біомеханіку, інженерну  психологію, ергономіку, виробничу  естетику, які вивчають зміни в  людському організмі при виконанні  трудових дій за певних виробничих умов, та опрацьовують рекомендації із забезпечення нормального функціонування організму.

Біомеханіка, яка досліджує властивості опорно-рухового апарату людини, дозволяє опрацьовувати науково обґрунтовані рекомендації з раціоналізації прийомів і методів праці з урахуванням та аналізом рухів людини та впливу на її внутрішні органи і процеси праці.

Ергономіка, яка вивчає антропометричні дані та функціональні можливості й особливості людини в трудових процесах, дозволяє розробляти рекомендації по забезпеченню працівників найбільш сприятливими умовами праці, що, до речі, враховується при створенні та модернізації знарядь праці (меблів, засобів оргтехніки, інструментів та обладнання), при плануванні та обладнанні робочих місць.

Інженерна психологія, яка досліджує взаємодію людини з різними технічними пристроями, розробляє методи адаптації систем управління машинами і механізмами, а також автоматизованих систем управління підприємством до психологічних особливостей людини; визначає психічні можливості із засвоєння та переробки інформації; дає науково обґрунтовані рекомендації в цій галузі.

Виробнича естетика вивчає вплив естетичних умов виробничого середовища на психічний стан людини; на цій основі опрацьовуються рекомендації з художнього конструювання предметів та знарядь праці, оформленню інтер' єру виробничих та офісних приміщень і робочих місць, кольоровому оформленню та озелененню, застосуванню функціональної музики з метою створення у працюючих позитивних емоцій під час роботи.