Внутрішньо валовий продукт
Міністерство аграрної політики і продовольства України
Житомирський національний агроекологічний університет
Реферат
на тему:
«Внутрішньо валовий продукт »
Житомир- 2012
План
Вступ
1. Загальна характеристика ВВП як показника
2. Основні методи розрахунку ВВП.
2.1. Метод потоку товарів (видатковий спосіб).
2.2. Метод потоку доходів (розподільчий спосіб).
2.3. Метод доданих вартостей (виробничий спосіб).
3. Якісні показники ВВП.
Список використаної літератури
ВСТУП
Економіка країни – це єдиний народногосподарський комплекс, розвиток якого визначається складними діалектичними взаємозв’язками його частин і підрозділів.
Удосконалення управління цим комплексом передбачає формування прогресивної структури суспільного виробництва, його інтенсифікацію, збалансування та пропорційний розвиток.
Для виконання цих завдань найважливіше значення має збалансований розвиток економіки, забезпечення пропорційного розвитку всіх галузей народного господарства та регіонів країни. Надійним інструментом виконання цих завдань є звітний баланс народного господарства, який представляє собою систему економічних таблиць та показників, призначених для відображення в узагальненому вигляді конкретних характеристик процесу суспільного відтворення та його результатів, основних співвідношень та пропорцій у економіці, руху суспільного продукту, співвідношення матеріальних і трудових потреб, ресурсів господарства у їх взаємозв’язку в галузевій та соціальній структурах.
Звітний баланс народного господарства як система взаємопов’язаних синтетичних балансів дає змогу аналізувати не тільки загальні, але й окремі кількісні та якісні показники народного господарства. Прикладами таких балансів можутбь бути баланси виробництва, споживання та нагромадження суспільного продукту (звітний матеріальний баланс), баланс виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого викорнстання суспільного продукту і національного доходу (звітний фінансовий баланс), звітний міжгалузевий баланс розподілу та перерозподілу продукції, баланс праці тощо.
Всі баланси є взаємопов’язаними, але одночасно мають певну автономію у відображенні процесу відтворення суспільного продукту. Так, зведений матеріальний баланс показує виробництво і кінцеве використання суспільного продукту, однак він не відображає процеси розподілу та перерозподілу національного доходу, який характеризує зведений фінансовий баланс.
Поряд із загальними пропорціями розвитку народного господарства баланси показують взаємозв’язки, які виникають між окремими галузями виробничої та невиробничої сфер, соціальними секторами, участь їх у виробництві, розподілі, перерозподілі та кінцевому використанні суспільного продукту і національного доходу. Для цього в балансах здійснюють відповідні групування – за галузями народного господарства і соціальними секторами.
Важливим завданням побудови та аналізу балансу народного господарства є підвищення наукового рівня та удосконалення практики статистичної та планової роботи на основі процесів відтворення, пропорційності та збалансованості економіки.
1. Загальна характеристика ВВП як показника
Існує багато показників економічного добробуту суспільства. Проте, за загальним визнанням, найліпшим доступним вимірником стану економіки є річний обсяг її сумарного виробництва товарів і послуг, або, як нерідко його називають, сукупний обсяг національного виробництва. Є два способи вимірювання сумарного виробництва товарів і послуг в економіці: валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт. Обидва показники вимірюють загальну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за один рік. Вони тісно пов’язані і відрізняються лише тим, як саме визначається „економіка”.
Валовий національний продукт (ВНП) – це сумарний обсяг продукції, виробленої за допомогою факторів виробництва (землі, праці, капіталу та підприємницького хисту), що належать представникам певної країни, наприклад, українцям, незалежно від того, де розташовані ці фактори виробництва (ресурси) – в Україні чи за кордоном. Наприклад, частка продукції (заробітна плата), що створена українцем, який працює в Чехії або Португалії, враховується у нашому ВНП, тобто ВНП України. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) охоплює вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, – резидентам чи іноземцям. Іншими словами, вартість товарів, вироблених за допомогою іноземного капіталу, в тому числі прибутки, є, наприклад, частиною українського ВВП. Навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України.
Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих чистих іноземних факторних доходах, отриманих в країні. Цю суму визначають як різницю між платежами за фактори виробництва решті світу і надходженнями доходів на фактори виробництва (ресурси), отриманих від решти світу. Чисті іноземні факторні доходи, отримані в країні, можуть бути додатною і від’ємною величиною.
ВВП вимірює ринкову вартість річного обсягу виробництва, тобто він є вартісним, або грошовим показником.
Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують операції, пов’язані із проміжними товарами.
Під кінцевими товарами розуміються товари і послуги, які купують для кінцевого використання, а не для перепродажу, подальшої обробки або переробки. Ділові операції, що містять проміжні товари, стосуються купівлі товарів та послуг для подальшої обробки, переробки чи перепродажу.
У ВВП включається продаж кінцевих товарів, але в нього не враховується продаж проміжних товарів. Окреме врахування проміжних товарів означало б подвійний рахунок і завищення величини ВВП.
ВВП вимірює щорічний обсяг вироблених економікою товарів і послуг. Невиробничі операції, що мають місце в економіці за рік, не враховуються у ВВП. Невиробничі операції бувають двох основних видів: 1) чисто фінансові операції; 2) продаж вживаних товарів.
Чисто фінансові операції поділяються на три основні види:
- Державні трансферні платежі. Вони містять виплати на соціальне страхування, допомогу безробітним і пенсію військовикам, які уряд надає окремим родинам та особам. Особи, що одержують ці виплати, не вносять будь-якого вкладу до поточного виробництва. Отже, врахування трансферних платежів у ВВП призвело б до завищення обсягу виробництва для певного року.
- Приватні трансферні платежі – це, накшталт, щомісячні суми, які студенти отримують з дому, або разові дарунки від багатих родичів. Вони також не є результатом виробництва, а простою передачею коштів однієї приватної особи іншій.
- Операції з цінними паперами. Купівля-продаж акцій і облігацій також не враховується у ВВП. Операції на ринку акцій є звичайним обміном паперовими активами. Суми, витрачені на ці активи, безпосередньо не збільшують поточного виробництва (послуги брокерів з купівлі-продажу цінних паперів враховуються у ВВП). Правда, продаж нових випусків акцій і облігацій переміщує гроші від заощадників до тих, хто їх використовує. Останні нерідко купують за ці кошти капітальні блага. Отже, ці операції можуть опосередковано сприяти видаткам, які насправді збільшують обсяг виробництва, а, отже, і ВВП.
Не врахування сум продажу вживаних речей у ВВП грунтується на тому, що вони або не відображають поточного виробництва, або містять подвійний рахунок. Якщо, накшталт, продати свій автомобіль „Славута” 2003 р. знайомому, то ця операція не повинна враховатись при обчисленні ВВП, бо вона не збільшує поточного виробництва. врахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу виробництва в цьому році. Так само, куплений „Ламборджині” із фабричним клеймом і через тиждень проданий сусідові, як і в першому випадку, ця операція перепродажу не враховується у поточне виробництво: вартість спочатку купленого нового автомобіля була врахована у ВВП. Якщо врахувати вартість його перепродажу, то це призвело б до подвійного рахунку.
2. Основні методи розрахунку ВВП
ВВП (ВНП) обчислюється такими методами:
- Кінцевого використання (за витратами), або потоку товарів (видатковий).
- Розподільчий (за доходами), або потоку доходів.
- Виробничий (за доданою вартістю).
2.1. Метод потоку товарів (видатковий спосіб)
Для визначення ВВП за видатками потрібно підсумувати усі види видатків на готові або кінцеві товари і послуги: особисті споживчі видатки (С), валові внутрішні інвестиції (Ig), державні закупівлі товарів та послуг (G) і чистий експорт (Xn). З їх допомогою вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВВП:
C + Ig + G + Xn = ВВП
Особисті споживчі
витрати (С) включають видатки
Валові приватні внутрішні інвестиції (Ig) містять:
- усі кінцеві закупівлі машин, устаткування і верстатів, що здійснюють ділові підприємств;
- усе будівництво;
- змiни у запасах.
Інвестиційні видатки – це видатки на купівлю верстатів, машин та устаткування. Тому природньо, що усі кінцеві закупівлі машин, устаткування і верстатів є частиною валових внутрішніх інвестицій.
Будівництво є також формою інвестицій, в тому числі і житлове будівництво враховують у інвестиціях, а не у споживанні. Причина така: багатоквартирні житлові будинки є капітальними благами, бо, як і фабрики чи елеватори, вони є активами, що приносять дохід, інші житлові одиниці, що здаються у найм, є, з тієї ж причини, капітальними благами. Крім того, житлові будинки, в яких проживають їхні власники, є також капітальними благами, бо ці будинки можна здати у найм і отримувати грошовий дохід, хоча власники і не роблять цього. З цих причин усе житлове будівництво розглядають як інвестиції.
Зміни у запасах враховують в інвестиціях, бо збільшення запасів є, по суті, “неспожитою продукцією”. А це саме є тим, що розуміється під інвестиціями.
Оскільки ВВП вимірює поточний обсяг виробленої продукції, то у ВВП потрібно враховувати всі продукти, які вироблені, але не продані у цьому році. Треба враховувати ринкову вартість усіх приростів запасів впродовж року. Вино вироблене у 2012р. повинно враховуватись у ВВП 2012 р. навіть тоді, коли його ще не продали у березні 2012 р. Якщо не враховувати збільшення запасів, то відбудеться заниження обсягу річного виробництва. Якщо на складах і полицях підприємств наприкінці року нагромадилось більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в економіці впродовж року було вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів треба додати до ВВП як показника поточного річного виробництва.
А якщо запаси зменшуються, то це зменшення потрібно вирахувати з ВВП, бо обсяг бо обсяг продукції, що проданий в економіці, перевищує обсяг поточного виробництва. При цьому різниця між вказаними величинами відображається у зменшенні запасів. Ця частина ВВП, що продана на ринку впродовж року, відображає не поточне виробництво цього року, а зменшення запасів, що нагромадилися на початку року. Запаси нагромаджені на початку даного року, є продукцією, що створена у попередні роки. Оскільки ВВП є мірою обсягу продукції, виробленої в даному році, то не можна враховувати у ВВП споживання продукції, виготовленої у попередні роки.
До інвестицій не належить перехід з рук в руки цінних паперів або перепродаж уже наявних активів. Інвестиціями є створення нових капітальних активів. Створення таких активів індукує робочі місця і дохід, в той час як обмін вимогами на наявні капітальні блага не створює ні доходу, ані робочих місць.
“Приватні” і “внутрішні” говорять, що мова йде про видатки приватних ділових підприємств, на відміну від державних (громадських) органів, і що інвестиції вкладають у даній країні, а не за кордоном.
Валові приватні внутрішні інвестиції включають виробництво усіх інвестиційних товарів, призначених для заміщення машин, устаткування, споруд, що спожиті в процесі виробництва в цьому році, плюс будь-які чисті додавання до обсягу капіталу в економіці. Валові інвестиції включають як заміщувальні і інвестиції, так і приросткові інвестиції. Чисті приватні внутрішні інвестиції характеризують тільки додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу в цьому році.
Державні закупівлі товарів і послуг (G) включають усі державні видатки – як уряду країни, так і місцевих органів влади, – на кінцеві продукти підприємств та на всі прямі закупівлі ресурсів, зокрема праці. Однак вони не враховують усі державні трансферні платежі, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є простою передачею державних доходів певним родинам або індивідам.
Чистий експорт (Xn). У ВВП враховуються всі видатки на внутрішніх ринках країни, пов’язані з виробництвом товарів і послуг в економіці цієї країни. Видатки іноземців на вітчизняні товари пов’язані із вітчизняним виробництвом так само, як і видатки резидентів. Отже, при визначенні ВВП за видатковим методом додається і сума, яку іноземці витрачають на вітчизняні товари та послуги, тобто сума експорту країни. З іншого боку, треба визнати, що частина споживчих, інвестиційних та державних видатків іде на товари, що імпортуються, тобто вироблені за кордоном. Такі видатки не відображають виробничої діяльності країни. Тому, щоб уникнути завищення загального обсягу продукції країни, треба вирахувати вартість імпорту.
Чистий експорт – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги.
2.2 Метод потоку доходів (розподільчий спосіб)
ВВП включає наступні компоненти: заробітна плата найманих працівників, рента, процент, прибуток, непрямі податки на бізнес, амортизація та чисті іноземні факторні доходи.
Заробітна плата найманих працівників є найбільшою категорією доходу. Вона містить, головним чином, платню, яку фірми і уряд виплачують тим, хто пропонує працю. Вона також містить низку доповнень до заробітної плати, зокрема, внески підприємців на соціальне страхування і в різноманітні приватні фонди пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок безробіття для найманих працівників. Ці додатки до заробітної плати є частиною витрат підприємця, пов’язаних з наймом робочої сили, і розглядається як компонент загальних витрат компанії на заробітну плату.
Рента містить доходи, які отримують домогосподарства та фірми, що забезпечують економіку ресурсами власності. Прикладами ренти є щомісячні платежі орендарів землевласникам і щорічні орендні платежі фірм-наймачів за користування офісними площами. Чиста рента – валовий рентний дохід мінус амортизація позиченої власності. Саме рентний дохід (чиста рента) залишається після того, як з валового рентного доходу вирахувано амортизацію (зношення власності).
Процент стосується виплат грошового доходу, які здійснює приватний бізнес постачальникам грошового капіталу. Він містить такі статті: виплата процентів домогосподарствам на заощаджувальні депозити, на сертифікати депозитів та на облігації корпорацій. Процентні виплати, що здійснює держава вираховуються із процентного доходу.
Прибуток розпадається на два основні види рахунків: доход на власність, або доход некорпоративного сектору, і прибутки корпорацій.
Дохід некорпоративного сектора стосується чистого доходу підприємств, що перебувають в одноосібній власності, а також власності партнерств.
Прибутки корпорацій здебільшого використовуються у трьох напрямах:
1. Податки на прибуток корпорацій. На певну частину прибутку претендує уряд, який отримує її у вигляді податків на прибутки корпорацій.
2. Дивіденди.
Частина прибутку корпорацій
виплачується акціонерам у вигл
Нерозподілений прибуток корпорацій. Та частина прибутку, що залишається після сплати податків на прибутки та дивідендів, називається нерозподіленим прибутком корпорацій. Цей нерозподілений заробіток корпорацій разом із нарахуваннями на відновлення спожитого капіталу інвестується одразу або в майбутньому на створення нових заводів чи купівлю устаткування, збільшуючи реальні активи фірм-інвесторів.
Щоб перейти від національного доходу до ВВП, потрібно розглянути два види виплат, не пов’язаних з доходом, що входять у вартість загального обсягу продукції.
Для точного обчислення величини прибутку і загального доходу в економіці, то потрібно врахувати у загальних доходах підприємницького сектора гігантські амортизаційні відрахування. Ці амортизаційні відрахування, які називають відрахуваннями на споживання капіталу, ідуть на купівлю капітальних благ, “спожитих” у процесі виробництва ВВП упродовж даного року. Ці амортизаційні відрахування і становлять різницю між валовими і чистими інвестиціями.
Ця частина доходів підприємницького сектора не може використовуватися для розрахунків з постачальниками ресурсів. Частина цих доходів – а саме: частина вартості виробництва – є витратами виробництва, що зменшують прибуток компаній. Проте, на відміну від інших витрат виробництва, амортизація не збільшує чийогось доходу. Споживання капіталу означає, що частину ВВП даного року потрібно відкласти для заміщення машин і устаткування, зношених у процесі виробництва. Отже, на весь ВВП можна спожити як дохід суспільства, не зменшуючи при цьому запас виробничих потужностей.
Сума заробітної плати, ренти, процента і прибутку становить національний дохід. Додаючи два інших види витрат, не пов’язаних з доходами, - непрямі податки на бізнес і споживання капіталу, отримуємо валовий національний продукт (ВНП). Щоб перетворити ВНП у валовий внутрішній продукт (ВВП), треба до ВНП додати чисті іноземні факторні доходи, зароблені іноземцями у цій країні.
2.3 Метод доданих вартостей (виробничий спосіб)
Оскільки ВВП є сукупним результатом економічної діяльності суб’єктів господарювання на території даної країни, то його можна розрахувати за виробничим методом, сумуючи їх кінцеву продукції за визначений період. В якості кінцевої продукції суб’єктів господарювання виступає додана вартість.
Додана вартість – це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві й визначає його реальний внесок у створенні вартості конкретного продукту. Для кожного учасника процесу виробництва додана ним вартість є різницею між його продажами, з одного боку, та купленими ним предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом та енергією) і послугами, які споживаються в ході виробництва певних господарських операцій – з іншого.
Річну додану вартість складає різниця між загальною сумою продажів і сумою виплат на постачання сировини, енергії, машин, устаткування, витрат на виробництво та реалізацію продукції тощо.
Виробничим методом ВВП розраховують за двома варіантами: 1) в основних цінах шляхом сумування доданих вартостей всіх фірм за визначений період на території країни 2) в ринкових цінах (в цінах кінцевого використання) посередництвом додавання до ВВП, розрахованого в основних цінах, чистих податків на продукти (різниці між цими податками і субсидіями з них).
ВВП = S(ВВ – МВ) + (П – С),
де ВВ – валовий випуск окремих галузей
МВ – матеріальні витрати окремих галузей
П – податки на продукти, на споживання
С – субсидії
Щоб уникнути подвійного рахунку при вимірюванні ВВП, необхідно підсумовувати додані вартості на кожній стадії виробництва.
3. Якісні показники ВВП
На обсяг виробництва
Номінальний ВВП (ВВПн) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється у поточних цінах, тобто у фактичних цінах даного року:
ВВПн = Sp1q1,
де p1 – ціни товару в поточному періоді
q1 – обсяг виробництва в поточному році.
Реальний ВВП (ВВПр) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається як базовий (базові ціни):
ВВПр = Sp0q1,
де p0 – ціни товару в базовому періоді
q1 – обсяг виробництва в поточному році.
Загальновизнано, що коли що коли щорічний приріст реального ВВП складає понад 4%, то стан країни можна вважати позитивним.
Індекс Пааше, розрахований для товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.
Індекс Пааше – показник рівня цін, де змінними вагами є обсяг і структура виробництва розрахункового року:
Іп = Sp1q1 / Sp0q1,
де р1, р0 – ціни відповідно в поточному й базовому періодах
q1 – обсяг виробництва в розрахунковому році.
Дефлятор ВВП
– ціновий індекс, який показує
цінові зміни одного року щодо іншого,
і таким чином допомагає
Дефлятор також використовують для визначення рівня інфляції:
(ВВПн / ВВПр) * 100%.
За допомогою дефлятора можна визначити реальну динаміку ВВП. ВВП може інфлювати або дефлювати. Інфлювання та дефлювання це коригування (зміна) реальної величини створеного за певний час ВВП.
Інфлювання – це збільшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.
Дефлювання – це зменшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.
Дефлятор ВВП дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підвищення цін на окремі товари й послуги.
ВВП характеризує загальноекономічний потенціал країни, основні його показники такі:
- ВВП в цілому;
- ВВП на душу населення;
- ВВП на одиницю території;
- ВВП по відношенню до розвинутих країн;
- ВВП в середньому по відношенню до усіх країн світу;
- структура ВВП тощо.
З багатьох причин найобгрунтованішим вимірником економічного добробуту є обсяг продукції на душу населення. Оскільки ВВП вимірює обсяг сукупної продукції, то він може приховувати або спотворювати зміни в рівні життя родин або окремих індивідів. Наприклад, ВВП може зростати, але якщо кількість населення також швидко зростає, то подушний обсяг продукції може не змінюватися, або навіть знижуватися.
Аналогічно не можна порівнювати ВВП країн з суттєво різною чисельністю населення, для такого порівняння використовують ВВП на душу населення, бо він є якісним показником і більш точно відображає реальний стан розвитку економіки певної країни.
Валовий внутрішній продукт кожної країни визначається в національній валюті: гривнях, євро, рублях, доларах, злотих, кронах тощо. Для порівняння між країнами цей макропоказник треба привести до спільного знаменника, тобто перерахувати в єдину валюту. Можливі два шляхи.
Перший — дуже простий, що часто використовується у нас, але економічно неграмотний — полягає в переведенні гривневого ВВП в американські долари за офіційним валютним курсом. Якби таке переведення було обгрунтованим, подібні задачки на просте ділення слід було б включати до підручників із математики для початкових класів, змалку привчаючи наших дітей до основ макроекономіки. Що може бути простіше — поділити, приміром, наш рідний ВВП у 170,07 млрд. гривень за 2011 рік на 5,44 — середньорічний курс гривні до долара, одержати 31,26 млрд. дол. і поділити цю цифру на середньорічну чисельність населення (49,57 млн. чол.). На виході одержуємо аж 631 долар за рік на клоновану “середньокласову” українську душу. Одержуй похвалу вчителя і морозиво як заохочення від батьків! На жаль, такими розрахунками часто грішать навіть провідні економісти й наша золота еліта — обранці народу.
Офіційний валютний курс непридатний для переведення ВВП у долари при міжнародних порівняннях. Він значною мірою залежить від політичних чинників і регулювання міжнародних фінансових організацій і, скоріше, має відбивати цінові співвідношення товарів та послуг у зовнішньоторговельних операціях. За різкої зміни валютного курсу ВВП у доларовому еквіваленті може змінитися за кілька днів у декілька разів. Особливо небезпечні такі перерахунки й порівняння для країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою. Пригадується, в Анголі років 15—20 тому така “арифметика” забезпечувала 6—7 дол. річного ВВП на душу населення!
Інший шлях набагато складніший, перерахунки за ним тривають до двох-трьох років. І проводять їх солідні міжнародні організації — ОЕСР, регіональні економічні комісії ООН — раз на три роки.. Для цього національний ВВП за елементами кінцевого споживання розбивається на кілька десятків груп товарів і послуг (приміром, витрати на м’ясо та м’ясопродукти, послуги охорони здоров’я, будівництво житла, інвестиції в технологічне устаткування). Дається чіткий опис еталонів цих товарів і послуг, а потім отримані дані узагальнюються.
Порівняння масштабне. Воно включає приблизно 2500 споживчих товарів і послуг, 34 види занять для перерахунку неринкових державних послуг (охорона здоров’я, освіта, державне управління), 190 інвестиційних товарів і 20 будівельних об’єктів. Якщо, скажімо, у Нью-Йорку поїздка в підземці коштує 1,25 долара, а в Києві — поки що 50 копійок, то співвідношення за цим видом транспортних послуг становитиме в розрахунках за паритетами 40 копійок до долара. А взявши за основу сьогоднішній офіційний курс (5,05 гривні за долар), одержимо, що в нас поїздка в метро коштує близько 10 центів, а в США — 6,31 гривні.
Висновок
ВВП на стадії виробництва визначається як різниця між випуском у ринкових цінах та проміжним споживанням у цінах покупців або як сума доданих вартостей видів економічної діяльності і податків на продукти за виключенням субсидій на продукти.
Номінальний ВВП – це обсяг ВВП у поточних (фактичних) цінах.
Реальний ВВП – це обсяг ВВП в цінах періоду, який прийнятий за базу порівняння.
Індекс-дефлятор ВВП – це сукупність індексів цін, які надають узагальнену характеристику їх змін у звітному періоді порівняно з цінами періоду, прийнятого для порівняння.
Податки на продукти включають податки, величина яких безпосередньо залежить від кількості чи вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею – резидентом.
- Внутрішньовиробничі логістичні системи.Їх характеристика та порівняльний аналіз
- Внутрішньогосподарський землеустрій
- Внутрішньо економічномічний аналіз
- Внутрішньокорпоративна система управління
- Внутрішньокорпоративна система управління
- Внутрішньоособистісний конфлікт
- Внутрішньо-особистісні конфлікти та їх вплив на міжособистісні стосунки
- Внутрішні джерела фінансової санації
- Внутрішні загрози економічній безпеці
- Внутрішній аудит капіталу банку
- Внутрішній контрольі системі управління
- Внутрішній контроль у системі казначейства
- Внутрішні кровотечі
- Внутрішньо валовий продукт
