Вища освіта у Великобританії та Ірландії. Порівняльна характеристика

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«Вища освіта і Болонський процес»

на тему:

«Вища освіта у Великобританії та Ірландії. Порівняльна характеристика»

Полтава

2012

ПЛАН

ВСТУП

1. Вища освіта у Великобританії

2. Вища освіта в Ірландії

3. Порівняльна характеристика вищої освіти Великобританії та Ірландії

4. Програми обміну

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Процес об'єднання Європи триває, його поширення на схід і на прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья, де були започатковані такі ініціативи.

Мета моєї роботи – розглянути головні відмінності вищої освіти Великобританії та Ірландії та відповідність вищої освіти України його вимогам з огляду на перспективу інтеграції нашої системи в європейський освітній і науковий простір.

На мій погляд, сучасні студенти мають знати хоча б загальні положення Болонського процесу, тому що реформування вищої освіти стосується, перш за все, саме них як майбутніх спеціалістів, рівень яких залежить від якості освіти, яку вони отримують в контексті реформування освітньої системи.

1. Вища освіта Великобританії

Великобританія (об'єднання з Англії, Уельсу й Шотландії) має давню й розвинену систему освіти. Перші школи існували на території Англії ще в часи, коли майже вся вона входила до складу Римської імперії і Лондон із мікроскопічного поселення перетворився на центр ремесла і торгівлі. Надалі система освіти спочатку обслуговувала церкву і керівну адміністрацію країни, а з середньовіччя розвивалася паралельно з економікою країни, задовольняючи її потреби. Засновані на початку XIII століття університети в Оксфорді й Кембриджі, кожен з яких складається в наш час з декількох коледжів, для навчання еліти, покликаної слугувати Богові й державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту. Аж до XIX століття вони залишались єдиними університетами в країні. Жінок в ті часи в університети не приймали. В XV–XVI століттях в Шотландії були відкриті університети Сент-Ендрюса (1411), Глазго (1451), Абердина (1494) і Едінбурга (1583).

Наступні університети з'явилися тільки після 1830 року під тиском суспільних вимог періоду індустріальної революції та нових потреб країни. Та й після цього вища освіта країни була елітарною і охоплювала надто малий відсоток молоді.

Охопивши в XIX столітті всю Британію промислова революція породила проблему нестачі кваліфікованих управляючих і адміністраторів. В багатьох промислових містах з’явились нові університети. В 1836 році був заснований Лондонський університет, в 1851 році — Манчестерський, в 1893 — Уельський, в 1900 — Бірмінгемський, в 1903 — Ліверпульський, в 1909 — Брістольський і в 1926 році — університет в Рединзі. Ці університети стали відомими як "червоноцегельні" (red-brick), оскільки вони в багатьох випадках будувалися із цегли, в той час як древні стіни Оксфорда і Кембриджа були збудовані із каменя.

Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університетів подвоїлася, а їхній контингент зріс ще більше. Після 1945 року в країні були відкриті ще декілька нових університетів: в 1948 році Ноттингемський, в 1949 — Кільський, в 1955 — Екзетерський і в 60-х роках — Сассекський, Варвикський, Кентський, Східноанглійський і Ессекський. До недавнього часу ці університети були відомими як «нові» або «скляні» (glass), оскільки при будівництві і обробці їх сучасних споруд використовувалося багато скла.

Скоро, однак, вслід за цими «новими» університетами з’явилася велика кількість ще новіших. В 1992 році 33 політехнічних інститути були оголошені «чартерними» (charter) університетами. В цих інститутах здавна викладалися професійні і технічні дисципліни з присвоєнням їх випускникам учених ступенів і високих професійно-технічних кваліфікацій. Різниця між старими и новими університетами дещо стерлась, але все ще помітна. Нові університети тісно пов’язані з торгівлею і промисловістю і тому будують свої навчальні програми з певним врахуванням інтересів підприємців. Старіші університети стараються не відставати і скріплюють свої зв’язки з місцевими і національними комерційними кругами. І тим не менше старі університети в своїх навчальних програмах все ще концентруються на таких «чисто теоретичних» дисциплінах, як філософія, література і природничі науки.

З кінця XIX століття у Великобританії працювали технічні коледжі, але їхні дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р., зі створенням Національної ради з присудження академічних звань, дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бакалаврських. Майже століття вища освіта Великобританії була взірцем бінарної моделі, для якої притаманний чіткий поділ на університетський та не університетський сектори, проте Акт (Закон) 1992 р. надав технічним інститутам статус університетів, і два сектори злилися в один, хоч відмінності між технічними й рештою університетів залишилися значними. Отож вища школа Великобританії перестала бути бінарною.

Усі університети Великобританії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальне керівництво у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Великобританії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. Таке широке представництво дає змогу поєднати інтереси держави й вищих шкіл, досить об'єктивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

У 1993 р. у Великобританії було майже 440 внесених у довідники вищих закладів освіти (ВЗО): 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальних центри та коледжі різного типу, серед яких чимало гігантів із багатьма тисячами студентів і карликів з кількома викладачами і десятком-другим студентів. Для того щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї назви слово «університет», він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 – на денному навчанні за програмами університетського рівня.

Науково-технічний прогрес у будь-якій країні залежить він рівня підготовки спеціалістів. Для цього потрібна відповідна система технічної освіти. У цьому відношенні досягнення Британської вищої школи в функціональних технічних рішеннях, в організації навчального процесу, його комп'ютеризації, підготовці кваліфікованих технічних кадрів привертають увагу науковців.

Традиційну основу британської системи вищої освіти становлять університети, політехнічні навчальні заклади та коледжі.

Якщо в більшості країн сектор вищої технічної освіти характеризується певною кількістю відповідних навчальних закладів, то у Великобританії головним показником є наявність у даних навчальних закладах курсових програм.

Закінчивши університет, випускник одержує ступінь або свідоцтво про здобуту професію. Слід зазначити, що британські кваліфікації визнаються всіма як найкращі в світі. Їх можна здобути на всіх рівнях і з усіх дисциплін (спеціальностей). Професійні кваліфікації встановлюють, як правило, певні асоціації (ради) за дуже жорсткими вимогами. Для їх виконання випускникам університетів необхідні роки праці й самостійного вдосконалення. У Великобританії, як і в інших західноєвропейських країнах, найпоширенішими вважаються такі кваліфікації: бакалавр (Ваchelог), магістр (Master), доктор філософії (Doctor of Philosophy). Більшість студентів у Великобританії обирають курсові програми, що дають змогу здобути першу кваліфікацію. Ступінь бакалавра надається після трьох-чотирьох років навчання на денному відділенні університету, коледжу чи інституту. Він дає змогу зайняти хорошу посаду в середній інженерно-технічній ланці або середньому керівному складі державної організації, приватної компанії чи заснувати приватну практику. У деяких сферах ступінь бакалавра є вищим рівнем і не потребує продовження освіти. Але для більшості спеціальностей освіта може бути продовжена до здобуття ступеня магістра чи навіть доктора наук.

Видатну роль в сучасній вищій освіті Великобританії відіграє Відкритий університет, що став зразком наслідування в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Гарольда Вільсона. Доступ до навчання (переважно заочного і рекордно різноманітного щодо засобів і методик) вільний. Тому кожен може обрати для себе одну з сотень програм нижчого чи університетського рівня.

Середня освіта у Великобританії для тих хто бажає навчатися в університетах триває найчастіше 13 років, два останніх з яких присвячуються поглибленому вивченню дисциплін, котрі учень планує обрати для вступу у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різного рівня складності, що призводить до нееквівалентних атестатів.

Право вступу до ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено «A level»). За великої автономії шкіл в освітньому процесі підсумкові вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаменаційних рад. Більшість абітурієнтів мають А-рівень з трьох дисциплін.

Хоч у країні дотримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти — для вчителів, департамент охорони здоров'я — для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотування мають і органи розподілу фондів і ресурсів.

Суттєві відмінності в доступі у ВЗО спостерігаються в Шотландії, втім, це не заважає їй мати майже удвічі більшу кількість студентів (у розрахунку на 100 000 населення), ніж в інших регіонах Великобританії.

Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham ) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.

Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у тривалості навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5 тижнів) перерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до екзаменів. Частина університетів має серединні канікули (до 8 «тижнів читання»), як час для самостійного навчання студентів. Дедалі помітніша тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різних лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.

Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів. Більшість віддає перевагу підсумковим екзаменам, часто проводиться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати такі оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи «two-two»), найнижчу (Class 3).

Для переходу з першого рівня на другий (магістерський) необхідно виконати досить високі академічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і заявити добрі знання з предмета спеціалізації. Із цього правила є й винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху.

Більшість абітурієнтів у Великобританії обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації. Цей перший диплом вимагає загалом 3-4-років навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впровадження курсів меншої тривалості (прискорених) і можливість, внаслідок зміни тривалості навчання й інтенсивнішої роботи, отримання першого диплома вже за два роки. В Об'єднаному Королівстві найпоширеніші такі кваліфікації: бакалаври – мистецтв, наук, освіти, інженерії, права, медицини. Кваліфікація бакалавра має три варіанти «з відзнакою», залежно від кількості поглиблено вивчених і складених дисциплін. Менш престижним є навчання і отримання «середньої» бакалаврської кваліфікації з не поглибленим вивченням і засвоєнням дисциплін програм.

Після завершення навчання першого рівня студент може продовжити освіту для отримання вищої кваліфікації, яка часто називається «магістр». Найпоширеніші варіанти: магістри мистецтв, наук, бізнесу та управління, права.

Отримання цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєнням звання «доктор філософії», рідше «магістр філософії» (якщо рецензенти визнали рівень написаної дисертації нижчим від докторського). Інколи, і лише за умови виконання належних самостійних досліджень, докторське звання отримується відразу після бакалаврського. Деякі університети присвоюють кваліфікацію «бакалавр» другого рівня.

На відміну від українських, британські дипломи мають переважно академічне наповнення, надаючи право продовжувати навчання і виконувати певні професійні обов’язки на невисокому рівні. У регульованих та інших професіях (юристи, медики, вчителі, інженери) необхідний період стажування і складання додаткових екзаменів відповідній фаховій комісії.

Час на виконання програм вказано стандартний (номінальний). Хоча для більшості профілів бакалаврський диплом надають після 3 років, частішають випадки продовження занять до 4 років (наприклад: а) в Шотландії; б) у випадку комбінованих занять, коли частину часу забирає практика на виробництві чи у фірмі).

2. Вища освіта Ірландії

«Смарагдовий острів» (Emerald Island), як називають Ірландію, привертає іноземців давньою культурою і традиціями. Серед них і багатовікова традиція освіти. Колись, в часи раннього Середньовіччя Ірландія була центром європейської думки: ірландські ченці і проповідники несли знання в Європу. «Острів святих і вчених» - так називали Ірландію в ті часи. Репутація країни з високим рівнем освіти зберігається за Ірландією і понині. Щорічно понад 100 тис. студентів із-закордону приїжджають до Ірландії вивчати англійську мову, тисячі іноземців навчаються в ірландських школах і університетах.

До навчання в школі та до освіти взагалі в Ірландії ставляться дуже серйозно: тут найвища в Європі відвідуваність занять. Ірландські школярі вивчають більше предметів і здають більше іспитів, ніж їхні британські однолітки.

Ірландська вища освіта широко визнана в усьому світі завдяки відмінній якості. Вступ в університети проводиться відповідно до прийнятої системи конкурсного відбору, а вимоги до вступників високі.

В останні роки популярність Ірландії як країни, що пропонує якісні мовні програми, стрімко зростає. Сьогодні в Ірландії налічується близько 150 мовних шкіл і центрів, що пропонують великий вибір програм різної тривалості та інтенсивності. Для професіоналів і бізнесменів пропонуються індивідуально сплановані програми.

Дивно, але факт: Ірландія посідає перше місце у світі за кількістю навчальних закладів на душу населення. У країні з населенням майже вдвічі меншим, ніж число жителів Лондона, діє 7 університетів, 14 технологічних інститутів, десятки приватних коледжів, порядку трьох тисяч початкових і понад 800 середніх шкіл (з яких 80 - школи-пансіони). Приблизно 65% ірландців починають учитися у віці чотирьох років, а 55% одержують вищу освіту.

Всі навчальні заклади контролюються на державному рівні спеціальними органами (National Council for Education Awards - NCEA, Higher Education and Training Awards Council - HETAC, Higher Education Authority - HEA, National Qualifications Authority - NQA), які стежать за відповідністю освітнього процесу прийнятим стандартам.

Давні традиції та висока якість освіти, а також можливість легально працювати під час навчання приваблюють в Ірландію велику кількість іноземців. Тільки в мовні школи «Смарагдового острова» щорічно приїжджає понад 150 тис. учнів. Частка студентів з-за кордону в ірландських вищих навчальних закладах у середньому становить 10%, але може досягати й 60% - все залежить від політики навчального закладу.

Вища освіта в Ірландії представлена чотирма типами закладів: університетами, вищими технічними інститутами, педагогічними коледжами та приватними вищими навчальними закладами. Оскільки дослідницька робота є провідною діяльністю в ірландських університетах, тут європейська і міжнародна співпраця яскраво виражені. Академічний персонал приймає участь у міжнародних освітніх організаціях, конференціях, дослідницьких проектах тощо.

Університети Ірландії - це уособлення всіх здобутків країни за чотирьохсотлітню історію академічної освіти, це втілення сучасних тенденцій на ринку освітніх послуг. Університети наділені правом власності на будівлі та устаткування, на самостійне планування і розхід бюджету, визначення структури навчальних курсів, правом прийому та звільнення персоналу, визначення кількісних показників прийому студентів і інше.

На відміну від університетів, технічні інститути мають менші можливості самоуправління, хоча посилюється тенденція до автономізації і цих закладів. Значно скромнішою є роль педагогічних коледжів, які в основному відомі своїми програмами в сфері викладання англійської мови. Приватні школи розглядаються як ефективний засіб залучення інвестицій в сферу вищої освіти.

  Більшість університетів Ірландії побудовані за класичною моделлю, тобто пропонують навчання на ступені бакалавра (3-4 роки), магістра та доктора наук з широкого спектру дисциплін. Навчальний процес являє собою комбінацію лекцій, семінарів, практичних занять, лабораторних робіт і консультацій з куратором або науковим керівником.

Дослідження на базі університетів ведуться досить активно. У рамках урядової «Програми передових технологій» фінансуються наукові проекти в області біотехнологій, оптоелектроніки, інформаційних технологій і телекомунікацій.

Найзнаменитіший та найстарший університет країни - заснований в 1591 році - Дублінський університет, більш відомий як Трініті-коледж (Trinity College Dublin). У негласному «табелі про ранги» його ставлять на один щабель із Оксфордом і Кембриджем. За ним йде Університетський коледж Дубліну (University College Dublin), що входить до складу Національного університету Ірландії (National University of Ireland - NUI). NUI включає також Університетський коледж Кірка (University College Cork - UCC), Національний університет Голуея (National University of Ireland, Galway - NUI-G) і Національний університет Мейнуф (National University of Ireland, Maynooth - NUI-Maynooth). «Наймолодші» ірландські університети - засновані в 1989 році - Університет Лімерика (University of Limerick) і Дублінський міський університет (Dublin City University).

Процес вступу в ірландський ВНЗ рекомендується починати приблизно за рік до початку навчання. На те, щоб вибрати підходящі навчальні заклади, зв'язатися з ними, запросити додаткову інформацію та зібрати всі необхідні документи, буде потрібно чимало часу. Подача заявок на бакалаврські програми здійснюється через Центральну приймальну комісію (Central Application Office - CAO), однак деякі коледжі та університети приймають документи прямо.

Володіючи в достатньому ступені англійською мовою (6,0 балів по IELTS або 250 балів по TOEFL-СВТ) і за плечима один-два курси українського ВНЗ, то є шанс потрапити в ірландський університет без підготовчого курсу.

Другий шлях в ірландський ВНЗ «пролягає» через програми Foundation, що вперше з'явилися в Ірландії не дуже давно. Одну з них - International University Foundation Programme (IUFP) - організували Гріффіт-коледж та мовна школа International House Dublin. Ця програма акредитована NCEA і визнається як ірландськими, так і закордонними навчальними закладами (зокрема, британськими Ноттінгемським університетом, Northumbria University, Leeds Metropolitan University, австралійським Charles Sturt University тощо). З огляду на те, що вона коштує дешевше аналогічних британських або американських програм, її можна рекомендувати як досить раціональний спосіб підготовки до вступу у ВНЗ англомовних країн. Програма розрахована на два семестри по 18 тижнів і проводиться на базі кампуса Гриффіт-коледжу. Кандидат повинен представити атестат про середню освіту та володіти англійською на рівні не нижче 4,5 бали по IELTS або 133 бала по TOEFL-СВТ. Власні курси Foundation пропонують й інші ірландські ВНЗ, наприклад, Університет Лімерику або Дублінська бізнес-школа.

3. Порівняльна характеристика вищої освіти Великобританії та Ірландії

4. Програми обміну

Сьогодні кожна людина може здобути саме ту освіту, про яку мріяла, саме у тому місці, де бажала. Світ стає доступнішим, а кордони прозорішими.

У час, коли англійська мова є практично мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії та Ірландії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів.

Більшість університетів Англії не приймають безпосередньо випускників українських шкіл в силу відмінностей між системами освіти у Великобританії та Україні. Наш атестат не є еквівалентом британського, оскільки в українській школі навчаються 11-12 років, а в Англії - 13. Крім цього, обов'язковий мінімальний вік на момент початку навчання в англійському ВНЗ - 18 років.

Існують такі способи вступу в університет.

Програма закінчення Британської школи «A-Level» - гарантований шлях до вступу до університету у Великобританії. До складання цих іспитів готують як приватні школи, так і коледжі для міжнародних студентів. Програма розрахована на 2 роки, під час яких студенти інтенсивно готуються до здачі «A-Level» по 3-4 предметів і до іспиту з англійської мови IELTS. В кінці програми здаються іспити, результати яких оцінюються єдиною в Британії комісією. Студент заздалегідь, виходячи з поточної успішності, вибирає університети і подає до них заявки. Але зарахування до 1 або кількох університетів відбувається тільки в серпні, коли публікуються результати іспитів. Отримавши запрошення з університетів, студент вибирає, яке з запрошень підтвердити.

Підготовча програма «Foundation» - ретельно розроблена програма підготовки до навчання в університетах Великобританії дозволяє скоротити мовну і академічну підготовку до 1 року. Зазвичай програма пропонується коледжами для міжнародних студентів. Структура програми відрізняється, в залежності від обраної спеціалізації: бізнес, ЗМІ, комп'ютерні науки, інженерія, право, туризм і т.д., що дозволяє здійснити підготовку студентів до сотень спеціальностей, пропонованих університетами Великої Британії.

Програма спрямована на вдосконалення англійської, підготовку до іспиту з англійської мови TOEFL і інтенсивного вивчення трьох предметів на вибір. Під час навчання студенти постійно здають тести. При вступі до університетів враховується підсумковий результат, тому впродовж всього навчання студент може оцінити свої шанси на вступ до обраного ним вузу.

Пряме зарахування в британські університети – можуть вступати студенти другого та старших курсів українського вузу, які володіють англійською мовою на високому рівні і здали міжнародний екзамен з англійської мови IELTS мінімум на 6 балів, можуть скористатися послугою прямого зарахування до вузів Великобританії. При цьому вступати можна тільки на споріднену спеціальність тієї, що навчалися раніше.