Юридичні особи як суб'єкти права влоасності

1. Юридичні особи як суб’єкти права власності.

До суб'єктів права  власності в Україні відносять:

народ України, що являє  собою єдине джерело державної  влади в республіці та здійснює права  власника через референдум, а також  через Верховну Раду України та місцеві  ради народних депутатів. Кожен громадянин, як частина народу, має право, за чинним законодавством України, користуватися  природними об'єктами для задоволення  особистих потреб;

фізичних осіб, тобто  громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які мають  рівні майнові права, якщо інше не передбачено законодавчими актами України; 
юридичних осіб - трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші організації;

Україну як суверенну й  незалежну, демократичну, соціальну, правову  державу;

інші держави, фізичних та юридичних осіб цих держав, міжнародні організації.

Взагалі, повертаючись і зупиняючись  конкретніше на праві власності  юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної  особи розкриваються в статті 23 Цивільного кодексу України: юридичними особами визнаються організації, які  мають відокремлене майно, можуть від  свого імені набувати майнових і  особистих немайнових прав, нести  обов’язки, бути позивачами і відповідачами  в суді, арбітражному суді або третейському суді.

За визначенням Я.М.Шевченко юридична особа є «певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у цьому обороті»

За чинним Цивільним кодексом України  суб’єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні  партії, об’єднання). Дещо інші правомочності  встановлені для державних юридичних  осіб, за якими майно закріплюється  на праві повного господарського відання чи на праві оперативного управління.

Перелік майнових об’єктів, джерела  формування власності юридичних  осіб передбачені в Законах України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства» «Про споживчу кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію» «Про об’єднання громадян» та інших.

2. Особливості здійснення права   приватної власності  господарськими  товариствами.

Господарські товариства створюються  і діють на підставі Закону України  “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року, який визначає поняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права і  обов’язки їх засновників та учасників.

До господарських товариств  належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Господарські товариства згідно зі статтею 1 Закону України “Про господарські товариства “ визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах  угоди юридичними особами і громадянами  шляхом об’єднання їх майна та підприємницької  діяльності з метою одержання  прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами і одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а  також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших  законних підставах. Отже, суб’єктом  права власності господарських  товариств виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають  лише зобов’язальне право вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частку в майні, що залишається після  ліквідації товариства ( ліквідаційну квоту ).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб’єктів  права власності є можливість добровільного об’єднання майна  та зусиль учасників для створення  ними нового суб’єкта господарської  діяльності.

Таким чином, для господарських  товариств характерні деякі спільні  ознаки:

1) договір учасників як підстава  виникнення;

2) наявність у товариства прав  юридичної особи, тобто створення  нової, самостійної організації;

3) виникнення права власності  товариства в цілому ( при збереженні  прав учасників зобов’язального  характеру ) на майно, передане  учасниками або одержане в  результаті власної господарської  діяльності;

4) наявність комерційної мети  діяльності ( отримання прибутків  );

5) необхідність особистої участі  члена товариства в діяльності  даної організації.

Об’єктом права власності господарського товариства відповідно ст. 12 Закону України  “Про господарські товариства” є:

- грошові та майнові внески  його членів, передані йому у  власність;

- виготовлена продукція;

- доходи, одержані від господарської  діяльності;

- майно, набуте на підставах  не заборонених законом.

Вкладами учасників і засновників  товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Закон України “Про господарські товариства” надає право учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, а саме: право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому випадку право власності на майно товариству не передається. У товариства виникає лише право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав у вигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасниками товариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічним майном.

Вкладом також можуть бути об’єкти  інтелектуальної власності, які  також підлягають оцінці учасниками товариства.

3. Право власності кооперативів.

Кооператив як первинне об'єднання  громадян виступає суб'єктом виробничих відносин, які складаються між  конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних  матеріальних благ і послуг.

Урегульовані нормами  права ці відносини набувають  форми правових. Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну або предметів споживання), які  становлять економічну основу його діяльності.

Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто  за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу  як юридичній особі. Отже, власність  кооперативу як юридичної особи  — це власність приватна.

Суб'єктом права власності  в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових, майнових відносинах виступають від свого імені як юридичні особи.

Як єдиний власник належного  йому майна, кооператив самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Він не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів, а  члени кооперативу не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено  законодавством або статутом кооперативу. Так, відповідно до ст. 43 Закону «Про кооперацію в СРСР» додаткову (субсидіарну) відповідальність за боргами кооперативу встановлено для членів кооперативів у сферах виробництва та послуг як додаткову гарантію їх надійної діяльності.

З усього наведеного можна  зробити висновок, що право власності  кооперативів є одним із видів  права приватної власності і  розглядається як право юридичних  осіб (кооперативу, товариства та їх об'єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися  і розпоряджатися належним їм майном. Суб'єктами права власності в системі кооперації можуть бути кооперативи, об'єднання кооперативів (спілки), а також створені ними підприємства, організації, що є юридичними особами.

Згідно із Законом України  «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1977 p.' суб'єктами права власності в сільськогосподарській кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі) (ст. 20) і кооперативні об'єднання (ст. 26). Об'єднання створюється за рішенням установчих зборів уповноважених представників кооперативів за галузевою або територіальною ознакою і має статус юридичної особи. Об'єднання засновується на засадах членства і добровільності для спільного здійснення будь-якої не забороненої законодавством діяльності, пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом та захистом економічних інтересів кооперативів, поданням їм інформаційної, консультативно-методичної та іншої допомоги. Функції та компетенція об'єднань будь-якого рівня встановлюються в межах повноважень, делегованих кооперативами на установчих конференціях, з'їздах, і містяться в їх статутах. Кооперативи, які увійшли до об'єднання, зберігають статус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з об'єднання за рішенням загальних зборів чи членів кооперативу.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 p.1 власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Члени кооперативу, передаючи  у його власність частку майна  у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав, зокрема суб'єктами права  на майновий пай. Майнові відносини  на засадах членства в кооперативі  здійснюються за правилами зобов'язального  права, яке означає, що член кооперативу  має право вимагати частку (пай) у  майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або  ж видати на розмір паю частину  майна в натурі. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей2. Об'єктами права власності  кооперативу відповідно до ст. 24 Закону України «Про власність»3 є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Закон «Про кооперацію в СРСР» (ст. 7) передбачав, що кооперативу можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, грошові кошти та інше майно відповідно до мети діяльності. Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію» і «Про споживчу кооперацію» також дають перелік об'єктів, що можуть бути у власності кооперативів, споживчих товариств їх об'єднань та спілок.

З гідно з п. 2 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 20) перелічені ті самі об'єкти права власності кооперативу, що і в Законі України «Про власність».

Об'єднання сільськогосподарських  кооперативів (п. 6 ст. 26 Закону України  «Про сільськогосподарську кооперацію») є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не належить майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.

Об'єкти права власності  споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Основними джерелами утворення  кооперативної власності є доходи від виробничої діяльності. Кооператив — самоокупне підприємство. Він  не може існувати, якщо його робота буде збитковою або нерентабельною. Закон  встановив для кооперативів досить сприятливі господарські умови: відсутність  жорсткого планування, застосування, як правило, договірних цін, відсутність  обмежень з оплати праці, право виходу на зовнішні економічні зв'язки та ін. Це дає можливість успішно реалізовувати  завдання, поставлені перед кооперацією  у цілому.

Закон «Про кооперацію в СРСР» (ст. 7) та Закон України «Про власність» (ст. 25) поряд з доходами від реалізації продукції та іншої діяльності розглядають як джерело формування власності кооперативів грошові і матеріальні внески його членів, кредити банку, а також надходження від продажу акцій та інших цінних паперів.

Цінний папір (у тому числі  й акція) — це документ встановленої форми, без пред'явлення якого  неможливо здійснити закладене  у ньому майнове право. Акції  можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Чинне  законодавство передбачає спеціальний  порядок випуску акцій. Право  випускати акції надано і кооперативам. Загальна вартість акцій, як правило, має  не перевищувати розміру валового доходу за рік і забезпечується всім майном кооперативу. Вони випускаються для  продажу членам кооперативу, особам, які працюють у ньому за трудовим договором, і підприємствам (організаціям). Члени кооперативу користуються пільговим правом придбання акцій (ст. 22 Закону «Про кооперацію в СРСР»).

Самостійним джерелом утворення  власності кооперативу є грошові  та інші майнові внески кооперативних  і державних підприємств та організацій, а також громадян, які не є членами  кооперативу, але працюють у ньому  за трудовим договором.

Майно кооперативу, до якого  у вартісному вираженні входять  основні і оборотні фонди в  період його створення, становить статутний  фонд кооперативу. У процесі кооперативної  діяльності статутний фонд може збільшуватися  або зменшуватися залежно від  збільшення чи зменшення обсягів  діяльності.

Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об'єднань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок  пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески — це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності кооперативів та їх об'єднань, які створюються на засадах членства.

Обов'язкові розміри паю  встановлюють загальні збори членів-засновників  кооперативу. Розмір паю для вступників у кооператив у процесі його функціонування визначається статутом кооперативу. Так, у ст. 7 Закону України «Про споживчу кооперацію» передбачено, що загальні збори як вищий орган управління споживчого товариства приймають статут і визначають розміри вступного та обов'язкового пайового внеску.

Характерною рисою правового  режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів  у розмірах, які визначаються зборами  пайовиків у порядку, встановленому  статутом кооперативу.

Член кооперативу має  право на пай, тобто на частку в  майні кооперативу у вартісному вираженні. Член кооперативу не є  суб'єктом права власності на конкретне майно кооперативу  чи на його частку, оскільки власником  виступає кооператив як юридична особа.

Між кооперативом і пайовиком  існують засновані на членстві зобов'язальні  майнові відносини. В разі виходу з кооперативу пайовик має право вимагати повернення йому пайового внеску і сплати всіх кооперативних виплат, нарахованих на розмір паю. У деяких випадках пай може повертатися не тільки грішми, цінними паперами, а й натурою, майном на розмір паю. Термін та інші умови отримання паю встановлює статут кооперативу. Право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай є спадковим (ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»).

У порядку та на умовах, передбачених статутом, у кооперативі створюється  неподільний фонд, до якого зараховується  у вартісному вираженні частина  майна, що не розподіляється між членами  кооперативу, а використовується на загально-кооперативні цілі.

Відповідно до пунктів 2 і 3 ст. 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди.

Неподільний фонд утворюється  за рахунок вступних внесків та майна  кооперативу. Пайові внески членів кооперативу  до нього не включаються.

Порядок формування та розміри  неподільного фонду встановлюються статутом. Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в  разі ліквідації кооперативу майно  цього фонду за рішенням загальних  зборів членів кооперативу направляється на здійснення основних цілей кооперативної системи.

Резервні фонди створюються  для забезпечення відновлення зношених основних фондів або для поповнення оборотних фондів і забезпечення коштів на розвиток виробництва.

В кооперативах за рішенням уповноважених органів утворюються  страхові та інші фонди. На рівні об'єднань кооперативів за рішенням повноважних  органів управління (конференцій, з'їздів, рад) відповідно до їх статутів утворюються  централізовані фонди. У спілках  споживчих товариств централізовані фонди формуються за рахунок певних внесків споживчих товариств  або ж з фондів спілок нижчого  до фондів вищого рівня.

Джерелом формування централізованих  фондів є також доходи від власної  діяльності та від діяльності створених  спілками підприємств.

Зміст права кооперативної  власності, як і будь-якого іншого права власності, становить передусім  тріада правомочностей: володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законом (ст. 86 ЦК України). Право володіння передбачає закріплену в законі можливість фактичного утримання  майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування означає  закріплену у законі можливість добувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпорядження —  це основана на законі можливість визначати  фактичну та юридичну долю майна —  продати, передати у тимчасове користування іншим особам, переробити або просто знищити його. Розпорядження, як правило, здійснюється власником шляхом укладення  угод: цивільно-правових договорів  купівлі-продажу, підряду, поставки, майнового  найму (оренди) тощо.

Оскільки суб'єктами права  власності в кооперації є кооператив (товариство) чи об'єднання кооперативів (їх спілки), то кожний з цих суб'єктів  як юридична особа має право вчиняти  щодо майна, яке йому належить на праві  власності, будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно із Законом України  «Про споживчу кооперацію» споживче товариство, спілки використовують належне їм майно на цілі, передбачені у ст. 1, тобто для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Разом з тим забороняється відволікати майно споживчих товариств на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. В цьому виявляється спеціальний (або статутний) характер правосуб'єктності кооперативу як юридичної особи.

Відповідно до ст. 10 цього  закону майно споживчих товариств  та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку  і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Правомочності власника щодо майна, належного споживчим товариствам (спілкам), сільськогосподарським кооперативам (об'єднанням), здійснюють органи управління цих юридичних осіб відповідно до компетенції, визначеної певними статутами.

Обсяг господарської діяльності, наявність матеріально-фінансових ресурсів, інші об'єктивні і суб'єктивні  фактори дають можливість кооперативу  та його об'єднанню створити власні підприємства, організації, установи з  правами юридичної особи. Згідно з п. З ст. 5 Закону України «Про власність» власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.

Таке право споживчих  товариств та їх спілок передбачено  Законом України «Про споживчу кооперацію» (п. 2 ст. 11), а сільськогосподарських кооперативів та їх об'єднань — Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію (п. 9 ст. 2). Майно створеним підприємствам, установам, організаціям передається кооперативами (об'єднаннями) на праві повного господарського відання або оперативного управління.

У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових  та інших внесків-і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків  зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства (п. 1 с г. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію»). Майно сільськогосподарського кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 37 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). У разі ліквідації об'єднання (спілки) майно, що залишилося після розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами об'єднання (спілки) (п. 2 ст. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію».

4. Здійснення права власності   громадськими та релігійними  організаціями.

Власність громадських  організацій

Загальні положення про власність  громадських організацій містяться  у Законі України “Про об’єднання громадян” та спеціальних нормативних актах, що регулюють окремі види діяльності громадських організацій.

Громадські організації (у тому числі благодійні й інші фонди) відповідно до ст.21 Закону України “Про об’єднання громадян” можуть мати у власності  кошти та інше майно, передане їм засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських  внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також  майно, придбане за рахунок власних  коштів чи на інших підставах, не заборонених  законом.

Майно громадських організацій  призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення  соціальних потреб членів громадських  організацій. Господарча діяльність громадських  організацій допускається лише тоді, коли вона безпосередньо випливає із статутних завдань і має підпорядкований  щодо цих завдань характер.

Основними джерелами утворення  власності громадських організацій  є вступні й членські внески, добровільні  внески державних, кооперативних та інших громадських організацій. Політичні партії мають право  на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандиських  матеріалів, виробів з власною  символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.

Громадські організації також  мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської  та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових  установ та організацій, заснованих підприємств.

Суб’єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала думка про багатосуб’єктність права власності громадських організацій, відповідно до якої це право водночас належить кільком суб’єктам. Так, профспілки є багатоланковою системою, яка складається з багатьох організацій різних рівнів, що мають право юридичної особи.

Якщо організація утворює багатоланкову  систему, де первинні ланки (юридичні особи) об’єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих рівнів, то суб’єктом  права власності на майно таких  організацій визнається громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд), а не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоч вони й наділені правами юридичної  особи. Чи не має тут суперечності? Названі ланки громадських організацій, визнані юридичними особами і суб’єктами цивільно-правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій), яким вони можуть володіти, користуватись, розпоряджатись у межах, визначених статутом, але наявність вказаних правомочностей не означає, що їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є громадська організація як система у складі своїх підрозділів, які мають лише право оперативного управління або право повного господарського віддання з приводу наданого їм майна.

Якщо громадська організація є  одноланковою, тобто єдиною юридичною  особою, а не системою юридичних  осіб, то саме вона й буде суб’єктом  права власності (наприклад коло взаємодопомоги).

Об’єктом права власності громадських організацій виступає майно необхідне для здійснення статутних завдань організацій, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори, інше майно.

Відповідно до характеру діяльності громадських організацій об’єктами  її власності можуть бути підприємства.

Одним з різновидів об’єктів права  власності громадських організацій  виступають майнові фонди цих  організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна за фондами. Але специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речовому визначенні.

У юридичній літературі немає єдиного  погляду щодо класифікації об’єктів права власності громадських  організацій. Є думка, що об’єкти права власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерій для такої класифікації - цільове призначення і використання об’єктів.

На думку Ю.К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їх майно поділяється  на основні засоби та інші матеріальні  цінності.

До основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у  бібліотеках, майно та інвентар піонерських  таборів. До інших матеріальних цінностей - бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидко зношуваний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають  на складах або у дорозі.

Щодо грошових коштів, то це окрема група об’єктів, і розподіляються вони за цільовим призначенням (адміністративно-господарські витрати, капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації).

Відповідно до ст.24 Закону України  “Про об’єднання громадян” об’єднання громадян (громадські організації, політичні  організації) з метою виконання  статутних завдань і цілей  можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність.

Джерелами формування об’єктів власності  громадських об’єднань є вступні  і членські внески, якщо їх сплата передбачена  статутами, добровільні внески і  пожертвування, надходження від  проведення передбачених статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не заборонені законом.