Визначення сутності , особливостей та проявів глобальної економічної кризи

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Економічний факультет

Реферат

з дисципліни

«Фінансово кредитні системи зарубіжних країн»

Тема: «Визначення сутності , особливостей та проявів 
глобальної економічної кризи»

Студента 2 курсу магістратури

«Менеджмент державних фінансів»

Бусигіна Сергія

Викладач: к.е.н доцент Субботович Ю.Л.

Зміст

Вступ

1. Сутність економічних криз, їх стадія та класифікація
2. Історія світових економічних криз
3. Причини виникнення економічних криз з позиції різних економічних шкіл
4. Шляхи вирішення і механізми профілактики економічних криз

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Як відомо, сучасне суспільство  прагне до постійного поліпшення рівня  й умов життя, які може забезпечити  тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності й навіть криз.

Економічні кризи можна підрозділити на дві основні групи.

До першої групи ставляться традиційні циклічні рецесії, і цінові кризи, пов'язані із зовнішніми факторами (ріст цін на нафту, ріст цін на окремі види продовольства у зв'язку з неврожаєм і т.д.). Це галузеві кризи, зв'язані або з банкрутствами великих учасників окремих ринків, або із загальним занепадом окремих галузей. Це регіональні кризи, зв'язані зі слабістю національних валют. Як приклад можна привести криза серпня 1998 року в Росії. Головною його причиною став завищений курс рубля стосовно долара, одним з механізмів підтримки якого були позамежні прибутковості на ринку ГКО. Відповідний борг увесь час наростав і в деякий момент перевищив можливості бюджету по його обслуговуванню й рефінансуванню. Відзначимо, що всі ці кризи відрізняються чудовою властивістю: вони можуть бути дозволені B рамках існуючих економічних механізмів, без зміни економіки B цілому.

Друга група - це кризи, які руйнують один або кілька базових економічних інститутів, властивій тій країні (або групі країн), у якій вони відбуваються. Наприклад, вихід зі складу СРСР повністю зруйнував всі інвестиційні процеси на територіях прибалтійських республік, вони живуть тільки за рахунок всі зменшуваного транзиту з території Росії й на політичні подачки західних країн (у першу чергу США), які припиняться, як тільки світова економічна криза вступить нa повну силу. Життєвий рівень населення різко впав, і немає ніяких шансів повернути його на колишній, соціалістичний рівень. Дуже часто такі кризи пов'язані з поразками у війнах і з революціями.

Економіка має властивість розвиватися циклічно: у неї є свої кризи, підйоми, "буми". Люди завжди прагнуть до піка, "буму" свого благополуччя, уряд - до піка розвитку економіки своєї держави. Але економіка країни не може перебувати вічно на піку свого розвитку, за ним неминуче треба спад, криза. Під цими двома словами всі ми розуміємо щось погане, від чого потрібно скоріше позбутися. Кризи негативно впливають практично на всі й тому з ними намагаються боротися. Але навіть у таких розвинених країнах, як США, Великобританія, Франція, Німеччина й інші країни Західної Європи дотепер не знайдено для лікування економічних криз.

Проблема економічних криз актуальна  в цей час у нашій країні, тому що за порівняно невеликий період часу в 15-20 років ми перебуваємо в  стані постійної економічної  кризи, то слабша, то підсилюється. Дослідження економічних криз на світовому рівні, зокрема в Росії, повинне допомогти економістам все-таки навчитися безболісно й швидко виходити з них.

1. Сутність економічних криз, їх стадія та класифікація

Поняття криза Має багато рівнів і трактувань. Вираження "криза" походить від грецького слова "crisis", що означає "вирок, рішення по якому-небудь питанню, або в сумнівній ситуації". Також може означати "вихід, рішення конфлікту (до ін. військового)". Але сучасне значення слова найбільш часте застосування знаходить у Гіппократа й лікарів: і криза означає вирішальну фазу розвитку хвороби. У цьому змісті мова заходить про "crisis" тоді, коли хвороба підсилює інтенсивність або переходить в іншу хворобу або взагалі закінчується смертю.

B XVII-XVIII сторіччях поняття криза  стала застосовуватися й у  відношення до процесів які  відбуваються у суспільстві, військові  та політичні кризи, при цьому  використалося майже не змінене  значення кризи взяте з медицини.

I нарешті в ХІХ столітті значення перейшло в економіку. "Класичне" економічне поняття кризи, що сформувалося в той час, означає не бажану й драматичну фазу в капіталістичній економічній системі, що характеризується коливаннями й негативними явищами, перешкодами.

Можна дати саме загальне визначення кризи.

Економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, що часто супроводжується втратами й розривом нормальних зв'язків у виробництві й ринкових відносинах, що, B остаточному підсумку, веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому.

Сутність економічних  криз

Кожна криза дозріває у фазах  пожвавлення й підйому. Це фази стійкого розширення виробництва. У цей період збільшуються доходи населення й  росте сукупний споживчий попит. Ріст споживчого попиту спонукує підприємців розширювати виробничі потужності й збільшувати капіталовкладення. Отже, росте попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіг індивідуальних капіталів протікають безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Тому зменшуються стимули нових впроваджень, відновлення виробництва. Відтворення протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток триває доти, поки темпи зростання виробництва не починають випереджати темпи росту платоспроможного попиту. Коли це відбувається, то наступає надвиробництво товарів, a разом з ним і економічна криза. Економічна криза виявляє пере нагромадження капіталу, що виступає в трьох формах: надвиробництво товарного капіталу (ріст нереалізованої продукції), перенагромадження продуктивного капіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей,ріст безробіття). Перенагромадження грошового капіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво). Загальним результатом перенагромадження капіталу стає ріст витрат виробництва, падіння цін і, отже, прибутку.

Але економічна криза виявляє не тільки межа, але й імпульс у  розвитку економіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва й збільшенню прибутку, підсилюється конкуренція. Економічна криза приводить до морального зношування засобів виробництва, не здатних забезпечити прибуткове функціонування капіталу. Biн же створює стимули для поновлення капіталу на новій технічній основі. Тому криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки. 3 ним кінчається попередній період розвитку й починається наступний. Криза - найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні.

Але перехід до розширення виробництва  й до його відновлення не може відбутися в один момент. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії. ц кризі створюються умови для інтенсифікації економіки. У ході депресії ці умови закріплюються й починається період інтенсивного розвитку, що охоплює всю наступну фазу - пожвавлення. Наприкінці фази пожвавлення стимули відновлення вичерпують себе. I наступна фаза циклу - підйом - знову починає екстенсивний розвиток.

Таким чином, причина циклічного характеру розвитку економіки криється в конфлікті умов виробництва й умов реалізації, у протиріччі між виробництвом, що прагне до розширення, i не встигаючим за ним ростом платоспроможного попиту. Істотні зміни в сукупній пропозиції та сукупному попиті виявляються в економічній Кризі, що е не тільки порушенням пропорційності суспільного виробництва, але й поштовхом до рівноваги й збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно знецінення основного капіталу й зниження заробітної плати).

На тривалість і глибину економічної  кризи істотно впливає коливання  інвестицій. Криза утворить вихідний момент для нових масових. капіталовкладень. Це пов'язане з тим, що, по-перше, криза  знецінює основний капітал і тим  самим створює умови для відновлення виробничого апарата. По-друге, криза примушує до відновлення основного капіталу на новій технічній базі, що викликає зниження витрат виробництва й відновлення до кризового рівня прибутку. Масове моральне зношування основного капіталу, викликаний кризою, змушує всіх підприємців застосовувати нову техніку. Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій, допомагаючи економіці перейти в іншу фазу. Тому відновлення основного капіталу є матеріальною основою періодичності криз і тривалості циклу.

У ході всього економічного циклу динаміка виробництва нерозривно пов'язана з рухом основного капіталу й відбувається на базі цього руху. Криза завершує період обороту більшості індивідуальних капіталів і в той же час дає початок новому циклу обороту. Тим самим створюється нова матеріально-технічна база для наступного економічного циклу.

Таким чином, циклічність як форма  руху ринкової економіки має своїм  епіцентром криза, у якому виявляються  й межу, і імпульс росту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні. Отже, моральне зношування техніки й динаміка науково-технічного прогресу перетворює відновлення основного капіталу в синхронне B масштабах всієї економіки. A мінливість кон'юнктури надає масовому відновленню основного капіталу додаткову нерівномірність. Звідси безперервні коливання ділової активності, чергування переважно екстенсивного (фаза підйому) і переважно інтенсивного (після кризи) типів економічного росту. A реальний циклічний процес з’являється складним явищем, обумовленим оборотом основного капіталу, науково-технічним прогресом, динамікою кон’юнктури. Установлення суверенітету, розпорядження своїми природними ресурсами дозволили країнам, що розвиваються, домогтися більше справедливих цін на сировину й збільшити доходи від експорту. Але розвинені країни зуміли в 80-і роки за рахунок застосування дешевих замінників і переходу на ресурсозберігаючі технології домогтися зниження цін на нафту й сировинні товари.

Необхідний поділ кризового  процесу на різні стадії зв'язана  в першу чергу для того, щоб  визначити крапку й час застосування заходів щодо надання впливу на кризу, недопущенню й подоланню кризи.

2. Історія світових економічних  криз

Протягом майже двовікового періоду становлення і розвитку світового індустріального суспільства в економіці багатьох країн відбувалися кризи, під час яких спостерігався наростаючий спад виробництва, скупчення нереалізованих товарів на ринку, падіння цін, крах системи взаємних розрахунків, крах банківських систем, розорення промислових і торгових фірм, різкий стрибок безробіття.  1914 рік - криза Першої світової війни  
               У 1914 році відбувся міжнародний фінансова криза, викликана початком Першої світової війни. Причина тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великобританії, Франції і Німеччині для фінансування воєнних дій. Ця криза, на відміну від інших, не поширювався з центру на периферію, а почався практично одночасно в кількох країнах після того, як воюючі сторони стали ліквідовувати іноземні активи. Це призвело до краху на всіх ринках, як товарних, так і грошових. Банківська паніка в США, Великобританії і деяких інших країнах була пом'якшена своєчасними інтервенціями центральних банків.  
                Наступний світова економічна криза, пов'язаний з післявоєнною дефляцією (підвищення купівельної спроможності національної валюти) і рецесією (спад виробництва), стався 1920-1922 роках. Явище було пов'язане з банківськими і валютними кризами в Данії, Італії, Фінляндії, Голландії, Норвегії, США і Великобританії.  
                 1929-1933 роки - час Великої депресії  
                 24 жовтня 1929 (Чорний четвер) на Нью-Йоркській фондовій біржі відбулося різке зниження акцій, що ознаменувало початок найбільшого в історії світової економічної кризи. Вартість цінних паперів впала на 60 70%, різко знизилася ділова активність, був скасований золотий стандарт для основних світових валют. Після Першої світової війни економіка США розвивалася динамічно, мільйони власників акцій збільшували свої капітали, швидкими темпами ріс споживчий попит. І все відразу звалилося. Найсолідніші акції: Американській компанії телефонів і телеграфу, Загальній електричній компанії і Загальній компанії двигунів - втратили протягом тижня до двохсот пунктів. До кінця місяця власники акцій втратили понад 15 млрд. доларів. До кінця 1929 року падіння курсів цінних паперів досягло фантастичної суми в 40 млрд. доларів. Закривалися фірми і заводи, лопалися банки, мільйони безробітних бродили у пошуках роботи. Криза бушував до 1933 року, а його наслідки відчувалися до кінця 30-х років.  
             Промислове виробництво під час цієї кризи скоротилося в США на 46%, у Великобританії на 24%, в Німеччині на 41%, у Франції на 32%. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87%, у Великобританії на 48%, в Німеччині на 64%, у Франції на 60%. Колосальних розмірів досягло безробіття. За офіційними даними, в 1933 році в 32 розвинених країнах налічувалося 30 млн. безробітних, у тому числі в США 14 млн.  
             Перший післявоєнний світова економічна криза почалася в кінці 1957 року і тривав до середини 1958 року. Він охопив США, Великобританію, Канаду, Бельгію, Нідерланди і деякі інші капіталістичні країни. Виробництво промислової продукції в розвинених капіталістичних країнах знизилося на 4%. Армія безробітних досягла майже 10 млн. чоловік.  
              У 1973-криза в США  
             Економічні криза, що почалася в США наприкінці 1973 року по широті охоплення країн, тривалості, глибині і руйнівній силі значно перевершив світову економічну кризу 1957-1958 років і по ряду характеристик наблизився до кризи 1929-1933 років. За період кризи в США промислове виробництво скоротилося на 13%, в Японії на 20%, у ФРН на 22%, у Великобританії на 10%, у Франції на 13%, в Італії на 14%. Курси акцій тільки за рік - з грудня 1973 по грудень 1974 - впали в США на 33%, в Японії на 17%, у ФРН на 10%, у Великобританії на 56%, у Франції на 33%, в Італії на 28%. Число банкрутств у 1974 році в порівнянні з 1973 роком зросла у США на 6%, в Японії на 42%, у ФРН на 40%, у Великобританії на 47%, у Франції на 27%. До середині 1975 року число повністю безробітних в розвинених капіталістичних країнах досягло 15 млн. чоловік. Крім того, більше 10 млн. були переведені на неповний робочий тиждень або тимчасово звільнені з підприємств. Повсюдно сталося падіння реальних доходів трудящих.  
                  У 1973 році відбувся також перша енергетична криза, який почався з подачі країн - членів ОПЕК, що знизили обсяги видобутку нафти. Таким чином добувачі чорного золота намагалися підняти вартість нафти на світовому ринку. 16 жовтня 1973 ціна бареля нафти піднялася на 67% - з $ 3 до $ 5. У 1974 році вартість нафти досягла $ 12.  
Чорний понеділок 1987 року. 19 жовтня 1987 американський фондовий індекс Dow Jones Industrial обвалився на 22,6%. Слідом за американським ринком звалилися ринки Австралії, Канади, Гонконгу. Можлива причина кризи: відтік інвесторів з ринків після сильного зниження капіталізації декількох великих компаній.  
               У 1994 1995 роках відбувся Мексиканська криза  
В кінці 1980-х років мексиканський уряд проводив політику залучення інвестицій в країну. Зокрема, чиновники відкрили фондову біржу, вивели на майданчик більшість мексиканських держкомпаній. У 1989-1994 роках у Мексику линув потік іноземного капіталу. Перший прояв кризи втеча капіталу з Мексики: іноземці стали побоюватися економічної кризи в країні. У 1995 році з країни було забрано $ 10 млрд. Почалася криза банківської системи.  
               У 1997 році Азіатський криза  
               Наймасштабніше падіння азіатського фондового ринку із часів Другої світової війни. Криза - наслідок відходу іноземних інвесторів з країн Південно-Східної Азії. Причина - девальвація національних валют регіону і високий рівень дефіциту платіжного балансу країн ПСА. За підрахунками економістів, азіатська криза знизила світовий ВВП             на $ 2 трлн.  
                  У 1998 році Російська криза  
                  Одна з найважчих економічних криз в історії Росії. Причини дефолту: величезний державний борг Росії, низькі світові ціни на сировину (Росія великий постачальник нафти та газу на світовий ринок) і піраміда державних короткострокових облігацій, за якими уряд РФ не зміг розплатитися вчасно. Курс рубля по відношенню до долара в серпні 1998 року січні 1999 року впав в 3 рази c 6 руб. за долар до 21 крб. за долар.  
             У 2006 році - іпотечна криза США  
             Іпотечна криза в США почався ще в 2006 році. Головною її причиною стало зростання неповернень житлових кредитів неблагонадійними позичальниками. Криза стала помітний і почав набувати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США, що займається кредитуванням ненадійних позичальників, пішла з Нью-Йоркської фондової біржі. Протягом наступних декількох місяців зазнали збитки або виявилися банкротами десятки подібних компаній. Влітку криза торкнулася інвестиційні фонди найбільших фінансових компаній, які вклали кошти в іпотечні облігації: Bear Stearns, Goldman Sachs, BNP Paribas. На міжнародних ринках стала намічатися криза ліквідності. 

3. Причини виникнення економічних криз з позиції різних економічних шкіл

Досить суперечливі точки зору на причини економічних криз. I для цього е чимало об’єктивних передумов. Справа в тому, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди досить по-різному й до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу зв'язують із науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально застарівала протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Тому що вихідним поштовхом служить заміна встаткування й технологій, то відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу. Наступні скорочення періодів циклу (з 10-11 років XIX в. до 7-8 років у передвоєнні й 4-5 років у післявоєнні роки XX в.) зв'язуються із прискоренням строків відновлення основного капіталу під впливом НТП у сучасному світі.

У К. Маркса була своя система поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але й на саму природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі е те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва й часткою характером присвоєння його результатів (мал. 6.1. 6.2).

К. Маркс виділяв 4 фази циклу, що послідовно поміняють один одного: криза, депресія, пожвавлення, підйом. У сучасній економічній літературі широко використають термінологію, вироблену Національним бюро економічних досліджень США, відповідно до якої цикл включає наступні 4 фази: вершина (пік, бум), стиск (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).

Ha графіку пo горизонтальній  осі відкладається час (t), пo  вертикалі - обсяг виробництва  (Q). Зростаюча пряма ОА свідчить  про постійний економічний picm i розвиток ринкової економіки B цілому.

Maл. 1. Графік постійного економічного росту

Maл. 2. Динаміка  розвитку ринкової економіки  у різних періодах

Якщо брати  більше короткі проміжки часу, то динаміка розвитку ринкової економіки з урахуванням  різних періодів (100, 50, 8-10 років) може бути представлена іншим, більше точним графіком.

Під економічним  ростом прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених  за певний період.

Представники  неокласичної й ліберальної шкіл висувають різні причини економічних  криз, не зв'язуючи їх із природою капіталізму. Багато хто них уважають причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Наслідницею теорії недоспоживання була Джоан Робісон, лідер лівого кейнсіанства. Ліками від криз уважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) е скоріше слідством, чим причиною криз.

Більше близькі  до марксистської позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність, або « нерівновага». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом па кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайек - прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешевих кредитів, накачування попиту).

Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка й  розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений мій настрій в умовах підйому  стимулює гарячку.

Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних  циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй Книзі  «Економіка» відзначає наступні:

• грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту (Хоутри й ін.);

• теорію нововведень, що пояснює цикл використанням і виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

• психологічну теорію, що трактує  цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення, песимістичного й оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін.);

• теорію недоспоживання, що вбачає причину  циклу в (лишком великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим  людям, у порівнянні з ти що може бути інвестоване (Гобсон, Фостер, Кетчінгс і ін.);

• теорію надмірного інвестування, прихильники  якої думають. н1о причиною рецесії  е, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайек., Мізес і ін.);

• теорію сонячних плям - погоди - урожаю (Джевонс, Мур).

При оцінці поглядів на циклічність і її причини варто скасувати, що вони видозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. З обліком цього заслуговує на увагу точка зору ряду російських економіст в, які виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.

Перший етап охоплює період з  початку ХVII в. до середини 10-х років ХХ в. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж.С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап охоплює період із середини 30-х до середини 60-х років ХХ в. Виділення цього періоду пов'язане із працями Дж.М. Кейнса й насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму й випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму й сполучається з державним регулюванням, отчого ціни й заробітна плата е негнучкими. І якості принципово необхідних коштів згладжування проблел1 кризи й безробіття Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактору циклічності варто також віднести розроблену їм

теорію мультиплікатора, що надалі стала широко використатися при  причин циклічності (Мал. 6.3).

Мал. 3 Циклічність економічних криз

Третім етапом у дослідженні  причин економічних циклів е період із середини 60-х років дотепер. І  цей період, по-перше, стало приділятися  особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стало приділятися переважну увагу. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинених країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжуванню циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, а проводить нерідко так звану про циклічну політикові, тобто провокує й підтримує циклічність.

Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення причин циклічності  представлений так званим мультиплікаціонно-акселераціонним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора в теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм ді в тісному взаємозв’язку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати й другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономне (не залежне від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу надають руху принципу акселертра й породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, що приводять до нових капіталовкладень. Загальна модель взаємодії мультиплікатора й акселератора характеризується наступною формулою Дж. Хікса:

Yt=(1-S)Х Yt -1+V(Yt-1-)+Аt

де Yt - національний доход; S - частка заощаджень у національному доході; (1-S) - частка споживання в національному доході (або схильність до споживання); V t-1- коефіцієнт акселератора;

Аt автономні інвестиції.

Відхилення, які викликає мультиплікаціонно - акселераціонний механізм, ділять на три основні категорії: загасаючі, вибухові й рівномірні. Загасаючі - такі коливання, амплітуда яких поступово  скорочується до того моменту, де вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибухових коливаннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні мають місце тоді, коли амплітуда коливань постійна.

Дослідження природи циклічності  відтворення в умовах державного регулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій по даній проблемі. У їхньому числі концепції « рівноважного ділового циклу» «політичного ділового циклу». Перша відображає розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієї концепції держава поряд з багатьма властивими йому функціями виконує роль своєрідного генератора грошових «шоків». які виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.

В 70-80-х роках дана концепція  активно розроблялася представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою поінформованістю людей про щире втримування й цілях різних напрямків державної економічної політики, прихильники теорії раціональних очікувань виходять у даному питанні із протилежних міркувань. Вони вважають, що підприємці й населення навчилися завдяки інформаційній революції, що відбувається, оцінювати й розпізнавати щирі мотиви рішень державних органів і можуть щораз вчасно реагувати на них згідне своїй вигоді. У результаті мети державної політики залишаються нереалізованими, а спад або підйом приймають більш яскраво виражений характер.

Друга концепція («політичного ділового циклу) базується на тім, що залежність між рівнем безробіття й рівнем інфляції визначається кривій Філліпса, тобто існує зворотна залежність між даними величинами: чим менше безробіття, тим швидше ростуть ціни. Її прихильники думають, що економічне становище усередині країни істотно впливає на популярність правлячої партії. У якості головних економічних показників, на які реагує населення, виділяються темпи інфляції й норма безробіття: чим нижче їхні рівні, тим за інших рівних умов більше голосів буде подано на майбутніх виборах за правлячу партію або президента.

3 метою забезпечення перемоги  уряд вживає заходів для підтримки  такого сполучення рівнів інфляції  й безробіття, що представляється  найбільш прийнятним виборцям. Тому  адміністрація після приходу  до влади намагається знизити  темпи росту цін шляхом штучного провокування кризових явищ, а до кінця свого правління влада починає вирішувати протилежне завдання - піднімає рівень зайнятості. Останній викликає ріст цін, але розрахунок робиться на те, що до виборів рівень зайнятості підніметься, а інфляція не встигне набрати повної чинності. Партія влади може забезпечити перемогу.

4. Шляхи вирішення і механізми профілактики економічних криз

Антициклічне регулювання економіки - це свідомі й цілеспрямовані дії  держави й, частково, могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл із метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури й темпів економічного росту. Найважливіша роль у цьому регулюванні належить державі.

В основі антициклічного регулювання  лежить антикризове регулювання. Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання Дж. Кейнс. Після другої світової війни в більшості розвинених країн світу були розширені антикризові міри держави, а також доповнені певними антициклічними коштами відносно зм'якшення циклічних коливань. Зокрема, антикризові міри були розширені за рахунок збільшення державних закупівель товарів і послуг, стимулювання житлового будівництва (держава страхує й гарантує одержання кредитів на житлове будівництво, регулює строки погашення кредитів, розмір відсотка й т.д.), проведення політики прискореної амортизації, надання податкових знижок при встановленні нового обладнання, зниження податків на прибуток корпорацій і ін. Узагальнюючим показником впливу держави на економічний цикл є частка державних видатків у ВВП і, насамперед, державні закупівлі товарів і послуг. У середині 90-х рр. частка державних видатків у ВВП становила в Японії близько 35, а у Швеції - більше 70 %.

Особливості антициклічного регулювання  значною мірою обумовлені домінуванням в економіці монополій. Э.Чемберлін цілком переконливо довів, що навіть при відсутності угод (усної або письмових) ціни на олігополистичному ринку вище, ніж на конкурентному, а обсяг виробництва нижче. Э.Чемберлін і інші західні вчені справедливо вказували на відсутність гнучкості цін, їхньої рухливості в порівнянні з періодом вільної конкуренції. Якщо раніше ціни під час економічної кризи різко знижувалися, то в умовах панування колективних монополій вони залишаються незмінними або навіть ростуть. Це обумовлено тим, що олігополії скорочують обсяги виробництва з метою недопущення надвиробництва товарів і зниження цін.

Цієї негативної тенденції може протистояти тільки діяльність держави  по стимулюванню грошового попиту за допомогою відповідної грошово-кредитної політики. Цей метод активно використався в післявоєнний період і сприяв скороченню глибини й тривалості економічних криз. Темпи збільшення грошової маси, як правило, були більше високими, чим їх рекомендували монетаристи. Разом з тим, значне збільшення грошової маси, поряд з дією інших факторів, наприклад, різким підвищенням цін на нафту в період енергетичної кризи, привело наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. до посилання інфляційних тенденцій, і темпи росту цін у середині 70-х рр. становили більше 10 %.

3 огляду на це, в 80-х рр. уряд  почав обмежувати темпи росту  грошової маси, проводити політикові  «дорогих грошей». Засобом досягнення  цієї мети стало здійснення  твердої кредитно - грошової політики. Зокрема, у період високої економічної активності держава значно підвищує норму відсотка, що викликає подорожчання кредиту. Під час депресії й кризи держава збільшує резервну норму (нормативи обов'язкових відрахувань комерційних банків у резерви), знижує ставку відсотка й здешевлює кредит. Це обумовлено тим, що встановлена центральним державним банком норма відсотка впливає на його розмір, по якому банки дають кредит своїм клієнтам. Комерційні банки в США приблизно 20 % своїх активів зобов'язані зберігати у вигляді касового резерву в Центральному банку. Тому розширення кредитів залежить від величини приросту банківських пасивів, а комерційний відсоток, по якому банки дають кредит клієнтам, - від дисконтної ставки відсотка (яка є нижньою границею ефективності надання кредитів федеральною резервною системою). У ФРН Федеральний банк установлює для кожного кредитного інституту ліміти переоблікованих векселів, що обмежує обсяги кредитів під облік векселів, надаваних кожному банку. Це, у свою чергу, впливає на обсяг грошової маси.

Перевага методу антициклічного регулювання  в тім, що його можна застосовувати  дуже оперативно, не приймаючи відповідного закону. Важливо лише точно визначити  час підвищення або зниження процентної ставки.

3 метою розширення сукупного  попиту у фазах кризи й депресії держава проводить політикові «дешевих грошей», знижує ставки податків на прибуток, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості основних фондів, що є коштами стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор, насамперед, у галузі економічної й соціальної інфраструктури (сферу транспорту й транспортного будівництва, електро-, газо- і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику й ін.) Так, у США з майже 43 тис. миль між штатної системи швидкісних автомагістралей щорічно стають непридатними близько 2 тис. миль, які необхідно ремонтувати за рахунок державного бюджету. В 1948-1949 р., щоб зменшити глибину економічної кризи, держава збільшила обсяг інвестицій удвічі (у порівнянні з 1946 р.). Однак у наступний період обсяг державних капіталовкладень у багатьох розвинених країнах миру поступово скорочувався. Так, їхня частина у ВНП за період 1970-1985 р. знизилася, %: у ФРН - з 6,1 до 3,9, у Франції - з 4,2 до 3,0, у Великобританії - з 5,0 до 2,4, у країнах з 5,0 до 4,0.

У фазі підйому держава збільшує податки, процентні ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує  процес надмірного «перегріву» економіки, послабляє протиріччя між виробництвом і споживанням, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої. При цьому між вживанням заходів в області кредитно-грошової політики й одержанням певного результату проходить тривалий проміжок часу. По оцінці західних учених, цей тимчасовий лаг в умовах циклічного спаду становить від 5 до 20 місяців, а в період підйому – 10 - 24 місяця. 3 найбільшим запізненням діють методи податкового регулювання, що значною мірою обумовлено тривалістю законотворчого процесу, тому винятково важливо мати чіткий економічний прогноз механізму протікання економічного циклу.

Антициклічне й антикризове  регулювання здійснюється економічними, правовими й адміністративними  методами.

Антициклічне регулювання з боку олігополії здійснюється за допомогою вироблення ними погодженої політики, виконання державних програм і ін. У той же час їхньої дії нерідко суперечать політиці держави в цій сфері. Наднаціональнї органи в країнах ЄС проводять значною мірою уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну й іншу форми політики, що є важливим чинником антициклічного регулювання, синхронізації економічного циклу.