Види та інструментарій фінансово-кредитних установ

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………… 3

1. Сутність та характеристика основних видів небанківських фінансово-кредитних установ………………………………………………………………….. 4

     1.1. Договірні фінансово-кредитні установи…………………………………... 4

     1.2. Інвестиційні фінансово-кредитні установи…………………………………8

2. Державне регулювання діяльності небанківських фінансово-кредитних установ в Україні……………………………………………………………………10

3. Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ…………...12

Висновки…………………………………………………………………………….14

Список використаної літератури…………………………………………………..15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ  

 

Окрім банківських установ, важливе місце у фінансових системах переважної більшості країн належить спеціалізованим небанківським  фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг.

Появі та розвитку небанківських  інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Спеціалізовані фінансові  інститути являють собою установи фінансової системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів. Значне місце у цій системі відводиться спеціалізованим кредитно-фінансовим установам, що діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, але вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація.

Законодавством багатьох країн світу проводиться чітке розмежуванні сфер діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов'язані з акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки або господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.

1. Сутність  та характеристика основних видів  небанківських фінансово-кредитних  установ

 

У країнах з розвиненими  ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги.

Основні форми діяльності небанківських фінансово-кредитних  установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.

1.1 Договірні фінансово-кредитні установи

Існують такі договірні  небанківські фінансово-кредитні установи:

·  страхові компанії;

·  пенсійні фонди;

·  ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Страхова компанія –  це юридична оформлена одиниця підприємницької  діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

Страхова компанія користується всіма правами фірми.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової  системи становлять компанії у вигляді  акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) – це тип компанії, яка створюється і діє зі статутний капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій  індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу.

Проте перспективнішими для страхової індустрії є  відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією  в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.

Як і страхові компанії, пенсійні фонди є фінансовими  інститутами, де одні фінансові активи трансформуються в інші. Оскільки пенсійні виплати мають досить прогнозований характер, пенсійні фонди можуть вкладати кошти в більш довгострокові активи, ніж страхові компанії. До 90% активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду. Найбільша частка в активах пенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам – акціям та облігаціям.

Частина пенсійних фондів, як і інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами. Фонди, які не можуть або не бажають забезпечити професійне управління активами, нерідко мають проблеми з пенсійними виплатами. Нестача коштів у таких фондах часто є наслідком неефективного менеджменту, шахрайства та зловживань з боку засновників фонду – спілок чи корпорацій.

Крім пенсійних фондів на ринку діють інші фінансові  інститути, які тією чи іншою мірою  реалізують різні пенсійні програми. Одним із варіантів пенсійного забезпечення є накопичення коштів на індивідуальному пенсійному рахунку в банку. Пенсійний рахунок ведеться опікуном, яким виступає банк чи інший фінансовий посередник. Кошти починають знімати з рахунка по досягненні власником рахунка пенсійного віку. З доходів, що отримуються від інвестування коштів, податки не сплачуються до того часу, поки не почнуть вилучатися кошти для здійснення пенсійних виплат.

Ломбард – це небанківська фінансова установа, що провадить діяльність з надання фізичним особам фінансових кредитів під заклад, із зберігання речей та супутню діяльність (ломбардна діяльність).

Ломбарди в Україні  утворюються у формі повного  товариства або державного чи комунального підприємства.

Ломбард надає фінансові кредити фізичним особам під заклад за рахунок власних та/або залучених від юридичних осіб та/або фізичних осіб – учасників ломбарду коштів. Ломбард провадить діяльність із зберігання рухомих речей фізичних осіб, у тому числі предмета закладу, яким забезпечено зобов'язання за договором фінансового кредиту.

Ломбарди можуть утворювати господарські об'єднання ломбардів  відповідно до Господарського кодексу  України, а також об'єднання (у  вигляді спілок, асоціацій та інших  об'єднань юридичних осіб), які утворюються для представлення інтересів засновників.

Об'єднання ломбардів, які утворюються для представлення  інтересів засновників (учасників), утримуються лише за рахунок внесків  таких засновників та не можуть провадити  господарську діяльність, крім отримання пасивних доходів.

Державне регулювання  і нагляд за діяльністю ломбардів  здійснює уповноважений орган згідно із законодавством про фінансові  послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг, інші державні органи відповідно до їх компетенції.

Лізингові компанії – юридична особа, яка передає право володіння і користування неспоживчою річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.

Під лізинговою компанією  необхідно розуміти суб’єкта господарювання, який за своїм правовим статусом може і не бути фінансовою установою, проте  наділений законами та нормативно-правовими  актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України правом надавати послугу з фінансового лізингу.

Законодавство України  не містить обмежень щодо кола юридичних  осіб, які можуть здійснювати діяльність з надання послуг фінансового  лізингу.

Факторингові компанії – фінансова установа, яка здійснює в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, операції з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

 

 

 

 

 

1.2. Інвестиційні фінансово-кредитні  установи 

Усередині групи інвестиційних  посередників можна виокремити:

- інвестиційні фонди;

– фінансові компанії;

– кредитні товариства, спілки тощо.

Інвестиційний фонд – це сукупні  активи, які формуються за рахунок  коштів інвесторів (фізичних та юридичних  осіб) з метою отримання прибутку від інвестування цих коштів в  цінні папери, корпоративні права, нерухомість  тощо.

Активи інвестиційного фонду належать його інвесторам на правах спільної власності. Участь кожного інвестора в інвестиційному фонді підтверджується володінням цінними паперами цього фонду: інвестиційними сертифікатами чи акціями.

Професійне управління коштами фонду. Джерелами такого зростання можуть бути:фонду забезпечує зростання вартості активів

·  зростання ринкової вартості активів, в які проінвестовано кошти фонду;

·  дохід від торгівлі цінними паперами, які є в портфелі фонду;

·  проценти та дивіденди від активів, які є в портфелі фонду.

Дохід кожного інвестора  забезпечується зростанням вартості його частки в сукупних активах фонду.

Фінансові компанії (це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитування продаж споживчих товарів з відстрочкою платежу.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових  засадах або ж як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відображає прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створюватись промисловими фірмами (виробниками споживчих товарів.

Ресурси фінансових компаній формуються шляхом випуску власних  боргових зобов’язань (як правило, облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть використовуватися короткостроковими кредитами комерційних банків.

Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання  у торговельних фірм боргових зобов’язань, якими були оформлені відповідні продажі.

Кредитні спілки – неприбуткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка створюється  на підставі рішення установчих зборів. Чисельність засновників (членів) кредитної  спілки не може бути менше ніж 50 осіб, які можуть бути членами кредитної спілки та об'єднані хоча б за однією з таких ознак:

·  мають спільне місце роботи чи навчання;

·  належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок;

·  іншої громадської чи релігійної організації;

·  проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Членами Кредитної спілки можуть бути:

·  громадяни України;

·  іноземці;

·  особи без громадянства, що постійно проживають на території України;

·  об’єднані спільним проживанням, місцем роботи, навчання, членством у громадській організації і т.д.;

·  мають повну цивільну дієздатність;

·  не позбавлені волі та не мають непогашеної судимості за корисливі злочини.

Кредитні спілки є  фінансовими установами, виключним  видом діяльності яких є надання фінансових послуг передбачених Законом України «Про кредитні спілки».

 

2. Державне  регулювання діяльності небанківських  фінансово-кредитних установ в  Україні 

 

Державна комісія з  регулювання ринків фінансових послуг України була утворена Указом Президента України 12.12.2002 року як інтегрований державний регулятор діяльності небанківського фінансового сектора поряд із Національним банком України та Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

Відповідно до вимог  Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року та Указу Президента України «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» від 04.04.2003 року Держфінпослуг наділена повноваженнями з регулювання і нагляду за діяльністю страхових компаній, осіб, які здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні, установ недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, недержавних пенсійних фондів та їх адміністраторів, кредитних спілок, ломбардів, довірчих товариств, лізингових та факторингових компаній, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів), а також юридичних осіб, що не мають статусу фінансової установи, але надають фінансові послуги згідно з законодавством.

На засіданні Уряду 25 квітня 2007 р. схвалено проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Законопроектом передбачено зміцнити та розширити повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) щодо регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ.

Проект закону передбачає розширити повноваження Держфінпослуг  в частині віднесення до її компетенції  погодження документів фінансових установ, що визначають вимоги щодо надання фінпослуг. Законопроектом передбачені додаткові заходи впливу на порушників законодавства під час проведення перевірок діяльності фінансових установ, а також афілійованих, споріднених та пов’язаних осіб.

Встановлюватимуться і  додаткові вимоги до засновників, керівників та працівників фінансових установ, а також до джерел походження коштів, за рахунок яких формується капітал фінансових установ. Так, особа, яка намагається придбати істотну участь у фінансовій установі, не отримає на це дозвіл, якщо протягом останніх десяти років була керівником, членом керівного складу або головним бухгалтером фінустанови, визнаної банкрутом. Вимоги до джерел походження коштів, за рахунок яких формується статутний капітал фінансової установи, відповідно до проекту, встановлюватимуться Кабінетом Міністрів.

Таким чином, можна констатувати, що Держфінпослуг пройдено період організаційного  та функціонального становлення  як центрального органу виконавчої влади  із спеціальним статусом, уповноваженого на здійснення функцій державного регулювання і нагляду за діяльністю небанківського фінансового сектора.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ

 

Дослідженню проблеми становлення  і розвитку небанківських фінансових інститутів присвячені   роботи   багатьох   вітчизняних    науковців: О. Василика,

Н. Внукової, Б. Івасіва, В. Корнєєва, М. Крупки, Б. Луціва, І. Малого, А. Мороза, С. Науменкової, А. Пересади, М. Савлука, В. Ходаківської,В. Шелудько та ін.. Разом із тим поза увагою науковців  та практиків залишається ще багато проблем, зокрема недостатньо досліджений конкурентний потенціал небанківських фінансових інститутів та перспективи їх розвитку в контексті зростання ринку фінансових послуг, а також вивчення окремих теоретичних та методологічних підходів щодо визначення соціально-економічної ефективності їх діяльності.

     Небанківські фінансово-кредитні інститути визначено як установи, що функціонують на ринку фінансових послуг відповідно до законодавства і надають вузькоспеціалізовані фінансові послуги (кредитування, інвестування, послуги техніко-посередницького характеру), які не належать до сфери банківської діяльності, спрямовані на трансформацію власних, залучених і запозичених грошових коштів з метою задоволення фінансових потреб споживачів та одержання прибутку. До небанківських фінансових інститутів відносять страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії.

В Україні впродовж останніх років політична криза тісно  переплітається з економічною, що призводить до падіння ВВП, зростання безробіття, скорочення реальних доходів населення, інфляції. Економічна рецесія, неефективний банківський менеджмент щодо кредитної діяльності, валютні спекуляції, світова фінансова криза – усе разом наражає банківські та інші фінансові установи України на великі системні ризики.

У сучасній науковій літературі найбільша увага приділяється сьогоднішнім проблемам банківських установ, пропонуються певні заходи щодо зменшення  кризових явищ. Водночас майже зовсім не висвітлюється інформація щодо становища інших фінансово-кредитних установ.

Проаналізувавши статистичні  дані Державної комісії з регулювання  ринків фінансових послуг можна стверджувати, що за розмірами активів якими  володіють небанківські фінансово-кредитні установи найбільша їх кількість зосереджується в страхових компаніях і відображає позитивну тенденцію до зростання. Позитивну тенденцію до зростання активів мають також недержавні пенсійні фонди та ломбарди (+23% та +35% відповідно), про що не можна казати про кредитні спілки (-22%).

Таким чином оцінивши діяльність небанківських фінансово-кредитних  установ впродовж останніх років, можна  зробити висновки про поступовий їх розвиток, проте 2009-2010 роки стали переломними у їх діяльності. Відбулося погіршення фінансових показників небанківських фінансових установ, зменшилися темпи їх зростання, а в деяких випадках і ліквідація більшості з них. Що стосується 2011 року, то він характеризується поступовим відновленням ще не сформованої фінансової інфраструктури для забезпечення економічного зростання в країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Загальними рисами у  процесі формування фінансової системи  пострадянської України була децентралізація, утворення та формування недержавних  фінансових установ, зменшення рівня контролю над ними з боку держави. Розглядаючи структуру фінансової, зокрема, банківської системи нашої держави, можна зробити висновок про її відповідність загальноприйнятим європейським моделям. В рамках загальносвітової тенденції до універсалізації діяльності фінансових структур, банки займають домінуюче становище. Проте небанківські фінансові установи завойовують ринок фінансових послуг досить активно. На сьогодні основними причинами такого поступу можна назвати:

– стрімкий розвиток фондового ринку та сек’ютиризація активів;

– необхідність задоволення вузького попиту при якому присутність банків

обмежено;

– потреба в більш прибутковому інвестуванні заощаджень домашніх

господарств;

– спроби зменшення тиску жорстких вимог банківського кредитування.

Зростання конкуренції на вітчизняному ринку фінансових послуг відображається на розширенні спектру фінансових послуг, котрі у свою чергу допомагають формуванню стабільності та добробуту громадян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Гроші та кредит / За ред. Б.С. Івасіва. – К., 2003
2. Гроші та кредит: Підручник/ Під заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002
3. Страхування: Підручник./ Керівник авт. кол. і наук. ред. Осадець С.С. – К.: КНЕУ, 2008. -528c.
4. Закон України «Про лізинг»
5. Закон України «Про кредитні спілки».
6. Закон України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»