Зміст

1. Коротка характеристика бази практики.

     Дочірнє підприємство  «Лани Маньківщини» відноситься до Буцької сільської  ради Маньківського району Черкаської області. Від районного центру знаходиться  на відстанні 26 км.

     ДП  «Лани Маньківщини» об’єднує села: Березівка, Буки, Крачківка, Кислин. Контора  та основне господарство розміщене  в самому селі Буки. В ДП «Лани  Маньківщини» господарство ведеться планово, складаються такі плани: виробничо-фінансові, госпрозрахункові дані, робочі плани на період виконання сільськогосподарських робіт і плани наряди. Напрямок господарства зерновий. В товаристві організовано рільничі бригади, тракторні бригади, рем бригада, автопарк, млин, склади ПММ,  переробний цех, 2 комори, вісова.

     Основою господарювання є правильне і  раціональне використання земельних  площ, що є основним засобом виробництва. Використання земельних угідь значною  мірою залежить від наявності  робочої сили в товаристві.

     Динміка особового складу ДП «Лани Маньківщини»

     Всого працюючих 134 особи, з них:

• керівників і спеціалістів 13;
• трактористів 17;
• водіїв 15;
• рослинників 45;
• практикантів 4;
• молоді до 35 років 48

     Основою зростання врожаїв всіх сільськогосподарських  культур землеробства – є впровадження і освоєння правильних сівозмін, а також наявність та справність техніки. Машинно-тракторний парк в цілому має справних 12 автомобілів, 14 тракторів, 4 комбайни.

     Основною  галуззю в ДП «Лани Маньківщини» є рослинництво. За розмірами товарної продукції найбільшу питому вагу має вирощування зернових культур.

     Для стрімкого і швидкого підйому  сільського господарства другого після  рослинництва головною галуззю є  тваринництво. Метою тваринництва є  задоволення потреб країни в таких  продуктах: як молоко, м'ясо. За допомогою  реалізації м'ясо-молочної продукції стає можливим підняти на вищий рівень розвиток господарства.

     Використовуючи  всі можливості і резерви в  розвитку рослинництва і тваринництва працівники ДП «Лани Маньківщини» успішно  виконують завдання поставлене дирекцією  підприємства – підвищити ефективність господарської діяльності.

2.Якість та безпечність сільськогосподарської продукції.

     Основу  сільськогосподарського виробництва  складають земельні ресурси, землі, придатні для ведення сільського господарства, одержали назву сільськогосподарських угідь. Угіддя ДП «Лани Маньківщини» складаються з ріллі( засів та пар, враховуючи городи), перелогів, сінокосів, пасовищ, насаджень.

     Раціональне розміщення сільського господарства сприяє зростанню суспільного виробництва  на основі ефективного використання землі, засобів виробництва і трудових ресурсів. Лише за таких умов можна досягти раціонального природокористування. Розміщення даного сільського господарства є вдалим, що сприяє збільшенню виробництва валової і товарної продукції та підвищенню ефективності галуззі. Раціональне розміщення сільського господарства забезпечує виробництво необхідних суспільству продуктів харчування і сільськогосподарської сировини в потрібних розмірах при  мінімальних затратах праці і коштів на виробництво продукції та доведенню її до споживача.

     На  відміну від інших галузей  матеріального виробництва земля  є головним і незамінним засобом  виробництва. При правильному виростанні в процесі сільськогосподарського виробництва властивості землі  не тільки зберігаються, а й постійно поліпшуються. Ця особливість землі як засобу виробництва є основою раціональних систем землеробства.

     Значна  різниця між періодом виробництва  і робочим періодом сільськогосподарського виробництва спричинює його сезонний характер. Період виробництва визначається часом перебувань продукту виробництва, а робочий період – лише часом, протягом якого продукт піддається дії праці. Отже, період виробництва включає час безпосередньої дії праці людини, а також час, коли він здійснюється на основі росту і розвитку живих організмів і не потребує живих затрат.

     Сезонний  характер сільськогосподарського виробництва  зумовлює нерівномірність використання робочої сили, машин і знарядь, одержання продукції та надходження  коштів від її реалізації.

     Сільськогосподарське виробництво просторово роззосереджене, що спричинює великі обсяги внутрішньогосподарських перевезень вантажів,(зерна, кормів, добрив, пального тощо), а також витрат енергетичних ресурсів і засобів виробництва.

     На  відміну від промисловості, частина одержаної продукції використовується в подальшому виробничому процесі, як засіб виробництва. Це насіння, корми, молодняк тварин, та інша продукція, частка якої становить понад 20 % валової продукції сільського господарства. Тому збільшення обсягів сільськогосподарської продукції залежить не лише від ефективності промислових засобів виробництва, а й від продуктивності засобів, відтворених у галузі. Оскільки сільськогосподарська продукція не може бути повністю товарною, господарству необхідно мати спеціалізовані приміщення і сховища для зберігання виробничих запасів.

     Природні  умови є надзвичайно важливим фактором  виробництва великою  мірою зумовлюють кінцеві результати і рівень його ефективності. Продукція  створюється в процесі виробництва  в результаті природного функціонування живих організмів- рослин і тварин. Нестандартність предметів праці ускладнює процес виробництва і ставить особливі вимоги  до формування системи машин. [1].

     Виробництво зерна – це основа розвитку всього сільського господарства, в тому числі це стосується і ДП «Лани Маньківщини».

     ДП  «Лани Маньківщини» є комплексом взаємопов’язаних галузей у складі якого розрізняють два великих  під комплекси – рослинництво і тваринництво.

     Більшість виробленої продукції з метою  скорочення витрат зберігається безпосередньо на підприємстві, де вона вироблена. Так, зерно зберігається переважно у спеціально обладнаних зерносховищах з урахуванням його цільового призначення: продовольчої, фуражне, на насіння. Найкраще зберігається зерно при температурі + 10С і нижче.

     Переробні галузі, які функціонують безпосередньо  у господарстві, при економічно-обгрунтованому їх розміщенні повинні певною мірою  сприяти вирішенню продовольчої проблеми і досягненню соціальної рівності сільських і міських трудівників, у забезпеченні їх продовольчими промисловими товарами. Переробка частини або всієї сільськогосподарської продукції на місці її виробництва має і певну економічну доцільність: суттєво зменшуються витрати виробленої продукції, знижуються витрати на її транспортування від місць виробництва, а отже, зростають прибутки у господарства. [3].

     Слід  звернути увагу і на таку проблему. Реструктуризація КСП, що супроводжувалася створенням нових нерідко відносно невеликих за розмірами організаційних форм господарювання на селі (селянських-фермерських господарств ТОВ, приватних підприємств) зумовлює необхідність пошуку нових підходів до інтеграції сільськогосподарського виробництва з технологічно пов’язаним промисловим виробництвом за умови, що не було впроваджено прийнятого економічного механізму поєднання інтересів сільськогосподарських товаровиробників з агропереробними підприємствами.

     Впровадження  комплексної механізації дає  змогу також виконувати всі роботи в кращі агротехнічні строки, що збільує вихід продукції і  підвищення її якості.

     Питання якості та безпечності продуктів  харчування наразі є одним з найактуальніших  в світі. Ця проблема полягає не лише в масовому застосуванні пестицидів а й інших агрохімікатів, які  можуть складати потенційну загрозу  здоров’ю чи навіть життю людини.

     Існуючі раніше системи оцінки якості та безпечності  продукції, які проводились на основі аналізу вже готової продукції, перестали відповідати вимогам  часу. Адже встановлення якісних показників за такою системою не забезпечує відповідь  на багато запитань.

     Дані  параметри, як правило, неможливо визначити  у вирощенній продукції, а тому найбільш логічним способом встановлення рівня  безпечності є сертифікація технології вирощування, адже саме від культури землеробства залежить безпечність  продукції

     Однією  з найбільш поширених та якісних систем сертифікації безпечності сільгоспродукцї є сертифікація за стандартом EurepGAP.

     Сертифікат  EurepGAP – це насамперед підтвердження високого рівня аграрного виробництва. Однак,   він забезпечує ряд вагомих переваг, а саме: системний підхід, чітка ідентифікація процесів і процедур, сприятливо відображається на будь якому бізнесі.

     Впевненість замовників продукції (торгівельній мережі, переробні підприємства, пункти громадського харчування) впевненні в якості і  безпечності отримуваної продукції. Це вірний шлях до довготривалого співробітництва.

     Впевненість споживачів: в якості та безпечності  сільськогосподарської сільхозпродукції сприятиме зростанню довіри до виробників та підприємств роздрібної торгівлі, що позитивно відобразиться на розвитку даного сегменту ринку.

     Управління  ризиками : зменшує можливість забруднення  продукції, сприяє охороні оточуючого середовища, покращенню виробничої гігієни, її санітарії.

     Відповідальність  керівництва дозволяє керівництву  демонструвати свою відданість виробництву і постачанню безпечної продукції, а також створенню робочого середовища, сприятливого для виробництва та постачання безпечної продукції.

     Ефективність  взаємодії: система управління безпекою продуктів харчування дозволяє оптимізувати взаємовідносини між організаціями харчової галузі, замовниками, контролюючими органами.

     Реєстрація: впровадження системи реєстрації полегшує спілкування з контролюючими  органами, сприяє підвищенню ефективності контролю виробництва.

     Захист  з боку законодавства: в більшості країн світу, харчові галузі система EurepGAP вважається найефективнішим інструментом управління виробництвом і постачанням безпечної продукції. Отже, впровадженні системи Управління безпекою продукції значно підвищить довіру до вашої компанії.

     Сумісність  з іншими системами менеджменту  якості: система EurepGAP сумісна з іншими системами менеджменту якості, наприклад, BRC, IFS, ISO 9001:2000. вона не претендує на функції державного стандарту і не вступає в протиріччя з національним законодавством.

     Комерційні  вигоди, сертифікація EurepGAP є сильною конкурентною перевагою компаній.

3.Стандартизація і сертифікація сільськогосподарської продукції.

     У підвищенні якості продукції особливо важливу роль відіграють її стандартизація і сертифікація. В нашій країні правові та організаційні засади стандартизації спрямовані на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері, регулюється Законом України «Про стандартизацію».

     Стандарти є тим зразком, еталоном якості, до якого повинні прагнути виробники. Водночас вони встановлюють межу якості нижче якої продукція вважається не кондиційною, тобто нестандартною.

     Стандарти передбачають також диференціацію  продукції за якістю, категорії, класи, сорти, відповідно до яких здійснюється матеріальне стимулювання виробників. Дотримання вимог стандартів забезпечує виробництво продукції, що відповідає кращим вітчизняним і зарубіжним зразкам. Її конкурентна спроможність на світовому ринку, вдосконалення номенклатури виробів, підвищення рівня уніфікації, охорона навколишнього середовища.

     Окремими  підприємствами можуть розроблятися стандарти  на продукцію (послуги), що використовується та є обов’язковими в тому господарстві, яке його розробило і впровадило. Наприклад, у сільськогосподарських підприємствах можуть бути розробленні стандарти на виконання окремих технологічних операцій. ( оранки, посіву, збирання, формування, густоти рослин тощо) або на окремі види проміжної сільськогосподарської продукції, що використовується для виробничого споживання(наприклад, корми).

     Порядок проведення сертифікації сільськогосподарської продукції в системі УКРСЕПРО такий же, як і іншої продукції, і основні його етапи наступні:

• подання та розгляд заяви на проведення сертифікації, прийняття рішення з визначенням схеми сертифікації;
• атестація виробництва продукції що сертифікується, або системи якості, якщо це передбачено схемою;
• відбір, ідентифікація проб продукції та випробування;
• аналіз отриманих результатів та прийняття рішення щодо можливості видачі сертифіката і ліцензії,;
• видача сертифіката, ліцензії та занесення сертифікованої продукції до Реєстру систем;
• визначення сертифіката, що виданий зза кордону чи міжнародним органом;
• технічний нагляд за сертифікованою продукцією в процесі її виробництва;
• інформація щодо результатів робіт з сертифікації.

     Техніка сільськогосподарська, яка підлягає сертифікації у законодавчо регульованій сфері:

• трактори малогабаритні тягових класів до 0,2 т та мотоблоки;
• двигуни тракторів дизельні;
• двигуни сільськогосподарських машин і комбайни дизельні;
• машини для підготовки і обробки грунту : плуги обертові, борони дискові, машини ґрунтообробні з активними робочими органами, розріджувачі;
• машини для посіву і садіння: сівалки та саджалки тракторні;
• засоби застосування пестицидів і агрохімікатів: машини для внесення добрив, обприскувачі, обпилювачі, машини зрошення грунту;
• машини для збирання урожаю і післязбиральної обробки зерна: комбайни зернозбиральні, жниварки, очисники качанів кукурудзи, машини для збирання коренеплодів та картоплі, навантажувачі коренів, машини комбіновані універсальні зерноочищувальні;
• машини (обладнання) навантажувально-розвантажувальні, транспортні допоміжні: навантажувальні, завантажувальні, розвантажувачі, цистерни, причепи, напівпричепи;
• машини для тваринництва: роздавачі кормів та води; установки і апарати для доїння і обробки молока, теплогенератори (неелектричні нагрівачі повітря та розподілювачі повітря);
• машини і обладнання для птахівництва: інкубатори;
• машини для заготівлі і приготування кормів: косарки, плющилки, прес-підбирачі, комбайни силосозбиральні, кукурудзозбиральні, кормозбиральні, машини і механізми для приготування кормів (дробарки, подрібнювачі, змішувачі, котли варильні, мийки коренерізки, котли-пароутворювачі).[5].

       Стандартизація в області сільського  господарства набула широкого поширення, це стосується і ДП «Лани Маньківщини», і в даний час продовжує успішно розвиватися й удосконалюватися. Безсумнівно, вона вимагає особливої гнучкості, врахування дії біологічних, кліматичних та інших факторів.

       Стандартизація в сільському  господарстві передбачає диференціацію продукції за видами і галузями, дослідження і розробку наукових і методичних основ щодо оцінки й контролю якості останньої, а також  продукції галузей промисловості, що забезпечують сільське господарство. Вона включає також економічні проблеми і проблеми підвищення якості продукції.

     Стандартизація  сільськогосподарської продукції  спрямована на рішення ряду задач, найважливішими з яких є:

• поліпшення якості продукції. Досягається встановленням у стандартах прогресивних показників і норм якості, які забезпечують зростаючі потреби населення, вимоги переробної промисловості до сировини, вимоги до насіння, посадкового матеріалу, кормів, ветеринарних і біологічних препаратів;
• підвищення врожайності культур і продуктивності тваринництва. Забезпечується стандартами на насіння, посадковий матеріал, кормові засоби, інкубаційні яйця, ветеринарні й біологічні препарати  і т.д.;
• ріст продуктивності праці. Йому сприяє встановлення стандартів на показники якості та норми з урахуванням механізації збиральних робіт і товарної обробки, підготовки продукції до реалізації;
• раціональне і максимальне використання вирощеного врожаю й отриманої продукції тваринництва. Можливе за рахунок установлення вимог до якості залежно від призначення продукції, а також а також диференціації за товарними сортами, класами чи категоріями, установлення базисних і обмежувальних норм за окремими показниками. При цьому стандартом охоплюється основна маса отриманої продукції, за винятком непридатної для використання;
• створення умов матеріальної зацікавленості працівників у виробництві продукції високої якості. Здійснюється введенням до стандартів вимог щодо якості продукції за товарними сортами, класами чи категоріями, базисних та обмежувальних норм, на підставі яких установлюються диференційовані закупівельні ціни, бонифікації (надбавки) і рефакції (знижки), а також виділенням у стандарті високоцінних сортів, виробництво і реалізація яких заохочується надбавками до ціни;
• об’єктивне визначення якості продукції. Здійснюється експертними вимірювальними методами з використанням сучасних приладів;
• нешкідливість продукції для здоров’я людини. Забезпечується установленням вимог щодо залишкових кількостей пестицидів, нітратів і методів їх визначення;
• скорочення витрат продукції при зберіганні й транспортуванні. Досягається встановленням у стандартах на продукцію вимог щодо умов зберігання, упакування й транспортування, а також до якості продукції, яка закладається на зберігання, а також розробкою спеціальних стандартів;
• забезпечення однаковості в тлумаченні термінів, які застосовуються у виробництві та науці. Забезпечується введенням у стандарти на продукцію (у випадку відсутності спеціальних стандартів) термінів і визначень.[6].

4. Моніторинг та методи поліпшення якості сільськогосподарської продукції

     Перед аграрною наукою сьогодні гостро постає необхідність дослідження біологічних особливостей ґрунтотворних процесів, взаємовідносин бактерій, грибів, вірусів з рослинами  тваринами, визначення ступеню шкодо чинності патогенних мікроорганізмів та розробки заходів оптимізації сільськогосподарського виробництва з врахуванням мікробіологічних аспектів формування урожаїв сільськогосподарських культур і продуктивності тварин.

     Теоретичне  обґрунтування та створення новітніх аграрних технологій, які б вирішували проблеми підвищення продуктивності сільськогосподарських культур та тварин з одночасним збереженням біологічного різноманіття і стабільності навколишнього середовища.

     Наукова новизна полягає у розробці нових  принципів використання мікроорганізмів  у сільськогосподарському виробництві (в системах використання добрив, в забезпеченні агроекосистем цінними мікроорганізмами, створенні біопестицидів, поліпшені якості кормів, діагностиці, профілактиці та лікуванні хвороб сільськогосподарських тварин і рослин), які дозволяють оптимізувати ґрунтотворні процеси, підвищити коефіцієнти використання добрив, збільшити урожайність культур та продуктивність тварин і поліпшити якість одержаної продукції.

     Протягом  тривалого періоду в практиці сільськогосподарського виробництва  перевагу надають хімічному методу захисту рослин. Однак постійно зростаюче застосування пестицидів негативно впливає на екологічні системи: призводить до забруднення навколишнього середовища, утворення стійких штамів і популяцій патогенів та шкідників, частота виникнення яких випереджає створення нових препаратів.

     Все це спонукає фундаментальну науку проводити  пошук ефективних та екологічно безпечних  систем захисту рослин. Альтернативою  хімічному методу є інтегрований захист рослин, який являє собою  комбінацію організаційно-господарчих, агротехнічних, селекційно-генетичних, біологічних і хімічних методів, спрямованих проти комплексу шкідників, хвороб і бур’янів у конкретній грунтово-кліматичній зоні в агроценозах з певною культурою. При застосуванні інтегрованого методу захисту рослин здійснюється регулювання шкідливих видів до економічного порогу шкідливості і зберігається функціонування природних корисних організмів.

     Важливою  складовою інтегрованого захисту  рослин є біологічний метод, зокрема, застосування мікробних препаратів. Мікробні препарати характеризуються високою ефективністю, не забруднюють навколишнє середовище, проявляють селективну дію, зручні для виробництва. Разом з тим, обсяги використання біологічних засобів захисту явно недостатні. Відсутній необхідний асортимент біопрепаратів і систем біозахисту. Тому одним із важливих напрямів фундаментальних досліджень, які необхідно розширити, є створення нових засобів на основі мікроорганізмів. Інтродукція мікроорганізмів-антагоністів збудників хвороб рослин у грун дозволить за короткий період реально поліпшити фіто санітарний стан агроценозів.

     В сучасних умовах, коли важливою проблемою  є раціональне використання природних  ресурсів та охорона навколишнього  середовища, прогресивна технологія виробництва якісних продуктів  тваринництва передбачає не тільки створення стабільною кормової бази, але й збереження здоров’я та підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин.[7].

     Теоретичні  аспекти вивчення резервів скорочення собівартості мА підвищення ефективності виробництва  ЗЕРНА

     В сьогоднішніх умовах є досить актуальним питання визначення резервів зниження собівартості виробництва продукції та підвищення її ефективності.

     Одне  з найважливіших завдань підприємства – виявлення і найповніше використання резервів для збільшення виробництва продукції, поліпшення її якості й підвищення економічної ефективності. Зниження собівартості продукції має велике народногосподарське і економічне значення в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва.

     Основними джерелами резервів зниження собівартості сільськогосподарської продукції є: збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства; скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії,палива, обладнання, запобігання невиробничим затратам тощо.

     Підвищення  економічної ефективності зернового  виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація  виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату. Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природо-економічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенціальних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. Важливим фактором збільшення виробництва зерна має зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично неможливо. На поливних землях одержують високі і сталі врожаї всіх зернових культур, особливо кукурудзи.

     Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є внесення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошувальних землях. Особливого значення у цьому зв’язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарств надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна. За даними наукових досліджень, при збиранню врожаю зернових культур на п’ятий день після повного достигання зерна втрати зерна не перевищують 3-4%. На десятий день вони зростають до 17-20%, а на п’ятнадцятий досягають 25%. Отже, господарства, що завершують жнива за 10 днів, одержують практично весь урожай, а подовження строків збирання  зернових культур призводить до значних втрат зерна. Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15-17%) і клейковини (28-43%). Зерно сильної пшениці добавляють до зерна з низьким вмістом клейковини для одержання стандартного борошна. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню доходності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств. Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, широке використання комплексного підряду і орендних відносин у зерновому господарстві.[8].

     Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях, в тому числі і  ДП «Лани Маньківщини», витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому кращі  врожаї сільськогосподарської продукції.

5. Управління якістю сільськогосподарської продукції

     Проблема  якості зародилась, проявилась з розвитком  суспільного виробництва. Вона відображає історичний процес підвищення ефективності людської праці, розвитку науково-технічного прогресу (НТП), виявляється в усіх суспільно-економічних формаціях.

     Якість  – сукупність властивостей і характеристик виробів, послуг і процесів, що забезпечують задоволення обумовлених або припущених потреб (згідно з визначенням Міжнародного стандарту ИСО 9000).