Захист прав споживачів

Реферат

З дисципліни:Основи правознавства

На тему:

«Захист прав споживачів» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                Підготувала 

                                                                Студентка групи:ТК-10-Г

                                                                Коваленко Т.А.

                                                                Перевірив:

                                                                Шипітко О.В. 
 
 
 
 
 
 

Змiст:

Вступ

 Розділ 1. Законодавче  врегулювання захисту права споживачів

 Розділ 2.

2.1. Загальна характеристика  законодавства України про захист  прав споживачів 

2.2. Правове значення  договору купівлі продажу для захисту прав споживачів

2.3. Правові гарантії  забезпечення належної якості  товарів

2.4. Загальна характеристика  гарантійних та інших термінів

2.5. Відповідальність  за порушення законодавства про  захист прав споживачів

 Розділ 3. Практика  розгляду цивільних справ за  позовами про захист прав споживачів

 Висновок 

 Список використаної  літератури 

Вступ:

Закон про захист прав споживачів є одним із найчастіше застосовуваних українських законів. Важливість закону не викликає сумніву, його неможливо недооцінити. Правильно користаючись цим законом, можна знайти правовий захист від несумлінних продавців, виконавців і виробників, що думають про власне збагачення, а не про інтереси тих, для кого призначені їхні послуги і товари.

 Проблема полягає  в тому, що люди мають неповне  представлення про ті права,  що закріплені в законі про  захист прав споживачів. Він написаний  складною юридичною мовою, розібрати який здатний не кожний. Незнанням споживачами своїх прав користаються продавці, яким споживачі часто довіряють. Часом ми навіть не підозрюємо, що умови придбання товару, роботи, чи послуги ущемляють наші права.

 Актуальність  теми в тому, що Закон про захист прав споживачів є молодим законодавством, у нього постійно вносяться корективи, зміни, доповнення. Він усе ще знаходиться в стадії формування і людям необхідно стежити за його стрімким розвитком, тому що споживачами є всі ми. Для кожної людини похід у магазин - звичайна справа, що здійснюється щодня. Різні спірні ситуації при цьому неминучі.

 Основна мета  цієї роботи – розглянути закон  про захист прав споживачів  України та визначити наскільки  чи він досконалий, чи немає  в ньому дір чи недоліків і припустити шлях його розвитку в майбутньому.

 Головні задачі  роботи: простежити становлення  і формування закону, пояснити  основні його поняття, розглянути  вимоги до якості товару, визначити  дії при придбанні товару неналежної  якості, а також розкрити зміст судового захисту споживачів.

 Нині торгівля  і побутове обслуговування в  житті людей посідають важливе місце. По суті не проходить і дня, щоб який-небудь громадянин не вступав з ними в контакти, оскільки завдяки торгівлі і побутовому обслуговуванню придбавається все найнеобхідніше для життя - продукти харчування, одяг, побутова техніка тощо.

 Споживання і справедлива торгівля - один із основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства, а захист прав людини як споживача є об'єктивною, незворотною закономірністю розвитку та однією з найважливіших ознак такого суспільства.

 Суспільні відносини  в сфері підприємницької діяльності з реалізації товарної продукції на внутрішньому ринку країни суб'єктами господарювання усіх форм власності, що охоплює і обертання засобів виробництва, споживчих товарів і включає в себе оптову торгівлю і посередництво в торгівлі, а також роздрібну торгівлю, потребує правового регулювання.

 Розвиток ринкових відносин в Україні на початку 90-х років обумовив необхідність розроблення ефективного механізму захисту прав і законних інтересів громадян-споживачів. Цей механізм передбачав розроблення і прийняття спеціального законодавства у сфері захисту прав споживачів, а також організаційно-управлінських засобів у цій галузі.

 Здійснення державної  споживчої політики неможливе  без відповідного правового регулювання. На сьогодні можна з впевненістю сказати, що в Україні створена і постійно удосконалюється законодавча база в сфері захисту прав споживачів. її розвиток умовно можна поділити на три етапи.

 Перший етап  розвитку законодавства України  про захист прав споживачів  розпочався з прийняттям Верховною  Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації  про державний суверенітет України,  яка заклала основоположні принципи  побудови незалежної Української  держави, її соціально-економічної та правової системи. 12 травня 1991 р. Україна першою серед колишніх республік СРСР прийняла Закон України "Про захист прав споживачів" (нині діє в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.).

 Наступного року  постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1992 р. "Про створення Державного комітету України у справах захисту прав споживачів" Державну інспекцію України по захисту прав споживачів при Кабінеті Міністрів України було перетворено на Державний комітет України у справах захисту прав споживачів. Саме він до 15 грудня 1999 р. виконував функції спеціалізованого органу із захисту прав споживачів, призначенням якого були розробка і втілення в життя державної політики із захисту прав споживачів.

 У липні 2000 р. відповідно до Указу Президента України № 926/2000 "Про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України" Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України став правонаступником ліквідованого Державного комітету України у справах захисту прав споживачів.

 З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів та відповідно до ст. 106 Конституції України Держкомстандарт України було перетворено у Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики - Держспоживстандарт України . Держспоживстандарт є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та правонаступником вищевказаних двох органів.

 Суттю споживчої  політики нашої держави, яку  здійснюють Держспоживстандарт  України і його територіальні  органи, є забезпечення високого правового рівня захисту прав споживачів саме з боку держави, забезпечення реалізації їхніх прав на безпеку, поінформованість, вибір, відшкодування збитків, здійснення контролю за якістю та безпекою товарів, продукції (робіт, послуг), сприяння діяльності громадських організацій споживачів.

 Другий етап  розвитку споживчого законодавства  пов'язаний з прийняттям Основного  Закону - Конституції України. З цього моменту право споживача стало одним з основних прав людини, яке гарантоване Конституцією України. Так, згідно зі ст. 42 Конституції держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій, є право споживачів-громадян на придбання товарів належної якості. Так, відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інформацію про якість товарів зазвичай є соціально-економічним правом, оскільки його реалізація можлива, насамперед, завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин в суспільстві. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виробників певні вимоги щодо якості товарів та зобов'язати виробників, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо властивостей запропонованого споживачам товару. Це вона робить шляхом прийняття відповідних законів, створення спеціальних органів з контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих тощо.

 В останні роки  в Україні простежується тенденція  посилення захисту прав споживачів, забезпечення ефективного контролю  за якістю і безпекою продукції  та усіх видів робіт і послуг, вдосконалення чинного законодавства  про захист прав споживачів. З початком нового століття в Україні розпочався та діє третій етап розвитку законодавства про захист прав споживачів.

 Державою та  урядом України розроблені та  прийняті законодавчі акти стосовно  визначення основних напрямів  державної та соціальної політики у сфері прав споживачів та їх подальшого розвитку.

 Основними напрямами  соціальної політики на період до 2004 року, схваленими Указом Президента України від 24 травня 2000 р. № 717/2000, з метою пом'якшення негативних тенденцій на споживчому ринку України і створення в державі сприятливого соціального клімату передбачалося:

- забезпечити здійснення  постійного і ефективного державного  контролю за додержанням законодавства  про захист прав споживачів  центральними, місцевими органами  виконавчої влади, суб'єктами  підприємницької діяльності;

 - активізувати роботу щодо запобігання виготовленню та реалізації на споживчому ринку України неякісної, фальсифікованої та небезпечної для життя і здоров'я людей продукції (товарів) шляхом виявлення такої продукції у виробника, постачальника, вжиття дійових заходів до вилучення неякісної продукції (товарів) з обігу, притягнення порушників до передбаченої законодавством відповідальності;

- посилити контроль  за додержанням вимог нормативно-правових  актів, що регулюють відносини  між громадянами як споживачами і суб'єктами господарювання, передусім у сфері житлово-комунального господарства, зв'язку та транспорту;

- підвищити ефективність використання законодавчих важелів захисту прав споживачів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг з виконанням узгоджених спільних дій державними органами контролю і нагляду, правоохоронними органами та місцевими органами виконавчої влади;

- установити постійний  контроль за додержанням суб'єктами  господарювання вимог законодавства  щодо забезпечення споживачів  у сфері обслуговування населення  необхідною, доступною і достовірною інформацією про товари (роботи, послуги);

- забезпечити організацію  виробництва і поширення соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнокуріння та вживання алкоголю;

- сприяти прискоренню  вирішення питання про встановлення  адміністративної відповідальності за обман споживачів, що завдає незначних збитків;

- здійснити заходи  щодо вдосконалення законодавства  з питань захисту прав споживачів та поетапного його наближення до законодавства Європейського Союзу;

- забезпечити проведення  експертизи всіх проектів законодавчих  та інших нормативно-правових  актів щодо їх відповідності  законодавству з питань захисту  прав споживачів;

- підвищити рівень інформаційно-просвітницької та правової роботи серед населення щодо роз'яснення норм і положень законодавства з питань захисту прав споживачів та забезпечити надання практичної допомоги споживачам у разі порушення їх прав;

- сприяти розвитку  та активізації діяльності громадських  організацій споживачів.

 Указом Президента  України від 12 січня 2002 р. №  16/2002 "Про заходи щодо посилення  державного захисту прав споживачів" в Україні були створені Міжвідомча  рада з питань захисту прав  споживачів та Український центр  з проблем захисту прав споживачів.

11 грудня 2002 р. Президент  України підписав Указ № 1148/ 2002 "Про Програму захисту прав споживачів на 2003-2005 роки", метою якої є розв'язання комплексу проблем у сфері захисту прав споживачів, зокрема шляхом:

- удосконалення  захисту прав та інтересів  споживачів;

- створення належних  умов для насичення споживчого  ринку якісними та безпечними  товарами, роботами, послугами;

- підвищення рівня захисту здоров'я та безпеки споживачів;

- удосконалення  законодавства України у сфері  захисту прав споживачів, зокрема  адаптація його до законодавства  Європейського Союзу;

- створення належних  умов для реалізації громадянами-споживачами  своїх законних інтересів і прав на території України.

 Безперечно, центральне  місце в системі споживчого  законодавства займає Закон України  "Про захист прав споживачів", норми якого складають основний  зміст інституту споживчого права. Саме ним встановлюються визначальні принципи правового регулювання відносин за участю громадян-споживачів, а також окреслюються соціально необхідні потреби і юридично допустимі межі їх пільгового захисту. Закон України "Про захист прав споживачів" є спеціальним комплексним законодавчим актом, який містить особливі методи і способи захисту прав споживачів. Ці особливості насамперед полягають у встановленні крім звичайних, ще й додаткових гарантій реалізації споживачами своїх прав та додаткових обов'язків і підвищеної відповідальності зобов'язаних щодо споживачів осіб. Тому вкрай важливо правильно визначати зміст тих чи інших відносин, Що виникли, з метою встановлення правомірності поширення на них дії Закону України "Про захист прав споживачів".

 Необхідно зазначити,  що цей Закон, як і інші  нормативні акти з питань захисту  прав споживачів, поширюється на  всі підприємства, які обслуговують населення; торговельні, сфери послуг, побутового обслуговування, громадського харчування. Тобто законодавством урегульовано всі випадки, де громадянин є споживачем (особою, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб).

 Закон України  "Про захист прав споживачів" поширюється на всіх споживачів, які знаходяться на території  України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних побутових потреб. Відповідно до його положень споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товари (роботи, послуги), яку надає продавець (виробник, виконавець). Придбаний товар (робота, послуга) повинен бути якісний і безпечний для життя і здоров'я кожної людини.

 Закон України  "Про захист прав споживачів" визначив нові принципові підходи до врегулювання відносин за участю громадян - покупців, замовників товарів, робіт та послуг. У ньому міститься ціла система способів захисту прав громадян-споживачів. У цьому ж Законі набуло спеціального юридичного значення поняття "споживач". Споживачем визнається громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

 Законом визначаються  також спеціальні умови щодо зобов'язаної перед споживачем сторони (виробника, виконавця, продавця). Такою зобов'язаною стороною визнається підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації, виконують роботи або надають послуги, реалізують товари за договором купівлі-продажу. Це означає, що суб'єктами відносин, врегульованих Законом "Про захист прав споживачів", може бути лише певне коло уповноважених і зобов'язаних осіб.

 З проголошенням Україною незалежності перед державою постала проблема створення власної системи стандартизації, сертифікації, метрології та акредитації, яка могла б працювати в ринкових умовах, а також сприяла б входженню України до структур світової економіки і торгівлі. Нині основні принципи світової торгівлі сформульовані в Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угоді про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ). За цими угодами кожна країна має право встановлювати власне технічне регулювання в інтересах національної безпеки, запобігання зловживанням, охорони життя, здоров'я та безпеки майна громадян, охорони навколишнього середовища. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок:

Про права споживачів та їх захист написано немало. Та незважаючи на це, не зменшується кількість людей, які звертаються до юристів із запитаннями «що робити якщо придбана ними річ виявилась неякісною, а продавець відмовляється її замінити чи повернути виплачені за неї гроші?» Всі знають, що законодавством України передбачено як гарантії якості товарів і послуг, які надаються громадянам, так і можливість їх захистити. Та чи багато людей знає куди звертатись і що робити, якщо вони потраплять у таку ситуацію? 

 Призначення цієї  статті полягає у тому, щоб:  по-перше, розповісти людям про  їхні права як споживачів (у т.ч. покупців, замовників тощо); по-друге, порадити що робити і куди звертатись для відновлення своїх порушених прав споживача.

 Отже, відповідно  до ст. 3 Закону України «Про  захист прав споживачів» споживач  має право на: 1) державний захист  своїх прав; 2) гарантований рівень споживання; 3) належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування; 4) безпеку товарів (робіт, послуг); 5) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги): їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця); 6) відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством; 7) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 8) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

 Як можна побачити, обсяг прав громадян передбачено  досить великий, але що ж  є насправді? Насправді є те, що люди досі купують товари, які не відповідають вимогам  якості, а коли вони намагаються їх обміняти або здати назад продавцеві, їм незаконно відмовляють.

 Така поведінка  продавців зумовлена багатьма  факторами: і їхньою безвідповідальністю,  і сподіванням на безкарність... Але ж неможна робити покупки,  сподіваючись лише на чесноти продавців. Потрібно стимулювати їхню законослюхняну поведінку своєю наполегливістю та активними діями, тому що лише такими методами у наших продавців можна «виховати звичку» продавати якісний товар.

 Так, у ч. 3 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» чітко зазначено, що продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виробником, виконавцем). Але що потрібно робити, якщо придбаний вами товар виявився все ж таки неякісним?

 Перший ваш  крок повинен бути спрямований  на перевірку розрахункового  документу (чек, квитанція, договір купівлі-продажу, накладна тощо) з позначкою про дату придбання, який повинен бути виданий продавцем. Такий документ буде доказом здійснення покупки саме у цього продавця. І якщо ви не надасте його, продавець має усі законні підстави вважати, що неякісний товар був придбаний не в нього і відповідно жодних дій по усуненню його недоліків чи заміни товару зроблено не буде. Саме тому під час покупки варто вимагати чек і зберігати його певний час (бажано до спливу гарантійного терміну товару), особливо якщо товар має значну цінність.

 Якщо з розрахунковим  документом все гаразд, потрібно  переходити до другого кроку: направлення до продавця письмової заяви із вимогою вчинити одну із зазначених у ч.1 ст.14 вищезгаданого закону дій:

 а) безоплатного  усунення недоліків товару або  відшкодування витрат на їх  виправлення споживачем чи третьою  особою;

 б) заміни на  товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної  якості;

 в) відповідного  зменшення його купівельної ціни;

 г) заміни на  такий же товар іншої марки  (моделі, артикулу, модифікації) з  відповідним перерахуванням купівельної  ціни;

 д) розірвання  договору та відшкодування збитків,  яких він зазнав.

 Слід звернути  особливу увагу на те, що заяву  бажано надсилати телеграмою  або листом з повідомленням,  або в інший спосіб, але так,  щоб ви мали на руках доказ  отримання адресатом вашої вимоги.

 У ч.3 цієї ж  статті встановлений обов'язок  продавця (виробника) прийняти товар  неналежної якості у споживача  і задовольнити його вимоги. А  якщо вага товару більша 5 кілограмів, то витрати на його транспортування  можна покласти на продавця.

 Отримавши таку  вимогу, продавець має 14 днів, щоб  усунути недоліки товару, а якщо  вимога стосується товару, який  є в наявності заміна повинна  бути здійснена негайно. Існує  також дещо парадоксальна норма  закону, що дає продавцю 2 місяці (з часу відповідної заяви)  на заміну речі, якої немає  у нього в наявності. Набагато  доцільніше було б надати сторонам можливість домовитись про строк заміни речі, а у разі неможливості досягнення такої домовленості — розірвати договір. Адже 2 місяці чекати на заміну, приміром, холодильника ставить у вельми незручне становище покупця.

 Небагато людей  знає про те, що за кожний  день затримки виконання вимоги  про надання товару аналогічної  марки (моделі, артикулу, модифікації)  та за кожний день затримки  усунення недоліків понад встановлений  термін (14 днів) споживачеві виплачується  неустойка в розмірі одного відсотка вартості товару. А це положення може бути добрим стимулом для того, щоб продавець діяв якнайшвидше у вирішенні ваших проблем.

 Якщо ж він  не захотів виконувати ваші  вимоги, або ніяк не відреагував  на них, вам потрібно буде  зробити ще один крок — третій  — подати заяву до суду.

 В розгляді  справ судом про захист прав  споживачів є своя специфіка, яка дозволяє звертатись до суду всім і при цьому з мінімальними витратами. Так, у ч.5 ст.110 Цивільного процесуального Кодексу зазначено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за місцем проживання споживача, а не як за загальним правилом — за місцезнаходженням відповідача. А також, у ст.24 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Таким чином можна сказати, що звернувшись до суду, окрім свого вільного часу, ви нічого не втрачаєте.

 І ще одне, звертаючись  до суду, не забудьте вказати  розмір моральної шкоди, яку ви маєте право вимагати від продавця за клопоти, що були вам спричинені неякісним товаром та (або) процесом його заміни.

 Але не слід  забувати й про те, що продавцю  законодавство теж надає право  захищати свої інтереси і ч.12 ст.14 Закону України «Про захист  прав споживачів» зазначає, що вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець доведе, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Тому використовувати товар слід з додержанням правил його використання.

 Як бачимо, свої  права як споживача захистити  можливо. І держава на законодавчому  рівні створила механізм їх захисту. Можливо не такий ефективний, як хотілось би, але ж функціонуючий і, за умови додержання всіх вимог, досить результативний. Потрібно лише діяти.

 Кроки, перераховані  в цій статі, не є єдиним вірним способом поновлення своїх прав споживача. Існує ще можливість звернення до органів місцевого самоврядування, до міліції та прокуратури, різних громадських організацій та об'єднань громадян. Але як свідчить практика багатьох юристів саме вищезапропонований варіант є найбільш ефективним і найменш збитковим для покупця. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Лiтература:

1. Конституція України,  прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.. 141.

2. Декрет Кабінету  Міністрів України від 8 квітня 1993 р. №30-93 “Про державний нагляд  за додержанням стандартів, норм  і правил та відповідальність  за їх порушення” // Відомості  Верховної Ради України. – 1993. - №23. – Ст.. 247.

3. Декрет Кабінету  Міністрів України від 10 травня 1993 р. №46-93 “Про стандартизацію  і сертифікацію” // Відомості  Верховної Ради України. – 1993. - № 27. – Ст.. 289.

4. Закон України  від 12 травня 1991. № 1023-ХІІ “Про  захист прав споживачів” // Відомості  Верховної Ради України. – 1991. - №30. – Ст.. 379.

5. Закон України  від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР “Про  захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №36. – Ст.. 164.

6. Закон України  від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР  “Про рекламу” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №39. – Ст.. 181.

7. Закон України  “Про внесення зміни до статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів”. № 1252/IV // Голос України. – 2004. - №2.

8. Закон України  від 23 грудня 1997 р. №771/97-ВР “Про  якість та безпеку харчових  продуктів і продовольчої сировини”  // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №19. – Ст.. 98.

9. Закон України  від 11 лютого 1998р. №113/98-ВР “Про  метрологію та метрологічну діяльність”  // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №30-31. – Ст.. 194.

10. Кодекс України  про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х / кодекси України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн.. 1.

11. Кримінальний  кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341/ІІІ.

12. Положення про  порядок тимчасового припинення  діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, затв. Постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р. №26/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – Ст.. 34.

13. Положення про  порядок вилучення неякісних  товарів, документів та інших  предметів, що свідчать про порушення прав споживачів, затв. Постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р. №26/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №5. Ст.. 34.

14. Положення про  порядок припинення (заборони) господарюючим  суб’єктам відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів,  виконання робіт і надання  послуг, що не відповідають вимогам  нормативних документів, затв. Постановою  Верховної Ради України від 25 січня 1995 р. № 26/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №5. – Ст.. 34.