Юридичний аналіз злочинів, пов’язаних з перешкоджанням діяльності організацій та об’єднань громадян

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                  3 

1.ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ВИДИ

   ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ

   ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ  ТА 

   ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН.                                                                        4

    2.ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПЕРЕШКОДЖАННЯМ

     ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН               6 

ВИСНОВКИ                                                                                                        11

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                   12 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП

   Кримінальне право (КП) являє собою систему юридичних норм, встановлених у суспільстві; його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому КП має формальну визначеність; має свій предмет і метод правового регулювання. Норми КП встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 ККУ). Відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет КП. У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин як санкція за порушення кримінально-правової заборони, передбачена в законі, проявляється і така властивість КП, як його державна забезпеченість.Отже, можна відзначити, що КП як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Таким чином, КП як галузь права — це система, сукупність юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

   Всі норми КП поділяються на дві частини  — Загальну і Особливу.

   В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути КП. Особлива частина КП містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК.

   Злочини, пов’язані з перешкоджанням діяльності організацій та об’єднань громадян розглядаються в Особливій частині КК. Саме вони і аналізуються в   нашії роботі.

   1. ПОНЯТТЯ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ВИДИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН 

   Ці  злочини істотно порушують суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування органів влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їх представників; протидіють нормальній діяльності цих органів, послаблюють їх авторитет, заподіюють шкоду життю, здоров'ю, гідності або власності громадян, іншим об'єктам, які охороняються законом. 
Родовим об'єктом цих злочинів є певна група суспільних відносин, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян і фізичними особами, у зв'язку із здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб [1, с.136].

   З об'єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені як шляхом дії (наприклад, наруга над державними символами), так і шляхом бездіяльності (наприклад, незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій).

   Більшість цих злочинів сформульовані як злочини  з формальним складом. Для визнання їх закінченими досить вчинення особою самої дії або бездіяльності, незалежно від настання наслідків (наприклад, незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні, захоплення державних або громадських будівель чи споруд). У деяких випадках для закінченого складу злочину необхідне встановлення певних наслідків (наприклад, при самоправстві, насильстві щодо державного чи громадського діяча, умисному пошкодженні ліній зв'язку). У цих випадках для наявності об'єктивної сторони необхідно встановити причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали.

   З суб'єктивної сторони всі злочини  цієї групи вчиняються лише умисно, в деяких випадках має місце прямий умисел, поєднаний зі спеціальною  метою (при захопленні державних  будівель необхідно встановити спеціальну мету, а саме — мету незаконно користуватися ними або перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій (ст. 341).

   Суб'єктом  злочину є, як правило, будь-яка особа. За деякі злочини знижений вік  відповідальності до 14 років (наприклад, за заподіяння працівникові правоохоронного органу тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 345). В деяких випадках суб'єктом може виступати і службова особа (наприклад, за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 340). Залежно від безпосереднього об'єкта ці злочини можуть бути розділені на такі групи: 
    1. Злочини у сфері використання державних символів (статті 338 і 339). 
    2. Злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян (статті 340 і 341).

   3. Злочини проти представників  влади, працівників правоохоронних  органів, членів громадських формувань  (статті 342—353).

   4. Злочини у сфері використання  документів і засобів отримання  інформації (статті 357—360).

   5. Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об'єднань громадян (статті 354—356).

   2. ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПЕРЕШКОДЖАННЯМ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН 

   Згідно  зі ст. 39 Конституції України громадяни  мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

   Стаття 340 є однією з юридичних гарантій реалізації громадянами України  цього конституційного права. З об'єктивної сторони цей злочин виражається у незаконному перешкоджанні: організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

   Перешкоджання — будь-яке діяння, спрямоване на обмеження конституційного права  громадян України брати участь у політичних акціях (зборах, мітингах, вуличних походах і демонстраціях). Воно може виражатися як в дії (незаконна заборона службовою особою проведення будь-якої з названих акцій), так і в бездіяльності (наприклад, незаконне ненадання службовою особою приміщення для проведення зборів тощо). 
Незаконним вважається таке перешкоджання, яке вчиняється безпідставно, тобто всупереч вимогам закону. Наприклад, службова особа дає вказівку розігнати мітинг, незважаючи на те, що він проводиться з дотриманням встановленого порядку. Обов'язковою ознакою цього злочину є те, що перешкоджання виходить або від службової особи або від інших осіб, які застосовують фізичне насильство [1, с.251].

   Поняття службової особи розкрите у примітці до ст. 364. 
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, що перешкоджає організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Якщо злочин вчинений приватною особою, то він вважається закінченим з моменту застосування фізичного насильства хоча б до одного учасника політичної акції. У разі застосування фізичного насильства службовою особою, її дії вимагають додаткової кваліфікації за ст. 365 як перевищення влади або службових повноважень. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

   Суб'єктом  цього злочину можуть бути службові та будь-які інші особи.

   Покарання за злочин: за ст. 340 — виправні роботи на строк до двох років або арешт  на строк до шести місяців, або  обмеження волі на строк до п'яти  років, або позбавлення волі на той  самий строк.

   Захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341).

   Предметом цього злочину є будівлі і  споруди, що забезпечують діяльність органів  державної влади, органів місцевого  самоврядування, об'єднань громадян (пошта, телеграф, навчальні заклади, банки, енергетична система тощо). Якщо предметом злочину є транспортні підприємства (вокзали, аеродроми, порти, станції або інші транспортні підприємства), вчинене охоплюється ст. 279.

   Об'єктивна  сторона цього злочину виражається  у діях, а саме у захопленні державних  або громадських будівель чи споруд.

   Для наявності об'єктивної сторони не має значення, захоплені всі приміщення будівлі чи споруди, або частина  їх площі. 
Спосіб захоплення державної або громадської будівлі чи споруди може бути різним: відкритим, таємним, насильним, обманним тощо. 
Злочин вважається закінченим з моменту захоплення хоча б частини площі будівлі чи споруди. Тривалість незаконного утримання цих об'єктів на кваліфікацію злочину не впливає.

   Суб'єктивна  сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднується зі спеціальною  метою — незаконно користуватися  або перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій. 
Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Покарання за злочин: за ст. 341 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

   Групове порушення громадського порядку (ст. 293). Об'єктом злочину, передбаченого ст. 293, є порядок поведінки в громадських місцях груп людей. Він є важливим елементом усього громадського порядку. Груповий характер посягання значно підвищує суспільну небезпеку відповідних дій, які при вчиненні однією особою звичайно не ведуть до відповідних наслідків і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності (про це свідчить, зокрема, порівняння санкцій ст. 293 та 296).

   Об'єктивна  сторона злочину включає в себе як обов'язкові ознаки діяння, наслідки та причинний зв'язок між діянням і наслідками.

   Діяння  при вчиненні злочину, передбаченого ст. 293, виконується, як правило, шляхом дії і полягає в:

   1)  організації групових дій, що  призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації;

   2) активній участі у них.

   Наслідки  злочину можуть полягати у: 1) грубому порушенні громадського порядку, 2) суттєвому порушенні роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.

   Причинний зв'язок між поведінкою організаторів  та активних учасників групового  порушення громадського порядку і наслідками, вказаними в диспозиції ст. 293, характеризується наявністю проміжної ланки - поведінки групи, учасники яких безпосередньо і спричинюють відповідну шкоду. Тому для констатації причинного зв'язку в аналізованому складі злочину слід встановити наявність обох його ланок, довести що: 1) діяння винного викликало відповідну поведінку натовпу; 2) передбачені ст. 293 наслідки спричинені саме груповими діями.

   Суб'єкт  злочину загальний.

   Суб'єктивна  сторона злочину характеризується умислом.

   Масові  заворушення (ст.294) Основним безпосереднім об'єктом масових заворушень є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину - залежно від конкретної форми його прояву - є життя та здоров'я особи, конституційні права людини і громадянина, власність, порядок управління або громадська безпека.

   Масові  заворушення — це завжди дії юрби, яка діє стихійно, хоча може бути й керованою цілком, чи в окремих своїх частинах. Така юрба веде себе агресивно. її учасники вчиняють дії, які визнаються злочинами і при їх виконанні однією особою.

   Об'єктивна  сторона злочину полягає в;

   1) організації масових заворушень;

   2) активній участі у них.

   Злочин  вважається закінченим з моменту  початку масових заворушень - вчинення конкретних актів насильства, погромів тощо.

   Суб'єкт  злочину загальний.

   Суб'єктивна  сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 294, може характеризуватися умислом або необережністю.

   Кваліфіковані види злочину мають місце, коли масові заворушення призвели до: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.

   Під загибеллю людей розуміється заподіяння смерті двом або більше особам. До інших тяжких наслідків належать, зокрема, заподіяння одному потерпілому смерті чи хоча б одному тяжкого тілесного ушкодження.

   Хуліганство (ст.296 КК) Родовий об'єкт - громадський порядок та моральні основи життя. Безпосередній об'єкт основний - громадський порядок в сфері суспільно корисної діяльності, спокійних умов роботи, побуту та відпочинку людей. Безпосередній об'єкт додатковий - здоров'я особи, громадська безпека, авторитет органів влади.

   Об'єктивна  сторона хуліганства характеризується діями, що грубо порушують громадський порядок і супроводжуються особливою зухвалістю винятковим цинізмом.

   Хуліганство не обов'язково може вчинятись в  громадських місцях, це може бути і  в квартирі, і в безлюдному місці тощо. Спрямованість умислу та особливий мотив є основним критерієм відмежування хуліганства та злочинів проти життя і здоров'я особи.

   Склад злочину - формальний, оскільки він вважається закінченим з моменту вчинення суспільно небезпечних дій, передбачених диспозицією статті, незалежно від наслідків.

   Суб'єкт - фізична, осудна особа якій виповнилось 14 років.

   Суб'єктивна  сторона - умисна форма вини в вигляді прямого умислу.

   Мотив — явна неповага до суспільства, тобто прагнення продемонструвати свою зневагу до загальновизнаних норм і правил поведінки, показати свою зверхність, грубу силу, прагнення самоутвердитись за Рахунок приниження інших осіб чи порушення їхніх інтересів.

   Вказаний  мотив є обов'язковою ознакою  для суб'єктивної сторони хуліганства.

   Кваліфікуючі  ознаки:

   -   ч.2 ст.296 КК хуліганство вчинене групою осіб (див. ч.1 ст. 28 КК)

   -   ч.3 ст.296 КК діє передбачені частинами першою або другою ст.296 КК вчинені:

   а) особою, раніше судимою за хуліганство - тобто особою, яка має не зняту чи непогашену судимість за хуліганство;

   б)  пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського nopядку чи іншим громадянам, які припиняють хуліганські дії.

   Опір  - активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов'язків. Від опору як активної протидії слід відрізняти непокору, яка не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і полягає у не виконанні вимог представника влади, громадськості або пересічного громадянина. Опір, який мав місце після припинення хуліганських дій також не є кваліфікуючою ознакою цього злочину. 
 

   ВИСНОВКИ 
 

   Таким чином, в даній роботі ми проаналізували злочини, пов’язані з перешкоджанням діяльності організацій та об’єднань громадян. Дані злочини розглядаються в Особливій частині Кримінального кодексу.

   Ці  злочини істотно порушують суспільні  відносини, які забезпечують нормальне  функціонування органів влади, місцевого  самоврядування, об'єднань громадян та їх представників; протидіють нормальній діяльності цих органів, послаблюють їх авторитет, заподіюють шкоду життю, здоров'ю, гідності або власності громадян, іншим об'єктам, які охороняються законом. 
Згідно зі ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Стаття 340 є однією з юридичних гарантій реалізації громадянами України цього конституційного права.

   З об'єктивної сторони цей злочин виражається  у незаконному перешкоджанні  організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

     Об'єктом злочину, передбаченого ст. 293 (Групове порушення громадського порядку) є порядок поведінки в громадських місцях груп людей. Він є важливим елементом усього громадського порядку. Груповий характер посягання значно підвищує суспільну небезпеку відповідних дій, які при вчиненні однією особою звичайно не ведуть до відповідних наслідків і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності (про це свідчить, зокрема, порівняння санкцій ст. 293 та 296). 
 
 
 

   СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.
2. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручик для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. Я. Тацій, В. В. – К., 2004
3. Селецький С.І. Кримінальне право України. Особлива частина Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 2-е вид. , перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
4. Словарь-справочник уголовного права // http://www.info-law.ru/dic/
5. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Особлива частина. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 152 с.