Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Верховна Рада України. 4

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПВНЗ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЧЕРКАСЬКА ФІЛІЯ

РЕФЕРАТ

з правознавства

На тему: Верховна Рада України

Перевірив: Виконала:

Викладач з правознавства студентка І курсу

Зайцев О.М. БК-02

Дишлева Ю.

Черкаси 2011

План

Вступ.

1.Встановлення та розвиток парламентаризму в Україні.

2. Парламент - Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади України:

2.1. Місце Верховної Ради України в системі розподілу влад. ЇЇ роль як парламенту держави:

2.2.1 Законотворчість - основна фунція Верховної Ради України.

2.2.2. Установча функція.

2.2.3.Парламенський контроль.

2.2.4.Інші функції Верховної Ради України.

3. Основні форми діяльності Верховної Ради України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ.

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.

Значну увагу в характеристиці вищих органів сучасної держави як звичайно приділяють парламентам. Вони розглядаються як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів.

За визначенням, парламенти - це виборні і колегіальні вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають своїми головними повноваженнями повноваження в сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також і на рівні їх суб'єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключ-ність, універсальність в системі органів державної вла-ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на-шої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представ-ницьким органом державної влади, оскільки вона пред-ставляє увесь український народ - громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - "Верховна Рада України".

До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо-давчих актів.

1.Встановлення та розвиток парламентаризму в Україні.

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законо-давчої влади, легіслатурами (від латинського "Lex" - за-кон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші функції, окрім законодавчої, зокрема представ-ницька, установча, парламентського контролю, бюджетно-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти як інститути державної влади за фор-мою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів), як в Україні. Це своє-рідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обгово-рюються і вирішуються найважливіші суспільні та дер-жавні справи. Вони мають різні назви - Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конг-рес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Ге-неральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мек-сика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, - але для усіх них властиві загальні принципи парламента-ризму.

Сучасний парламентаризм характеризується наявніс-тю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм ста-тусом розрізняють парламенти президентських парла-ментських, і змішаних (напівпрезидентських, парламент-сько-президентських) республік та монархій. До змішаної форми відноситься Україна.

Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів розгарантією проти диктатури. Організація влади на заса-дах парламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених дгія цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю й інтереси.

На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помил-ки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без пар-ламентаризму - демократія неможлива. Тому питання нині полягає не у доцільності парламентаризму як тако-го, а у його вдосконаленні.

Донедавна наша наука, в тому числі і наука конституційного права, активно заперечувала необхідність визнання і впровадження в життя принципу «розподілу влад», і, відповідно, інституту президенства, які вважалися «шкідливими і безперспективними для радянської демократії, чужими і ворожими передовій соціалістичній формі народовладдя». Hе останню роль у «відмові права на життя» президенства відіграла теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання.

Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської держави відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих.

Іншими словами життя засвідчило:

1)непридатність і навіть шкідливість теорії « поєднання влад», «одновладного правління»;

2)необхідність розподілу влад як єдино можливої форми організації діяльності верховних владних структур.

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархіч-ної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації дер-жавної влади - принцип поділу її на законодавчу, вико-навчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправ-ними і незалежними один від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України - єдиного, загальнонаціонального, представницького, ко-легіального, виборного, однопалатного, постійно діючо-го органу законодавчої влади України.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади - загальнонаціональних або місцевих - крім її Верховної Ради.

Отже, розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут ма-ють також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму

2. Парламент - Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади України.

2.1. Місце Верховної Ради України в системі розподілу влад. ЇЇ роль як парламенту держави.

Сучасна конституційна теорія та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Їм не надається якість повновладдя, правомочність розглядати і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання держави. З огляду на цю теорію це б суперечило ідеї установчої влади.

Колегіальний характер Верховної Ради як парламен-ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу-татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об-рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу-вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер-ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він фор-мується виключно шляхом виборів народних депу-татів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократич-ними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського пар-ламенту є його однопалатність. Така структура, як зазна-чалось вище, не є типовою для великих і середніх дер-жав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура укра-їнського парламенту зумовлена насамперед тим, що Ук-раїна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), ста-новлення парламентаризму в Україні (в його класич-ному розумінні) перебуває на початковому етапі, укра-їнське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а органі-зація державної влади за принципом її поділу на за-конодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими об-ставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту по-роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо-крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав-чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5-10 років передбачається ви-конання парламентом значного обсягу робіт, практич-но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін-тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко-вих та інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парла-менту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються пер-шого вівторка лютого і першого вівторка вересня кож-ного року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збира-ється на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пле-нарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, дер-жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс-нюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори-лась на парламент, який став реальним органом законо-давчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у форму-ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функ-ціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємо-відносинах з Президентом є право парламенту призна-чати вибори Президента у строки, визначені Конститу-цією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочис-тому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро-ду, так і до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та поза-чергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє но-воприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції); надає у встановленому законом строки згоду на обов'яз-ковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як прави-ло, Президент.

Парламент затверджує укази Президента про вве-дення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобіліза-цію, про оголошення окремих місцевостей зонами над-звичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з пар-ламентом посідають питання формування органів дер-жавної влади. Так, парламент надає згоду на призначен-ня Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіо-мовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання части-ни складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повно-важення Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена Конституцією участь парла-менту у формуванні органів державної влади на пари-тетних засадах з Президентом та іншими органами дер-жавної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає трети-ну складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов-ної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усу-нути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ра-ди - парламенту - з Кабінетом Міністрів, який під-контрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс-титуції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депу-татів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міні-стрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяль-ність органів виконавчої влади, основи державної служ-би та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради з орга-нами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су-дів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає за-конами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парла-ментського контролю. Кондидати на посади обираються, призначаються чи затверджуються Верхов-ною Радою, відбувається заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кан-дидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, при-значення яких відповідно до законодавства погоджуєть-ся з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

Отже, всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в конституціях, котрі і наділяють представницькі органи відповідною компетенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів суперечила б змісту принципу розподілу влад. Як зазначалось, за цим принципом влади не тільки розподілені і врівноважують одна одну, а й рівні. Не відповідала б ця оцінка реаліям державно-політичного життя.

2.2.Функції Верховної Ради України.

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Консти-туцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функ-цій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провід-ною, але далеко не єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумо-влена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, со-ціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодав-чої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю;

4) інші функції.

2.2.1 Законотворчість - основна фунція Верховної Ради України.

До функцій Верховної Ради часом зараховують та-кож бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функ-ції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання за-конів, проведення відповідних наукових досліджень, зо-крема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ра-ди належали й інші види законодавчої діяльності: прий-няття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оп-рилюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та за-конів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійс-нює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення - Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Вер-ховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції мо-же бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від кон-ституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конс-титуції). Законопроект про внесення змін до Консти-туції України, крім розділу І "Загальні засади", роз-ділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Вне-сення змін до Конституції України", попередньо схва-лений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черго-вій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Вер-ховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Кон-ституції значно складніший, оскільки ці розділи стосу-ються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законо-проект про внесення змін до розділів І, III і XIII по-дається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома тре-тинами від конституційного складу Верховної Ради, за-тверджується всеукраїнським референдумом, який при-значається Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного за-конопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Вер-ховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів.

Їз змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським рефе-рендумом. Проте Конституцією передбачається коло пи-тань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й гро-мадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'яз-ки громадянина; громадянство; правосуб'єктність гро-мадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок за-стосування мов. Основну групу питань виключно зако-нодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно зако-нами України визначаються: засади використання при-родних ресурсів, виключної (морської) економічної зо-ни, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, тран-спорту і зв язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання пра-вд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, мате-ринства, батьківства; виховання, освіти, культури й охо-рони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регу-лювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономіч-ної діяльності, митної справи; засади регулювання демо-графічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань грома-дян, засобів інформації; організація і порядок проведен-ня виборів та референдумів; організація й порядок ді-яльності Верховної Ради, статус народних депутатів; ор-ганізація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, за-сади судової експертизи, організація і діяльність проку-ратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності ад-вокатури.