Тревожность и страх - разведение понятий

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАХУ ЯК ПСИХОЛОГІЧНОГО ЯВИЩА

1.1 Теоретичні аспекти вивчення страхів і тривожності, їх термінологічні розмежування.

      Нелегко знайти людину, яка б ніколи не відчувала  страху. Занепокоєння, тривога, страх - такі ж невід'ємні емоційні прояви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Але при надмірній податливості страхам, залежно від них змінюється поведінка людини, вона стає невпевненою у собі, а часом її може навіть розбити "емоційний параліч". Переважна більшість страхів в тій чи іншій мірі обумовлені віковими особливостями і мають тимчасовий характер, проте повністю позбавитися усіх страхів є неможливим.

      Проблема  тривожності та страхів знайшла  відображення у роботах вітчизняних  та зарубіжних вчених, а саме: Ю.В.Щербатих, В. М. Астапова, Ч. Д. Спілбергера, К. Є. Ізарда, З. Фрейда, А. М. Прихожан, О. І. Захарова, М.А.Панфілової, Р. С. Нємова та багатьох інших.

      Поняття тривоги посідає важливе місце  в психологічних теоріях і  дослідженнях від того часу, як Зігмунд Фрейд підкреслив її роль при неврозах. Працюючи над створенням першої концепції тривоги, Фрейд спирався на свій клінічний досвід. На його думку, організм має вроджену здатність відчувати тривогу, ця здатність є частиною інстинкту самозбереження, що з'явився в процесі еволюції [47-лекции фрейда].

      В науці існує проблема розрізнення  й розмежування понять «тривога»  та «страх». Деякі автори розглядають їх як синоніми (К. Ізард), інші намагаються визначити їх як взаємозалежні стани (Х. Дельгадо, О. Маурер). Більшість дослідників відзначає, що тривога і страх - різні явища. У деяких роботах (Р. Кеттел) виявляються відмінності між тривогою і страхом за цілим комплексом психологічних, фізіологічних та біологічних показників.

      Карл  Ізард в своїй праці «Психологія емоцій» стверджує, що страх не можна ототожнювати з тривогою. Ізард розглядав проблему з положення системного дослідження, яке припускає розгляд тривоги як цілісного інтегрального явища. Він постулює думку про те, що це цілком певна, специфічна емоція, яка заслуговує виділення в окрему категорію. Тривога - це комбінація, або патерн емоцій (гнів, вина, сором, інтерес), і емоція страху-лише одна з них, вважав Ізард [21].

      А.М. Прихожан розглядає тривожність  і страх як явища різного рівня тривожного ряду (поняття, введене Ф.Б. Березіним) - цей підхід дозволяє провести різницю між конкретним страхом як реакцією на об'єктивну загрозу і ірраціональним страхом, що виникає при наростанні тривоги і виявляється в опредметненні, конкретизації невизначеної небезпеки. Причому тривога у власному розумінні слова передує ірраціонального страху як переживання емоційного дискомфорту, передчуття небезпеки, що загрожує, є вираженням незадоволення значимих потреб людини, актуальних при ситуативному переживанні тривоги і стійко домінуючих по гіпертрофованому типу при постійній тривожності [35].

      За  визначенням Р. С. Нємова – тривожність  – це властивість людини, яка  виражається у здатності постійно чи ситуативно переходити в стан підвищеного  занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях [31].

      На  думку К. Хорні, на відміну від  страху, тривожність характеризується, перш за все, розпливчатістю і невизначеністю. Навіть якщо є конкретна небезпека, тривожність пов'язана з жахом  перед невідомим.  Виникнення і закріплення тривожності пов'язані з незадоволенням провідних вікових потреб дитини, які набувають гіпертрофованого характеру. Стійким особистісним утворенням тривожність стає в підлітковому віці, опосередковуючись особливостями «Я-концепції», ставлення до себе. Закріплення і посилення тривожності відбувається за механізмом «замкнутого психологічного кола», що веде до накопичення і поглиблення негативного емоційного досвіду [48 Хорни К. Собр. соч. в 3 томах. 
М.: Смысл, 1997. Т.2. С. 174—180.].

      Р. Мей зазначає, що тривога - це невизначене  похмуре передчуття на відміну від  страху, що представляє собою реакцію  на конкретну небезпеку. Тривога  неконкретна, «невловима», «безпредметна»; особливі властивості тривоги - почуття  невпевненості і безпорадності перед лицем небезпеки. Тривога - це похмуре передчуття, викликане загрозою певної цінності, яку індивід вважає необхідною для свого існування як особистості [30].

      Сьогодні  вивченню страху та стану тривоги присвячено багато психологічних досліджень. Більшість авторів (як вітчизняних, так і закордонних) схильні розглядати тривогу як реакцію на невизначений, часто невідомий сигнал, а страх як реакцію на конкретну небезпеку (А. І. Захаров).

      Вченими науково обґрунтовано, що страх проявляється на поведінковому, тілесному рівнях та на рівні переживань. У порівнянні з іншими емоціями страх надає найбільш стримуючий вплив: а) обмежується сприйняття; б) мислення сповільнюється, стає більш вузьким за обсягом і більш ригідним за формою; в) м'язи напружуються; г) скорочується число ступенів свободи в поведінці. Переживання страху супроводжується почуттям невпевненості, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію [ильин]. 
 
 

1.2.  Поняття страху і тривоги.

      Більшість авторів вважають, що між тривогою і страхом є низка принципових відмінностей, причому останній не можна звести до «осмисленої  тривоги». І в страху, і в тривозі є спільний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання і занепокоєння, тобто в обох поняттях відображено сприйняття загрози або відсутність почуття безпеки. Відповідно до думки А. Захарова, відмінності між цими емоціями досить принципові і стосуються як генезу, так і психічних проявів. Спираючись на погляди останнього автора, було складено наступну таблицю диференціальної діагностики страху і тривоги:

Щербатых Ю.В. Ивлева Е.И. «Психофизиологические и клинические аспекты страха, тревоги и фобий».

   Страх – це емоція, що викликана в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда і направлена на джерело дійсної чи уявлюваної загрози. Страх виникає при передбаченні болю та страждань і варіює в широкому діапазоні відтінків: побоювання, боязнь, переляк, жах [26].

Функціонально страх :

• слугує попередженню суб’єкта про можливу небезпеку;

• дозволяє зосередити увагу на її джерелі;

• спонукає шукати шляхи уникнення небезпеки.

      Страх - реальна частина нашого життя. Людина може переживати страх в самих  різних ситуаціях, але всі ці ситуації мають одну спільну рису. Вони відчуваються, сприймаються людиною як ситуації, в яких під загрозу поставлено її спокій або безпеку [21].  

      Страх є емоцією великої сили, яка  виявляє помітний вплив на сприйняття, мислення і поведінку індивіда. У порівнянні з іншими емоціями, вона надає найбільш стримуючий вплив. Страх обмежує сприйняття, людина стає функціонально несприйнятливою [ильин].

      Інтенсивне  переживання страху запам'ятовується надовго. Обстановка і предмети, пов'язані з дитячим переживанням страху, можуть дуже довго залишатися емоційно значимими для людини. Проблема контролю над емоцією страху, особливо у випадку фобій, до цих пір залишається невирішеною в науці про людську поведінку. Сформовані реакції страху здатні зберегтися навіть при розумінні їх безглуздості. Тому вироблення стійкості до страху зазвичай спрямоване не на врятування від нього людини, а на вироблення умінь володіти собою при його наявності. Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях.

      За  визначенням А.І. Захарова страх - афективне (емоційно загострене) відображення у  свідомості конкретної загрози для  життя і благополуччя людини. Страх  заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, що відбивається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділення шлункового соку [16].

      Проаналізувавши поняття «страху» і «тривоги»  дослідник робить висновки, що і  в страху, і в тривозі є спільний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання і занепокоєння, тобто в обох поняттях відображено сприйняття загрози або відсутність почуття безпеки. Апофеоз страху і тривоги - жах.

      Тривога - це передчуття небезпеки, як стан занепокоєння. Найбільш часто тривога проявляється в очікуванні якоїсь події, котру важко прогнозувати і яка може загрожувати неприємними наслідками. Тривога в більшій мірі властива людям з розвиненим почуттям власної гідності, відповідальності, обов'язку, надчутливим до свого становища і признання оточуючих. У зв'язку з цим тривога виступає як просочене занепокоєнням почуття відповідальності за життя (і благополуччя) як своє, так і близьких людей. Тобто, логічно припустити, що саме рівень тривоги є найбільш значимим показником у вираженості соціальних страхів.

      Отже, за А.І. Захаровим, якщо страх - афективне (емоційно загострене) відображення у  свідомості конкретної загрози для  життя і благополуччя людини, то тривога - це емоційно загострене відчуття майбутньої загрози [17].

      Тривога, на відміну від страху, - не завжди негативно сприйняте почуття, вона може проявитися і у вигляді радісного  хвилювання, хвилюючого очікування. Почуття  неспокою в залежності від психічної  структури особистості дитини, її життєвого досвіду, взаємин з батьками і однолітками може набувати значення як тривоги, так і страху. Людина, знаходячись в стані несвідомого, невизначеного занепокоєння, відчуває тривогу, а людина, що боїться певних об'єктів або думок, відчуває страх.

      У свою чергу, страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній, об'єктивованій формі, якщо передчуття не пропорційне небезпеці і тривога приймає затяжний характер. У деяких випадках страх являє своєрідний клапан для виходу тривоги, подібно лаві, що випливає з жерла вулкана.

      Страх складається з певних і цілком специфічних фізіологічних змін, експресивної поведінки і специфічного переживання, що виникає за очікування загрози або небезпеки. У маленьких дітей, так само як і у тварин, відчуття загрози або небезпеки пов'язане з фізичним дискомфортом, з неблагополуччям фізичного «Я», і страх, яким вони реагують на загрозу, це боязнь фізичного пошкодження.

      В якості причин страху Томкінс (Tomkins, 1963) називає драйви, емоції і когнітивні процеси. Деякі дослідники (Боулбі, 1973) розглядають розвиток емоції страху як функцію якості прихильності дитини до матері. Інші дослідники, говорячи про причини страху, виділяють специфічні події та ситуації. Страх – це когнітивна оцінка ситуації.

1.3 . Причини та значення виникнення страхів, їх класифікація.

      А.І. Захаров, вивчаючи проблему виникнення страху, прийшов до висновку, що «страх можна також розглядати як вираження  тривоги в конкретній, об'єктивованій  формі, якщо передчуття непропорційні  небезпеці і тривога приймає  затяжний перебіг. У деяких випадках являє собою своєрідний «клапан для виходу тривоги» [19].

Страх умовно можна поділити на :

• Особистісний

• Ситуативний

      Особистісний  страх пов'язаний з характером людини, з його підвищеною підозрілістю і  вразливістю. Такий страх може виявлятися в новій обстановці, при нових контактах, у спілкуванні з незнайомими людьми.

      Ситуативний страх виникає в незвичайній, небезпечній, шокуючій обстановці або  ситуації. Він може з'явитися в  результаті психічного зараження панікою, від тривожних передчуттів, в результаті конфліктів і життєвих невдач. Ці два види страхів часто доповнюють один одного і змішуються.

      На  сьогоднішній день можна виділити такі види існуючих страхів:

• Реальний - доцільний, він виконує сигнальну функцію: попередження про близькість небезпеки, готовність до оборони або втечі.

• Уявний  - страх перед уявною небезпекою (часто навіяний).

• Гострий, хронічний - реальні і гострі страхи залежать від ситуації, в якій знаходиться дитина чи дорослий, а уявний та хронічний страхи прямо залежать від особливостей особистості.

      Ю. Щербатих в своїй «Популярній  енциклопедії страху» поділяє страхи на три групи:

- Природні: безпосередньо пов’язані з загрозою  життю людини;

- Соціальні:  побоювання, пов’язані зі змінами  в соціумі і в своєму соціальному статусі;

- Внутрішні:  ті, що породжені виключно свідомістю  самої людини, без об’єктивних  причин для переживань.

      Функціонально страх служить попередженню суб'єкта про небезпеку, дозволяє зосередити увагу на її джерелі, спонукає шукати шляхи її уникнення.

1.4. Особливості страхів у підлітковому віці.

      Підлітковий вік, початок якого припадає на період середнього шкільного - відповідальний період в становленні світогляду, системи відносин, інтересів, захоплень  і соціальної спрямованості. Підлітковий вік - це період хвилювання, безладдя, стресу і бунту. Істотного розвитку зазнає самооцінка, яка нерозривно пов'язана з почуттям самоповаги, впевненістю в собі в контексті реальних міжособистісних відносин.

      Підліток, з одного боку, прагне зберегти свою індивідуальність, бути собою, а з іншого - бути разом з усіма, належати до певної групи, відповідати її цінностям і нормам. Потреба бути собою - це і прагнення до вдосконалення свого "я", що невіддільне від неспокою, тривоги, страху бути не собою, тобто стати кимось іншим, в кращому випадку - знеособленим, в гіршому - втратили самоконтроль, владу над своїми почуттями і розумом.

      Найчастіше  страх бути не собою означає страх  зміни. Тому емоційно чутливі, вразливі підлітки бояться не тільки психічного, але і фізичного каліцтва, що іноді виражається в нетерпимості до фізичних недоліків інших людей або в нав'язливих думках про власну "потворну" фігуру, "некрасиві" риси обличчя і т. п.

      У підлітків виражені також страхи нападу і пожежі, у хлопчиків, до того ж, страхи захворіти, у дівчаток - стихії і замкнутого простору. Всі перераховані страхи носять головним чином характер побоювань і так чи інакше пов'язані зі страхом смерті, нагадують про нього підкресленим і певним чином сфокусованим інстинктом самозбереження.

      У дівчаток підлітковий вік більше насичений страхами, ніж у хлопчиків, що відображає їх велику схильність до страхів взагалі. Також суттєвою є тенденція гендерного поділу страхів, що поширюються на явища в макро  і мікросоціумі суспільства (до перших більш схильні хлопці, до других – дівчата).

      Всі страхи можна умовно розділити на природні та соціальні. Природні страхи засновані на інстинкті самозбереження і крім основних страхів смерті себе і батьків включають страхи: чудовиськ, примар, тварин, темряви, рухомого транспорту, стихії, висоти, глибини, води, замкнутого простору, вогню, пожежі, крові, уколів, болю, лікарів , несподіваних звуків і т. д..

      Соціальні страхи - це страхи самотності, якихось  людей, покарання, не встигнути, спізнитися, не впоратися, не впоратися з почуттями, бути не собою, осуду з боку однолітків і т. д.

      У порівнянні з хлопчиками у дівчаток більше число не тільки природних  страхів, а й соціальних. Це не тільки підтверджує більшу боязкість дівчаток, але і вказує на більш виражену у них тривожність.

      Тривожність, як і соціальні страхи, досягає  свого максимуму у хлопчиків  і дівчаток у 15 років, тобто до кінця  підліткового віку, причому у дівчаток тривожність достовірно вище, ніж  у хлопчиків. Наростання тривожності  і соціальних страхів є одним із критеріїв формування самосвідомості у підлітків.

      Міжособистісна  напруженість і низьке взаєморозуміння  в родині збільшує число страхів  у дітей  у старшому дошкільному  віці. В цей період батькам і  вчителям варто бути особливо уважними до поведінкових проявів дитини.

      Страхи  у підлітків ретельно ховаються  і вони поступово переростають в  тривожний стан. Підлітковий проблема "бути собою серед інших" виражається  як невпевненістю в собі, так і  невпевненістю в інших. Звідси настороженість і підозрілість у підлітків перетворюється на недовірливість і підозрілість, яка переростає в упередженість до інших, і навіть в конфлікт з іншими. Несподівано може виникнути нав'язливий страх (фобія) з непереборною потребою уникати контактів з певними ситуаціями, людьми, об'єктами.

        Нав'язливі страхи при цьому  не слід змішувати з перебільшеними  страхами, які нерідко спостерігаються  при депресії і у підлітків  з тривожно-боязкими рисами характеру.  Відчутий одного разу страх  перед контрольною, при відповіді  біля дошки, розгубленість, замішання можуть мимоволі відобразитися в емоційній довготривалої пам'яті (а вона завжди виражена у тих, хто схильний до страхів) і нагадувати про себе всякий раз при повторних контрольних та іспитах. Розвинеться тоді й хвилювання в очікуванні чергової невдачі, навіть просто від уявлення про її можливості. При цьому воля дитини паралізується і розвивається невроз нав'язливих станів у вигляді страхів, або неврозу очікування.

      Настрої поразки можуть зафіксуватися у  вигляді заїкання. У теж час  гонитва за престижем у підлітка, тобто бути краще за інших змушують його непродуктивно витрачати свою психічну енергію. Виникаючі при очікуванні невдачі побоювання і сумніви, часто поєднуються між собою і породжують тривожність і недовірливість. 

1.3. Особливості соціальних страхів як виду.

      Вперше  структуровано про поняття соціального  страху писав Джозеф Вольпе, психолог-біхевіорист. Він називав соціальні страхи «страхами когнітивного типу» [40 исследований, которые потрясли психологию : секреты выдающихся экспериментов]. Одного разу виникнувши, соціальний страх міцно асоціюється з певними соціальними ситуаціями і потім підкріплює сам себе, зазначає Вольпе. Страх створює грунт для невдач в ситуаціях, що його викликають, а невдачі ще більше підкріплюють страх. Таким чином, страх і пов'язана з ним поведінка вивчаються, автоматизуються, підтримуються і відтворюються, поширюючись на суміжні соціальні ситуації.

      В процесі соціалізації головним чином - під впливом батьків, у дитини виникає ще одна група страхів, які  відносяться до ситуацій або соціальних об'єктів, які не мають прямого біологічного значення. При сполученні стимулів, що викликають біологічний страх з деяким соціальним стимулом, у людини досить швидко формуються обумовлені страхи - і він починає боятися ситуацій і об'єктів, абсолютно безпечних з біологічної точки зору. Страх соціальних об'єктів або ситуацій соціальної взаємодії Вольпе називав соціальним страхом.

      У своїй роботі Вольпе вивчив велику кількість різних соціальних страхів. Деякі з них зустрічалися досить часто (Wolpe, 1958). Це:

• Страх критики;
• Страх бути відкинутим;
• Страх опинитися в центрі уваги;
• Страх здатися неповноцінним;
• Страх начальства;
• Страх нових ситуацій;
• Страх пред'являти претензії;
• Страх не зуміти відмовити у вимозі;
• Страх сказати" ні ".

      Якщо  у випадку класичних фобій  ми досить часто можемо зустріти виражені монофобіі, тобто боязнь чогось одного і певного, то стосовно до соціальних страхів ці випадки досить рідкісні. Більшість соціальних страхів мають  множинний характер, тобто людина рідко боїться тільки начальства. Найчастіше разом з цим він боїться і критики, і пред'являти вимоги, і опинитися в центрі уваги. Соціальні страхи легко поширюються на суміжні соціальні ситуації і схожі соціальні об'єкти, що в кінцевому рахунку призводить до підвищеної тривожності і невротизації.

      Заміщення біологічних страхів на соціальні  відбувається досить поступово, але  незворотньо. Немовля боїться гучних звуків, темряви і самотності, трохи  подорослішавши і побувавши в  лікарні, він починає боятися  уколів і людей в білих халатах, що заподіюють біль. Разом зі вступом до школи виникають страхи вчителів, не вивчених уроків і запізнень, а так як бджоли або вогонь «кусають» рідше, ніж лає строгий вчитель або суворий батько, то й бояться останніх сильніше. Соціальні страхи можуть витікати з страхів біологічних, але, завжди мають специфічний соціальний компонент, який в них виходить на перше місце, відтісняючи більш примітивні фактори виживання [захаров].

      В даний час психіатри надають  соціальним страхам і фобіям велике значення, що знайшло відображення в останній міжнародній класифікації хвороб, МКБ-10, де соціофобії вперше виділені в окрему групу (F 40.1). [- © Ю.В.Щербатых, А.Д.Ноздрачев Физиология и психология страха]

      Дослідником Ю.В. Щербатих серед безлічі соціальних страхів були виділені  кілька найголовніших різновидів, що утворюють чотири пари страхів.

I. Страхи керівництва і підпорядкування.

      Страх начальника. Страх перед начальником, босом, командиром, вчителем і т.д. є  типовим різновидом соціальних страхів. Людське суспільство носить ієрархічний характер: хтось командує, а хтось змушений підкорятися. Ступінь влади начальника поступово змінювалася в процесі історії, і зараз начальник не може стратити раба, як це було в епоху античності, не має права застосовувати тілесні покарання, але він може позбавити премії, звільнити або просто підвищити голос.Таким чином, у деяких людей створюється і закріплюється помилкове відчуття, що їх начальник володіє владою карати й милувати, може лаяти і карати, і від нього залежить життя і добробут працівника.

II. Страх відповідальності.

      Він може приймати форму страху відповідальності за доручену справу, організацію, спортивну  команду, сім'ю, своїх підлеглих. Страх  відповідальності, практично, не має  під собою біологічних коренів, а зумовлюється майже виключно соціальними механізмами. Сутність цього страху полягає в тому, що, приймаючи якесь важливе рішення, людина бере на себе відповідальність за його наслідки, а в разі невдачі йому не тільки загрожує осуд або покарання з боку соціуму, але, що ще гірше, часто він приречений на тривалі самозвинувачення, здатні отруїти все подальше життя. Саме тому багато людей не люблять приймати відповідальних рішень, воліючи, щоб за них це робили інші. Як показали наші дослідження, «страх прийняття відповідальних рішень» більшою мірою виражений у жінок, ніж у чоловіків і поступово зменшувався з віком. Комп'ютерний аналіз показав, що люди, для яких характерний цей вид страху, також страждають страхом перед публічними виступами і страхом перед начальником.

III. Страхи невдач.

      Страх невдачі. Цей соціальний страх пов'язаний з побоюванням зазнати невдачі на якомусь терені будь то кар'єра, бізнес, навчання або особисте життя. До цієї групи належить поширений серед студентів страх перед іспитами. Стійкий страх провалу може бути пов'язаний з різними факторами, головними з яких є:

• тенденція робити загальні висновки з одиничних фактів («Якщо в мене це не вийшло, то я не впораюся вже ні з чим»),

• оцінка за кінцевим результатом, коли не враховується індивідуальні особливості людини, а ярлик «успіху» або «поразки» наклеюється незалежно від витрачених зусиль.

      До  групи соціальних страхів перед  невдачами як окрема різновид входить  страх починання. Страх послужливо підкидає свідомості різні варіанти провалу, і людина підсвідомо відкидає можливі варіанти позитивного вирішення ситуації..

IV. Страх успіху.

      Цей, на перший погляд, незвичайний соціальний страх властивий для не цілком упевнених у собі людей, які примирилися  зі своїм становищем і в глибині  душі бояться, що в разі успіху їм доведеться брати на себе нову відповідальність, докладати додаткові зусилля і утримувати завойовані позиції. Здавалося б, цей страх протилежний страху невдачі, але в основі цього страху, також лежить почуття невпевненості в своїх силах. Практичні психологи відзначають, що боязнь успіху може стати навіть більш небезпечною для саморозвитку особистості, ніж боязнь провалу. Заражений цим соціальним страхом людина упевнена, що його досягнення будуть незаслужено завищені оточуючими, а потім, коли «жахлива правда» про те, що він невдаха, спливе назовні, прийдуть ще більш гіркі розчарування, відкидання і біль. Як пише Д. Бернс, «так як хворий впевнений, що він все-таки впаде з висоти, то приймає рішення не займатися альпінізмом взагалі». Боязнь успіху може виникати і через думки про те, що на дану людину після першого успіху покладуть занадто великі надії, і він повинен, але не зможе виправдати ці очікування. Успіх в такому випадку бачиться людині небезпечним, і він починає його уникати, прирікаючи себе на сумовите животіння.