Відчуття – єдине джерело людських знань

ЗМІСТ

ВСТУП

Відчуття - побудова образів окремих властивостей предметів зовнішнього світу в процесі безпосередньої взаємодії з ними. З позицій матеріалізму, відповідно до теорії відображення, відчуття - дійсно безпосередній зв'язок свідомості з зовнішнім світом, перетворення енергії зовнішніх роздратувань у факти свідомості - в інформацію. Забезпечують безпосередній зв'язок свідомості з зовнішнім середовищем, відбивають властивості предметів об'єктивного світу. Відображення у відчутті - результат не просто впливу об'єкта на живу істоту, але результат їхньої взаємодії - взаємодії процесів, що йдуть назустріч один одному і народжують актові пізнання; результат взаємодії організму з фізичними і хімічними властивостями середовища при їхньому безпосередньому впливі на рецептори.

В акті відчуття через органи почуттів установлюється зв'язок із середовищем. Саме в ньому відбувається перехід енергії зовнішнього світу в акт свідомості. Образи відчуттів виконують регулюючу, пізнавальну й емоційну функції. Відчуття і збереження їхніх слідів - природна основа психіки у філогенезі й онтогенезі.

Центральна закономірність відчуттів - існування порога сприйняття.

У рамках рефлекторної концепції І.М. Сєченова і І.П. Павлова проводилися дослідження, що показали, що по фізіологічних механізмах відчуття - це цілісний рефлекс, що поєднує зв'язками прямі і зворотними периферичні і центральні відділи аналізатора.

Проблематика відчуттів інтенсивно розробляється в психофізиці сенсорних процесів і різних розділів фізіології. Різноманіття відчуттів відображає якісне різноманіття світу.

Класифікація відчуттів може проводитися по різних підставах. Їх, як і сприйняття, можна класифікувати по модальності, виділяючи відчуття зорові, смакові, слухові, тактильні й ін. Усередині окремих модальностей можлива більш докладна класифікація - наприклад, просторові і колірні відчуття зорові. Відомі труднощі для подібної класифікації представляють інтермодальні відчуття, або синестезії.

Отже спостерігається висока актуальність теми особливо на фоні великого значення відчуттів для сприймання та пізнання світу.

Об’єкт – чуттєві форми пізнання дійсності людиною.

Предмет – особливості та розвиток відчуттів людини та їх роль в пізнанні світу.

Мета – теоретично дослідити особливості розвитку відчуттів людини та емпірично перевірити їх прикладне значення.

Завдання:

1. Теоретично проаналізувати психологічну проблему особливості та розвитку відчуттів людини та їх роль в пізнанні світу.
2. Розглянути особливості протікання відчуттів і їх основних видів.
3. Емпірично дослідити особливості впливу та ролі відчуттів на процес пізнання дійсності.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ВІДЧУТТІВ

1.1 Відчуття – єдине джерело людських  знань.

Пізнання об'єктивної дійсності є її відображення в свідомості людини. Це відображення є не простий, безпосередній, дзеркально - мертвий, пасивний процес, а складний, діалектичний, активний, що здійснюється на основі суспільної практики людей. В ньому можна виділити кілька якісно своєрідних ступенів.

Починається процес пізнання з «живого споглядання» предметів, явищ об'єктивної дійсності, тобто з відчуттів і сприймань. Останні дають нам той чуттєвий матеріал, з якого будуються всі наші знання про зовнішній світ. Ще матеріалісти XVII ст. вірно вказували, що в нашому «розумі немає нічого, чого раніше не було б у відчуттях», доводячи тим, що всі поняття, якими оперує розум, утворюються з чуттєвих даних. І дійсно, «перша посилка теорії пізнання, без сумніву, полягає в тому, що єдине джерело наших знань—відчуття», що «всі знання з досвіду, з відчуттів, із сприймань». Без відчуттів і сприймань ніяке пізнання дійсності було б неможливе.

Відчуття і сприймання виникають у наслідок впливу різних предметів, явищ об'єктивної дійсності на наші органи чуття. Предмети, явища цієї дійсності існують поза нашою свідомістю і незалежно від неї. Впливаючи на наші органи чуття своїми різними властивостями, вони відображаються в нашій свідомості. Відчуття і сприймання виникають тоді, коли ті чи інші предмети, явища безпосередньо діють на органи чуття. Через них свідомість людини вступає в безпосередній зв'язок із зовнішнім світом. Тому вони і є прямо чи посередньо єдиним джерелом усіх наших знань. Вони дають нам змогу пізнавати матеріальний світ у всій різноманітності його проявів.

У сприйманні той чи інший предмет об'єктивної дійсності відображається в цілому, в його індивідуальній конкретності. Кожне сприймання утворюється на основі відчуттів. Відчуття є процес відображення в свідомості людини тих чи інших окремих властивостей матеріальних об'єктів у наслідок їх безпосереднього впливу на її органи чуття. Прикладами таких властивостей можуть бути кольори, тони, шуми, запахи й інші властивості речей. Тільки відображаючи властивості того чи іншого предмета, ми можемо дістати його образ у цілому. Тому відчуття і є кінець - кінцем єдиним джерелом усіх наших знань про зовнішній світ. «Інакше, як через відчуття, ми ні про які форми речовини і ні про які форми руху нічого дізнатися не можемо...» [16, с. 81-87].

Відчуття і сприймання дають нам вірні відображення властивостей предметів, явищ об'єктивної дійсності. Доказом цього е суспільна практика людей. В той же час вони завжди належать певному суб'єктові, залежать від будови й функцій його нервової системи і тим самим несуть у собі і суб'єктивні моменти. Виникаючи в наслідок впливу матерії на наші органи чуття, «відчуття е суб'єктивний образ об'єктивного світу...». Суб'єктивні моменти можуть викривляти образи предметів, які нам дають відчуття, робити їх невідповідними дійсності, помилковими. Практика дає нам змогу відокремлювати вірні в них елементи від невірних і використовувати вірні для утворення наших знань про зовнішній світ.

1.2 Подразнення та відчуття.

Відчуття виникають у наслідок дії різних об'єктів на органи чуття. Об'єкти діють на органи чуття, вступаючи з ними в безпосередній контакт або впливаючи на них через матеріальне середовище на віддалі. В тому і другому випадку вони діють через певний вид енергії, яка, впливаючи на органи чуття, подразнює його. Фізичний об'єкт, що впливає тим чи іншим способом на орган чуття, називається подразником, а його дія на орган — подразненням. За своєю природою подразники поділяються на механічні, хімічні, температурні, світлові, електричні та ін. Подразниками можуть бути не тільки зовнішні об'єкти, але і внутрішні агенти, що виникають у самому організмі (зміни в стані окремих органів, біохімічні процеси і т. д.).

Подразник, впливаючи на периферичну частину органу чуття або рецептора, приводить його в діяльний стан, який називається збудженням. Збудження передасться з периферичної частини рецептора по чутливих волокнах до центральної його частини. Кожен орган чуття складається з периферичного апарату, який і подразнюється завдяки дії на нього зовнішніх об'єктів, з чутливих шляхів, по яких передається виникле в наслідок подразнення збудження з периферії через проміжні підкіркові утвори до центрів, і з самих мозкових центрів. Периферична частина органу чуття діє тільки при участі відповідних мозкових центрів. В останніх і відбуваються перетворення збудження на відчуття. Отже «відчуття є дійсно безпосередній зв'язок свідомості з зовнішнім світом, є перетворення енергії зовнішнього подразнення у факт свідомості» [3, с. 87].

Самий процес перетворення фізіологічного збудження, що виникає під впливом фізичного подразника, на психічне явище, яким в відчуття, ще не досліджений. Проте це аж ніяк не ставить під сумнів положення, що «відчуття є результат діяння матерії на наші органи чуттів», що воно дає нам образи тих речей, які його породжують. Наші органи чуття диференційовані. Кожен з них пристосований до сприймання певного виду подразнення. Диференціація її за різними  видами подразників виникла  в процесі  біологічної   еволюції живих істот.

У найпростіших істот, як ми вже знаємо, їх чутливість має неди-ференційований характер. Вона здійснюється всією поверхнею їх тіла, без певного розподілу функцій. При наявності її ці тварини відповідають на механічні, хімічні, термічні, електричні подразники загальними недиференційованими реакціями. В процесі біологічної еволюції в багатоклітинних організмів у їх зовнішньому покриві поступово виділялися спеціальні клітини, особливо чутливі до зовнішніх подразнень, зачатки майбутніх органів чуття. Ці клітини далі диференціювалися морфологічно й функціонально, в наслідок чого утворилися органи чуття, що спеціалізувалися на відображенні впливів механічних, хімічних, термічних, оптичних, акустичних подразнень. У межах кожного з цих органів відбувалася дальша диференціація функцій, яка уможливила детальніше розрізняння окремих подразнень даного їх виду (наприклад, хроматичних і ахроматичних кольорів, тонів різної висоти і т. п.). Висока диференціація периферичних апаратів рецепторів супроводилася і дедалі більшою диференціацією кори головного мозку.

Спеціальні органи чуття виникли в процесі еволюції, як наслідок природного добору й передавання в спадщину тих змін у чутливій поверхні організмів, які виявились біологічно доцільними. Спеціалізація чутливих апаратів, що відбувалася шляхом їх пристосування до впливів різних видів зовнішніх подразнень, давала змогу тваринам краще орієнтуватися в своєму середовищі й до нього пристосуватися. Ця спеціалізація привела до того, що окремі рецептори стали збуджуватися головним чином у відповідь на певні види подразнень, до сприймання яких вони пристосувалися. У зв'язку з цим дуже підвищилася їх чутливість до цих видів подразнень: вони почали збуджуватися під впливом дуже малої кількості енергії зовнішніх подразників і не тільки при безпосередньому з ними контакті, а й на значній віддалі. Це все уможливило детальніше, повніше відбиття в організмі властивостей різних подразнень, тонше їх розрізняння. Таким чином, диференціація й спеціалізація рецепторів була необхідною умовою удосконалення їх чутливості до впливів зовнішнього світу. У людини вона досягла найвищого ступеня, що є наслідком не тільки біологічної еволюції всього тваринного світу, а й довгої суспільне - трудової історії людей. Відчуття людини і її органи є продукт історичного розвитку.

Подразники, які діють на певний рецептор через його периферичні апарати в природних умовах і до сприймання яких цей рецептор спеціально пристосований, називаються адекватними йому подразниками. Так, для сітківки ока адекватними подразниками е промені видимої частини сонячного спектра, для кортієвого органу вуха — коливання повітряних хвиль, для смакових сосочків язика — різні хімічні речовини їжі і т. п. Деякі чутливі органи можуть збуджуватися не одним, а кількома видами адекватних їм подразників (наприклад, поверхня шкіри) [25, с. 112].

Неадекватними подразниками для даного органу є ті, до сприймання яких цей орган не пристосований і які в звичайних умовах його не збуджують. Так, світлові хвилі е неадекватним подразником для вуха, звукові коливання — для ока чи носа і т. п. Проте, е такі неадекватні подразники, які можуть збуджувати різні органи чуття, діючи не тільки на периферичну, а й на провідну і центральну їх частину, і викликаючи при цьому різні відчуття. Так, механічне натискання на очне яблуко викликає світлові явища в оці, при ударі «іскри сиплються з очей» і т. п.

У процесі біологічного розвитку в рецепторах виробились такі морфологічні й функціональні особливості, завдяки яким вони стали здатними вибірково сприймати певні види подразнень. Цьому сприяє сама їх будова, яка при нормальних умовах усуває можливість впливу на них неспецифічних подразнень (наприклад, будова ока і його сітківки в значній мірі захищає останню від впливу механічних, хімічних і інших подразнень).Проте, у всіх рецепторах збереглися рештки первісної чутливості до загальних подразників, які діють на всяку живу протоплазму. Отже, в системі чутливих органів є єдність і спеціалізація їх властивостей, яка сформувалась протягом історії живих істот.

1.3 Види відчуттів.

Відчуття   звичайно  поділяють  на  види   залежно від органів чуття і відповідних їм видів подразнень. З давніх-давен, ще з часів Демокріта, Арістотеля відомий п'ятичленний поділ відчуттів (зір, слух, нюх, смак і дотик). Цей поділ зберігається й тепер, але потребує детальнішої диференціації деяких видів відчуттів (дотик) і їх доповнення. Встановлено, що ті відчуття, які колись називалися дотиком, складаються з кількох видів відчуттів, що виникають при участі різних периферичних органів (відчуття тиснення, тепла, холоду, болю, кінестетичні відчуття). Крім того, е відчуття, які цей поділ не охоплював (органічні, статичні). Найбільш поширеним є поділ рецепторів на три групи, який запропонував Шеррінгтон, а саме: 1) екстерорецептори, до яких належать органи чуття, периферичні частини яких розміщені на зовнішніх поверхнях тіла і приступні для впливів зовнішніх подразнень; 2)інтерорецептори, до яких належать органи, периферичні частини яких розміщені на внутрішніх поверхнях порожнин організму (шлунка, стравоходу і т. п.); 3) пропріорецептори, периферичні частини яких розміщені всередині органів, а саме в мускулах, суглобах, зв'язках і т. п. В межах кожної групи рецепторів розрізняють різні види відчуттів залежно від органів чуття і природи тих подразників, що їх викликають, а саме [17, с. 125]:

Екстерорецептори:

1. Зорові (оптичні)

2. Слухові (акустичні)

3. Нюхові

4. Смакові

5. Дотикові (тактильні)

6. Термічні (тепла й холоду)

7. Больові

Інтерорецептори:

8.  Органічні

Пропріорецептори

9. Кінестетичні (відчуття   рухів  органів)

10. Статичні.

Больові відчуття одержуються не тільки з зовнішнього рецепторного поля, а й з інших полів. До органічних відчуттів належать відчуття голоду, ситості, спраги і т. п. Статичними відчуттями називаються відчуття положення й рівноваги тіла.

Усі відчуття, незалежно від того, при участі яких рецепторів вони виникають, характеризуються такими основними властивостями: якістю, інтенсивністю і тривалістю.

1.4 Якість відчуттів.

 Якість є основною властивістю кожного відчуття за якою ми відрізняємо його від інших відчуттів. На цю якість відчуття ми завжди вказуємо, описуючи його. Ми говоримо, наприклад, про відчуття зеленого чи червоного кольору, певного тону чи шуму, тепла чи холоду, кислого, гіркого чи солодкого, певного запаху і т. п.

Описати ближче якість того чи іншого відчуття не можна. Щоб її знати, треба безпосередньо це відчуття пережити. «Самим першим і самим відомим нам е відчуття, а в ньому неминуче і якість...». Не можна з цією якістю познайомити того, хто сам її безпосередньо не відчував. Сліпа з народження людина, наприклад, не може уявити собі кольорів, глуха з народження — звуків і т. д.

Якості наших відчуттів відображають якості, властивості тих об'єктів, які їх породжують, діючи на наші органи чуття. Предметний світ у всій різдоманітності його властивостей, якостей знаходить свій відбиток в якостях наших відчуттів.

Відчуття дають нам образи об'єктивно існуючих властивостей предметів, явищ зовнішнього світу. Ці властивості речей виявляються в процесі впливу останніх на органи чуття, взаємодії з ними. «... Світловий вплив речі на зоровий нерв,— пише Маркс,— сприймається не як суб'єктивне подразнення самого зорового нерва, а як об'єктивна форма речі, що знаходиться поза очима. Але при зорових сприйманнях світло дійсно відкидається однією річчю, зовнішнім предметом, на іншу річ, око. Це — фізичне відношення між фізичними речами»2. Відчуття світла, кольору є результат впливу об'єктів з певними якостями, властивостями на зоровий рецептор. Тому якості відчуття не можуть бути одірвані від тих об'єктів, які їх викликають.

Разом з тим кожне відчуття є функцією рецептора, мозку індивіда. Воно завжди належить певному суб'єктові, відбувається в його голові. Воно не може бути відірване і від суб'єкта. Безглуздо було б заперечувати, наприклад, той факт, що «...зоровий образ дерева е функція моєї сітчатки, нервів та мозку...», що «...відчуття, тобто образи зовнішнього світу, існують в нас, породжувані діянням речей на наші органи чуттів». У відчуттях виявляється єдність суб'єкта й об'єкта. Тому всяке відчуття являє собою єдність об'єктивних і суб'єктивних моментів [15, с. 231].

Відчуття відбивають властивості об'єктивних речей, явищ зовнішнього світу. В той же час вони залежать від розвитку органів чуття, через які вони здійснюються, від розвитку суб'єкта, його попереднього досвіду, настанов, з якими він підходить до сприймання тих чи інших об'єктів. Одні й ті ж об'єкти з їх властивостями відбиваються при цих різних умовах з різною повнотою, глибиною, чіткістю й ясністю. Відчуття виявляють (хоч би почасти) і ставлення суб'єкта до цих об'єктів, при тому ставлення не споглядальне, а дійове. Вони виникають у процесі взаємодії організму з середовищем, зв'язані з станом організму, його потребами, беруть участь в організації його діяльності і через цю діяльність самі розвиваються.

Єдність суб'єктивного і об'єктивного у відчуттях не е сталою, а змінюється, набуваючи різного змісту на різних ступенях розвитку відчуттів і в різних їх видах. На нижчих ступенях розвитку життя недиференційована єдність суб'єкта й об'єкта знаходить своє виявлення в примітивній чутливості, в якій відбиття об'єктивних властивостей речей вливається з переживанням стану організму і безпосередньою його реакцією на той чи інший подразник. На дальших ступенях розвитку чутливості ця дифузна її єдність розчленовується, об'єктивні відображення дедалі більше звільняються спід влади суб'єктивних почуттєвих переживань, завдяки чому вони тільки і можуть стати справжніми відображеннями властивостей предметного світу. Вони стають тими даними, на яких будується «живе споглядання» дійсності, можливе в справжньому розумінні цього слова тільки там, де ця дійсність стає для суб'єкта предметним світом.

Предметний характер людських відчуттів найяскравіше виступає в таких їх видах, як наприклад, зорові, слухові, дотикові відчуття, в яких ми дістаємо найоб'єктивніше відображення властивостей предметів, явищ зовнішнього світу. Зокрема він виявляється в локалізації цих відчуттів (особливо зорових, дотикових) у просторі (ми бачимо, наприклад, колір не у власному оці, а в тому місці об'єктивної дійсності, де знаходиться відповідний предмет і ін.). Проте і в них зв'язок з почуттєвими елементами не зник остаточно. Доказом цього є зокрема той почуттєвий тон, яким супроводиться багато з цих відчуттів. Почуттєвий тон являє собою елементарне почуттєве переживання, яке супроводить деякі відчуття (наприклад, різке світло або різкий пронизливий звук викликають неприємне почуття), вказуючи на єдність їх об'єктивного змісту й ставлення до нього суб'єкта. Проте, з розвитком свідомості людини почуттєвий тон все більше віддиференційовується від об'єктивного змісту відчуттів, змінюється під впливом набутого досвіду особистості і стану її в даний момент.

В деяких видах відчуттів суб'єктивні моменти виступають значно яскравіше, навіть часто підпорядковують собі об'єктивні відображення, як це має місце, наприклад, в больових, органічних відчуттях. Ясно виражений емоціональний тон таких відчуттів, зокрема негативний, має важливе біологічне значення, даючи змогу організмові уникати небезпечних, шкідливих для нього подразників і спонукаючи його до задоволення своїх потреб.

Між якостями відчуттів кожного виду існують переходи. Такі переходи існують, наприклад, між різними відтінками кольорів, між тонами різної висоти, різними запахами і т. п. Між різними видами відчуттів переходів звичайно немає. Наприклад, відчуття зеленого кольору, холоду і тону до другої октави е різнорідні відчуття: Проте, і між відчуттями різних видів є дещо спільне, є зв'язок. Деякі види відчуттів тісно між собою зв'язані, як. наприклад, смакові і нюхові відчуття. «Давно вже визнано,— писав Енгельс,— що нюх і смак є спорідненими, зв'язаними між собою чуттями, які сприймають зв'язані між собою, коли навіть не тотожні, властивості; зір і слух сприймають коливання хвиль. Дотик і зір так доповнюють один одного, що ми часто можемо передбачити на основі вигляду якої-небудь речі її тактильні властивості». Основою цього зв'язку відчуттів є насамперед об'єктивний зв'язок властивостей самих речей, а також спільні риси в збудливості рецепторів[15, с. 312].

Трапляються також випадки злиття якостей таких відчуттів, як зорові і слухові відчуття. Це злиття особливо яскраво виявляється у випадках так званого кольорового слуху, який буває в деяких людей. Випадки синестезії (злиття якостей різних видів відчуттів) теж свідчать про те, що диференціація і спеціалізація наших рецепторів не абсолютна, а несе в собі деякі риси примітивної їх спільності.

Суб'єктивні моменти в наших  відчуттях  не   раз давали підставу деяким ученим неправильно тлумачити відношення відчуттів до об'єктивної дійсності.  Найбільше приводів для цього давали факти збудження рецепторів  неадекватними  їм подразниками.

Так, ще Демокріт звернув увагу на те, що один і той же об'єкт може викликати різні відчуття залежно від стану організму. Хворій людині, наприклад, мед може здаватися гірким. Звідси він зробив висновок, що мед сам по собі не гіркий і не солодкий, а є тільки комбінацією без'якісних атомів. І взагалі, на його думку, солодке, гірке, тепле, холодне, кольори, звуки існують тільки в нашій свідомості, а в дійсності існують тільки атоми й пустота.

В нові часи це вчення про суб'єктивність якостей відновили деякі вчені, які стояли загалом на матеріалістичних позиціях, не кажучи вже про представників суб'єктивного ідеалізму. Зокрема Дж. Локк вважав, що об'єктивно існують тільки такі первинні якості речей, як іх протяженість, густина, форма, положення в просторі, число, рух. Інші, вторинні, якості, як кольори, звуки, запахи, смаки і т. д., існують ніби тільки суб'єктивно. «В самих тілах немає нічого подібного до цих відчуттів. В тілах є тільки здатність творити в нас ці відчуття». Між цими відчуттями й тілами е тільки відповідність, а немає схожості. В цих думках Локка теж яскраво виступав непослідовність його матеріалістичних поглядів.

Подібні погляди на якості наших відчуттів мали місце і в деяких філософів XVIII і XIX ст. В XIX ст. з'явились спроби їх уґрунтувати з фізіологічного боку. Одна з таких спроб належала видатному німецькому фізіологові, Йоганнесу Мюллеру (1801-1858). Працюючи експериментально в області порівняльної фізіології органів чуття, Мюллер встановив, що різні неадекватні подразники, впливаючи на даний орган чуття, викликають тільки специфічні для нього відчуття. Так, тиснення, тертя, термічна енергія, гальванічний струм, хімічні реактиви, запалення сітківки і т. д., впливаючи на орган зору, викликають у ньому світлові й кольорові відчуття. Внутрішні причини можуть викликати відчуття тепла, холоду і т. п. Гальванічний струм, діючи через голову на зоровий нерв, викликав світлові відчуття; подразнюючи орган слуху через внутрішнє вухо, він викликає відчуття шумів і тонів, а діючи на волокна нюхового нерва,— відчуття запахів.

Звідси Мюллер зробив висновок, що відчуття, властиві кожному рецепторові, можуть викликатися різними зовнішніми і внутрішніми подразниками (оптичними, механічними, електричними, хімічними і т. п.). Один і той же подразник (наприклад, механічний), діючи на різні органи чуття, і різні подразники, діючи на один і той же орган чуття, викликають специфічні для кожного з них відчуття. Причиною цього е «специфічна енергія», властива кожному органові. Це положення дістало назву «закону специфічної енергії органів чуття». Мюллер вважав не розв'язаним остаточно питання, чому належить ця специфічна енергія — периферичній частині рецепторів, нервам, нервовим центрам чи рецепторові в цілому [19, с. 57].

Виходячи з цього закону, Мюллер зробив висновок, що «відчуття не доводить до свідомості якої-небудь якості чи стану тіл зовнішнього світу, а доводить до свідомості тільки якість, стан чутливого нерва, викликаний якою-небудь зовнішньою причиною, і ці якості, різні в різних чутливих нервах, є енергії органів чуття», що якість відчуття не залежить від якості подразника. «Світло, темрява, кольори, звуки, тепло, холод, різні запахи і смаки, словом усе, що ми відчуваємо нашими п'ятьма чуттями,— це не дійсні властивості конкретних речей, а тільки якості наших чуттів». Тому «знання, які ми дістаємо про зовнішній світ з допомогою органів чуття, нічого не можуть нам сказати про природу і суть цього світу».

Ідеалістичні узагальнення, які Мюллер зробив, базуючись на своєму законі, одержали від Л. Феєрбаха назву фізіологічного ідеалізму, їх поділяв і ряд інших учених. Тим часом вони необгрунтовані й невірні. Потребує, перш за все, перегляду фактична сторона цього «закону» Мюллера. Мюллер перебільшив можливість одержання специфічних відчуттів у наслідок впливу неадекватних подразників. В дійсності на різні органи чуття впливають тільки ті неадекватні їм подразники, які мають загальні збудні властивості і лише остільки, оскільки в різних органах чуття є взаємозв'язок, спільні риси їх збудливості. Одержати повноцінні відчуття через неадекватні подразнення тих чи інших рецепторів неможна. Ці відчуття виникають тільки в наслідок дії адекватних кожному органові зовнішніх подразнень. По-друге, Мюллер невірно розуміє специфічність функцій органів чуття, підходячи до неї не історично. Вона виникла в процесі розвитку живих істот, їх органів чуття в наслідок пристосування останніх до сприймання певних видів зовнішніх подразнень. Тому вона е не перешкодою до об'єктивного відображення властивостей предметного світу, а необхідною його умовою. Чим специфічніші функції рецепторів, тим диференційованіше відчуття, тим досконаліше вони відображають об'єктивні властивості предметів, явищ зовнішнього світу. Правильність цих відображень підтверджує як життя тварин, так і суспільна практика людей. Успішне пристосування тварин до їх середовища можливе тому, що їх відчуття дають їм відображення об'єктивних, біологічно важливих для них властивостей об'єктів. Феєрбах, критикуючи фізіологічних ідеалістів, дотепно запитував: «Чому ж кішка впивається своїми кігтями в мишу, а не в свої власні очі, коли миша, яку вона бачить, існує тільки в її очах, коли вона є афекція її зорових нервів ? Успіхи пізнання навколишнього світу людьми і його практичного опанування найпереконливіше доводять, що наші відчуття, відбиваючи об'єктивні властивості цього світу, дають нам відомості про його дійсну природу.

Таким чином, Мюллер, не вміючи піднятися від механістичного тлумачення зв'язку подразнення з відчуттям до матеріалістично - діалектичного його розуміння, скотився на позиції ідеалізму. Замість того, щоб показати, яку роль в наших відчуттях відіграють суб'єктивні моменти і як їх елімінувати в нашому пізнанні, що базується на цих відчуттях, він відірвав їх від властивостей предметного світу. «Ідеалізм цього фізіолога полягав у тому, що, досліджуючи значення механізму наших органів чуття в їх відношенні до відчуттів, указуючи, наприклад, що відчуття світла виникає при різного роду діянні на око,— він схильний був виводити звідси заперечення того, що наші відчуття е образи об'єктивної реальності» 2. Неправильно витлумачивши специфічність функцій наших рецепторів, він зробив агностичні висновки і дав козир у руки суб'єктивним ідеалістам.

Ідеалістичні узагальнення Мюллера вплинули також на погляди в даному питанні такого видатного вченого, як Г. Гельмгольц (1821 — 1894). Ставлячи питання про відношення наших відчуттів до зовнішнього світу, останній вважав, що наші відчуття є не образи речей, а тільки їх «умовні знаки або символи». Немає ніби ніякої схожості між якостями відчуттів і якостями об'єктів, які їх викликають, а е тільки відповідність.

Данину цій теорії віддав і такий видатний російський фізіолог, як Сєченов, а також Плеханов в його «теорії ієрогліфів», за якою відчуття й уявлення людини е ніби не відображення дійсних речей і процесів природи, а тільки умовні знаки, символи, ієрогліфи. Критикуючи цю теорію, Ленін показує, що Гельмгольц, який був видатною величиною в природознавстві і стояв на матеріалістичних позиціях, у філософії був непослідовним і часто скочувався на ідеалістичні позиції. Розглядаючи почуття тільки як символи, а не образи зовнішніх об'єктів, він тим самим вносив недовір'я до наших органів чуття, непотрібні елементи агностицизму, ставив під сумнів існування зовнішніх об'єктів, бо символи й знаки можливі і у відношенні до вигаданих предметів. Ці висновки Гельмгольца суперечили вихідним матеріалістичним його положенням, в яких він визнає реальне існування зовнішніх об'єктів та їх вплив на органи чуття й свідомість людини. Плеханов також зробив помилку в розв'язанні даного питання.

1.5 Інтенсивність відчуттів.

Однакові або схожі якісно відчуття можуть розрівнятися за своєю інтенсивністю. Кожному відчуттю, яке ми переживаємо, властива якась   інтенсивність. Відчуття світла, наприклад, буває більш чи менш яскравим, тону — голоснішим чи тихішим, тиснення — важчим чи легшим, кислого — сильнішим чи слабкішим і т. д. Взявши яку-небудь інтенсивність відчуття за вихідний пункт, ми можемо йти в один бік, у напрямі її поступового зменшення, до цілковитого зникнення самого відчуття, і в другий бік, у напрямі його зростання, до найбільшої інтенсивності відчуття.