Відшкодування працівником матеріальної шкоди, якщо мають місце діяння переслідувані у кримінальному порядку

План 

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ  I. Теоретична частина ……………………………………………….….4

Розділ  II. Практичне застосування законодавства …………………………...7

Рішення Калінінського районного суду  м.Горлівка ,Донецької області…….7

Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області…… ...10

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя

Донецької області………………………………………………………………14

Висновок…………………………………………………………………………19

Список  літератури………………………………………………………….……21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Трудове право України є однією з провідних  галузей у системі права, яка  нарівні з іншими галузями перебуває  в стадії реформування під впливом  соціально-економічних відносин, що змінюються.

     У цей час трудове право в  промислове розвинених країнах світу визнається однією з головних галузей права. І це зрозуміло, оскільки саме в сфері застосування праці, де створюються матеріальні й духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих, приватних.       Від методів правового регулювання праці багато в чому зале жить суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами трудових правовідносин. Це сфера, в якій задіяно найбільше число членів суспільства. А тому вона за слуговує на особливо пильну увагу держави.

     Не  випадково в Основних напрямах соціальної політики, затверджених Указом Президента України приділено питанням ринку праці й зайнятості населення, реформування трудових відносин, вдосконаленню системи оплати праці й доходів населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  I.

Теоретична  частина 

     Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації, установі, несе матеріальну  відповідальність незалежно від  того, чи був він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, якими спричинено цю шкоду. Підставою для застосування матеріальної відповідальності до працівника є наявність матеріальної шкоди, спричиненої втратою, пошкодженням, знищенням майна підприємства, установи, організації внаслідок протиправних діянь працівника, з яким укладено трудовий договір. Отже, ознаками шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, є: а) пряма шкода; б) протиправність поведінки працівника; в) причинний зв'язок між протиправними діями та заподіяною шкодою; г) вина працівника. Чинне законодавство встановлює два види матеріальної відповідальності: обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника, і повну. Остання настає в таких випадках ( відповідно до ст. 134 КЗпП України) [1] :

1)  між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 і Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно  та інші цінності були одержані  працівником під звіт за разовою  довіреністю або за іншими  разовими документами;

3)  шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоду  завдано працівником, який був  у нетверезому стані; 
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6)  відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7)  шкоду завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова  особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

9)  керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсації за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством. 
   Для покладення відповідальності за п. 3 ст. 134 КЗпП необхідно встановити не факт притягнення працівника до кримінальної відповідальності, а наявності в його діях складу злочину. Відповідальність працівника за п. 3 ст. 134 КЗпП виникає за умови, що злочинний характер його діянь (наприклад, кваліфікація за відповідними статтями Кримінального кодексу України як недбалість, зловживання владою або службовою посадою, крадіжка і т.ін.) підтверджено у встановленому порядку вироком суду. [2]  

 Працівник,  щодо якого було винесено виправдувальний  вирок або припинено провадження  у справі через відсутність  складу чи події злочину, не  може відповідати у повному  розмірі заподіяної шкоди за  цією підставою. При винесенні виправдувального вироку (закритті провадження у кримінальній справі) через відсутність складу злочину, суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

     Працівник не звільняється від повної матеріальної відповідальності за законодавством про працю, якщо він був звільнений від кримінальної відповідальності внаслідок спливу строку давності, наявності акту амністії; притягнення його до адміністративної відповідальності; передачі матеріалів у трудовий колектив, служби у справах неповнолітніх; передачі його на поруки. 
           Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст. 134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  II.

     Практичне застосування законодавства  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

    15 жовтня 2010 року Калінінський районний суд м.Горлівка Донецької області у складі:

головуючого судді       Дундар І.О.

при секретарі                  Бушніной В.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в місті Горлівка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, - 

ВСТАНОВИВ:   

    22 вересня 2010 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій вказав, що йому на праві власності належав автомобіль НОМЕР_1, якій використовувався в якості таксі. 26 вересня 2008 року між ним та відповідачем було укладено трудовий договір. 28 вересня 2008 року він вчинив ДТП відносно подружжя ОСОБА_3. Вироком Калінінського районного суду м.Горлівка від 23 березня 2009 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст..286 ч.2 КК України. Рішенням Калінінського районного суду м.Горлівка від 26 травня 2010 року з неї на користь ОСОБА_3 було стягнуто в загальній сумі 10410 гривень в рахунок шкоди, спричиненої ДТП. 13 вересня 2010 року вона повністю відшкодувала вказану суму. Просила стягнути з відповідача в порядку регресу 10410 гривень. 

    В судове засідання сторони не з”явилися, надали суду заяви з проханням розглянути справу без їх участі, відповідач повністю визнав позовні вимоги.

Судом при розгляді справи були встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Рішенням Калінінського районного суду м.Горлівки Донецької області від 26 травня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ЗАТ «Інвестсервіс», ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, відшкодування моральної шкоди позовні вимоги задоволені частково, в тому числі з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди стягнуто 510 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди 7450 гривень, на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2450 гривень (арк..спр.9-11).

Даним рішенням були встановлені наступні факти:

- 28 вересня 2008 року о 22-40 годині сталася ДТП за участю двох транспортних засобів – ВАЗ-21070 державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та мопеда ACTIVE ZS 50, під керуванням ОСОБА_3 та пасажиром ОСОБА_4

- 23 березня 2009 року ОСОБА_2. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України, призначено покарання 4 роки позбавлення волі з випробуванням на 3 роки (арк.спр.7-8).

- 26 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір (арк.спр.6), який відповідно вимог закону був зареєстрований в Горлівському міському центрі зайнятости, тобто ОСОБА_2 перебував з власником автомобіля ОСОБА_1 в трудових відносинах. 

    13 вересня 2010 року позивач сплатила на користь ОСОБА_3 в рахунок матеріальної шкоди 510 гривен, в рахунок відшкодування моральної шкоди 7450 гривень (арк..спр.12) та на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2450 гривень (арк..спр.13), тобто в загальній сумі ОСОБА_1 сплатила потерпілим 10410 гривень (510 + 7450 + 2450). 

    Згідно ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.  

    Крім того, відповідно до п.3 ч.1 ст.134 КЗоТ України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. 

    Таким чином, позовні вимоги засновані на законі і підлягають повному задоволенню – з відповідача на користь позивача належить стягнути 10410 гривень.      На підставі ст.1191 ЦК України, ст..134 КЗоТ України, керуючись ст..ст.10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:   

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди, спричиненої злочином 10410 (десять тисяч чотириста десять) гривень.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Калінінський районний суд м.Горлівки протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення [5].    

   РІШЕННЯ

   ІМ'ЯМ   УКРАЇНИ

   (Заочне)  

   30 травня 2007 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області

   у складі:  головуючого -судді                                                   Толстих О.В.

   при  секретарі                                                                              Колчиної Н.В.

   розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду м.  Антрацита цивільну справу за позовом Відділу культури та туризму Антрацитівської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про відшкодування збитків заподіяних підприємству.

   встановив:

   Відділу культури та туризму Антрацитівської  районної державної адміністрації  звернувся до суд з позовом  до ОСОБА_1  про відшкодування збитків заподіяних підприємству в сумі 391грн.93коп.

   В обґрунтування позовних вимог Відділу  культури та туризму Антрацитівської  районної державної адміністрації  посилається на те,  що ОСОБА_1  з 21 вересня 2004 року працювала головним бухгалтером у відділі культури та туризму Антрацитівської районної державної адміністрації посилається,  та була звільнена 16 березня 2007року за згодою сторін.

   Контрольно-ревізійним управлінням в Луганській області  була проведена ревізія відділу  культури та туризму Антрацитівської  районної державної адміністрації  за період з 01.06.2004року по 01.06.2006року явкою  було виявлено нарахування та сплата заробітної плати керівним працівникам,  більш ніж передбачено законодавством в порушення вимог п.2 пп.5 Наказу Міністерства культури України від 19.04.2001 (змінами) "Про впорядкування умов оплати праці працівників бюджетних установ,  закладів та організацій культури",  зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2001 за №366/5557.

   Відповідно  до наданих для перевірки документів щодо нарахування заробітної плати  та наказів № 14 від 04.04.2005 p.,  підписаного в.о. начальника відділу культури ОСОБА_2,  № 30 від 29.08.2005 p.,  підписаного начальником відділу культури ОСОБА_3,  головному бухгалтеру ОСОБА_1  була встановлена доплата за збільшення обсягу виконуваних робіт та збільшення зони обслуговування в розмірі 30 % від посадового окладу. Внаслідок вищезазначеного порушення за період з 01.04.2005 року 1.02.2006 року ОСОБА_1  було зайво нараховано заробітну плату на суму- 1336грн. 19 коп.

   Добровільно ОСОБА_1  відшкодовала у жовтні 2006 року 20 грн,  у листопаді 2006р. - 20, 00 грн.,  у січні 2007р. - 560, 00 грн.,  у лютому 2007р. - 159, 60 грн.,  у березні -184, 66 грн.,  а всьго повернула 944, 26грн. Невідшкодованою залишилась сумма 391грн.93 коп.яку ОСОБА_1 добровільно сплатити не бажає,  а тому позивач просить стягнути з відповідачки вказану суму.

   30.05.2007 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

   В судове засіданні представник позивача ОСОБА_4  з'явилась позов підтримала у повному обсязі посилаючиь на те, що відповідачка незаконно отримала зайву заробітну плату в сумі 1336 грн. 19 коп.,  а тому і повинна її повнітю відшкодувати підприємству на підставі ч.1 п.3  ст. 134 КЗпроП України. Просила стягнути з ОСОБА_1  невідшкодовану сумму 391грн.93 коп. Не заперечувала проти розгляду справи за відсутності відповідачки.

   Відповідачка  у судове засідання не з'явивлась,  про місце та час слухання справи бувла повідомлена належним чином,  про причини неявки до суду не повідомила. Заяви про розгляд справи за її відсутності від відповідачки не надходило.

   Дослідивши  матеріали справи,  вислухавши представника позивача,  суд вважає ,  що позов не підлягає задоволенню. 

   Встановлено,   що ОСОБА_1   з 21 вересня 2004 року працювала головним бухгалтером у відділі культури та туризму Антрацитівської районної державної адміністрації посилається,   та була звільнена 16 березня 2007року за згодою сторін.

   Згідно   ст.   130 КЗОТ України працівники несуть повну матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству,  установі,  організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

   Наказом № 14 від 04.04.2005 p.,   підписаним в.о. начальника відділу культури ОСОБА_2 з 04.04.2005року головному бухгалтеру відділу культури ОСОБА_1   встанолена надбавка у розмірі 50% від посадового окладу за складність та напруженість у роботі та доплату у розмірі 30% від посадового окладу за збільшення обсягу виконуваних робіт,  у межах фонду заробітної плати.

   Наказаом № 30 від 29.08.2005 p.,   підписаним начальником відділу культури ОСОБА_3 з 01.08.2005року головному бухгалтеру відділу культури ОСОБА_1   підвищена доплата на 20% ( до встановленої раніше доплати 30%(наказ № 14 від 04.04.2005 р.,  ) від посадового окладу за збільшення зони обслуговування у межах фонду заробітної плати.

   Головний  бухгалтер ОСОБА_1   проводячи нарахування собі заробітної плати діяла на підставі вищевказаних наказів,  не порушуючи покладені на неї трудові обов'язки. А тому шкода заподіяна підприємству зайвими грошовими виплатами,   які складається із зайво отриманої відповідачкою заробітної плати,   в суммі 1336грн.19коп.,   не з вини головного бухгалтера ОСОБА_1,   а з вини керівників які видали незаконні накази які суперчять вимогам п.2 пп.5 Наказу Міністерства культури України від 19.04.2001 (змінами) "Про впорядкування умов оплати праці працівників бюджетних установ,   закладів та організацій культури",   зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2001 за №366/5557.

   Не  може суд погодитись з думкою представника позивача,   що в діях відповідачи ОСОБА_1   яка незаконно отримала заробітну плату,   в суммі 1336грн. 19коп.є ознаки діянь,   переслідваних у кримінальному порядку. Суд вважає,  що відповідачка ОСОБА_1   нараховуючи собі заробітну плату діяла на підставі вищевказаних наказів а тому в її діях не убачається порушення закону.

   При таких обставинах,   суд вважає на необхідне у задоволенні позовних вимог Відділу культури та туризму Антрацитівської районної державної адміністрації відмовити за необґрунтованістю.

   На  підставі викладеного ч.1 п.3   ст.   134 КЗпроП України,  керуючись   ст.    ст.   10,  11,  60,  212-215,   224-233 ЦПК України суд,  

   ВИРШИВ:  

   Відділу культури та туризму Антрацитівської  районної державної адміністрації  у задоволенні позовних вимог  до ОСОБА_1 про відшкодування збитків  заподіяних підприємству-відмовити  за необґрунтованістю. Копію заочного рішення надіслати віповідачці  ОСОБА_1  не пізніше п'яти днів з дня його проголошення.

   Заочне  рішення може бути переглянуте судом,   що його ухвалив,   за письмовою заявою відповідача,  яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копіїї.

   У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення  заочне рішення може бути оскаржене  в загальному порядку встановленому  ЦПК України. У цому разі строк,  протягом яякого розглядається заява,   не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

   Заочне  рішення набирає законної сили після  закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

   Заочне  рішення може бути оскаржено в  апеляційному суді Луганської області  через Антрацитівський міськрайонний  суд протягом десяти днів з дня  його проголошення[6]. 

Р І Ш  Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И    

13 квітня  2010 року                                                                                                         місто Маріуполь    

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:  

головуючого судді Мироненко І.П.,  

при секретарі Прихненко Г.Д.,  

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом  Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» до ОСОБА_1  про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, -  

В С Т А Н О В И В:  

23 грудня 2009 року позивач КП «Маріупольське ТТУ» звернулося до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилались на те, що відповідачка ОСОБА_1 з 29 листопада 1996 року по 09 липня 2009 року працювала в КМ «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» водієм трамваю. 30 вересня 2006 року біля 07-40 годин на підставі шляхового листа, виданого МТТУ, відповідачка керувала технічно справним трамваєм КТМ-5 МЗ № 970, який належить позивачу, рухалась по маршруту № 11 по трамвайному полотну вулиці Новосибірської в Іллічівському районі міста Маріуполя, з боку зупинки громадського транспорту «Західна» в направленні зупинки громадського транспорту «Цех холодного прокату» зі швидкістю біля 40 км/год, під час руху проявила неувагу та необережність, при виникненні небезпеки для руху, яку водій об’єктивно може виявити, не вжила заходів для зменшення швидкості руху до повної зупинки транспортного засобу, в районі електроопори №0 здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_2, який лежав на трамвайному шляху її руху. В результаті наїзду ОСОБА_2 були причинені тілесні ушкодження, які спричинили смерть. Своїми діями відповідачка порушила п. 12.3 ПДР України. По даним фактам відносно ОСОБА_1 була заведена кримінальна справа по ч. 2 ст. 286 КК України, яка постановою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 15 травня 2009 року була закрита на підставі ЗУ «Про амністію». Але відповідачка у пред’явленому  їй обвинуваченні повністю визнала себе винною. Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 14 серпня 2009 року  по цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до КП «Маріупольське ТТУ», третя особа: ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті ДТП, що спричинило смерть потерпілого, з КП «Маріупольське ТТУ» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди стягнуто 2 901, 50 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди – 11049, 25 гривень, на користь ОСОБА_4 завдану моральну шкоду в сумі 11049,25 гривень, на користь держави судовий збір у сумі 59,50 гривень та 15 гривень витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі платіжної вимоги  від 14 жовтня 2009 року з розрахункового рахунку позивача була стягнута сума у розмірі 27 500, 01 гривень в рахунок відшкодування шкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також судового збору. У зв’язку з тим, що відповідачка відмовляється добровільно виплатити позивачу суму виплаченого відшкодування, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Маріупольського ТТУ» суму виплаченого відшкодування у розмірі 27 500 гривень 01 копійку.  

15 січня 2010 року до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області  надійшла уточнена позовна заява КП «Маріупольське ТТУ» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 27 533 гривні 15 гривень з урахуванням витрат на проведення виконавчих дійУ судове засідання представник позивача –ОСОБА_5, діюча на підставі довіреності, не з явилась, від якої до суду надійшла заява з проханням справу розглядати без її присутності, у разі неявки відповідачки у заочному порядку, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.    

Відповідачка ОСОБА_1  у судове засідання не з’явилась, про причину неявки суд не повідомила.  

Зі згоди представника позивача, викладеної у заяві,  суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.  

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню й дійшов такого висновку з таких підстав.  

Судом встановлені такі факти й відповідні їм правовідносини.  

Матеріалами справи встановлено, що постановою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 15 травня 2009 року, кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України була закрита, а ОСОБА_6 звільнена від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». Але в процесі розгляду даної кримінальної справи ОСОБА_1 повністю визнала себе винною у пред’явленому  їй обвинуваченні по ст. 286 ч. 2 КК України.  

Згідно зі ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.  

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 серпня 2009 року, з Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди стягнуто 2 901 гривню 50 копійок, у рахунок відшкодування моральної шкоди – 11 049 гривень 25 гривень, на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди  - 11 049 гривень 25 копійок, на користь держави – судовий збір у розмірі 59 гривень 50 копійок та 15 гривень витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.      

Той факт, що КП «Маріупольське ТТУ» повністю виплачено на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4  матеріальну та моральну шкода з урахуванням виконавчого збору у сумі 27 500 гривень 01 копійка підтверджується платіжною вимогою № 801/3-2 від 14 жовтня 2009 року, та факт виплати судових витрат підтверджується постановами ВДВС про закриття виконавчого провадження від 04 грудня 2009 року та 16 грудня 2009 року.  

Відповідно до п. 3 ст. 134 КЗоТ України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди , заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, якщо шкода завдана діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.  

Факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з КП «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» підтверджується виписками з наказу № 239л від 28 листопада 1996 року про прийняття її на посаду водія трамваю, та № 147 л від 09 липня 2009 року про звільнення її з посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.  

Згідно зі ст. ст. 1166 та 1167 ЦК України майнова та моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі  неправомірними  рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.  

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.    

Не з явившись у судове засідання та не скориставшись своїм процесуальним правом надання доводів або заперечень проти позову, тим самим відповідачка ОСОБА_1 не оспорює позовні вимоги КП «Маріупольське ТТУ».   

Таким чином, судом встановлено, що з відповідачки ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь КП «Маріупольське ТТУ» у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 27 533 гривні 15 копійок, виплачені ОСОБА_3, ОСОБА_4 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та судових витрат на користь держави.  

Згідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею та документально підтвердженні судові витрати.  

Як вбачається з платіжних доручень № 1077 та 1078 від 07 грудня 2009 року, при зверненні до суду позивачем були сплачені судові витрати: судовий збір у сумі 51 гривня та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень, які підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_1 на користь КП «Маріупольське ТТУ».  

На підставі ст.ст. 1166, 1167, 1172, 1191 ЦК України, , керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209,  213-215, 224-226 ЦПК України, суд –    

В И Р І Ш И В:    

Позов Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» до ОСОБА_1  про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином - задовольнити.