Види та властивості сприйняття

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ПЕТРА МОГИЛИ

Факультет економічних наук 
 
 
 

Види  та властивості сприйняття 
 
 
 

Виконала

 студентка  112 гр.

Процишина Світлана  

Викладач

      Каневський  В.І. 
 
 
 
 

Миколаїв-2010

ЗМІСТ 

1. Вступ……………………………………………………………….3
2. Властивості сприйняття…………………………………………..5
3. Види сприйняття…………………………………………………..9
4. Висновок…………………………………………………………..17
5. Список літератури……………………………………………..…19

Вступ

     Сприйняттям називається віддзеркалення в свідомості людини предметів або явищ при їх безпосередній дії на органи чуття. В ході сприйняття відбувається впорядкування і об'єднання окремих відчуттів в цілісні образи речей і подій.

Сприймання посідає  необхідне місце в процесі  пізнання людиною об’єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про цю дійсність. Як і відчуття, воно являє собою живе споглядання її предметів і явищ. Сприймання людиною здійснюється в процесі її діяльності. Людина відображає різні предмети і явища в умовах праці та інших видів своєї діяльності. Являючись необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Разом з тим практика, діяльність людини виступає як найважливіший критерій істинності самого сприймання. Відповідність сприймання явищами об’єктивної реальності, що ним відображається, його правильність перевіряється на практиці.

За своєю природою сприймання, як і відчуття, має рефлекторний характер. В своїх роботах І.П.Павлов показав, що в основі сприймання лежать умовні рефлекси, які утворюються в корі великих півкуль при дії на органи чуття людини різноманітних комплексних подразників. У порівнянні з відчуттями сприймання є вищою формою аналітико-синтетичної діяльності мозку.

В основі сприймання лежать два види нервових зв'язків, а саме: нервові зв'язки, що утворюються в межах одного аналізатора, коли діючий на рецептор подразник є однієї модальності, і між аналізаторні зв'язки, коли діючий подразник є комплексним. Наприклад, в основі сприймання музикальної мелодії лежать внутріаналізаторні нервові зв'язки. При сприйманні учнем на уроці навчального матеріалу він бачить вчителя, слухає його розповідь і робить записи в зошиті Комплекс діючих подразників викликає збудження у слухових, зорових і рухових рецепторах, які передаються в мозкові центри. В результаті дії кори великих півкуль утворюються складні системи тимчасових нервових зв'язків, що забезпечують цілісність сприймання. В цьому випадку в основі сприймання лежать міжаналізаторні тимчасові зв'язки.

Важливу функцію  в процесі людського сприймання виконує друга сигнальна система. Вона визначає зміст людського сприймання, позначає предмет, надає сприйманню людини довільний характер.

Таким чином, фізіологічною  основою сприймання є системи  внутрі-аналізаторних і між аналізаторних нервових зв'язків, що забезпечують необхідну цілісність і предметність сприймання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Сприйняття кожного  нового предмета здійснюється на підставі наявних знань і досвіду людини. Людина сприймає предмет або явище в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв´язки. 

Найважливішими  властивостями сприйняття є:

• предметність;
• цілісність;
• структурність;
• константність;
• апперцепція;
• осмисленість;
• вибірковість;
• ілюзія.

Чуттєві дані, що виникають в процесі сприймання і наочний образ, що формується при  цьому, в той же час набувають  предметного значення, тобто відносяться до певного предмету.

Предметність сприймання виявляється в тому, що об'єкт сприймається нами саме як відокремлене в просторі і в часу фізичне тіло. Найбільш яскраво дана властивість виявляється в феномені виділення фігури і тла. При цьому вся дійсність, що спостерігається людиною, поділяється на дві нерівні за значущістю частини: одна - предмет - сприймається як конкретне, чітко окреслене, розташоване на передньому плані замкнуте ціле, а друга - тіло - як більш аморфне, невизначене, розташоване позаду предмету і необмежене поле. Досить ефективно цю особливість сприймання використав в своїх роботах митець С. Далі, створюючи картини з подвійним зображенням, коли чергування сприймання фігури і тіла призводить до кардинальних змін змісту картини.

Предметність  пов'язана не тільки з виділенням предмету з тла як таким, але і  з функціональною специфікою сприйнятого, адже кожний предмет має не тільки певні обриси форми, але й специфічне призначення у світі людини.

Цілісність сприймання виявляється у незалежності цілісного образу від якості елементів. Будь-який образ цілісний. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. При аналізі цілісності сприймання можна виділити два взаїмопов'язаних аспекти:

1) об'єднання  різних елементів в ціле;

2) незалежність  освіченої цілісності (в певних  межах) від якості елементів. 

Декілька правил групування частин в ціле були вперше сформульовані М. Вертгеймером:

• правило  подібності: чим більше частини картини  схожі одна на одну по будь-якій зорово сприйманій якості, з тим більшою  ймовірністю вони будуть сприйматися  як розташовані разом. В якості властивостей, що групують може виступати схожість по розміру, формі, по розташуванню частин та інш. В єдину цілісну структуру об'єднуються також елементи з так званою гарною формою, тобто ті, що володіють симетрією або періодичністю;

• правила загальної долі: безліч елементів, що рухаються з однаковою швидкістю і по одній траєкторії, сприймаються цілісно - як єдиний об'єкт, що рухається. Це правило можна застосувати і тоді, коли об'єкти нерухомі, але рухається спостерігач;

• правило  близькості: в будь-якому полі, що містить декілька об'єктів, ті з них, що розміщені найбільш близько один біля одного, візуально можуть сприйматися цілісно, як один об'єкт.

Незалежність  цілого від якості елементів, що його складають, виявляється в домінуванні  цілісної структури над елементами, що її складають. Виділяють наступні форми такого домінування:

• при  заміні окремих елементів, але збереженні співвідношення між ними, загальна структура образу залишається незмінною. Як відомо, можна зобразити профіль  і штрихами, і пунктиром, і за допомогою інших елементів, зберігаючи портретну схожість;

• збереження сприймання структури як цілого при  випаданні окремих її частин. Так, для цілісного сприймання людської особи достатньо лише декількох  елементів її контуру.

Це свідчить про те, що деякі з частин можуть мати пануюче значення при сприйманні інших. І від них переважним чином  залежить розпізнавання цілісної структури.

Значення  структури цілого для сприймання складових його частин проявляється дуже яскраво і наочно в деяких оптико-геометричних ілюзіях.

Ще однією важливою характеристикою образу сприймання є його узагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву. В цьому відображається вплив не тільки мови, але й досвіду даної людини. З розширенням досвіду сприймання, образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмету, відноситься до найбільшої сукупності предметів певної категорії, тобто класифікується. Саме класифікація забезпечує надійність правильного розпізнавання об'єкту незалежно від його індивідуальних особливостей і викривлення, які не виводять об'єкт за межі класу. Значення узагальненості розпізнавання виявляється, наприклад, в спроможності людини вільно читати текст незалежно від шрифту або почерку, яким він написаний.

Слід  відзначити, що узагальненість сприймання дозволяє не тільки класифікувати і  розпізнавати предмети та явища, але  і завбачувати деякі властивості, безпосередньо ті, які не сприймаються. З огляду на те, що об'єкт за окремими своїми якостями віднесений до даного класу, з певною ймовірністю можна очікувати, що він володіє і іншими властивостями, характерними для цього класу.

З різноманітного потоку і потоку, що змінює рухи рецепторних  апаратів і відповідних відчуттів, суб'єкт виділяє відносно постійну, інваріантну структуру об'єкту, що сприймається. Багатократне сприймання одних і тих самих об'єктів при різних умовах забезпечує інваріантність перцептивного образу відносно цих змінних умов, а також рухів самого рецепторного апарату, отже породжує константність цього образу. Константність - це відносна незалежність образу від умов сприймання, що виявляється в його незмінності: форма, колір, розмір та інші ознаки предметів і явищ сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, що надходять від цих предметів в органи відчуттів, безперервно змінюються.

Якби  ми не мали цієї властивості, то у кожному  випадку, коли ми рухались, при кожній зміні відстані до предмету, коли ми хоча б трохи повертали голову або змінювалось освітлення, - практично безперервно мінялися б і всі основні ознаки, за допомогою яких ми дізнаємося про предмет. Людина перестала б сприймати світ постійних явищ, і сприймання не могло б служити засобом пізнання об'єктивної дійсності.

Між всіма  перерахованими характеристиками сприймання є деяка функціональна схожість. І константність, і предметність, і цілісність, і узагальненість додають образу важливу рису - незалежність в деяких межах від умов сприймання і викривлення. В цьому сенсі константність - це незалежність від фізичних умов сприймання, предметність -від того тла, на якому об'єкт відображається, цілісність -незалежність цілого від викривлення і заміни компонентів, і, нарешті, узагальненість - це незалежність сприймання від таких викривлень та змін, що не виводять об'єкт за межі класу.

Іншими  словами, узагальненість - це внутрішньокласова  константність, цілісність - структурна, а предметність -семантична константність.

Особливою властивістю, пов'язаною із суб'єктивною стороною сприймання, виступає апперцепція, яка внутрішньо обумовлює процес сприймання і є джерелом неповної відповідності образів сприймання їхнім об'єктам. Сприймання залежить не тільки від подразнення, але і від самого суб'єкта, який сприймає, в тому сенсі, що в сприйманні завжди в тій або іншій мірі відбиваються особливості особистості, яка сприймає. Згідно філософському тлумаченню цієї властивості І.Кантом, формами трансцендентальної апперцепції виступають простір і час: ми не в змозі сприйняти речі такими, які вони є насправді, бо тільки у просторі і часі ми здатні їх уявляти. Сучасне емпіричне тлумачення апперцепції зводить цю властивість до впливу на процес сприймання минулого досвіду людини, а також її актуальних потреб та настановлень. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей його особи носить назву апперцепції.

Ця залежність виявляється в наступному:

• при  сприйманні будь-якого предмету або  явища активізуються і сліди минулого сприймання. Тому природно, що один і той же предмет може сприйматися і відтворюватися по-різному різними людьми;

• зміст  сприймання визначається і поставленим  перед людиною завданням, і мотивами її діяльності;

• зміна  змісту сприймання під впливом  настанови суб'єкта;

• різноманітні емоційні стани, в яких знаходиться суб'єкт в момент сприймання, можуть впливати на його зміст.

Розрізняють сталу апперцепцію - залежність сприймання від усталених особливостей особи (світогляду, переконань, освіченості та ін.) і тимчасову апперцепцію, в якій відображаються ситуативні психічні стани (емоції, настанови, що виникають, і т. ін.).

Всі розглянуті властивості сприймання не є природженими і розвиваються протягом всього життя  людини.  

Класифікація видів сприйняття.

Сприйняття поділяють  на види за кількома основами.

За  провідним аналізатором виокремлюють такі види сприйняття:

зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове.

Процес сприйняття здійснює зазвичай низка взаємодіючих аналізаторів. Як приклад, можна назвати  дотикове сприйняття, в якому беруть участь тактильний і кінестезичний аналізатори. Навіть процес зорового сприйняття, коли зоровий аналізатор є провідним, потребує участі рухового аналізатора, без якого неможливі рухи очей. Те саме можна сказати про слухове сприйняття, в якому, крім слухового аналізатора, що є основним, великого значення набуває кінестезичний аналізатор. Різні види сприйняття рідко можна спостерігати в чистому вигляді, здебільшого вони комбінуються один з одним. Наприклад, сприйняття кінофільму має зоровий і слуховий характер, бо глядач сприймає кадри, що проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини. Включається в цей процес і руховий аналізатор, який бере участь у сприйманні мови і музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається характером самого об´єкта.

      В основу другого типу класифікації сприйняття покладено форми існування матерії: простір, час і рух.

Відповідно виокремлюють такі види сприйняття: сприйняття простору, сприйняття часу і сприйняття руху.

За активністю сприйняття поділяють на: навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне).

  Ненавмисне сприйняття спричинено особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

  Навмисне сприйняття має іншу характеристику. Здійснюючи його, людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об´єкти сприйняття. Таким сприйняттям, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг. 

Сприйняття  простору - це відображення у психіці людини розташування, величини, форми, об´ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі й у небі.

Сприйняття простору має велике значення. Воно є обов´язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі.

Фізіологічні  основи сприйняття. 
Фізіологічною основою сприйняття є комплексна діяльність системи аналізаторів. Первинний аналіз, який відбувається в рецепторах, доповнюється складної аналітико-синтетичною діяльністю мозкових ланок аналізаторів. 
У сприйнятті відображаються предмети навколишнього світу в сукупності різних властивостей і частин. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок дії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових. 
Сприйняття будь-якого нового предмета здійснюється на основі наявних у людини досвіду, знань. 
Важливу функцію в процесі сприйняття людини виконує друга сигнальна система. Вона ж визначає зміст людського сприйняття. Завдяки мовному мисленню сприйняття людини відрізняється від сприйняття тварин. Мислення включається в акт сприйняття, промовою позначається предмет сприйняття. Друга сигнальна система робить сприйманий предмет словесним сигналом, визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйняттю людини довільний характер, пов'язує сприйняття з активністю особистості. 
Таким чином, фізіологічною основою сприймання є условнорефлекторна діяльність, яка зумовлює цілісність і предметність розкритих явищ. Друга сигнальна система сприяє усвідомленості й свідомості розкритих предметів, і регулює процес формування образів людського сприйняття.Види сприйняття в залежності від об'єкта відображення.Види сприйняття можуть бути виділені не тільки по ведучому аналізатору, але і в залежності від об'єкта, який відображається у сприйнятті.У процесі сприйняття простору розрізняють сприйняття величини, форми, об'ємності і віддаленості предметів.

У процесі сприйняття простору розрізняють сприйняття величини, форми, об´ємності й віддаленості предметів.Взаємодія  людини з довкіллям включає й саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, що займає певне місце в просторі та має певні просторові ознаки: величину, форму і виміри тіла, спрямування рухів у просторі.

Доведено, що в  основі різноманітних форм просторового сприйняття лежить функціонування комплексу  аналізаторів, які взаємодіють між  собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія. 

Сприйняття форми  і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор. Акомодація очей з важливим руховим механізмом зорового аналізатора допомагає сприймати відстань. Якщо порушується акомодація, знижується точність зорового сприйняття відстані. 

Для сприйняття відстані важливе значення мають рухи очей, зокрема їх конвергенція. Коли переводять очі з дальшого об´єкта на ближчий, відбувається їх конвергенція, і тим більша, чим ближчий об´єкт. Конвергенція очей спостерігається за умов бінокулярного зору (бачення двома очима). Для сприйняття відстані одним оком характерна недостатня точність.

Через взаємодію  зорового і кінестезичного аналізаторів забезпечується адекватне сприйняття розміру, форми, рельєфу предметів та їх віддаленості від нас. І.М. Сєченов зазначав, що, сприймаючи предмети різного розміру і форми, ми обводимо їх рухами очей, немовби «щупальцями». Між рухами очей і відбитком предмета на їх сітківці встановлюється зв´язок, що дає нам змогу краще сприймати розміри і форми предметів.

Найінформативнішою  ознакою, яку необхідно вирізнити  під час ознайомлення з формою, є контур. Зорова система має не лише встановлювати межу між об´єктом і тлом, а й утримувати її. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур, і є неодмінною умовою створення образу форми предмета.

   Сприйняття величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Чим краще людина обізнана з конкретною формою, тим легше вона вирізняє її серед інших форм. При сприйнятті величини і форми предметів велике значення має зображення їх на сітківці ока. Великим предметів відповідає більше зображення, дрібним - менше. Особливість будови людського ока така, що зображення предмета, 
що знаходиться на далекій відстані, буде меншим, ніж зображення рівного йому предмета, розташованого близько від нас. 
Сприйняття величини і форми предметів здійснюється при складному поєднанні зорових, дотикових і м'язової-рухових відчуттів.

    У сприйманні об´ємності або глибини предметів основну роль відіграє бінокулярний зір. При бінокулярному зорі зображення падає на диспарантні, тобто на незбіжні точки сітківок правого і лівого ока. Коли зображення падає на ідентичні, тобто цілком збіжні точки сітківки, його сприймають як плоске. Якщо диспарантність зображення предмета дуже велика, то воно починає сприйматися подвійно.

При одночасному  баченні двома очима відповідне подразнення від правого й  лівого ока об´єднується в мозковій частині зорового аналізатора. Створюється враження об´ємності предмета, що сприймається.

За віддаленості предметів велике значення в сприйманні простору має взаємне розташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів. Людина зауважує ці особливості й навчається, користуючись світлотінями, правильно визначати розташування предметів у просторі.

У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття. За запахом  можна, наприклад, визначити, що десь близько  є їдальня, за звуком кроків - розпізнати, далеко чи близько від вас іде людина. 

Сприйняття  часу - це відображення об´єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.

Фізіологічною основою процесу сприйняття часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються у людини. Воно здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші аспекти явищ об´єктивної дійсності.

Велике значення у сприйманні часу належить кінестезичному аналізаторові. Він виконує важливу роль у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, які послідовно змінюють один одного і мають періодичний характер.

Механізм сприйняття людиною часу часто пов`язують з так званими «біологічним годинником» - певною послідовністю і ритмікою біологічних обмінних процесів, що відбуваються в організмі людини. В якості найбільш ймовірних кандидатів на роль біологічного годинника називають ритм серцевої діяльності й метаболізм (обмінні процеси) тіла. Останнє частково підтверджується тим, що при дії медикаментів, що впливають на швидкість обмінних процесів, сприйняття часу може змінюватися. Наприклад, хінін і алкоголь найчастіше сповільнюють суб`єктивно сприймається хід часу, а кофеїн прискорює його.

Сприйняття тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. На оцінку часу впливає установка особистості. Людині, котра очікує неприємних подій, час здається швидкоплинним. При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.

При згадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений у минулому переживаннями, діяльністю, згадується як більш тривалий, ніж він був насправді, а значні періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітними подіями, згадуються як швидкоплинні.

Ступінь суб´єктивізму  в оцінці часу залежить також від  віку людини. 

Сприйняття  руху - це відображення зміни положення об´єктів у просторі. Воно дає змогу орієнтуватися у відносних змінах у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності.

Відомості про  переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити, в який бік летить літак, з якою швидкістю він рухається, куди спрямований  удар ворога можна на підставі досвіду  просторової орієнтації.

Сприйняття руху також здійснюється на базі висновків. Наприклад, про незначні зміни у швидкості автомобіля судять, спостерігаючи за змінами в показниках спідометра. Існують пози бігу, стрибків, ходьби, повзання, за допомогою яких, з огляду на особистісний досвід, доходять висновків про здійснюваний рух.

Ілюзія руху може виникнути за відсутності реального  руху предмета, при фіксованому погляді. Якщо через незначні проміжки часу показувати низку зображень, які  відтворюють етапи рухів предмета, то складається враження руху. Це явище дістало назву стробоскопічного ефекту. На його основі здійснюється сприйняття руху під час перегляду кінофільму.

Сприйняття руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним  аналізаторами. Сприйманню руху допомагає  осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти в спостереження. 

Спостереження - це цілеспрямоване планомірне сприйняття об´єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.

Спостережливість  - це вміння вирізняти характерні, проте ледь помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов´язана з розвитком професійних інтересів особистості.

У кожної особистості  індивідуальні особливості сприйняття. Індивідуальний характер сприйняття та спостереження може виявитися в їх динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

У психологічному вивченні особливостей сприйняття людей склалася така класифікація основних типів сприйняття та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний. 

Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення деталям і не схильні заглиблюватись у них. 

Люди аналітичного типу меншою мірою виявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності. Для них характерне намагання вирізняти та аналізувати насамперед деталі. Вони вникають в усі подробиці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища. 

Люди аналітико-синтетичного типу сприйняття однаковою мірою намагаються зрозуміти основну суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їх поясненням. 

Особистості емоційного типу сприйняття притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

Отже сприйняття залежить від попереднього досвіду  людини. Чим більше людина обізнана з певним об´єктом, тим повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприйняття цього об´єкта.

Сприйняття - це не лише чуттєвий образ, а й усвідомлення виокремленого об´єкта. Людина сприймає предмети, які мають для неї  певне значення. Сприйняття людини тісно пов´язане з мисленням, із розумінням сутності предмета. Свідомо сприйняти предмет - означає подумки назвати його, тобто зарахувати його до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.

Найчастіше і найбільше властивості сприйняття вивчалися на прикладі зору - провідного органу чуття у людини. З`ясувалося, що сприйняття людиною осмислених зображень відбувається досить складним чином. Тутв першу чергу спрацьовує механізм впливу минулого досвіду і мислення,що виділяє в сприйманої зображенні найбільш інформативні місця, наоснові яких, віднісши отриману інформацію з пам`яттю, можна про ньогоскласти цілісне уявлення. Аналіззаписів рухів очей показав, що елементи площинних зображень, щопривертають увагу людини, містять ділянки, що несуть в собі найбільшцікаву та корисну для сприймає інформацію. Приуважному вивченні таких елементів, на яких понад усе зупиняється погляду процесі розглядання картин, виявляється, що рухи очей фактичновідображають процес людського мислення. Уповсякденній практиці, і це встановлено абсолютно точно, прирозгляданні людського обличчя спостерігач найбільше уваги приділяєочам, губах і носі. Очій губи людини дійсно є найбільш виразними і рухомими елементами особи,за характером і рухам яких, ми судимо про психологію людини та її стан.Вонибагато чого можуть сказати спостерігачеві про настрій людини, про йогохарактер, ставлення до навколишніх людей та багато іншого.