Внутрішньо економічномічний аналіз

З м і с т

 

 

     ВСТУП

1. Форми і зміст матеріальної відповідальності
2. Методи обчислення збитків і економічних санкцій
3. Особливості внутрішньовиробничої матеріальної відповідальності

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

КРИТИЧНЫЙ ОГЛЯД СТАТЕЙ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми:  полягає у практичній необхідності вивчення та вирішення проблем накладення матеріальної відповідальності, встановленої в Україні, за невиконання або за неналежне виконання покладених на працівників обов’язків, а також на їх керівників – за порушення внутрішніх планів на підприємсті.

Мета даної роботи полягає у теоретичному аспекті дослідження  актуального в сьогоденні питання щодо правового порядку обчислення та стягнення матеріальної відповідальності на підприємстві.

Об’єкт дослідження виступають взаємовідносини між підприємством та його працівниками, які призводять до застосування матеріальної відповідальності.

Предмет дослідження є загальна характеристика матеріальної відповідальності та мети її накладення.

Завдання дослідження полягає у тому щоб охарактеризувати поняття, значення матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, визначенні підстав та умов матеріальної відповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування.

З проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, найвищою соціальною цінністю якої є людина, постало питання  реформування чинного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами. Однією з важливих галузей права і законодавства, які потребують свого реформування, є трудове. Доцільно відзначити, що в Україні, хоч і не так інтенсивно, порівняно з цивільним, кримінальним та іншим законодавством, здійснюється реформування також трудового законодавства, яке має насамперед соціальне спрямування і покликане забезпечити правовий захист прав та інтересів працівника.

Відповідальність була і залишається основною причиною того, що люди задумуються над своїми вчинками. Та не кожна людина розцінює відповідальність як стимул не вчиняти правопорушення.   Підстава будь - якої відповідальності завжди закріплена в законах чи підзаконних актах. Але цього не досить для притягнення до відповідальності. Необхідно, щоб було вчинено конкретне протиправне, винне діяння, тобто необхідна наявність фактичної підстави відповідальності.    Згідно із загальною теорією права підставою юридичної відповідальності є правопорушення.

Питання про причини правопорушень завжди було й лишається складним. Природа правопорушень криється в суспільних суперечностях, які завжди існували і існують в суспільстві. Що стосується окремих правопорушень, то їх скоєння може бути зумовлене причинами економічного характеру, соціальними причинами, обставинами сімейного характеру або ж особливостями середовища, в якому живе потенційний правопорушник.

Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією причиною, а відразу кількома. З'ясування цих причин є прерогативою нашого дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              

 

1. Форми і зміст матеріальної відповідальності

 

Матеріальна відповідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов’язку працівників покрити повністю або частково покрити матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини. 
        Найбільш суттєвими умовами матеріальної відповідальності працівника є: 
1) перебування працівника в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією. Якому було заподіяно матеріальну шкоду; 
2) встановлення розмірів вини працівника;

3) наявність вини працівника.

У процесі виробничої, інвестиційної, фінансової та іншої діяльності підприємство бере на себе певні обов’язки. Вони обумовлені чинним законодавством, іншими нормативними актами, господарськими договорами тощо. Основним видом діяльності підприємства є виробнича діяльність, тобто виготовлення і збут продукції. Тому його відповідальність стосується передусім цієї важливої сфери.

Підприємство несе відповідальність за виконання зобов’язань щодо поставок продукції та її якості перед споживачами і державою.

Є два види споживачів продукції — підприємства і населення. На підприємствах здійснюється виробниче споживання. Куплені товари стають факторами виробництва, яке має чіткий регламент за часом.

Тому важлива своєчасна їх поставка, а також належна якість. При порушенні термінів поставки продукції, невідповідності її якості встановленим вимогам підприємства-споживачі зазнають певних збитків, чим порушується еквівалентність товарно-грошових відносин між партнерами. Захист економічних інтересів потерпілої сторони здійснюється через правовий механізм матеріальної відповідальності.

Підприємства — виробники продукції кінцевого призначення (предметів народного споживання) відповідають перед населенням за її якість згідно із Законом України "Про захист прав споживачів".

Цей закон передбачає матеріальну відповідальність за виготовлення і продаж неякісних товарів у таких формах, як їх обмін, повернення грошей, заплачених за товар, компенсації втрат тощо.

Усі підприємства відповідають перед державою за дотримання вимог чинного законодавства стосовно виробничої діяльності. Насамперед це стосується забезпечення відповідності параметрів якості продукції вимогам чинних стандартів і сертифікатів, цінової політики — нормам антимонопольних державних актів та ін.

Надалі, розглядаючи це питання, обмежимося питанням матеріальної відповідальності у відносинах між підприємствами, яка органічно доповнюється внутрішньовиробничою економічною відповідальністю підрозділів підприємства за результати своєї роботи.

Відносини між підприємствами ґрунтуються на договірній основі. Така форма регулювання зв’язків з певною модифікацією поширюється і на підрозділи, що мають високий рівень операційної самостійності.

За цих умов підприємства матеріально відповідають за виконання господарських договорів, у яких зазначаються санкції за порушення зобов’язань. Підрозділи, діяльність яких обмежується внутрішніми відносинами на підприємстві, відповідають за виконання планових завдань з виготовлення продукції та її внутрішньовиробничих поставок.

Матеріальна відповідальність підприємств та їхніх підрозділів — суб’єктів ринку за виконання своїх договірних зобов’язань перед контрагентами здійснюється у формах штрафних санкцій і відшкодування збитків.

Штрафні санкції — це попередньо встановлені виплати за певні порушення. Їх особливість полягає у тому, що вони фіксовані і кількісно прямо не пов’язані з величиною збитків потерпілої сторони. У договорах штрафи можуть установлюватись на певну суму за факт порушення.

Наприклад, штраф на таку-то суму гривень за запізнення поставки устаткування. Іноді штрафи встановлюються залежно від обсягу і терміну невиконання зобов’язань, наприклад за одиницю непоставленої продукції і термін запізнення в днях. Можуть бути й інші варіанти.

Проте штрафним санкціям більш властива карально-профілактична функція, ніж компенсаційна. Тому для компенсації економічних втрат і підтримання еквівалентних відносин важливе значення має така форма матеріальної відповідальності, як відшкодування збитків, спричинених порушенням господарських договорів і невиконанням інших взятих на себе обов’язків однією зі сторін.

Згідно з положеннями цивільного законодавства до збитків належать:

• додаткові витрати потерпілої сторони внаслідок порушень узгоджених чи регламентованих дій з боку контрагента. Так, несвоєчасна поставка сировини, матеріалів, комплектувальних виробів може призвести до додаткових витрат через простої, екстрену доставку потрібних матеріалів з інших джерел, їх заміну. Поставка неякісної продукції спричинює брак у виробництві і відповідно додаткові витрати тощо. Крім цього, порушення нормального ритму виробництва може призвести до неналежного виконання своїх обов’язків потерпілою стороною перед партнерами, унаслідок чого виникають додаткові витрати у вигляді економічних санкцій (штрафів, відшкодування збитків);
• втрата або пошкодження майна. Цей вид збитків може бути спричинений неналежним зберіганням і пакуванням продукції, несвоєчасною її поставкою (наприклад, вугілля для коксових батарей, сировини для підприємств харчової промисловості) тощо.
• не одержаний прибуток (втрачена вигода). Мається на увазі прибуток, який одержала б потерпіла сторона за належного виконання контрагентом своїх зобов’язань (наприклад, величина зниження прибутку внаслідок вимушеного зменшення обсягу виробництва і продажу продукції, зміни її асортименту, зниження якості та ціни виробів тощо).

  Якщо договірні зобов’язання одночасно порушили кілька контрагентів, кожний з них відповідає за величину спричинених ним збитків. У разі, коли виокремити величину збитків, завданих кожним контрагентом, неможливо, загальна їх сума розподіляється між усіма винуватцями рівними частками.

Отже, згідно вище викладеного чинне законодавство пердбачає дві форми накладення матеріальної відповідальності на підприємства, а саме: штрафні санкції та відшкодування збитків. Порядок їх накладення та відшкодування предбачено нормами законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Методи обчислення  збитків і економічних санкцій

 

Величина збитків розраховується на основі діючих у потерпілої сторони норм, тарифів і цін. Наднормативні фактичні витрати відшкодуванню не підлягають.

У разі, коли потерпілій стороні завдано збитків кількох видів, то вони обчислюються за кожним видом окремо, після чого підсумовуються.

До основних наслідків порушення договірних зобов'язань в більшості випадків належать: простої і форсування виробництва, заміна матеріалів і комплектуючих виробів, усунення недоліків в одержаній продукції (виконаній роботі), повернення неякісної або некомплектної продукції, брак від прихованих дефектів в одержаних матеріалах і комплектуючих виробах, доставка продукції прискореним способом, купівля продукції в іншого продавця або виготовлення її своїми силами, тощо. Обчислення величин збитків за кожним із зазначених наслідків має свої особливості. Коротко їх розглянемо.

Простої і форсування виробництва. Мається на увазі, що обсяг продукції внаслідок простоїв у певному періоді не зменшується, оскільки він компенсується наступним форсуванням виробництва. У цьому разі виникають додаткові витрати на виплати працівникам за час вимушеного простою, а також доплати за надурочну роботу, роботу у вихідні (святкові) дні згідно з чинним законодавством.

До нарахованих основних доплат додається додаткова заробітна плата (у частині відрахувань на оплату відпустки) і відрахування на соціальні заходи. Якщо інтенсифікація виробництва під час його форсування потребує інших додаткових витрат (електроенергії, інструменту тощо) і вони можуть бути обчислені, їх теж треба включати в суму збитків.

Заміна матеріалів і комплектуючих виробів. Тут можуть бути додаткові витрати внаслідок зміни ціни та кількості матеріалів і комплектуючих виробів. Вони обчислюються як різниця між вартістю фактично використаних матеріалів і замінених з урахуванням транспортно-заготівельних витрат. При цьому можливі додаткові витрати на оплату праці (при підвищенні трудомісткості операцій) та інші експлуатаційні потреби (електроенергію, інструмент, підготовку матеріалів та ін.

Усунення недоліків в одержаній продукції (виконаній роботі). При необхідності й доцільності виконання таких операцій виникають додаткові витрати на оплату праці працівників щодо усунення недоліків у продукції і доведення її параметрів до належного рівня (нескладний ремонт, заміна дефектних деталей, усунення зовнішніх недоліків та ін.), відрахування на соціальні заходи, а також на матеріали та інші експлуатаційні витрати, пов'язані з виконанням зазначених операцій.

Повернення неякісної або некомплектної продукції. У цьому разі до збитків відносять витрати на доставку продукції на підприємство, що її замовляло, на її вивантаження, зберігання і повернення. Якщо це складна продукція і здійснено її монтаж, то до збитків слід віднести витрати на її монтаж і демонтаж.

Брак від прихованих дефектів одержаних матеріалів і комплектуючих виробів. Брак може бути виявлений у процесі виробництва продукції або під час її використання у споживача, тобто треба розрізняти в даному разі внутрішній і зовнішній брак унаслідок прихованих дефектів матеріалів і комплектуючих виробів.

Збитки від внутрішнього браку дорівнюють виробничій, а від зовнішнього — повній собівартості забракованої продукції, зменшеній на виручку від її продажу (якщо забракована продукція не замінюється). Крім цього, можливі санкції від споживача за продаж продукції з прихованими дефектами, а також утрата прибутку у разі зменшення обсягу виробництва. Таким чином, загальні збитки становлять:

Сз.б = Сб.в + Сб. з - Сб.п + ΔП + Сс,

де Сб. в, Сб. з — собівартість відповідно внутрішнього і зовнішнього браку, грн.;

Сб. п — виручка від продажу бракованої продукції (чи вартість іншого корисного її використання), грн.;

ΔП — зменшення прибутку внаслідок зниження обсягу продажу продукції, грн.

Методика обчислення ΔП розглядається нижче.

Доставка продукції прискореним способом. У цій ситуації виникають додаткові витрати, що являють собою різницю між фактичними транспортними витратами на доставку продукції прискореним способом і витратами на транспортування способом, передбаченим договором, тобто:

Сзб = Стф – Ст,

де Стф, Ст — витрати на транспортування відповідно фактичні й ті, що обумовлені договірним способом доставки, грн.

Купівля продукції в іншого продавця або виготовлення її власними силами. Додаткові витрати, пов'язані з вимушеною купівлею продукції іншого контрагента або з її виготовленням у власному виробництві, обчислюються порівнянням її вартості.

Сзб = Сфк – Сдк,

Де Сфк — фактичні витрати відповідно на купівлю продукції в іншого продавця та її доставляння або виготовлення власними силами (на рівні виробничої собівартості з урахуванням загальногосподарських витрат), грн.;

СДк — витрати на купівлю цієї продукції згідно з договором, грн.

Зміна асортименту продукції і зниження її якості. Тут сума збитків визначається в основному зменшенням прибутку внаслідок негативного впливу цінового фактора. Можливі санкції за порушення умов договору і додаткові витрати на гарантійне обслуговування продукції пониженої якості. У загальній формі збитки становитимуть:

Сзб=ΔПц+Ср+Сс,

де ΔПц — зменшення прибутку через зниження виручки від продажу продукції або зміни її асортименту, грн.;

Ср — додаткові витрати на гарантійне обслуговування продукції пониженої якості, грн.

Втрата або пошкодження майна. Збитки в цьому випадку дорівнюють балансовій (залишковій) вартості втраченого майна та величині зниження вартості пошкодженого майна або витрат на усунення цього пошкодження. Зниження вартості майна визначається експертним методом, а витрати на усунення пошкодження — на основі відповідного кошторису.

Зменшення обсягу виробництва продукції. Цей наслідок порушень договірних зобов'язань призводить до зменшення прибутку (втраченої вигоди). Крім цього, можливі санкції за неналежну кількість поставки продукції через зменшення обсягу її виробництва.

Сзб = ΔП + Сс,

де ΔП — зменшення прибутку внаслідок зниження обсягу виробництва, грн.

Зменшення прибутку в даній ситуації обчислюється безпосередньо на основі цін на продукцію та її собівартості.

Отже, чині норми законодавства чітко виражають методи обчислення збитків і накладення санкцій. Однак як ми бачимо з практики це досить є проблемним питанням і потребує більш чіткого правового аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Особливості внутрішньовиробничої  матеріальної відповідальності

 

Матеріальна відповідальність підприємства в цілому і його підрозділів тісно взаємозв’язана, здійснюється на єдиній методичній основі. Економічні санкції, адресовані підприємству, повинні доводитись тією чи іншою мірою до його підрозділів, безпосередніх винуватців заподіяних збитків стороннім контрагентам. Разом з тим внутрішня матеріальна відповідальність має свої особливості, що суттєво впливають на її організацію.    Внутрішня матеріальна відповідальність обмежується відносинами між підрозділами підприємства, що не є юридичними особами і власниками майна, яке перебуває в їх оперативному розпорядженні. Тому таку відповідальність майновою в юридичному розумінні цього слова назвати не можна. Внутрішня матеріальна відповідальність підрозділів організується самим підприємством і ним регулюється, хоча це й здійснюється на загальних засадах цивільного права і методики визначення збитків. Крім цього, треба мати на увазі, що внутрішні відносини й адекватна їм матеріальна відповідальність здебільшого ґрунтуються не на договірній, а на плановій основі, тобто вони здійснюються у процесі виконання встановлених планових завдань і є інструментом їх реалізації.    Незважаючи на певну обмеженість, внутрішня матеріальна відповідальність відіграє важливу стимулюючу і дисциплінуючу роль. Кожний організаційний підрозділ повинен матеріально відповідати за недоліки в роботі, неякісне і несвоєчасне виконання робіт, спричинені збитки іншим підрозділам. Підрозділи підприємства, поєднані технологічними і коопераційними зв’язками виготовлення продукції та надання послуг, працюють за чітко скоординованим планом. Тому невиконання одним із підрозділів своїх завдань призводить до негативних наслідків у інших підрозділах.            Внутрішня матеріальна відповідальність реалізується через систему економічних претензій виробничих, обслуговуючих підрозділів і функціональних служб у випадках порушення взаємних зобов’язань.  Функціонування такої системи претензій і застосування економічних санкцій потребує чіткого організаційного забезпечення. Це стосується передусім сутності, термінів і порядку пред’явлення претензій, їх розгляду, реалізації і впливу на економічні інтереси підрозділів. 

Система внутрішньої матеріальної відповідальності на основі економічних претензій включає такі регламентуючі складові: 
— класифікатор претензій, в якому зазначається зміст типових порушень, і наслідки, що призводять до втрат (простої, брак тощо); 
— документи, що фіксують факт порушень і на основі яких може бути оформлена претензія; 
— порядок оформлення і подання претензії; 
— терміни подання, розгляду і задоволення чи відхилення претензії; 
— організація обліку пред’явлених і одержаних претензій; 
— вплив пред’явлених і одержаних претензій на результати діяльності підрозділів та їх економічні інтереси; 
— орган (комісія), що виконує арбітражні функції щодо взаємних внутрішніх і зовнішніх претензій; 
— методика обчислення збитків (втрат) і величини претензій.   

Принципова схема функціонування системи внутрішніх претензій показана на рис. 3.1. Вона дає загальне уявлення про її організацію. Щодо конкретних форм і методів реалізації матеріальної відповідальності, то вони можуть суттєво різнитися на різних підприємствах. На деяких підприємствах взагалі може бути відсутня подібна система матеріальної відповідальності підрозділів, що свідчить про невисокий рівень внутрішнього економічного механізму.            У системі внутрішньої матеріальної відповідальності на основі взаємних претензій на особливу увагу заслуговують методичні питання обчислення збитків (втрат) підрозділів унаслідок порушень планової (договірної) дисципліни та способи урахування цих збитків і компенсацій через відповідні санкції (претензії) у показниках кінцевих результатів діяльності. 
 
 
 
Рисунок 3.1. Приблизна схема функціонування системи внутрішньої матеріальної відповідальності на основі взаємних претензій.   Як відомо, зі зменшенням обсягу виробництва частка постійних загальновиробничих витрат збільшується у загальній їх сумі (собівартості продукції), і собівартість одиниці продукції зростає. Відносне збільшення постійних витрат (собівартості продукції) підрозділу можна обчислити за формулою

ΔСп = Сп (1– Ів),

де Δ^ Сп — відносне збільшення постійних витрат, грн; 
Сп — планова величина постійних витрат за певний період, грн; 
Ів — індекс зменшення обсягу виробництва внаслідок невиконання зобов’язань забезпечуючим підрозділом. 
Величина Ів обчислюється так: 
,  
де Вк.пл — плановий обсяг виробництва кінцевої продукції у певних одиницях вимірювання; 
Вк.з — зниження обсягу виробництва внаслідок невиконання зобов’язань забезпечуючим підрозділом.        Визнані одержані та пред’явлені санкції повинні впливати на економічні інтереси підрозділів і на інтереси їх керівництва та інших працівників через основні оцінні показники. Це передусім витрати і прибуток. У підрозділах — центрах витрат - сальдо економічних претензій додається до фактичної собівартості продукції за звітний період, у підрозділах — центрах прибутку - віднімається від фактичної величини останнього. Залежно від того, яке сальдо — від’ємне чи додатне — фактичні величини витрат і прибутку зменшуються або збільшуються. Таким чином, величина санкцій впливає на суму коштів, що спрямовуються на загальні потреби підрозділів і заохочення їх працівників.

  Отже, з вище викладеного слідує те, що матеріальна відповідальність підприємства в цілому і його підрозділів тісно взаємозв’язана і складає цілісну систем. Однак в системі внутрішньої матеріальної відповідальності на основі взаємних претензій на особливу увагу заслуговують методичні питання обчислення збитків підрозділів унаслідок порушень планової дисципліни та способи урахування цих збитків при накладенні штрафних санкцій. 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Матеріальна відповідальність – це встановлений законом обов’язок однієї із сторін трудового договору відшкодувати збитки іншій стороні, спричинені їй протиправними, винними діями.

Суть матеріальної відповідальності полягає в тому, що якщо в результаті неналежного виконання чи невиконання працівником або власником (уповноваженим ним органом) встановлених обов’язків іншій стороні трудового договору спричинено матеріальну шкоду, то остання підлягає відшкодуванню.

Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності визначені ст. 130 КЗпП. На відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави шкоди – можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності.

До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені й суми незаконно нарахованої заробітної плати і премії, вартість пального й мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв’язку з викривленням даних про обсяг робіт.

Шкода повинна бути такою, що реально настала для підприємства. Коли працівник самовільно використовує для власних потреб техніку – автомашини, трактори, станки, інше обладнання, – пряму дійсну шкоду становлять амортизація техніки, витрати пального, мастильних матеріалів, електроенергії, необхідність найму і використання техніки інших підприємств.

Встановлення прямої дійсної шкоди досить часто викликає ускладнення. Чинне законодавство про матеріальну відповідальність працівників встановлює три види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену, повну і підвищену.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником полягає в обов’язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обмежується розміром середнього місячного заробітку працівника.

Повну матеріальну відповідальність несе працівник, посада якого зазначена в спеціальному переліку, коли з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність і коли шкода заподіяна незабезпеченням цілості майна або інших цінностей, що передані йому для зберігання або для інших цілей. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо з інших підстав він не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі.

Досить часто трапляються випадки, коли фактична шкода в разі нестачі чи зіпсуття цінностей значно перевищує їх номінальну вартість. Тому ст. 135 КЗпП передбачається підвищена матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є різновидом повної матеріальної відповідальності, яка базується на договорі між власником або уповноваженим ним органом та працівниками.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може застосовуватись лише за умов, передбачених законодавством.

Розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначається в натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей. Необхідність визначення шкоди в натурі відпадає тільки тоді, коли має місце нестача грошових сум.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом – це дольова відповідальність, при якій кожна особа, яка завдала шкоду, відповідає тільки за себе і відшкодовує збитки лише у певній частині. Навіть при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності настає дольова матеріальна відповідальність.

Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними умисними діями кількох працівників, які мали спільну мету заподіяти шкоду і винні у вчиненні злочину.

Зазначимо, що у чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України не досягнуто балансу однакового захисту прав як працівника, так і роботодавця (в індивідуальному трудовому правовідношенні), як роботодавця, так і колективу працівників (у колективному трудовому правовідношенні). Ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового право відношення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кодекс законів про працю України Затверджений Законом від 10 грудня 1971 р. зі змінами та доповненнями на 1.01.2007. – Х.: Одиссей, 2007.

2. Закон України «Про  оплату праці» від 24 березня 1995 р.

3. Закон України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993р.

4. Законодавство України  про працю. – К.: Істина, 2006.

5. Грещак М.Г. Внутрышній економічний механізм підприємства: Навч. посібник/ М.Г. Грещак, О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба; за ред. М.Г. Грещака. – К.: КНЕУ, 2001. – 228с.

6. Гаврилюк О. Сучасне втілення  принципів трудового права // Право  України. – 2007. – № 9. – С. 56.

7. Гетьманцева Н. Д. Трудовий колектив як суб'єкт локального правового регулювання // Ерліхівський збірник. -- Чернівці. – 2005. – Вип. 2. – С. 92.

8. Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій. – К.: Вілбор, 2007. – 208 с.

9. Кисилев И. Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для вузов. – М.: Дело, 2007.

10. Кодекс законів про  працю України: Науково-практичний  коментар. – Харків: Консум, 2003. – 832 с.

11. Кодекс законів про  працю України: Науково-практичний  коментар. – Одеса, 2007. -- 832 с.

12. Конвенції та рекомендації. / Міжнародне бюро праці: В 2 т. – Женева. –1559 с.

13. Лазор В. Юридична природа  трудового договору в ринкових умовах // Право України. – 2008. – 2000. – № 7. – С. 31.

14. Мандибура В.О., Тімофєєв  В. О. Аналіз економічних та правових методів регулювання мінімальної заробітної плати (досвід країн ринкової економіки): Досвід. Проблеми. Перспективи. – К.: Парламент. вид–во, 2007. – 82 с.

15. Пилипенко П.Д. Проблеми  теорії трудового права: Монографія. – Львів: Вид. центр Львів. Нац. ун–ту ім. Івана Франка, 2005. – 214 с.

16. Прокопенко В.І. Трудове  право України: Підручник. – Харків: Консул, 1998.

17. Соціально-трудові відносини та вирішення трудових спорів. – К.: Основа, 2002. – 712 с.

18. Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Істина, 2005.

19. Трудове право України: Академічний курс: Підручник за  заг.ред. Н.М. Хуторян. – К., 2007.

20. Трудове право України: Підручн. / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К., 2005.

21. Черленяк М. Гарантії  трудових прав працівників недержавних  підприємств // Право України. – 2007. – № 6. – С. 56.