Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Аналіз ринку виробництва та зберігання плодоовочевої продукції в Україні

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Плодоовочева продукція та її стратегічне

Значення………………………………………………………….6

Проблеми якості харчування населення України……. …... ..6
Місце та значення плодоовочевої продукції ……….………10

Державне регулювання в сфері виробництва та зберігання

плодоовочевої продукції ……………………………………...20

РОЗДІЛ 2. Аналіз ринку виробництва та зберігання

плодоовочевої продукції в Україні…………………………....30

2.1. Характеристика ринку плодоовочевої продукції в Україні….30

2.2. Способи та методи зберігання фруктів

та овочів……………………………………………………….....40

2.3. Характеристика аграрного підприємства

ТДВ «Комсомолець»……………………………………………53

РОЗДІЛ 3. Економічне обґрунтування проекту створення

овочесховища…………………………………………………….57

3.1. Опис інвестиційного проекту………………………………....57

3.2. Розрахунок необхідного обсягу інвестування

та поточних витрат…………………………………………......60

3.3. Розрахунок показників економічної ефективності…………...69

РОЗДІЛ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях….76

4.1. Охорона праці на підприємств………………………………...76

4.2. Безпека в надзвичайних ситуаціях……………………….…….84

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….87

Додатки…………………………………………………………………………….89

Список використаних джерел……………………………………………………101

ВСТУП

Актуальність дослідження

Ринок овочевої продукції - це один із вагомих і перспективних сегментів аграрного ринку України. Останніми роками він не відповідав тенденціям розвитку попиту - не було стабільної пропозиції овочів та фруктів за прийнятною ціною. Розвиток сільського господарства в умовах розвитку ринкових відносин в Україні неможливий без активізації інвестиційної діяльності, істотного збільшення обсягу інвестицій, обрання найефективніших джерел фінансування. Таким чином, дослідження проблеми зберігання плодоовочевої продукції має велике значення на сучасному етапі розвитку економічних відносин.

В той же час падіння обсягів інвестування це лише частина проблеми. Практика розвинутих країн свідчить, що успіх процесів економічного оновлення і зростання визначається не лише розмірами інвестицій, але й структурою та якістю капіталовкладень в стратегічні напрями бізнесу.

Інвестиції є домінуючим фактором економічного зросту будь-якої країни. В умовах кризи економіки і дефіциту інвестиційних коштів в Україні особливу актуальність приділяють цілеспрямованості інвестиційної діяльності у найнеобхідніші сфери, якою виступає і плодоовочева безпека.

Питаннями інвестицій в сільське господарство та стратегіями інвестування займалися такі відомі вітчизняні вчені, як: Л.Борщ, Н. Татаренко, А. Поручник, Ю. Правик, А. Гайдуцький, І. Матюшенко, А. Артус, Е. Божко, К. Брюстер, А. Бюссинг, Н. Волгін, В. Гавва, Б. Генкин, В. Гриньова, А. Делі, М. Дороніна, П. Журавльов, В. Золотогорова, Г. Зущина, Л. Карташова, Є. Качан, А. Колот, Л. Костин, О. Красноносова, О. Крушельницька та інші.

Мета і задачі дослідження

Мета дослідження: теоретико-методичне обґрунтування та розробка інвестиційного проекту промислового холодильнику для зберігання плодоовочевої продукції.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі задачі:

а) визначено сутність поняття „інвестиційний проект”;

б) виявлена структура інвестиційного проекту та етапи його підготовки;

в) розглянуто концепції та методи оцінки ефективності інвестиційних проектів;

г) розроблено кон’юнктурний аналіз плодоовочевого ринку;

д) проведено розрахунок основних показників ефективності проекту;

е) проведено оцінку ризиків інвестиційного проекту;

ж) розроблена математична модель завантаження сховища.

Об’єкт і предмет дослідження

Об'єктом дослідження є процеси обгрунтування інвестиційного проекту створення овочесховища на підприємстві ТДВ «Комсомолець».

Предметом дослідження є теоретико-методичні та науково-практичні рекомендації зі створення проекту створеня нового напрямку бізнесу в сфері зберігання плодоовочевої продукції.

Методи дослідження

Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання; наукові положення і досвід, набутий в області інвестиційного проектування; фундаментальні дослідження наукових організацій і окремих вчених з питань розробки та оцінки інвестиційних проектів, фундаментальні положення економічної теорії, законодавчі і нормативно-правові документи. Методологічним підґрунтям дослідження є сукупність методів пізнання: узагальнення, індукції і дедукції при дослідженні теоретичних основ інвестиційного проектування; метод експертних оцінок - для отримання додаткової інформації щодо ризиків проекту; кореляційно-регресійний аналіз - для аналізу впливу внутрішніх факторів на обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг).

Інформаційною базою дослідження виступили наукові доробки вітчизняних та закордонних вчених-економістів, що вивчали проблеми та перспективи агропромислового підприємства. В основу дослідження покладено положення законодавчо-норматичних документів України, офіційні статистичні матеріали, які стосувалися загального стану сільського господарства України в цілому та окремих підприємств, зайнятих у виробництві плодоовочевої продукції; аналізувалась діяльність обраного підприємства. За результатами проведеної роботи була опублікована наукова стаття «Зберігання овочів – проблема продовольчого ринку України», що була опублікована у науковому студентському віснику ОНЕУ.

Розділ І. ПЛОДООВОЧЕВА ПРОДУКЦІЯ ТА ЇЇ СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

1.1. Проблеми якості харчування населення України

Загострення світової продовольчої кризи та формування негативних для споживачів прогнозів щодо подальшої цінової динаміки на ринку агропродукції актуалізують питання забезпечення продовольчої безпеки для переважної більшості країн світу.

Під продовольчою безпекою слід розуміти рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави.

Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. N 964-IV (стаття 7) виділено критичний стан з продовольчим забезпеченням населення загрозою національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері.

Основними загрозами продовольчій безпеці України є:

а) незбалансоване споживання продуктів харчування населенням;

б) низький рівень споживання продуктів тваринного походження в

енергетичному раціоні населення;

в) висока частка витрат домогосподарств на продукти харчування у

структурі їх загальних витрат;

г) висока диференціація вартості харчування за соціальними групами;

д) низька ємність внутрішнього ринку по окремих продуктах харчування;

е) імпортозалежність країни за окремими продуктами;

ж) сировинний характер експорту сільськогосподарської продукції;

з) зростання цін на сільськогосподарську продукцію на внутрішньому ринку;

и) повільне впровадження міжнародних стандартів та систем якості

продуктів харчування;

к) відсутність контролю за безпечністю продуктів харчування.

На даний час визначальним міжнародним стандартом соціально-економічного розвитку цивілізованої держави стає рівень життя його населення, основним показником якого є рівень споживання життєво важливих продуктів харчування і важливе місце тут займає споживання овочів і фруктів. Однак, в Україні зруйнували існуючу раніше систему централізованої організації виробництва і розподілу плодоовочевої продукції. Сформувався «хлібно-картопляний» раціон значної частини населення, що визначається відносною доступністю цих продуктів. Якщо в середині 80-х рр.. споживання овочів на душу населення досягало 88 кг та фруктів - 40 кг, то до середини 90-х рр.. споживання цих продуктів харчування впало: овочів - до 65, а фруктів - до 25 кг, що становить 42 і 31% по відношенню до медичних норм відповідно [63].

За оцінкою фахівців, у Києві споживання фруктів трохи вище середньоукраїнського рівня - до 60 кг на рік, між тим і цей показник нижчий, ніж у розвинених країнах. Це представлено на рисунку1.1.

Рис. 1.1. «Споживання плодоовочевої продукції у деяких

країнах світу»

В даний час тільки 10% українців наближаються до міжнародного рівня споживання свіжих фруктів і овочів, 40% споживають вдвічі менше норми, а рівень споживання фруктів і овочів іншою частиною населення катастрофічно низький.

Істотні зміни відбулися в харчуванні людей у XX столітті. У харчовому раціоні стали переважати рафіновані продукти, різко зросло споживання продуктів тваринного походження і знизилася частка овочів і фруктів. Приєдналася гіподинамія яка довершила картину: від переїдання і малорухливості людина стала хворіти важко і часто.

Сьогодні визначені основні принципи здорового харчування, яке грунтується, головним чином, на продуктах рослинного, а не тваринного походження. Повсякденна їжа повинна бути простою і здоровою, переважно молочно-рослинною. Адже продукти рослинного походження є основним джерелом вітамінів, мінеральних і пектинових речовин, клітковини, органічних кислот, каталізаторів, стимуляторів органів травлення, кровообігу, сечовидільної системи.

Плоди та овочі є найважливішими постачальниками вітамінів С, Р, деяких вітамінів групи В, провітаміну А - каротину, мінеральних солей (особливо солей калію), ряду мікроелементів, вуглеводів - цукрів, фітонцидів, що сприяють знищенню хвороботворних мікробів, і, нарешті, баластних речовин, необхідних для нормального функціонування кишечника.

Чудовою властивістю овочів є їх здатність значно збільшувати секрецію травних соків і посилювати їх ферментну активність.

М'ясні і рибні страви краще засвоюються організмом, якщо їх вживають з овочами. Овочеві страви посилюють секрецію травних залоз і тим самим підготовляють травний тракт до переварювання білкової і жирної їжі. Овочі не тільки постачальники важливих харчових речовин і вітамінів, вони є і динамічними регуляторами травлення, підвищують здатність засвоєння харчових речовин, а отже, і харчову цінність більшості продуктів. Овочі дуже цінні і необхідні організму щодня в усі пори року.

Особливе місце плоди, овочі та фрукти повинні займати в харчуванні людей середнього і літнього віку, особливо схильних до повноти. З віком, навіть при доброму здоров'ї, спостерігається поступове зменшення фізичної активності людини. Згідно золотому правилу раціонального харчування витрати організму повинні бути рівні енергетичної цінності їжі. У середньому і літньому віці рекомендується поступове зниження калорійності денного раціону. Овочі та фрукти, особливо в сирому вигляді, допомагають виконання цієї нелегкої задачі.

Значна кількість овочів і фруктів зазвичай рекомендують у харчуванні хворих. Чи є для цього достатні підстави? Так, є. По-перше, значна кількість солей калію, що міститься в овочах, зменшує здатність тканин утримувати воду. Виведення ж надмірної кількості вологи з організму поліпшує діяльність серця. По-друге, при атеросклерозі й гіпертонії сприятливий вплив на організм, мабуть, надають овочі та фрукти, що містять велику кількість вітаміну С, який сприяє нормалізації обміну холестерину. По-третє, за даними деяких дослідників, що містяться в овочах і фруктах баластні речовини сприяють виведенню з організму значної кількості холестерину.

У більшості районів СНД споживання овочів і плодiв різко коливається і залежить від пори року. Як правило, їх досить у другій половині літа та восени і дещо не вистачає в кінці зими і ранньою весною. До того ж харчова цінність овочів і плодiв врожаю попереднього року у весняні місяці значно знижена. Недолік в харчуванні овочів взимку і ранньою весною є однією з причин зниження загальної опірності організму простудним і інфекційним захворюванням. Денна норма споживання овочів, крім картоплі, повинна становити для дорослої людини у всі пори року від 300 до 400 грамів. Ця кількість ні в якому разі не можна зменшувати в зимові і весняні місяці.

Вирощування ранніх овочів, розвиток приміського тепличного господарства, а також удосконалення методів зберігання і консервації забезпечують можливість їх споживання протягом всього року. Кращим способом зберігання овочів і фруктів, найбільш досконалим для збереження їх харчової цінності та смакових властивостей, є заморожування.

1.2. Місце та значення плодоовочевої продукції

Овочівництво в кінці ХХ і на початку ХХІ ст. динамічно розвивається в більшості країн світу завдяки зростаючому попиту на плодоовочеву продукцію на світовому і внутрішньому ринках як такої, що має високі харчові та лікувальні властивості.

Протягом останніх 25 років виробництво плодоовочевої продукції у світі зросло більше ніж у 2 рази, що перевищує темпи зростання населення, що є свідченням того, що споживання овочів у світі зростає.

За минулі 25 років відбулися значні зміни як у обсяг виробництва цієї продукції, так у її структурі. Показово, що найбільшим гравцем на ринку став Китай, який виробляє 36,53% плодоовочевої продукції в світі. З початку 80-х років обсяги виробництва цієї продукції в Китаї зросли більш, ніж у 7 разів. Ця тенденція пояснюється як зростанням виробництва для власних потреб, що обумовлюється зростанням чисельності населення у Китаї і рівня життя в країні, так і концентрацією виробництва плодоовочевої продукції для зростаючого японського ринку. За рахунок дешевшої робочої сили, кращих природнокліматичних умов та розвитку технологій, які дозволяють довше зберігати свіжу продукцію, не втрачаючи її властивостей, великим компаніям, що спеціалізуються на торгівлі плодоовочевою продукцією, вигідніше інвестувати кошти у виробництво плодів і овочів у менш розвинених країнах, ніж у країнах, де споживається найбільше цієї продукції на душу населення (Японія, США, країни ЄС). Це пояснює і суттєве зменшення частки світового виробництва плодів та овочів у цих країнах.

Значно зросло (у більшості випадків більш, ніж у 2 рази) виробництво плодоовочевої продукції у Бразилії, Єгипті, Мексиці, Індії, Ірані та Турції, що дозволило цим країнам увійти в десятку найбільших країн-виробників цього ринку та витіснити з нього такі країни як Франція та Японія. Як і у випадку з Китаєм, це пояснюється наближенням цих країн до найбільших ринків плодоовочевої продукції та вигідністю, через дешевші ресурси, інвестувати кошти у виробництво плодоовочевої продукції саме тут, а не безпосередньо у розвинених країнах.

У країнах з низьким рівнем доходів, де пріоритетом є задоволення потреб організму в калоріях, основу раціону харчування становлять овочі, що містять крохмаль, наприклад, коренеплоди, картопля та бобові. Здебільшого споживаються на сезонній основі продукти місцевого виробництва, тому що люди не можуть собі дозволити купити дорогі імпортні продукти, а необхідних потужностей для зберігання товарів, що швидко псуються, немає. Проте зі збільшенням доходів населення змінюються схеми харчування та раціон. З 1980 по 2011 роки показник пропозиції фруктів та овочів на душу населення збільшився в країнах по всіх групах населення, незалежно від доходу.

Однак рівень пропозиції овочів та фруктів на душу населення в країнах з низьким рівнем доходу становить лише половину цього показника в країнах з середнім рівнем та менше половини, ніж у країнах з високим рівнем доходу.

Споживання овочів знаходиться у прямо пропорційній залежності від рівня доходу, при цьому пропозиція на душу населення (яку можна вважати виміром споживання) є найбільшою у країнах з високим рівнем доходу. У таких країнах пропонується ширший вибір продуктів, оскільки більше різноманіття продукції дає місцеве виробництво, а додаткова кількість, для задоволення зростаючого попиту, імпортується.

У країнах Америки та Західної Європи споживання овочів значно зросло за останні два десятиріччя. Сьогодні на ринках з’явились нові овочі, про існування яких люди навіть не здогадувались 20 років тому. Деякі овочі, такі як спаржа та баштанні, завдяки покращанню умов перевезення та імпорту з інших країн, стали продаватися на ринках в ті пори року, коли в цих країнах вони не виробляються. Споживчий попит на овочі також збільшився, тому що люди більше почали цікавитись здоровим способом життя.

Труднощі із забезпеченням ринку свіжою овочевою продукцією протягом цілого року створили сприятливі умови для міжнародної торгівлі та сприяли глобальній інтеграції в секторі свіжих овочів. Разом з тим, більша частина овочів виробляється для споживання на внутрішні ринки, а на міжнародному ринку продається лише 4,4% світового виробництва овочів.

Експорт традиційно представляв малу частку ринку свіжих овочів, здебільшого через торговельні бар’єри та технічні труднощі і витрати на перевезення на великі відстані. Проте лібералізація торгівлі, яка впроваджується Світовою Організацією Торгівлі (СОТ), а також через регіональні торговельні угоди розширила ринковий доступ та забезпечила необхідні механізми для боротьби з торговельними бар’єрами, такими, як необґрунтовані санітарні та фітосанітарні обмеження.

Попри те, що в загальному виробництво переважно зорієнтоване на задоволення потреб внутрішнього ринку, кілька країн, таких, як Чилі або Нова Зеландія, у своєму садівництві здебільшого працюють на експорт. Розвинуті країни, і ті, що розвиваються, дедалі більше виробляють фрукти та овочі для експортних ринків. При цьому, якщо Китай та Індія зможуть довести рівень експорту своєї продукції до 10% виробництва, одне це зможе викликати подвоєння (до 20%) частки експорту у глобальному виробництві. Більша частка світового виробництва овочів споживається у свіжому вигляді. У розвинутих країнах споживання перероблених овочів часто становить більше половини загального обсягу споживання овочів.

Найперший овоч, що виробляється для ринку свіжої продукції та подальшої переробки і продається на всесвітньому ринку, – помідор. При цьому середній світовий обсяг експорту помідорів, починаючи з 2000 року, не знижувався. Китай домінує як у виробництві помідорів, так і у виробництві томатної пасти. Як окрема країна, США є домінуючим гравцем у міжнародній торгівлі свіжими овочами, яка посідає перше місце як імпортер, і як експортер, на рахунок якої припадає 18% або приблизно 40 млрд. доларів світового обсягу торгівлі свіжими овочами та фруктами.

В Європі основним ринком для імпорту є Німеччина, основними постачальниками є Турція, Іспанія та Італія, а Нідерланди відіграють головну роль у процесі фізичного розподілу (дистрибуції) продукції. США є найбільшим світовим експортером свіжих овочів і, перш за все, помідорів та цибулі, Іспанія є світовим лідером в експорті свіжих фруктів. Частину овочів та фруктів ЄС імпортує з Південної Африки, Марокко, Чилі, Аргентини, Нової Зеландії, Турції та Ізраїлю. Кожна країна має довгострокові тісні торговельні стосунки з принаймні однією країною-членом ЄС [51]. Наприклад, Південна Африка та Нова Зеландія мають міцні зв’язки з трейдерами на ринку Великої Британії. Франція є головним експортним ринком для фруктів з Марокко, в той час, як південноамериканські експортери традиційно зосереджувались на Нідерландах та імпортерах в порту Роттердам. Порт Антверпен у Бельгії завжди представляв значний експортний ринок для Південної Африки та Нової Зеландії.

По мірі того, як більше фірм входять у міжнародну торгівлю свіжою продукцією, традиційні торговельні схеми змінюються. Домінуюча роль Нідерландів зменшується (нині через цю країну потрапляє лише 20% загального обсягу європейського імпорту свіжих овочів) та збільшується роль Бельгії, Великої Британії, Іспанії, Італії та Португалії.

Торгівля між США та Азією значно розширилась завдяки високим темпам економічного зростання та кращому доступу до ринку, чого було досягнуто здебільшого через багатосторонній процес лібералізації торгівлі та постійне зменшення торговельних бар’єрів. Один японський ринок імпорту представляє приблизно 5% загального обсягу світової торгівлі свіжими овочами та фруктами.

Деякі латиноамериканські країни, і перш за все Чилі, тільки починають отримувати значні прибутки від розширення ринків в Азії. По мірі того, як країни, такі, як Перу або Мексика, намагаються диверсифікувати свої експортні ринки і працювати в Азії, вони часто використовують маркетингові канали, які були розроблені та контролюються експортерами з США.

Стратегічні альянси та спільні підприємства дозволяють малим та великим компаніям та фірмам, що мають справу із свіжою овочевою продукцією, ефективно торгувати на світовому ринку. Поява у міжнародній торгівлі виробників-реалізаторів, на відміну від традиційних імпортерів та експортерів, диверсифікують міжнародні маркетингові канали.

Схеми іноземних інвестицій у виробництво овочів впроваджуються у Латинській Америці для кращого обслуговування зростаючого сектора супермаркетів у багатьох країнах. Наприклад, в Аргентині на мережу супермаркетів припадає більше двох третин обсягів реалізації продовольства, і вони виявляють все більший вплив на покупців. Деякі вантажоперевізники овочів в Аргентині самі виробляють продукцію в декількох регіонах, і тому перевозять своє пакувальне обладнання та техніку для зберігання продукції в місця безпосереднього виробництва (за каліфорнійською моделлю). Це дає змогу подовжити власний сезон відвантаження продукції в проміжки між основними виробничими циклами та підтримувати постійну наявність продукції на ринку для задоволення потреб споживачів.

У Мексиці частка сектора супермаркетів в обсязі реалізації продовольства перебільшує 15 % і швидко зростає частково завдяки іноземним інвестиціям у мережу роздрібної торгівлі овочами та іншими харчовими продуктами. Кілька великих виробників овочів у Мексиці вирощують продукцію в багатьох регіонах, а відтак мають можливість постачати її безперервно цілий рік.

Європейці є лідерами щодо інвестицій в експортне садівництво в Південній Америці, у той час як американські фірми активні у Мексиці, Центральній Америці та Чилі. Нещодавно фірми з США почали розширювати свої інвестиції в Південній Америці, у тому числі в Аргентині, Бразилії та Перу. Деякі каліфорнійські фірми також почали нарощувати інвестиційну діяльність у деяких країнах Азії. Наприклад, фірма з Каліфорнії виробляє овочі в Китаї для забезпечення китайського ринку швидкого харчування („фаст-фуд”). Мета цієї діяльності – налагодити виробництво американського салата-латука високої якості та у достатній кількості. У деяких випадках інвестиція здійснюється у виробництво фруктів та овочів в азіатських країнах як платформах для постачання продукції на японський ринок.

З кожним роком все більше фірм відмовляються від суто регіонального фокусу і починають замислюватися над глобальними інвестиціями та пошуком джерел продукції для поставок за кордоном.

Велику роль у стимулюванні розширення та спеціалізації торгових потоків плодоовочевої продукції, включаючи диверсифікацію маркетингових каналів, відіграли нові технічні можливості. Попит на свіжі продукти збільшився у зв’язку з вдосконаленням технології пакування та перевезення. Завдяки кращим технологіям у перевезенні, пакуванні, та селекції, овочі та фрукти тепер можна перевозити на великі відстані та впродовж тривалого часу, і вони все одно будуть зберігати товарний вигляд та якість. Завдяки селекції виникли нові сорти традиційних овочів, таких як пурпурова цвітна капуста, жовті кавуни, шоколадний перець, різнокольоровий сквош. Відповідно, нові овочі привернули увагу споживачів, а відтак почав з’являтися попит на цю продукцію.

Яскравий приклад цього може бути виробництво овочів у Польщі. Польща та Україна вироблять приблизно однакові обсяги цієї продукції. Але в зимово-весняний період переважна частина імпорту овочів транспортується саме з Польщі. Це відбувається тому, що польські виробники та оптові продавці використовують сучасні технології зберігання, пакування та транспортування овочів, наприклад, такі, як зберігання продукції у модифікованому газовому середовищі або швидке заморожування. Це дає можливість зберігати поживні властивості овочів при їх тривалому зберіганні. Капуста в умовах контрольованої атмосфери зберігається свіжою і хрусткою мало не до наступного врожаю. Як наслідок, високоякісну свіжу капусту маємо весь рік, і це збільшило період споживання капусти набагато довше, ніж восени та на початку зими. Поряд з цим, Україна тільки робить перші, але впевнені кроки у бік використання новітніх технологій зберігання та пакування овочів для найкращого задоволення очікувань споживачів. Завдяки покращаним можливостям зберігання різну овочеву продукцію можна споживати цілий рік.

Сьогодні в торгівлі швидко розвиваються та мають великий потенціал для застосування в секторі свіжої овочевої продукції,нові інформаційні технології, що може зменшити часті суперечки про якість. Тепер стало можливим робити цифрові знімки продукції і негайно передавати ці фотографії продавцю через Інтернет. Це особливо підсилює можливості торгівлі для малих фірм, які експортують продукцію, не маючи власних представництв на іноземних ринках. Та сама технологія пропонує новий маркетингово-рекламний інструмент експортерам, як великим так і малим. Використовуючи Інтернет, фірми можуть передати покупцям повну специфікацію товару, в тому числі зовнішній вигляд, пакування, вагу та кількість, і все це дійсно полегшує процес торгівлі. За допомогою Інтернету зараз можна подивитися ціни і об’єми виробництва та споживання овочів та іншої сільськогосподарської продукції у всьому світі.

Управління мережею постачання є добре розвинутим у Північній Європі, ймовірно, через високі рівні концентрації торгівлі. За останні десять років Європейська модель перетнула Атлантичний океан у вигляді європейських інвестицій у системи продовольчих магазинів. Голандці (Ahold) та британці (напр. Sainsbury’s, Mark & Spencer) очолили цю тенденцією, придбавши в останні роки численні регіональні американські мережі. І дійсно, Ahold зараз є восьмою найбільшою роздрібною мережею в США.

Важливість експортного ринку дуже різниться залежно від продукції, але взагалі експорт був традиційно невеликою часткою ринку овочів, що швидко псуються, це, зокрема, пояснювалось високими торговельними бар’єрами та труднощами, а також великими витратами на перевезення на великі відстані.

Прогрес у технології зберігання зібраної продукції, такий як розвиток технологій по модифікації атмосфери в контейнерах, використання заморожування та ефективної упаковки свіжих овочів та фруктів, також сприяли розвитку експорту на віддалені ринки, від чого перш за все виграли експортери. Маркетингові канали експорту та імпорту продукції диверсифікуються по мірі того, як все більше фірм намагаються знайти виробників-постачальників та продавати свою продукцію на глобальному ринку.

Якщо рівні доходів у світі продовжуватимуть зростати, то буде зростати і попит, розширюватися асортимент високоякісних свіжих овочів.

Організаційно-технологічною основою зростання виробництва плодоовочевої продукції у розвинених країнах є насадження інтенсивного типу, використання обмеженої кількості високопродуктивних, достатньо стійких до хвороб і природнокліматичних умов порід і сортів рослин, які дають продукцію високих смакових і товарних якостей.

Виробництво плодоовочевої продукції у цих країнах базується на зональному розміщенні плодово-ягідних та овочевих насаджень у найбільш сприятливих мікроекологічних районах з метою використання потенційних можливостей кожної культури і сорту, а також максимального використання природнокліматичного потенціалу. Великий розрив у виробничо-економічних показниках галузі плодоовочівництва України і розвинутих країн світу зумовлює перехід від екстенсивного розвитку галузі до адаптивного інтенсивного виробництва.

Високоефективна система виробництва плодоовочевої продукції у більшості країн світу грунтується на основі приватної власності на землю під багаторічними насадженнями та основні фонди галузі. У зв’язку з цим, малоефективна система виробництва плодів і овочів в Україні має реформуватись на загальноприйнятих у світі принципах. Вступ України до Світової організації торгівлі, угоди якої передбачають усунення будь-яких видів дискримінації у сфері міжнародної торгівлі, поширення режиму найбільшого сприяння торгівлі, має прискорити просування вітчизняної продукції на міжнародні ринки, підвищити її конкурентоспроможність.

Визначальним чинником одержання високих валових зборів і урожаїв плодоовочевих культур у передових державах світу є впровадження досягнень сільськогосподарської науки і передового досвіду у виробництво в найбільш стислі строки. Сорт є визначальним чинником у підвищенні ефективності садівництва. Необхідно відзначити плідну роботу закордонних селекційних центрів і наукових установ у виведенні нових сортів культур, де система державного сортовипробування значно ефективніша, спрощена і обмежена у часі. У зв’язку з цим, реформування селекції і виробництва розсадницької продукції в Україні необхідно проводити вкрай обережно, з урахуванням специфіки галузі.

У більшості розвинутих плодоовочевих країн основу промислового садівництва становлять вузькоспеціалізовані господарства, які вирощують обмежену кількість культур та їх сортів. Спеціалізація проявляється на зосередженні виробництва тих видів плодової продукції, які найкраще використовують сприятливі ґрунтово-кліматичні умови і мають обмежений ареал промислового виробництва. Кожна країна має свою специфіку організації галузі. Характерною ознакою діяльності таких формувань є об’єднання їх зусиль з реалізації продукції, поставки техніки, мінеральних добрив, отрутохімікатів, створення спільної бази зберігання.

Характерним для розвинутих країн і дієвим механізмом ринку є система оптового продажу, цивілізований маркетинг (вивчення попиту і пропозиції, доставка товарів до місця споживання, зберігання і реалізації, виробництво тари, реклама, укладання торгових угод), а також здорова конкуренція.

Для більшості плодоовочевих господарств України ці складові знаходяться поки що у зародковому стані. Плодовий оптовий ринок в Україні поки що зорієнтований не на виробництво власної дешевшої і якіснішої продукції, а на реалізацію дорогої імпортованої продукції, що негативно позначається на економіці галузі.

Загальносвітові тенденції розвитку аграрного сектору формуватимуть низку викликів для України у середньостроковій перспективі:

а) наростання ресурсних дисбалансів у світі, зокрема дефіцит продовольства, стимулюватимуть зростання цін на продукцію аграрної галузі;

б) актуальна на сьогодні модель захисту внутрішнього ринку України від цінових коливань (адміністративне регулювання цін, заборона або обмеження експорту тощо) не лише є неефективною в умовах відкритої ринкової економіки, але й демотивує аграрне виробництво як таке;

в) висока інвестиційна привабливість аграрного виробництва сприятиме збільшенню конкуренції між країнами, що мають аналогічний Україні значний аграрний потенціал. Аграрна політика 2010 та 2011 р.р., зокрема запровадження експортних обмежень, погіршила інвестиційний імідж України та спровокувала витіснення національних операторів аграрного ринку з зарубіжних ринків;

г) нерівномірність світового розвитку аграрного виробництва (зокрема, через високий рівень субсидій в розвинених країнах та розміри інвестицій), викривлення конкурентної ситуації через поширення протекціоністських заходів, зростання відставання країн, що розвиваються, від світових лідерів;

д) глобалізація переробної промисловості та трансфер виробництв (особливо в трудомістких галузях) з розвинених країн в країни, що розвиваються, збереже в ролі важливого джерела конкурентних переваг низькі витрати, що робить конкуренцію з боку ринків з низькими витратами й цінову конкуренцію одними з ключових зовнішньоекономічних ризиків.

Агропромисловий комплекс України (АПК) – важливий сектор національної економіки, який об’єднує різні види економічної діяльності щодо виробництва сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, а також доставки їх до кінцевого споживача. В агропромисловому комплексі формується близько 17 % ВВП, він є одним з основних бюджетоутворюючих та експортоорієнтованих секторів національної економіки. Виробництво сільськогосподарської продукції, природно, посідає центральне місце в українському АПК. Посткризове відновлення економіки України вимагає розвитку аграрного виробництва на інтенсивній основі, що дозволить забезпечити продовольчу безпеку країни, гарантуючи кожній особі можливість повноцінного раціонального харчування якісними та безпечними продуктами харчування, а також реалізувати конкурентні переваги країни на світових ринках продовольства.

1.3. Державне регулювання в сфері виробництва та зберігання

плодоовочевої продукції

Україна за природно-ресурсним та аграрним потенціалом посідає провідне місце у світі. Однак цей потенціал використовується вкрай неефективно, а агропромисловий комплекс України за рівнем розвитку значно відстає від передових країн світу і ЄС. Основні проблеми полягають у:

а) низькій конкурентоспроможності продукції та її невідповідності міжнародним стандартам якості й безпеки;

б) низькому рівні інвестицій і зростанні залежності від державного фінансування (з 3,3 млрд грн у 2004 р. до 11,2 млрд грн у 2011 р. , що складає 5% від бюджету країни);

в) низькій економічній ефективності сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими країнами, використанні застарілих технологій;

г) домінуванні в структурі експорту продукції з низьким рівнем переробки;

д) катастрофічному падінні родючості ґрунтів і зростанні їх ерозії.

Основною причиною такої ситуації є низька інвестиційна привабливість сектору через:

а) непередбачуваність адміністративного регулювання цін і обмежень експорту;

б) неефективні механізми державної підтримки сільгоспвиробництва, що включають захист внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної продукції, систему стандартизації, а також санітарних і фітосанітарних заходів, систему субсидування та інших фінансових інструментів підтримки;

в) відсутність ринку землі сільськогосподарського призначення.

Сьогодні в Україні існує певна система підтримки сільськогосподарського сектору. Розглянемо та проаналізуємо напрямки державної підтримки сільського господарства.

По-перше, Верховною Радою України прийнято Закон України від 31.10.2008 N 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначені зміни набирали чинності з 1 січня 2009 року.

Так, з 1 січня 2009 року вступив в дію у новій редакції спеціальна стаття 8¹ Закону «Про податок на додану вартість». Відповідно до згаданої статті сільськогосподарське підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно, може обрати спеціальний режим оподаткування. Для цього необхідно зареєструватися суб’єктом спеціального режиму оподаткування.

Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 1.10 статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" для отримання свідоцтва про реєстрацію як суб'єкта спеціального режиму оподаткування сільськогосподарське підприємство реєструється у відповідному податковому органі за правилами та у строки, що визначені статтею 9 цього Закону для реєстрації платників податку на додану вартість. У свідоцтві про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування, крім відомостей, передбачених у свідоцтві про реєстрацію платника податку на додану вартість на загальних підставах, повинен міститися перелік видів діяльності такого сільськогосподарського підприємства.

Якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари (послуги), питома вага яких перевищує 25 відсотків від вартості всіх поставлених товарів (послуг), то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за наслідками звітного періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку. Підприємство виключається з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування. А повернутися до спеціального режиму оподаткування можна буде після спливу наступних дванадцяти послідовних звітних податкових періодів (12 місяців).

Парламент України в рамках процедури коректування Податкового кодексу ухвалив рішення про продовження пільгового режиму обкладання податком на додану вартість (ПДВ) сільськогосподарських виробників до 2017 року.

По-друге, існує достатньо підстав для віднесення cільгосппослуг до категорії сільгосппродукції для переходу на спрощену систему оподаткування (ФСП).

Фіксований сільськогосподарський податок (ФСП) — один із різновидів спрощеної системи оподаткування. Існування ФСП є досить цікавим варіантом податкової оптимізації, оскільки його розмір не залежить від розміру отриманого прибутку. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.98 р. № 320-XIV, цей податок сплачується з одиниці земельної площі. Обмежень стосовно розміру земельної ділянки Закон про ФСП не містить, тому платником ФСП може бути користувач ділянки розміром, наприклад, 0,06 га (шість соток). Сума ФСП з такої площі просто мізерна, а от прибуток від діяльності такого землекористувача не оподатковується. Саме ця обставина нерідко стає вирішальною для прийняття рішення про перехід на сплату ФСП.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про ФСП, «особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу».

Зміст термінів «сільськогосподарське підприємство» та «господарство» чинним законодавством не встановлений. Підприємство, згідно з ч. 4 ст. 62 ГКУ, є юридичною особою. Сільськогосподарське підприємство, очевидно, має здійснювати діяльність у сфері сільського господарства.

Критерій виду діяльності встановлюється, як правило, на підставі статистичної довідки про включення до ЄДРПОУ, в якій зазначаються коди видів економічної діяльності за КВЕД. Різні види сільськогосподарської діяльності мають за КВЕД коди в діапазоні від 01.11.0 до 01.42.0. Відповідність критерію 75% суми від реалізації сільгосппродукції у валовому доході перевіряють у двох випадках:

а) при переході зі звичайної системи оподаткування на ФСП;

б) при вирішенні питання про можливість сплати ФСП у наступному році вже існуючим платником ФСП (ч. 7 ст. 2 Закону про ФСП).

Існує і ряд недоліків та неточностей. Зауважимо, що існуючий перелік cільгосппослуг не є вичерпним, оскільки містить досить неконкретні визначення «інші», «і т. ін.» тощо. Тому при наданні прямо не вказаних у ньому послуг можливі сумніви стосовно віднесення їхньої вартості до «cільгоспчастки» при розрахунку критерію «сільськогосподарності». У таких випадках платникам ФСП доцільно звертатися за письмовими роз’ясненнями до податкових органів.

Деякі непорозуміння може викликати застосування у нормах Закону про ФСП двох схожих термінів: «сума, одержана від реалізації» та «сума валового доходу». Визначення валового доходу міститься у ч. 1 п. 2 Положення про ФСП: «Валовий дохід визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів його діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами».

Докладніше склад сум, які входять до валового доходу, встановлено у ч. 2 п. 2 Положення про ФСП: «У валовий дохід від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва включаються:

а) вартість реалізованої продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва;

б) вартість реалізованої сільськогосподарської продукції, виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах;

в) вартість реалізованої продукції, виробленої з власної сировини або сировини на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства;

г) вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом».

Зазначимо, що при обчисленні питомої ваги «cільгоспчастки» у загальній сумі валового доходу керуватися Методрекомендаціями ДПА №419 ДПА можна, але не обов’язково, тому що цей документ не є нормативним. Методрекомендації №419 складаються з власне самих рекомендацій та форми Розрахунку визначення питомої ваги доходу (виручки) від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства. При заповненні цього Розрахунку можна керуватися й даними бухгалтерського обліку, адже суму валового доходу простіше визначати на підставі не форми №50-сг, а форми №2 «Звіт про фінансові результати» — як суму доходу (виручки), зменшену на суми ПДВ та акцизного збору.

А от суму, одержану від реалізації сільгосппродукції, зазвичай рекомендують визначати виходячи або з даних згаданої вище форми №50-сг, або з аналітичних даних бухгалтерського обліку за рахунками 701 «Доходи від реалізації готової продукції» та 703 «Доходи від реалізації робіт та послуг».

Проте переліку документів, необхідних для реєстрації платником ФСП, досі не встановлено. На практиці особа, яка бажає зареєструватися платником ФСП, подає до податкового органу заяву довільної форми, до якої додає розрахунок ФСП за формою, встановленою Порядком розрахунку ФСП. Нерідко податківці пропонують подавати такі заяви щороку до 1 січня.

Неврегульованість порядку реєстрації платників ФСП може створити для них деякі проблеми. Річ у тім, що законодавством не визначено, який документ може підтверджувати статус платника ФСП. Проте інколи виникає потреба у підтвердженні такого статусу. Наприклад, платників ФСП звільнено від плати за торговий патент. І якщо такий платник здійснює торгівлю за готівку, то відсутність торгового патенту на місці здійснення торгівлі може викликати зайві запитання з боку різних контролюючих органів. Тому платникові ФСП доцільно отримати у податковому органі відповідну довідку про реєстрацію таким платником довільної форми.

По-третє, специфіка роботи в даній сфері обумовлена великою кількістю ризиків. В Україні торгівля сільськогосподарською продукцією і продуктами харчування відбувається як на спотовому, так і на форвардному ринках, що свідчить про становлення біржового ринку в Україні. Ф'ючерсної торгівлі сільськогосподарською продукцією в Україні не існує, тоді як в світовій практиці на ф'ючерси припадає 78 % біржового товарообороту, на опціони - 20 %, угоди з реальним товаром - 2 %.. Ф'ючерсна торгівля в Україні не має чіткої правової бази, що пов'язано з недооцінкою урядом необхідності його розвитку.

На Миколаївщині діє одна з крупних бірж України - Черноморська товарна біржа агропромислового коплексу України, що була створена 13 жовтня 1991 року як відновлення і продовження традицій Миколаївської товарної біржі. Основним предметом діяльності цієї біржі є створення сприятливих умов для укладання торговельних угод за правилами, встановленими загальними зборами та забезпечення об'єктивного формування цін на товари на підставі якісних показників та балансу попиту і пропозиції.

Питома вага різних видів сільськогосподарської продукції змінюється з року в рік, що пов'язано як з об'єктивними, так і з суб'єктивними факторами.

Низький розвиток інфраструктури біржового ринку позначається на порушенні взаємозв'язку між учасниками цього ринку. Також проблемою біржового ринку є недостатня обізнаність потенційних учасників біржового ринку про рівні попиту і пропозиції та цін, що складаються на регіональних біржах. На Чорноморській товарній біржі торгівлю здійснюють 83 брокери. Найбільша кількість контрактів заключається на умовах СРТ, згідно з якими продавець зобов'язаний укласти за свій рахунок договір перевезення і оплатити це перевезення.

Дослідження питання розвитку біржового ринку дозволяє зробити наступні висновки. Створення вітчизняного біржового ринку дозволить налагодити та закріпити зв'язки між виробниками і споживачами аграрної продукції, гарантувати реалізацію заключених на біржах угод, забезпечити збалансованість між попитом і пропозицією. Завданням держави є створення конкурентного середовища для всіх агентів ринку, сприяння залученню інвестицій до участі в біржовій торгівлі, сприяння розвитку інших складових ринкової інфраструктури і вихід на цій основі на світовий ринок.

Четвертим державним важелем є компенсації та виплати. Найбільш суттєвим для плодової продукції є Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2005 р. № 587. Цей Порядок визначає механізм справляння збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства та використання коштів, що надійшли від справляння збору в порядку та розмірі, встановлених законом до спеціального фонду державного бюджету за програмою “Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними”. Кошти, отримані від держави, дозволяють аграріям «виживати», адже перші роки діяльності збиткові, а прибуток від насаджень вони отримують на четвертий – п’ятий роки.

Ми бачимо, що аграріям сьогодні живеться аж ніяк не солодко. Продукція сільського господарства забезпечує близько половини потреб населення в продуктах харчування. В епоху настанняфінансової кризи в АПК пахне кризою продовольчою.

Завзяття державних структур скоротити обсяги втрат плодоовочевої продукції в результаті неналежних умов зберігання зафіксовано в концепції, розробленої урядом. Чиновники і фахівці відзначають необхідність будівництва в Україні нових овочесховищ загальною ємністю до 2 млн. тонн продукції. При цьому держава хоче наростити виробництво високоякісної овочевої продукції до 2015 року до 10 млн тонн, зменшивши витрати на зберігання продукції, частку імпорту сільгосппродукції в загальному його обсязі, а також досягнувши раціонального використання та економії земельних ресурсів.

Аналіз ринку виробництва та зберігання плодоовочевої продукції в Україні 📙 Дипломная → 🆔 2525