Аналіз регіональної туристичної політики на прикладі тернопільської області

                     ВСТУП   

     Актуальніть теми. Туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни, зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму на практично усі сфери життя і діяльності людей. Україна, володіючи величезним туристично-рекреаційним потенціалом, має всі передумови розвитку туристичної галузі, яка за умов ефективного державного управління може стати дієвим каталізатором соціально-економічного поступу країни та дозволить досягнути низки інших переваг. Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку й оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

     Україна є однією з найбільших держав Європи, геополітичне положення, природні та антропогенні ресурси якої сприяють розвитку національного туризму. Проте значний потенціал туристично-рекреаційних ресурсів ще не є гарантом успішного розвитку туризму. Формування дієздатної туристичної сфери передбачає визначення чітких досконалих механізмів державного управління цим процесом. У зв’язку із зазначеним особливої актуальності набуває впровадження таких механізмів державної політики, які б сприяли підвищенню якості надання туристичних послуг і задовольняли б усі потреби як вітчизняних, так й іноземних туристів що сприятиме підвищенню економічної ефективності туризму.

     Успішний розвиток туристичної галузі в державі надає широкі можливості для забезпечення зайнятості населення за рахунок створення нових робочих місць. Завдяки туризму розвиваються місцеві об’єкти та інфраструктура, відроджуються культурні та історичні традиції. Він сприяє покращанню збалансованості економіки, являє собою потужний об’єднуючий фактор щодо досягнення взаєморозуміння між різними мовними і релігійними групами, укріплення національної єдності та культурної інтеграції.

     Туризм все частіше відіграє роль індикатора політичних відносин між державами, стабілізатора партнерських відносин на міжнародній політичній арені. Тому, зважаючи на велике значення туризму, держава визначила його одним з пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та культури, сферою реалізації прав і потреб людини, однією з визначальних складових соціально-економічної політики держави і регіонів.

     В останні роки в Україні посилюється увага вчених та фахівців, які досліджують проблеми розвитку туризму, формування національної туристичної індустрії, підвищення економічної ефективності туристичної сфери, використання рекреаційних систем тощо.

     Актуальною  залишається проблематика, пов’язана з реформуванням державного управління сферою туризму та необхідністю впровадження дієвих механізмів регіональної державної політики у галузі туристично-екскурсійної та рекреаційної діяльності з метою стабільного розвитку  економіки та забезпечення інтересів споживачів туристичних послуг. Саме це і визначило вибір теми даної магістерської роботи, її мету, завдання та структуру.

     Метою роботи є дослідження концептуальних засад реалізації державної політики у сфері туризму та обгрунтування пріоритетних напрямів реформування туристичної галузі регіону.

     Для досягнення мети сформульовані наступні завдання:

• розкрити сутність туристичної галузі як специфічного об’єкта державного управління;
• проаналізувати організаційно-правові та інституційні аспекти здійснення туристичної діяльності в Україні;
• вивчити та узагальнити зарубіжний досвід реалізації державної політики у сфері туризму;
• охарактеризувати передумови розвитку туристичного потенціалу Тернопільщини;
• проаналізувати особливості реалізації державної політики у сфері туристично-екскурсійної та рекреаційної діяльності на регіональному рівні;
• визначити пріоритетні напрями розвитку туристичної сфери регіону та обгрунтувати шляхи її реформування.

     Об'єкт дослідження – туристична галузь як специфічний об’єкт державного управління.

       Предмет дослідження – напрями і механізми реалізації державної політики у сфері туристично-екскурсійної та рекреаційної діяльності у Тернопільській області.

     Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дослідження стали праці українських та зарубіжних вчених, в яких розглянуто сучасні наукові підходи до проблеми управління в галузі туризму та рекреації, а також законодавчі та нормативні документи, періодичні видання, статистична інформація.

    Для досягнення поставленої у роботі мети застосовувались сучасні методи наукового дослідження, зокрема на основі системно-аналітичного методу здійснено теоретичне узагальнення наукових розробок та підходів провідних дослідників з питань розвитку туризму. З метою вирішення окремих завдань використовувались такі методи: статистичний – для дослідження динаміки, структури й ефективності функціонування туристичної галузі; проблемно-орієнтовний метод – для обґрунтування напрямів вирішення проблем розвитку регіональної туристичної сфери; метод аналізу і синтезу – для узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо застосування механізмів державної політики у  туристичній сфері. 

     Новизна та теоретична цінність одержаних у магістерській роботі результатів полягає у тому, що:

• проаналізовано сучасні тенденції розвитку туристичної галузі та особливості реалізації державної політики у сфері туристично-екскурсійної та рекреаційної діяльності на прикладі тернопільської області;
• визначено пріоритетні напрями розвитку туристичної сфери регіону;
• обгрунтовано основні підходи до вдосконалення регіональної політики в галузі туризму та рекреації.

     Практичне значення одержаних  результатів. Практичне значення результатів магістерського дослідження полягає у тому, що на основі аналізу напрямів регіональної туристичної політики на прикладі Тернопільської області розроблено пропозиції щодо реформування ринку туристичних послуг та удосконалення державного управління в галузі туризму і рекреації на регіональному рівні.

     Обгрунтовані у роботі підходи  і запропоновані висновки можуть бути використані у практичній діяльності державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері туризму та сприяти удосконаленню процесу формування та реалізації регіональної державної туристичної політики.

     Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків.

      РОЗДІЛ 1 

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

У СФЕРІ ТУРИЗМУ 
 

1.1. Туристична галузь як специфічний об’єкт державного управління 
 

    У сучасному світі туризм – це багатостороннє явище, тісно пов’язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науковими галузями. Однак жодна з них не може повністю і вичерпно охарактеризувати його як об’єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно вирішити комплекс його проблем.

      Пожвавлення наукових досліджень у галузі туризму припадає на другу половину 1990-х років –  початок ХХІ століття. У цей час виникла концепція існування окремої галузі знань – туризмології, в межах якої поєднуються різноманітні дослідження туризму як суспільного явища [59, c.11].

    Трактування поняття туризму в сучасній науковій літературі не є однозначним. Так, узагальнюючи визначення вітчизняних вчених, можна  зробити висновок, що туризм розглядається  як процес тимчасового переміщення  людей терміном від кількох годин  до 1 року на значну відстань від постійного місця проживання з метою задоволення відповідних потреб, які мають здебільшого рекреаційне спрямування або є супутніми до основної потреби. Розгляд туризму як процесу передбачає виділення у ньому відповідних етапів, зокрема: 1) етапу виникнення потреби; 2) етапу збирання інформації про туристичний продукт; 3) етапу безпосереднього переміщення; 4) етапу повернення на постійне місце проживання; 5) етапу оцінки спожитого туристичного продукту.

    Рекреація – поняття ширше і передбачає відновлення фізичних та духовних сил людини як за місцем проживання, так і за його межами. Поняття туризму та рекреації взаємодоповнюють одне одного, а їхні прояви формуються у туристичну галузь як самостійний вид економічної діяльності [28, с.5].

    Визначальною  рисою туризму, що актуалізує специфіку  його прояву, є його поліфункціональний характер. Виділяють такі функції  туризму:

• рекреаційна (у т.ч. медико-біологічна) – відновлення фізичних та психоемоційних сил людини, що підвищує її продуктивність праці та заощаджує кошти на оплату лікування; розвиток спортивних напрямів туризму; можливість реалізації людиною права на відпочинок;
• соціальна – позитивний вплив на ринок праці через створення нових робочих місць; можливість реалізації підприємницьких здібностей у туристичній галузі; зростання рівня освіти людини; підвищення її кваліфікації; розвиоок інфраструктури;
• економічна - зростання основних макроекономічних показників; розвиток підприємництва; залучення інвестиційних ресурсів у галузь; розвиток господарської структури через стимулювання суміжних галузей;
• екологічна – охорона природи; раціоналізація землекористування; ефективне використання біоресурсів;
• культурна – відродження та збереження народних промислів, традицій, охорона і реставрація культурно-історичної спадщини; розвиток об’єктів культурного призначення тощо;
• просвітницько-виховна – пізнання власної історії; виховання патріотизму, любові до рідного народу; формування екологічної свідомості, прагнення зберегти та передати майбутнім поколінням наявні туристично-рекреаційні ресурси; духовне збагачення;
• інтеграційна – сприяння входженню країни у світові інтеграційні процеси чеерз участь в міжнародних оргнаізаціях, що займаються туристичною проблематикою; залучення іноземного капіту у формі інвестиційних ресурсів;
• політична – стимулювання політичних відносин між державами при укладанні різних документів про співпрацю в галузі культури і туризму. [28, c.7]

      Певною  мірою узагальнюючими працями з  туристичної проблематики є дослідження вітчизняних фахівців Г.М.Алейникової «Організація та управління турбізнесом», де проаналізовано стан і перспективи розвитку туризму у світі та в Україні, розкрито основи концепції сталого розвитку туристичного бізнесу, механізм організації туристичної діяльності, взаємозв’язок розвитку економіки і туристичного бізнесу, основи наукового управління ним [24] та В.Ф.Кифяка «Організація туристичної діяльності в Україні», де подаються основні поняття теорії і практики оргнаізації туристичної діяльності в Україні, розглядаються можливості розвитку туризму та перспективи використання інфраструктури туризму тощо [49] .

      Проблеми  менеджменту туризму висвітлено у роботах білоруського вченого  Н.І.Кабушкіна, зокрема, розкрито суть туризму як об’єкту управління, його структуру та принципи управління (у т.ч. фактори розвитку, типи туристичних підприємств, суть туристичних регіонів), а також низку прикладних аспектів туристичного менеджменту (методи, стиль керівництва, складові ефективності) [47].

     Важливими науковими категоріями у галузі туризму  є «туристичні послуги» та «індустрія туризму». Туристичні послуги розглядають як діяльність із транспортування, розміщення, харчування туристів, задоволення їх ділових, духовних та фізіологічних потреб. Щодо надання туристичних послуг, то зазвичай виділяють дві суб’єктні сторони: ті, хто надає послуги, та ті, хто їх отримує. З точки зору суб’єкта надання послуг, туризм є „видом міжнародної економічної діяльності, змістом якого є надання туристичних послуг (рекреаційного, історико-пізнавального, естетико-видовищного характеру), а також реалізація товарів туристичного попиту з метою задоволення різноманітних духовно-культурних та фізіологічних потреб іноземного туриста... З точки зору споживачів туристичних послуг (туристів), туризм є засобом задоволення таких індивідуальних потреб, які пов’язані з прагненням долучитися до духовно-історичної спадщини, культурного життя певної країни, ознайомлення з її природним середовищем, здійснити відпочинок та оздоровлення” [66, с.339]. Обслуговування туристів може бути як поелементним, так і комплексним (наприклад, реалізація інклюзив-турів).

      Туристичні  послуги „за значенням у процесі  подорожування поділяються на основні  послуги, без яких неможливе подорожування, послуги, що сприяють комфортності подорожування, та супутні послуги, що підвищують ефективність та сприяють реалізації мети подорожі” [58, с.37].

     У науковій літературі часто вживаним є поняття туристичної індустрії, яке в окремих аспектах можна  ототожнювати з поняттям туристичної  галузі, проте останнє поняття є ширшим і вказує на самостійний вид діяльності.

     Термін  „індустрія туризму” розглядається як „сукупність виробничих, транспортних і торгівельних підприємств, що виробляють і реалізують туристичні послуги та товари туристичного попиту” [63,с.7]; „сукупність засобів розміщення, засобів транспорту, об’єктів громадського харчування, об’єктів і засобів розваг, об’єктів пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого туристичного призначення, організацій, що здійснюють туроператорську та турагентську діяльність, а також організацій, що надають екскурсійні послуги та послуги гідів-перекладачів” [82, с.68]. Часто підкреслюється, що індустрія туризму включає підприємства, що випускають товари і послуги, виробництво яких не може існувати без туризму.

      Окремі  дослідники висувають ідею розуміння  індустрії туризму як „міжгалузевого комплексу, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в  проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення” [59, с.60]. Відповідно до такого бачення, індустрія туризму окрім підприємств, що надають послуги з розміщення, туристичних фірм, які займаються організацією і продажем туристичних послуг, транспортних організацій, які забезпечують туристичні перевезення, включають навчальні заклади з підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів туристичної індустрії, інформаційні та рекламні служби, органи управління туризмом, профільні науково-дослідні організації, підприємства з виробництва та роздрібного продажу товарів туристичного попиту, а також підприємства, що здають в оренду лекові автомобілі, автоагентства, таксомоторні парки, ресторани, кафе тощо [47, с.23].

      Вагоме  місце у фаховій літературі відводиться  трактуванню категорії «ринок туристичних послуг» («туристичний ринок»). На основі аналізу існуючих підходів, можна виокремити такі визначення туристичного ринку :

      - „сфера реалізації туристичного  продукту та економічних відносин, які виникають між його покупцями  та продавцями” [24, с.62];

      - „суспільно-економічне явище, що  об’єднує попит і пропозицію  для забезпечення процесу купівлі  продажу турпродукту у даний  час у даному місці” [59, c.61];

      - „економічні відносини між виробниками  і споживачами турпродукту на  туристичному ринку, що полягають у процесі перетворення туристсько-екскурсійних послуг в гроші, і назад – перетворення грошей у туристсько-екскурсійні послуги” [25, с.117];

      -  „система внутрішніх і зовнішніх  зв’язків, в якій здійснюється  процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг у гроші і назад, перетворення грошей у туристсько-екскурсійні послуги, а також сукупність споживачів туристичного продукту, які мають засоби для його купівлі” [83, с.129];

      - „сукупність конкретних економічних  відносин і зв’язків між туристами (покупцями) і туроператорами (продавцями), а також турагентами (торговими посередниками) та їх контрагентами з приводу руху туристичних продуктів і грошей, що відбиває економічні інтереси суб’єктів ринкових відносин” [81, с. 72]; 

    Таким чином, туристична галуззь є самостійним видом економічної діяльності, який включає в себе суб’єкти туристичної діяльності, а також туристично-рекреаційні об’єкти, що формують туристично-рекреаційну інфраструктуру.

    Суб’єктами  туристичної діяльності виступають: туристичні оператори; туристичні агенти; інші суб’єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг; гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу – фізичні особи, які проводять діяльність, пов’язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об’єкти відвідування; фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо. Суб’єкти спрямовують свою діяльність на задоволення потреб осіб при споживанні туристичного продукту, під яким розуміємо сукупність певної (варіабельної) кількості й якості товарів та послуг переважно рекреаційного характеру, підготовлених у даний конкретний момент для реалізації споживачам. Об’єктами туризму виступають туристично-рекреаційні ресурси як основа розвитку туристично-рекреаційної інфраструктури, а також інші її складові, зокрема транспортна база, готельне господарство, пункти харчування та додаткова інфраструктура.

    Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високоприбутковістю та великим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму на розвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об'єктом державного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи з розгалуженою мережею зв'язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв'язок, харчова промисловість тощо), є очевидною.

    Суб’єктом державного управління в туристичній галузі, як і в будь-якій іншій сфері, виступає держава. Якщо розглядати управління в цілому, то його можуть здійснювати також суб’єкти підприємницької діяльності, громадські та міжнародні структури.

    Об’єктами державного управління туристичної  галузі можуть виступати:

    1) за галузевою ознакою – туристична  галузь загалом; 

    2) за географічною ознакою –  туристично-рекреаційний регіон;

    3) за напрямком туристичної діяльності  – окремий вид туризму;

    4) за напрямком впливу – потреби  туристів (реальних та потенційних).

    Окрім зазначених, об’єктами державного управління туристичної галузі можуть також виступати окремі явища і ситуації (наприклад, зменшення обсягів в’їзних туристичних потоків внаслідок стихійного лиха), а також відносини між конкретними суб’єктами-учасниками ринку туристичних послуг (наприклад, між туристичними агентами і громадськими структурами з питань захисту навколишнього середовища). Проте такі процеси виникають стихійно, а управління ними здійснюється на основі концептуальних основ реалізації механізму державного управління туристичної галузі.

    Вплив держави на формування туристичної  сфери здійснюється різними шляхами і на різних територіальних рівнях — місцевому, регіональному, загальнонаціональному і навіть міждержавному.

      Об'єктами впливу з боку держави є: формування потреб у відпочинку населення країни, регулювання його вільного часу, тривалість відпусток, формування і підтримка рекреаційного середовища, регулювання обсягів і напрямів туристських потоків, створення туристичної інфраструктури, підготовка кадрів для рекреаційно-туристичних комплексів, територіальна організація туристичної сфери, охорона рекреаційних ресурсів і заповідних територій.

    Засоби  цільового впливу держави на розвиток туристичної сфери розподіляються на прямі і непрямі. До прямих належать: законодавче регулювання туристичної  діяльності та її зовнішнього середовища, створення і впорядкування спеціальних туристичних зон та пряме фінансування розбудови об'єктів туристичної інфраструктури. Непрямий вплив здійснюється через регулювання всіх галузей економіки країни.Держава також впливає на розвиток іноземного туризму через регулювання курсів обміну валют, надання знижок на деякі послуги та за допомогою митних заходів (спрощення митної формальності, скасування в'їзних віз). Оскільки витрати на туристичну рекламу потребують великих коштів, то майже у всіх країнах рекламна діяльність проводиться також значною мірою за рахунок держави.

      Отже, державна туристична політика – це комплекс заходів правового, економічного і організаційного порядку, підкріплений відповідними управлінськими інститутами, діяльність яких пронизує всі управлінські рівні і спрямована на узгодження державних, бізнесових і місцевих інтересів на ринках туристичних послуг різного порядку.

      Реалізація  державної туристичної політики, згідно чинного законодавства України, здійснюється шляхом:

• визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;
• визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;
• спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;
• визначення основ безпеки туризму;
• нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);
• ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;
• встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;
• організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;
• визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;
• участі в розробці і реалізації міжнародних програм з розвитку туризму [2].

     Україна, як держава, що визнає туристичну діяльність однією з пріоритетних галузей економіки, сприяє розвиткові туристичної діяльності і створює сприятливі умови для  її функціонування, визначає і підтримує  пріоритетні напрями, формує образ  України як країни, сприятливої для туризму, і рекламує її на міжнародному рівні, а також підтримує і захищає українських туристів, туроператорів і турагентів.

      Пріоритетними напрямами державної політики в  галузі туризму є:

• удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;
• забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;
• розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;
• розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;
• створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
• забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.