Теоретичні основи інформатики

Реферат на тему: " Теоретичні основи інформатики ", студентки 1-го курсу, 1 групи, спец.6509, Онищенко М. В.

План

1. Історія та етапи розвитку комп’ютерної техніки.

 

 

2. Інформація.

 

• Її види та властивості.

 

• Економічна інформація.

 

 

• Подання та кодування інформації в комп’ютерній техніці.

 

 

3. Структурна схема ПК та призначення його складових.

 

 

 

4. Програмне забезпечення.

 

• Системне програмне забезпечення.

 

• Операційна система.

 

• Організація файлової системи.

 

•   Прикладні програми.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія та етапи розвитку                        комп’ютерної техніки.

 

Людина завжди прагне прогресу: взяла в руки палку, винайшла колесо, більшість механізмів і інструментів. Вони розширили її фізичні здібності і збільшили свободу в просторі і часі. А тепер, коли ми навчилися збільшувати силу руху, швидкість ніг, гостроту зору, тонкість слуху, нам стало чогось не вистачати.

Так! Нам потрібно інструмент для підсилення інтелекту. Так і з’явився комп’ютер. Він розширив свободу розумову і духовну, розширив границі свідомості, дав нам змогу приєднуватися, досягнення колективного розуму і навіть більше – внести в нього свій особистий інтелектуальний вклад:

 

 Від механічних калькуляторів до електронних машин.

Комп’ютери пройшли  довгу дорогу розвитку. Сьогодні в  деяких книжках можна найти спогади  про те, що прапрадідусям комп’ютерам  був абак. Це не зовсім так, оскільки всі відомі рахівниці, і абак – скоріше інструмент для запам’ятовування чисел, як для вичислення.

Ніяких навіть механічних операцій ні абак, ні рахівниця проводити не можуть. З таким успіхом можна загинати пальці або малювати палички на аркуші паперу.

Справжнім предком комп’ютера були всім відомі механічні годинники. Це дійсно інструмент, який може рахувати без участі людини. Правда, годинник відраховує не числа, а час, але з точки зору механіки ніякої різниці не має.

Уже всередині ХХ ст. були годинники, здатні не тільки рахувати хвилини і години, а й володіюти можливістю програмування, щоб у потрібну хвилину розбудити господаря мелодійним передзвоном дзвінків.

 

 

 

 

Перші ЕОМ з’явилися  після ІІ світової війни, і вони були такі далекі від сучасних комп’ютерів, як абак від механічного годинника. В ті роки ніхто не думав про те, що колись зможе допомогти людині в інтелектуальній діяльності. Його призначення було тільки утилітарним – розрахунок артилерійських таблиць.

Параметри знаряддя, властивості  заряду і маса заряду, умови роботи, висота над рівнем моря, відстань до цілі і кут до підвищення ствола – все це впливає на точність попадання. Для кожного типу снарядів необхідні були великі обчислення. Перші ЕОМ дозволили спростити працю тисячі обчислювачів, що працювали роками без перевтомлювань.

  “Той хто нам заважає, той  нам і допоможе”. 

До початку 60-х рр. у  світі вже робили тисячі ЕОМ, але  комп’ютерами в сучасному розумінні  цього слова вони так і не були. Ці машини працювали за програмами, закладеними програмістами і  по закінченні роботи не давали результатів. Ні про яке оперативне управління і тим більше спілкування з такою машиною іще не могло бути й мови.

Головною задачею програмістів було зробити програму безпомилковою, щоб вона могла бути успішно закінченою. Розуміється це вдавалося далеко не завжди, у програмістів було два запеклі вороги – скидання комп’ютера і зависання програми. Із скиданням все зрозуміло – це вихід програми із ладу в результаті якої небудь помилки. Зависання – це теж вихід із ладу, але іншого виду.

 

 Якщо в програмі є помилка, буває так, що комп’ютер виконує одну і ту саму операцію безмежне число разів. Із сторони це виглядає, ніби-то комп’ютер нічого не робить (“завис”), а насправді він напружено працює, хоча абсолютно безрезультатно. “А чи не можна використати зависання для якоїсь корисної справи ?” - задумались інженери. Перемогти “зависання” можна, тільки можна перервати роботу комп’ютера, наприклад, виключивши блок живлення. А якщо, зробити зависання спеціально? Для цього в програмі потрібно зациклитись, щоб вона постійно поверталась до свого початку. А що, якщо переривати комп’ютер не включаючи живлення, а натиском на

 

 

 

 

якусь спеціальну клавішу? А що, якщо таких спеціальних клавіш буде багато? Тоді комп’ютер зможе  запам’ятати якою клавішею його зупинити. Дайте такому комп’ютеру 100 перериваючих клавіш і він зможе зрозуміти всі букви алфавіту, цифри, розділові знаки, багато іншого. Тоді під час роботи комп’ютера в нього можна вводити тексти, обробляти їх і видавати результат.

 

Найдавніші  комп’ютери:

а) Механічні рахівниці.

Найпершу механічну  рахівницю, яка мала практичне застосування (вона складалася з набору ричажків і коліщат), винайшов у 1642р. французький математик Блез Паскаль. Щоб скористатися таким приладом потрібно було набрати два числа на лицевій панелі, повернути ручку і тоді машина проводила обчислення введених у неї чисел, але множити або ділити вона ще не могла.

У 1832 р. англійський математик  і винахідник Чарльз Бебідж сконструював першу програмну рахувальну машину, яку він назвав аналогічною машиною. Особливість цієї машини полягала в тому, що для виконання операцій їй була потрібна не людина, а набір інструкцій. Такі інструкції представляли собою визначений візерунок дірочок на карточках-перфокартах. Вони стали прикладом перших обчислювальних програм. На жаль, цю аналітичну машину не вдалося довести до робочого стану.

б) Перші комп’ютери, які працювали  на електриці.

Ідеєю Бебіджа після створення програмуючої обчислювальної машини вчені скористалися в 30-40-х рр. ХХ ст. Але замість великої кількості механічних деталей, які потрібно було машині Бебіджа, вчені змусили працювати в обчислювальних машинах електрику.(перша програмуюча машина у 1805 р. була створена інженером Жозефом-Марі Жаккаром, ткацький станок, який міг створювати на тканині різноманітні візерунки із шовкових ниток різного кольору) Саме прекрасне у винохідці було те, що станок створював візерунки на тканині по інструкції, яка представляла собою

 

 

 

 

карточку з дірочками, розміщеними у визначеному порядку. Ці карточки-інструкції і були першими порограмами. Для кожного малюнка своя перфокарта).

Електро-обчислювальні  машини (ЕОМ) мали запам’ятовувати  цифри та іншу інформацію і зберігати  її у своїй пам’яті. Для цієї цілі використовувалися переключателі, які називались “реле”. Їх контакти закривались або розкривались при проходженні по них електричного струму. У кінці 30-х рр. в американському Гарварді був створений “Марк – 1” – це комп’ютер з великою кількістю реле, здібний складати, вичитати, множити і ділити дуже великі числа для виконання кожної обчислювальної операції. Йому потрібно було близько 4 секунд.

в) Комп’ютери у час вдосконалення.

 

1. Напівпровідниковий  транзистор.

У перших ЕОМ основними  робочими елементами були електричні лампи, або вакуумні електричні трубки. На зовнішній вигляд вони були схожі на електричні лампи. Вони включалися і виключалися під дією електричних сигналів, але при роботі сильно перегрівались і часто виходили з ладу.

Наступним кроком уперед в обчислювальній техніці стало створення у 1948р. напівпровідникових транзисторів. Вони виконували такі ж функції, що і електронні лампи, але вони значно менші по розміру (трохи більші за горошину), надійніші в експлуатації і більш стійкі. До того ж вони використовували набагато менше електроенергії і були дешевші у виробництві.

Таким чином стало  можливим створення ЕОМ. Менших розмірів і з більшими швидкодіями. В 60-ті рр. їх вже використовували в приватних  компаніях і державних установах. З’явилися ЕОМ різних типів, деякі  з них розмірами як кімната. Дістали назву “Велике ЕОМ”, інші ті, що менші і могли поміститися на столі і дістали назву міні-ЕОМ.

 

 

 

 

 

2. Кремнієва  мікросхема.

Поява інтегральних схем, або кремнієвих чіпів, в 70-ті рр. ХХ ст. означало ще один великий етап в  розвитку ОТ. ЕОМ стали ще більш  компактними і дешевими. Оскільки інтегральна схема здатна замінити тисячі інтегральних транзисторів і зменшується вона на поверхність кремнієвого стану площею близько 10 кв. мм.

ЕОМ до того часу стали  на стільки невеликими і дешевими, що більшість людей стали думати чи не купити б їм настільки корисну машину. Оскільки основні інтегральні схеми для ЕОМ за свій мініатюрний розмір дістали назву мікропроцесори, і номер покоління ОМ дістали приставку “мікро”, а по українському стали найчастіше називати просто комп’ютерами. Однією із перших вдалих розробок, придатних для рішення щоденних задач у домашніх умовах, стали “Епл” (“Apple”), з’явившись на ринку у 1977 р.

3. НВІС (технологія).

У 80-ті рр. електронники розробили  технологію НВІС (технологія створення  над великих інтегральних схем). Одна така інтегральна схема включає в себе десятки тисяч транзисторів і всі вони розміщуються на кристалі кремнію, меншого за людський ніготь. Так був створений домашній комп’ютер. Іншим словом ПК (персональний комп’ютер) скорочене позначення цього терміна по англійському – РС. Під час створення більшості сучасних комп’ютерів використовувалася технологія НВІС у порівнянні з першими ЕОМ. Сьогоднішні машини видаються чудом техніки. І прогрес у даній області все прискорюється. Тому витягуючи із коробки тільки що куплений комп’ютер, можете думати, що він уже майже застарілий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Інформація. Її види та властивості. Економічна інформатика. Подання та кодування інформації в комп’ютерній техніці.

Поняття інформації відноситься  до основних понять науки про керування і тісно пов'язане з такими поняття¬ми, як «інформаційні ресурси», «інформаційні техноло¬гії», «інформаційне забезпечення», «інформаційні систе¬ми», «інформаційні структури» тощо. Для того, щоб дати найбільш повне визначення інформації, необхідно звер¬нути увагу на те, що в її основі лежить взаємозалежність пари об'єктів — джерела і споживача інформації. Джере¬лами інформації, насамперед, є природні об'єкти: люди, тварини, рослини, планети та ін. Разом із цим у міру роз¬витку науки і техніки джерелами інформації стають на¬укові експерименти, машини, апарати, технологічні про¬цеси. Значний також перелік об'єктів, що є споживачами інформації: люди, тварини, рослини, різноманітні технічні пристрої тощо. 
 
Виходячи зі сказаного, дають таке визначення інфор¬мації: інформація - «сукупність відомостей про всілякі об'єкти, явища, процеси». Більш змістовним є твердження: інформація є вибір одно¬го варіанта (або декількох) із багатьох можливих і рівно¬правних. Слово «рівноправних» означає, що усі варіанти, із яких робиться вибір, мають щось спільне, тобто нале¬жать одній множині. У наукових працях розглянуто три основ¬них варіанти вказаного вибору: якщо вибір підказаний (або вказаний), то мова йде про одержання (рецепцію) ін¬формації; якщо вибір зроблений самостійно і випадково, то говорять про виникнення інформації; і, нарешті, якщо вибір однозначно визначений ситуацією або попередніми подіями (тобто вибору, по суті, немає), то про інформацію взагалі говорити не доводиться. 
 
Розглянемо основні форми подання, види і властивості інформації, використовуючи для цього структурну схему, яка дається на рис. 1.1. 
 

 

 

 

 

 

 

 

Основними формами подан¬ня інформації є символьна, текстова і графічна. 
Сим¬вольна форма ґрунтується на використанні символів — літер, цифр, знаків і т. д., є найбільш простою і практич¬но застосовується тільки для передачі сигналів про різні події. 
 
Рис.1.1 - Форми представлення, види і властивості інформації 
 
Більш складною є текстова форма подання інформа¬ції. Тут, як і в попередній формі, використовуються сим¬воли — літери, цифри, математичні знаки. Однак інформа¬ція закладена не тільки в цих символах, але й у їх сполученні, порядку проходження. Завдяки взаємозв'язку символів і відображенню мови людини текстова інформація надзвичайно зручна і широко використовується в повсякденному житті. 
 
Найбільш місткою, але і найбільш складною є графічна форма подання інформації. Образи природи, фотографії, креслення, схеми, малюн¬ки мають велике значення в нашому житті і містять ве¬личезну кількість інформації. І хоча інформація не має ні маси, ні геометричних розмірів, жодних фізичних або хі¬мічних властивостей, проте для її існування обов'язкова наявність якогось матеріального об'єкта, що передає або зберігає інформацію. Таких об'єктів досить багато, і їхня кількість увесь час зростає. 
 
Серед різних видів інформації звичайно виділяються два — біологічна і соціальна. Під біологічною інфор¬мацією розуміють таку, що забезпечує життєдіяльність ок¬ремо взятого живого організму. До різновидів біологічної інформації відносять генетичну інформацію, що забезпе¬чує цілісність виду. Матеріальними носіями біологічної інформації є високомолекулярні хімічні сполуки, сигна¬ли хімічної й електрохімічної природи. 
 
Соціальна інформація нерозривно пов'язана з практи¬чною діяльністю людини, тому можна виділити стільки типів її та різновидів, скільки є видів діяльності людини. Прикладами можуть служити політична, економічна, технологічна, вимірювальна, науково-технічна та інші ви¬ди інформації. 
 
Можливі різні класифікації за різними ознаками. Як приклад можна навести одну з класифікацій соціальної інформації, згідно з якою виділяються два

 

 

 

 

 

 

 

 

основних кла¬си —  масова (загальна) і спеціальна (системна) інформація. 
Масова інформація — соціальна інформація, адресо¬вана всім членам суспільства незалежно від їх ста¬новища і роду занять. 
 
Спеціальна інформація адресована не всім членам су¬спільства, а певним соціальним групам (наприклад, уче¬ним даного фаху, економістам, робітникам якоїсь про¬фесії і т. д.). Для сприйняття цієї інформації необхідний початковий запас спеціальних знань і володіння профе¬сійною мовою. Назвемо деякі найбільш важливі різнови¬ди спеціальної соціальної інформації. 
 
1. Наукова інформація — утворюється в результаті науково-дослідної діяльності. Наукову інформацію можна визначити як передане в інформаційному процесі наукове знання. 
 
2. Технічна інформація — створюється в сфері техніки і призначена для вирішення технічних задач (розробки но¬вих технічних пристроїв, машин, матеріалів і т. п.). Стру¬ктура і властивості наукової і технічної інформації дуже близькі, тому ці два види часто об'єднують терміном «на¬уково-технічна інформація». 
 
3. Технологічна інформація — безпосередньо викорис¬товується в сфері матеріального виробництва для створе¬ння матеріальних благ (продуктів харчування, одягу, ма¬шин тощо).

4. Планово-економічна  інформація — наприклад, про  стан і перспективи розвитку  промислових підприємств — використовується  для планування і керування  виробниц¬твом. 
 
Слово «інформація» звичайно вживається з такими епі¬тетами, як «запам'ятована», «нова», «цінна» та ін., що харак¬теризують її властивості. 
 
Властивість запам'ятовування є однією з важливих і характеризує інформацію як запам'ятований вибір одно¬го варіанта (або декількох) із багатьох можливих. Запам'¬ятовування означає зберігання обраного сталого стану системи до настання того процесу, у якому дана інфор¬мація може знадобитися. У реальній практиці ми завжди маємо справу з інформацією, що

 

 

 

 

запам'ятовується. Про¬те часто розглядається інформація, що не запам'ятову¬ється і яку називають мікроскопічною. Вона має істотно інші властивості. Це можна пояснити на наступному прикладі. Інформацією (що не запам'ятовується) мо¬жна вважати набір положень і швидкостей молекул у по¬судині з газом на даний момент часу. Цей набір є одним із можливих варіантів стану даної системи. Важливо, од¬нак, що цей набір у системі не запам'ятовується, тому що через мікроскопічний відрізок часу (порядку 10-13 сек) ре¬алізується інший набір, і в силу нестійкості руху молекул система «забуває» про своє минуле. 
 
Наступною важливою властивістю інформації є її ієрархічність. У будь-якому реальному процесі вибір варіан¬та доводиться робити декілька разів. Однак і на цьому шляху мож¬на зустрітися з розгалуженням і знову опинитися перед проблемою вибору. Тому кожний наступний вибір має сенс на базі вже зробленого раніше. Важливо також, що попередній вибір не зумовлює, як правило, наступний. Звідси випливає, що необхідно розрізняти рівні інформа¬ції. При цьому нижчий рівень є загальним для вищих рівнів, тобто він необхідний для реалізації (і/або генера¬ції) інформації на вищих рівнях. 
 
Інформація буває умовною і безумовною. Приклад умовної інформації — код, яким користуються, щоб за¬шифрувати повідомлення. Кодом називається відповід¬ність між умовними символами і реальними предметами (і/або діями). Кількість різних варіантів коду, тобто наборів симво¬лів (і відповідностей), дуже велика. Вибір одного варіанта робитися випадково і запам'ятовується як передаючою, так і приймаючою стороною. 
 
Безумовною є інформація про події, що реально від¬буваються. Часто цю інформацію називають значущою, щоб відрізнити її від кодової. Безумовна інформація не виникає випадково, вона рецепіюється з навколишньої дійсності. Пояснимо це на прикладі. Інформація «у такому-то місці трапився землетрус» є безумовною. Сама по собі подія є результат вибору, що відбувся в природі або випадково, або закономірно. Однак коли цей вибір вже зроблений, констатація його вже не містить елемен¬та випадку. 
 
Кожне повідомлення містить як умовну, так і безумов¬ну інформацію. Визначити, яка інформація є умовною і яка безумовною, не так просто, як це

 

 

 

 

здається на пер¬ший погляд. 
Тут відіграють роль наступні обставини: 
 
- по-перше, умовна інформація має тенденцію до уніфікації, що при¬родно, оскільки цінність її при цьому зростає; 
 
- по-друге, уніфікована умовна інформація часто сприй¬мається як безумовна; 
 
- по-третє, найбільш цікавим і гострим залишається питання про умовність (або безумовність) інформації в природничих науках; прийнято вважати, що, вивчаючи природу, ми одержуємо (рецепіюємо) об'єктивну (тобто безумовну) інформацію. 
 
Інформація може бути цінною (або не цінною) в за¬лежності від переслідуваної цілі. При цьому мається на увазі, що ціль відома (задана), і мова йде про те, як її до¬сягти. Цінною інформацією вважається та, що допомагає досягненню цілі. Відомі два методи визначення кіль¬кісної міри цінності інформації. Якщо ціль напевне до¬сяжна і, до того ж, декількома можливими шляхами, то зручною є міра цінності, запропонована РЛ.Стратоновичем. Вона полягає в оцінці умовних «штрафів» (або вит¬рат часу, засобів тощо) і вимірюється зменшенням витрат у результаті її досягнення. 
 
Якщо, навпаки, досягнення цілі малоймовірне, то зруч¬ніше користуватися критерієм, запропонованим Н.М.Бонгартом і А.А.Харкевичем. Мірою цінності при цьому є логарифм відношення імовірностей досягнення цілі до одержання інформації (Ріn) і після цього (Рfin): 
 
(1.1) 
 
В обох випадках цінність може бути як позитивною, так і негативною (в останньому випадку вона називаєть¬ся дезинформацією). Необхідно дати ряд пояснень, по¬в'язаних із вибором цілей. По-перше, формулювання цілі визначає множину варіантів, із яких робиться вибір. Будь-яка інформація, що не має відношення до даної ці¬лі, має нульову цінність. По-друге, цілей може бути де¬кілька; важливо при цьому, щоб вони не суперечили од¬на одній. Це

 

 

 

 

можливо у двох випадках. У першому випадку відповідні цілям множини варі¬антів не перетинаються. В другому цілі утворюють ієрар¬хічну  структуру; досягнення кожної попередньої — необ¬хідний етап для досягнення головної.

Слово «інформація» вживається часто з епітетом «нова». Це поняття  також потребує уточнення. Абсолютно  новою може бути тільки безумовна  інформація, що утворюється експериментально завдяки розширенню області дослід¬ження й удосконаленню експериментальної техніки.

Під економічною інформацією розуміють  корисні дані  сфери економіки, що відображають  через систему натуральних, трудових і вартісних показників планову й фактичну виробничо-господарську діяльність та причинний взаємозв`язок між керуючим і керованим об`єктами. Економічна інформація використовується  на всіх рівнях управління народним господарством країни, зокрема в усіх галузях агропромислового комплексу.

Економічну інформацію класифікують за рядом ознак. Залежно від здійснюваних в управлінні функцій розрізняють планову, облікову та регулюючу інформацію. Планова в структурі економічної інформації займає 8 – 10%. Вона містить директивні вказівки про розвиток конкретного об`єкта управління та його складових.

Облікова інформація в системі економічної охоплює в середньому 88 – 90%, відображаючи господарські процеси у вигляді натуральних, трудових і вартісних показників. Складовими частинами облікової інформації є бухгалтерські, звітно-статистичні та оперативні дані. Регулююча інформація займає в середньому майже 2% від загального обсягу економічної інформації. На її основі приймають рішення щодо регулювання параметрів виробництва або планових завдань.

За стадіями утворення економічну інформацію поділяють на  первинну та похідну. Первинна відображає виробничо-господарські процеси в момент їх проходження. Це, як правило, бухгалтерська інформація, збір якої переважно здійснюється вручну і заноситься на носій типу "первинний документ" (ПД). Похідна інформація є результатом обчислень і поділяється на проміжну, що підлягає подальшій обробці, та результативну.

 

 

 

 

Як первинна, так і похідна  економічна інформація може бути змінною (робочою, оперативною) і постійною. До першої належать показники разового використання, зокрема дані про кількість відпрацьованого часу, виконаних тонна-кілометрів, надоєного молока тощо. Показники змінної (оперативної) інформації мають властивість змінювати свої значення. Наприклад, виробіток одного й того ж працівника в різні дні, як правило, різний. Але ж норма виробітку і розцінка за працю  можуть бути одними й тими ж. І тоді це вже постійні дані. Їх, якщо необхідно, вибирають із баз даних (довідників норм виробітку, норм витрат праці, норм амортизаційних відрахувань, норм витрат пально-мастильних матеріалів, розцінок за одиницю роботи і т.д.). Постійні дані використовуються багаторазово, тобто вони характеризуються деякою стабільністю. Критерієм, що визначає стабільність показника в робочому масиві, є коефіцієнт стабільності інформації. При цьому постійною вважають інформацію, коефіцієнт стабільності якої становить не менше 0,85.

За об`єктивністю відображення явищ, подій, господарських операцій інформацію  розподіляють на достовірну і недостовірну. За насиченістю реквізитами – на недостатню, достатню та надлишкову.

Інформація надходить працівникам  апарату управління як із власних  структурних підрозділів, так і  від інших організацій. За цією ознакою  інформацію поділяють на внутрішню  і зовнішню. І, насамкінець, інформацію, що надходить до об`єкта управління, називають вхідною, а інформацію від об`єкта – вихідною.

Розглянемо основні  поняття, що пов’язані з кодуванням та передаванням інформації. Подією називатимемо кожну кількісну чи якісну визначеність станів динамічної системи, яка фіксується спостереженнями .

Можна кожному  стану системи поставити у  відповідність певне значення чи послідовність значень деякої величини. За допомогою цієї величини можна здійснити передавання повідомлення (відомостей про подію, інформації про подію) від одного об’єкта до іншого.

 

 

 

 

 

Фізичний процес, що являє собою матеріальне втілення пові- 
домлення, називається сигналом.Система або середовище, де здійснюється передавання сигналу, називається каналом зв’язку.

Будь-які повідомлення, що підлягають передаванню по каналах  зв’язку, переробці в кібернетичній  системі, мають бути попередньо закодовані, тобто «перекладені» мовою сигналів.

Кодування можна  визначити як процес подання інформації у вигляді деякої послідовності  символів (кодових комбінацій). При  цьому таку послідовність, у свою чергу, можна подати (перекодувати) у вигляді сукупностей фізичних сигналів тієї чи іншої природи — акустичних, оптичних, електричних тощо.

Наведемо приклад  природного кодування. Нехай ви спостерігаєте  деякий пейзаж. До вашого ока надходить  інформація про це у вигляді світлових  сигналів (фотонів). Ці сигнали сітківкою  ока перекодуються в інші сигнали, що по нейронних ланцюгах надходять до головного мозку. Там ці сигнали перекодовуються в образи, які далі перекодовуються в певні відчуття.

Проте якщо потрібно цю інформацію зафіксувати на папері, її доводиться перекодовувати у вигляді  букв та їх поєднань. А щоб цю інформацію повідомити комусь по телефону, її необхідно ще перекодувати у звукові коливання. Потім телефон ще раз закодує звукові коливання в електричні імпульси, які по телефонних лініях (каналах зв’язку) надійдуть на приймальний пристрій адресата, де відбудеться декодування електричних імпульсів у звукові коливання. Нарешті, ці коливання надійдуть адресатові (до його вуха), де він їх декодує в образи, або в текст.

Наведемо більш  строге визначення кодування. Нехай  дано довільну множину А, яку потрібно відобразити в іншу множину В. У цій множині В є скінченна кількість символів (знаків), що називається алфавітом. Наприклад, в абетці

 

 

 

 

Морзе три символи (крапка, тире і прогалина), в англійській  мові — 26 букв плюс прогалина і т. ін.

Кількість різних символів (букв), що входять до алфавіту, називається обсягом алфавіту. У  цій множині В за певними правилами  можна будувати послідовності символів, що називаються словами.

Кодуванням називається  відображення довільної множини  А у множину скінчених послідовностей (слів), утворених за допомогою деякого алфавіту множини В, а декодуванням — обернене відображення.

Кодом називається  сукупність знаків (символів) алфавіту В і слів, складених із них за певними правилами і призначених  для однозначного відображення множини А у множину В.

До будь-якої системи кодування висуваються  такі основні вимоги:

1) взаємна однозначність перетворень відображуваної множини А у множину В, що її відображує в результаті кодування та оберненого перетворення (декодування) — необхідна умова відсутності помилок в інтерпретації вихідної інформації;

2) економічність кодування, забезпечується, насамперед, мінімізацією середньої довжини комбінацій, а отже, і довжини інформаційних текстів, завдяки чому заощаджується не лише час передавання тексту, а й носії інформації;

3) збоєстійкість, тобто можливість виявлення та виправлення помилок у кодових комбінаціях під впливом тих чи інших перешкод та збоїв.

Зауважимо, що друга  і третя вимоги взаємно суперечливі, оскільки

 

 

 

 

 

підвищення збоєстійкості кодів досягається збільшенням дов- 
жини слів, через що знижується економічність систем кодування.

У техніці зв’язку  й обробки інформації розроблено багато різних способів кодування, що забезпечують більш-менш вдалий компроміс  у виконанні цих вимог у різних кібернетичних системах.

Схематичне зображення системи зв’язку наведено на рис. 3.1. Ця схема відбиває найбільш істотні елементи будь-якої системи зв’язку: комп’ютерної мережі, системи супутникового чи мобільного зв’язку, розмовного каналу між двома співрозмовниками тощо.

<!--[if !vml]--> <!--[endif]-->

Рис. 3.1. Принципова схема системи зв’язку

Людське мислення у процесі переробки інформації являє собою своєрідний канал зв’язку із шумами, від пропускної здатності якого багато в чому залежить дієвість та ефективність управлінських рішень.

Тоді, коли людина встигає вчасно переробити необхідну  для ухвалення рішення інформацію, тобто її канал зв’язку має достатню пропускну здатність і стійкість до шумів, можна очікувати прийняття найбільш

 

 

 

 

ефективних рішень. Якщо терміни переробки та проходження  інформації через канал зв’язку (свідомість людини) та час, необхідний для прийняття рішення, не збігаються, то рішення приймається або із запізненням, або в умовах неповної переробки інформації. І перше і друге негативно позначається на функціонуванні соціально-економічних систем.