Виробнича інфраструктура

Зміст

Вступ

1 .Поняття і роль виробничої  інфраструктури…………………………………4

2.Роль та вплив функціонування  виробничої інфраструктури на  економіку підприємства…………………………………………………………………….12

2.1 Зростання ролі виробничої  інфраструктури………………………………12

2.2 Недоліки у розвитку  виробничої інфраструктури………………………...13

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Основна мета будь-якої підприємницької діяльності-це отримання прибутку. Її досягнення забезпечується багатьма чинниками, серед яких велике значення має виробнича інфраструктура підприємства.

Результативність господарської  діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва  все більшого значення набувають  проблеми раціональної організації  допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

        Без допоміжного та обслуговуючого господарства підприємство не може функціонувати , а оптимізація організації виробничої інфраструктури спричиняє ефективне і безперебійне протікання процесу надання послуг , виконання робіт та виробництво продукції . 
       Тема є актуальною , тому що для кожного підприємства особливу значимість має раціональна організація його виробничої інфраструктури , яка забезпечує високий рівень виробничого процесу , тому питанням організації виробничої інфраструктури приділяється багато уваги. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 .Поняття і роль виробничої інфраструктури 
       Інфраструктура підприємства - це сукупність цехів , дільниць , господарств і служб підприємства , які мають підлеглий допоміжний характер і забезпечують необхідні умови для діяльності підприємства в цілому. 
       Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів , які прямо з виробленням продукції не пов'язані. 
Основне їх призначення полягає в технічному обслуговуванні основних процесів виробництва. До них відносяться допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства, які займаються переміщенням предметів праці , забезпеченням виробництва сировиною , паливом , усіма видами енергії , обслуговуванням і ремонтом обладнання та інших засобів праці, збереженням матеріальних цінностей , збутом готової продукції , її транспортуванням і іншими процесами , призначеними для створення нормальних умов ведення виробництва [ 1]. 

 Роботи з обслуговування основного виробництва виконуються допоміжними підрозділами і обслуговуючими господарствами : інструментальним , ремонтним , транспортним , енергетичним , службами матеріально -технічного постачання та технічного контролю .  
1) Інструментальне господарство на підприємстві створюється для виконання робіт із забезпечення виробництва інструментом і технологічним оснащенням , організації їх зберігання , експлуатації та ремонту. 
Інструментальне господарство на підприємстві включає виробничі ланки ( ділянки , цехи) з виготовлення інструментів , складські та комплектуючі підрозділи (центральний інструментальний склад , цехові інструментально -роздавальні комори) ; підрозділи з відновлення й ремонту інструментів ; підрозділу з інструментообеспеченію робочих місць. 
       Відділ технічного нагляду та метрології здійснює технічний нагляд за експлуатацією оснащення та контроль за її станом. Інструментальний цех призначений для виробництва нової спеціальної технологічної оснастки . Цех з ремонту й відновлення оснащення виконує роботи з відновлення зношеної технологічного оснащення або її ремонту . Центральний інструментальний склад здійснює приймання нової і відновленої технологічного оснащення ; організовує зберігання , облік запасу і руху технологічного оснащення , видачу її цеховим інструментально- роздавальних коморах ( ІЗК ) ; організовує прийом від цехових ІРК зношеної оснащення та передачу її в цех відновлення та ремонту [2].

2)Ремонтне господарство. Основним завданням функціонування ремонтного господарства підприємства є забезпечення безперебійної експлуатації обладнання. Служба ремонтного господарства в системі управління підприємством підпорядкована головному інженеру. До її складу входять: ремонтно -відновлювальна база підприємства , склади , цехи і загальнозаводські відділи ремонтного господарства ( технологічний , обладнання , диспетчерський )Залежно від масштабів виробництва ремонтно -відновлювальна база підприємства може містити ремонтно -механічний цех , що виконує ремонт технологічного обладнання; ремонтно -будівельний цех , який виконує ремонт будівель , споруд , виробничих , складських та службових приміщень ; електроремонтний цех , підлеглий головному енергетику і виконує ремонт енергообладнання , а також склади обладнання і запасних частин. Крім того , в цехах доцільно створення ремонтних баз , підпорядкованих цеховою механіку , головним завданням яких є підтримання в працездатному стані технологічного обладнання , здійснення профілактичних оглядів , різноманітних ремонтних робіт. Загальнозаводські відділи ремонтного господарства підпорядковуються головному механіку поряд з ремонтно - механічним і ремонтно - будівельним цехами. Разом з цими підрозділами в його службі можна організувати бюро планово - попереджувального ремонту та планово- виробниче бюро. 
      Однією з умов ефективної організації роботи будь-якого підприємства є наявність налагодженого механізму виконання ремонтних робіт . Чим нижче питома вага витрат на ремонт, обслуговування та утримання обладнання в собівартості продукції , тим вище ефективність виробництва і самого ремонтного господарства . Для попередження нераціональних втрат у виробництві і скорочення витрат на ремонт служить система планово -попереджувального ремонту. 
       Системою планово - попереджувального ремонту називається сукупність різного виду робіт з технічного догляду та ремонту обладнання , що проводяться по заздалегідь складеному плану з метою забезпечення найбільш ефективної експлуатації обладнання. 
Таким чином , роботи з догляду , нагляду, обслуговування та ремонту устаткування з метою запобігання наростаючого зносу , попередження аварійних ситуацій та , як наслідок , підтримки обладнання в постійній готовності до роботи є сутністю системи планово -попереджувального ремонту. В її основі закладено роботи з технічного обслуговування обладнання і з виконання планових ремонтів - поточних , середніх і капітальних . 
      Технічне обслуговування включає роботи з огляду обладнання, перевірки на точність , промиванні , мастилі і т.д. Ці види робіт виконуються за заздалегідь складеним графіком і носять періодичний характер з чітко вираженою повторюваністю . 
      Планові ремонти з утримання виконуваних робіт , трудомісткості та періодичності підрозділяються на поточний , середній і капітальний. 
      Поточний ремонт здійснюється в процесі експлуатації обладнання шляхом заміни окремих деталей , частин з наступною перевіркою на точність, центровкой і т.п.

      Середній ремонт носить більш широкий і поглиблений характер , оскільки пов'язаний із заміною основних деталей , вузлів , що труться. 
Капітальний ремонт являє собою самий трудомісткий , тривалий і дорогий процес, пов'язаний з повною заміною основних деталей , вузлів , розбиранням двигунів , трансформаторів.

       Система планово - попереджувального ремонту має профілактичну сутність. Однак у практиці експлуатації устаткування виникають аварійні ситуації, пов'язані з відмовою техніки , неполадками . Витрати, пов'язані з усуненням наслідків аварій , відносяться до позапланових витрат і позначаються на результативності роботи підприємства негативним чином . 
      Система планово - попереджувального ремонту будується на використанні наступних нормативів :

 • ремонтні цикли та їх структура; 
• тривалість міжремонтних періодів і періодичність технічного обслуговування; 
• категорії складності ремонту ;

 • нормативи трудомісткості ;

 • норми запасу деталей і оборотних вузлів.

      Під ремонтним циклом слід розуміти час між двома капітальними ремонтами , а перший ремонтний цикл починається з введення обладнання в експлуатацію до першого капітального ремонту. У цей проміжок часу включається виконання всіх заходів з технічного обслуговування та всіх видів ремонтів .

      При складанні ремонтного циклу необхідно враховувати різні фактори: тип виробництва , вид і властивості оброблюваних матеріалів , експлуатаційні умови , кваліфікація персоналу , ступінь завантаження обладнання. 
       Міжремонтний період , періодичність виконання ремонтних робіт , а також їх трудомісткість і матеріаломісткість залежать від конструктивних особливостей обладнання .

       Виходячи з цього , все устаткування на підприємстві групується за категоріями ремонтної складності . Кожній групі відповідає певне число одиниць складності ремонту , які встановлюються за довідником , і в кінцевому підсумку формується категорія складності ремонту . Причому окремо оцінюється категорія складності ремонту електричної і механічної частин обладнання , а їх підсумок дає шукану величину - категорію складності ремонту конкретного обладнання .

     На основі вищенаведених нормативів будується готовий графік планово - попереджувального ремонту , що охоплює все наявне в експлуатації обладнання , розраховується трудомісткість і матеріаломісткість ремонтних робіт , а також чисельність ремонтного персоналу [3]. 
       Основним завданням організації і функціонування транспортного господарства на підприємстві є своєчасне і безперебійне обслуговування виробництва транспортними засобами з переміщення вантажів у ході виробничого процесу .

      За своїм призначенням транспортні засоби можуть бути поділені на внутрішній , міжцеховий і зовнішній транспорт . 
      Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства , його матеріально -технічних складів , складів готової продукції з підприємствами - постачальниками , контрагентами , станціями залізничного , водного і повітряного транспорту.

      Міжцеховий транспорт виконує функції сполучної ланки між цехами підприємства , його складами , службами та іншими виробничими об'єктами . 
Внутрішньоцеховий транспорт переміщує вантажі в цеху в ході виробничого процесу , здійснюючи рух сировини , матеріалів і комплектуючих деталей і вузлів не тільки від складу до робочих місць , а й між робочими місцями , а також контрольними постами . На підприємствах знаходять застосування , різні види транспортних засобів , від залізничного , автомобільного , підйомно - транспортного і до конвеєрів різноманітного виду , типу та призначення. 
       До транспортних засобів безперервної дії відносяться конвеєри , які знайшли широке поширення на підприємствах, що належать до масового і великосерійному виробництву . Транспортне господарство підпорядковане головному інженеру , і крім вищеназваних цехів в нього входять диспетчерське бюро і група обліку .

      В організаційному відношенні робота транспортного господарства будується на використанні таких понять , як вантажообіг і вантажопотік . 
Вантажообіг являє собою загальну кількість вантажів , переміщуваних на території заводу , цеху , складу в одиницю часу протягом облікового періоду.    Вантажообіг складається з окремих вантажних потоків . 
Вантажним потоком називається кількість вантажів , що транспортуються в одиницю часу між двома суміжними пунктами .

        Величина вантажних потоків залежить від організаційно - виробничого типу виробництва і може бути розрахована в умовах постійної номенклатури та обсягів виробництва аналітичним методом на основі норм витрати матеріалів і величини виробничої програми . В умовах швидко і часто змінюється номенклатури й обсягу виробництва можна застосувати метод спеціального обстеження та накопичення статистичної інформації про вантажопотоки з подальшою їх обробкою або шляхом вибору типового представника переміщуваних вантажів та розрахунку на його основі показника вантажопотоку . Зрештою , який би з названих методів не був застосований , дані про вантажопотоці і вантажообігу повинні служити для визначення необхідної кількості транспортних засобів і досягнення їх постійного завантаження .

      Про раціональності функціонування транспортного господарства можна судити на основі рівномірного вантажообігу. Цій же меті служать шахова таблиця вантажообігу і схема вантажопотоків . 
Шахова таблиця вантажообігу будується в розрізі окремих цехів , складів , а потім робиться зведена таблиця по підприємству в цілому на основі даних про надійшла масі вантажів та вивезеної з урахуванням відходів , втрат , псування і т.д. У свою чергу шахова таблиця з урахуванням просторового планування підприємства є вихідним матеріалом для складання схеми вантажопотоків .

       Аналіз вантажопотоків і вантажообігу за обліковий період дає підставу для вдосконалення організації транспортного господарства , ліквідації надмірно дальніх перевезень , зустрічних , поворотних , порожніх і не повністю завантажених транспортних засобів [ 3].

       Підприємства є основними споживачами всіх видів енергоресурсів : палива , електроенергії, пари , тепла , стисненого повітря , води та ін . Перебої в енергопостачанні ведуть до великих виробничих втрат в будь-якому типі виробництва . Особлива відповідальність енергозабезпечення пов'язана з тим , що процес виробництва енергоресурсів співпадає з їх споживанням , тобто енергоресурси не можуть накопичуватися. Друга особливість пов'язана з тим , що постійно збільшуються потреби в енергоресурсах підприємств не можуть бути повністю задоволені обмеженими потужностями паливно -енергетичного комплексу країни , тому виникає проблема найсуворішої економії і лімітування споживання енергоресурсів. 
       Типова структура енергетичного господарства підприємства складається з енергетичної системи та енергоремонтного цеху . В енергетичну систему входять : електропостачання , теплопостачання, газопостачання , пневмосистеми , вакуумні системи , вентиляційна система , кондиціонування повітря , зв'язок , водопостачання , каналізація , зливова каналізація. Електромеханічний цех виробляє ремонт електрообладнання та електроапаратури [ 2].

       Основним завданням служби матеріально -технічного постачання є своєчасне і безперебійне забезпечення підприємства сировиною і матеріалами , комплектуючими та супутніми виробами , різноманітними засобами виробництва при використанні ефективної і раціональної схеми їх закупівлі . 
       Служба ( відділ ) матеріально -технічного постачання являє собою організаційно - структурний підрозділ підприємства , в обов'язки якого входять поставка на підприємство основних і допоміжних матеріалів , палива , покупних напівфабрикатів , інструментів і технологічного оснащення , обладнання , верстатів , апаратів і агрегатів. 
       До складу ланок системи матеріально- технічного постачання входять відділ матеріально -технічного постачання і знаходяться в його підпорядкуванні постачальницькі склади .

       Характерними видами діяльності служб матеріально -технічного постачання є: класифікація та індексація матеріалів , нормування витрат і запасів матеріалів , визначення потреби підприємства в матеріалах , організація складського господарства та системи забезпечення цехів засобами виробництва [ 3].

       Відділ технічного контролю ( ВТК) є самостійним структурним підрозділом підприємства і підпорядковується безпосередньо технічному директору. 
       У завдання ВТК входять: запобігання випуску підприємством продукції , що не відповідає вимогам стандартів і технічних умов , затвердженим зразкам (еталонам ) , проектно - конструкторської та технологічної документації , умовам поставки та договорів , або некомплектної продукції , а також зміцнення виробничої дисципліни і підвищення відповідальності всіх ланок виробництва за якість продукції .

       Таким чином , важливою умовою нормального безперебійного ходу виробництва є підтримання в робочому стані обладнання , харчування агрегатів енергією , своєчасне забезпечення робочих місць предметами праці, інструментом і пристосуваннями , тобто чітка організація виробничої інфраструктури (допоміжних і обслуговуючих процесів) [ 3].

2.Роль та вплив  функціонування виробничої інфраструктури  на економіку підприємства

2.1 Зростання ролі  виробничої інфраструктури

       Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

       Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації  та автоматизації виробничих  процесів збільшує обсяги і  складність робіт із ремонту  й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури  інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехід до нових  технологій та інтенсифікація  технологічних режимів роботи  устаткування підвищують вимоги  до якості та збільшують потребу  в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих  процесів і поглиблення внутрішньовиробничих  зв'язків між підрозділами збільшують  обсяги робіт із транспортування  вантажів;

4) навантаження на комунікаційні  мережі та природоохоронні споруди  постійно зростають.

       Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.

       У цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктур підприємства.

       Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому [4]

 2.2 Недоліки у розвитку виробничої інфраструктури

       При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи:

інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні  цехи.

        У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

1. роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;
2. низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;
3. низький рівень механізації та автоматизації;
4. низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

Висновки

      Від того , наскільки раціональною є діяльність виробничої інфраструктури , залежить якість виробленої продукції на підприємстві , незважаючи на те , що вона не пов'язана прямо з виготовленням товарів . 
      Найважливішим принципом формування виробничої структури підприємства є поділ праці між його окремими елементами , виявляючися під внутрішньозаводської спеціалізації та кооперуванні виробництва .           Відповідно до цього і залежно від масштабності підприємства та складності процесу виготовлення продукції, що випускається кожне промислове підприємство розчленовується як на великі підрозділи (перший рівень ) : цехи , виробництва , хо -дарства, так і на більш дрібні підрозділи ( другий рівень) : ділянки , відділення , робочі місця.

Список використаної літератури

1. Яркина, Т.В. Основы экономики предприятия: учебное пособие / Т.В. Яркина. – М.: «ИНФРА-М», 2005. – 79 с.

2. Грачева, К.А.Организация и планирование машиностроительного производства (производственный менеджмент): Учебник / К.А. Грачева, М.К. Захарова под ред. Ю.В. Скворцова, Л.А. Некрасова. – М.: «Высшая школа», 2007. – 470 с.

3. . Сафронов, Н.А. Экономика предприятия: Учебник / Н.А. Сафронов. – М.: "Юристъ",2007. – 584 с.

4. Тарасюк Г.М., Шваб Л.I. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. – К.: "Каравела", 2009. – 432 с.