Цивільні майнові і особисті немайнові права

Міністерство  освіти і науки  України

Київський національний університет  будівництва і  архітектури 
 

Кафедра навколишнього  середовища та охорони праці 
 

Індивідуальна робота

з  
«Правознавства»  
 
 

Виконав:

ст.гр. ІУСТ-42

Панчук  Ю.О.

Перевірила:

ас.Савченко А.М. 
 
 
 
 
 

Київ 2010

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………………………………………..3

1. Цивільні майнові і особисті немайнові права.
1. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав………………….……………….…….4
2. Цивільні майнові права………………………………………………………………….……………….…….5
3. Інші об'єкти цивільних прав………………………………………………………………….……………….6

2. Усиновлення в Україні.
1. Умови та порядок усиновлення.……………………………………………………………………………….8

Висновок……………………………………………………………………………………………………………….15

Список  використаної літератури…………………………………………………………………….…….16 
Вступ

1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Особисті немайнові  блага — це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов'язані  із суб'єктом цивільного права, визнані  суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством.

2. Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійснення усиновлення.  
   

.

  Цивільні  майнові і особисті немайнові права.

1.1. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Особисті немайнові  блага — це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов'язані із суб'єктом цивільного права, визнані суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством. Будучи приналежними певному суб'єкту цивільних відносин і таким чином потрапляючи у сферу цивільно-правового регулювання, вони стають об'єктом цивільних прав.

Мати особисті немайнові права можуть як фізичні, так і юридичні особи. Особисті немайнові  права належать кожній фізичній особі  від народження або за законом. Юридичній  особі немайнові права можуть належати лише в силу припису закону. Це пов'язано з тим, що поняття юридичної особи визначається актами цивільного законодавства, конституювання юридичної особи як суб'єкта

цивільних відносин відбувається шляхом державної реєстрації, тобто вона за своєю сутністю є  соціальним утворенням, яке не може існувати поза сферою правового регулювання, де й визначається її цивільно-правовий статус.

За своєю сутністю більшість немайнових благ є природною  властивістю фізичної особи. Однак, будучи закріпленими в правових нормах, вони набувають також правового значення об'єкта цивільних прав, виступаючи таким чином у подвійному значенні: як елемент правового статусу приватної фізичної особи і як об'єкт цивільних прав.

У ЦК особистим  немайновим благам як об'єкту цивільних  прав присвячена ст.201. Згідно з цією статтею до немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством, належать: здоров'я, життя; честь, гідність, ділова репутація; ім'я (найменування); авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші. Більшість із них є такими, що можуть належати лише фізичній особі (здоров'я, життя, свобода творчості), проте деякі блага можуть бути також об'єктом цивільних прав особи юридичної (найменування, ділова репутація). Такий підхід логічно пов'язаний з положеннями ст.ст.26, 94 ЦК, згідно з якими фізична особа може мати усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією і ЦК, а юридична особа — лише ті особисті немайнові права, які можуть їй належати, тобто є такими, що не суперечать сутності юридичної особи.

До цього слід додати, що перелік особистих немайнових благ, наведений у ст.201 ЦК, не є вичерпним. Об'єктами цивільних прав є також немайнові блага, належні фізичній особі, вказані у книзі другій ЦК та Інших актах законодавства, і немайнові блага, які можуть належати юридичній особі згідно зі ст.94 ЦК.

Оскільки у  ст.201 ЦК йдеться про особисті немайнові  блага, які охороняються цивільним  законодавством, постає питання, чи можуть відносини щодо таких благ регулюватися цивільним законодавством, чи вони є лише об'єктом правової охорони?

Комплексний аналіз ст.201 і книги другої ЦК свідчить, що особисті немайнові блага є  об'єктом цивільних прав, а відносини, що складаються у зв'язку з використанням  особистих немайнових благ, є об'єктом  цивільно-правового регулювання.

Водночас цивільно-правовий захист у цій сфері застосовується більш широко, ніж цивільно-правове регулювання. Якщо цивільно-правове регулювання відносин щодо особистих немайнових благ може мати місце лише у випадках, передбачених законом, то охорона особистих немайнових прав цивільним законодавством (навіть не врегульованих ним) можлива у будь-якому випадку за наявності таких умов:

1) характер порушеного  права (блага) є таким, що  стосовно нього можуть виникати  цивільні відносини, 

2) характер порушення  є таким, що можливе використання спеціальних (наприклад, ст.296) або загальних (ст.16 ЦК) засобів цивільно-правового захисту.

Для захисту  немайнових благ одночасно можуть бути використані як спеціальні, так і  загальні способи захисту. Із загальних  найчастіше використовуються відшкодування завданих збитків та компенсація моральної шкоди (ст.ст.22, 23 ЦК).

Особисті немайнові  блага поділяються на три групи:

- особисті немайнові  права, спрямовані на індивідуалізацію  особи (право на ім'я);

— особисті немайнові  права, спрямовані на забезпечення особистої недоторканності фізичної особи (право на життя, право на здоров'я, право на захист особистого зображення, захист честі і гідності);

- особисті немайнові  права, спрямовані на забезпечення  недоторканності особистого життя  громадян (право на недоторканність житла, особистої документації, на таємницю особистого життя тощо).

1.2. Цивільні майнові права

ЦК ч. 3 ст. 12 встановлює за особою право на відмову від  свого майнового права. В даному випадку термін “майнове право” слід розширювально тлумачити, а не лише як право майнової вимоги за зобов’язанням. Особа може відмовитися від свого майнового права, яке є відчужуваним, незалежно від того, є таке право самостійним чи складовою іншого права. Особа не може відмовитися від свого майнового права, якщо це суперечить змісту (сутності) такого права.

Норма ч. 3 ст. 12 ЦК не дає однозначної відповіді, прямо  не встановлює можливості відмови від  майнових прав інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України  кожна людина має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У зв’язку з цим, творець результату інтелектуальної, творчої діяльності має право відмовитися від своїх майнових прав інтелектуальної власності, оскільки право на відмову від майнового цивільного права є способом розпорядження своїми правами.

Оскільки відмова  від цивільного права є способом відчуження права, особа не має право  на відмову від особистого немайнового  права як невідчужуваного права  особи. За таких умов майновим правом, у розумінні ст. 12 ЦК, слід визнавати будь-яке цивільне право, яке не є особистим немайновим правом.

Право на відмову  від права власності регулюється  спеціальною нормою ЦК (ст. 347), яка  має застосовуватися в порядку  аналогії закону на відносини відмови від інших цивільних прав (корпоративних прав, які не є правом власності, речових прав на чуже майно, зобов’язальних, інших прав), якщо це не суперечить сутності таких майнових прав.

У цьому зв’язку  діями носія цивільного права, які свідчать про відмову від власного права, має визнаватися заява про це та інші дії, які свідчать про таку відмову. Іншими діями може бути поведінка особи за умови, якщо це не суперечить природі відповідного майнового права.

Зокрема, відмова  від зобов’язального майнового права (тобто, від права вимоги кредитора), яка практично ідентична прощенню боргу, має охоплюватися положеннями ЦК про припинення зобов’язання прощенням боргу (ст. 605 ЦК).

ЦК в ч. 3 ст. 11 встановлює правило, згідно з яким відмова особи від свого права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється в порядку, встановленому актами цивільного законодавства. В разі недотримання такого порядку, особа продовжує вважатися власником таких речей. Водночас, в разі відсутності нормативно встановленого порядку відмови власник не має права відмовитися від права власності на такі речі.

1.3. Інші об’єкти цивільних прав.

Оскільки ст.177 ЦК не містить вичерпного переліку об'єктів цивільних прав, крім вказаних в ній, такими об'єктами також можуть бути й інші матеріальні чи нематеріальні блага — як згадувані, так і не згадувані у ЦК.

Зокрема до особливих  об'єктів цивільних прав можна  віднести згаданих у ЦК тварин, майно  та підприємства.

Стаття 180 ЦК характеризує тварин як особливий об'єкт цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Таким чином, тварини є самостійним об'єктом цивільних прав, правовий режим якого встановлюється не тільки цивільним законодавством, а й спеціальним Законом України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ".

Об'єктами цивільного права можуть бути: тварини, що перебувають  у стані природної волі; сільськогосподарські, свійські та інші тварини, що використовуються для господарських, наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілей.

Головними властивостями  тварин, як об'єктів цивільних прав, є таке:

1) цей об'єкт  є відновлюваним; 

2) правила поводження  з тваринами встановлюються законом; 

3) закон встановлює  заборону на жорстоке поводження  з тваринами. Недотримання цієї заборони слід розглядати як зловживання правом;

4) права власників  тварин можуть бути обмежені  в інтересах охорони цих об'єктів; 

5) тварини, занесені  до Червоної книги України,  можуть бути предметом цивільного  обігу лише у випадках та  в порядку, встановлених законом  (наприклад, у випадках, коли ці  тварини отримані шляхом розведення  у неволі або у передбаченому  законодавством порядку придбані у власність за межами України).

Майном як особливим  об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права  та обов'язки (ст.190 ЦК).

Як випливає з цієї норми ЦК, майно:

1) є особливим  об'єктом цивільних прав;

2) майно може  розглядатися як поняття, що має матеріальний субстрат, тобто бути фактично тотожним поняттю "речі", але може і не мати такого субстрату (майнові права та обов'язки);

3) майном може  вважатися сама річ, але поняття  "майно" може бути й ширшим  за поняття "річ", охоплюючи суміжні з нею категорії — сукупність речей тощо.

Отже, під "майном" у ЦК розуміється узагальнююче поняття, яким позначається уся сукупність матеріальних благ та обтяжень, які можуть бути об'єктом  цивільних правовідносин.

Підприємство  — це єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу  входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.191 ЦК).

Підприємству  властиві такі ознаки:

1) це єдиний  майновий комплекс, що включає різні види майна, об'єднані спільним призначенням;

2) цей майновий  комплекс використовується для  здійснення підприємницької діяльності;

3) вчинення правочинів  з підприємством не спричиняє  припинення його функціонування  за призначенням;

4) підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю незалежно від здатності окремих його частин до переміщення;

5) підприємство  або його частина можуть бути  об'єктом купівлі-продажу, застави,  оренди та інших правочинів. При  цьому відчуження окремих частин  не спричиняє припинення існування підприємства як єдиного об'єкта цивільних прав, аж поки не буде реалізована остання його частина, що належить первісному суб'єкту права на це підприємство. 

2.Усиновлення в Україні.

2.1.Умови та порядок усиновлення.

Висновок

Отже, під "майном" у ЦК розуміється узагальнююче поняття, яким позначається уся сукупність матеріальних благ та обтяжень, які можуть бути об'єктом цивільних правовідносин.  

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.  
За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.