Звітність і показники СВБ

  МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  ІНСТИТУТ УКРАЇНИ”

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ  ТА МАРКЕТИНГУ

КАФЕДРА ЕОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

Реферат

з дисципліни: «Менеджмент»

на тему: “Звітність і показники СВБ”

Київ 2011

Зміст

Вступ

Соціальна відповідальність бізнесу (СВБ) - це концепція залучення соціальних і екологічних аспектів у діяльність бізнесу на засадах добровільності та взаємодії між різними зацікавленими сторонами (групами впливу) (Green Paper EC “Promoting a European Framework for CSR”):

• СВБ покриває як соціальні, так і екологічні аспекти - це внесок бізнесу у досягнення цілей сталого розвитку, який передбачає збалансованість економічних, соціальних та екологічних цілей суспільства, інтеграцію іх у взаємовигідні приписи та підходи
• СВБ не є і не повинна бути відділена від бізнес-стратегії компанії - це не надбудова чи додаток до бізнесу, а спосіб покращити ефективність роботи компанії як у короткостроковому, так і довготривалому періодах
• Соціальна відповідальність є добровільною
• Для реалізації СВБ важливо як компанії взаємодіють з внутрішніми та зовнішніми групами впливу (працівниками, клієнтами, громадами, громадськими організаціями, державними структурами тощо).

1. Соціальний звіт

Одним з принципів  соціально відповідального бізнесу є підзвітність. Кращим інструментом, який інформує заінтересованих сторін про вплив компанії на сталий розвиток суспільства та демонструє її прихильність принципам соціальної відповідальності, є соціальна звітність.

На сьогоднішній день існує цілий ряд авторитетних методик, які визначають поняття «соціальна звітність» та принципи її складання.

Всесвітня бізнес-рада зі сталого  розвитку (WBCSD) називає соціальною звітністю добровільну презентацію інформації про соціальну, економічну та екологічну результативність компанії, яка стандартизує цю інформацію відповідно до однієї з систем показників результативності та надає її в публічному доступі всім заінтересованим сторонам.

Деякі країни перетворили  корпоративну соціальну відповідальність та звітність в ефективний інструмент державної політики. Відповідне законодавство існує в Данії, Швеції, Норвегії, Голландії, Франції, Великобританії, Канаді, де великі компанії зобов’язані щорічного оприлюднювати свої соціальні звіти. Понад 3000 великих європейських корпорацій щорічно оприлюднюють соціальні звіти про те, що вони зробили впродовж року на користь своїх заінтересованих сторін. 

Керівництво Російського  союзу промисловців та підприємців, прийнявши Соціальну хартію російського  бізнесу, рекомендує всім компаніям започаткувати щорічне оприлюднення соціальних звітів. Крім того, в Росії існує національний Регістр корпоративних нефінансових звітів.

Російська асоціація менеджерів дала таке визначення соціальному звіту:

Корпоративний соціальний звіт – це публічний інструмент інформування акціонерів, працівників, партнерів, клієнтів та громадськості про те, в який спосіб, як і якими темпами компанія реалізує закладені у своєму стратегічному плані цілі щодо економічної та екологічної стабільності, а також соціального добробуту, про реалізовані протягом року внутрішні та зовнішні соціальні проекти.

В Україні з розвитком  та поширенням питань соціальної відповідальності процеси соціальної звітності набувають  особливої цінності та  все більшої значущості. За 2007 рік біля 10 компаній оприлюднили звіти з корпоративної соціальної відповідальності.

Звіти, в яких компанії представляють  свої досягнення від впровадження принципів  соціальної відповідальності, інформують заінтересованих сторін про проведення соціальних програм і проектів та про ефективне управління нематеріальними активами, можуть називатися по різному: соціальний звіт, нефінансовий звіт, звіт про прогрес, корпоративний соціальний звіт, корпоративний звіт в галузі сталого розвитку. Головне те, що компанія має свою соціальну позицію та вимірює свою роль у сталому розвитку.

Частіше за все в якості орієнтирів для складання соціальних звітів використовуються такі міжнародні стандарти:

–          Стандарт ISO 14000. В 1992 році Британський інститут стандартизації розробив стандарт в галузі систем екологічного менеджменту, який у 1996 році став основою для впровадження Міжнародною організацією із стандартизації (International Organization for Standardization) серії стандартів екологічного менеджменту. Ця серія стандартів допомагає компаніям ефективно вирішувати екологічні питання, проводити моніторинг та впроваджувати процедури виміру прямого чи непрямого впливу на оточуюче середовище;

–          Стандарт SA 8000  був розроблений в 1997 році Агентством з акредитації Ради з економічних пріоритетів (Council on Economic Priorities Accreditation Agency). Цей стандарт встановлює нормативи поведінки роботодавця відносно до своїх працівників;

–          Стандарт AA 1000 (AccountAbility) був розроблений в 1999 році Інститутом соціальної та етичної звітності (Institute of Social and Ethical AccountAbility).  Дотримання цього стандарту передбачає взаємодію всіх заінтересованих сторін – інвесторів, кредиторів, співробітників, постачальників, споживачів, експертів, громадських організацій та державних структур з компанією, яка в свою чергу враховує їх думки при аналізі своєї діяльності. Згідно вимог цього стандарту основними етапами процесу соціальної звітності є планування (ідентифікація заінтересованих сторін, уточнення цінностей та завдань компанії), звітність (з’ясування актуальних питань, визначення індикаторів оцінки, збір та аналіз інформації), підготовка звіту та проведення аудиту зовнішньою організацією;

–          Стандарт GRI (Global Reporting Initiative) – Некомерційна організація «Глобальна ініціатива зі звітності» в 2000 році підготувала першу версію «Рекомендацій зі звітності в галузі сталого розвитку» ("Sustainability Reporting Guidelines") на базі стандарту, який був розроблений Коаліцією за екологічно відповідальний бізнес (1997). Стандарт GRI весь час удосконалюється. Зараз діє третя його версія G3. В основу Рекомендацій покладена концепція сталого розвитку. Рекомендації містять набір критеріїв, на яких будується звітність з економічної, екологічної та соціальної результативності компанії.

Вибір компанії найбільш підходящого  стандарту звітності залежить від  її потреб. Рекомендації GRI сприяють підвищенню конкурентоспроможності компанії в  галузі залучення інвестиції та участі в тендерах міжнародних організацій. Стандарт АА 1000 носить універсальний характер і підходить більше для компаній, діяльність яких суттєво впливає на суспільство. Стандарт SA 8000 орієнтований на дотримання трудового законодавства та більш підходить для компаній, які хочуть получити державне замовлення. Всі ці системи стандартів рухаються до взаємної згоди та уніфікації.

Спочатку в США та Європі соціальна звітність народжувалася  як рух на користь інвесторів для  запевнення їх в підвищенні вартості компаній та вміння управляти ризиками. Інвестиційні фонди США та Великобританії при формуванні своїх портфелів стали враховувати рівень соціальної відповідальності компаній-емітентів цінних паперів. З’явилися фондові індексі для соціально орієнтованих компаній. Серед них: 

Індекс  сталого розвитку Доу Джонса

В міжнародній практиці з 1999 року застосовується  цільовий орієнтир в галузі розрахунку вартості акціонерного капіталу для оцінки фінансової діяльності компаній, що є міжнародними лідерами сталого розвитку – це індекс глобальної сталості  Dow Jones Sustainability World Index (DJSI). Річний огляд компаній, які відповідають критеріям цього індексу, базується на ретельній оцінці економічних показників, показників впливу на навколишнє середовище та соціальної діяльності, враховують питання корпоративного управління, зміну ділового клімату, стандартів в галузі поставки та умов праці. 

Індекси FTSE4Good

Серія індексів із соціально  відповідального інвестування FTSE4Good, які розробили спільно Лондонська фондова біржа та британська газетаFinancial Times отримали велике світове визнання. Вони охоплюють такі сфери діяльності: забезпечення екологічної стійкості, створення позитивної взаємодії з заінтересованими сторонами та захист і підтримка прав людини. 

«Корпоративна соціальна відповідальність розповсюджується з такою швидкістю, що стає схожим на вірусне захворювання», – так висловився Тобіас Вебб (Tobias Webb), засновник та головний редактор журналу «Етична корпорація» (Ethical Corporation), один з керівників Інституту етичної корпорації (Ethical Corporation Institute).

В Україні зростання  популярності корпоративної соціальної відповідальності та соціальної звітності  експерти пов’язують поки що з прагненням компаній вийти на ІРО. Причиною недостатнього  розповсюдження системи підготовки соціальної звітності є відсутність досвіду та необхідних знань. Але «вірус» соціальної відповідальності вже охопив українські компанії. Від вивчення питань з соціальної відповідальності вони поступово переходять до розбудови  системи корпоративної соціальної відповідальності та соціальної звітності. Вже намітилися компанії-лідери цього процесу, до яких поступово приєднуються інші, які розуміють, що реалізація соціальної відповідальності  дає реальні переваги та можливості компаніям працювати на користь своєї сталості та робити внесок в економічне зростання країни, в збереження оточуючого середовища, в формування цінностей та розвиток суспільства.

2. Соціальна відповідальність у менеджменті

 Менеджмент політичних і ділових організацій несе перед суспільством і юридичну і соціальну відповідальність.

 Юридична – це додержання законів і норм регулювання, які визначають, що дозволено, а що не дозволено робити організації.

Соціальна відповідальність – це певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми.

Прикладами такого реагування є вкладення 350 млн. дол. Ендрю Карнегі у соціальні програми і будівля 2000 публічних бібліотек. А Джон Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. до свого фрнду з розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Але до 50-тих років ХХ ст. такі приклади були винятковими, красивими дивацтвами.

Але починаючи з 60-их років громадськість усіх країн почала активно домагатись у розв’язання чотирьох болючих і до сьогодні проблем:

1. захист навколишнього середовища;

2. національна оборона;

3. захист інтересів споживачів;

4. боротьба за громадянські права.

Ставлення організації до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого і передбачає такі ступені: протидія, оборона, пристосування та сприйняття її соціальної відповідальності як складової її менеджменту.

Ці зусилля привели до створення в 70-х роках концепції соціальної відповідальності ділових організацій, яку називають концепцією корпоративної соціальної відповідальності, і що вона охоплює п’ять ключових положень:

1. Органи державної влади мають створювати умови і показувати приклади турботи про соціальну відповідальність.

2. Бізнес має діяти як двосторонньо відкрита система: - з одного боку враховувати потреби суспільства, а з іншого – бути відкритим перед суспільством у своїй діяльності для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з метою обгрунтування правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і населення, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами сфер їхньої діяльності. На цих результатах створився «Залізний закон відповідальності», за яким фірми, які його порушують, у довгостроковій перспективі чекає фіаско через втрату іміджу в районі своєї діяльності.

Отже, соціальна відповідальність вносить чимало змін у менеджмент організацій, оскільки потребує змін у сферах діяльності: виробництві, маркетингу, комунікаціях, корпоративній філософії. 
За цих умов і на їх вимогу у розвинутих країнах сформувалися три сучасні філософські концепції політичного й бізнесового менеджменту:

1. утилітаризм;

2. дотримання прав людини і справедливість;

3. нова модель бізнесу.

Утилітаризм – правильними є ті рішення, які приносять найбільшу користь більшості людей.

Концепція дотримання прав людини грунтується на зобов’язаннях менеджменту захищати права інших людей і уникати таких рішень, які ці права порушують (релігійні, конфесійні, партійні…). Сюди належить і захист рослин, тварин, землі вод, повітря.

Концепція справедливості зобов’язує менеджмент ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим тощо.

Ситуаційний підхід до управління, що випливає з такого мислення, нова управлінська парадигма, за якою вся внутріфірмова побудова системи управління є відповіддю на різні за своєю природою впливи з боку зовнішнього середовища та деяких інших її характеристик, зокрема технології виробництва та якості її людських ресурсів, що привело до життя концепцію підприємства як соціальної системи [7, с. 65].

Культура є своєрідним сприятливим мікрокліматом в організації, який дає змогу персоналу продуктивно розв’язувати завдання організації як соціальної системи.

Наприклад, відомий український академік В. І. Вернадський 2 листопада 1941 року у своєму щоденнику зробив останній запис: «Великі невдачі нашої влади – наслідок послаблення її культури». [8, с.333]

Головним фактором формування тієї чи іншої культури є ті цінності, які сповідує персонал і насамперед вищі керівники організації.

Основними складовими культури організації є наступні [7, с. 67]: 
1. історія; 
2. церемонії; 
3. святкування; 
4. ритуали; 
5. злодії; 
6. герої; 
7. табу (заборони); 
8. норми; 
9. цінності.

Автор [9, с. 213] вважає, що культура управління складається з чотирьох, тісно пов’язаних і взаємозалежних елементів: культури працівників управління, культури процесу управління, культури умов праці та культури документації. 
Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки у різних країнах, чи навіть організаціях набувають однакової оцінки. Одні організації, керівники вважають за прийнятне приховувати доходи від оподаткування, а інші – ні. Одні керуються принципом: «Закони порушувати можна, лише не попадатись», а інші – ні. 
Наприклад, американське законодавство хабарі вважає злочином у себе у штатах, але допускає їх з боку своїх фірм за кордоном.

Оскільки в деяких країнах урядові чиновники привикли і очікують невеликих грошових подаянь для стимулювання їх діяльності, то як наслідок конгрес США вніс до закону поправку, за якою такі виплати вираховують із суми, що підлягають оподаткуванню. [5, c. 153] За даними американської статистики, щорічно суми таких виплат становлять 98,3 млрд. дол. Все це є питанням етики.

Етика – це система моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну поведінку від неправильної. Тобто розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів і виконавців.

Доцільно розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин з оточенням організації, визнання чи не дотримання етичних норм, прийнятих у всьому світі, в своїй країні.[5, с. 106-108].

В серцевині проблеми соціальної відповідальності знаходяться особисті цінності, якими є загальні переконання щодо добра і зла. [8, с. 149].

Етичні нормативи описують систему загальних цінностей і правила етики, яких, на думку організації, повинні б притримуватися її працівники.

До варіантів поведінки, зазвичай заперечуваними етичними нормативами, відносять хабарі, здирництво, дарунки, виплату спільнику частини незаконно отриманих грошей, конфлікт на ниві зіткнення інтересів, порушення законів в цілому, шахрайство, розкриття секретів компанії, протиправні вчинки задля інтересів фірми. Зазвичай організації доводять етичні нормативи до своїх працівників у вигляді друкованих матеріалів, хоча деякі створюють робочі групи з етичних нормативів. [8, с.153]

І відповідно до цього сучасного мислення і ефективність управління слід оцінювати не стільки за економічними критеріями прибутковості, рентабельності чи собівартості виробництва, скільки й за ступенем досягнення організацією її стратегічних цілей, виконання перспективних задач.

Отже, ефективним треба вважати такий менеджмент організації, який забезпечив їй досягнення її стратегічних цілей, виконання перспективних задач.

Тобто в цілому ефективність управління оцінюється ефективним функціонуванням всієї системи за показниками результативності системи, які є багатоцільовими, багатокритеріальними системами вимірювання.

1. Дієвість це ступінь досягнення системою поставлених перед нею цілей, ступінь завершення «потрібної» роботи за показниками: якість, кількість, своєчасність.

2. Економічність (Е) – це ступінь використання системою необхідних ресурсів. 
Е=ресурси ( за нормою переробки) /ресурси (фактично витрачені) (5.1) 
Чисельник – за кошторисом, нормативом, прогнозом, експертною оцінкою, припущенням, інтуіцією тощо. 
Знаменник – дані бухгалтерського обліку, звітності, оцінок тощо. 
Краще коли Е>1. 
Отже, економічність – це вимірювач, який характеризує результативність виробничої системи стосовно ресурсниз затрат.

3. Якість продукції (робіт, послуг) – вимірюється наступними показниками:  
1. чи буде товар чи послуга виконувати своє призначення; 
2. чи виготовлено і доставлено продукт так, як цього вимагалось ? 
3. чи задоволений купець своїм придбаним товаром ( послугою)?

4. Прибутковість (Пр) – це співвідношення між валовими доходами і сукупними витратами: 
Пр=валові доходи/сукупні витрати (5.2)

5. Продуктивність (П) – це співвідношення кількості виготовленої продукції (Q1) до кількості витрачених ресурсів (Qi) 
П=Q1/Qi (5.3)

6. Якість трудового життя – це те, як особи, причетні до системи реагують на соціально-технічні аспекти даної системи, це фактор, який безпосередньо впливає на ефективність її функціонування і який належить ще всебічно вивчити.

7. Впровадження нововведень – це кількість (обсяг) нових нововведених товарів, технологій в загальному обсязі. Для оцінки ефективності управління належить використовуватим всі сім показників і вимірювати їх у відносних одиницях.

Найбільш поширеним показником визначення ефективності управління є відношення загального або кінцевого результату виробництва до сукупних затрат на управління:

Еу= Рк/ Зу ; (5.4)

де Еу – ефективність управління (коеф);

Рк – кінцевий результат, отриманий організацією (грн);

Зу – затрати на управління (грн).

Другим поширеним показником ефективності кправління є відношення загального результату виробництва до чисельності працівників апарату управління 
 
Z=Рк /Ку (5.5) 
 
де кч – чисельність кадрів управління. 
 
 

3. Нефінансові показники як об’єкти позабалансового обліку

Дослідивши історію  розвитку бухгалтерського обліку, можемо стверджувати, що він є динамічною системою, яка постійно удосконалюється відповідно до зростаючих потреб користувачів облікової інформації. І саме останні формують необхідний перелік об'єктів обліку, який забезпечить адаптацію до змін, що відбуваються у зв'язку з вимогами часу й управління.

За теорією системи  збалансованих показників (Balanced scorecard - BSC), авторами якої є Роберт Каплан та Девід Нортон, влучне управління бізнесом можливе за умови комплексного (збалансованого) підходу до оцінки матеріальних і нематеріальних активів підприємства за допомогою показників фінансового і нефінансового характеру [4]. Нефінансові аспекти діяльності підприємства потенційно впливають на його фінансові показники, що робить їх важливим джерелом стратегічного планування та прогнозу результатів діяльності. Необхідність врахування нефінансових показників при розробці стратегії і встановленні причинно-наслідкових зв'язків між окремими показниками підтверджують такі комплексні моделі виміру та оцінки ефективності господарювання, як призма ефективності (The Performance Prism); панель управління (Tableau de Bord); модель Європейського фонду управління якістю (EFQM); модель ЕР2М та інші [5, 6].

Згідно із Законом  України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» одним із основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є принцип єдиного грошового вимірника, який говорить, що вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності повинно здійснюватися в єдиній грошовій одиниці [1]. Проте, сучасна економіка потребує такої системи бухгалтерського обліку, яка б не обмежувалася грошовими вимірниками, системою рахунків, подвійним записом і реєстрацією лише минулого [2].

Важливим кроком до розширення інформаційних можливостей облікової системи може стати відображення в позабалансовому обліку нефінансових показників, що допоможе представити керівництву важливу інформацію для стратегічного управління ресурсним потенціалом підприємства. Вищевказані зміни зумовлюють розширення у складі об'єктів позабалансового обліку у відповідності до зростаючих інформаційних запитів. Такої ж думки дотримується і Голов С. Ф., який предмет бухгалтерського обліку ділить на традиційний, що відображає ретроспективні показники господарської діяльності підприємства і перспективний, що характеризує стратегічні показники діяльності [3, с. 410-417].

Нефінансові показники - це показники, виражені не в грошовому  вимірнику. Однією із проблем впровадження і застосування на підприємствах  системи відображення не фінансових показників є вибір їх кількості і складу. Керівництво фірми самостійно визначає чому варто приділити увагу, а що можна проігнорувати в конкретних умовах місця і часу. Вибрані нефінансові показники повинні відповідати таким вимогам: забезпечення зв'язку зі стратегією діяльності підприємства, можливість кількісного визначення, зрозумілість, доступність, взаємопов'язаність з іншими показниками (збалансованість), релевантність (можливість визначення необхідних корективу разі відхилення від запланованої траєкторії).

Відповідно до BSC [4], доцільно виділяти такі групи нефінансових показників:

•- відносини з клієнтами: кількість клієнтів, частка ринку, середній оборот на клієнта, середній час, затрачений на обслуговування клієнта, індекс лояльності клієнтів, індекс задоволеності клієнтів;

•-  внутрішні бізнес-процеси: своєчасна доставка, ріст продуктивності, рівень адміністративних витрат, час підготовки виробництва, вартість адміністративних помилок, прямі контакти з клієнтами;

•-  можливості навчання і розвитку персоналу: плинність кадрів, час на навчання, середній час відсутності, річні затрати на навчання однієї людини, індекс задоволення працівників;

При визначенні межі, в  якій позабалансовий облік відображає свої об'єкти, слід виходити із того, що підприємництво є автономною системою і майно власників не повинно відображатися у його фінансовій звітності, але фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Отже, відображення на позабалансових рахунках нефінансових показників сприятиме  більш повному розкриттю бізнес-стратегії  підприємства та дозволить порівнювати  ефективність рівня виробничих процесів окремих підрозділів та підприємства в цілому.

4. Корпоративна соціальна відповідальність

Корпоративна  соціальна відповідальність (КСВ) - добровільна ініціатива власника компанії або засновників організації з розробки і реалізації певних соціально-спрямованих, неприбуткових заходів, що мають на меті якісне покращення зовнішнього для компанії або організації середовища. 

Корпоративна  соціальна відповідальність можлива  за умови досягнення стійкого розвитку самостійних і відповідальних компаній та організацій, що відповідає їх довгостроковим інтересам, сприяє досягненню соціального миру, безпеки, благополуччя громадян, збереженню навколишнього середовища, дотриманню прав людини. 

Реалізація  корпоративної соціальної відповідальності повинна відбуватись за умови  не втручання держави та її відповідних органів до оперативної діяльності компанії. Надмірна регламентація такої діяльності позбавляє КСВ діяльність духу добровільності, соціально-спрямованої діяльності компанії або організації.

Одним зі шляхів розробки та регулювання КСВ діяльності є діалог держави, громадських організацій та представників бізнесу. Тому, політика соціальної відповідальності може бути вироблена і впроваджена в результаті соціального діалогу, і в цьому процесі ключова роль належить саме організаціям роботодавців.

Конфедерація бере активну участь для захисту інтересів власників, що стосується управління сферою КСВ і формування адекватної реакції на виклики профспілок, місцевих співтовариств та влади.

Підтримуючи і  керуючись в своїй діяльності світовими принципами в області прав людини, трудових відносин, охорони навколишнього середовища і протидії корупції Конфедерація роботодавців України приєдналася до Глобального договору ООН (The UN Global compact).

Наприкінці 2007 року, представник Конфедерації був  обраний від промислового сектора України для участі в роботі над проектом стандарту ISO 26000 з соціальної відповідальності.

Протягом останніх 10 років одним з пріоритетних напрямків розвитку бізнесу, особливо, великого, є розбудова етичної  поведінки із певними зацікавленими групами впливу, яка останнім часом охоплюється поняттям «корпоративна соціальна відповідальність» (КСО, Corporate Social Responsibility, CSR).

Враховуючи  актуальність та важливість питання, на початку 2003 року Міжнародна організація  із стандартизації (International Organization for Standardization, ISO) створила Стратегічну консультативну групу з питань соціальної відповідальності, яка у 2004 році представила звіт, одним з пунктів якого була рекомендація щодо необхідності розробки стандарту серії ISO з соціальної відповідальності.

У січні 2005 року члени ISO прийняли рішення про започаткування роботи із розробки стандарту серії ISO з соціальної відповідальності та доручили розробку безпосередньо самого стандарту Шведському та Бразильському  інститутам стандартизації. Результатом їхньої діяльності стало розробка проекту стандарту ISO 26000 з соціальної відповідальності, який в свою чергу був презентований членам ISO у серпні 2007 року.

З моменту початку  роботи над стандартом відбулося 5 міжнародних  конференцій із його обговорення. У травні 2010 року відбудеться чергова, можливо, остання зустріч міжнародних експертів, на якій буде представлено результати голосування країн-членів ISO щодо цього проекту стандарту.

1 листопада  2007 року за ініціативою Держспоживстандарту в Україні пройшов круглий стіл зацікавлених представників громадськості та влади, метою якого стало формування групи експертів від країни від наступних груп громадянського суспільства - бізнесу, об’єднань громадян, профспілок, уряду, об’єднань споживачів та науково-дослідницьких організацій. Як член ISO, Держспоживстандарт та група національних експертів з розробки проекту стандарту ISO 26 000 «Керівництво із соціальної відповідальності» приєдналися до цієї роботи, на жаль, лише з листопада 2007 року.

З останньою  версією проекту стандарту ISO 26 000 «Керівництво із соціальної відповідальності» (DIS) можна ознайомитися нижче.

5.Приклади компаній в Україні що роблять фінансову звітність

1) Згідно із підписаним Глобальним договором ООН в Україні, котрий є добровільною ініціативою соціально відповідальних компаній, регулярно надається інформація про корпоративну соціальну відповідальність у вигляді Соціального звіту.Поняття «сталий розвиток» «Оболонь» розуміє не тільки як стабільний розвиток самої корпорації, але і середовища, в якому вона працює. Тобто корпорація «Оболонь» усвідомлює свою відповідальність як перед працівниками й акціонерами, так і перед громадами.

2010-2011

2011 року корпорація  “Оболонь” продовжила практику  публікації відкритої звітності! Новий документ називається “Звіт зі сталого розвитку — 30 років успіху!”. Він відображає всі вагомі події корпорації останнього часу, а більшість показників показані в динаміці. 
У Звіті корпорації “Оболонь” знайшли своє місце такі важливі сфери як економічні результати діяльності, продуктова і маркетингова політика, кадрова політика, питання екологічної безпеки виробництв, соціальне інвестування. Ці дані відображають ситуацію в основних напрямках КСВ по всій корпорації (що стало можливим завдяки роботі із віддаленими виробничими майданчиками, дочірніми підприємствами та підприємствами із корпоративними правами).