Управління інвестиціями

     ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

     ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ  ТА ТОРГІВЛІ 

     Кафедра менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Реферат на тему «Управління інвестиціями» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Роботу  виконала

Студентка групи БА -51

Грабовецька Марія 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Полтава-2011

     Зміст 

1. Сутність  інвестицій
2. Форми інвестицій
3. Види та принципи управління фінансовими інвестиціями підприємства

     Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність  інвестицій

     З метою ефективного функціонування підприємства здійснюють інвестиційну діяльність. Остання являє собою  сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій.

     Законом України ”Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначено як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

     Такими  цінностями можуть бути:

     · кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

     · рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

     · майнові права, що випливають з авторського  права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

     · сукупність технічних, комерційних  та інших знань, оформлених у вигляді  технічної документації, навичок  та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (“ноу-хау”);

     · права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а  також інші майнові права;

     загрузка...

     · інші цінності.

     Окремі  положення законодавчого визначення, з нашої думки, неповно і навіть неправильно трактують поняття  “інвестиції”.

     По-перше, інтелектуальні цінності, які вкладаються  і використовуються підприємством  у вигляді нематеріальних ресурсів, також входять до складу майнових його цінностей (або майна у вигляді  його активів), тому у протиставленні цих термінів немає сенсу. У світовій економічній теорії з цих питань вкладення всіх форм майнових цінностей  у процесі інвестицій розглядається  як “вкладення капіталу”. Це зауваження повною мірою може бути віднесене і до іншого визначення терміна “інвестиція”, наведеного в Законі України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств””, згідно з яким це господарська операція, що передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. У цьому разі грошові кошти також входять до складу капіталу як і інше майно, що вкладається підприємством.

     По-друге, метою інвестицій є не тільки створення  прибутку або досягнення соціального  ефекту, а й інші форми забезпечення розвитку і підвищення ринкової вартості підприємства, що знаходить своє відображення у зростанні суми вкладеного капіталу. Цю мету інвестування підкреслюють як головну найбільш відомі зарубіжні  економісти. Так, у монографії “Інвестиції” У. Шарп разом з іншими американськими вченими визначає: “У найбільш широкому розумінні термін “інвестувати” означає розстатися з грошима сьогодні з тим, щоб отримати більшу суму їх у майбутньому”. Аналогічне визначення цього терміна подається в монографії “Основи інвестування”, підготовленій американськими економістами Л. Гітманом та М. Джонком: “...інвестиція — це спосіб розміщення капіталу, який має забезпечити збереження або зростання суми капіталу”. Ця мета інвестицій підкреслюється й у визначеннях українських економістів у працях з цього питання — в монографіях І. Бланка “Інвестиційний менеджмент”, А.Мертенса “Інвестиції”, В. Шевчука і П. Рогожина “Основи інвестиційної діяльності” та інших.

     По-третє, потребує певного уточнення і  об’єкт інвестиційної діяльності, визначений у законодавстві з  цього питання. Якщо метою інвестицій має бути зростання суми вкладеного капіталу, то цей інвестований капітал  має вкладатися лише в об’єкти  підприємницької діяльності, бо вкладання  капіталу в об’єкти соціальні, благодійну діяльність, спонсорство тощо до такого зростання не призведе. У такому разі більш прийнятним терміном для  вкладання коштів буде “фінансування”, а не “інвестування”.

     Поняття “інвестиції” пропонується викласти у такій редакції: інвестиції — це вкладення капіталу в об’єкти підприємницької діяльності з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді.

     Відповідно  до міжнародних стандартів поняття  “інвестиційної діяльності” згідно з П(С)БО 4 “Звіт про фінансові результати” визначаться більш широко. Інвестиційна діяльність – це діяльність, що пов’язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, а також із здійсненням фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

     Відповідно  до П(С)БО 4 інвестиційна діяльність включає  в себе і реалізацію необоротних  активів, тобто це визначення відрізняється  від розуміння поняття, що склалось раніше. Відповідно до такого трактування  інвестиційної діяльності до її напрямів, згідно з вказаним стандартом, крім придбання основних засобів, нематеріальних активів, акцій, облігацій, цілісних майнових комплексів тощо, відносять надходження  грошових коштів у вигляді відсотків  за аванси грошовими коштами та позики, надані іншим суб’єктом господарювання, а також грошові надходження  у формі дивідендів, від повернення позик, від ф’ючерсних і форвардних контрактів, опціонів, а також виплати  коштів за такими контрактами (за винятком тих контрактів, які укладаються  для основної діяльності підприємства). Такі грошові надходження не мають  прямого, а лише певне опосередковане відношення до інвестиційної діяльності як такої. Тому в подальшому викладі  матеріалу по даній темі інвестиційна діяльність розглядатиметься в усталеному розумінні цього поняття, тобто  з орієнтацією на економічну ефективність цієї діяльності. 

2. Форми інвестицій

     Залежно від виду вкладених інвестиційних  ресурсів інвестиції можуть здійснюватися  у формі:

• грошових коштів та цільових банківських вкладів;
• рухомого та нерухомого майна;
• ноу-хау;
• майнових прав та ін.

     За  формою одержання доходу інвестиції можна класифікувати на такі, що приносять матеріальні вигоди (грошові  доходи, зменшення ризику, вихід  на нові ринки збуту) і такі, що забезпечують соціальні вигоди (підвищення престижу підприємства, поліпшення умов праці та стану навколишнього середовища).

     Залежно від напряму вкладень виділяють  дві основні форми інвестицій: реальні і фінансові (рис. 8.1).

     Реальні інвестиції — це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі  засоби, в тому числі в матеріальні  й нематеріальні активи.

     Різновидом  реальних інвестицій є інноваційна  форма інвестицій, за якої кошти  вкладаються у нововведення з  метою запровадження останніх науково-технічних  розробок та успішної протидії конкурентам  на товарних ринках. Фазами інноваційного  процесу є:

• патентування ідеї;
• обґрунтування доцільності нововведень;
• експериментальне освоєння нововведень;
• доведення інноваційної ідеї до промислового виробництва;
• маркетинг нововведень;
• здійснення інноваційного проекту;
• реалізація продукції, виробленої в результаті нововведень.

     Інноваційні інвестиції .є дуже ризиковими. їх реалізацією  займаються спеціалізовані венчурні (ризикові) фірми. Залежно від джерел фінансування можуть застосовуватися різні форми  венчуру:

     Венчурні, інноваційні фірми створюються  у формі акціонерного товариства і після широкої реклами інвестиційної  ідеї у засобах масової інформації акумулюють для її реалізації кошти  приватних та інституціональних  інвесторів. Такий венчур інакше називається незалежним або чистим.

     Венчурні  інноваційні фірми створюються  декількома підприємствами на дольових засадах і організаційно оформлюються у вигляді науково-дослідних консорціумів (зовнішній венчур).

     Венчурні  інноваційні фірми створюються  інвестиційними компаніями і фондами, які спеціалізуються на реалізації інноваційних проектів.

     Створюються внутрішні венчурні інноваційні  відділи на великих підприємствах (науково-дослідницькі бюро, дослідно-конструкторські  бюро, науково-промислові об'єднання).

     Остання організаційна форма інновацій  найчастіше застосовується вітчизняними підприємствами. Але вона має низку  серйозних недоліків. Так, в періоди  спаду виробництва на підприємстві фінансових ресурсів на нововведення не вистачає і інноваційний процес практично призупиняється. Крім того, відсутність конкуренції як стимулу  інтенсифікації робіт не завжди забезпечує високу якість інноваційних продуктів.

     Фінансові інвестиції — це вкладення активів  у різноманітні грошові та фондові  інструменти. До грошових інструментів відносять цільові або спеціальні банківські вклади, депозити, паї; а  до фондових — цінні папери (акції, облігації, інвестиційні та ощадні сертифікати, векселі тощо) та їх похідні (ф'ючерси, опціони, гаранти).

     Залежно від характеру участі у процесі  інвестування інвестиції можна класифікувати  так:

• прямі;
• стратегічні;
• портфельні (опосередковані, непрямі).

     При прямих інвестиціях інвестор бере безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування, не звертаючись до послуг посередників. Як правило, при цьому інвестор намагається  заволодіти контрольним пакетом  акцій підприємства, а вже після  цього активно вкладати кошти  в його подальший розвиток (стратегічні  інвестиції).

     Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються із залученням посередників — інституціональних  інвесторів. В цьому випадку інвестор не має .намірів щодо збільшення свого впливу на емітентів, а формує за допомогою посередників портфель цінних паперів, диверсифікований за видами фінансових інструментів.

     Непряма форма управління інвестиціями доцільна у випадку, коли інвестор не має достатньої кваліфікації і інформації для вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними.

     Залежно від періоду інвестування інвестиції діляться:

• на короткострокові — вкладення коштів на період, що не перевищує 1 рік (в основному, це фінансові інвестиції);
• довгострокові — вкладення капіталу на період більше одного року.

     За  формами власності інвестиції бувають: державні, приватні, спільні, іноземні.

     За  регіональною ознакою інвестиції класифікують так: внутрішні (в межах країни) і  зовнішні (закордонні).

     За  величиною ризику інвестиції бувають: неризикові (надійні), середньоризикові, ризикові, високоризикові (венчурні).

     За  цілями відтворювального процесу інвестиції поділяють таким чином:

• початкові або нетто-інвестиції — розмір вкладень у створення (купівлю) нового підприємства або виробництва;
• інвестиції на розширення діючого виробництва — розмір вкладень на введення додаткових складських приміщень, виробничих площ, основного технологічного обладнання;
• реінвестиції — направлення вільних коштів, отриманих від попередньої інвестиційної діяльності, на заміну основних засобів, раціоналізацію, зміну асортименту продукції, диверсифікацію, підготовку кадрів, НІОКР, охорону довкілля тощо;
• брутто-інвестйції — сумарні нетто-інвестиції і реінвестиції за весь період.

     Класифікацію  реальних інвестицій залежно від  цілей відтворювального процесу  наведено на рис. 8.2.

     Перелічені  класифікаційні ознаки на цьому не обмежуються. Залежно від цілей  аналізу інвестицій як об'єкта управління фінансовий менеджер повинен враховувати  їх специфіку за такими критеріями:

• сфера інвестиційної діяльності підприємства (капітальне будівництво, екологічна сфера, інноваційна сфера, сфера обігу фінансового капіталу, сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності);
• функціональна спрямованість інвестицій (у розвідку корисних копалин, їх видобуток, виробництво, переробку, транспортування, збут і маркетинг);
• галузева спрямованість вкладень (енергетика, транспорт, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, медицина, сільське господарство тощо);
• необхідність здійснення інвестицій (обов'язкові, бажані, необов'язкові);
• джерела фінансування інвестицій (за рахунок власних, позикових і залучених коштів);
• новизна одержуваних в результаті інвестування продуктів (цілком нові, удосконалені, знайомі ринку);
• відношення до ринків збуту (інвестиції на утримання існуючого ринку чи його розширення в цій країні і за кордон);
• показник ефективності інвестиції (високоефективні, середньоефективні, малоефективні);
• часова структура грошових потоків (з постійним рухом, зі змінним рухом) та ін.

3. Види  та принципи управління фінансовими інвестиціями підприємства

     Упоравління інвестиціями - це система розробки і реа-лізації управлінських рішень на основі оцінки стану і прогнозування розвитку інвестиційного ринку з метою забезпечення найбільш ефек-тивних напрямків реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку.

     Окремим напрямом інвестиційної діяльності підприємства є розміщення капіталу у прибуткові майнові права, якими  є фінансові активи. Фінансові  інвестиції - це активи у різних формах майнових прав, які придбані підприємством  з метою отримання прибутку (процентів, дивідендів тощо), або зростання  вартості капіталу підприємства (рис. 32).

     Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові  інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, що не мають абсолютної ліквідності. 

     Фінансові інвестиції в активи (капітал) інших  підприємства

     (довгострокові  прямі фінансові інвестиції) здійснюється  вкладенням капіталу в статутний  капітал інших підприємств різних  форм власності та різних організаційних  форм. До складу таких інвестицій  належать:

     - інвестиції в асоційовані підприємства, в яких інвестору належить  блокувальний (понад 25 %) пакет акцій  (голосів), але попри це інвестор  не бере участі в управлінні  їхнього діяльністю, тобто такі  підприємства за ознакою участі  в управлінні підприємством не  є дочірнім або спільним підприємством  інвестора;

     - інвестиції у дочірні підприємства, що перебувають під реальним  контролем материнського (холдингового) підприємства, яке безпосередньо  бере участь в управлінні підприємством  через свого представника або  через свого делегованого працівника;

     - вкладення в спільну діяльність  з іншим підприємством створенням  юридичної особи, яка є підконтрольна  одному чи декільком інвесторам  і цей контроль оформлюється  договором про спільну діяльність.

     Фінансові інвестиції в цінні папери (довгострокові  та короткострокові за терміном інвестування) розрізняються метою та формою інвестування.

     Довгострокові портфельні інвестшиї для виробничих підприємств є окремою додатковою сферою діяльності, яка запроваджується з метою отримання додаткового прибутку і за умови існування капіталу, не задіяного в основній діяльності. Вони мають форму окремих розрізнених пакетів цінних паперів або інвестиційного портфеля цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку.

     Поточними (короткостроковими) фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції в майнові  права на термін, що не перевищує  один рік, які можуть бути вільно реалізовані  в будь-який момент за винятком тих  цінних паперів, що є еквівалентами  грошових коштів (високо-ліквідні боргові цінні папери з терміном погашення до трьох місяців

     Цілі  здійснення підприємством поточних фінансових інвестицій:

     - збереження грошових резервів  підприємства у формі високоліквід-них цінних паперів грошового ринку, що є більш прибутковим вкладенням коштів ніж банківські депозитні рахунки;

     - використання тимчасового надлишку  коштів від господарської діяльності  для отримання додаткового прибутку  від короткострокових фінансових  вкладень.

     Об'єктами поточних фінансових інвестицій є:

     - інструменти фінансового ринку:  банківські депозити; короткострокові  цінні папери та інші дохідні  фінансові інструменти; товарні  векселі, якщо вони використовуються  як цінний папір грошового  ринку;

     - інвестиції терміном до одного  року в капітал асоційованих, дочірніх підприємств та у  спільну діяльність зі створенням  юридичної особи, як планується  утримувати не більше року, тобто  планується через рік їх продати,  або передати іншій юридичній  особі шляхом реорганізації.

     Фінансові інвестиції у цінні папери за механізмом здійснення поділяють на придбання  сукупності розрізнених пакетів  цінних паперів із метою одержання  доходу від цінних паперів і захисту  від інфляційної втрати коштів та придбання сукупності цінних паперів, які об'єднуються у портфель цінних паперів як особливий об'єкт управління коштами, що інвестовані у фінансові  інструменти.

     Інвестиційний портфель - це сукупність цінних паперів, яка виступає як цілісний об'єкт  управління, тобто має визначені  економічні показники функціонування, за якими здійснюється планування інвестицій у цінні папери та з якими порівнюються результати утримання цінних паперів. Ринкова вартість портфеля дорівнює сумі ринкових вартостей включених  у нього цінних паперів. Змістом  портфельного інвестування в цінні  папери є формування і управління оптимальним портфелем цінних паперів шляхом продажу і купівлі паперів на грошовому ринку (портфель короткострокових цінних паперів) або на фондовому ринку (портфель довгострокових цінних паперів). Управління портфельними інвестиціями здійснюється самим підприємством за допомогою фахівця з ринку цінних паперів або через інвестиційну компанію шляхом передачі їй трасту-фонду для формування і роботи з портфелем цінних паперів. Таким траст з фондом може бути або пенсійний фонд підприємства (корпоративний пенсійний фонд), або преміальний фонд підприємства.

     В управлінні фінансовими інвестиціями суб'єкт господарювання, який належить до виробничої сфери, повинен дотримуватись  наступних принципів інвестування.

     1. Формування і управління портфелем  спрямовано на зниження ризику  втрат.

     2. Інвестування буде ефективне  тільки за умови одержання  на фінансовому ринку більш  високого доходу, ніж на товарному  ринку та з банківських депозитів.

     3. Розміщення в цінні папери  тільки частини вільних від  операційної діяльності засобів  за умови збереження резерву  коштів на банківському рахунку  на випадок непередбачених витрат.

     4. Інвестування у високоліквідні  державні цінні папери повинне  враховувати динаміку економічної  ситуації в країні на макрорівні  для прогнозування кризи на  ринку цінних паперів.

     5. Інвестування в цінні папери  АТ повинне супроводжуватися  вивченням фінансового стану  емітента.

     7. Підприємство повинне чітко сформулювати  принцип формування свого портфеля  цінних паперів або висока  прибутковість при значному ризику  або середній прибутковості при  низькому рівні ризику.

     Діяльність  підприємства по інвестуванню в портфель цінних паперів починається з  формування одного чи більше інвестиційних  портфелів з заданими критеріями прибутковості, ризикованості та складом  цінних паперів , які називаються  еталонними або плановими портфелями. Портфель формується виходячи з критеріїв  максиміза-ції його прибутковості (максимізація ефективності) при мінімізації ризику, тобто головним є не рух ціни окремої акції в портфелі, а важлива вартість усього портфеля і його прибуток при припустимому для інвестора рівні ризику.

     Підприємство  оптимізує свій портфель на основі вибору з альтернативних портфелів, що розрізняються прибутковістю  і величиною ризику. З двох портфелів  з однаковою прибутковістю вибирається  менш ризиковий. Інвестуванням формується портфель одного з трьох основних типів:

     - портфель, орієнтований на ріст  вартості за рахунок підвищення  з часом вартості його паперів,  для чого в нього включаються  цінні папери з стійкою тенденцією  росту ціни;

     - портфель з високим ступенем  ризику, орієнтований на отримання  доходу шляхом включення в  нього паперів з високим поточним  доходом і невизначеними перспективами  росту ціни акцій ;

     - портфель з низьким рівнем  ризику, орієнтований на збереження  капіталу шляхом включення надійних, але малодохідних (переважно державних)  паперів.

     Зниження  ризику інвестиційного портфеля досягається  його збалансованістю за ризиком  і доходом методом диверсифікації активів -включенням у портфель паперів різних емітентів із різним рівнем прибутковості і ризику. Диверсифікація здійснюється за критерієм доходності паперів та галузевим ризиком. У першому випадку ризик втрат з одних цінних паперів компенсується високою доходністю інших. У другому випадку об'єднання у портфель цінних паперів різних галузей знижує ризик одночасного падіння ціни цінних паперів відповідно до стадії спаду виробництва циклічного розвитку галузей. Диверсифікованість має необхідну умову: прибутки на акції в портфелі не повинні рухатися в одну сторону, тобто не мати позитивної кореляції (акції не повинні відображати ринковий зв'язок підприємств

     - вони повинні належати різним  галузям). Слід зазначити, що диверсифікованість  портфеля знижує ризик тільки  до визначеної кількості видів  цінних паперів (несистематичний  або диверсифікований ризик). Із  зростанням кількості числа цінних паперів у портфелі вони починають відбивати загальну ситуацію на ринку і ризик стає систематичним (недиверсифицированньїм). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Недоліком інвестиційного законодавства є  відсутність терміну для позначення сторони, яка приймає інвестиції. Відсутність такого поняття в  юридичній літературі не може не сприйматися  як суттєвий недолік. На наш погляд, сторона, яка приймає (одержує) інвестиції, повинна найменуватися як одержувач  інвестицій.

       До Закону України “Про інвестиційну діяльність” доцільно внести зміни наступного змісту: особи без громадянства можуть бути суб’єктами інвестиційної діяльності, в тому числі й інвесторами.

     Форма інвестиційного договору повинна відповідати  загальним правилам про форму  договорів і тому є письмовою, що не позбавляє сторін можливості за взаємною згодою укласти договір  в кваліфікованій письмовій формі, тобто нотаріально посвідченій. При цьому вимога нотаріального  посвідчення інвестиційного договору обмежена, оскільки застосовується тільки до конкретних його видів, що чітко  визначено законодавством.