Трудова міграція

                                              ВСТУП

Не один мільйон українців  шукає щастя за межами України. Ми виїжджаємо легально та нелегально у  пошуках кращого життя та стаємо легальними та нелегальними трудовими  мігрантами. Під час перебування за кордоном нерідко виникають ситуації, небезпечні для нашого життя та здоров’я.

Останнім часом трудова  міграція з України набуває величезних масштабів. В окремих регіонах нашої  держави є цілі села, де можна  побачити лише малих дітей, які не пам’ятають своїх батьків, та старих людей, адже усі працездатні їх мешканці вирушили по світах у пошуках кращої долі.

Проте, основна проблема полягає в тому, що переважна більшість  працюючих українців за кордоном перебувають там на нелегальному становищі, раз по раз ризикуючи потрапити до в’язниці та бути депортованими. Крім того, очевидно, що такі люди є абсолютно безправними. Вони не мають доступу до медичного обслуговування, не мають жодних соціальних гарантій та юридичного захисту.

Мета моєї роботи розповісти про захист прав громадян,що виїжджають за кордон працювати на постійну та тимчасову роботу за кордон.

                            1.  ТРУДОВА МІГРАЦІЯ

Після розпаду Радянського Союзу і утворення на його теренах незалежних держав швидкими темпами досягнення "розвинутого соціалізму" почали розграбовуватися тими самими будівниками, хто в часи більшовицького розбою грабував народ. Надбане, за рахунок знищених репресіями, розстрілами, голодоморами, а також надлюдських зусиль тих що залишилися жити і яких було загнано в колгоспи, ГУЛАГ, на індустріальні будови соціалістичних п'ятирічок, людське добро в черговий раз було пограбоване.

Основна частина людей після утворення незалежної держави, вкладаючи усю надію на покращання свого життя, на справедливість, добро знову залишилася обманутою старою гвардією та її підростаючими цинічно наглими представниками молодого авангарду - комсомолу. На початок 90-х років всі матеріальні блага належали в майже рівній мірі усьому нородові, а протягом декількох років український народ залишився без нічого. Розкрали, розпродали підприємства, організації; розвалили і пропили майно колгоспів, а людей залишили без роботи і надії на майбутнє. Ті, хто звик тільки розраховувати на свої сили - завжди знаходять вихід, тим більше, що огороджений колючим дротом кордон був відкритий, - почали пошуки заробітку за кордоном, як і в часи попередніх трудових міграцій. Це основна причина трудової міграції. Друга причина - наступ світової глобалізації.

         Як зазначає у своїй праці соціолог І. Прибиткова "Ринок праці України та його міграційний  потенціал: суспільний портрет за результатами соціологічних досліджень." - "Міграція робочої сили в сучасному світі нарівні із рухом капіталів‚ товарів‚ технологій‚ інформації є однією з основних складових процесів глобалізації. Міжнародна трудова міграція сьогодні стала невід'ємною частиною світової економіки. Україна вже включилась в модернізаційні світові процеси, і притаманні їм тенденції й протиріччя не змогли обійти нашу країну. Особливо ж вони виявилися тісно

 пов'язаними з інтеграцією  України в сучасний світовий міграційний порядок.       Потоки українських трудових мігрантів спрямовані сьогодні у більшість європейських і не тільки європейських країн. Учасники моніторингового соціологічного опитування‚ що його було проведено Інститутом соціології НАН України‚ ранжують свої уявлення про процес глобалізації наступним чином. Передусім вони пов'язують глобалізацію з можливістю використовувати в розвинених країнах світу дешеву робочу силу українських гастарбайтерів‚ перевагами об'єднання міжнародних зусиль в боротьбі з тероризмом‚ відпливом інтелекту в заможні країни Заходу‚ надією громадян України знайти роботу за кордоном‚ шансом для нашої молоді отримати освіту на Заході‚ імпульсом для швидкого розвитку економічно відсталих країн тощо."

На сьогодні Україна продукує найбільше  трудових мігрантів серед країн-донорів пострадянського простору. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу - низької народжуваності й високої смертності.

Міграційні процеси мають глибокі  наслідки, один із найнегативніших - втрата висококваліфікованої робочої сили, передусім наукових кадрів. У зв'язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад мільярд доларів США на рік. (Для довідки: підготовка фахівця з вищою освітою технічного й природничого профілів коштує Україні близько 10 тис. доларів США, а в розвинених країнах ці затрати більші в 10 разів.) Таким чином, Україна інвестує свій живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн світу.

Трудова міграція - глобальне світове явище, вона позначається як на країнах-донорах, так і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як у країні-донорі значно гірша, ніж в інших країнах-донорах. По-перше, частка трудових мігрантів з України у відсотковому відношенні до кількості населення - найвища серед інших країн. По-друге, в Україні відбувається сталий процес неухильного зменшення населення через різке скорочення народжуваності та зростання смертності. Тому утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн зі стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили у світі. Але вони - носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, й через засилля іммігрантів можуть відбуватися незворотні процеси в нашій культурі, у світогляді, в усьому суспільному єстві

Чисельність заробітчанських закордонних  подорожей громадян України, їх соціально-економічна значимість вимагають детального вивчення і осмислення цього явища, його передумов  і наслідків. В той же час необхідний статистичний облік міждержавних пересувань населення все ще відсутній. Досить чисельні соціологічні опитування, що проводилися останнім часом, спрямовані в основному на виявлення міграційних настроїв і сприяють перш за все аналізу ставлення людей до ситуації у власній країні, а не вивченню міграції.

Значне поширення останніми  роками міграційних поїздок громадян України стало можливим внаслідок  демократизації суспільного життя, лібералізації режиму кордонів

На зміну окремим довготривалим  відрядженням прийшли короткотермінові чисельні виїзди. Склад мігрантів розширився. Серед них збільшилася питома вага жінок, молоді.

Іншим важливим фактором, що впливає  на сучасний стан міграції, є неспрятливі  тенденції розвитку української  економіки, падіння рівня Життя  населення країни. В умовах глибокої економічної кризи поїздки за кордон відіграють роль важливого, іноді основного джерела доходів, стають однією з найбільш дієвих стратегій виживання багатьох сімей.

Трудящі-мігранти з України в основному виконують за кордоном тимчасові, сезонні роботи в будівництві, сільському господарстві, сервісі, як правило, не маючи при цьому відповідних дозволів, тобто практично нелегально. За кордон виїжджають формально на основі приватних запрошень і туристичних ваучерів. Характер таких поїздок визначає їх тривалість, яка не перевищує декількох тижнів або декількох місяців.

Виїзди спеціалістів дещо більш тривалі, однак в цілому також тривають короткий час, як правило, менше півроку. Вони відбуваються переважно у вигляді службових відряджень, виїздів на стажування, роботи за короткотерміновими контрактами.

Основною причиною всіх видів міграційних  поїздок громадян України є бажання  покращити або зберегти на попередньому рівні своє матеріальне становище. При чому необхідно зауважити, що з часом ця причина набувала все більшого поширення. Певний вплив на розвиток міграції справляє зростаюче безробіття, або, точніше, неможливість знайти роботу, яка забезпечувала б достатній заробіток. Найбільшою мірою цей мотив простежується в регіонах опитування, де проблема зайнятості населення стоїть досить гостро, а саме в Чернівцях і в Прилбичах. В Києві, окрім спільних для всіх регіонів економічних причин, вагомими виявилися причини професійного характеру.

За різними підрахунками, зараз за межами України перебувають від 2 до 7 млн. наших співгромадян. За офіційними даними МЗС, на нелегальному становищі за кордоном знаходяться близько 1.5 млн. чоловік.

1.2ПРАВА ГРОМАДЯН,ЯКІ ВИЇЖДЖАЮТЬ ЗА КОРДОН

Захист прав громадян України  за кордоном повинен бути головним пріоритетом діяльності органів зовнішніх зносин, зокрема консульських установ України. Крім того, ми повинні якнайактивніше вести роботу, спрямовану на покращення становища українців за кордоном, на його легалізацію. Тим самим можна уникнути багатьох неприємних ситуацій та значно покращити імідж нашої держави за кордоном.

Значним досягненням на цьому  шляху стало підписання Угоди про тимчасову міграцію українців для роботи у Португалії. На часі підписання подібних угод з такими країнами, як Італія, Чехія та іншими, де зосереджено найбільше українців.

Однією з форм нелегальної  міграції, яка широко поширена та викликає особливе занепокоєння, є торгівля людьми, особливо жінками та дітьми. Воно включає вербування жінок у бідніших країнах Східної Європи з метою вивезення їх до країн Центральної та Західної Європи, де їх примушують до проституції, або ж вони потрапляють у пастку до шахраїв, які відбирають у них паспорти, погрожують та шляхом шантажу привласнюють більшу частину грошей.

Кожен громадянин України  має право вільного виїзду за межі України, крім випадків, передбачених законодавством, і в’їзду на її територію. Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.

Порядок виїзду громадян України  за кордон і повернення в Україну  врегульовано Конституцією України, а  більш детально - Законом України  “Про порядок виїзду з України  і в'їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 р.

Документами, що дають право  на виїзд з України і в'їзд  в Україну та посвідчують особу  громадянина України під час перебування за її межами, є:

а) паспорт громадянина  України для виїзду за кордон (громадяни  України мають право отримати даний документ по досягненні 18 років; а громадяни Украї¬ни, які постійно проживають за кордоном, - 16 років);

б) проїзний документ дитини (у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон);

в) дипломатичний паспорт;

г) службовий паспорт;

д) посвідчення особи моряка.

У передбачених міжнародними договорами України випадках для  виїзду за кордон можуть використовуватися  й інші документи (наприклад, національний паспорт громадянина України). У  разі втрати громадянином України зазначених документів йому дипломатичними представництвами чи консульськими устано¬вами України  за кордоном видається посвідчення особи на повернення в Україну.

У Законі України “Про порядок  виїзду з України і в'їзду в  Україну громадян України” закріплено перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон. Згідно до ст. 6 Закону громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, до закінчення терміну, встановленого законодавством; 2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; 3) проти нього порушено кримінальну справу до закінчення провадження у справі; 4) він засуджений за вчинення злочину до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань; 6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей; 7) він підлягає призову на строкову військову службу до вирішення питання про відстрочку від призову; 8) щодо нього подано цивільний позов до суду до закінчення провадження у справі; 9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду. Однак, як свідчить практика, перевірки не завжди дозволяють виявити наявність вказаних обставин.

За наявності зазначених вище обставин громадянин України, який має паспорт для виїзду за кордон, зобов'язаний його здати на зберігання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін після виникнення таких обставин.

Територія зарубіжної держави  поділяється на консульські округи, в кожному з яких діє відповідна консульська установа. Консульський статут України закріплює обов’язок консула вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями.

З моменту започаткування консульської служби України Міністерство закордонних справ, дипломатичні представництва та консульські установи України  за кордоном працюють над створенням дієвого механізму захисту в  державі перебування прав та інтересів  України, українських громадян та юридичних  осіб. Департамент консульської служби МЗС доклав значних зусиль щодо налагодження співробітництва міжнародно-правових підрозділів органів юстиції  та правоохоронних органів України  з їх закордонними колегами з питань забезпечення прав та інтересів громадян України на території інших країн  у цивільних, трудових, шлюбно-сімейних та кримінальних справах. Значна увага  приділяється недопущенню відчуження державного майна України, забезпеченню захисту екіпажів українських морських та повітряних суден в іноземних портах, звільненню суден з-під арешту, наданню екстреної допомоги у репатріації моряків тощо.  
 
          Про запобігання торгівлі людьми  
          Це одна із тем, яка на сьогодні набула особливої актуальності. Як не дивно, але це питання до цього часу стоїть на порядку денному людства.  
 
         Запропонувавши спрощений порядок повернення в Україну громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, сексуальною та іншою експлуатацією. Досягнуто домовленості щодо обміну інформацією про жертви торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, а також щодо фінансування повернення українських громадян представництвами Міжнародної організації міграції (МОМ) в країнах, де зазначені явища набули найбільших масштабів. Можу сказати, що на сьогодні за сприянням МОМ повернуто на батьківщину 57 громадян України.  
 
          Департаментом консульскої служби, дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном у країнах перебування проаналізовано ситуацію, пов'язану з торгівлею жінками та проституцією, законодавство, що регулює ці питання, а також досвід у протидії цим явищам. Посольствами України протягом 2000 року було зареєстровано 2 такі факти у Греції (у 1999 році – 3), 16 – у Туреччині (у 1999 р. – 3), 24 – у Хорватії (у 1999 р. – 16). Для порівняння: за цей же період грецькою поліцією було депортовано більше 1.000 громадянок України, які займались проституцією. Змінилась дещо ситуація в Ізраїлі – у 2000 році з метою отримання допомоги до консульства звернулось 267 громадянки України (у 1999 році – лише 3), яких змушували до зайняття проституцією.  
 
       

 На основі наших матеріалів підготовлено та видано брошуру «Якщо жінка пропала за кордоном». На веб-сайті Міністерства розміщено пам'ятку про допомогу, яку може надавати консульська установа України за кордоном (на її основі у лютому цього року у газеті «Заграница» було опубліковано статтю «Хто захистить українця за кордоном»). Разом з Держкомтуризму України ближчим часом таку пам'ятку ми будемо розповсюджувати серед українських туристів, які збираються подорожувати країнами світу.  
 
          Про співробітництво із Міжнародною організацією міграції  
Під час візиту в Україну Генерального директора МОМ пана Мак-Кінлі ним було наголошено, що українська сторона може розраховувати на підтримку та допомогу цієї організації у розробці та реалізації програм щодо належного облаштування кордонів; на залучення України до програм МОМ по поверненню нелегальних мігрантів до країн походження; на подальшу фінансову допомогу з боку МОМ у поверненні на батьківщину українських громадян – жертв торгівлі людьми; на сприяння у виданні інформаційно-роз'яснювальних брошур, пов'язаних з втягуванням українських громадян у сферу нелегальної міграції.  
 
           Про працевлаштування українських громадян за кордоном та питання трудової міграції  
Наявна у МЗС України інформація свідчить, що у більшості випадків відсутність знань про країну, умови перебування та працевлаштування в ній призводять до того, що громадяни України довіряють свою долю сумнівним посередницьким структурам, які заробляють на «перепродажу» робочої сили закордонним замовникам. Нелегальне працевлаштування за кордоном є правопорушенням, яке карається законом і тягне за собою адміністративну відповідальність з подальшою депортацією з країни та забороною на в'їзд до неї на певний строк. Отримання ж туристичних віз передбачає саме туристичний характер поїздки, а не виїзд за кордон з метою подальшого працевлаштування. Іноземці, які не отримали дозвіл на роботу у встановленому законодавством країни перебування порядку, вважаються нелегальними мігрантами.  
 
          Необхідною передумовою легального влаштування за кордоном на роботу є, зокрема, отримання до в'їзду в країну дозволу на працевлаштування. Для отримання такого дозволу, як правило, вимагається підтвердження від служби зайнятості відповідної країни, наявність страхового забезпечення та інших необхідних документів від іноземного роботодавця.  
 
         Наголошу, що правовий захист за кордоном громадянина України може бути забезпечений консульською установою нашої держави тільки в межах законодавства країни перебування. На веб-сторінці Міністерства розміщено матеріали щодо законодавства 40 країн у сфері працевлаштування.  
 
         Про візову політику України  
         Нещодавно була підтримана запропонована нами Концепція подальшого реформування візової політики України. Вона спрямована на досягнення таких цілей: реалізацію євроінтеграційного курсу; зміцнення взаємовигідних відносин з сусідніми країнами; формування позитивного іміджу нашої держави як транзитної і туристично привабливої країни; забезпечення сприятливих умов для пересування людей, послуг, капіталів, а також розвитку регіонального економічного співробітництва; підвищення рівня контрольованості взаємних поїздок громадян з країнами-учасницями СНД. Ми і надалі наполегливо працюватимемо у цьому напрямку.  
         Про нелегальну міграцію  
         Це болюча тема для нашої країни. На сучасному етапі Україна з країни-транзиту для нелегальних мігрантів поступово перетворилася в країну – їх накопичувача. Найбільшу кількість нелегальних мігрантів складають вихідці із країн так званого «третього світу».  
 
Треба зазначити, що кількість затриманих нелегальних мігрантів, завдяки зусиллям причетних органів, повільно, але збільшується. Деякі статистичні дані: у 2000 році прикордонниками затримано 5.422 нелегальних мігрантів; у 1998 році – 11.744; у 1999 році – 14.646 осіб. При цьому більше 60% затриманих нелегальних мігрантів переправлялись до України з Росії або транзитом через Казахстан, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан та Азербайджан. 

Трудові міграції є складовою міжнародного ринку праці, який постійно генерує умови для міжнародного перерозподілу працездатного населення. Правові аспекти цих переміщень врегульовує низка міжнародних договорів з питань соціального захисту трудящих-мігрантів.

                     1.3МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

Україна є стороною Угоди про  співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту  трудівників-мігрантів, яка була підписана 15.04.1994 р. дванадцятьма державами СНД (у тому числі й Україною), визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва  про освіту, відповідні документи  про присвоєння звань, розряду, кваліфікації тощо, потрібні для трудової діяльності, зараховує трудовий стаж, у тому числі й стаж на пільговій основі та за спеціальністю. Означена угода є рамковим документом щодо наміру урядів держав - сторін означеної угоди в реалізації політики у сфері трудової міграції на теренах СНД.

Проте, статтею 9 цієї Угоди передбачено, що питання пенсійного  забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про    гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності  Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992  року. 

Можливо таке посилання до зазначеної Угоди цілком доречне, повністю відповідає міжнародним нормам права, які регулюють  правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, і не ущемляє інтереси кожної із Сторін.

Але ніколи не потрібно забувати, що Російська  Федерація, як "єдиний" правонаступник колишньої "совітської" імперії  завжди захищала і захищає свої інтереси, нав'язуючи колишнім "братнім республікам" несприятливі та економічно невигідні  умови співробітництва.

Відповідно до статті 1 Угоди про  гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у  галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992  року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць та членів їхніх сімей здійснюється згідно законодавства держави на території якої вони проживають, а статтею 3 цієї Угоди нав'язуються кабальні умови для держав-учасниць СНД, оскільки всі витрати, пов'язані із виплатою пенсійного забезпечення, несе держава, яка надала місце постійного проживання. Взаємних розрахунків, якщо це не передбачено двохсторонніми Угодами, не проводиться. Весь економічний тягар щодо пенсійного забезпечення мігрантів, які поселилися в Україні з початку 90-х років минулого століття, несе Україна з кишені своїх платоспроможних громадян. Крім того, положення цієї Угоди розповсюджуються і на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені, або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди, а також на пенсії за пільгами та за вислугою років. Одночасно, слід зауважити, що розрахунок пенсії проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж. Якщо взяти до уваги той факт, що більшість наших співгромадян, в тому числі і насильно вивезених у Сибір, Далекий Схід і Північ на каторжні роботи в часи СРСР, за рахунок різних коефіцієнтів заробітну плату одержували в декілька разів вищу, ніж громадяни, які працювали на території України, то можна уявити, яким податковим тягарем їхні пенсії лягли на плечі постійним громадянам України.

 Режим Леоніда Кучми планувалися до підписання ще ряд кабальних для України Угод. Колишній міністр праці та соціальної політикиу України Папієв М.М. на парламентських слуханнях "Стан та проблеми правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції", які відбулися 17 листопада 2004 року зазначав:

"З метою регламентації відносин  у сфері трудової міграції  між державами -  учасницями Єдиного економічного простору підготовлено проект Угоди про свободу переміщення фізичних осіб (розробник - Мінпраці), проект Угоди про спрощення процедури контролю переміщення фізичних осіб і належних їм транспортних засобів через кордон між державами - учасницями Єдиного економічного простору, проект Угоди про правовий статус трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей держав - учасниць ЄЕП, проект Угоди про співробітництво держав - учасниць ЄЕП у  захисті національних ринків праці від нелегальної трудової міграції з третіх країн. Ці документи будуть підписані протягом найближчих місяців."

Можна собі уявити, яке б "позитивне" значення для України мали ці ЄЕПівські  Угоди, зважаючи на досвід вже підписаних в рамках СНД. Проте, слід віддати належне і колишнім урядовцям, оскільки, за словами того ж Папієва М.М. "уряд України, незважаючи на численні закиди певних структур всередині країни, тиск окремих міжнародних організацій, не схвалює приєднання України до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про захист прав всіх трудящих-мігрантів та  членів їхніх родин 1990 року та Конвенції Міжнародної організації праці №97 про працівників-мігрантів 1949 року, тому що ці кроки не створять додаткових механізмів захисту трудових мігрантів - громадян України.

Сьогодні трудові мігранти - громадяни  України працюють переважно в  тих країнах, що так само, як і ми, утримуються від участі у двох згаданих конвенціях. Сторонами вищезгаданих конвенцій є країни, до яких не спостерігається значна міграція трудових мігрантів - громадян України, оскільки ці країни переважно мають рівень життя нижчий, ніж в Україні. Тому за умови приєднання України до згаданих конвенцій ми можемо отримати зворотній ефект, а саме посилити тиск на нашу територію з боку мігрантів із слаборозвинених країн.

Крім того, дія Конвенції Організації Об'єднаних Націй 1990 року поширюється на трудових мігрантів, що можуть перебувати у країні як легально, так і в нелегальному статусі, а це посилить криміногенну обстановку саме в Україні." 

Угода СНД від 15.04.1994 р.

Для того щоб більше усвідомити недоліки Угоди про співробітництво у  сфері трудової міграції і соціального  захисту трудящих-мігрантів країн  СНД, укладеної 15.04.1994 р. (далі Угода СНД), розглянемо Європейську конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів від 1977 року (далі - Конвенція).

Згідно із положеннями Конвенції  громадяни країн, які приєдналися  до Конвенції, рівні у своїх трудових і соціальних правах на території країн-учасниць угоди. Наразі даний міжнародний договір підписали і ратифікували 8 країн, з-поміж яких Італія, Португалія, Туреччина, ще чотири країни підписали, але поки що не ратифікували Конвенцію, зокрема, Греція, Німеччина. Як бачимо, згадані держави є країнами, де знаходиться значна кількість українців-заробітчан, тому приєднання до Європейської Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів стало вагомим кроком на шляху поліпшення умов праці наших співвітчизників.

Зокрема, відповідно до положень цієї Конвенції проводиться добір трудящих-мігрантів на основі персонального або неперсонального запиту,  і в останньому випадку він здійснюється через посередництво офіційного органу   держави походження, якщо такий орган існує, та у разі необхідності - через посередництво офіційного органу приймаючої держави (присутнє і в Угоді СНД). Трудящі-мігранти можуть проходити медичний огляд і здавати професійний іспит. Кожному трудящому-мігранту, найнятому на роботу, видається до виїзду  до  приймаючої  держави  трудовий  договір  або  остаточне запрошення  на  роботу,  причому кожний з цих документів може бути укладений однією  або  більше  мовами,  що  вживаються  у  державі походження,   та   однією  або  більше  мовами,  що  вживаються  у приймаючій  державі (в Угоді СНД - тільки мовою приймаючої сторони і російською мовою). Майбутнім мігрантам надається відповідна інформацію  про  їхнє  помешкання,  умови  та можливості   возз'єднання   сім'ї,   характер  роботи,  можливості укладення  нового  трудового  договору  після  закінчення   строку першого,  необхідний  рівень  кваліфікації,  умови  праці та життя (включаючи вартість життя),  винагороду,  соціальне  забезпечення, житло,   харчування, переказ  заощаджень,  подорожування  та  про відрахування,  що здійснюються із заробітної плати у  зв'язку із внесками на соціальний захист і соціальне забезпечення,  податками та іншими зборами. Може також надаватися інформація про культурну та релігійну ситуацію, що існує у приймаючій державі (в Угоді СНД маже все це відсутнє).

Трудящі-мігранти звільняються  від  ввізних зборів і податків під час  в'їзду  до  приймаючої  держави  та  остаточного повернення до держави походження і під час транзиту на  особисті речі та рухоме майно трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей, що належать до їхнього домашнього господарства, а також розумну кількість інструментів і портативного  обладнання, необхідних для роботи, яку вони будуть виконувати (в Угоді - не передбачено). Трудящим-мігрантам,  яким було  дозволено  здійснювати оплачувану діяльність видається посвідка на проживання.

Посвідка на проживання видається також і членам сім'ї трудящого-мігранта, яким дозволено приєднатися до нього. Після  прибуття до приймаючої держави трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей надаються всі необхідні інформація та поради, а також вся необхідна допомога для їхнього поселення та адаптації (в Угоді - не передбачено).

Дружині  трудящого-мігранта,  який  на  законних підставах працює на території приймаючої держави, та його неодруженим дітям, якщо  вони вважаються неповнолітніми за відповідним законодавством приймаючої держави, які перебувають на утриманні трудящого-мігранта, дозволяється  приєднатися  до  трудящого-мігранта  на території  приймаючої держави,  якщо останній має житло для сім'ї, яке вважається нормальним для  працівників  країни  перебування  у місцевості,  де  трудящий-мігрант працює (в Угоді - не пердбачено). 

Трудящим-мігрантам  надається режим доступу до житла та квартирної плати не менш сприятливий, ніж режим,  що надається її власним громадянам. Трудящим-мігрантам  і членам їх сім'ї надається відповідне право доступу на загальну освіту, професійну підготовку і перепідготовку, а також на здобуття вищої освіти на рівні із громадянами країни перебування (в Угоді - не пердбачено).

Умови праці трудящим-мігрантам  надаються  не  менш сприятливі,   ніж   умови, що надаються працівникам країни перебування відповідно до   законодавчих чи адміністративних положень, колективних трудових договорів або звичаїв, а індивідуальні договори не можуть відступати  від  згаданого принципу рівності (пердбачено і в Угоді).

У питанні соціального забезпечення трудящим-мігрантам і  членам  їхніх  сімей надається такий самий режим,  який держава надає своїм громадянам,  із дотриманням вимог національного законодавства та двосторонніх чи багатосторонніх угод, що вже укладені або будуть укладені між відповідними державами (в Угоді - пенсійне забезпечення здійснюється на підставі вищезгаданої дискримінаційної для України Угоди про пенсійне забезпечення).

Як бачимо, дана Конвенція, практично  гарантує такі ж права трудящих-мігрантів, як і своїм громадянам, на відміну  від зазначеної Угоди.

Угода з Португалією.

Наприклад, Угодою між Україною  та Португальською Республікою про тимчасову міграцію громадян України для роботи в Португальській Республіці 13 лютого 2003 року передбачено, зокрема, соціальні гарантії, на які матимуть право працівники, відповідальність  за  оплату вартості проїзду між Україною та Португальською Республікою, а у разі надання житла роботодавець також повинен представити межі своєї відповідальності в установленому порядку (письмове   зобов'язання), в   якому визначаються тип, місце знаходження та умови надання житла. До  громадян  України,  які  мігрують  до   Португальської Республіки  в  рамках  дії  цієї  Угоди,  на  території Португалії застосовуються такі самі  умови  винагородження  та  праці,  якими користуються португальські   громадяни,   відповідно  до  положень законодавства,  правил  колективної  праці,  місцевих  традицій  і звичок,  а  також  соціальні гарантії,  передбачені португальським законодавством, а також  користуватимуться  такими  самими  правами  й захистом,  який  отримують  громадяни  Португальської   Республіки згідно  з  чинним  законодавством  стосовно  охорони  здоров'я  та безпеки праці.